2.12. НАВАЛА МОНГОЛО-ТАТАР НА ЗЕМЛІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ В XIII ст. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Питання про роль татаро-монгольського нашестя та золотоординського іга в східнослов’янській історії – одне із найбільш складних та дискусійних. Одні вчені вважають, що ярма взагалі не було, а був союз Русі з Ордою (Л.Гумільов), інші вказують на руйнівні наслідки золотоординського іга, яке зумовило подальше відставання руських земель від країн Західної Європи (Б.Рибаков, П.Толочко). Термін «монголо-татари» є достатньо умовним. Монголи, чия держава утворилася наприкінці XII – на початку XIII ст., були організаторами експансії на захід, військовою елітою, що вела за собою інші народи. Татари – це один з підкорених монголами народів, чия назва у середньовічних джерелах стала збірною для визначення всіх кочовиків-завойовників.

Перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами відбулася 31 травня 1223 р. на річці Калці, де половецькі та союзні їм російські дружини були розбиті військами Темучіна (Чингісхана). Загинуло шість князів та 9/10 руських воїнів.

Нова хвиля монголо-татарського нашестя розпочалася у 1237 р., коли на руських рубежах з’явилося військо онука Чингісхана – Батия. 21 грудня 1237 р., на сьомий день облоги, Батий здобув Рязань, через місяць, у січні 1238 р., після п’ятиденного штурму впала Москва, а 7 лютого стінобитні тарани розбили мури Володимира-на-Клязьмі, тодішньої столиці Володимиро-Суздальського князівства. Замалим не дійшовши до Новгорода, Батий повернув на південь і, простуючи вздовж східних меж Смоленської та Чернігівської земель, спустився в Половецький степ між Доном і Волгою, де розбив тутешнього хана Котяна.

Через рік, навесні 1239 р., наступ на Русь було поновлено. На цей раз надійшла черга київських околиць: у березні впав Переяслав, у жовтні – Чернігів та низка менших міст, розташованих побіч Десни і Сейму. Ще через рік, у листопаді 1240 р., монгольська армія підступила до Києва. 6 грудня 1240 р. Київ був здобутий. Останні захисники замкнулися в Десятинній церкві і навіть пробували прокопати підземний хід до Дніпрових круч, однак під ударами монгольських таранів стіни храму обвалилися, поховавши під собою людей.

З-під розграбованого Києва головні сили Батия, змітаючи все на своєму шляху, рушили на Волинь і Галичину. Навесні 1241 р. одна частина війська під командуванням темника Бурундая перейшла кордони Польщі і, завдавши поразки сандомирському та краківському князям, розорила Люблін, Сандомир, Краків та інші міста, а друга, керована самим Батиєм, попрямувала через Карпати в Угорщину. Король Бела IV був розгромлений, тож кіннота Батия, не зазнавши жодної поразки і смерчем пройшовши по території Словаччини, Чехії та Угорщини, навесні 1242 р. вийшла до Адріатичного узбережжя, де почала штурмувати тутешні міста.

Проте у березні 1242 р. Батий, отримавши звістку про смерть хана Угедея, завернув додому – царевичі-чингісиди мусили бути присутніми на виборах нового володаря. Втім, імперії монголів, як єдиному цілому, не судилося проіснувати набагато довше від цих подій. Батий, вважаючи свій рід скривдженим у виборах, не присягнув новому хану Гуюку. Отаборившись наприкінці 1242 – на початку 1243 рр. в пониззі Волги, він фактично засновує власну державу (в руських джерелах вона згодом отримає назву Золота Орда) зі столицею у місті Сарай у Нижньому Поволжі поблизу сучасного Волгограда, де розташувався управлінський апарат хана.

За площею це була одна з найкрупніших держав середньовіччя, що широко розтяглася Великим степом Азії та Європи. Монголів-кочовиків, творців цього величезного політичного утворення, мало цікавили регіони, непридатні для їхнього звичного способу життя. Тож до безпосередніх кордонів Орди залучалися лише землі степових народів — башкирів, волзьких булгар, кипчаків тощо. Натомість мешканці інших ландшафтних зон – лісових, лісостепових та гірських, зберігаючи територіальну відособленість, перетворилися на данників чи політичних васалів ординського хана. Відтак, походи Батия мали різні наслідки для колишніх ворогів-сусідів – русичів і половців, оскільки Куманія, припинивши самостійне існування, увійшла до складу Орди, в той час як руські землі не цікавили ханів з точки зору розширення власної території. їм достатньо було отримання данини з населення і допоміжної військової сили у вигляді дружин князів-васалів, а також полонених, котрих монголи брали в неволю під час стрімких грабіжницьких рейдів, що періодично повторювалися або з метою покарати «неслухняного» князя, або для підтримки котрогось із руських правителів у внутрішніх конфліктах. При цьому вже в другій половині XIII ст. намітилася різниця в становищі окремих князівств, яка визначить їхні долі в майбутньому.

Так, не зачеплені монгольським завоюванням Новгород, Псков та Полоцька земля почали все виразніше схилятися до зближення зі своїми литовськими сусідами. Через тяжкі випробування довелося пройти Володимиро-Суздальському та Рязанському князівствам, де через територіальну близькість до Орди склалися особливо принизливі форми васальної залежності, а саме ординське панування виявилося найбільш тривалим.

Що ж до князівств українських теренів – Київського, Переяславського, Чернігівського та Галицько-Волинського, то їхнє становище значною мірою обумовлювалося ще передмонгольськими подіями. Сорокалітня війна «за галицьку спадщину», що точилася тут впродовж 1205-1245 рр., до краю виснажила сили суперників якраз напередодні монгольського нашестя. Це зробило пограничні Київщину, Переяславщину та Чернігово-Сіверщину безборонною здобиччю Батия. І хоча масштаби руйнувань, заподіяних його походами 1239-1240 рр., історики та археологи вже давно поставили під сумнів, встановлення тут монгольської зверхності стало без перебільшення катастрофою. Паралізовані монгольським втручанням у внутрішнє життя, знекровлені економічно, найстаріші руські князівства втратили головне – однаковий темп еволюції порівняно із західними сусідами. Доки в Польщі, Угорщині та Чехії впродовж ХІІІ-ХІV ст. ст. вдосконалювалися політичні інститути, виникали перші університети, усталювалися самоврядні корпоративні форми організації суспільства, підносилася роль міста та супутньої йому міської культури, Києву і Чернігову понад сто років не вдавалося просунутися ані на крок уперед. Навпаки – морально деградувала тероризована монголами княжа еліта, занепало міське життя, інтенсифікувалося безупинне дроблення земель-князівств (наприклад, на Чернігово-Сіверщині на початку XIV ст. їх уже було не менше десяти), перетворилася на дивну аномалію позбавлена власної династії столиця Русі – Київ, де за монгольськими ярликами «володарювали» князі, що ніколи й ногою сюди не ступали. На противагу цьому, галицько-волинській княжій гілці, яка вийшла переможцем з війни «за галицьку спадщину», вдалося закласти підвалини власної потужної держави, котра на ціле століття затримає зникнення з історичної арени останніх уламків Київської Русі.

Нові терміни і поняття

Темучін (Чингісхан) (бл. 1155-1227) — засновник та великий хан (з 1206 р.) Монгольської імперії, ініціатор та організатор завойовницьких походів проти народів Азії та Європи.

Темник — військова посада у монголо-татар, воєвода.

Батий (Бату) (1208-1255) – монгольський хан, внук Чингісхана. Керівник загальномонгольського походу до Східної та Центральної Європи (1236-1242 рр.). З 1243 р. — хан Золотої Орди.

Куманія – земля куманів, кипчаків (половців), тобто половецький степ, Половецьке поле (Дешт-и-Кипчак), розтягнуте від Волги до Дунаю.

У якому столітті на Русі встановилося татаро-монгольське ярмо

На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чингісханом. Одразу ж почалися завойовницькі війни проти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі. В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдало нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана – Батия. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького – Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стали Кам’янець, Із’яслав, Володимир, Галич.

Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії – Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Падіння 1240 р. міста Києва – центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники заснували нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестала існувати. На Русі встановилося іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янських земель:

– Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII–XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села.

– Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі.

– Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі.

– Знищення значної частини феодальної еліти.

Суть золотоординської навали як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординська навала виявилася насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях – баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі, Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали негативний відбиток на українські землі, загальмувавши їх економічний, політичний і соціальний розвиток на багато віків наперед.

Хто вигнав монголо татарське ярмо з русі. Татаро-монгольське ярмо на русі. Дивність географії пересування Батия

Татаро-монгольським ярмом називають систему політичної залежності російських князівств від Монгольської імперії. У 2013 році в підручниках з історії Росії період татаро- монгольського ярмастали називати «ординським пануванням».

У цій статті ми коротко розглянемо особливості татаро-монгольського ярма, його вплив на розвиток Русі, а також взагалі – місце у .

