У ФРН для біженців готують нові правила. В чому суть?

В окремих федеральних землях ФРН запровадили платіжні картки для декого з мігрантів замість виплат допомоги готівкою. Крім того, їх залучатимуть до громадських робіт. Яка мета цих заходів і які партії їх підтримують?

Німеччина є кінцевою метою для багатьох мігрантівФото: Oliver Boehmer/Zoonar/picture alliance

Зазвичай німецькі чиновники працюють неквапно, але іноді й блискавично, як-от із питанням запровадження платіжних карт для тих, хто хоче отримати статус шукача притулку. Не встигли федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) та прем’єр-міністри 16 федеральних земель у листопаді 2023 року погодити положення про запровадження такої платіжної картки для осіб, які шукають у ФРН притулку, як комунальна влада одного з районів Тюрингії, що на сході Німеччини, вже зробила це рішення чинним, а водночас і низку пов’язаних з ним обмежень.

Особи, які хочуть мати статус шукача притулку, там надалі отримуватимуть частину соціальних виплат не готівкою, а у вигляді нарахувань на платіжну картку. Йдеться про дебетову карту, яку можна застосовувати виключно для покупок на місці. З неї не знімеш готівки, перекази коштів у межах або за межі Німеччини теж неможливі. Нині місцева влада у всіх федеральних землях активно впроваджує платіжну картку для претендентів на притулок, і до кінця 2024 року такі картки мають запровадити по всій країні.

Громадські роботи для претендентів на притулок

Тюрингія стала першою не лише у запровадженні платіжної картки для претендентів на притулок, а й у втіленні низки інших нововведень міграційної політики. В одному з районів цієї федеральної землі ухвалили рішення, згідно з яким мігранти, які живуть у гуртожитку і ще не отримали статусу біженця, залучаються до громадських робіт з прибирання будівлі та прилеглої до неї території. У разі відмови їм буде урізано соціальну допомогу – до 180 євро на місяць.

Власне трудовий обов’язок у вигляді громадських робіт не є чимось новим, а вже давно регламентований законодавством. Проте в такому випадку не йдеться про звичайну роботу з відповідною оплатою праці. Згідно із законом, у перші три місяці з моменту подання прохання про надання притулку мігранти не мають права працювати. Потім трудовий обов’язок набирає чинності, але в обмеженому порядку, і з огляду на низку моментів, приміром, чи живе претендент на отримання притулку у гуртожитку, чи має він неповнолітніх дітей тощо. Отримати офіційний дозвіл на роботу в Німеччині можна лише за пів року.

Мігранти у Німеччині прибирають сміттяФото: Thomas Warnack/dpa/picture alliance

Що, однак, не означає, що претенденти на притулок її знайдуть. У лютому 2024 року на біржі праці було зареєстровано близько 700 тисяч осіб із восьми країн, звідки йде основний потік мігрантів. Насамперед із Сирії та Афганістану. Однак, лише половина з них насправді можуть вийти на роботу. Інші відвідують школу, мовні чи інтеграційні курси, зайняті вихованням дітей чи доглядом за хворими родичами. Крім того, треба враховувати, що дві третини з цих 700 тисяч осіб можуть виконувати лише допоміжну роботу, вакансій на яку в Німеччині не так і багато.

За законом, претенденти на притулок та особи, яким відмовлено у наданні притулку, але які поки що залишаються в Німеччині в очікуванні висилки, можуть залучатися до громадських робіт тривалістю до чотирьох годин на день з оплатою 80 центів за годину.

Хто підтримує нововведення міграційної політики

Політик Християнсько-демократичного союзу (ХДС) з Тюрингії Крістіан Геррґотт (Christian Herrgott), який активно просуває у своєму земельному окрузі нові підходи в галузі міграційної політики, вбачає у залученні претендентів на притулок до громадських робіт багато переваг. Зокрема, це дає можливість працювати тим, хто не може це робити на регулярній основі, дозволяє людям краще структурувати свій день, а владі заощаджувати на утриманні тих, чий статус у Німеччині ще не визначений. “Йдеться про те, щоб власною участю повернути щось тому, хто оплачує все – німецькому платнику податків”, – заявив Геррґотт в інтерв’ю виданню Die Welt.

Сім’я мігрантів у гуртожиткуФото: epd

Його ідеї щодо залучення претендентів притулку до громадських робіт знайшли позитивний відгук серед німців. За даними останнього дослідження соціологічного інституту Insa, проведеного для видання Bild am Sonntag, цю ідею підтримують 82 відсотки опитаних. 77 відсотків респондентів схвалюють запровадження спеціальної платіжної картки для цієї категорії мігрантів.

