Добрива для сої

На сьогоднішній день соя стала популярним продуктом вирощування серед аграріїв. Це пояснюється зростанням популярності даної сільськогосподарської культури на світовому ринку споживачів, а також високою вартістю бобів.

Сою інакше називають «золотими бобами» за широке застосування в продуктах харчування для людей і кормах для худоби. Залежно від ґрунту, кліматичних умов врожайність сої може змінюватися.

Дана культура дає невисокий урожай на кислому і засоленому ґрунті, pH ґрунту, де буде рости соя, повинен бути 6,5–7. Сприятливі умови для вирощування цієї культури — ділянки з нейтральною реакцією ґрунтового середовища, тому ідеальним місцем для посадки сої є суглинний ґрунт. Також соя пристосована до зростання на глині ​​і дає непоганий урожай на торфовищах.

Соя вважається культурою теплолюбною, однак ареал її обробітку поступово розширюється. Як правило, рослина обробляється при температурі від 10 °С до 40 °С під час періоду вегетації. Існує думка, що соя — продукт, який не потребує підживлення і добрив. Однак не все так просто.

Щоб отримати високий урожай цієї культури, важливо не тільки визначити найбільш сприятливе місце для вирощування, вибрати поля з родючим для сої ґрунтом, але також застосовувати мінеральні добрива, дотримуючись термінів і норм внесення підживлення.

Види добрив для сої

Головні причини, за яких продуктивність сої може бути низькою:

1. Заболочування полів сої внаслідок тривалого випадіння опадів, особливо на ранніх стадіях розвитку.
2. Хвороби рослин, зокрема грибкові інфекції та шкідники.
3. Недостача поживних речовин: азоту, цинку, калію, фосфору, заліза. Часто дефіцит цих елементів виникає, коли агровиробники вносять тільки фосфор і азот у малих кількостях, а також нехтують іншими мікро– і макроелементами.
4. Рівень використання інокуляції бульбочковими рослинами досить низький.

Враховуючи зазначені проблеми, підвищити продуктивність сої можна, застосувавши дієві методи використання добрив і поживних елементів.

Підбирати добрива для посіву сої та її подальшого розвитку потрібно з урахуванням наступних факторів:

• Необхідно визначити рослини, які росли раніше на місці посіву сої. Для розрахунку кількості необхідного добрива потрібно враховувати цей фактор. Фахівці рекомендують сіяти сою після злакових, картоплі, зернових, небажано вирощувати сою на місці, де до цього росли капуста, бобові та соняшник.
• Для того, щоб визначити потрібну кількість добрив, бажано провести аналіз ґрунту. Залежно від виснаженості ґрунту кількість необхідних мінеральних добрив буде змінюватися.
• Необхідна кількість азотних та інших добрив також залежить від сорту сої.

Щоб отримати максимальний урожай сої, важливо враховувати ці основні та інші індивідуальні фактори під час посіву і розвитку цієї культури. Важливо пам’ятати, що сої необхідна більша кількість поживних елементів, ніж іншим зерновим та зернобобовим культурам.

Які добрива необхідні сої?

Для отримання 100 кг готових бобів необхідно приблизно 8 кг азоту, до 1 кг фосфору, 2–3 кг калію, 1 кг магнію і 2 кг кальцію.

На початкових етапах вегетації соя росте повільно, тому кількість добрив повинна бути невелика. Гостра потреба цієї культури в підживленні настає в період цвітіння і наливу бобів.

Азот — найбільш затребуваний з усіх поживних речовин, які необхідні сої. У період зростання кількість азоту поступово збільшується і досягає максимуму в фазі цвітіння і утворення бобів. В період 2–3 тижнів до цвітіння і 2 тижнів після дефіцит азоту може призвести до зниження врожайності. Якщо кількість внесеного азоту буде вище норми, особливо на багатих ґрунтах, культура буде занадто активно розвиватися і витрачатиме на засвоєння азоту занадто багато вуглеводів.

Ознаками нестачі азоту є нетиповий колір листя: він стає блідо–зеленим з жовтим відтінком. Листя змінюють забарвлення спочатку внизу рослини, потім жовтизна поширюється на верхні листки.