Роки татаро-монгольського ярма

Роки татаро-монгольського ярма склали майже 250 років: з 1237 до 1480 р.р.

Татаро-монгольське ярмо на Русі

Історія Київської Русісповнена безліччю випадків, коли її князі, що керували різними містами, боролися між собою за право володіти великою територією.

В результаті це призводило до роздробленості, виснаження людських ресурсів та ослаблення держави. Крім цього на Русь періодично нападали печеніги або половці, що ще більше погіршувало становище держави.

Цікавим є факт, що незадовго до нашестя монголо-татарського ярма, російські князі могли переламати хід історії. Близько 1219 монголи вперше виявилися неподалік Русі, оскільки збиралися напасти на половців.

Щоб збільшити свої шанси на перемогу, вони попросили допомоги у київських князіві запевнили їх у тому, що не мають наміру воювати з ними. Понад те, монголи просили миру з російськими князями, унаслідок чого відправили до них своїх послів.

Зібравшись на віче, правителі київських князівств вирішили не вступати до будь-яких угод з монголами, оскільки не довіряли їм. Вони вбили послів і цим стали ворогами монголів.

Початок татаро-монгольського ярма

З 1237 по 1243 роки Батий безперервно робив набіги на Русь. Його величезне військо, чисельністю 200 000 чоловік, розоряло міста, вбивало і забирало в полон російських жителів.

Зрештою, ординському війську вдалося підпорядкувати собі багато інших російських князівств.

Можливо уклавши мир із монголами, Русі вдалося б уникнути настільки сумних наслідків монгольської навали. Однак це, найімовірніше, призвело до зміни релігії, культури та мови.

Структура влади за татаро-монгольського ярма

Київська Русь розвивалася за демократичним принципом. Головним органом влади було віче, на якому збиралися усі вільні чоловіки. На ньому обговорювалися будь-які питання щодо життя городян.

Віче було в кожному місті, але з приходом татаро-монгольської ярма все змінилося. Народні збори перестали існувати майже скрізь, крім Новгорода (див. ), Пскова та інших міст.

Періодично монголи проводили перепис населення, щоб контролювати збирання данини. Також вони набирали призовників для служби у своєму війську. Цікавим є факт, що навіть після вигнання татаро-монгол на Русі продовжували робити перепис.

Монголи запровадили досить важливе нововведення щодо створення про ям. Ями були заїжджими дворами, де мандрівники могли отримати ночівлю, або віз. Завдяки цьому прискорювалося листування між ханами та їхніми намісниками.

Місцевих жителів змушували дбати про потреби доглядачів, годувати коней і виконувати розпорядження високопосадовців, які перебувають у роз’їздах.

Така система дозволяла ефективно контролювати як російські князівства, що під татаро-монгольським ярмом, а й усю територію Монгольської імперії.

Православна церква та татаро-монгольське ярмо

Під час своїх набігів татаро-монголи оскверняли та знищували православні церкви. Вони вбивали священнослужителів або забирали їх у рабство.

Цікавим є факт, що ординське військо вважало, ніби воно є карою Божою для російського народу. Варто зазначити, що жителі Русі також вірили, що монголо- татарське ярмоє покарання за їхні гріхи. У зв’язку з цим вони ще більше зверталися до церкви, шукаючи підтримки у священиків.

У період царювання Менгу-Тімура ситуація змінилася. Православна церква набула юридичної концепції ярлика (хартію імунітету). Незважаючи на те, що храми були під владою монголів, цей ярлик гарантував їм недоторканність.

Він звільняв церкву від оподаткування, а також дозволяв священикам залишатися вільними та не перебувати на службі.

Таким чином, церква виявилася практично незалежною від князів та змогла зберегти у своєму складі великі території. Завдяки ярлику ніхто з монгольських чи російських воїнів у відсутності права надавати фізичного чи духовного тиску церкву та її представників.

Ченці отримали можливість розповсюджувати християнство, звертаючи до нього язичників. В одному місці за іншим будувалися храми, завдяки чому становище православної церквище більше зміцнювалося.

Після руйнування Києва в 1299 р. церковний центр був перенесений до Володимира, а в 1322 р. переїхав до .

Зміна мови після татаро-монгольської ярма

Зміна мови у період татаро-монгольського ярма докорінно позначалося на веденні торгівлі, військової справи та управління державним апаратом.

У російському лексиконі з’явилися тисячі нових слів, запозичених із монгольських та тюркських мов. Ось лише деякі слова, що прийшли до нас із східних народів:

Культура в період монголо-татарського ярма

Під час татаро-монгольського ярма було депортовано багато діячів культури та мистецтва, що призвело до художнього відродження.

У 1370 суздальці успішно втрутилися у боротьбу влади у Орді (на середній Волзі), а 1376 московські війська взяли відкуп з ординських намісників середньої Волги і посадили там російських митників.

Битва на річці Воже – битва між російською раттю під командуванням та військом Золотої Орди під командуванням мурзи Бегіча (Бегіша) сталася 11 серпня 1378 року. Внаслідок запеклої битви татарське військо було розгромлено. Ця подія прославила російського князя і підняло дух народу, що пригнічується.

Куликовська битва

Пізніше Мамай вирішив знову піти війною на російського князя, зібравши військо чисельністю 150 тисяч жителів. Варто зазначити, що об’єднане російське військо на чолі з московським великим князем Дмитром Донським налічувало майже вдвічі менше за воїнів.

Бій стався біля річки Дон на Куликовому полі 1380 р. У кровопролитному бою перемога дісталася російському війську.

Незважаючи на те, що половина російських воїнів загинула на полі лайки, ординське військо було винищено практично повністю, а великий князьДмитро увійшов до історії під прізвиськом «Донською».

Однак незабаром Москва знову була розорена ханом Тохтамишем, унаслідок чого знову почала виплачувати данину татаро-монголам.

Тим не менш, вирішальна перемога російських військ стала важливим кроком на шляху до відновлення єдності Русі і майбутнього повалення золотоординського ярма.

У епоху, що послідувала за Куликовською битвою, татаро-монгольське ярмо істотно змінило свій характер у бік більшої самостійності великих московських князів.

Кінець татаро-монгольського ярма

З кожним роком Москва зміцнювала свої позиції і серйозно впливала інші князівства, зокрема і Новгород.

Пізніше Москва назавжди скинула з себе кайдани татаро-монгольського ярма, в яких перебувала майже 250 років.

Офіційною датою кінця татаро-монгольського ярма прийнято вважати 1480 рік.

Підсумки татаро-монгольського ярма

Підсумком татаро-монгольського ярма на Русі стали зміни у політичному, релігійному та соціальному плані.

На думку одних істориків татаро-монгольське ярмо привело російську державу до занепаду. Прихильники такої точки зору вважають, що саме через це Росія почала відставати від країн Заходу.

У ньому практично зникли важливі ремесла, унаслідок чого Русь була відкинута кілька століть тому. На думку експертів, татаро-монголи знищили приблизно 2,5 млн осіб, що становило близько третини всього населення Стародавньої Русі.

Інші історики (серед яких і) вважають, що татаро-монгольське ярмо навпаки зіграло позитивну роль еволюції російської державності.

Орда сприяла її розвитку, оскільки послужила приводом для закінчення громадянських воєн та міжусобиць.

Як би там не було, але татаро-монгольське ярмо на Русі є найважливішою подієюісторія Росії.

Тепер ви знаєте все найнеобхідніше про татаро-монгольське ярмо. Якщо вам сподобалася ця стаття – поділіться нею у соціальних мережах та підписуйтесь на сайт.

Сподобався піст? Натисніть будь-яку кнопку.

Вже давно не секрет, що «татаро-монгольського ярма» був, і жодні татари з монголами Русь не підкоряли. Але хто і для чого сфальшував історію? Що було заховано за татаро-монгольським ярмом? Кривава християнізація Русі.

Існує велика кількість фактів, які не тільки однозначно спростовують гіпотезу про татаро-монгольське ярмо, а й говорять про те, що історія була перекручена навмисно, і що робилося це з цілком певною метою… Але хто і навіщо навмисне спотворив історію? Які реальні події вони хотіли сховати і чому?

Якщо проаналізувати історичні факти, стає очевидним, що «татаро-монгольське ярмо» було винайдено для того, щоб приховати наслідки від «хрещення» Київської Русі. Адже ця релігія нав’язувалась далеко не мирним способом… У процесі «хрещення» було знищено більшість населення Київського князівства! Однозначно стає зрозуміло, що ті сили, які стояли за нав’язуванням цієї релігії, надалі й сфабрикували історію, підтасовуючи історичні факти під себе та свої цілі.

Дані факти відомі історикам і не є секретними, вони є загальнодоступними, і кожен бажаючий без проблем може знайти їх в Інтернеті. Опускаючи наукові дослідження та обґрунтування, які описані вже досить широко, підсумуємо основні факти, які спростовують велику брехню про «татаро-монгольське ярмо».