Не випадково те, що за посилення міграційних норм так активно виступає ХДС у Тюрингії. У вересні тут відбудуться земельні вибори. Соціологічні опитування показують, що перемогу може здобути правопопулістська партія “Альтернатива для Німеччини” (АдН). Жорсткою міграційною політикою ХДС сподівається здобути голоси виборців, які поки що мають намір віддати їх за АдН.

Німеччина – улюблена ціль біженців серед європейських країн

У 2023 році було подано майже 330 тисяч заяв із проханням надати притулок у Німеччині. Це становить третину від усіх заяв, ухвалених у 27 країнах Євросоюзу. Ситуація не змінилася і 2024 року. Лише у січні німецька влада зареєструвала 26 000 заявок, повідомили в Федеральному відомстві з питань міграції та біженців (BAMF).

Наплив мігрантів призводить до погіршення ситуації на ринку житла, нестачі місць у дитячих садках та школах, на мовних та інтеграційних курсах. Як показало соціологічне дослідження Фонду Бертельсмана

, хоча загалом, культура гостинності німців залишається незмінною, але приплив мігрантів викликає у них занепокоєння. 78 відсотків респондентів очікують, що міграція призведе до додаткових витрат, 74 відсотки побоюються нестачі житла у містах, а 71 відсоток непокоять проблеми у школах.

Мовні курси для мігрантівФото: Sven Hoppe/dpa/picture alliance

Чи можливе законодавче обмеження міграційного потоку?

Політики з німецьких опозиційних партій постійно вимагають у законодавчому порядку запровадити стелю кількості мігрантів, яких країна може приймати протягом року. Кілька років тому політики з баварської Християнсько-соціальної спілки (ХСС) – сестринської партії ХДС – називали цифру в 200 тисяч мігрантів на рік. У 2024 році прем’єр-міністр Саксонії з ХДС Міхаель Кречмер (Michael Kretschmer) зажадав обмежити кількість мігрантів 50-60 тисяч на рік. Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц згоден з тим, що число мігрантів велике, проте він не бачить можливості щодо запровадження якихось обмежень кількості. Це суперечило б конституційному праву отримання притулку, зазначає він.

Дещо обмежити кількість нових мігрантів мало б посилення прикордонного режиму при в’їзді в ЄС. У пошуках виходу політики мають намір зробити Німеччину менш привабливою для претендентів на притулок. Власне, з цією метою й запровадили нові правила з платіжними картками замість готівки та спроби залучити біженців до громадських робіт. Експерти в галузі міграційної політики застерігають від очікувань щодо негайних результатів від таких нововведень. Однак вони необхідні не тільки для того, щоб скоротити кількість претендентів на притулок, а й для того, щоб заспокоїти населення і не дати правим популістам з АдН привід для звинувачення інших партій у слабкості міграційної політики.

Ще одним важливим кроком для стримування міграційного потоку може стати те, що розгляд клопотань про надання притулку проводитимуть не в Німеччині, а за межами ЄС. Опрацюванням цієї ініціативи, яку підтримали як партії правлячої коаліції, так і опозиційні християнські демократи, займається міністерство внутрішніх справ Німеччини.

Як біженці успішно інтегрувалися в баварському селі

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

Ескалація на Близькому Сході. Чи є ще шанс досягти миру?

Ізраїль завдає ударів по Сектору Гази у відповідь на напади бойовиків ХАМАСу. Війна на Близькому Сході неминуча чи мир все ще можливий? Експерти аналізують історію конфлікту та можливі сценарії його врегулювання.

У Тель-Авіві вшановують загиблих внаслідок нападу ХАМАСу на ІзраїльФото: Amir Levy/Getty Images

“Ми переживаємо найжахливіший та найгостріший етап конфлікту з моменту утворення Держави Ізраїль у 1948 році”, – каже Пніна Шарвіт Барух з Інституту досліджень національної безпеки (INSS), аналітичного центру Тель-Авівського університету. У ході конфлікту між ізраїльтянами і арабами, що триває понад 75 років, загинули вже десятки тисяч людей. Зараз, вважають експерти, Близький Схід опинився на порозі довгої та кривавої війни. Не виключено, що конфлікт переросте у релігійну війну, яка зачепить весь регіон, каже Амджад Шихаб, палестинський політолог зі Східного Єрусалиму.

