Зміст:
“Небувалий дефіцит”: експерт розкрив, скільки танків є у РФ на зберіганні
За дев’ять місяців українські захисники знищили майже три тисячі російських танків.
Експерт розкрив, скільки танків є у РФ на зберіганні / фото Міністерство оборони РФ
На момент вторгнення в Україну армія РФ мала від 2600 до 3300 боєздатних танків. За інформацією Генштабу ЗСУ, за дев’ять місяців українські захисники знищили 2899 російських танків. У зв’язку з цим Кремль змушений знімати техніку зі зберігання та консервації. Згідно з відкритими даними, у РФ на зберіганні є близько 15 тисяч танків Т-72, Т-80, Т-90, т-64 і т-62.
Про це повідомив військовий експерт Олександр Коваленко, зазначивши, що переважна більшість з цих танків перебували на зберіганні у, м’яко кажучи, незадовільних умовах і відновленню, теж, м’яко кажучи, просто не підлягають. Інша частина – вимагає техобслуговування і ремонту.
“Фактично, до відновлення боєздатності з російських центрів зберігання придатні близько 20% всіх наявних танків. Грубо кажучи це до 3 тисяч танків. Знову-таки, серйозна кількість для відновлення боєздатності армії, але все ж. – написав він. – Ремонт цих танків і повернення їм боєздатного стану займає час. Наприклад, відновлення після консервації Т-72 може зайняти від двох тижнів до місяця. У Т-80 процес складніше, і це в середньому займає місяць”.
Коваленко вважає, що “танкова криза” армії РФ може змусити Кремль почати переговори з Індією, Іраном і Алжиром, адже ситуація з танками у Росії і справді набуває все більш критичних відтінків.
“Росія зіткнулася з серйозною проблемою – небувалим дефіцитом танків. Цю проблему вона намагається вирішити за рахунок “дружніх” країн, наприклад, Білорусі, вивозячи з 969-ї бази резерву танків ОБТ Т-72А. але, одного тільки ресурсу Білорусі Росії недостатньо, а тому, вона буде шукати інші джерела”, – упевнений експерт.
20 років війні в Іраку. Чи була зброя масового знищення і як провалилась розвідка Британії
В рамках проєкту “Шок і війна: Ірак 20 років по тому”, заснованого на розмовах з десятками людей, які безпосередньо брали участь у конфлікті, BBC розкриває нові подробиці про пошуки зброї масового знищення.
“О, Господи!”. Саме так відреагував старший офіцер британської розвідки МІ-6, коли наприкінці 2001 року почув від колеги, що американці серйозно налаштовані щодо війни в Іраку.
Співробітники ЦРУ також згадують про шок британських колег. “Я думав, що у них буде серцевий напад прямо за столом, – згадує Луїс Руеда, керівник групи операцій щодо Іраку в ЦРУ. – Якби вони не були джентльмени, то дали б мені ляпаса прямо там”.
Невдовзі ця інформація дійшла до Даунінг-стріт. І повідомили її не дипломати, а шпигуни.
“Я, мабуть, першим сказав прем’єр-міністру: “Подобається це вам чи ні, а варто добре підготуватися, бо виглядає, що вони таки готують вторгнення”, – розповів в інтерв’ю ВВС тодішній голова МІ-6 сер Річард Дірлав, який часто відвідував Вашингтон.
Незабаром служба зовнішньої розвідки Британії MI6 стане учасницею однієї з найбільш суперечливих і впливових подій у своїй історії.
Для США проблема зброї масового знищення (ЗМЗ) була другорядною щодо іншого прагнення – повалити іракського лідера Саддама Хусейна.
“Ми б вторглися в Ірак, навіть якби Саддам Хусейн мав лише скріпку для паперу, – каже пан Руеда. – Ми б сказали: “О, він може нею виколоти око”.
Для Сполученого ж Королівства, коли постало питання про те, як пояснити необхідність вторгнення в Ірак громадськості, центральною була загроза, яку нібито створює іракська ЗМЗ – хімічна, біологічна та ядерна зброя.
Іноді кажуть, що уряд Британії вигадав заяви про ЗМЗ. Але тодішні міністри стверджують, що шпигуни запевнили їх у наявності зброї.
