Олексій Резніков: “Росіяни неймовірно прагматичні, практичні й розумні люди”

Він відповідає за державну політику України щодо непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей, а також Криму. Київ не визнає анексії півострова Росією навесні 2014 року і продовжує вважати його своєю територією.

З травня минулого року Резніков є першим заступником голови української делегації на “мінських переговорах”.

З огляду на те, що формальним головою делегації є 87-річний експрезидент України Леонід Кравчук, саме Резнікова часто неформально називають реальним “капітаном” київської команди у тристоронній контактній групі. Вона вже котрий рік домовляється про мирне врегулювання в Донбасі.

Олексій Резніков – у минулому один з найвідоміших українських адвокатів, зокрема, саме він домагався призначення третього туру президентських виборів 2004 року, в яких переміг Віктор Ющенко.

Деякі його оцінки майбутнього Криму, кількох сотень тисяч його жителів і можливих причин і наслідків нарощування Росією військ поблизу кордону з Україною складно назвати дипломатичними.

Можливість великої війни

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

ВВС:Як оцінюєте ймовірність широкомасштабної агресії Росії проти України?

Олексій Резніков: Як мінімальну. Існують ризики, їх не можна недооцінювати, але я вважаю і маю надію, що все ж таки те, що відбувається, це скоріше демонстрація сили без наміру її застосування – заради певної мети.

ВВС:Навіщо ця демонстрація?

О.Р.: Протягом семи років РФ намагається уникнути санкційного тиску з боку всіх цивілізованих країн, які підтримують територіальну цілісність і незалежність України.

Вони розповідають, що не є учасниками подій на Донбасі. Хоча всі знають, що саме вони є державою-агресором і розв’язали цю війну в 2014 році. Починали з окупації Криму і Севастополя, а продовжили окремими районами Донецької та Луганської областей.

(Росія заперечує участь своїх військ у подіях на Донбасі – Ред.)

Всі їхні офіційні представники кажуть, що “нас там немає”. Це нібито внутрішній конфлікт та громадянська війна.

Такою позицією вони позбавили себе можливості бути серйозно сприйнятими в діалозі з тими, з ким вони хочуть бути на рівних.

У режимі Нормандського формату така гра у них склалася з 2014 року. Але всі розуміють, що посередники – це Німеччина і Франція, а Україна і Росія – сторони міжнародного військового озброєного конфлікту.

Решта учасників, а особливо нове керівництво США і президент Джо Байден, кажуть: “Чекайте!”

Автор фото, President of Ukraine press service

Володимир Зеленський відвідав місця обстрілів на Донбасі

Тому думаю, що це (стягування військ до кордону – Ред.) зараз сигнал з боку офіційної Росії: запросіть нас до розмови. Ми такі потужні, сильні, з нами потрібно рахуватися і розмовляти через оті ризики, які ми вам демонструємо. Думаю, що така їхня головна мета.

Другий чинник – внутрішній. Восени вибори до Державної Думи Росії. У них є свої внутрішні складнощі економічного характеру, в першу чергу, це подорожчання споживчого кошика на 30%.

Це не може не збуджувати населення, а ще події в Хабаровську, збудження, пов’язані з арештом Навального. Це все внутрішні складнощі, тому треба зробити простий технологічний крок – відволікти увагу внутрішнього споживача на зовнішні загрози і ризики.

Пам’ятаєте американський фільм з класики політичного піару “Хвіст, який керує собакою”? Потрібна маленька, але війна. Потрібен зовнішній ворог і команда “фас”.

ВВС:Багато російських військ сконцентровані на кордонах України, певну мобілізацію ми бачимо на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Про це мало говорить український Генштаб, але на українській території зараз теж відбувається концентрація сил. Генеральний директор російської Ради з міжнародних справ Андрій Колтунов сказав, що в історії вже були випадки, коли ескалація відбувається без бажання учасників. Ми зараз маємо територію, на якій сконцентровано дуже багато зброї. Чи виключаєте ви можливість, що ситуація там вибухне без особливого бажання ані з боку України, ані з боку Росії?

О.Р.: Я вважаю, ризик мінімальний, але він є.

В кримінальному праві є таке поняття, як ексцес виконавця. Умовно кажучи, комусь доручили когось побити, а він раптом вбив. У такому разі організатор несе відповідальність за те, що насправді замовляв, а не за те, що відбулося насправді. А той, хто скоїв злочин, – вже за наслідок.

Тут може відбутися ексцес виконавця, як свого часу було, коли росіяни завезли “Бук” для того, щоб збити український літак, але випадково збили іноземний літак МН-17.

(Справа про катастрофу рейсу МН-17 розглядається у голландському суді, Росія та бойовики самопроголошених республік заперечують причетність до неї – Ред.)

Це (війна – Ред.) може статися. Сьогодні, за даними наших військових, (у ОРДЛО – Ред.) сконцентрували до 25000 бойовиків, найманців першого і другого армійських корпусів під керівництвом офіцерів та інструкторів Російської Федерації.

Але, що там відбувається безпосередньо в окопах, що вони п’ють, чи що вони курять, ніхто не знає. Тому все може статися.

Кожен буде захищати свою домівку і вулицю

ВВС: Питання до вас, як до члена РНБО, де такі сценарії мають проговорюватися. Наскільки Україна готова до того, що події підуть таким небажаним сценарієм?

О.Р.: Ми готові до всіх розвитків у будь-якому варіанті. Це перебуває під контролем верховного головнокомандувача і головнокомандувача Збройних сил.

Я точно проінформований, що президент постійно збирає наради. Але ми абсолютно публічно говоримо, що не бажаємо і не маємо наміру у військовий спосіб вирішити цю ситуацію.

