Перевірені досвідом рекомендації Українцям Що не можна робити при гаймориті

Що не можна робити при гаймориті

Перші ознаки гаймориту

Гайморит – це багатовидове запалення гайморових пазух (верхньощелепних), що є формою синуситу і супроводжується підвищенням температури, рясною нежиттю, стомлюваністю пацієнта і відчуттям тиску на область носа, що не проходить. Захворювання є поширеною причиною звернення до ЛОР-фахівця.

Гайморит носить сезонний характер, загострення найчастіше спостерігається навесні й восени. При своєчасній грамотній діагностиці піддається консервативному лікуванню без хірургічного втручання.

Класифікація

Схема лікування гаймориту залежить від правильності діагностики. Підступність захворювання полягає в схожості симптомів з ринітом і алергією, хоча їх форми й причини принципово відрізняються один від одного.

Види гаймориту класифікуються за:

  • розташуванням вогнища запалення (односторонній/ двосторонній/ фронтальний);
  • характером перебігу захворювання (гострий, рецидивуючий, хронічний гайморит);
  • етіологічними факторами (причини запалення гайморових пазух);
  • формою гаймориту (катаральний або продуктивний).

Симптоматика гаймориту хронічної форми часто ідентична гострому виду гаймориту, що ускладнює постановку діагнозу. Періодичні загострення захворювання в результаті комплексного медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування змінюються ремісіями.

Етіологія гаймориту

Причини гаймориту різноманітні. Симптоми загострюються:

  • на тлі загального ослаблення імунітету;
  • при проникненні інфекції в гайморові пазухи ззовні;
  • при зараженні респіраторними захворюваннями (рідше – гострими інфекційними хворобами);
  • при запаленні коренів молярів верхньої щелепи.

Розвитку запального процесу верхньощелепних пазух також сприяє наявність хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, аденоїдні розростання або негативний вплив навколишнього середовища.

Клінічні прояви

Ознаки гаймориту класифікуються на загальні й локальні.

  • гарячковий стан;
  • закладеність носа;
  • підвищення температури тіла до 40°C;
  • нелокалізовані головні болі.

Локальними ознаками гаймориту виступають:

  • одностороння або двостороння ускладненість дихання (в залежності від форми захворювання);
  • хворобливість і відчуття тиску в області пазух носа (можуть бути не локалізованими, віддавати в скроню або ямку ока), котрі підсилюються при нахилі вперед;
  • рясні слизові або слизово-гнійні виділення з носа;
  • виражена набряклість і припухлість обличчя в області очниць (згладжені носогубні складки);
  • втрата гостроти нюху;
  • почервоніння очей, зовні нагадує кон’юнктивіт.

Вираженими симптомами гаймориту хронічної форми є відчуття розпирання в області запаленої гайморової пазухи, яке супроводжується слизово-гнійними виділеннями, зниженням концентрації й працездатності, сухістю в роті (як наслідок, ускладнення носового дихання).

Діагностика

Стандартна діагностика гаймориту включає зіставлення симптоматики з результатами ряду лабораторних досліджень, призначених профільним фахівцем:

  • візуальний огляд і оцінка стану пацієнта;
  • рентгенографія придаткових пазух носа;
  • рентген прямого типу для виявлення затемнень на знімку, що підтверджують наявність набряклості верхньощелепних пазух.

Якщо від пацієнта надходять скарги, які є нетиповими для клінічної картини гаймориту, лікар може скористатися іншими методами, що дозволяють диференціювати захворювання:

  • КТ або МРТ (для виключення наявності пухлини);
  • дослідження сечі та загального аналізу крові (для оцінки швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) і перевірки на наявність бактеріальних інфекцій);
  • фіброскопічна ендоскопія (для виявлення інфекцій грибкової природи);
  • УЗД (для оцінки стану слизової);
  • пункція верхньощелепної пазухи (для підтвердження наявності гнійного ексудату).

Для постановки правильного діагнозу і вибору схеми лікування гаймориту досить однієї з додаткових діагностичних процедур.

Методи лікування гаймориту

Традиційно лікування гаймориту проводиться:

  • консервативно (включає медикаментозну терапію з призначенням антибіотиків і беспункціонних промивань носа антисептичними розчинами методом «зозулі»);
  • хірургічними маніпуляціями.

Пацієнти, дізнавшись свій діагноз, розраховують обійтися лікуванням гаймориту без проколу. Це можливо не в кожному випадку. Пункція гайморової пазухи виконується при наявності в ній гною. Її проводять періодично разом з формуванням нового скупчення гнійного ексудату. Після процедури хворі відзначають поліпшення і відсутність виділень з носа.