“Дуже важливо розуміти, що я покладався на отримані мною розвідувальні дані, і я вважаю, що мав право на них покладатися, – сказав ВВС колишній прем’єр-міністр Тоні Блер. Напередодні вторгнення, за його словами, він попросив – і отримав – запевнення від Об’єднаного комітету з розвідки. Він відмовляється критикувати спецслужби за те, що вони помилилися.
Інші міністри кажуть, що тоді у них були сумніви.
“Тричі я запитував Річарда Дірлава про джерела цих розвідданих, – каже тодішній міністр закордонних справ Джек Стро. – У мене було неприємне передчуття з цього приводу. Але Дірлав щоразу запевняв мене, що ці агенти надійні”. Водночас Стро каже, що кінцева відповідальність лежить на політиках, оскільки саме вони ухвалюють остаточні рішення.
На запитання, чи вважає він Ірак провалом розвідки, сер Річард відповів просто: “Ні”. Він досі вважає, що Ірак мав певну програму озброєнь і що її елементи могли бути переміщені через кордон із Сирією.
Автор фото, Getty Images
Сер Річард Дірлав, 2008 рік
Однак є ті, хто з цим не погоджується.
“Це був серйозний провал”, – каже сер Девід Оманд, тодішній координатор безпеки та розвідки Британії. Він каже, що упередженість сприйняття змусила урядових експертів дослухатися до фрагментів інформації, яка підтверджувала ідею про те, що Саддам Хусейн мав зброю масового знищення, і натомість відкинути інформацію про те, що її не було.
Деякі співробітники MI6 кажуть, що вони також були занепокоєні. “У той час я відчував, що ми робимо неправильно”, – розповів на умовах анонімності офіцер, який працював над питанням Іраку і ніколи раніше не говорив на цю тему.
“Не було жодних нових чи надійних даних розвідки, які б свідчили про те, що Ірак відновив програми ЗМЗ і що вони становлять неминучу загрозу, – розповів колишній офіцер про період початку 2002 року. – Я думаю, з точки зору уряду, це було єдиним, що вони могли знайти. ЗМЗ була єдиною зачіпкою, якою вони могли це виправдати”.
Наявні навесні 2002 року дані розвідки були неоднозначними. Старі агенти MI6 в Іраку практично не мали інформації про ЗМЗ, тому почався відчайдушний пошук свіжих даних з нових джерел, щоб підкріпити справу, особливо коли на вересень запланували досьє.
Інший інсайдер пригадує розшифровку повідомлення, в якому йшлося, що для розвідувальної служби “немає важливішої ролі”, ніж переконати британську громадськість у необхідності дій. За його словами, виникли запитання, чи доречно таке казати, і повідомлення видалили.
Автор фото, Dan Kitwood
Штаб-квартира MI6 в центрі Лондона
12 вересня сер Річард прийшов на Даунінг-стріт із новинами про нове важливе джерело. Ця особа стверджувала, що програми Саддама перезапускають, і пообіцяла незабаром надати нові подробиці. Попри те, що це джерело не проходило повної перевірки, а щодо його інформації не проконсультувалися з експертами, ці дані передали прем’єр-міністру.
Сер Річард відкинув звинувачення в тому, що він занадто зблизився із резиденцією прем’єра, але коментувати подробиці справи відмовився. Тим часом протягом кількох місяців це нове джерело нової інформації так і не надало, і зрештою, кажуть інші джерела в розвідці, дійшли висновку, що воно усе вигадало. Контроль якості був порушений, стверджують вони.
Ймовірно, деякі з нових інформаторів вигадували інформацію за гроші або тому, що хотіли повалити Саддама. У січні 2003 року я зустрів в Йорданії перебіжчика з розвідувальної служби Саддама. Він стверджував, що брав участь у розробці мобільних лабораторій для роботи над біологічною зброєю, поза полем зору інспекторів ООН.
Його заяви потрапили до презентації держсекретаря США Коліна Пауелла в ООН у лютому 2003 року, хоча деякі представники уряду США вже оприлюднили щодо цього застереження та заявили, що цій інформації не можна довіряти.
