Добрива для сої

На сьогоднішній день соя стала популярним продуктом вирощування серед аграріїв. Це пояснюється зростанням популярності даної сільськогосподарської культури на світовому ринку споживачів, а також високою вартістю бобів.

Сою інакше називають «золотими бобами» за широке застосування в продуктах харчування для людей і кормах для худоби. Залежно від ґрунту, кліматичних умов врожайність сої може змінюватися.

Дана культура дає невисокий урожай на кислому і засоленому ґрунті, pH ґрунту, де буде рости соя, повинен бути 6,5–7. Сприятливі умови для вирощування цієї культури — ділянки з нейтральною реакцією ґрунтового середовища, тому ідеальним місцем для посадки сої є суглинний ґрунт. Також соя пристосована до зростання на глині ​​і дає непоганий урожай на торфовищах.

Соя вважається культурою теплолюбною, однак ареал її обробітку поступово розширюється. Як правило, рослина обробляється при температурі від 10 °С до 40 °С під час періоду вегетації. Існує думка, що соя — продукт, який не потребує підживлення і добрив. Однак не все так просто.

Щоб отримати високий урожай цієї культури, важливо не тільки визначити найбільш сприятливе місце для вирощування, вибрати поля з родючим для сої ґрунтом, але також застосовувати мінеральні добрива, дотримуючись термінів і норм внесення підживлення.

Види добрив для сої

Головні причини, за яких продуктивність сої може бути низькою:

1. Заболочування полів сої внаслідок тривалого випадіння опадів, особливо на ранніх стадіях розвитку.
2. Хвороби рослин, зокрема грибкові інфекції та шкідники.
3. Недостача поживних речовин: азоту, цинку, калію, фосфору, заліза. Часто дефіцит цих елементів виникає, коли агровиробники вносять тільки фосфор і азот у малих кількостях, а також нехтують іншими мікро– і макроелементами.
4. Рівень використання інокуляції бульбочковими рослинами досить низький.

Враховуючи зазначені проблеми, підвищити продуктивність сої можна, застосувавши дієві методи використання добрив і поживних елементів.

Підбирати добрива для посіву сої та її подальшого розвитку потрібно з урахуванням наступних факторів:

• Необхідно визначити рослини, які росли раніше на місці посіву сої. Для розрахунку кількості необхідного добрива потрібно враховувати цей фактор. Фахівці рекомендують сіяти сою після злакових, картоплі, зернових, небажано вирощувати сою на місці, де до цього росли капуста, бобові та соняшник.
• Для того, щоб визначити потрібну кількість добрив, бажано провести аналіз ґрунту. Залежно від виснаженості ґрунту кількість необхідних мінеральних добрив буде змінюватися.
• Необхідна кількість азотних та інших добрив також залежить від сорту сої.

Щоб отримати максимальний урожай сої, важливо враховувати ці основні та інші індивідуальні фактори під час посіву і розвитку цієї культури. Важливо пам’ятати, що сої необхідна більша кількість поживних елементів, ніж іншим зерновим та зернобобовим культурам.

Які добрива необхідні сої?

Для отримання 100 кг готових бобів необхідно приблизно 8 кг азоту, до 1 кг фосфору, 2–3 кг калію, 1 кг магнію і 2 кг кальцію.

На початкових етапах вегетації соя росте повільно, тому кількість добрив повинна бути невелика. Гостра потреба цієї культури в підживленні настає в період цвітіння і наливу бобів.

Азот — найбільш затребуваний з усіх поживних речовин, які необхідні сої. У період зростання кількість азоту поступово збільшується і досягає максимуму в фазі цвітіння і утворення бобів. В період 2–3 тижнів до цвітіння і 2 тижнів після дефіцит азоту може призвести до зниження врожайності. Якщо кількість внесеного азоту буде вище норми, особливо на багатих ґрунтах, культура буде занадто активно розвиватися і витрачатиме на засвоєння азоту занадто багато вуглеводів.

Ознаками нестачі азоту є нетиповий колір листя: він стає блідо–зеленим з жовтим відтінком. Листя змінюють забарвлення спочатку внизу рослини, потім жовтизна поширюється на верхні листки.