Фосфор під час посіву сої теж необхідний, оскільки ця культура забезпечує запаси даного елемента тільки з ґрунту і внесених добавок. Кількість фосфорних добрив залежить від культури–попередника, тому рекомендується вносити більшу кількість даного елемента під рослини, які росли в ґрунті перед соєю. Варто пам’ятати, що фосфор у великих кількостях може гнітюче впливати на рослини. Для ґрунтів, добре забезпечених фосфором, доза повинна бути 50–60 кг/га, для недостатньо забезпечених — 80–100 кг/га.

Симптомами нестачі фосфору є слабкі рослини, які запізнюються в рості. Листя у таких рослин мають темно–зелений або блакитно–зелений відтінок.

Речовини, що містять калій, необхідно вносити під час посіву сої, щоб забезпечити оптимальний вміст калію і вологи в ґрунті. Для проростання насіння необхідна достатня кількість води і даного елемента в ґрунті. Дефіцит калію можна визначити за уповільненим розвитком стебла, листя і кінчиків коренів.

Крім основних поживних елементів ця культура також потребує кальцію, магнію і сірки. Кальцій необхідний сої як в період висівання, так і під час вегетації рослин. Обмеживши споживання кальцію цією культурою, можна відразу помітити зниження росту рослин, а кінчики коренів стають коричневими і відмирають. Соя споживає 50–90 кг/га кальцію, 20% цього обсягу необхідно вносити разом із насінням.

Сірка потрібна рослині для формування білків. Для здорового розвитку сої сірка необхідна у такій же кількості, як фосфор і магній. Під час посіву кількість сірки може становити від 30 до 67% від загального обсягу цього елемента, необхідного для сої.

Магній — це центральний елемент молекули хлорофілу, необхідний для фотосинтезу. Скорочення кількості магнію обмежує асиміляцію СО2.

У якості комплексного мінерального добрива сої рекомендується MERISTEM NPK. Це добриво містить основні поживні елементи (азот, фосфор, калій), а також цинк, бор, марганець та молібден. Добриво застосовують для позакореневого підживлення через системи крапельного поливу, оскільки препарат повністю розчиняється у воді. При цьому добриво не містить хлору, тому не токсичне для рослин. Витрата препарату для сої становить 1–2 кг/га, застосовують його в фазу бутонізації рослин.

Терміни внесення добрив

Соя починає поглинати необхідні для розвитку елементи з ґрунту досить рано. Щоб отримати високий відсоток врожайності, необхідно підгодовувати рослини ще на етапі цвітіння.

Підживлення сої проводиться в три етапи: основний, передпосівний і підгодівля. Мінеральні добрива фосфор і калій, для сої вносять восени, азот — навесні. Під час основного етапу добрива азоту необхідно внести в два рази менше, ніж фосфору. Якщо проводити підгодівлю азотом у великих кількостях на початку вегетації, він не збережеться до фази цвітіння, коли даний елемент вкрай необхідний. Тому вносити його краще в формі підживлення.

Соя по–різному реагує на добрива, що містять фосфор, в залежності від кислотності ґрунту. Якщо аналіз ґрунту не проводився, вносять 26–42 кг/га. Результати досліджень кількох способів застосування фосфору показали, що найкраще підходить для цього внесення фосфору у верхній шар ґрунту і в кореневу систему. Застосування даного елемента протягом тривалого періоду часу призводить до накопичення його в ґрунті, це знижує наступну дозу внесення фосфору.

Фосфор особливо необхідний на початкових фазах росту рослин — від сходів до кущіння. Цей елемент важливий для великої кількості генеративних органів.

Іноді фосфати розташовуються в ґрунті близько до насіння, але при цьому не впливають на них негативно. Однак калій, який використовується у вигляді хлористого калію, може погано впливати на молоді сіянці. Тому калій рекомендується застосовувати під час передпосівної обробки насіння.

Також калій потрібен у фазі формування бобів, в цей період рослини потребують даного елемента більше, ніж фосфору та азоту.