Французька гравюра П’єра Дюфло (Pierre Duflos) (1742-1816)

1. Чингісхан

Раніше на Русі за управління державою відповідали 2 особи: Князь та Хан. Князь відповідав за управління державою у мирний час. Хан або «військовий князь» брав кермо на себе під час війни, у мирний час на його плечах лежала відповідальність за формування орди (армії) і підтримання її в бойовій готовності.

Чингіс Хан – це не ім’я, а титул «військового князя», який, сучасному світі, близький до посади Головнокомандувача армії І людей, які мали такий титул, було кілька. Найвидатнішим з них був Тимур, саме про нього зазвичай і йдеться, коли говорять про Чингіс Хана.

У історичних документах, що збереглися, ця людина описана, як воїн високого зросту з синіми очима, дуже білою шкірою, потужною рудуватою шевелюрою і густою бородою. Що явно не відповідає прикметам представника монголоїдної раси, але повністю підходить під опис слов’янської зовнішності (Л.Н. Гумільов – « Стародавня Русьі Великий степ».).

У сучасній «Монголії» немає жодної народної билини, в якій би говорилося, що ця країна колись у давнину підкорила майже всю Євразію, так само, як і немає нічого і про великого завойовника Чингіс Хане… (Н.В. Левашов «Зримий та незримий геноцид»).

Реконструкція трона Чингісхана з родовою тамгою зі свастикою

2. Монголія

Держава Монголія з’явилася тільки в 1930-х роках, коли до кочівників, що проживають у пустелі Гобі, приїхали більшовики і повідомили їм, що вони – нащадки великих монголів, і їхній «співвітчизник» створив свого часу Велику Імперію, чому вони дуже здивувалися і зраділи . Слово «Могол» має грецьке походження і означає «Великий». Цим словом греки називали наших предків – слов’ян. Ніякого відношення до назви якогось народу вона не має (Н.В. Левашов «Зримий та незримий геноцид»).

3. Склад армії «татаро-монголів»

70-80% армії «татаро-монголів» становили росіяни, інші 20-30% припадали інші малі народи Русі, власне, як і тепер. Цей факт наочно підтверджує фрагмент ікони Сергія Радонезького «Куликівська Битва». На ньому чітко видно, що по обидва боки воюють однакові воїни. І ця битва більше схожа на громадянську війну, ніж війну з іноземним завойовником.

Музейний опис ікони свідчить: «…У 1680-х роках. була додана наделка з мальовничим переказом про «Мамаєве побоїще». У лівій частині композиції зображені міста та села, що послали своїх воїнів на допомогу Дмитру Донському – Ярославль, Володимир, Ростов, Новгород, Рязань, село Курба під Ярославлем та інші. Справа – табір Мамая. У центрі композиції сцена Куликівської битви із поєдинком Пересвіту з Челубеєм. На нижньому полі – зустріч переможних російських військ, поховання загиблих героїві смерть Мамая».

На всіх цих картинках, взятих, як із російських, і європейських джерел, зображені битви росіян з монголо-татарами, але ніде неможливо визначити хто русич, хто татарин. Більше того, в останньому випадку і російські, і «монголо-татари» одягнені практично в однакові золочені обладунки та шоломи, і борються під однаковими корогвами із зображенням Спаса Нерукотворного. Інша річ, що «Спас» у двох протиборчих сторін, швидше за все, був різним.

4. Як виглядали татаро-монголи?

Зверніть увагу на малюнок гробниці Генріха II Набожного, якого було вбито на Легницькому полі.

Напис наступний: «Фігура татарина під ногами Генріха II, герцога Сілезії, Кракова та Польщі, поміщена на могилі в Бреслау цього князя, вбитого в битві з татарами при Лігниці 9 квітня 1241». Як бачимо в цього «татарина» зовсім російська зовнішність, одяг та зброя.

На наступному зображенні – «ханський палац у столиці монгольської імперії Ханбалику» (вважається, що Ханбалик – це нібито і є Пекін).

Що тут «монгольського» і що – «китайського»? Знову, як і у випадку з гробницею Генріха II, перед нами люди явно слов’янського вигляду. Російські кафтани, стрілецькі ковпаки, ті ж окладисті бороди, ті ж характерні леза шабель під назвою «елмань». Дах ліворуч – практично точна копія дахів староруських теремів . (А. Бушков, «Росія, якої не було»).

5. Генетична експертиза

За останніми даними, отриманими в результаті генетичних досліджень, виявилося, що татари та росіяни мають дуже близьку генетику. Тоді як відмінності генетики російських і татар від генетики монголів – колосальні: «Відмінності російського генофонду (майже повністю європейського) від монгольського (майже повністю центрально-азіатського) справді великі – це два різних світу…»

6. Документи під час татаро-монгольського ярма

За період існування татаро-монгольського ярма не збереглося жодного документа татарською або монгольською мовою. Але є безліч документів цього часу російською мовою.

7. Відсутність об’єктивних доказів, що підтверджують гіпотезу про татаро-монгольське ярма

На Наразінемає оригіналів будь-яких історичних документів, які б об’єктивно доводили, що було татаро-монгольське ярмо. Але є безліч підробок, покликаних переконати нас у існуванні вигадки під назвою «татаро-монгольське ярмо». Ось одна із таких підробок. Цей текст називається «Слово про смерть російської землі» і в кожній публікації оголошується «уривком з поетичного твору, що не дійшов до нас. Про татаро-монгольське нашестя»:

«О, світло-світла і прекрасно прикрашена земля Руська! Багатьма красами прославлена ​​ти: озерами багатьма славишся, річками та джерелами місцевошановними, горами, крутими пагорбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірами, різноманітними птахами, незліченними містами великими, селищами славними, садами монастирськими, храмами божими та храмами божими. вельможами багатьма. Всім ти сповнена, земля Руська, о православна віра християнська. »

У цьому вся тексті немає навіть натяку на «татаро-монгольське ярмо». Зате в цьому «давньому» документі є такий рядок: «Усім ти сповнена, земля Руська, о православна віра християнська!»

До церковної реформи Никона, проведеної у середині 17 століття, християнство на Русі називалося «правовірним». Православним воно стало називатися тільки після цієї реформи. Отже, цей документ міг бути написаний не раніше середини 17 століття і жодного відношення до епохи «татаро-монгольського ярма» не має.

На всіх картах, які були видані до 1772 року і надалі не виправлялися, можна побачити наступну картину.

Західна частина Русі називається Московія, чи Московська Тартарія. У цій маленькій частині Русі правила династія Романових. Московський цар остаточно 18 століття називався правителем Московської Тартарії чи герцогом (князем) Московським. Решта Русі, що займала практично весь материк Євразія на сході та півдні від Московії того часу називається Тартарія або Російська Імперія (див. карту).

У 1-му виданні Британської енциклопедії 1771 року про цю частину Русі написано:

«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що межує із Сибіром на півночі та заході: яка називається Велика Тартарія. Ті Тартари, що живуть на південь від Московії та Сибіру, ​​називаються Астраханськими, Черкаськими та Дагестанськими, що живуть на північному заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром та Каспійським морем; Узбецькими Тартарами та Монголами, які мешкають на північ від Персії та Індії і, нарешті, Тибетськими, що живуть на північний захід від Китаю…»

Звідки пішла назва Тартарія

Наші пращури знали закони природи та реальний устрій світу, життя, людини. Але, як і зараз, рівень розвитку кожної людини не був однаковим у ті часи. Людей, які у своєму розвитку пішли значно далі за інших, і які могли керувати простором і матерією (керувати погодою, зцілювати хвороби, бачити майбутнє тощо), називали Волхвами. Тих із Волхвів, хто вмів керувати простором на планетарному рівні та вище, називали Богами.

Тобто значення слова Бог, у наших предків було зовсім не таким, яким воно є зараз. Богами були люди, які пішли у своєму розвитку набагато далі, ніж переважна більшість людей. Для звичайної людиниїх здібності здавалися неймовірними, проте, боги теж були людьми, і можливості кожного бога мали свою межу.

У наших предків були покровителі – Бог Тарх, його ще називали Даждьбог (що дає Бог) та його сестра – Богиня Тара. Ці Боги допомагали людям у вирішенні таких проблем, які наші предки не могли вирішити самостійно. Так от, боги Тарх і Тара навчали наших предків тому, як будувати будинки, обробляти землю, писемності та багато іншого, що було необхідно для того, щоб вижити після катастрофи і згодом відновити цивілізацію.

Тому ще недавно наші предки говорили чужинцям «Ми діти Тарха і Тари…». Говорили так, тому що у своєму розвитку, дійсно були дітьми по відношенню до Тарху і Тарі, що значно пішли в розвитку. І жителі інших країн називали наших предків «тартарами», а надалі, через складність у вимові – «тартарами». Звідси і походить назва країни – Тартарія.