Інше джерело під кодовою назвою Curveball, на яке покладалися США та Велика Британія, також вигадувало подробиці про лабораторії.
Автор фото, Getty Images
Саддам Хусейн був президентом Іраку з 1979 року до повалення у 2003 році
Варто пам’ятати, що у Саддама колись була зброя масового ураження. За кілька тижнів до війни 2003 року я відвідав село Халабджа в Північному Іраку і почув, як місцеві жителі розповідали про день у 1988 році, коли армія Саддама скинула на них хімічну зброю. Правда про те, що сталося з тією зброєю, стане відомою лише після війни.
Саддам наказав знищити більшу частину своєї програми ЗМЗ на початку 1990-х років після першої війни в Перській затоці, сподіваючись отримати позитивну оцінку від інспекторів ООН зі зброї, як пізніше сказав мені один із провідних іракських учених.
Іракський лідер, можливо, сподівався відновити свої програми пізніше. Але він таємно все знищив, частково щоб продовжувати блефувати, що він досі може мати певну зброю, яку може використати проти сусіднього Ірану, з яким він тоді воював. Тож коли пізніше інспектори ООН попросили Ірак довести, що він усе знищив, він не зміг цього зробити.
Пізніше один іракський вчений розповів, що вони позбулися смертоносної сполуки, поховавши її під землею. Але вони зробили це біля одного з палаців Саддама, і тому побоювалися, що якщо вони це визнають, іракський лідер може їх убити. У результаті Ірак так ніколи не міг насправді довести, що більше не має зброї.
Під кінець 2002 року інспектори ООН знову повернулися до Іраку в пошуках ЗМЗ. Деякі з цих інспекторів у розмові з BBC пригадують, як шукали місця, де, за інформацією Заходу, могли базуватися мобільні лабораторії. Натомість, за словами одного з них, вони знайшли лише “прославлений фургон з морозивом”, покритий павутинням.
Громадськість тоді так і не дізналася про всі занепокоєння, які були у влади перед початком війни. “Моє майбутнє у ваших руках”, – напівжартома сказав Тоні Блер серу Річарду в січні 2003 року, коли тиск щодо пошуку доказів ЗМЗ зростав.
Автор фото, Getty Images
Березень 2003: британські війська на півдні Іраку
“Тоді це дратувало”, – згадує сер Річард. Він звинувачує інспекторів у “некомпетентності” через те, що вони нічого не знайшли. Ганс Блікс, який очолював хімічні та біологічні інспекції ООН, розповів ВВС, що до початку 2003 року він вважав, що зброя є, але почав сумніватися в її існуванні після того, як інформація про її наявність не підтверджувалася. Він хотів більше часу, щоб знайти відповіді – але так його і не отримав.
Неспроможність знайти неспростовні докази не зупинила війну в березні 2003 року.
“Я до останнього намагався уникати військових дій”, – сказав BBC Тоні Блер. Президент Джордж Буш, побоюючись, що його союзник програє голосування в парламенті напередодні війни, дійсно запропонував йому під час відеодзвінка можливість відмовитися від вторгнення та брати участь лише в наслідках – але прем’єр-міністр цю пропозицію відхилив.
Він захищав своє рішення як принципове як з точки зору необхідності вирішити питання із Саддамом Хусейном, так і через необхідність підтримувати відносини Великої Британії зі США.
“Це мало б значний вплив на стосунки, – зазначив він. – Коли я був прем’єр-міністром, не було жодних сумнівів – ані за президента Клінтона, ані за президента Буша – кому американський президент завжди дзвонить першим. Це був британський прем’єр-міністр. Сьогодні ми вийшли з Європи, і чи зателефонує Джо Байден першим Ріші Сунаку? Я не впевнений”.
Але зброї масового знищення так і не знайшли. “Все розвалилося”, – каже один колишній офіцер MI-6, згадуючи повоєнну внутрішню перевірку джерел. І це мало серйозні та тривалі наслідки як для шпигунів, так і для політиків.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
Скільки танків залишилось у РФ та наскільки об’ємні запаси на російських базах зберігання
Армія РФ вже втратила понад 40% від загальної кількості стройових танків, які були в неї перед вторгненням.