Щоб отримати хороший урожай сої, необхідний також молібден. Такий поживний елемент потрібен, якщо ґрунт кислий (з pH 5,2 і нижче). Перед посівом ним необхідно обробити насіння, проте молібден також часто використовують як передпосівне добриво і як підживлення. Для передпосівної обробки використовують 150–250 г/т насіння, для позакореневого підживлення — 50–100 г/га.

Під час висіву даної культури в день посіву обробляють насіння бактеріальними добривами. Залежно від сорту збільшення врожаю після застосування таких добрив становить 3–6 ц/га.

У якості позакореневого рідкого підживлення рослин у період цвітіння і бутонізації використовують AMINOMAX. Цей препарат на основі амінокислот застосовують для поліпшення якості продукту. Аміномакс N для сої застосовують як окремо, так і в якості суміші з іншими препаратами, які необхідні під час вирощування цієї культури. Необхідна кількість препарату — 0,6–1,0 л/га.

Кількість і норми мінеральних добрив для сої залежать від насиченості ґрунту корисними речовинами, а також від рівня запланованого врожаю.

Застосування лише одного елемента підживлення може негативно позначитися під час вирощування даної культури. Використання добрив комплексно стабілізує і дефіцит, і надлишок корисних речовин.

Під час вирощування даної культури важливий грамотний підхід до системи добрив сої. Спосіб обробки бактеріальними добривами, внесення необхідних макро– і мікроелементів здатні знизити хімічне навантаження на ґрунт, а також зменшити витрати енергоресурсів, отримавши в результаті високі врожаї продукції.

Бобові у сівозміні: значення, чергування та переваги

Перед агрономом, фермером постійно постає питання — як побудувати сівозміну, аби «набір» вирощуваних культур був затребуваним ринком, виробництво було прибутковим, і водночас не виснажувались ґрунти, а застосована технологія не перевантажувала її «хімією».

Чудовий спосіб значною мірою врівноважити ці завдання — ввести до сівозміни бобові культури. Природа наділила їх здатністю засвоювати один з головних поживних елементів — азот — безпосередньо з повітря. І «ділитися» ним із наступними культурами. І це не всі корисні властивості бобових. Про які іноді варто нагадувати, коли говоримо про збалансоване господарювання.

Значення бобових культур у забезпеченні народонаселення світу білками, та й узагалі у вирішенні продовольчої проблеми, визнала навіть ООН, яка з нинішнього року встановила Міжнародний День бобових, який відзначатиметься щорічно 10 лютого.

В Україні ситуація з цими культурами за декілька десятків років змінювалась, із об’єктивних і не дуже причин. На пам’яті ще багатьох сучасників — радянське сільське господарства, в якому з бобових передусім сіяли горох та кормові трави. Також традиційною на той час вважалася квасоля.

В «нові» часи до переліку основних і найпоширеніших культур нині увійшла соя. Натомість горох і квасоля відійшли на другий план. А порівняно недавно почала зростати зацікавленість нутом, сочевицею, машем тощо — культурами, які поки що залишаються нішевими, але поступово набирають обертів. Бо попит на них на ринку дедалі зростає.

За даними Держкомстату України, у 2018 році урожай зернобобових було зібрано з площі 555,2 тис. га, загальним обсягом у 953,95 тис. т, й середньою врожайністю 1,72 т/га. З них горох зібрали з площі 425,7 тис. га, обсягом 774,91 тис. т з урожайністю 1,82 т/га. Квасолю — з площі 40,3 тис. га, обсягом 71,19 тис. т і врожайністю 1,77 т/га. Нут відповідно — 44,7 тис. га, 53,05 тис. т, 1,18 т/га, Сочевицю — з 24,4 тис. га, обсягом 19,54 тис. т, урожайністю 0,8 т/га.

Сою наш Держстат відносить до олійних і до зазначених вище загальних цифр вона не увійшла, а окремо статистичні дані по цій культурі за 2018 р. такі: зібрана площа 1728,5 тис. га, валовий збір — 4461,31 тис. т, середня врожайність — 2,58 т/га.

