Бетховен і симфонізм

Поняття “симфонізм” – особливе, що не має аналогів в теорії інших мистецтв. Воно позначає не просто наявність симфоній у творчості композитора або масштабність цього жанру, але особливу властивість музики. Симфонізм – це особливий динамізм розгортання сенсу і форми, змістовна глибина і рельєфність музики, емансипована від тексту, літературного сюжету, персонажів та інших смислових реалій опери та вокальних жанрів. Музика, адресована слухачеві для цілеспрямованого сприйняття, повинна нести набагато більший і специфічний обсяг художньої інформації, ніж фонова, декоруюча соціальні ритуали. Така музика поступово формувалася в надрах західноєвропейської культури і знайшла найвище вираження у творчості віденських класиків, а пік свого розвитку – у творчості Людвіга ван Бетховена (1770-1827).

Звичайно, видатні інструментальні твори Генделя і особливо Баха наповнені глибоким змістом, колосальною енергією думки, що нерідко дозволяє говорити про їх філософському характері. Але не треба забувати, що зміст музики залежить від глибини культури сприймає його людини. І Бетховен був тим, хто навчив композиторів наступних генерацій створювати масштабні інструментальні “драми”, “трагедії”, “романи” і “поеми”. Без його сонат і симфоній, концертів, варіацій, що уособлюють симфонізм мислення, не було б не тільки романтичної симфонії Шуберта, Шумана, Брамса, Ліста, Штрауса, Малера, але й композиторів XX ст. – Шостаковича, Пендерецького, Шнітке, Канчелі.

Бетховен писав у нових жанрах класицизму – сонати для фортепіано, сонати для фортепіано та скрипки, квартети, симфонії. Дивертисменти, касації, серенади були його жанрами, так само, як його життя, що протікала в тісній близькості з аристократичними колами Відня, чи не було життям придворного. Демократія була омріяною метою композитора, глибоко переживав своє “низьке” походження. Але він не прагнув до титулу, як, наприклад, російський поет А. Фет, все життя добивався дворянства. Гасла Французької революції liberte, egalite, fraternite (свобода, рівність, братерство), яку він особисто вітав, були йому глибоко близькі і зрозумілі. У своїй останній, Дев’ятої симфонії він ввів хор у фінал на слова Ф. Шиллера “Обніміться, мільйони”. Таких “матеріалізації” змісту словом в інструментальних жанрах у нього більше немає, але героїчним, героїко-патетичним звучанням пройнято багато сонати і симфонії. Та фактично це і є головна образно-змістовна сфера музики Бетховена, відтіняють образами світлої ідилії, що мають нерідко характерний епохи пасторальний відтінок. Але й тут, в самих ліричних фрагментах, завжди відчувається внутрішня міць, стримуване вольове зусилля, готовність до боротьби.

Музику Бетховена в нашій країні, особливо в період СРСР, ототожнювали з революційним поривом і навіть конкретними картинами соціальних битв. У другій частині Третьої симфонії – знаменитому траурному марші – чули похорон полеглого в революційній боротьбі героя; про сонаті № 23 “Арраззюпаа” неодноразово цитували слова захоплення В.І. Леніна, вождя Жовтневої революції, як свідчення її соціально-громадського пафосу. Так це чи не так – не в цьому питання: музичний зміст конвенционально і схильне соціально-психологічної динаміці. Але те, що музика Бетховена викликає недвозначно конкретні асоціації з духовним життям діючого та мислячої людини – однозначно.