Хрещення Руси

До чого тут хрещення Русі? – можуть спитати деякі. Як виявилося, дуже навіть до чого. Адже хрещення відбувалося далеко не мирним способом . До хрещення, люди на Русі були освіченими, практично всі вміли читати, писати, рахувати (див. статтю «Російська культура старша за європейську»).

Згадаймо зі шкільної програми з історії, хоча б, ті ж самі «Берестяні грамоти» – листи, які писали один одному селяни на бересті з одного села до іншого.

У наших предків був ведичний світогляд, як описано вище, це не було релігією. Оскільки суть будь-якої релігії зводиться до сліпого прийняття будь-яких догм та правил, без глибокого розуміння, чому треба робити саме так, а не інакше. Ведичний світогляд же давав людям саме розуміння реальних законівприроди, розуміння того, як улаштований світ, що є добре, а що – погано.

Люди бачили, що відбувалося після «хрещення» у сусідніх країнах, коли під впливом релігії успішна, високорозвинена країна з освіченим населенням, у лічені роки занурювалася в невігластво та хаос, де читати та писати вміли вже лише представники аристократії, і то далеко не всі. ..

Всі чудово розуміли, що у собі несе «Грецька релігія», в яку збирався хрестити Київську Русь князь Володимир Кривавий та ті, хто стояв за ним. Тому ніхто з жителів тодішнього Київського князівства (провінції, що відкололася від Великої Тартарії) не приймав цієї релігії. Але за Володимиром стояли великі сили, і вони не мали наміру відступати.

У процесі «хрещення» за 12 років насильницької християнізації було знищено, за рідкісними винятками, практично все доросле населення Київської Русі. Тому що нав’язати таке «вчення» можна було лише нерозумним дітям, які, через свою молодість, ще не могли розуміти, що така релігія перетворювала їх на рабів і у фізичному, і духовному сенсі цього слова. Усіх, хто відмовлявся приймати нову «віру» – вбивали. Це підтверджують факти, що дійшли до нас. Якщо до «хрещення» на території Київської Русі було 300 міст та проживало 12 мільйонів жителів, то після «хрещення» залишилося лише 30 міст та 3 мільйони населення! 270 міст було зруйновано! 9 мільйонів людей було вбито! (Дій Володимир, “Русь православна до прийняття християнства і після”).

Але незважаючи на те, що практично все доросле населення Київської Русі було знищено святими хрестителями, ведична традиція не зникла. На землях Київської Русі встановилося так зване двовірство. Більшість населення суто формально визнавало нав’язану релігію рабів, а сама продовжувала жити за ведичною традицією, щоправда, не виставляючи це напоказ. І це явище спостерігалося у народних масах, а й серед частини правлячої еліти. І такий стан речей зберігався аж до реформи патріарха Никона, який вигадав, як можна всіх обдурити.

Але ведична Слов’яно-Арійська Імперія (Велика Тартарія) не могла спокійно дивитися на підступи своїх ворогів, які знищили три чверті населення Київського князівства. Тільки її дії у відповідь не могли бути миттєвими, в силу того, що армія Великої Тартарії була зайнята конфліктами на своїх далекосхідних кордонах. Але ці дії ведичної імперії були здійснені і увійшли в сучасну історію в спотвореному вигляді, під назвою монголо-татарської навали орд хана Батия на Київську Русь.

Лише до літа 1223 року на річці Калці з’явилися війська Ведичної Імперії. І об’єднане військо половців і російських князів було розбите. Так нам вбивали на уроках історії, і ніхто не міг пояснити до пуття, чому російські князі билися з «ворогами» так мляво, а багато хто з них переходив навіть на бік «монголів»?

Причина такої нісенітниці була в тому, що російські князі, які прийняли чужу релігію, чудово знали, хто і чому прийшов.

Так от, не було жодної монголо-татарської навали та ярма, а було повернення збунтованих провінцій під крило метрополії, відновлення цілісності держави. У хана Батия було завдання повернути під крило ведичної імперії західноєвропейські провінції-держави і зупинити нашестя християн на Русь. Але сильний опір деяких князів, які відчули смак ще обмеженої, але дуже великої влади князівств Київської Русі, і нові заворушення на далекосхідному кордоні не дозволили довести ці плани до завершення (Н.В. Левашов «Росія у кривих дзеркалах», Том 2).

Висновки

По суті, після хрещення у Київському князівстві в живих залишилися лише діти та дуже мала частина дорослого населення, яка прийняла Грецьку релігію – 3 мільйони людей з 12-мільйонного населення до хрещення. Князівство було повністю розорено, більшість міст, сіл і сіл розграбовано і спалено. Але ж таку саму картину малюють нам автори версії про «татаро-монгольське ярмо», відмінність лише в тому, що ці ж жорстокі, дії там робили нібито «татаро-монголи»!

Як завжди було, переможець пише історію. І стає очевидним, що для того, щоб приховати всю жорстокість, з якою було хрещене Київське князівство, і з метою припинити всі можливі питання, і згодом було вигадано «татаро-монгольське ярмо». Дітей виховали у традиціях Грецької релігії (культ Діонісія, а надалі – Християнство) та переписали історію, де всю жорстокість звалили на «диких кочівників»…

Відомий вислів президента В.В. Путіна про Куликовську Битву, в якій російські нібито воювали проти татар із монголами…

У розділі: Новини Коренівська

28 липня 2015 року відзначається 1000 років пам’яті великого князя Володимира Червоне Сонечко. Цього дня у Коренівську пройшли святкові заходиз цього приводу. Детальніше читаємо далі.

Міф про монголо-татарське ярманастільки міцно закладено у свідомість кожного з нас офіційною історіографією, що довести те, що ніякого ярма насправді не було, надзвичайно складно. Але все ж таки спробую. При цьому використовуватиму не умоглядні твердження, а факти, що наводяться у своїх книгах великим істориком Левом Миколайовичем Гумільовим.

Почнемо з того, що найдавнішим русичам слово «ярмо» не було знайоме. Вперше воно вжито у грамоті запорізьких козаків Петру I, що містить скаргу на одного з воєвод.

Далі. Історичні факти свідчать, що монголи будь-коли збиралися завойовувати Русь. Поява монголів на Русі пов’язана з їхньою війною з половцями, яких монголи, забезпечуючи безпеку своїх кордонів, загнали за Карпати. Заради цього і було здійснено глибокий кавалерійський рейд через Русь. Але російські землі до своєї держави монголи не приєднували і гарнізонів у містах не залишали.

Не критично сприймаючи антимонгольські літописи, історики стверджують про страшні руйнування, заподіяні татарами, але не можуть пояснити, чому церкви у Володимирі, Києві та багатьох інших містах не були зруйновані і збереглися до наших днів.

Мало відомо, що Олександр Невський був прийомним сином хана Батия. Ще менше відомо, що саме спілка Олександра Невського з Батиєм, а згодом із сином Батия Берку зупинила тиск на Русь хрестоносців. Договір Олександра з монголами був, по суті, військово-політичним союзом, а «данина» – внеском у загальну скарбницю утримання армії.

Батий (Бату) вийшов переможцем з протистояння з іншим монгольським ханом, Гуюком, багато в чому завдяки підтримці, яку йому надали сини великого князя Ярослава – Олександр Невський та Андрій. Ця підтримка була продиктована глибоким політичним розрахунком. З початку XIII століття католицька церква розпочала хрестовий похід проти православних: греків та росіян. В 1204 хрестоносці захопили столицю Візантії Константинополь. Були підкорені і звернені до кріпаків латиші та ести. Подібна доля чекала і на Русь, але Олександру Невському вдалося розбити хрестоносців у 1240 р. на Неві, у 1242 році – на Чудському озері і тим самим зупинити перший натиск. Але війна тривала, і щоб мати надійних союзників, Олександр побратався з сином Бату, Спартаком, отримав монгольські війська для боротьби з німцями. Цей союз зберігся після смерті Олександра Невського. У 1269 році німці, дізнавшись про появу в Новгороді монгольського загону, запросили миру: «Німці завмирали по всій волі новогородської, зело боявся і імені татарського». Так завдяки підтримці монголів російська земля була врятована від навали хрестоносців.

Слід зазначити, перший так званий похід монголів на Русь був у 1237 році, а данина російські князі почали платити лише через двадцять років, коли Римський папа оголосив хрестовий похід проти православних. Щоб захистити Русь від натиску німців, Олександр Невський визнав суверенітет хана Золотої Орди та погодився виплачувати своєрідний податок на військову допомогу татар, який був названий даниною.

Безперечно те, що там, де російські князі йшли на союз із монголами, і виросла велика держава – Росія. Там, де князі відмовилися від такого союзу, а це Біла Русь, Галичина, Волинь, Київ та Чернігів, їхні князівства стали жертвами Литви та Польщі.