Фосфор під час посіву сої теж необхідний, оскільки ця культура забезпечує запаси даного елемента тільки з ґрунту і внесених добавок. Кількість фосфорних добрив залежить від культури–попередника, тому рекомендується вносити більшу кількість даного елемента під рослини, які росли в ґрунті перед соєю. Варто пам’ятати, що фосфор у великих кількостях може гнітюче впливати на рослини. Для ґрунтів, добре забезпечених фосфором, доза повинна бути 50–60 кг/га, для недостатньо забезпечених — 80–100 кг/га.

Симптомами нестачі фосфору є слабкі рослини, які запізнюються в рості. Листя у таких рослин мають темно–зелений або блакитно–зелений відтінок.

Речовини, що містять калій, необхідно вносити під час посіву сої, щоб забезпечити оптимальний вміст калію і вологи в ґрунті. Для проростання насіння необхідна достатня кількість води і даного елемента в ґрунті. Дефіцит калію можна визначити за уповільненим розвитком стебла, листя і кінчиків коренів.

Крім основних поживних елементів ця культура також потребує кальцію, магнію і сірки. Кальцій необхідний сої як в період висівання, так і під час вегетації рослин. Обмеживши споживання кальцію цією культурою, можна відразу помітити зниження росту рослин, а кінчики коренів стають коричневими і відмирають. Соя споживає 50–90 кг/га кальцію, 20% цього обсягу необхідно вносити разом із насінням.

Сірка потрібна рослині для формування білків. Для здорового розвитку сої сірка необхідна у такій же кількості, як фосфор і магній. Під час посіву кількість сірки може становити від 30 до 67% від загального обсягу цього елемента, необхідного для сої.

Магній — це центральний елемент молекули хлорофілу, необхідний для фотосинтезу. Скорочення кількості магнію обмежує асиміляцію СО2.

У якості комплексного мінерального добрива сої рекомендується MERISTEM NPK. Це добриво містить основні поживні елементи (азот, фосфор, калій), а також цинк, бор, марганець та молібден. Добриво застосовують для позакореневого підживлення через системи крапельного поливу, оскільки препарат повністю розчиняється у воді. При цьому добриво не містить хлору, тому не токсичне для рослин. Витрата препарату для сої становить 1–2 кг/га, застосовують його в фазу бутонізації рослин.

Терміни внесення добрив

Соя починає поглинати необхідні для розвитку елементи з ґрунту досить рано. Щоб отримати високий відсоток врожайності, необхідно підгодовувати рослини ще на етапі цвітіння.

Підживлення сої проводиться в три етапи: основний, передпосівний і підгодівля. Мінеральні добрива фосфор і калій, для сої вносять восени, азот — навесні. Під час основного етапу добрива азоту необхідно внести в два рази менше, ніж фосфору. Якщо проводити підгодівлю азотом у великих кількостях на початку вегетації, він не збережеться до фази цвітіння, коли даний елемент вкрай необхідний. Тому вносити його краще в формі підживлення.

Соя по–різному реагує на добрива, що містять фосфор, в залежності від кислотності ґрунту. Якщо аналіз ґрунту не проводився, вносять 26–42 кг/га. Результати досліджень кількох способів застосування фосфору показали, що найкраще підходить для цього внесення фосфору у верхній шар ґрунту і в кореневу систему. Застосування даного елемента протягом тривалого періоду часу призводить до накопичення його в ґрунті, це знижує наступну дозу внесення фосфору.

Фосфор особливо необхідний на початкових фазах росту рослин — від сходів до кущіння. Цей елемент важливий для великої кількості генеративних органів.

Іноді фосфати розташовуються в ґрунті близько до насіння, але при цьому не впливають на них негативно. Однак калій, який використовується у вигляді хлористого калію, може погано впливати на молоді сіянці. Тому калій рекомендується застосовувати під час передпосівної обробки насіння.

Також калій потрібен у фазі формування бобів, в цей період рослини потребують даного елемента більше, ніж фосфору та азоту.