Якщо для розуміння музики Моцарта так важливо уявляти собі його театр, то у музичних тем Бетховена інший “адресу”: для розшифровки їх сенсу треба знати мову опери-вена, опер Генделя, Глюка і безлічі їхніх сучасників, які висловлювали типові афекти типізований мотивами-формулами . Барокова епоха з її пафосом, трагічної лірикою, героїчної декламацією та ідилічною благодаттю виробила семантичні фігури, завдяки Бетховену обретшие вигляд системи музичної мови, що володіє неповторністю і досконалістю для вираження образів-ідей, а не персонажів і їх “поводжень”. Багато з музично-мовних фігур Бетховена знайшли згодом значення символів: долі, відплати, смерті, скорботи, ідеальної мрії, любовного захоплення. Невипадково Л. Толстой присвятив його Дев’ятої скрипкової сонаті свою повість “Крейцерова соната”, з якої хочеться навести знаменні слова: “Хіба можна грати у вітальні серед декольтованих дам це престо? 1 Зіграти і потім поплескати, а потім їсти морозиво і говорити про останню плітці . Ці речі можна грати тільки при відомих, важливих, значних обставин, і тоді, коли потрібно здійснити відомі, відповідні цій музиці важливі вчинки. Зіграти і зробити те, на що налаштувала ця музика “.

Поняття “симфонізм” пов’язано ще і з тієї особливої слуховий інструментальної фантазією, яка вражає у Бетховена, досить рано втратив слух і створював багато свої шедеври при повній глухоті. За його життя в побут входить фортепіано, якому судилося в наступні епохи стати головним інструментом в музичній культурі. На ньому будуть складати свої твори для оркестру всі композитори, що навіть мають витончений тембровий слух – складати за роялем, а потім “інструментувати”, тобто розписувати музику на оркестрові голоси. Бетховен настільки предслишал міць майбутнього “оркестрового” рояля, що його сонати для фортепіано в консерваторської практиці задають студентам як вправи для оркестровки. Разюча вже його рання соната № 3 C-dur, в першій частині якої створюється враження, що це “клавір” фортепіанного концерту; в цьому плані сонату № 21 (відому під назвою “Аврора”) можна назвати (як Р. Шуман одну зі своїх сонат) “Концерт без оркестру”. Взагалі теми бетховенських сонат рідко представляють собою “арії” або навіть “пісні”, вони відрізняються принциповою оркестрової природою.

Інструментальні твори Бетховена відомі всі, щоправда, їх не так багато: 9 симфоній, 32 фортепіанні сонати, 5 фортепіанних концертів, 1 концерт для скрипки, 1 – потрійний (для фортепіано, скрипки та віолончелі), 10 сонат для фортепіано та скрипки, 5 – для фортепіано та віолончелі, 16 квартетів. Всі вони багаторазово виконувалися і виконуються в наші дні. Сучасні інтерпретації Бетховена представляють феномен культури, цікавий для вивчення.

Соната

Привіт, друже! Сьогодні ми ознайомимося з жанром сонати. Це, мабуть, найпопулярніший жанр серед виконавців класичної музики.

А ось і наші друзі: Богдан приїхав у гості до Христини.

Привіт, Богдане! Рада тебе бачити. Сьогодні ми підемо у концертний зал і послухаємо камерно-інструментальну музику.

Чудово! А які твори будемо слухати? Цікаво, чи зможемо ми розпізнати музичні жанри на слух?

Концертний зал «Олімпія». Париж

Послухай музику

Й. Гайдн. Соната для фортепіано ре-мажор у виконанні С. Ріхтера.

Проаналізуй цей твір за таким планом:

1. Розкажи про особливості звучання сонати.

2. Які засоби виразності твору тобі вдалося розпізнати?

3. Які картини ти уявляєш під час слухання цієї музики?

4. Чи сподобалася тобі музика? Розкажи про свої враження.

Франц Йозеф ГАЙДН

(1732-1809)

Австрійський композитор, представник віденської класичної школи, один із засновників жанрів симфонії та струнного квартету. Стиль Й. Гайдна органічно пов’язаний з культурою Відня, що поєднувала італійські, південно-німецькі й інші національні культурні традиції.

Творчість композитора охоплює широкий спектр жанрів: у його доробку — 20 опер, 4 ораторії (зокрема, відомі «Створення світу» та «Пори року»), 104 симфонії, 83 струнні квартети, 52 клавірні сонати, а також концерти для фортепіано та інших інструментів з оркестром, камерні ансамблі й духовна музика.