Трохи пізніше, за часів так званого монголо-татарського ярма, Росія зазнавала загрози і зі Сходу від Великого Кульгавого (Тимура) і із Заходу від Вітовта, і лише союз з монголами дозволив захистити Росію від вторгнення.

Монголо-татари винні у запустінні Русі

Ось загальноприйнята версія. У XII столітті Київська Русь була країною багатою, з чудовим ремеслом та блискучою архітектурою. До XIV століття ця країна запустіла настільки, що у XV столітті почала заселятися наново вихідцями з півночі. У проміжку між епохами розквіту та занепаду через ці землі пройшла армія Батия, отже саме монголо-татари є винуватцями занепаду Київської Русі.

Але насправді все не так просто. Справа в тому, що занепад Київської Русі почався в другій половині XII століття або навіть у XI столітті, коли торговий шлях «з варягів у греки» втратив значення через те, що хрестові походи відкрили легшу дорогу до багатств Сходу. А нашестя татар лише сприяло запустінню краю, що розпочалося 200 років тому.

Невірно і поширена думка, що майже всі міста («їм же немає числа») на Русі було взято татарами. Татари не могли зупинятись у кожного міста, щоб його зруйнувати. Багато фортець вони обійшли стороною, а ліси, яри, річки, болота вкривали від татарської кінноти і села, і людей.

Монголо-татари – примітивний, нецивілізований народ

Думка про те, що татари були дикими та нецивілізованими, широко поширена через те, що це була офіційна думка радянської історіографії. Але, як ми вже неодноразово переконувалися, офіційне зовсім не тотожно вірному.

Для розвінчання міфу про відсталість та примітивність монголо-татар у черговий раз скористаємося працями Льва Миколайовича Гумільова. Він зазначає, що монголи, дійсно, вбивали, грабували, відганяли худобу, відвозили наречених і робили безліч таких діянь, які засуджено в будь-якій хрестоматії для дітей молодшого віку.

Їхні дії були далеко не безпричинні. При розширенні довкілля монголи наштовхувалися на суперників. Війна з ними була цілком природним суперництвом. Відгін худоби – це своєрідний спорт, пов’язані з ризиком життя, насамперед, конокрада. Умикання наречених пояснювалося турботою про потомство, оскільки з вкраденими дружинами поводилися не менш делікатно, ніж зі сватанними за згодою обох сімей.

Все це, звичайно, приносило багато крові та горя, але, як зазначає Гумільов, на відміну від інших званих цивілізованими регіонів, Великого степуне було брехні та обману того, хто довірився.

Говорячи про нецивілізованість монголів, ми їх «дорікаємо» у тому, що вони не мали міст і замків. Насправді те, що люди жили у повстяних юртах – герах, ніяк не можна вважати ознакою нецивілізованості, адже це економія дарів природи, від якої брали лише необхідне. Варто зазначити, що звірів убивали рівно стільки, скільки потрібно було для вгамування голоду (на відміну від «цивілізованих» європейців, що полювали заради розваги). Важливо й те, що одяг, будинки, сідла та кінські збруї робилися з нестійких матеріалів, що повертаються назад до Природи разом із тілами монголів. Культура ж монголів, за словами Л.М. Гумільова, «кристалізовувалась не в речах, а в слові, в інформації про предків».

Ретельне вивчення способу життя монголів дозволяє Гумільову зробити, можливо, трохи перебільшений, але насправді правильний висновок: «Подумати тільки… монголи жили у сфері земного гріха, але поза сферою потойбічного зла! А інші народи тонули і в тому, і в іншому.

Монголи – руйнівники культурних оазів Середньої Азії

На думку, жорстокі монголо-татари зруйнували культурні оази землеробських міст. Але чи було так насправді? Адже офіційну версію побудовано на легендах, створених придворними мусульманськими історіографами. Про те, чого варті ці легенди, розповідає у своїй книзі “Від Русі до Росії” Лев Миколайович Гумільов. Він пише, що про падіння Герата ісламські історики повідомляли як про лихо, при якому в місті було винищено все населення, крім кількох чоловіків, які зуміли врятуватися в мечеті. Місто було повністю спустошене, і лише дикі звірі бродили вулицями і мучили мерців. Відсидівшись деякий час і прийшовши в себе, жителі Герата, що врятувалися, вирушили в далекі краї грабувати каравани, керовані «шляхетною» метою – повернути собі втрачене багатство.

Далі Гумільов продовжує: «Це характерний приклад міфотворчості. Адже якби все населення великого міста було винищене і лежало трупами на вулицях, то всередині міста, зокрема в мечеті, повітря було б заражене трупною отрутою, і ті, що сховалися, просто померли б. Ніякі хижаки, крім шакалів, біля міста не мешкають, а в місто вони проникають дуже рідко. Змученим людям рушити грабувати каравани за кілька сотень кілометрів від Герата було просто неможливо, оскільки їм довелося б йти пішки, несучи на собі тяжкість – воду та провізію. Такий «розбійник», зустрівши караван, не міг би його пограбувати, оскільки сил вистачило б лише на те, щоб попросити води».

Ще більш безглузді повідомлення ісламських істориків про падіння Мерва. Монголи взяли його в 1219 і нібито винищили там всіх жителів міста до останньої людини. Проте вже у 1220 р. Мерв повстав, і монголам довелося взяти місто знову (і знову всіх винищити). Але ще за два роки Мерв виставив для боротьби з монголами загін у 10 тисяч людей.

Подібних прикладів безліч. Вони ще раз наочно показують, як можна довіряти історичним джерелам.

Сьогодні ми з вами поговоримо про дуже «слизьку» з погляду сучасної історії та науки, але й не менше цікавою темою. Ось таке питання порушило ihoraksjuta «тепер поїхали далі, так зване Татаро-Монгольське ярмо, не пам’ятаю де читав, але ніякого ярма не було, це всі наслідки хрещення Русі були, боролися носій віри Христа з тими, хто не хотів, ну як завжди, мечем і кров’ю, згадаємо хрестові походи, ось можна докладніше про цей період?

Спори про історію вторгнення татаро-монголі про наслідки їхнього вторгнення, так званого ярма, не зникають, ймовірно, не зникнуть ніколи. Під впливом численних критиків, у тому числі прихильників Гумільова, у традиційну версію історії Росії почали вплітатися нові, цікаві факти монгольського ярмаякі хотілося б розвинути. Як усі ми пам’ятаємо зі шкільного курсу історії, як і раніше, переважає точка зору, яка полягає в наступному:

У першій половині XIII століття Росія була піддана навали татар, які прийшли в Європу з Центральної Азії, зокрема, Китаю і Центральної Азії, які вони вже захопили. Точно відомі нашим історикам Росії дати: 1223 – Битва на Калці, 1237 – падіння Рязані, у 1238 – розгром об’єднаних сил російських князів на березі річки Сіті, у 1240 – падіння Києва. Татаро-монгольські військазнищили окремі дружини князів Київської Русі і зазнали її жахливого розгрому. Військова сила татар була така чарівна, що їхнє панування тривало протягом двох з половиною століть – аж до «Стояння на Вугрі» в 1480 році, коли наслідки ярма, врешті-решт, були повністю усунуті, настав кінець.

250 років, ось скільки років, Росія платила данину Орді грошима та кров’ю. У 1380 році, Русь вперше з моменту вторгнення Бату-Хана зібрала сили і дала бій татарській Орді на Куликовому полі, в якому Дмитро Донський переміг темника Мамая, але від цього розгрому всім татаро – монголам зовсім не сталося, це, так би мовити, виграна битва в програної війни. Хоча навіть традиційна версія російської історії, говорить про те, що татаро – монгол у війську Мамая практично не було, тільки місцеві з Дону кочівники та найманці генуезці. До речі, участь генуезців наводить на думку та участі Ватикану в цьому питанні. Сьогодні, у відому версію історії Росії почали прилаштовуватись, як би свіжі дані, але призначені для того, щоб додати достовірності та надійності вже існуючої версії. Зокрема, ведуться широкі обговорення кількості кочових татаро – монголів, специфіки їхнього бойового мистецтва та зброї.

Давайте оцінимо версії, які існують на сьогоднішній момент:

Почати пропоную з дуже цікавого факту. Такої народності як Монголо-Татарине існує, і не існувало зовсім. Монголіві Татарріднить лише те, що вони кочували середньоазіатським степом, який, як ми знаємо, досить великий, щоб вмістити в себе жодну кочову народність, і при цьому дати їм можливість не перетинатися на одній території зовсім.