Тільки політико-дипломатичним шляхом, іншого не може бути. Втрати життя будь-якого українця зі ЗСУ чи з-поміж мирного населення неприпустимі.

ВВС:Ваш керівник у мінській переговорній групі Леонід Кравчук днями сказав, що готовий з особистої зброї відстрілюватися від російських диверсантів. А ви на що готові?

О.Р.: Леонід Макарович сказав, що має нагородний табельний пістолет. До того ж, я знаю, що він мисливець.

В мене немає сумніву, що переважна більшість українців готова захищати свою країну. Це однозначно. І сценарію 2014 року, коли без пострілу практично втратили Крим, в результаті було окуповано частково Донецьку і Луганську область, не буде.

Через фронт у нас пройшло, якщо не помиляюсь, до 500 тисяч українців. Це потенціал резервістської армії, яка була на фронті, а плюс додамо сюди їхніх родичів, і от вже ми розуміємо мультиплікатор, який говорить про те, що люди точно знають, як тримати зброю в руках і воювати. Відповідно, майже кожен буде захищати свою домівку і вулицю.

Окупація неможлива навіть у разі прориву за рахунок технічних можливостей військових. А що далі? Як утримувати ці території? Неможливо.

Автор фото, Oleksii Reznikov press service

Офіційно кількісний склад російської армії сягає до мільйона людей, пори цьому по всіх кордонах своєї великої країни вони мають тримати збройний контингент.

А наше населення – до 40 мільйонів, і ми, вибачте за пафос, але походимо від козацького роду. Це правда, це в генетиці у нас. Українці в мирний час – селяни, не мирний – вояки, я це аналізував навіть. Саме тому наші хлопці досить легко проходять період окопної війни: для них не проблема готувати собі їжу.

Тому я переконаний, що кожен готовий боронити свою землю, і я теж належу до цієї категорії.

ВВС: З іншого боку, зі слів Кравчука можна зробити висновок, що теоретично можлива висадка російської диверсійної групи і в Конча-Заспі, де він мешкає. Тобто наші потенційно “гарячі точки” – не тільки Донбас і Крим?

О.Р.: Думаю, що це малореалістичний сценарій. Для того, щоб вони там висадились, вони мають долетіти або доїхати. Це (вислві Кравчука – Ред.) скоріше був метафоричним, я сприймаю це так.

ВВС: Останнім часом РНБО стала одним з головних ньюзмейкерів в країні. ЧИ не хотіли б ви як член цієї ради запропонувати їй провести засідання, цілком присвячене загостренню на Сході?

О.Р.: Я вам даю слово, військові ризики, про які ми з вами говоримо, на порядку денному РНБО кожного засідання.

Ніякої атаки з боку України ніхто не планує

BBC:Представники самопроголошених республік говорять, що у випадку загострення чи атаки на них вони розраховують на допомогу Росії. На що може розраховувати Україна? Про свою підтримку заявили США, Велика Британія, інші країни. Але в чому вона полягатиме? Якщо раптом почнеться велика війна, Київ отримає якусь смертоносну зброю?Чи НАТО надійшле війська, які дозволять захистити кордони України?

О.Р.: Одразу скажу: ніякої атаки з боку України ніхто не планує. Тому те, на що посилаються бойовики та окупаційні режими РФ в ОРДЛО, – це надумані меседжі, щоб самим фактом їхнього озвучення показати ризик появи ще одного “розіп’ятого хлопчика”. Ніхто нікого атакувати не планує, тому не потрібна буде ніяка там допомога.

Офіційне втручання Росії із заходженням на територію України буде очевидним порушенням всіх міжнародних норм.

Якщо Крим вони хоча б прикривають нібито референдумом, нібито волевиявленням кримчан про приєднання, то тут навіть цього немає. Тому я би цей сценарій (вторгнення Росії – Ред.) в принципі б не розглядав.

Але те, що я чую від лідерів цивілізованих країн, дає надію, що якщо ескалація відбудеться, ризик чого є один відсоток, ми точно отримаємо потужну підтримку.

Обговорювати, яка допомога буде конкретно, недоречно, я не військовий. Це буде достатня зрозуміла реакція для РФ, яка буде їм незручною.

Я завжди говорю, що росіяни – неймовірно прагматичні, практичні та розумні люди. Я маю на увазі їхнє політичне керівництво. Все, що вони роблять, прораховане й продумане.

Так, можуть бути ексцеси виконавця, але якщо вони будуть розуміти, що війна для них стає невигідною, то нащо їм це робити?

Головна їхня мета – привернути увагу, “сідайте з нами за стіл переговорів на високому рівні”, й переключити увагу внутрішнього споживача на зовнішній чинник. От дві їхні мети, для цього не потрібно лити кров російських громадян. Ризики того, що буде жорсткий санкційний варіант є більшими.

ВВС: Днями Володимир Зеленський сказав, що єдиним шляхом для закінчення війни на Донбасі є вступ України в НАТО. Дмитро Пєсков заявив, що такий варіант розвитку України є неприйнятний для кількох мільйонів мешканців ОРДЛО, і це не сприятиме їхній реінтеграції в українське суспільство. Ви з цим погоджуєтесь?

О.Р.: Думка прессекретаря керівника сусідньої держави – це його власна думка. Це не його справа.

У нас в Конституції чітко визначено, що євроатлантичний курс – це курс України. Це записав парламент.

Мешканці ОРДЛО після деокупації, демілітаризації, наведення ладу і приведення до конституційного поля України будуть брати участь у виборах, як місцевих, так і потім пізніше до Верховної ради. Вони оберуть політиків-депутатів, які щось їм пообіцяють, і вони будуть легально відстоювати відповідну позицію в парламенті.