Щоб отримати хороший урожай сої, необхідний також молібден. Такий поживний елемент потрібен, якщо ґрунт кислий (з pH 5,2 і нижче). Перед посівом ним необхідно обробити насіння, проте молібден також часто використовують як передпосівне добриво і як підживлення. Для передпосівної обробки використовують 150–250 г/т насіння, для позакореневого підживлення — 50–100 г/га.

Під час висіву даної культури в день посіву обробляють насіння бактеріальними добривами. Залежно від сорту збільшення врожаю після застосування таких добрив становить 3–6 ц/га.

У якості позакореневого рідкого підживлення рослин у період цвітіння і бутонізації використовують AMINOMAX. Цей препарат на основі амінокислот застосовують для поліпшення якості продукту. Аміномакс N для сої застосовують як окремо, так і в якості суміші з іншими препаратами, які необхідні під час вирощування цієї культури. Необхідна кількість препарату — 0,6–1,0 л/га.

Кількість і норми мінеральних добрив для сої залежать від насиченості ґрунту корисними речовинами, а також від рівня запланованого врожаю.

Застосування лише одного елемента підживлення може негативно позначитися під час вирощування даної культури. Використання добрив комплексно стабілізує і дефіцит, і надлишок корисних речовин.

Під час вирощування даної культури важливий грамотний підхід до системи добрив сої. Спосіб обробки бактеріальними добривами, внесення необхідних макро– і мікроелементів здатні знизити хімічне навантаження на ґрунт, а також зменшити витрати енергоресурсів, отримавши в результаті високі врожаї продукції.

Гід Соєвим Соусом

Вперше соєвий соус з’явився у Китаї близько 2,5 тис. років тому. Стародавні китайські кухарі виварювали свіжопійману рибу та дешеві боби сої, і процесом бродіння (ферментація) доводили їх до соусу. Причиною такого продукту стали релігійні вимоги ченців. Вони вирішили замінити всі молочні та м’ясні продукти на сою. Згодом ченцям вдалося винайти рецепт вегетаріанського сиру – одним із інгредієнтів є соєве молоко. Це і призвело до виникнення самого соєвого соусу.

Соус став гідною заміною дорогим приправам. Швидко поширився азіатськими країнами. Кожен кухар вносив у рецепт свій акцент, посилюючи смакові якості. Першими зміни до рецепту внесли у Кореї, потім соєю зацікавилися японці. У XVIII ст. активно розвивається японська кулінарія. І в цей час було винайдено сучасний рецепт соєвого соусу.

Пізніше соєвий соус потрапив до Франції. Король Людовік XIV захоплювався смаком соусу. За його рекомендацією соєвий соус з’явився у Європі.

До середини XIX століття першість та монополію на ринку азіатських соусів зайняли китайці. Спершу соєвий соус вживали не у вигляді рідини, а у вигляді нерафінованої пасти. Він мав прозорий вигляд, солоний присмак, специфічний запах та коричнево-шоколадний колір.

У Японії слово shoyu почали використовувати щодо соєвих паст, які піддавали ферментації. «Шою» – правильне слово японською для загального позначення соєвого соусу і в наш час. Слово moromi часто використовували на японській кухні для позначення цієї ранньої пастоподібної форми соєвого соусу. Сьогодні її називають просто «місо».

У країнах Східної Європи соєвий соус з’явився у середині 90-х. Найбільш відомим став темний соєвий соус. Вживають його як доповнення до готових страв, маринадів, і як складову для інших соусів.

Перші рецепти соєвого соусу було опубліковано у книзі під назвою «Есюфусі» 1965 року видання.

Враховуючи, що термін придатності соєвого соусу є досить тривалим – його експортували до багатьох країн Європи. Першими перевізниками соєвого соусу були моряки з Голландії.

Сьогодні виробництвом соєвого соусу у всьому світі займається кілька тисяч різних компаній. Найбільший у світі виробник соєвого соусу – компанія “Кіккоман”. Вона реалізує понад 500 мільйонів літрів соєвого соусу на рік.