Термін «соната» відомий з XVI ст. Спочатку цим словом називали будь-який інструментальний твір. На початку XVII ст. утворилося два типи сонат: церковна (sonata da chiesa) та камерна (sonata da camera). До камерних сонат належить створена Й.С. Бахом соната для скрипки з чітко прописаною партією клавіру.

Із середини XVIII ст. починає інтенсивно формуватися тип класичної сонати, і до кінця століття цей процес завершився.

Соната (італ. sonate, від лат. sonare — звучати) — жанр інструментальної музики, призначеної для одного або кількох інструментів; інструментальний твір, що складається із трьох-чотирьох різних за характером і темпом частин.

Жанр сонати вирізняється чіткою структурою. Першу частину сонати пишуть у сонатній формі. Сонатна форма — це принцип викладу музичного матеріалу, який передбачає не механічне чергування частин і розділів, а взаємодію тем і художніх образів. Теми — головна і побічна — або протиставляються одна одній, або доповнюють одна одну.

Розвиток тем відбувається в три етапи — експозиція, розробка і реприза.

Експозиція показ головної і побічної тем

Розробка розвиток тем

Реприза повторення тем (часто видозмінене)

Й. Гайдн належить до плеяди композиторів, які творили в жанрі класичної сонати. Його сонати переважно складаються з трьох частин: перша — сонатне алегро; друга — повільна, глибоко зосереджена, скорботна; третя (фінал) — швидка, енергійна, радісна — зазвичай у формі рондо. Так виникла нова музична форма — рондо-соната, яка органічно поєднує ознаки рондо і сонатної форми.

Композитори, які жили й творили у XVIII—XIX ст. (Ф. Шопен, Л. ван Бетховен, Р. Шуман, Ф. Ліст, Й. Брамс, Е. Ґріґ та ін.) збагатили й розвинули жанр сонати. Наприкінці XIX — на початку XX ст. сонати з’являються у творчості французьких (Г. Форе, П. Дюка, М. Равеля, К. Дебюссі) та російських (О. Скрябіна, М. Метнера) композиторів.

У XX ст. соната залишається одним із провідних музичних жанрів. Нові образи й засоби виразності істотно змінюють її вигляд — це сонати С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, Б. Бартока.

Першими сонатами українських композиторів стали скрипкова соната М. Березовського та фортепіанні сонати Д. Бортнянського. Пізніше до цього жанру звертались М. Лисенко, В. Косенко, Б. Лятошинський, М. Тіца, Р. Сімович, Ю. Щуровський, В. Сєчкін та ін.

Спробуй виконати

Прослухай іще раз першу частину сонати Й. Гайдна і склади схему цього музичного твору. Перевір, чи вдалось тобі виокремити експозицію, розробку та репризу в сонатній формі.

Отже, жанр класичної сонати сформувався у XVIII ст. Цікаво, а як звучать сонати XX—XXI століть ?

Зараз на сцену вийдуть два музиканти: один із них буде грати на фортепіано, а інший — на віолончелі. Вони виконають сонату К. Дебюссі, написану в 1915 р. Давай порівняємо цей твір із класичним звучанням сонати Й. Гайдна.

Послухай музику

К. Дебюссі. Соната для віолончелі та фортепіано ре-мінор. I ч.

МУЗИКА

Слова І. Боровик

Музика Ю. Рожкова

1. Що заспокоїть нас у горі,

Печать журби змахне з чола

І викреше вогонь із серця?

Це може тільки Музика!

Поглянь: у неї сильні крила,

Підхопить будь-кого вона.

І вже немає місця злому

Там, де з’явилась Музика!

Вона легка, прозора й ніжна.

Як вітерець весняно-свіжий.

Без неї щастя не буває.

Серця закоханих єднає.

2. Вбирається у пишні шати,

Завжди красива й молода,

Нікому в світі не підвладна

Чудова й горда Музика.

Не відає вона кордонів,

Із вічністю заручена.

Весь світ об’єднує любов’ю,

В житті панує Музика!

Христино, дякую, що запросила мене на чудовий концерт. Удома я напишу твір «Мої враження від сонати». А зараз мені пора повертатися. Тепер чекатиму на твій візит.