Хірургічне лікування гаймориту

В окремих випадках лікар може призначити гайморотомію. Хірургічне втручання показане після 8 процедур проколів і рецидивуючих гнійних виділеннях. Його суть полягає у виконанні розрізу під губою з метою розкриття гайморової пазухи. В результаті операції видаляється запалена ділянка слизової, а додаткове сполучення з’єднує пазуху носа з порожниною рота.

Менш травматичним і більш сучасним способом лікування є ендоскопічна хірургія. Лікар вводить в ніс пацієнта ендоскоп, хірургічно розширюючи природні співустя пазухи. Далі виконується безболісне захоплення пошкодженої слизової безпосередньо в самій пазусі. Перевага цієї маніпуляції полягає в зниженні ризику розвитку ускладнень.

Лазеротерапія – ще одне сучасне досягнення медицини, що дозволяє перемогти гайморит за 8-10 сеансів. Лазерний промінь впливає на пошкоджену слизову оболонку пазухи, загоюючи її. Процедура безболісна для пацієнта.

Після купірування запального процесу і переходу захворювання в ремісію лікар призначає пацієнтові фізіотерапевтичні методи лікування, які сприяють закріпленню досягнутого результату.

Ефективність інгаляцій при лікуванні гаймориту

Серед усіх методів лікування інгаляції при гаймориті займають особливе місце. Безліч переваг і простота проведення дозволяють виконувати цю процедуру у дорослих і дітей. Однак цей метод має свої особливості застосування, які обов’язково потрібно враховувати, щоб не нашкодити собі.

Що таке інгаляції?

Інгаляції, як спосіб лікування, широко застосовуються при захворюваннях дихальної системи. Суть методу полягає у вдиханні найдрібніших частинок пару різної температури. В результаті діюча речовина доставляється прямо до місця запалення і швидко надає лікувальний ефект, при цьому мінімізується ризик виникнення побічних реакцій, особливо з боку органів травлення. Це дозволяє безпечно використовувати антибіотики. Також забезпечується висока концентрація препарату, на відміну від лікування таблетками і уколами. Безперечною перевагою є і безболісність процедури. Всі переваги дозволяють проводити процедуру навіть маленьким дітям, звичайно, з урахуванням деяких особливостей.

Всі ми в дитинстві дихали над каструлею з гарячою картоплею. Але медичний прогрес не стоїть на місці, і інгаляційний шлях введення за допомогою спеціальних апаратів офіційно використовується в лікувальних установах. Існує кілька видів цього методу:

Кожен вид має свої особливості проведення та обмеження при призначенні. Тому, перш ніж приступати до такого лікування, необхідно зрозуміти, чи можна робити інгаляції при гаймориті тієї форми, яка присутня у вас.

Парові інгаляції

Парові інгаляції при гаймориті – перший метод домашнього лікування, про яке ми зазвичай згадуємо. Та сама каструля з картоплею з дитинства – не що інше, як парова інгаляція. Позитивний ефект заснований на проникненні теплого пару в дихальні шляхи, що сприяє:

  • посиленню кровообігу завдяки прогріванню тканин;
  • притоку імунних клітин до місця запалення;
  • розрідженню виділень і поліпшенню їх відтоку.

Однак при всіх перевагах, парові інгаляції варто застосовувати з рядом обмежень. Так, заборонено проведення будь-яких прогрівальних процедур при наявності гострого запального процесу і доброякісних утворень у порожнині носа. Це пов’язано з тим, що місцеве підвищення температури сприяє розмноженню мікробів, а також може спровокувати зростання поліпів. Тим більше існує ризик отримати опіку верхніх дихальних шляхів, так як температура пару повинна бути досить високою.

Для більш безпечного прогрівання випускаються спеціальні парові інгалятори, в яких температура пара досягає максимум 45⁰, так що ризик обпектися мінімальний.

Що можна використовувати для парових інгаляцій?

Які інгаляції можна проводити в домашніх умовах? Перш за все, можна використовувати різні ефірні масла. Їх дія заснована на утриманні в них різних речовин, що володіють антибактеріальними властивостями. Це переважно масла хвойних рослин (ялиця, сосна), чайне дерево, евкаліпт. Перед використанням ефірних масел потрібно провести тест на алергію. Варто пам’ятати, що досить всього пари крапель, інакше можна отримати опік дихальних шляхів. Слід також утриматися від процедур при наявності високої температури і при вагітності.

Інший варіант – використовувати відвар лікарських трав, таких як ромашка, шавлія, календула.

Також ефективні сольові і лужні інгаляції на основі фізрозчину, соди або мінеральної води. Лужне середовище сприяє розрідженню в’язкого секрету і ефективному очищенню пазух. Перед використанням мінеральної води необхідно заздалегідь відкрити пляшку і дочекатися виходу газів.