Племена монголів мешкали на південному краю азіатського степу і часто промишляли набігами на Китай та його провінції, що часто підтверджує історія Китаю. Тоді як інші кочові тюркські племена, іменовані з віків на Русі Булгарамі (Волзька Булгарія), влаштувалися в пониззі річки Волги. Їх у ті часи в Європі називали татарами, або ТатьАрієв(Найсильніші з кочових племен, незламні і непереможні). Татари, найближчі сусіди монголів, проживали в північно-східній частині сучасної Монголії в основному в районі озера Буір-Нор і до кордонів Китаю. Їх було 70 тисяч сімей, що склали 6 племен: татари-тутукулйут, татари-алчі, татари-чаган, татари-куїн, татари-терат, татари-баркуй. Другі частини назв, мабуть, самоназви цих племен. Серед них немає жодного слова, яке звучало б близько до тюркської мови — вони більше співзвучні монгольським назвам.

Два споріднені народи – татари і монголи – довго вели війну зі змінним успіхом на взаємне винищення, поки що Чингісханне захопив влади у всій Монголії. Долю татар було вирішено наперед. Оскільки татари були вбивцями отця Чингісхана, винищили багато близьких йому племен і пологів, постійно підтримували племена, що виступають проти нього, “то Чингісхан (Тей-му-Чін)наказав зробити загальне побиття татар і не одного не залишати живими до того краю, який визначений законом (Ясак); щоб жінок і малих дітей також перебити, а вагітним розсікти утроби, щоб їх знищити. …”.

Саме тому така народність не могла загрожувати свободі Русі. Мало того, багато істориків і картографів того часу, особливо східноєвропейських, «грішили» називати всі незнищенні (з точки зору європейців) і непереможні народи, ТатьАрієвабо просто на латиниці TatArie.
Це можна легко простежити за стародавніми картами, наприклад, Карта Русії 1594в Атласі Герхарда Меркатора, або Карти Руссії та ТарТаріїОртеліуса.

Однією з основних аксіом вітчизняної історіографії є ​​твердження, що протягом майже 250 років на землях, які населяли предки сучасних східнослов’янських народів – російських, білорусів та українців існувало так зване «монгло-татарське ярмо». Нібито в 30-х – 40-х роках XIII століття давньоруські князівства зазнали монголо-татарської навали під проводом легендарного хана Батия.

Справа в тому, що існують численні історичні факти, що суперечать історичній версії про «монголо-татарське ярма».

Насамперед, навіть у канонічній версії прямо не підтверджується факт завоювання північно-східних давньоруських князівств монголо-татарськими загарбниками – нібито ці князівства опинилися у васальній залежності від Золотої Орди. державної освіти, що займав велику територію на південному сході Східної Європи та Західного Сибіру, ​​заснованого монгольським княжичем Батиєм). Мовляв, військо хана Батия здійснило кілька кривавих грабіжницьких набігів на ці північно-східні давньоруські князівства, внаслідок чого наші далекі предки і вирішили піти «під руку» Батия та його Золотої Орди.

Однак відомі історичні відомості, що особиста варта хана Батия складалася виключно з російських воїнів. Дуже дивна обставина для холуїв-васалів великих монгольських завойовників, тим паче для щойно підкореного народу.

Існують непрямі свідчення про існування листа Батия до легендарного російського князя Олександра Невського, в якому всесильний хан Золотої Орди просить російського князя взяти на виховання свого сина і зробити з нього справжнього воїна та полководця.

Також деякі джерела стверджують, що татарські матері в Золотій Орді лякали ім’ям Олександра Невського своїх неслухняних дітей.

Внаслідок усіх цих проблем автор цих рядків у своїй книзі «2013 рік. Спогади про майбутнє» («Олма-Прес») висуває зовсім іншу версію подій першої половини та середини XIII століття на території Європейської частини майбутньої Російської імперії.

За цією версією, коли монголи на чолі кочових племен (названих пізніше татарами) вийшли до північно-східних давньоруським князівствамВони дійсно вступили з ними в досить криваві бойові зіткнення. Але тільки нищівної перемоги у хана Батия не вийшло, швидше за все, справа закінчилася своєрідною «бойовою нічиєю». І тоді Батий запропонував російським князям рівноправний військовий союз. Інакше складно пояснити, чому його варта складалася з російських витязей, а ім’ям Олександра Невського татарські матері лякали своїх дітей.

Всі ці страшні історіїпро «татаро-монгольське ярма» були складені набагато пізніше, коли московським царям довелося створювати міфи про свою винятковість і перевагу над народами, що підкоряються (тими ж татарами, наприклад).

Навіть у сучасній шкільній програмі, цей історичний момент коротко описується так: «На початку 13 століття Чингісхан зібрав численне військо з кочових народів, і підкоривши їх жорсткій дисципліні, вирішив завоювати весь світ. Перемігши Китай, він направив своє військо на Русь. Взимку 1237 військо «Монголо-татар» вторглося на територію Русі, і перемігши надалі Російське військона річці Калці, вирушило далі, через Польщу та Чехію. У результаті досягнувши берегів Адріатичного моря, військо раптово зупиняється, і завершуючи своє завдання повертає назад. З цього періоду і починається так зване « Монголо-татарське Іго» над Руссю.

Але стривайте, адже вони збиралися завоювати весь світ . то чому не пішли далі? Історики відповідали, що вони боялися нападу зі спини, розбитої та розграбованої, але все ще сильної Русі. Але це просто смішно. Розграбована держава, яка побіжить захищати чужі міста та селища? Швидше вони відбудують свої кордони, і дочекаються повернення війська ворога, щоб у всеозброєнні дати відсіч.
Але на цьому дива не закінчуються. З якоїсь неймовірної причини під час правління будинку Романових зникають десятки літописів, що описують події «часів Орди». Наприклад, “Слово про смерть російської землі”, історики, вважають, що це документ, з якого акуратно видалили все, що свідчило б про Ігу. Залишили лише фрагменти, що розповідають про якесь «лихо», що спіткало Русь. Але немає жодного слова про «нашестя монголів».

Є ще багато дивно. У повісті «про злих татар» хан з Золотий Ордивелить страчувати російського князя-християнина . за відмову вклонитися «поганському богу слов’ян!» А в деяких літописах містяться дивовижні фрази, наприклад, такі: Ну, з Богом!» — сказав хан і, перехрестившись, помчав на ворога.
То що ж було насправді?

На той момент у Європі вже на всю процвітала «нова віра» а саме Віра в Христа. Католицтво було поширене повсюдно, і керувала всім, від способу життя і ладу, до державного ладу та законодавства. На той момент ще актуальними були хрестові походи проти іновірців, але поруч із військовими методами, часто використовувалися і «тактичні хитрощі», схожі на підкуп владних осіб і схиляння їх до своєї віри. А вже після здобуття влади через куплену особу, звернення у віру всіх її «підлеглих». Саме такий таємний хрестовий похід і відбувався на Русь. Шляхом підкупів та інших обіцянок, служителі церкви змогли захопити владу над Києвом та поблизу областей. Саме порівняно недавно за мірками історії пройшло хрещення Русі, але історія замовчує про громадянську війну, що виникла на цьому ґрунті відразу після проведення насильницького хрещення. І цей момент давньо-Слов’янське літописання описує так:

« І прийшли Вороги із Замор’я, і ​​принесли вони віру в чужих богів. Вогнем і мечем вони почали насаджувати нам чужу віру, Осипати златом і сріблом князів росіян, підкуповувати волю їх, і збивати зі шляху істинного. Обіцяли вони їм життя пусте, багатства і щастя повне, і відпущення гріхів будь-яких, за діяння їх лихі.

І розпалася тоді Рось, на різні Держави. Відступили росіяни на північ до Асгарда великого, І назвали державу свою за іменами богів своїх покровителів, Тарха Даждьбога Великого і Тарі, Сестри його Світломудрою. (Великою ТарТарією вони її назвали). Залишивши чужинців із князями купленими в князівстві Київському та його околицях. Волзька Булгарія теж не схилилася перед ворогами, і стала віру їх чужу за свою сприймати.
Але не стало князівство Київське миром із ТарТарією жити. Стали вони Вогнем і мечем землі російські відвойовувати і свою віру чужу нав’язувати. І піднялося тоді військо ратне, на бій лютий. Щоб зберегти свою віру і відвоювати свої землі. І старі й молоді тоді пішли в Ратники, щоб повернути лад у Землі росіяни».

Так і почалася війна, в якій військо російське, землі Великої Арії (татьАрії) перемогло ворога, і вигнало його із земель споконвіку слов’янських. Прогнало воно військо чуже, з їхньою вірою лютою, із земель своїх статних.