Приїду, як тільки зможу. А сьогодні спробую скласти вірш про музику. До зустрічі!

Підсумовуємо вивчене

• Розкажи про особливість жанру сонати. Що тобі запам’яталося з історії розвитку цього жанру?

• Які композитори писали класичні сонати?

• У якій формі зазвичай пишуть першу частину сонати? Що характерно для цієї форми?

Виконай удома

Прослухай одну із сонат Л. ван Бетховена. Пригадай схему сонатної форми та зобрази її.

Музичне мистецтво. Театр

Класицизм як новий стиль у мистецтві не міг не принести революційні ідеї і в музичне життя Європи. На зміну ідеалам епохи бароко з її пишністю і урочистістю прийшов новий стиль життя, заснований на природності і простоті, на прагненні до чесноти і свободи. Музика класицизму оспівувала дії і вчинки людини, її емоції і почуття, уважний і цілісний людський розум. Класичний стиль в європейській музиці існував приблизно між 1730 і 1820 роками.

У музиці класицизму майже зник потужний, урочистий звук органу, зменшилася роль хору: звучання органу, клавесина і хору змінилося звучанням симфонічного оркестру; піднесені арії поступилися місцем музиці легкій, ритмічній і танцювальній. Духові інструменти (кларнет, флейта, труба та інші) зайняли гідне місце в оркестрі й створили новий, особливий звук. Саме в цей період сформувався склад сучасного симфонічного оркестру.

Зростання свободи в суспільстві стало підґрунтям до появи перших публічних концертів. У головних містах Європи створилися музичні товариства й оркестри. Разом з новим складом оркестру з’явився і струнний квартет (дві скрипки, альт і віолончель). У цей період було створено піаніно (фортепіано).

Джованні Паоло Панніні. «Вистава в театрі Арджентіна» (1747 р.)

Невідомий художник. «Франц Гайдн диригує струнним квартетом»

Для допитливих

Винахідником піаніно вважається Бартоломео Крістофорі — італійський майстер XVIII ст., який придумав молоточкові механізми для клавесина. Інструмент Б. Крістофорі отримав назву «clavicembalо col piano e forte» (клавесин з тихим і гучним звуком) — «піанофорте». Пізніше його стали називати «фортепіано». Зовнішній обрис новий інструмент успадкував від клавесина. Конструкція фортепіано змінювалася багато разів ще протягом цілого століття. Таким чином, виник новий інструмент, що викликав справжній переворот в світі музики, звучав у концертних залах. Він володів величезними виразними і технічним можливостями. Популярність інструмента росла дуже швидко. В епоху класицизму і подальшого романтизму з’явилися композитори, які писали твори спеціально для цього інструмента, що згодом стали шедеврами класичної музики. Фортепіано стало широко використовуватися і як сольний інструмент, і разом з оркестром.

Столицею музичного світу в ті часи був Відень. Головною рисою творчості віденських класиків був високий стиль музики, в якому багатий образний зміст і складні почуття було втілено в просту, ясну, але досконалу художню форму. Страждання і радості ставали для композиторів предметом роздуму, а не переживання. Композитори віденської школи створили дуже струнку й логічну систему правил побудови твору. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тем, а також визначився класичний склад частин сонати і симфонії. Система жанрів, форм і правил гармонії, що була розроблена віденською школою, зберігає своє значення й досі. Творчість композиторів віденської школи вплинула на подальший розвиток музики.

Найяскравішими композиторами класицизму були видатні австрійці, які увійшли в історію музики як віденські класики — Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт і Людвіг ван Бетховен.

Ще одним видатним представником музичного класицизму був німецький композитор Крістоф Глюк. Його творчою програмою були три великих принципи — простота, правда, природність. Справжньою революцією стала оперна реформа К. Глюка.