Якщо немає алергії на продукти бджільництва, то в якості основи для інгаляцій при лікуванні гаймориту можна використовувати прополіс. Підійде, як натуральна смола прополісу, так і спиртова настоянка, яка продається в аптеці. Однак настойку необхідно розбавити хлоридом натрію 0,1% (1:10). При проведенні таких інгаляцій також необхідно дотримуватися обережності, щоб уникнути опіків слизової.

При наявності протипоказань до проведення парових інгаляцій існує прекрасна альтернатива – «холодні» інгаляції. Як правило, для цього використовуються рослини, які виділяють летючі речовини, які надають лікувальний ефект. Перш за все, це цибуля і часник. Крім потужної бактерицидного дії, випаровуються фітонциди які надають судинозвужувальну дію. Цей метод не має протипоказань, і може застосовуватися навіть у дітей.

Інгаляції небулайзером

Незважаючи на всю простоту і бюджетність домашніх парових інгаляцій, найефективнішими і безпечними є процедури, проведені за допомогою спеціального приладу – небулайзера. Головна їхня перевага – можливість використовувати лікарські препарати для досягнення терапевтичного ефекту. Існує кілька різновидів цього приладу, кожна з яких має свої особливості експлуатації:

  1. Ультразвукові. Під час його роботи утворюється дрібний пар, що містить високу концентрацію препарату, який легко доставляється до місця запалення. Але слід мати на увазі, що під дією ультразвуку відбувається руйнування антибіотиків і гормональних препаратів, з цієї причини застосування ультразвукових небулайзерів обмежена. Крім того, в такі прилади не можна заливати масляні розчини. Таким чином, ультразвукові прилади підходять для інгаляцій настоїв лікарських трав, лужних і сольових розчинів і деяких препаратів (Синупрет).
  2. Компресійні. Найбільш широко застосовуються для домашнього використання. Аерозоль утворюється під тиском повітря. Відносним недоліком є ​​досить високий рівень шуму під час роботи, із-за чого маленькі діти можуть злякатися. З іншого боку, компресійні небулайзери дозволяють застосовувати будь-які препарати, крім тих, що містять цукор.
  3. Електронно-сітчасті. Абсолютно безшумні і якісні інгалятори мають лише один мінус – вартість. Ціна на такі апарати на порядок вище цін на попередні моделі.

Інгаляції при гаймориті небулайзером відрізняються високою ефективністю і безпекою, дозволяючи лікувати навіть найменших пацієнтів. Спеціально для малюків випускають яскраві і цікаві моделі, які дозволять відвернути дитини від довгої процедури. Однак варто заздалегідь познайомити малюка з гучним приладом, дати час освоїтися, і бажано перші сеанси провести разом з дитиною. В цілому ж принципи проведення інгаляцій у дітей такі ж, як і у дорослих.

Інгаляції з антибіотиками

Інгаляційне введення антибактеріальних препаратів при лікуванні гаймориту має низку переваг:

  • створення високої концентрації у вогнищі запалення;
  • відсутність побічних ефектів з боку кишечника;
  • максимальна біодоступність.

На сьогоднішній день найпоширенішим препаратом для проведення антибактеріальних інгаляцій є Флуімуціл-антибіотик. Звичайно, проводити такі інгаляції можна тільки за допомогою небулайзера, при цьому необхідно враховувати можливість використання антибіотиків в конкретному приладі.

Також необхідно пам’ятати, що для інгаляцій небулайзером не можна використовувати масляні розчини, в тому числі ефірні масла, і препарати, які надають ефект тільки при системному введенні (Папаверин, Еуфілін).

Як проводити інгаляцію?

Для досягнення максимального результату під час процедури потрібно дотримуватися кількох правил:

  1. Перед процедурою необхідно очистити носові ходи і домогтися вільного дихання. Для цього потрібно промити порожнину носа морською водою і закапати судинозвужувальні краплі.
  2. Після закінчення процедури не можна мінімум 20 хвилин виходити на вулицю.
  3. Час процедури слід поступово збільшувати, починаючи з 10 хвилин і поступово довести до півгодини. На курс лікування необхідно провести в середньому 7-10 сеансів.
  4. Не можна курити і приймати алкоголь протягом усього курсу.

Проведення інгаляцій на самому початку захворювання дозволить вчасно зупинити розвиток гаймориту.

Related Post

Чому маю високий кбмЧому маю високий кбм

Зміст:1 ВИСОКИЙ ГЕМОГЛОБІН: ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ТА ЧИМ ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНО2 Коэффициент бонус-малус2.1 На этой странице2.2 Что такое КБМ?2.3 От чего зависит КБМ водителя?2.4 Почему в полисе без ограничения водителей мой КБМ