Збройні Сили України вже знищили та захопили понад 1400 танків армії РФ, частина з них взагалі була кинута екіпажами у цілком вправному стані і тепер активно боронить українську землю. Для розуміння кількості знищених машин, то у російській танковій бригаді за штатом 93 танки. А в умовній батальйонно-тактичній групі – 31 машина.
А загальна кількість втрат у танках армії РФ з 24 лютого складає понад 40% від кількості всіх машин у строю станом на 2021 рік.
Кількість танків в армії РФ у строю напередодні вторгнення:
Зокрема для оцінки початкової кількості машин можливо скористатися базою даних військових потенціалів країн Military Balance від авторитетного британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень.
У ній станом на 2021 рік значиться, що у всіх збройних силах РФ у строю знаходиться 3330 одиниць танків всіх модифікацій. Валова частина з них, 2840 танків, були у сухопутних військах, інші – у повітряно-десантних військах, морській піхоті та військах берегової оборони.
Танк Т-72Б3 / Фото-Міністерство оборони РФ
Також добре видно, що наймасовішим з них є Т-72Б3, які є модернізацією Т-72Б шляхом встановлення нового потужнішого двигуна, тепловізійного прицілу, цифрових радіостанцій, оновлення системи управління вогнем, а також нового динамічного захисту.
Загалом розподілення по типах виглядає наступним чином:
- Т-72 старих версій: 650 одиниць
- Т-72Б3: 1770 одиниць
- Т-80 старих версій: 360 одиниць
- Т-80БВМ: 190 одиниць
- Т-90: 360 одиниць
Кількість танків в армії РФ на базах зберігання напередодні вторгнення:
Також Military Balance містить дані щодо орієнтовної кількості російських танків на базах зберігання. Мова йде про 10090 одиниць, з яких 7 тисяч – Т-72, 3 тисячі – Т-80, а також до 90 одиниць Т-90.
У базі немає даних щодо кількості танків застарілих версій, таких як Т-55 та Т-62, хоча останні вже знімаються з баз зберігання. Оцінити приблизну кількість машин можливо, якщо підняти дані за 2014 рік. Відповідно до них на складах у РФ ще може знаходитись 2,8 тисячі одиниць Т-55 та 2,5 тисячі одиниць Т-62. Але відомо, що Т-62 активно йшли у Сирію для армії Асада.
Танк Т-64М / Фото-Міністерство оборони РФ
Також у базі за 2014 міститься інформація про наявність на консервації 2000 танків Т-64 всіх версій, які армія РФ почала знімати з озброєння на початку 2010-х років. Але саме Т-64 Кремль доволі активно кидав на Донбас з 2014 року.
Таким чином максимальна кількість танків на базах зберігання у РФ становить, гіпотетично, до 28,5 тисяч та розподілена наступним чином:
- Т-55: до 2800 одиниць
- Т-62: значно менше 2500 одиниць
- Т-64: значно менше 2000 одиниць
- Т-72: до 7000 одиниць
- Т-80: до 3000 одиниць
Але така кількість є виключено “паперовою” та може використовуватись РФ виключно у якості “міфу” про свої величезні запаси. Це пов’язано з тим, що зберігання будь-якої військової техніки, це доволі складний та витратний процес. Для розуміння, це складніше, ніж тримати в гаражі протягом десятиліть автомобіль, щоб при першій же необхідності завести його з “півобороту”.
Наявні знімки таких баз демонструють, що вони нагадують звалища металобрухту, а не бази з військовою технікою. А те, що їх взагалі регулярно фотографують добре говорить про якість охорони таких об’єктів та їх цінність.
Точніше те, що нічого цінного там вже давно немає, включно із проводкою, яку видерли, щоб здати у пункт прийому кольорових металів. Не говорячи вже про радіостанції та приціли.
Саме тому, навіть відносно “пристойні” зразки з баз зберігання, які ще в теорії можливо відновити, потребують кропіткої роботи з повного перебирання та комплектації заново. А валова кількість з цих 28,5 тисяч корпусів танків, якщо чомусь і загрожують, то виключно екології.