Портрет Й. Гайдна

Портрет Л. ван Бетховена

Портрет В. А. Моцарта

Портрет К. Глюка

Для допитливих

Йозеф Гайдн (1732—1809 рр.) більше тяжів до народно-жанрових образів, гумору, жарту. Він створював фантастичну хорову, оперну, оркестрову та інструментальну музику, але найбільші його досягнення — симфонії, яких він написав більше ста. Й. Гайдн заслужено вважається родоначальником симфонії. Він надав симфонії закінчений і витончений вигляд, установив закони, за якими пишуть класичну симфонію і донині.

Людвіг ван Бетховен (1770—1827 рр.) — один з найбільш виконуваних і шанованих композиторів у світі. Він писав у всіх існуючих тогочасних жанрах, включаючи оперу, балет, музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Композитор не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. Його музиці притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, пристрасть і драматизм. Герой музичних творів Л. ван Бетховена — сміливий, пристрасний, наділений розвиненим інтелектом — одночасно і борець, і мислитель. Найзначнішими у його спадщині вважаються інструментальні твори.

Вольфганг Амадей Моцарт (1756—1791 рр.) склав понад 600 творів (серед яких 41 симфонія, більше 40 інструментальних концертів), багато з них визнані вершиною симфонічної, концертної, камерної, оперної та хорової музики. Найбільшим його досягненням вважаються опери «Дон Жуан», «Весілля Фігаро», «Чарівна флейта» та інші, в яких він показав себе і як великий музикант, і як талановитий драматург. Творчість В. А. Моцарта відкрила широку перспективу розвитку різновидів опери — ліричної і соціальної комедії, музичної драми, філософської опери-казки.

Крістоф Глюк (1714—1787 рр.) — автор 107 опер. Його твори характеризуються глибоким ідейним змістом, сильними почуттями, людяністю, поєднанням простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора є підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задуму. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, К. Глюк поєднував окремі епізоди опери у більші ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, підвищив роль хору й оркестру.

Маріанна фон Мартінес (1744—1812 рр.) — австрійська композиторка, співачка (сопрано), виконавиця на клавішних інструментах. З десяти років Маріанна брала уроки музики у молодого композитора Йозефа Гайдна і у імператорського придворного композитора Джузеппе Бонно, а також брала уроки співу і композиції. Маріанна фон Мартінес отримала хорошу загальну освіту, яка значно перевершувала ту, що в той час вважалася стандартом для жінок її соціального класу. Володіла італійською та німецькою, французькою та англійською мовами. 1773 року вона була прийнята в Академію Філармонік в Болоньї, куди приймали лише дуже талановитих музикантів.

Ім’я та музика Маріанни фон Мартінес були відомі у всій Європі. Її музична кар’єра була дуже активною і викликала велике захоплення серед музикантів і музикознавців. Вона написала близько 200 композицій в різних музичних жанрах, і хоча багато її творів були загублені, збереглося 2 ораторії, 4 меси, 6 мотетів, 3 сонати для клавесина, 1 клавішний концерт, 1 симфонія, різні кантати. Чимало творів Мартінес призначені для сольного голосу. Її італійська ораторія «Isacco figura del redentore» була вперше представлена на концерті, в якому також виконувалися твори Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена.

Антон фон Марон. Портрет Маріанни Мартінес

Яким був внесок українських композиторів у розвиток музичного мистецтва періоду класицизму?

Українські композитори — Максим Березовський (1745—1777 рр.), Дмитро Бортнянський (1751—1825 рр.) та Артем Ведель (1767—1808 рр.) — заклали основи високопрофесійної хорової культури в Україні. Вони увійшли до історії музичного мистецтва як автори неперевершених духовних концертів.

Для допитливих

Жанру хорового концерту в Україні властиві певні характерні ознаки, наприклад:

1. Використання псалмів, які з особливою поетичністю й ліризмом передавали релігійні переживання людської душі, філософські думки, розкривали широку гаму почуттів.

2. Західноєвропейська композиторська техніка класичного стилю асимілювалася з національними духовно-хоровими традиціями і створила основу циклічного духовного концерту, який став явищем виключно українським, що не мав прямих аналогів у західноєвропейській музиці.