Тож освіжимо пам’ять — чим же корисні ці культури загалом у сівозміні.

7 причин вирощувати бобові

Не беручи до уваги ринкові чинники та важливість бобових як продукту харчування, зосередимось на агрономічному аспекті.

Цю властивість зазвичай вважають головною. Адже решта культур є лише споживачами цього елементу. Тоді як бобові, засвоюючи його з «повітря», збагачують ґрунт уже в такому вигляді, який наступна культура засвоюватиме легше. Відповідно — можна зменшити норми внесення азоту, зекономивши кошти та зменшуючи хімічне навантаження на ґрунт і загалом довкілля.

Вважається, що зернобобові (соя, горох, сочевиця, нут, чина, вика, люпин та ін.) за оптимальних умов вирощування засвоюють із повітря за допомогою бульбочкових бактерій приблизно 2/3 азоту від загального вмісту в рослинах і 1/3 — використовують із ґрунту. При цьому багаторічні трави, такі як конюшина і люцерна, накопичують навіть більше азоту, ніж згадані культури.

1. Збагачення ґрунту органікою та його оздоровлення

Бобові культури, їхні залишки, є найкращим поживним матеріалом для корисної мікрофлори.

«Тільки в рослинах бобових культур співвідношення вуглецю до азоту 15:1. Тож як кореневі, так і стеблові залишки є дуже якісним матеріалом для мікроорганізмів. На мою думку, це найцінніше, що дають бобові культури взагалі. Вони підтримують здоров’я ґрунту і його високу мікробіологічну активність», — зазначає Володимир Іванюк, консультант з агрономії, експерт із сівозміни.

Завдяки цій властивості бобові також використовують як сидерати. Найкраще для такого агротехнічного заходу підходять конюшина, люцерна, еспарцет, нут, горох, боби, соя, сочевиця, вика, люпин, квасоля. Вважається, що три врожаї бобових сидератів дають такий самий ефект, що і повна норма гною.

Також під покровом зернобобових культур ґрунт зберігає свою будову, менше ущільнюється і краще зберігає вологу у верхніх шарах.

Окрім азоту, бобові культури наповнюють поверхневий шар ґрунту калієм, кальцієм, фосфором.

Так, за допомогою ризосферних мікроорганізмів і кореневих виділень зернобобові культури переводять важкорозчинні фосфати ґрунту в доступні для рослин форми.

Більшість шкідників і хвороб зернобобових культур не вражає рослини інших сімейств, тому вони кращі як попередник зернових та інших наступних культур і з фітосанітарного погляду.

Більшість бобових, за винятком сої, мають короткий період вегетації. За рахунок цього можна оптимізувати агротехнічні роботи в господарстві, раціонально розподілити людські, технічні і фінансові ресурси. А ще — дати можливість землі відпочити. Наприклад, горох збирають у липні, сочевицю — в кінці липня, на початку серпня, квасолю і нут — теж у серпні. Тож до сівби озимих, для яких ці культури є найкращими попередниками, є ще час підготуватися і людям, і ґрунту.

А ще інтенсивне зростання і раннє змикання рядків забезпечують зернобобовим культурам суцільного посіву значну перевагу порівняно з багатьма бур’янами і досить високу чистоту полів від бур’янів після збирання врожаю.

Оскільки у зернобобових більш заглиблена і розгалужена коренева система, вони можуть використовувати більшу кількість вологи, що міститься в глибоких шарах ґрунту, тож здатні краще витримати посуху. Що в сучасних умовах дуже актуально.

А глобальне потепління, як і «локальне» потепління, яке на наших територіях спостерігається в останні роки, змушує звернути увагу і на стійкість більшості зернобобових до високих температур. Особливо аграріям півдня.

Оскільки в органічному виробництві для живлення можна використовувати лише гній чи компост, то єдиним способом отримання азоту в органічному землеробстві залишається введення до сівозміни бобових.

Звісно, що кожна культура має свої особливості, розглянемо деякі з них.