Ми ж не розповідаємо нашим сусідам, що робити, коли частині населення не подобається арешт Навального чи губернатора Хабаровського краю. Це їхня внутрішня справа. От я і пропоную кожному займатися своїми внутрішніми справами.

Автор фото, УНІАН

Леонід Кравчук готовий відстрілюватись

Свого часу Леонід Макарович сказав під час перемовин (керівнику російської делегації у ТКГ – Ред.) Борису Гризлову: “Борисе В’ячеславовичу, я вам хочу нагадати одну річ, ви напевно про неї забули, Україна вже давно не у складі СРСР, давно вже не під Москвою. Тому давайте ви не будете давати нам вказівки”.

Переговорів у Мінську не буде

ВВС: Ви заявили, що Україна не буде брати участь у переговорах у Мінську, коли закінчиться карантин і консультації стануть очними, і треба шукати для них інше місто. Чому ця заява пролунала саме зараз? Лукашенко робить свої заяви, на які ви очевидно натякали, не перший тиждень і навіть не перший місяць.

О. Р.: Як тільки офіційно Україна вустами нашого міністра закордонних справ Дмитра Кулеби сказала, що Україна не визнає результати виборів так званого обраного президента Лукашенка, для нас він не є президентом цієї країни.

Свого часу він, офіційно визнаний президент, якого визнали лідери нормандського формату, будучи у нього в гостях, забезпечив незалежний майданчик. Це давало йому мандат приймати нас, і я віддаю належне, нас дуже гостинно приймали в Мінську.

Але після того, як ми перестали його офіційно визнавати, ми не можемо їхати як офіційна делегація, тому що у нас немає довіри. Хто нас приймає? Хто гарантує нам безпеку? Раніше це гарантував по суті президент Лукашенко, а зараз?

Коли в Білорусі питання вирішиться, і міжнародна спільнота офіційно скаже “в Білорусі все ок”, ми готові туди повернутися.

ВВС:Але ви цю позицію з президентом Зеленським якось узгоджували?

О.Р.: Ні.

ВВС:Тобто ви висловили просто свою власну позицію?

О.Р.: Звісно. Це моя персональна особиста позиція як члена української делегації, тому що я чесно засвідчив, що поки що, – і це свідомо, – ніяких консультацій з цього приводу з ОБСЄ і представниками російської делегації в тристоронній контактній групі не було.

ВВС: Можливо, варто було їх провести?

О.Р.: Це не стоїть на порядку денному. Ми всі знаємо, що в будь-яку країну, яку б ми зараз не назвали, ніхто не поїде, тому що всюди карантинні обмеження. Всі звикли працювати онлайн. І у нас досить вдало це виходить, це заощаджує час, і ми більше можемо спілкуватися.

Ніхто не має цього тиску – літак, поїзд, розклад і так далі. І так збіглося, що моя думка близька до думки Леоніда Макаровича, який теж це повторив.

ВВС:Вашу заяву деякі спостерігачі сприйняли як свідчення кінця Мінського формату.

О.Р.: Я останнім часом звик, що будь-який вислів когось, хто починає мати певну вагу в суспільстві, потім починає жити своїм життям.

Автор фото, Oleksii Reznikov press service

Цей формат, з точки зору тексту мінських домовленостей, по датах завершився ще 31 грудня 2015 року. Але я публічно повторю позицію України: ми вважаємо, що Мінський формат сьогодні є єдиним майданчиком, логістичним центром, створеним за рішенням Нормандського формату для проведення консультацій і розв’язання багатьох питань гуманітарного, безпекового, економічного характеру. Іншого поки що немає, тож ми ним користуємося. Тому він, наскільки може, живе.

Перенесення навіть за згодою всіх учасників консультацій – РФ, України і ОБСЄ – в інше місце це взагалі не проблема. Це чисто логістична задача.

Головне, щоб були безпека, зручність і комфорт. Щоб було, де випити кави, яку не страшно пити.

План Б

ВВС:Володимир Зеленський у 2019 році скептично ставиться до перспектив Мінського формату і говорив, що більше року втрачати на нього не має права. Йшлося, що якщо за рік Мінськ, який дістався йому у спадок від попередників, не дасть результату, застосують “план Б“. Він існує взагалі і чи до нього колись перейдуть?

О.Р.: Спадок, з яким доводиться працювати, справді, на жаль, не ідеальний. Хоча повторю: я не хотів би бути на місці політичного керівництва України в 2014 році, коли доводилося ухвалювати складні рішення під час кривавої війни, коли гинули десятками наші хлопці і дівчата. Я розумію, в яких складних умовах все це відбувалося.

Але моя професійна деформація юриста бунтує, бо тексти тих домовленостей – хай це навіть не міжнародні договори, а політико-дипломатичні домовленості, – викликають у мене незадоволення в певних місцях, особливо стосовно черговості виборів та взяття під контроль кордону.

Я особисто був свідком того, як президент Зеленський 9 грудня 2019 року в Єлисейському палаці чесно в очі сказав президенту Путіну в присутності президента Макрона і канцлера Меркель: спочатку кордон, а потім вибори, і ніякого особливого статусу, включеного в Конституцію, (для ОРДЛО – Ред.) бути не може.

Це не викликало радості і щасливої посмішки в очах візаві (Путіна – Ред).

Мінськ в будь-якому випадку підлягає модернізації – не відмови від нього, не його припинення. Сторонам потрібно сісти і чесно сказати: давайте проаналізуємо, що ми змогли спільно зробити, а що ні, за ці сім років? Можливо, це абсолютно непрацююча річ. Можливо, сторони мали наміри, але не змогли їх реалізувати або неправильно сформулювали.