Портрет Максима Березовського

Портрет Дмитра Бортнянського

Портрет Артема Веделя

3. Нова якість поліфонічної фактури, що проявилася у поширенні форми фуги.

4. З’явилися виключно нові ознаки хорового концерту, зокрема: внутрішня простота, гармонійність, ясність, емоційне втілення людських почуттів, чуттєві інтонації тощо.

5. Наспівність мелодики, яка спиралася на українську народну ліричну пісню та пісню-романс.

6. Європейська система запису музики: духовні концерти записувалися сучасними нотами круглої форми з тактовими рисками у вигляді хорових партитур.

7. Перевага чотириголосся.

У чому, на вашу думку, полягає призначення театру? Яку роль відіграє музика у виставах різних жанрів?

Для театрального мистецтва класицизму характерні урочистий, статичний лад спектаклів, розмірене читання віршів. Театральний стиль був проголошеним мистецтвом декламації і вирізнявся нормативним характером: існував ієрархічний поділ на жанри, головними з яких були висока трагедія і комедія. Трагедія не повинна була торкатися буденної тематики, комедія — зображувати піднесені пристрасті. Кожен жанр мав строго певні ознаки, змішування яких не допускалося. Всі театральні твори складалися з п’яти актів і були написані у віршованій формі.

З появою цього стилю з театральних підмостків уперше стали порушуватися гострі проблеми громадськості, а також оспівувалися сильні й гідні особистості.

Для допитливих

Вперше основні принципи нового стилю сформулював французький драматург, театрознавець Франсуа д’Обіньяк (1604—1676 рр.) у книзі «Практика театру». Спираючись на погляди Аристотеля і Горація, на драматургію, він виклав вимоги до зразкового театрального спектаклю. Твір має слідувати закону трьох єдностей:

• єдність місця — події п’єси повинні відбуватися в одному просторі, ніякої зміни декорацій не допускалося;
• єдність часу — дія не повинна виходити за межі доби;
• єдність дії—у п’єсі має бути присутня одна сюжетна лінія, не обтяжена побічними епізодами.

Творчість Ф. Обіньяка сприяло розвитку класицизму у французькій літературі.

Епоха класицизму XVIII ст. для театрального мистецтва вважається «золотим століттям», яке розвивалося й удосконалювалося дуже динамічно. Театр був досить професійним, а актори на сцені не просто грали, а жили, переживали. Процес демократизації суспільства в епоху Просвітництва сприяв виникненню нових жанрів — міщанської драми і сатиричної комедії, які викривали недоліки суспільства.

Значну роль у розвитку театру епохи Просвітництва у Франції мали ярмаркові й бульварні театри. Жанровими різновидами ярмаркового театру стали пантоміми, фарси, мораліте, уявлення яких будувалися на мистецтві імпровізації. Це були уявлення часто сатиричного плану, з елементами гротеску і буфонади.

Ілюстрація до п’єси «Міщанин у дворянстві»

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

За допомогою Інтернет-ресурсу знайдіть та послухайте наступні твори:

Йозеф Гайдн «Престо для механічних годинників до мажор», «Фантазія для фортепіано до мажор», Шотландські пісні для Джорджа Томсона «Навіщо так ніжний запах троянд?». Слова Р. Бернса, переклад С. Гінзберга.

Вольфганг Амадей Моцарт «Рондо Алла Турка», «Концерт для скрипки ре К216», «Реквієм: Lacrimosа», «Маленька нічна серенада Allergo».

Людвіг ван Бетховен «Симфонія № 5 — Як доля стукається в двері», «До Елізи», «Соната №14. Місячна Соната», «Ода до радості», «Аве Марія»,.

Артем Ведель Choral Concerto №1, Choral Concerto №12.

Маріанна Мартінес. «Концерт для клавесина ля мажор», «Симфонія до мажор», «Соната ля мажор». «Isacco figura del redentore».