Корисні властивості і застосування соєвого соусу

У складі соєвого соусу знаходяться: білок, вітаміни (А, С, Д, Т, групи В), мінеральні елементи, незамінні амінокислоти, поліненасичені жири, вуглеводи, антиоксиданти (їх концентрація у 10 разів вища, ніж у червоному вині). У ньому немає шкідливого для організму холестерину.

Корисні властивості соєвого соусу:

• очищає печінку від токсичних речовин;
• активує зростання мускулатури;
• покращує еластичність кровоносних судин;
• сприятливо впливає на серцеву діяльність;
• запобігає розвитку захворювань кровоносної системи;
• відновлює функціонування травної системи, лікує діарею;
• сприяє схудненню;
• позбавляє головного болю;
• усуває безсоння та депресивний стан;
• прискорює циркуляцію крові;
• заряджає організм енергією, надає бадьорості;
• стимулює синтез серотоніну (гормону щастя), завдяки чому піднімає настрій;
• активує функціонування нервової системи (у тому числі головного мозку), запобігає деструктивним змінам;
• захищає організм від вільних радикалів;
• запобігає ранньому старінню.

Максимальна добова норма соєвого соусу для людини – 15 мл.

Будь-який вид соєвого соусу є замінником солі. Його можна використовувати в овочевих, м’ясних, рибних стравах для надання їм пікантності та більш виражених смакових якостей.

Часто використовують соєвий соус у стравах з основним інгредієнтом – куркою. Щоб м’ясо не втратило свій натуральний смак, його необхідно додавати на остаточному етапі готовності страви.

Соєвий соус можна подавати підігрітим із шашликом із яловичини. Відмінно соус поєднується з шашликом з лосося. Якщо до соєвого соусу додати кілька чайних ложок меду – це надасть рибі більш солодкого та ароматного смаку.

Соєвий соус подають із сушами, ролами, рибними котлетами, різними супами. Це універсальний соус, що підкреслює смак будь-якої страви, а також збагачує організм людини багатьма корисними вітамінами та мінералами.

Протипоказання до вживання соєвого соусу:

• індивідуальна нестерпність;
• гострі захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрит, панкреатит) та хронічні загострення;
• ранні стадії вагітності – впливає на гормональний фон, викликаючи загрозу викидня.
• грудне вигодовування (через алергенні властивості);
• вік менше трьох років – можлива несприятлива дія на функціонування щитовидної залози.

Калорійність та харчова цінність

Соєвий соус відноситься до розряду низькокалорійних. Містить близько 8 г білків, 4 г вуглеводів, вміст жирів – близько 0,5 г. Загальна калорійність – 50-55 кКал.

Види соєвого соусу

Основна різноманітність соусів визначається за національним застосуванням і походженням рецепту. Всі вони відрізняються за смаком, кольором, густотою та добавками.

Часто використовувані види соєвого соусу:

Китайський

Являє собою темно-коричневу рідину різного ступеня загущення.

За технологією приготування поділяється на два підвиди:

Змішаний

Налічує чотири типи соусів. У них після ферментації та фільтрації вводять:

• чорну патоку (мелясу) – побічний продукт у цукровому виробництві або карамель;;
• сік рідкісних вольварієлових грибів, що використовуються в Південно-Східній Азії (обов’язковий для грибного темного соєвого соусу);
• приправи, підсилювач смаку – глутамат, цукор, крохмаль;
• спеції, бульйон із креветок, китайську горілку – байцзю (40-70%).

Зварений

У рецепті лише виварені та проціджені боби, зерно, вода та сіль. Тут застосовується спеціальна технологія, яка робить соуси прозорими та світлими. Консистенція – рідка, в’язка або у вигляді густої заправки. Широке застосування знайшли багато продуктів, приготовані за даною рецептурою. Наприклад, найвідоміший із них — солоний шенчоу, а найякісніший – тоучоу.