Навіть в такому разі ми можемо чесно подивитися одне одному в очі, сісти, не ризикуючи втратити сам майданчик Нормандського формату і його дитя, логістичний центр у вигляді “Мінська”, і абсолютно спокійно написати Мінськ-3 або 4. Виписати його і реалізувати.

Так звана Дейтонська угода з урегулювання ситуації в колишній Югославії мала, якщо не помиляюся, близько 15 додатків, якими сторони намагалися врегулювати речі, які були відсутні у початковій угоді, і це абсолютно нормально.

Тому коли ми говоримо про “план Б”, по-перше, ми ж розуміємо, що це така метафора: не працює цей, давайте шукати інший варіант.

ВВС: Після того, як у 50-му мажоритарному окрузі депутатом Верховної Ради обрали людину, яка з високою ймовірністю має російський паспорт, чи є у нас впевненість, що в разі загострення люди на прифронтових територіях не будуть вітати озброєні формування самопроголошених республік квітами?

О.Р.: Ваше застереження щодо настроїв справедливе. З точки зору інформаційного суверенітету по всій лінії дотику, а також кордону з РФ – наприклад, у Чернігівській, Сумській областях – все дуже неідеально.

У нас люди дивляться російські канали. Це вплив інформаційного чинника гібридної війни, бо саме пропагандистські налаштування потім примушують їх натискати на спусковий гачок.

Люди втратили можливість дивитися безкоштовно провідні українські телеканали і цю нішу заповнили російські канали.

Дмитро Пєсков пророкує Україні проблеми від вступу в НАТО

Я не знаю, чи завершиться перемога цього кандидата видачею йому мандату, чи ЦВК, знаючи, що він є громадянином іншої країни, а тим паче країни-агресора, не наважиться видати йому мандат. У мене є таке сподівання.

Я вважаю, що це буде порушенням українського законодавства, адже громадянин іншої країни не може бути народним депутатом, мати доступ як депутат до державної таємниці.

Щодо квітів. І це можливо у певної частини населення. Але більшість населення не хоче повторення подій кількарічної давнини, вони не хочуть зруйнованого житла, не хочуть мати комендантську годину.

Кримська платформа

ВВС:Кримська платформа зараз є одним із пріоритетів в роботі МЗС, але очевидно, що ви до неї теж прямо причетні. Який сенс говорити про Крим на будь-якій платформі, якщо Росія навідріз відмовляється говорити про Крим на будь-якій платформі?

О.Р.: Протягом семи років з початку агресії з боку РФ, яка почалася саме в Криму, українські перемовники на будь-якій платформі були змушені вести розмову тільки про Донецьку і Луганську області.

Росіяни категорично відмовлялися вести розмову про Крим. Вони просто вставали і виходили з кімнати. Вони були перелякані, у них інструкція навіть така була: жодної розмови про Крим.

Це була плата наших переговорних команд за зменшення ескалації на Донбасі, за врятовані життя: погодитися з тим, що Крим не обговорюється.

В результаті Україна все менше і менше говорила про Крим, і світ почав думати, що може, ми погодилися, що ми визнали Крим втраченим.

Сьогодні офіційна Україна принципово змінює курс і починає говорити про те, що Крим є українським, ми його ніколи не подаруємо.

Ініціатива України про створення Кримської платформи – поки що без Росії – це абсолютно свідома ініціатива, яка дає можливість лідерам країн, які вважають можливим для себе підтримати Україну, приєднатися до неї, зробивши це на 30-річчя незалежності України.

Ми побачимо, хто буде в цій платформі. Формат її роботи, компетенції будуть напрацьовані тими, хто збереться.

І це буде вже колегіальний суб’єкт взаємодії з росіянами. Тоді росіяни будуть розуміти, що це є партнерство, яке веде розмову якраз щодо Криму. Тут будуть питання санкцій, вони не зможуть з цим не рахуватися.

ВВС:Яким би ви вважали хороший результат роботи Кримської платформи? І коли він має бути досягнутий?

О.Р.: На питання про терміни важко відповідати. Хто думав в 2014 році, що війна на Донбасі буде тривати до 2021 року? Ніхто в це не вірив.

Я би сказав так: не “коли”, а “що” буде результатом? Результатом буде повна деокупація Криму і українські прапори в Ялті, Сімферополі і Севастополі. І пов’язаний з цим результат – свідоме прийняття рішення уряду України про ліквідацію міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Автор фото, Офіс президента

ВВС: А ви припускаєте, що ви будете останнім міністром реінтеграції?

О.Р.: Скажу чесно: ні. Повноцінна реінтеграція, яку не можна плутати з деокупацією, буде тривати не менше покоління, тобто приблизно 25 років. Це моя позиція, мене за це досить часто критикують, але вона є незмінною.

Деокупація, демілітаризація, наведення конституційного ладу, а далі – копіткий процес повноцінної реінтеграції. Але деокупація в моїй присутності, маю надію, ще відбудеться, я це відчуваю.

Геть з Криму

ВВС:Одна з ваших найгучніших заяв, мабуть, яка розійшлася і російськими ЗМІ, і українськими, стосується, грубо кажучи, депортації громадян Росії, які після 2014 року прибули на територію Криму. Це ще за вашої каденції відбудеться?

О.Р.: Мені принципово не подобається слово депортація. Я за те, щоб ми говорили про видворення. Це нормальна адміністративна процедура, яка застосовується кожною цивілізованою країною: ти порушив закони країни перебування – відповідно можеш бути видвореним за рішенням цієї країни.