Соя

Наразі — найбільша за площею бобова культура в Україні. У багатьох господарствах вирощується як одна з базових, адже в ній поєднались економічна й агрономічна складові.

Соя має здатність ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти важ­ко­роз­чинні спо­лу­ки з нижніх ґрун­то­вих шарів, таким чином вона вклю­ча­є їх у кру­го­обіг жив­лен­ня наступних культур. Після се­бе соя за­ли­шає 60-80 кг/га азо­ту, 20-30 кг/га фо­с­фо­ру і 35-45 кг/га калію. Оскільки інокуляція сої є практично невід’ємною агротехнічною операцією, після себе вона також залишає насичений мікробіотою ґрунт.

Завдяки своїй глибокій і добре розгалуженій кореневій системі, соя забезпечує велику кількість кореневої біомаси, поліпшує характеристики ґрунту, підвищує його родючість, зберігає вологу. І проведені дослідження в різних країнах, і практика, показують, що соя як попередник позитивно впливає на урожайність наступних за нею пшениці та кукурудзи.

АгроЕкспедиція Соя 2018

В одному із зарубіжних досліджень було встановлено, що 90-100% листя сої опадає під час фізіологічного дозрівання. Воно містить чистої речовини азоту близько 110 кг/га. Також під час тривалих досліджень сівозмін соя-кукурудза і соя-сорго було встановлено, що кукурудза і сорго отримали від сої 65 кг/га і 80 кг/га азоту відповідно. При дозріванні в коренях і основі стебла сої може міститися 37 кг/га азоту, і 30-68 кг/га в надземної частини рослин (за винятком насіння). Весь цей азот доступний для використання наступними культурами. У цьому дослідженні було встановлено, що кукурудзі, посіяної після сої, потрібно близько половини дози азотних добрив, від тієї, яку кукурудза потребувала б у разі монокультурної сівозміни.

Оскільки ця культура досить теплолюбна і водночас здатна утримувати вологу, то певний час дуже виручала аграріїв південних областей. Однак оскільки в останні роки погодні умови тут стають жорсткішими, посушливі періоди стають тривалішими, нестача вологи відбивається і на вирощуванні сої.

«Це дуже добрий попередник для багатьох культур, але ми вже починаємо думати, чим можемо замінити сою у своїй сівозміні. Адже, як відомо, вона дуже потребує вологи у період цвітіння. На який останнім часом у нас в регіоні припадали посухи. Через що падають врожаї. Хоча раніше ми були дуже нею задоволені. На наступний сезон запланували ще 500-600 га під сою, подивимось на результат. Якщо він нас не влаштує, розширюватимемо площі під горохом, звернемо увагу на нут», — зазначає Анатолій Савсюк, агроном СВК ім. Фрунзе, розташованого у Кропивницькій області й загально площа оброблюваних земель якого становить 7 тис. га.

З недоліків сої для сівозміни можна назвати більш пізні терміни збирання порівняно з іншими бобовими. А також «спільні» хвороби з деякими культурами. Наприклад, склеротиніоз, через який краще уникати «спарки» соя-соняшник.

Втім, попит на ринку і чималі переваги сої як попередника «закріплюють» сою в сівозмінах як одну з культур-лідерів за площами посівів. І своїх позицій вона здавати не збирається.

Горох

Опитані нами експерти вважають, що горох — незаслужено «відсунута» на межу з нішевими культура. Звісно, така ситуація склалася передусім через кон’юнктуру ринку. Але ця культура має багато переваг у сівозміні навіть порівняно з соєю.

«Свого часу горох мав статус на рівні з основними польовими культурами. Сьогодні його загнали в нішеві. Хоча позаминулого, 2017 року він трохи розправив плечі, й тоді зібрали понад мільйон тонн, але ринок знову не хоче випускати горох на широкі лани — низькі ціни ставлять перепони для зростання площ. При тому що як попередник — це культура номер один. І хоч швидкі гроші на ньому наразі не дуже заробиш, але пролонговану вигоду можна отримати пізніше. За рахунок кращих врожаїв наступної культури і навіть тієї, яку посієте через 2 роки», — стверджує Микола Малієнко, директор СТОВ «Перемога» (Київська обл.).