Таким чином, класицизм — це один з важливіших стилів мистецтва минулого, в основі якого лежала нормативна естетика, що вимагала суворого дотримання ряду правил, канонів, єдностей і в той же час певна частка схематизації й ідеалізації, повернення до античної спадщини як до норми й ідеального зразка. В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму — розумне переважання суспільного боргу над людськими почуттями і пристрастями. Такий підхід істотно відрізняється від концепції героя, прийнятої в епоху Відродження, коли проголошувалася повна свобода особистості, а людина оголошувалася «вінцем Усесвіту».

Характерні риси архітектури класичного стилю — ясність задумів і побудов, сувора організованість, впорядкованість, функціональність, відповідність частин, тяжіння до врівноваженості та симетрії. У живописі — логічне розгортання сюжету, ясна врівноважена композиція, чітка передача обсягу, за допомогою світлотіні підпорядкована роль кольору, використання локальних кольорів. Класицизм як художній стиль в музиці відрізнявся від класицизму суміжних видів мистецтв. Зміст музичних творів цього періоду був пов’язаний зі світом почуттів людини, які не піддаються жорсткому контролю розуму. Однак композитори цієї епохи створили дуже струнку і логічну систему правил побудови твору. В епоху класицизму сформувалися і досягли досконалості такі жанри як опера, симфонія, соната.

Поступившись місцем іншим течіям у мистецтві, класицизм неодноразово повертався і ставав актуальним, щоправда в дещо видозміненому вигляді. До середини XIX ст. класицизм, відстаючи від розвитку суспільного естетичного почуття, переродився в неживий академізм.

Робота у парах

Користуючись таблицею, поясніть, у чому різниця між бароко і класицизмом? Наведіть приклади.

Загальні

Бароко

Класицизм

Покликаний продемонструвати розкіш і багатство. Підвищена емоційність. Динамізм. Сутність життя — в русі та в боротьбі мінливих стихій. Ірраціоналізм, містика, експресія. Підкреслена театральність, декоративність.

Утілення кращих зразків античності. Спокій і витонченість. Ясність і лаконічність. Шляхетна простота. Прагнення до ідеальності. Раціоналізм. Дотримання принципів порядку, однаковості, узгодженості.

В архітектурі

Химерність і складність форм. Парадність і марнославство. Популярність просторових ілюзій, які деформують пропорції будівлі. Гігантські розміри. Гра світла і тіні.

Відчуття величі. Чітке планування, масштабність і строгість форм. Рівновага частин, гармонійність пропорцій. Регулярність планування. Функціональність, упорядкованість

В інтер’єрі

Пишність, велич, соковитість, просторовий розмах. Переважання вигнутих ліній, лакування. Надмір декору та інкрустацій. Різноманіття обробки (золото, мармур, мозаїка, слонова кістка). Витончений, витіюватий орнамент.

Меблі масивні й складні за формою, рясніють прикрасами.

Чіткі геометричні форми. Стриманість у декорі. Використання в обробці дорогих матеріалів, але без надмірностей. Простота ліній, гармонійність колірних поєднань. Орнамент з античними мотивами, строгий і геометричний. Максимальна функціональність і конструктивність меблів.

У мистецтві

Динамізм композицій. Інтерес до тріумфів. Грандіозність, драматичне напруження.

Урівноважена композиція, логічне розгортання сюжетної лінії. Відсутність прояву яскравих емоцій.

Музичне мистецтво

Несподівані переходи. Контрасти і протиставлення. Технічно складні, віртуозні пасажі в співі. Розвиток сонатної форми. Одночасне звучання декількох інструментів. Використання танцювальних ритмів.

Гомофонічна структура музичних творів. Більш чітка структура творів. Послідовність тональностей. Всередині однієї частини твору розкривалося безліч емоцій. Досягалася емоційна кульмінація.

Образотворче мистецтво

Контрастність, напруженість, динамічність образів, прагнення до величі і пишності, до поєднання реальності і ілюзії. Темні і яскраві кольори.

Логічне розгортання сюжету. Ясна врівноважена композиція. Чітка передача простору, за допомогою світлотіні підпорядкована роль кольору, використання локальних кольорів. Передній план обов’язково мав бути коричневим, середній — зеленим, а дальній — блакитним. Чітке розмежування планів в пейзажах.