7 жовтня бойовики угруповання ХАМАС, визнаного ЄС, США, Німеччиною та більшістю західних країн терористичною організацією, прорвалися через кордон в Ізраїль, вчинили криваві вбивства та захопили багатьох ізраїльтян у заручники. Атаки ХАМАСу супроводжувалися ракетними ударами по цілях в Ізраїлі. ХАМАС заперечує право Ізраїлю як держави на існування і хоче запобігти мирному врегулюванню конфлікту. З 2007 року бойовики ХАМАСу контролюють ізольований Ізраїлем Сектор Гази. На терор ХАМАСу Ізраїль відреагував авіаударами по цілях в Секторі Гази та тимчасово повною блокадою Палестинських територій.

У чому суть конфлікту?

З моменту проголошення ізраїльської держави у 1948 році Ізраїль, палестинці та сусідні арабські країни вели кілька воєн. Тільки в 1948 році, за даними ООН, близько 700 тисяч палестинців залишили свою батьківщину або були вигнані – у Сектор Гази, на Західний берег річки Йордан та у сусідні арабські держави. Своєю чергою, за період до 1972 близько 800 тисяч євреїв втекли або були вигнані з арабських і північноафриканських держав після ізраїльсько-арабської війни 1948 року.

Донині значна частина території Західного берега річки Йордан окупована Ізраїлем. Багато палестинців вимагають створення власної держави, повернення біженців і виселення принаймні частини з близько 700 тисяч жителів ізраїльських поселень, які згідно з міжнародним правом, є нелегальними, із Західного берега та Східного Єрусалима. “Окупація – ось головна проблема, – каже палестинський політолог Шихаб. – Чарівний ключ до подолання конфлікту – припинення окупації”.

Ізраїльські військові на кордоні з ЛіваномФото: Ayal Margolin/JINI/Xinhua/picture alliance

Для Ізраїлю, який раз по раз стає мішенню атак і терору екстремістських угруповань, таких як ХАМАС і “Хезболла”, визнання з боку арабських держав та гарантії власної безпеки мають вирішальне значення. Чарівна формула Ізраїлю могла б звучати так: мир можливий лише тоді, коли закінчиться терор. Однак останнім часом у обох сторін посилився вплив прихильників жорсткої лінії, які не готові йти на жодні поступки.

Чи можливий мир попри все?

Деякі експерти попереджають, що тепер конфлікт може розростися до війни, яка охопить весь регіон. Але можливе і протилежне, каже Марґрет Йоганнсен (Margret Johannsen) в інтерв’ю DW. Гамбурзька політологиня вже давно вивчає близькосхідний конфлікт і, як і раніше, вірить у можливість його мирного врегулювання, незважаючи на безліч жертв терору ХАМАСу та ізраїльських бомбардувань Сектора Гази. “Все це настільки жахливо, і я можу собі уявити, що це стане сигналом тривоги, сигналом пробудження. І я можу тільки сподіватися, що він буде почутий”, – каже вона.

Досягнути компромісу сторони можуть протягом трьох років, вважає Йоганнсен: “Рани повинні затягтися. І можна тільки сподіватися, що знайдуться люди, які візьмуться бути посередниками. Без посередництва неможливо”. На думку експертки, конструктивну роль могли б зіграти нові гравці на Близькому Сході – такі, як Китай, Індія або африканські країни.

Рішення одне: дві держави

Протягом кількох десятиліть єдиною можливістю подолання конфлікту вважалося створення двох держав – палестинської разом з Ізраїлем. Ще в 1947 році Організація Об’єднаних Націй запропонувала планстворити ізраїльську та арабську держави. Проте арабська сторона такий план відкинула.

У 1993 році в Осло було досягнуто домовленостей, завдяки яким вперше в історії подолання близькосхідного конфлікту шляхом створення двох держав здавалося досяжним у короткому проміжку часу. Ізраїльська армія пішла з окремих районів Західного берега річки Йордан. А створена Палестинська національна автономія (ПНА) отримала можливість керувати приблизно п’ятою частиною території та частково контролювати ще одну п’яту частину.

Але політичні провокації, теракти та будівництво нових ізраїльських поселень, а особливо вбивство прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабина у 1995 році, зруйнували надію на вирішення проблеми шляхом створення двох держав. “Яструбам” з обох боків вдалося запобігти подальшим переговорам.

“Варіант створення двох держав, як і раніше, є гарною ідеєю”, – говорить ізраїльський експерт Майрав Зонзейн з Міжнародної кризової групи (ICC). “Те, наскільки його можна реалізувати, залежить від відповіді на питання, чи готові обидві сторони та міжнародна спільнота вкласти у здійснення свій політичний капітал та енергію, – зазначає він. – Багато людей сьогодні більше не вірять, що це можливо”.