За його словами, у господарстві були випадки, коли азот зовсім не вносили й отримували після гороху урожай озимої пшениці на рівні 6-7 т/га, причому якість зерна була на рівні ІІ класу. Після пшениці сіяли соняшник, знову ж таки, не застосовуючи азотних добрив. І отримували урожай насіння у межах 4 т/га.

Горох як попередник для озимих культур дає відразу кілька відчутних переваг. Насамперед приріст врожайності озимої пшениці після гороху вищий, ніж після інших культур. А також пшениця краще розвивається, менше хворіє, поліпшується баланс азоту, зменшується мінералізація гумусу, підвищується родючість ґрунту. Горох, як типовий представник бобових, має здатність накопичувати білок і формувати урожай способом фіксації азоту через бульбочкових бактерій. Це дає змогу обійтися обмеженим внесенням мінеральних азотних добрив. Процеси біологічної фіксації азоту відчутно сприяють збагаченню ґрунту органічною речовиною. Крім цього, пожнивні рештки гороху містять досить велику кількість фосфору і калію, а за рахунок короткого вегетаційного періоду він рано звільняє поле і утворюється певний проміжок часу для накопичення вологи. Цей момент дуже важливий при вирощуванні тієї ж озимої пшениці після гороху.

«Загалом, накопичення біологічно зв’язаного азоту це головна властивість гороху. Але, крім цього, він переводить у більш доступні форми фосфор, що теж дуже важливо. Якщо ж порівнювати горох із соєю, то у них, наприклад, різна будова рослини. Горох формує основний масив своєї кореневої системи у верхньому шарі ґрунту — десь на 10-15 см. Може бути трошки глибше відгалуження. Тоді як коріння сої більш витягнуте і проникає на глибину до 2-2,5 м. Горох економніше використовує запаси вологи у ґрунті. Сої потрібно удвічі-втричі більше вологи, ніж гороху. Також насправді після гороху лишається все ж таки більше біологічно зв’язаного азоту. Тому я б сказав, що горох кращий попередник для озимої пшениці», — зазначає Микола Малієнко.

Є також думка, що роль гороху (а також і сої) у вирощуванні на еродованих ґрунтах не оцінена належним чином. Завдяки симбіотичній фіксації атмосферного азоту, який є елементом першого мінімуму в таких ґрунтах, а також здатності мобілізувати і засвоювати важкодоступні форми поживних речовин, ці культури мають потужний фітомеліоративний потенціал.

Тож тут залишається лише сподіватися, що ринок нарешті повернеться обличчям до гороху і він посяде належне місце у сівозмінах вітчизняних аграріїв.

«Судячи з реалізації насіння, яке наша компанія виростила для реалізації в сезоні 2018 року, чітко спостерігається тенденція падіння попиту на цю культуру. В минулому році на цей час ми реалізували близько 400 т насіння, на сьогодні ми реалізували лише десь у межах 25 т. Катастрофічний спад — наочний. Відповідно доводиться і нам, як насіннєвій компанії, скорочувати площі під горохом. Минулого року сіяли 470 га, цього річ запланували лишень 170 га. Хоча нещодавно я читав аналітичний прогноз, у якому зазначено, що Китай збирається збільшити імпорт гороху з 1,3 млн т до 2 млн т, а в Індії значний неврожай, цієї культури. Тому цілком імовірно, що в новому сезоні все ж можна очікувати підвищення цін», — додав Микола Малієнко.

Квасоля

Також традиційно українська культура, якій довелося пережити кризу, яка лиш недавно отримала поки що невелике, але таки друге дихання.

Квасоля збагачує ґрунт азотом, поліпшує його структуру, рано звільняє поле, залишаючи після себе чисті від бур’янів площі, які можна використовувати під озиму пшеницю, ячмінь. Натомість сама вона має пізні терміни сівби, що полегшує організацію весняно-польових робіт. До того ж її можна використовувати для пересівання площ загиблих озимих культур.