Японський

Має кілька варіантів:

• Сея-пшениця та соя з’єднуються в рівних кількостях.
• Усукуті – додають рідку частину після ферментації рису. Світлий, рідкий з м’яким смаком. Варіант для страв із риби або морепродуктів.
• Койкуті – улюблений соус самих японців. Найконцентрованіший, темний, насичений за смаком. Соя та пшениця при виготовленні змішуються 1:1. Ідеальний для м’ясних страв.
• Тамарі – за смаком дуже нагадує китайську, але солодше. Світлий медовий колір, вміст солі мінімальний. У складі має невелику кількість зерна. Гостям суші-ресторанів його пропонують як соєвий соус без вмісту глютену. Це дозволяє вживати його тим, у кого алергія на соєвий соус, точніше, на глютен у пшениці.
• Сиро – має багато пшениці у складі і мало бобів. Він золотавий світлий і солодкуватий. Швидко темніє, довгостроковому зберіганню не підлягає.
• Сайсікомі – зроблений на основі койкуті. Називають його – соусом-нектаром. Має насичений чорний колір.

Існують ще деякі сорти японських соусів. У них спеціально занижено сольову дозу (до 20-50%). А також види, що з’єднують продукти бродіння та протеїни.

Японські різновиди поділяють за рівнем якості (за рівнем вмісту азоту) на:

Корейський

Чосон канджан – він зовсім без зернових. Коричнево-чорний Чосон є приправою для супу Кук.

Індонезійський

На території цієї країни воліють середньо солодкий, солодкий (з пальмовим цукром) та солоний кечап. В основі всіх трьох – ферментація.

Філіппінський

Робиться з урахуванням японського соусу і називається Тое. До складу входить карамель, але він солоніший і м’якший за японський. Вживають його з мандарином (клементином).

Одним із найпопулярніших видів соєвого соусу в Китаї є соус сен сой. Його виготовляють шляхом природного бродіння соєвих бобів. Рецепт соусу сен сой виключає додавання до його складу, будь-яких штучних барвників та ароматизаторів. Основними інгредієнтами соєвого соусу є: вода, соєві боби, пшениця, сіль, а також трохи цукру. Їдять його з рибними, м’ясними та овочевими стравами.

У японській кухні – соєвий соус для ролів. Крім суші цей соус використовують у багатьох інших стравах японської кухні. Готують його протягом кількох місяців. Головним компонентом є боби.

Ще одним популярним видом соєвого соусу в Японії є соєвий соус yamasa. До складу цього соусу входять: вода, соєві боби, пшениця, сіль та невелика кількість алкоголю. Процес ферментації цього виду соєвого соусу становить близько півроку.

Інші види соєвого соусу:

М’янманський

Приготовлений із пророщеної квашеної сої. Відрізняється гостротою та давниною походження. Став популярним у IX-X столітті нашої ери, а у європейців із XVIII століття.

Малайзійський (сінгапурський)

Це солодкий соєвий соус, званий Кечап. За рахунок збільшеної кількості цукрів його калорійність трохи вище звичайної (300 ккал в 100 мл продукту і більше).

Тайванський

У складі Доучі чорна соя та пшениця. Термін, за який роблять цю високоякісну заправку, — півроку.

В’єтнамський соєвий соус

Має густоту висококалорійної сметани і вживається як дип, в який прийнято вмочувати овочі, чіпси, прісні коржики. Всі види соусу та соєвої пасти мають одну загальну назву – ніоктіонг. За популярністю порівняємо з рибним соусом.

Окремо необхідно виділити види соєвого соусу, рецепти для яких було складено з нашого часу. У цьому випадку, мова піде про соєвий соус Хайнц, а також медово-соєвий соус. Соєвий соус Хайнц поділяється на два види: класичний (для суш та ролів) та преміум (для овочевих та м’ясних страв). Солодкий соєвий медовий соус виготовляється на вогні – мед розтоплюється і в нього додають часник.