І другий нюанс – це індивідуальний підхід. Це складно, півмільйона росіян незаконно перебувають на території Криму. Вони здійснюють асиміляцію кримськотатарського народу і українців, які проживають в Криму. Вони всі підлягають видворенню без жодних компенсацій.

Автор фото, Getty Images

З точки зору гуманітарного права, країна-агресор сьогодні окупувала територію півострова. Всі заходи щодо асиміляції населення, з точки зору конвенцій, вважаються воєнним злочином. РФ скоює міжнародний воєнний злочин.

Але ці люди, хто вони? Я задаю його юристам-правознавцям, ми вивчаємо досвід інших країн. І там, виявляється, залежить: якщо доведуть, що лікаря привезли з родиною для того, щоб він забезпечував медичні задачі, він не буде вважатися людиною, яка щось порушує. До нього претензій в принципі не буде.

Але якщо ми кажемо про масове явище – про тих, хто в Тюмені, умовно кажучи, продав свій маєток, придбав у Криму і заїхав незаконно в Україну, вони всі будуть підлягати видворенню з цієї території.

ВВС: Щоб ви сказали своїм російським партнерам, які у відповідь на ваші міркування сміються або говорять про намір оголосити вас у розшук?

О.Р.: Ніхто не вічний в своєму кріслі. Наприклад, німецько-фашистські злочинці навіть не уявляли, що Нюрнберг може статися так швидко. І злочинці, які скоювали злочини під час Югославської війни, теж не вірили, що їх будуть судити, і комусь навіть доведеться самому собі зашморг на шиї застосувати, щоб не потрапити під вирок міжнародного суду.

Вони можуть сміятися, але так воно і буде. Навіть Радянський Союз був не вічний.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

З віцепрем’єра – у Міноборони: біографія Олексія Резнікова

Біографія політика насичена яскравими подіями. Про основні етапи відомого українського урядовця – читайте у матеріалі 24 каналу.

Біографія Олексія Резнікова

Олексій Резніков народився 18 червня 1966 року у Львові в родині викладача місцевого Інфізу та відомої у місті лікарки-неврологині. Представник тогочасної “золотої молоді” за наполяганнями батька вирішив не уникати армії та пройшов військову службу у лавах ВПС СРСР.

Олексій Резніков на різних етапах свого життя завжди залишався усміхненим / Фото з фейсбуку політика

На згадку про армійські будні у парашутно-десантній службі в нього залишилось хобі – стрибки з парашутом. Крім нього, у Резнікова є й інші, не менш екстремальні захоплення. Він займається дайвінгом, гірськими лижами та автоспортом. Ба більше, у 2013 році він навіть став чемпіоном України з ралі-рейдів.

Резнікова можна назвати екстремалом / Фото з фейсбуку політика

Після повернення на “гражданку” у 1986 році Олексій Резніков вступив на юрфак Львівського університету (одним з його викладачів був Йосип Богдан – батько майбутнього голови Офісу Президента України Андрія Богдана).

Резніков має небезпечні хобі / Фото з фейсбуку політика

Паралельно студент підробляв на заводі та санітаром в обласній лікарні, щоб мати гроші на кишенькові витрати. Також Резніков грав у модному тоді КВК (відроджений у часи Перебудови “Клуб веселих і кмітливих”).

На юридичній ниві

Диплом правознавця з відзнакою 25-річний Резніков отримав у 1991 році, коли радянська система права доживала останні дні, а перед молодим фахівцем відкривались нові перспективи. Резніков з товаришами очікувано пішов у бізнес та став одним з перших брокерів на Галичині.

Втім, попри гучну назву “Галицькі цінні папери” (Galicia Securities) та статус власника та очільника, перший млинець виявився глевким. Запасним аеродромом стала юридична освіта. У 1994 році Резніков отримав статус адвоката та новий досвід у непростих для юристів та України взагалі реаліях перехідної доби.

Юрист Олексій Резніков за роботою / Фото з фейсбук Олексія Резнікова

У 1999 році молодий юрист наважився на переїзд до Києва.

У столиці вже майже 10 років робив успішну кар’єру однокурсник Резнікова – Ігор Пукшин. Він встиг попрацювати і в Мінекономіки, і у Фонді держмайна, згодом став заступником міністра юстиції та задумався про власний юридичний бізнес. У 1999 році Пукшин запустив адвокатську компанію “Правіс” та запросив на роботу земляка та однокурсника Резнікова.

Резніков доволі швидко обжився у столиці та підтягнувся до інших проєктів Пукшина, зокрема – Центру розвитку українського законодавства. Резніков вів великі справи та захищав у судах бізнесові інтереси відомих в Україні людей – Олександра Роднянського, Савіка Шустера, Олександра Ярославського та інших. Також Резніков, Пукшин та їх партнери активно захищали в судах інтереси Віктора Ющенка та отримали реноме “адвокатів революції”.

У середині 2000-х шляхи Резнікова та Пукшина розійшлися. Останній пішов на державну службу, а Резніков сконцентрував увагу на власному юридичному проєкті – адвокатській конторі Magisters. Партнером Резнікова у цій компанії став Сергій Власенко (нині – нардеп від ВО “Батьківщина”), з яким вони активно працювали ще у “Правісі”.

Резніков швидко обжився у столиці / Фото з фейсбуку політика

Компанія Magisters стала одним з лідерів на ринку юридичних послуг, а її головним клієнтом став олігарх Віктор Пінчук. Резніков був на передовій у війні за Нікопольський завод феросплавів між зятем Кучми та іншим олігархом – Ігорем Коломойським. І добряче “попив крові” власникам групи “Приват”. І хоч тоді перемога була за Коломойським, Резніков показав свій високий рівень та підтвердив репутацію одного з найкращих юристів країни.