Підтримка концепції двох держав дедалі слабша

Згідно з опитуванням соціологічного інституту Pew Research Center, лише кожен третій ізраїльтянин вірить у можливість мирного співіснування з незалежною палестинською державою. Десять років тому ще половина ізраїльтян вірила у варіант створення двох держав. Опитування проводилося навесні 2023 року. Тепер, після терористичного нападу ХАМАСу на Ізраїль, ці цифри, ймовірно, будуть ще нижчими, тому що навіть багато хто з радше світських і політично лівих ізраїльтян також більше не вірять у мирне рішення.

Пропалестинські протести перед консульством Ізраїлю у СтамбуліФото: Emrah Gurel/AP Photo/picture alliance

Схожа ситуація склалася на Західному березі річки Йордан, у Газі та Східному Єрусалимі, де перед терористичною атакою ХАМАСу опитування проводив Інститут Ґеллапа: лише кожен четвертий палестинець підтримує варіант створення двох держав. У 2012 році таких було 60 відсотків.

На тлі зростання кількості ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан тепер і Марґрет Йоганнсен перестала вірити в реалістичність такого варіанту: “Я думаю, що про рішення створити дві держави можна забути”.

Два народи в одній країні?

Йоганнсен пропонує варіант із однією державою. “Не зараз, зараз ситуація загострена. Але в довгостроковій перспективі це стало б оптимальним рішенням”. Якщо ізраїльтяни та палестинці зможуть ужитися в одній державі, то й єврейські поселення могли б залишатися там, де вони є, каже Йоганнсен.

Часто йдеться про три моделі такої держави. Поряд із класичною унітарною державою з сильним центральним урядом, як-от у Франції, обговорюється варіант федеративного державного устрою зі слабшим центральним управлінням. У такій федеративній державі, наприклад, на кшталт Бельгії, ізраїльські та палестинські регіони мали б широкі компетенції.

Третій варіант – це конфедерація чи союз держав, які об’єднують дві території з відкритими кордонами. За такого сценарію спільний ізраїльсько-палестинський уряд мав би повноваження лише у таких питаннях, як, наприклад, зовнішня торгівля чи зовнішня безпека.

Ізраїльське поселення Елі на Західному березі річки ЙорданФото: Ariel Schalit/AP/picture alliance

“Рецепт для громадянської війни”

Пніна Шарвіт Барух із INSS у Тель-Авіві вважає всі ці ідеї нереалістичними. Більше того, “єдина територія з рівною кількістю палестинців та ізраїльтян – це рецепт для громадянської війни”, впевнена вона. Барух дійшла такого висновку ще до терористичного нападу бойовиків ХАМАСу на Ізраїль. На її думку, ворожість між ними занадто велика.

Майже половина мешканців Ізраїлю, Сектора Гази, Східного Єрусалима та Західного берега – араби. Тому багато ізраїльтян побоюються, що спільна з палестинцями держава втратить свою ідентичність саме як єврейська держава. Навіть у тому разі, якщо співіснування стане мирним. Для багатьох ізраїльтян – і євреїв у всьому світі – ідентичність єврейської держави дуже важлива ще й тому, що після Голокосту Ізраїль став надійною гаванню, батьківщиною для євреїв з усього світу.

Тому деякі ультраправі ізраїльтяни виступають за таку свою державу, в якій палестинці отримають більше автономії, ніж зараз, лише в окремих районах Західного берега. На думку палестинців, така держава не була б демократичною і такою, в якій їм були б надані повні громадянські права.

Проблема, яку неможливо вирішити?

З часом конфлікт між ізраїльтянами та палестинцями став синонімом проблеми, яку неможливо вирішити. “Хоч би яким складним це здавалося багатьом, насправді все дуже просто, – каже ізраїльський експерт Майрав Зонзейн. – Є два народи, яким треба жити тут у мирі та безпеці. І жоден тероризм і жодна військова міць не наблизили нас до цієї мети”.

Стійкий мир буде можливий лише якщо обидві сторони віднайдуть довіру одна до одної. Але для цього спочатку потрібно зупинити кровопролиття, що наразі видається навряд чи можливим. Невелику надію дають підручники з історії. Навіть такі непримиренні у минулому вороги, як Німеччина та Франція, стали друзями, підписавши у 1963 році – майже через два десятиліття після закінчення Другої світової війни – Єлисейський договір.

Експрем’єр Ізраїлю про напад ХАМАСу і провал Нетаньяху

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video