Як вибрати соєвий соус

• Вибирайте сертифікований соєвий органічний соус.
• При виробництві соєвого соусу у США широко поширене використання ГМО і неорганічних соєвих бобів. Генетично модифіковані соєві боби становлять 90% на ринку США.
• Країни-виробники Японія, Корея, Китай чи Індонезія є надійнішими постачальниками.
• Уважно вивчіть етикетку – не повинно бути маркерів, що вказують на штучний чи розведений продукт.
• На упаковці якісного продукту може бути слово “ферментований”.
• Якісний соєвий соус має бути натурального бродіння.
• Купуйте тільки соєвий соус, який продається у скляних пляшках.
• Вміст білка в соєвому соусі має бути понад 6%.
• Хороший продукт повинен бути чистим, що просвічується, без осаду і плаваючих пластівців, рідина не повинна розшаровуватися.
• Якщо соус зроблений шляхом природного бродіння, поява осаду абсолютно нормально, ніяк не впливає на смакові властивості.
• Не купуйте фальшивий соус. У його складі компоненти Е та хімічні загусники. Оригінальний соєвий соус роблять лише з 4-5 інгредієнтів: соєвих бобів, пшениці, цукру, солі та оцту.
• На упаковці мають бути проставлені терміни придатності.
• Звертайте увагу на вартість продукту – справжній соєвий соус не може бути дуже дешевим.
• Соєвий соус має особливий пікантний аромат – при відкритті пляшки та зіткненні з повітрям лише посилюватиметься. Смак і відтінок соусу ставатиме більш насиченим – результат процесу окислення.

Як зрозуміти, що Соус зіпсований?

• З’явився осад на дні ємності із соусом хімічного походження.
• виник неприємний запах.
• Зміна смаку.
• Утворення цвілі.
• Прострочений продукт.

Як зберігати соєвий соус?

При зберіганні соєвого соусу необхідно дотримуватися таких рекомендацій:

• Зберігайте соєвий соус на дверцятах холодильника в упаковці.
• Завжди тримайте пляшку закритою – на тривалий час збережіть смакові властивості продукту.
• Не розташовуйте продукт під прямим сонячним промінням.
• Соєвий соус не терпить перепадів температур.

При кімнатній температурі

До розтину продукт можна зберігати протягом усього терміну придатності, що вказаний на упаковці.

Зберігати запечатану пляшку соусу можна за кімнатної температури в темному місці. При постійному контакті упаковки із сонячним світлом вміст може прокиснути. Температура необхідна від 0°С (32°F) до 25°С (77°F).

В холодильнику

Після розтину пляшку потрібно зберігати в холодильнику. Для роздрукованого заправлення термін придатності становить 12-15 місяців.

• Скляна пляшка довше збереже продукт. Навіть за рік якість його не зміниться. Соус у пластиковій упаковці краще не купуйте. Відкритий продукт у пластиці зберігати припустимо не більше місяця.
• Кришка повинна бути щільно закрита, не пропускала усередину повітря або сторонні запахи.
• Температура холодильника необхідна лише на рівні 4°С (39,2 °F).

Зберігання домашнього соєвого соусу можливе протягом 5 – 6 місяців. Тримати його потрібно лише у холодильнику.

Тривале зберігання продукту після розтину ємності призводить до утворення осаду. Для соусу, виготовленого за традиційним рецептом із натуральних продуктів, випадання осаду є нормою. Якщо був обраний соус з не натуральним складом-то осаду там не повинно бути. А якщо він утворився після розтину такої пляшки – викинути цей продукт. Вживання такого соусу може призвести до серйозного отруєння та інтоксикації організму.

Соус, отриманий шляхом натурального бродіння без додавання консервантів, після розтину псується швидше ніж виготовлений хімічним способом. Краще використовувати його якнайшвидше.

У морозилці

Зберігання соусу в морозилці краще виключити. Соус і так буде придатний через рік чи два після розтину, зберігаючись у холодильнику. І це незручно – його потрібно буде розморожувати, а піддавати продукт повторному заморожуванню не можна.

Способи виготовлення соєвого соусу

Соєвий соус виготовляють такими способами:

Бродінням

У складі: вода, пшениця, соя, сіль. З сої добувають олію, піддають її термообробці шляхом варіння чи пропарювання. Перемішують із пшеницею, додають закваску. Тепло та висока вологість сприяють утворенню особливої плісняви – міцелію. Додається сольовий розчин. Бродіння продовжується до готовності. Процес виробництва займає близько 1,5-2 років.