До речі слово Орда перекладається буквицями давньослов’янської абеткиозначає Порядок. Тобто золота Орда, це окрема держава, це лад. «Політичний» устрій Золотого порядку. При якому на місцях князювали Князі, посаджені зі схвалення головнокомандувача армією Захисту, або одним словом його називали ХАН(Захисник наш).
Значить не було таки, двохсот з гаком років гніту, а був час миру та процвітання Великої Аріїабо ТарТарії. До речі, в сучасній історії теж є тому підтвердження, але чомусь на нього ніхто не звертає уваги. Але ми обов’язково звернемо, і дуже пильне:

Монголо-татарське ярмо – система політичної та данницької залежності російських князівств від монголо-татарських ханів (до початку 60-х років XIII століття монгольських ханів, після – ханів Золотої Орди) у XIII-XV століттях. Встановлення ярма стало можливим внаслідок монгольської навали на Русь у 1237-1241 роках і відбувалося протягом двох десятиліть після нього, у тому числі й у неруйнованих землях. У Північно-Східній Русі тривало до 1480 року. (Wikipedia)

Невська битва (15 липня 1240) – битва на річці Неві між новгородським ополченням під командуванням князя Олександра Ярославича та шведським військом. Після перемоги новгородців Олександр Ярославич за вміле управління походом та хоробрість у бою отримав почесне прізвисько «Невський». (Wikipedia)

Вам не здається дивним, що битва зі Шведами відбувається прямо серед навали. Монголо-Татарів» на Русь? Палає в пожежах і розграбована « МонголамиРусь, піддається нападу Шведського війська, яке благополучно тоне у водах Неви, і при цьому Шведські хрестоносці не стикаються з монголами жодного разу. А ті, що перемогли сильне Шведське військоРусичі, які програють «Монголам»? На мою думку, це просто Бред. Дві величезні армії одночасно воюють на одній і тій же території і жодного разу не перетинаються. Але якщо звернутися до давньослов’янського літописання, то все стає зрозуміло.

З 1237 року Рать Великої ТарТаріїпочала відвойовувати свої споконвічні землі назад, і коли війна добігала кінця, представники церкви, що втрачали класти, запросили допомоги, і в бій були пущені шведські хрестоносці. Раз не вдалося взяти країну підкупом, значить вони візьмуть її силою. Якраз у 1240 році армія Орди(тобто армія князя Олександра Ярославовича, одного з князів давньослов’янського роду) зіткнулася в битві з прийшла на виручку своїм поплічникам, армією Хрестоносців. Перемігши в битві на Неві, Олександр одержав титул невського князя і залишився на князювання Новгородом, а Армія орди пішла далі, щоб вигнати супостата з російських земель остаточно. Так вона й гнала «церковь і чужу віру» доти, доки дійшла Адріатичного моря, цим відновивши свої давні межі. А дійшовши до них армія розгорнулася і знову пішла на північ. Встановивши 300-річний період світу.

Знову ж таки підтвердження тому служить так званий кінець Іга « Куликовська битва» перед якою у сватці брали участь 2 витязя Пересвіті Челубей. Два російських витязя, Андрій Пересвіт (переважає світло) і Челубей (чолом б’є, розповідає, оповідає, просить) Інформація про який була жорстоко вирізана зі сторінок історії. Саме програш Челубея і передбачив перемогу армії Київської Русі, відновленої на гроші все тих же «Церковників», які з-під підлоги проникли все ж таки на Русь, нехай і 150 з лишком років по тому. Це вже пізніше, коли вся Русь порине в безодню хаосу, будуть спалені всі джерела, що підтверджують події минулого. І після приходу до влади сім’ї Романових, багато документів набудуть відомого нам вигляду.

До речі, Слов’янське військо не вперше захищає свої землі, і виганяє іновірців зі своїх територій. Ще один дуже цікавий і заплутаний момент в історії розповідає нам про це.
Армія Олександра Македонського, Що складається з безлічі професійних воїнів була розбита невеликою армією деяких кочівників у горах, на північ від Індії (останній похід Олександра). І чомусь нікого не дивує той факт, що численна підготовлена ​​армія, яка пройшла підлогу світу і перекроїла світову карту, була так легко зламана армією, простих і неосвічених кочівників.
Але все стає зрозуміло, якщо подивитися на карти того часу і просто навіть подумати, ким могли бути кочівники, що прийшли з півночі (від Індії). ЕтРусков.

Армії Македонського була потіснена армією Слов’ян-Арієв, які захищали свої території Саме того разу слов’яни «вперше» пройшли до Адріатичного моря, і залишили величезний слід на теренах Європи. Таким чином, нам виявляється не в першій завойовувати «підлогу земної кулі».

То як же сталося так, що й зараз ми не знаємо своєї історії? Все дуже просто. Треплі від страху і жаху європейці, так і не перестали боятися Русичів, навіть тоді, коли їхні плани увінчалися успіхом і вони поневолили слов’янські народності, вони все ще боялися, що одного разу Русь підбадьориться і знову засяє колишньою силою.

На початку 18 століття Петром Першим було засновано Російська Академіянаук. За 120 років її існування, на історичному відділенні Академії було 33 академіки-історики. У тому числі лише троє були російськими (зокрема М.В. Ломоносов), інші — німці. Так виходить, що історію Стародавньої Русі писали німці, причому багато хто з них не знали не тільки укладів життя і традицій, вони навіть не знали російської мови. Цей факт добре відомий багатьом історикам, але вони не докладають жодних зусиль, щоб уважно вивчити історію, яку написали німці, і докопатися до істини.
Ломоносов писав працю з історії Русі, і цьому терені в нього часто виникали суперечки з німецькими колегами. Після його смерті архіви безслідно зникли, однак якимсь чином його праці з історії Русі були видані, але за редакцією Міллера. При цьому саме Міллер всіляко пригнічував Ломоносова за його життя. Комп’ютерний аналіз підтвердив, що видані Міллером праці Ломоносова з історії Русі це фальсифікація. Від праць Ломоносова у них мало що лишилося.

Ось таку концепцію можна знайти на сайті Омського Державного університету:

Ми сформулюємо нашу концепцію, гіпотезу одразу, без
попередньої підготовки читача

Звернімо увагу на такі дивні та дуже цікаві
факти. Втім, їхня дивність базується лише на загальноприйнятій
хронології та навіюваної нам з дитинства версії стародавньої російської
історії. Виявляється, зміна хронології знімає багато дива і
<>.

Один з основних моментів в історії давньої Русі – це так
зване татаро-монгольське завоювання Ордою. Традиційно
вважається, що Орда прийшла зі Сходу (Китай? Монголія?),
захопила багато країн, завоювала Русь, прокотилася на Захід та
навіть дійшла Єгипту.

Але якби Русь була завойована в XIII столітті з якою б то не було
було сторони, або зі сходу, як стверджують сучасні
історики, або із заходу, як вважав Морозов, то мали б би
залишитися відомості про зіткнення між завойовниками та
козаками, що жили як на західних кордонах Русі, так і в пониззі
Дона та Волги. Тобто саме там, де мали пройти
завойовники.

Звичайно, у шкільних курсах російської історії нас посилено
переконують, що козацькі війська з’явилися ніби лише XVII столітті,
нібито внаслідок того, що холопи втекли від влади поміщиків на
Дон. Однак відомо, хоча в підручниках про це зазвичай не згадують,
— що, наприклад, Донська козача держава існувала ЩЕ У
XVI столітті, мало свої закони та свою історію.

Більш того, виявляється, початок історії козацтва належить
до XII-XIII століть. наприклад, роботу Сухорукова<>у журналі ДОН, 1989 рік.

Таким чином,<>, – Звідки б вона не йшла, –
рухаючись природним шляхом колонізації та завоювання,
неминуче мала б вступити в конфлікт із козачими
областями.
Цього не відмічено.

Виникає природна гіпотеза:
НІЯКОГО ІНОЗЕМНОГО
ЗАВОЮ РУСІ НЕ БУЛО. ОРДА ТОМУ І НЕ ВОЮВАЛА З КОЗАКАМИ, ЩО
Козаки були складовою частиною орди. Ця гіпотеза була
сформульована не нами. Її дуже переконливо доводить,
наприклад, А. А. Гордєєв у своїй<>.

АЛЕ МИ СТВЕРДЖУЄМО НЕЩО БІЛЬШЕ.

Одна з наших основних гіпотез у тому, що козачі
війська як становили частина Орди — вони були регулярними
військами Російської держави. Таким чином, ОРДА — ЦЕ БУЛО
ПРОСТО РЕГУЛЯРНЕ РОСІЙСЬКЕ ВІЙСЬКО.

Згідно з нашою гіпотезою, сучасні терміни ВІЙСЬКО та ВОЇН,
– церковно-слов’янські за походженням, – не були староросійськими
термінами. Вони увійшли у постійне вживання на Русі лише з
XVII ст. А стара російська термінологія була така: Орда,
козак, хан.

Згодом термінологія змінилася. До речі, ще в XIX столітті
російських народних прислів’ях слова<>і<>були
взаємозамінні. Це видно з численних прикладів, наведених
у словнику Даля. Наприклад:<>і т.п.

На Дону досі є відоме містоСемикаракорум, а на
Кубані – станиця Ганська. Нагадаємо, що Каракорум вважається
СТОЛИЦЕЙ ЧІНГІЗ-ХАНУ. При цьому, що добре відомо, в тих
місцях, де археологи досі вперто шукають Каракорум, жодного
Каракоруму чомусь немає.