Також Резніков представляв інтереси Віктора Пінчука у іншій програній битві – за “Криворіжсталь”, але проти Юлії Тимошенко виявився безсилим.

Ралійник Олексій Резніков / Фото з фейсбуку політика

Київський політик

У 2008 році Олексій Резніков вирішив піти в політику, тим більше, що його партнер – Сергій Власенко – вже рік як мав посвідку нардепа. Юридичні справи йшли добре – після об’єднання Magisters з “Правісом” та заходом у бізнес росіян на чолі з однокурсником Путіна, Олексій Резніков отримав непогану фінансову подушку.

Для старту політичної кар’єри Резніков обрав “помаранчевий” проєкт Миколи Катеринчука та став депутатом Київради. Вибір виявився не надто вдалим – Катеринчук та більшість партійців стали “тушками” (у 2000-і так називали депутатів-перебіжчиків) та влилися до команди “космічного мера” Леоніда Черновецького.

Резніков опинився в опозиції до столичної влади, був одним з ідеологів відсторонення протеже Черновецького Олеся Довгого та навіть вів засідання Київради за обставин, що більше нагадували бойові дії.

2014-й рік / Фото з фейсбуку Олексія Резнікова

Принциповість політика оцінив Віталій Кличко, який запросив Резнікова до своєї команди. Після перемоги колишнього боксера та героя Революції Гідності на виборах Олексій Резніков став секретарем Київради, а згодом одним із заступників мера.

Мер та його заступник / Фото з фейсбуку Олексія Резнікова

Саме він опікувався підготовкою та проведенням у Києві фіналів Євробачення та футбольної Ліги Чемпіонів. Обидва заходи були проведені на високому рівні і велика заслуга в цьому саме Резнікова.

Київське Євробачення – справа рук Резнікова, як і фінал Ліги Чемпіонів / Фото з фейсбуку політика

Менш успішно Резніков займався питаннями врегулювання засилля зовнішньої реклами та охорони історичних пам’яток, за що й отримав великий шматок критики.

На цей період припадає тісне знайомство Резнікова з юристом і кінопродюсером Андрієм Єрмаком, яке незабаром зіграє велику роль у подальшій кар’єрі Резнікова.

Світський лев

У вільний від роботи час Олексій Резніков став зіркою столичної “тусовки” – він був капітаном команди “знавців” в українському варіанті гри “Що? Де? Коли?” (“Что? Где? Когда?” або ЧГК – 24 канал) та зіркою світських заходів. Він не боявся іронізувати над собою, виглядати смішним й позувати в імпозантних головних уборах.

Також Резніков вдало адаптував під себе образ зірки Голлівуду Джона Малковича та став одним з небагатьох представників української еліти, яким дійсно личить метелик та яскраві піджаки у клітинку.

Капітан команди зіркових знавців / Фото з фейсбуку Олексія Резнікова

На фоні інших представників київського вищого світу Резніков вигідно відрізнявся своєю ерудицію – він володіє кількома мовами та постійно читає. Як зізнався сам політик у інтерв’ю каналу ICTV, він одночасно читає по кілька книжок різними мовами. Причому йому однаково цікаві як наукові фоліанти, так і легкий жанр – модні нині біографії визначних особистостей.

Резніков знається на самоіронії / Фото з фейсбуку Олексія Резнікова

Член команди Зеленського

У 2018 році Резніков залишив держслужбу заради відновлення активної адвокатської та викладацької практики. Але “відрядження” до компанії Asters тривало не надто довго. У 2020 році на запрошення свого давнього знайомого Андрія Єрмака досвідчений юрист приєднується до команди президента Зеленського як “джокер”.

Так Олексій Резніков доволі неочікувано став віцепрем’єр-міністром України – міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та першим заступником голови української делегації у ТКГ у Мінську.

Робота по відродженню Донбасу триває / Фото Офісу Президента України

Попри початковий скепсис, Резнікову вдалося всидіти на двох стільцях та досягти певних успіхів. Міністерство у справах окупованих територій під орудою Резнікова вийшло з тіні, де перебувало в часи урядів Гройсмана та Гончарука, а в ТКГ “молода кров” в особі 55-річного фахівця показала себе вправним стратегом, що бачить усі підводні течії та нівелює інтриги росіян та їх прихвоснів.

Олексій Резніков все частіше з’являвся на екранах та робив гучні, але виважені заяви. Він був одним з небагатьох представників Зе-команди, до яких не було великих нарікань.

Резніков проявив себе людиною, що мислить нестандартно, має зв’язки та вміє розв’язувати складні конфлікти. Ще з часів адвокатської практики Резніков мав прізвисько “миротворець”, а нині просто став “працювати за фахом”.

Резніков – голос України у ТКГ / Фото Офісу Президента України

Міністр оборони

Резнікова зненавиділи росіяни, адже міністр спокійно, виважено, тонко та іронічно знищував усі аргументи ворога та вибудував чітку стратегію протидії агресору. Після серпневої резонансної заяви міністра про необхідність розміщення американських сил ППО в Україні для захисту від окупантів, Резніков офіційно став одним з топворогів Кремля.

Ця заява також непрозоро натякнула на амбіції самого політика. Припущення отримали підтвердження восени 2021 року, коли його кандидатуру почали називати серед претендентів на пост міністра оборони.

Зверніть увагу: на зустрічі представників української влади з очільником Пентагону Ллойдом Остіном 19 жовтня Резніков сидів ліворуч від міністра Тарана, але на сайті Офісу Президента виклали фото, на якому Тарана не видно, але видно Резнікова. Деякі побачили в цьому натяк.