Бродіння може бути сухим та вологим. Воно визначається додаванням розсипчастої солі чи сольового розчину. Це впливає на колір соусу.

Отримана в результаті бродіння рідина поділяється на тверді та рідкі частини. Пасту відправляють на корм худобі та добриво для полів. Рідину, що залишилася, пастеризують під впливом високих температур і тиску, вбивши в ній активні компоненти і припинивши бродіння. Відфільтровану рідину розподіляють по тарі та пускають у продаж.

Це дуже популярний та поширений тип соєвого соусу в США. Він менш темний, менш ароматний і в’язкіший.

Кислотним гідролізом

У складі: соя, вода та сіль, штучні підсилювачі смаку, барвники, консерванти. Пшениця не використовується. Замість неї каталізатор хімічних процесів – соляна кислота. Це веде до утворення під час виробництва сильного канцерогену – хлорпропанолу. Він доповнюється різними синтетичними харчовими добавками. У Японії такий продукт вважається неякісним, продаж його неможливий. Тривалість виробництва скорочується за кілька днів.

Цей спосіб значно простіший. Не треба витрачати багато часу. Розщеплення білка кислотами вміщається лише кілька днів (менше тижня). В результаті виходить продукт зовсім не схожий на оригінал, виготовлений за старовинними правилами. Він віддалено нагадує натуральний за ароматом, кольором та консистенцією.

У складі швидкого соусу можуть утримуватися речовини – збільшення його терміну зберігання. Соуси, виготовлені методом гідролізу, відрізняються смаковими та зовнішніми показниками від натуральної китайської приправи.

До натуральної відноситься продукція торгових марок “Сен Сой”, “Стебло бамбука”, “Кіккоман”.

Існує кілька типів китайської приправи:

• Легкий – світла непрозора рідина коричневого кольору. Друга назва – звичайний соєвий соус.
• Темний – при виробництві додають карамель. Соус стає густим, з легким солодкуватим присмаком.
• З низьким вмістом натрію – готується хімічним способом, без застосування бактерій та цвілевих грибів. У складі менше солі.
• Тамарі – натуральна китайська приправа виготовлена з бобів сої без змішування з іншими зерновими культурами.

У кожного продукту свій смак, колір та аромат.

Розчиненням

У складі: натуральний продукт, вода, барвники, цукор, кислоти, консерванти. Соус, отриманий шляхом бродіння, розбавляється водою пропорції 1:9. З ним поєднуються інші речовини. Смакові якості у таких приправ слабкі.

Приготування в домашніх умовах

Приготувати повністю оригінальний продукт за класичним рецептом у домашніх умовах складно. Адже приготування передбачає процес бродіння, який за тривалістю займає щонайменше півроку. Простий та доступний рецепт виготовлення заправки.

1. Боби сої замочіть у воді, залиште їх у такому стані на 8-10 годин.
2. Відваріть 1-2 години до повної м’якості.
3. Подрібніть розварені боби до кашеподібної консистенції (у блендері або спеціальною товкачем для картоплі).
4. Розбавте м’ясним бульйоном (використовуйте яловичий, а для дієтичного продукту – бульйон з курячої грудки без шкірки), додайте борошно в отримане соєве пюре.
5. Перемішуйте продукт, доки не розійдуться всі грудки.
6. Доведіть суміш до кипіння, постійно помішуючи, на повільному вогні (інакше соус підгорить і у ньому утворюються грудки).
7. Після закипання продукт варіть протягом декількох хвилин, додайте сіль за смаком.
8. Для рідкої консистенції, в отриманий соус, додайте трохи бульйону.
9. Охолодіть продукт. Він готовий до вживання.

Якщо вам подобається гострий смак – до інгредієнтів можете додати:

• часник (1-2 невеликі зубчики);
• гострий мелений перець;
• майонез;
• цибуля (половинку невеликої цибулини). Попередньо подрібніть до стану пюре.