Те саме фото без Тарана / Фото Офісу Президента України

1 листопада Олексій Резніков написав заяву про звільнення за власним бажанням з посади очільника Міністерства у справах окупованих територій й того самого дня був номінований на новий пост – міністра оборони. За твердженням журналістки Соні Кошкіної, майбутній міністр оборони вже отримав від військових нове звання – позивний “Знавець”.

Особисте життя та декларація

Міністр Резніков одружений вдруге. Від першого шлюбу в нього є син-тінейджер Олексій Олексійович та доросла донька Анастасія Штейнгауз (топменеджерка ICTV). Також Резніков є двічі дідусем.

Другий шлюб Резнікова відбувався практично у нас на очах. Про бурхливий роман з телеведучою ранкового шоу на каналі ICTV Юлією Зорій стало відомо взимку 2020 року, коли пара оголосила про заручини. Резніков на День святого Валентина написав великий пост у фейсбуці та розкрив нарешті секрет.

Резніков та його наречена Юлія Зорій у Стамбулі одразу після пропозиції / Фото з фейсбуку політика

Виявилось, що Резніков та Зорій познайомились на вечірці з нагоди Євробачення у Києві та зустрічалися кілька років. Восени 2019 року юрист на яхті на Босфорі нарешті освідчився коханій та запропонував руку та серце.

Сама ж церемонія укладення шлюбу відбулася 25 липня 2020 року. Молодята вчинили оригінально та узаконили стосунки буквально на місці роботи Резнікова – в Херсонській області на пункті пропуску “Каланчак”, що розділяє дві частини України – вільну та тимчасово окуповану. Це було зроблено, щоб показати приклад українцям, які нині живуть в анексованому Криму.

На весіллі доньки Анастасії / Фото з фейсбуку Олексія Резнікова

Статки

Декларація показує Резнікова як заможну людину. Ще у 2003 році він став власником великої (167,5 квадратних метрів) квартири у Києві, також у нього є ще дві квартири та майже десяток земельних ділянок в околицях столиці України. Резніков має кілька карабінів, годинники Vacheron Constantin, Patek Philippe і Breguet, автівки ​​Audi А8, PorscheBoxster, Volkswagen Amarok, квадроцикл Kawasaki та власний багі.

Також у нового міністра оборони є дві компанії на Віргінських островах. Більшу частину своїх задекларованих грошей – 1 мільйон 100 тисяч доларів – Олексій Резніков позичив своїй доньці – Анастасії Штейнгауз.

Кадрові зміни в Кабінеті Міністрів / Інфографіка 24 каналу

Олексій Резніков

Олексій Резніков народився в 1966 році у Львові. Після закінчення школи в 1984-1986 рр. проходив строкову військову службу в парашутно-десантних військах Збройних сил СРСР. Після служби в армії в 1986-1991 рр. навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на юридичному факультеті. Отримав диплом з відзнакою за спеціальністю “правознавство”.

Ділова карʼєра

Працювати Резніков почав ще до служби в армії: в 1983-1984 рр він працював на ВО “Кінескоп” фрезерувальником. На останніх курсах університету Резніков підробляв у Львівській обласній лікарні санітаром, а після навчання став співзасновником, а потім і директором брокерської компанії “Галицькі цінні папери” (Galicia Securities).

У 1994 році Резніков отримав Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та почав будувати карʼєру юриста. У 1999-2002 роках він був заступником голови Центру розвитку українського законодавства в Києві. Паралельно з цим у 2000 році заснував компанію “Правіс” (пізніше відома як “Резніков, Власенко і партнери”, а після злиття з юридичною фірмою “Магістр і партнери” — Magisters).

Викладав в Школі адвокатської майстерності А.Резнікова. Розробляв тренінгові програми та вів майстер-класи для молодих юристів університетів Києва і Львова, а також Міжнародного Соломонового університету.

Працював юрисконсультом, адвокатом. Завдяки цьому Резніков має широке коло звʼязків і знайомств. Серед його клієнтів — Віктор Ющенко, Олександр Роднянський, Борис Фуксман, Савік Шустер, Володимир Гусинський, група DCH Олександра Ярославського, корпорація “Інтерпайп”, ВАТ “Арселлор Міттал Кривий Ріг”, ФК “Металіст” та інші.

Політична карʼєра

У 2004 Резніков разом зі своїм партнером Сергієм Власенком, який був соратником Юлії Тимошенко, представляв інтереси кандидата на пост президента України Віктора Ющенка у Верховному суді. В результаті слухань другий тур президентських виборів 2004 року був визнаний недійсним.

У 2008 році Резніков був обраний депутатом Київської міської ради VI скликання від Блоку Миколи Катеринчука, працював в комісії з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики.

У 2014 році знову був обраний до Київської міської ради, де очолив комісію з питань поновлення прав реабілітованих. 19 червня 2014 Резніков був обраний заступником міського голови Віталія Кличка — секретарем Київської міської ради.

У 2015 році став радником Кличка з питань реформ місцевого самоврядування (на громадських засадах) і заступником голови Антикорупційної ради при Київській міській голові, а також очолив українську делегацію в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи.

З 21 березня 2016 по 6 вересня 2018 року — заступник голови КМДА з питань самоврядування. Мав широкий спектр повноважень і обовʼязків у сфері освіти, культури, соціального забезпечення, туризму і реклами. Був звільнений за згодою сторін, але залишився радником Кличка з питань розвитку Києва.

Завдяки знайомству з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком Резніков влився в команду “Слуг народу”.

У 2019 році президент Володимир Зеленський призначив Резнікова представником України в Тристоронньої контактній групі щодо мирного врегулювання ситуації на сході України. Пізніше він став першим заступником глави української делегації.