Принцип приготування такий самий. У процесі варіння додайте додаткові інгредієнти.

Ідеї Кулінарних Рецептів з Додаванням Соєвого Соусу

У Японії, Китаї, Кореї соєвий соус входить майже до всіх страв. Він незамінний як основа для приготування інших багатьох підлив, соусів і супів, у тому числі відомого соусу – теріяки. У європейських країнах він додається до рибних та м’ясних делікатесів — стейку, котлет, відбивних, грилю, шашлику, надаючи їм ароматності та привабливості. Поєднання соусу з овочами, макаронами – ідеальне смакове відчуття. Його маринадні властивості – він робить м’ясо ніжним і м’яким.

Цю страву можна назвати гарячим салатом. Брокколі з надзвичайною заправкою із соєвого соусу, кунжутної олії та лайма змінить вашу думку про цей вид капусти. Солодкий і водночас кислуватий смак від заправки приємно здивує ваші смакові рецептори.

Швидка та проста у приготуванні страва. Капуста виходить соковита, м’яка, з легкою хрустинкою, солодкувато-солона, з цитрусовими нотками в смаку. Така капуста стане вашою улюбленою стравою для перекушування або доповненням до будь-якого гарніру.

Салат із пікантною заправкою. Додавання соєвого соусу до складу заправки змінює смак всього салату. Змішування смаків солодкого, солоного з кислинкою, однозначно сподобаються вам. Ця страва проста в приготуванні стане частою на вашому столі.

Страва китайської кухні. Гречану локшину можна замінити на рисову або пшеничну китайську локшину. Додайте соєвий соус для ароматизації бульйону і від цього він набуде надзвичайного смаку та аромату.

Для цієї цікавої страви, на основі двох видів соєвого соусу та додавання інших інгредієнтів, зробіть кисло-солодкий соус у китайському стилі. Нескладна та незвичайна страва для сімейної вечері або святкового столу. Експериментуйте із смаковими особливостями продуктів.

Страва з цікавим та не менш привабливим смаком. Популярна страва китайської кухні. У ньому поєднуються всі основні смаки: солоний та умами – надає соєвий соус, солодкий, кислий, гіркий та гострий. Подавайте огірки холодними до гарячих страв. Ви точно здивуєте всіх цією простою і смачною стравою.

Приголомшливий смак та аромат страви. Соєвий соус із часником чудово доповнюють смак овочів. Гриби виходять із солодко-кислим присмаком. Поживна та ситна страва.

Легка, швидка у приготуванні страва. Пікантний соєвий соус і гострий перець чудово поєднуються у цій страві. Смаковий сплеск емоцій вам однозначно гарантовано. Кальмар виходить ніжний та м’який.

Шматочки хрусткої курки та смажених кеш’ю, заправлені солодким та солоним соусом. Подавайте як гарнір до рису. Це страва – чудовий варіант вечері.

Обсмажені креветки разом із двома соусами. Надзвичайно смачна, пікантна та оригінальна страва. Можете використовувати як закуску.

Курка із золотавим кольором та ароматним смаком. Подавайте її з будь-яким гарніром. Дуже ніжне м’ясо курки тане в роті. А нотки соєвого соусу надають пікантності страві.

Страва азіатської кухні. Гостра свинина в особливому маринаді, що покриває м’ясо магічним глянцем. Простий рецепт для приготування та максимального смаку, здивує будь-якого гурмана. огірки чудово відтіняють соковитість та м’якість свинини.

Чудовий варіант закуски. Легка та швидка у приготуванні страва. Складно зрозуміти до смаку, що у ньому зовсім немає м’яса. Чудова страва для сніданку або варіант для святкового столу.

Прекрасний варіант урізноманітнити меню на обід. Риба чудово поєднується з соєвим соусом та овочами. Легкий, смачний і водночас поживний та корисний суп. Чудовий варіант здивувати дітей новим шедевром.

Надзвичайно смачна страва. Ніжний та корисний тофу, пікантний соус – створюють феєрію смаку. Для зовнішньої краси подачі цієї страви – посипте зверху кунжут.