4 березня 2020 року Верховна Рада проголосувала за призначення Олексія Резнікова віцепремʼєром — міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. А трохи пізніше його ввели до складу Національної ради з безпеки і оборони України.

“Якось мій колега запитав, “а ми будуємо Міністерством капітуляції або деокупації?”. На що я відповів: “Про капітуляцію — це точно не до мене, а деокупацією повинні займатися Міністерство оборони та інші силові структури. Ми ж будемо “Міністерством м’якої сили”

У червні 2020 року Резніков також увійшов до складу Національної ради реформ, який очолює глава держави.

На початку листопада 2021 року Верховна Рада звільнила Резнікова з посади першого віцепрем’єр-міністра — міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та призначила його міністром оборони.

Скандали і цитати

Гучний скандал за участю Олексія Резнікова стався у 2008 році. Після входження до Київради за списками “Блоку Миколи Катеринчука” він очолив фракцію блоку. Однак уже через десять днів фракція фактично розпалася, а троє з пʼяти депутатів “Блоку Катеринчука” почали голосувати синхронно з представниками Блоку Черновецького. Публічно засудивши їх за зраду Резніков став послідовним критиком методів роботи команди Черновецького, а з квітня 2009 року, в знак протесту, демонстративно відмовився відвідувати засідання міськради.

Також у 2008 році при шлюборозлучному процесі Сергія Власенка, його колишня дружина Наталія Окунська звинуватила Резнікова в підробці документів на будинок, але будь-яких переконливих доказів не надала.

В кінці “нульових” ЗМІ звинувачували фірму Резнікова Magisters в тому, що вона практично монополізувала юридичне обслуговування “Нафтогазу” без належних тендерних процедур. У 2009 році фірма вела газову справу “Нафтогазу” проти “РосУкрЕнерго”, яку було програно. У підсумку арбітражний суд в Стокгольмі зобовʼязав “Нафтогаз України” повернути 11 млрд куб. м газу компанії RosUkrEnergo, а також передати їй 1,1 млрд куб. м газу.

Під час роботи секретарем Київської міськради ЗМІ звинувачували Резнікова в скандальних рішеннях і “земельному дерибані”.

Бувши членом ТКГ, Резніков заявляв, що Мінські угоди треба переглядати та переписувати.

“Українська делегація наполягатиме, що як мінімум в цій частині (в питанні контролю над кордоном) Мінські угоди підпадають під перегляд і оновлення”

В цілому ж Резніков стверджував, що переговори Тристоронньої контактної групи не приведуть до завершення війни на Донбасі. Також говорив, що Мінські угоди повністю виконати практично неможливо, але Україна не повинна виходити з них в односторонньому порядку, оскільки це є “самогубством”.

“Я переконаний, що використання несертифікованої вакцини на території України без дозволу українського уряду, без сертифікації, будь-які випробування на людях якийсь там вакцини — це військовий злочин”

Восени 2020 року Резніков пообіцяв ініціювати ряд законопроєктів по реінтеграції Донбасу, зокрема, щоб створити механізми перехідного правосуддя, визначити, хто був колаборантом і злочинців, і створити порядок амністії тих, хто брав участь у військовій агресії проти української армії.

“Переважна більшість населення на тимчасово окупованих територіях — це люди, які стали заручниками окупантів і до яких в української влади не буде претензій, вони зможуть максимально швидко повернутися до нормального життя. Ми будемо ініціювати закріплення на законодавчому рівні простих і зрозумілих процедур для відділення тих, хто скоював злочини, від тих, хто був заручником окупаційного режиму і просто намагався вижити і не має крові на руках. Умовно, ми повинні відокремити так званих “шахтарів” на російських танках, від справжніх шахтарів, які важко працюють і сьогодні страйкують, тому що їм місяцями не виплачують зарплату. Я переконаний, що друга категорія — це союзники України в процесі деокупацію тимчасово окупованих територій”

Згодом від поняття “колаборант” як і від ідеї прийняти окреме законодавство про колабораціонізм вирішили відмовитися.

Особисте життя і захоплення

Про особисте життя Олексія Резнікова відомо небагато. Він був одружений, проте розлучився і довгий час залишався неодруженим. Від цього шлюбу у нього залишилися син Олексій і дочка Анастасія.

У 2020 одружився з Юлією Зорій, ведучою програми “Ранок у Великому місті” на каналі ICTV. Церемонія одруження відбулася 25 липня на адміністративному кордоні окупованого Криму з Херсонською областю — в пункті пропуску “Каланчак”. Зі своєю майбутньою дружиною Олексій Резніков познайомився навесні 2017 року на вечірці на честь “Євробачення” (Резніков був одним з відповідальних представників КМДА з організації пісенного конкурсу “Євробачення” в Києві у 2017 році). Варто відзначити також, що дочка Резнікова від першого шлюбу Анастасія Штейнгауз зараз керує телеканалом ICTV, де працює її нова мачуха.

Резніков захоплюється різними видами спорту — дайвінгом, стрибками з парашутом, стріляниною, автоспортом, гірськими лижами. Має титул майстра спорту України з автоспорту, брав призи з трофі-рейдів (змагання з подолання бездоріжжя). У 2009 році брав участь в ралі “Шовковий шлях” серії “Дакар” в якості другого пілота і штурмана.

Резніков є автором аматорських короткометражних фільмів “Люди-квадроцикли”, “Люди-квадроцикли — 2 або Знову Невловимі”. Також в списку його захоплень знаходиться кулінарія.

У листопаді 2020 року Резніков отримав позитивний тест на коронавірус і відправився на самоізоляцію. Будь-яких ускладнень у нього не було.