Зневірившись, висунули гіпотезу, що<>. Цей монастир, що існував ще в XIX столітті, був оточений
земляним валом завдовжки лише близько однієї англійської милі. Історики
вважають, що знаменита столиця Каракорум цілком містилася на
території, що згодом зайнята цим монастирем.

За нашою гіпотезою Орда — не є іноземна освіта,
що захопило Русь ззовні, а є просто східно-російське регулярне
військо, що входило невід’ємною складовою до давньоруського
держава.
Наша гіпотеза є такою.

1) <>БУЛО ПРОСТО ПЕРІОДОМ ВІЙСЬКОВОГО
УПРАВЛІННЯ У РОСІЙСЬКОМУ ДЕРЖАВІ. НІЯКІ ЧУЖЕЗЕМЦІ РУСЬ НЕ
Завойовували.

2) ВЕРХОВНИМ ПРАВИТЕЛЕМ ЯВЛЯВСЯ ПОЛКОВОДЕЦЬ-ХАН = ЦАР, А В
МІСТАХ СИДІЛИ ГРОМАДЯНСЬКІ НАМІСНИКИ — КНЯЗЯ, ЯКІ ОБОВ’ЯЗАНІ
БУЛИ ЗБИРАТИ ДАНЬ НА КОРИСТЬ ЦЬОГО РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬКА, НА ЙОГО
ЗМІСТ.

3) ТАКИМ ОБРАЗОМ, СТАРОДРУСЬКА ДЕРЖАВА ПРЕДСТАВЛЯЄТЬСЯ
ЄДИНОЮ ІМПЕРІЄЮ, В ЯКІЙ БУЛО ПОСТОЯНЕ ВІЙСЬКО, ЩО СТАЄ З
ПРОФЕСІЙНІ ВІЙСЬКОВІ (ОРДА) І ГРОМАДЯНСЬКА ЧАСТИНА, НЕ МАЛА
СВОЇХ РЕГУЛЯРНИХ ВІЙСЬК. Оскільки такі війська вже входили в
СКЛАД ОРДИ.

4) ЦЯ РОСІЙСЬКО-ОРДИНСЬКА ІМПЕРІЯ ПРОСУНАЛА З XIV СТОЛІТТЯ
ДО ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТТЯ. ЇЇ ІСТОРІЯ ЗАКІНЧИЛАСЯ ВІДОМОЮ ВЕЛИКОЮ
СМУТОЮ НА РУСІ ПОЧАЛА XVII СТОЛІТТЯ. У РЕЗУЛЬТАТІ ЦИВІЛЬНОЇ ВІЙНИ
РОСІЙСЬКІ ОРДИНСЬКІ ЦАРІ, — ОСТАННІМ З ЯКИХ БУВ БОРИС
<>, – БУЛИ ФІЗИЧНО ВИНИЩЕНІ. А колишнє російське
ВІЙСЬКО-ОРДА ФАКТИЧНО ПОТЕРПЕЛО УРАЖЕННЯ В БОРОТЬБІ З<>. У РЕЗУЛЬТАТІ ДО ВЛАДИ НА РУСІ ПРИШЛА ПРИНЦИПІАЛЬНО
НОВА ПРО-ЗАХІДНА ДИНАСТІЯ РОМАНОВИХ. ВОНА Ж ЗАХОПИЛА ВЛАДУ І
У РОСІЙСЬКІЙ ЦЕРКВІ (ФІЛАРЕТ).

5) НОВОЇ ДИНАСТІЇ СПОЖИЛАСЯ<>,
ІДЕОЛОГІЧНО ВИПРАВЛЯЮЧА ЇЇ ВЛАДА. ЦЯ НОВА ВЛАДА З ТОЧКИ
ЗОРИ КОЛИШНЬОЇ РОСІЙСЬКО-ОРДИНСЬКОЇ ІСТОРІЇ БУЛА НЕЗАКОНОВОЮ. ТОМУ
РОМАНОВИМ ПОТРІБУЛОСЯ В КОРНІ ЗМІНИТИ ОСВІТЛЕННЯ ПОПЕРЕДНІЙ
УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ. ТРЕБА ВІДДАТИ ЇМ ПОВИННЕ — ЦЕ БУЛО ЗРОБЛЕНО
ГРАМОТНО. НЕ МЕНЯЯ БІЛЬШІСТЬ ФАКТІВ ЗА СУТНОСТЬЮ, ВОНИ ЗМОГЛИ ДО
НЕВІДЗНАНОСТІ ПОКАЗАТИ ВСЮ РОСІЙСЬКУ ІСТОРІЮ. ТАК, ПОПЕРЕДНЯ
ІСТОРІЯ РУСІ-ОРДИ З ЇЇ ЗАМОВИМ ЗЕМЛЕДІЛЬЦІВ І ВОЇНСЬКИМ
ПІДСТАВИМ — ОРДОЙ, БУЛА ОГОЛОШЕНА НИМИ ЕПОХОЮ<>. ПРИ ЦЬОМУ СВОЯ ВЛАСНА РОСІЙСЬКА ОРДА-ВІЙСЬКО
ПЕРЕТВОРИЛАСЯ, — ПІД ПЕРОМ РОМАНІВСЬКИХ ІСТОРИКІВ, — У МІФІЧНИХ
ПРИШІЛЬЦІВ З ДАЛІКОЇ НЕЗНАЄМОЇ КРАЇНИ.

Горезвісна<>, знайома нам по романівському
викладу історії, була просто ДЕРЖАВНИМ ПОДАТКОМ всередині
Русі на утримання козацького війська – Орди. Знаменита<>, – кожна десята людина, що забирається в Орду, – це просто
державний ВІЙСЬКОВИЙ НАБІР. Як би призов до армії, але тільки
з дитинства – і на все життя.

Далі, так звані<>, на нашу думку,
були просто каральними експедиціями в ті російські області,
які з якихось міркувань відмовлялися платити данину =
державну подати. Тоді регулярні війська карали
цивільних бунтівників.

Дані факти відомі історикам і не є секретними, вони є загальнодоступними, і кожен бажаючий без проблем може знайти їх в Інтернеті. Опускаючи наукові дослідження та обґрунтування, які описані вже досить широко, підсумуємо основні факти, які спростовують велику брехню про «татаро-монгольське ярмо».

Раніше на Русі за управління державою відповідали 2 особи: Князьі Хан. Князь відповідав за управління державою у мирний час. Хан або «військовий князь» брав кермо на себе під час війни, у мирний час на його плечах лежала відповідальність за формування орди (армії) і підтримання її в бойовій готовності.

Чингіс Хан – це ім’я, а титул «військового князя», який, у світі, близький до посади Головнокомандувача армією. І людей, які мали такий титул, було кілька. Найвидатнішим з них був Тимур, саме про нього зазвичай і йдеться, коли говорять про Чингіс Хана.

У історичних документах, що збереглися, ця людина описана, як воїн високого зросту з синіми очима, дуже білою шкірою, потужною рудуватою шевелюрою і густою бородою. Що явно відповідає прикметам представника монголоїдної раси, але цілком підходить під опис слов’янської зовнішності (Л.Н. Гумільов – «Давня Русь і Великий степ».).

У сучасній «Монголії» немає жодної народної билини, в якій би говорилося, що ця країна колись у давнину підкорила майже всю Євразію, так само, як і немає нічого і про великого завойовника Чингіс Хане… (Н.В. Левашов «Зримий та незримий геноцид»).

Держава Монголія з’явилася тільки в 1930-х роках, коли до кочівників, що проживають у пустелі Гобі, приїхали більшовики і повідомили їм, що вони – нащадки великих монголів, і їхній «співвітчизник» створив свого часу Велику Імперію, чому вони дуже здивувалися та зраділи . Слово «Могол» має грецьке походження і означає «Великий». Цим словом греки називали наших пращурів – слов’ян. Ніякого відношення до назви якогось народу вона не має (Н.В. Левашов «Зримий та незримий геноцид»).

3. Склад армії «татаро-монголів»

70-80% армії «татаро-монголів» становили росіяни, інші 20-30% припадали інші малі народи Русі, власне, як і тепер. Цей факт наочно підтверджує фрагмент ікони Сергія Радонезького «Куликівська Битва». На ньому чітко видно, що по обидва боки воюють однакові воїни. І цей бій більше схожий на громадянську війну, ніж на війну з іноземним завойовником.

4. Як виглядали татаро-монголи?

Зверніть увагу на малюнок гробниці Генріха II Набожного, який був убитий на Легницькому полі. Напис наступний: «Фігура татарина під ногами Генріха II, герцога Сілезії, Кракова та Польщі, поміщена на могилі в Бреслау цього князя, вбитого в битві з татарами при Лігниці 9 квітня 1241». Як бачимо в цього «татарина» зовсім російська зовнішність, одяг та зброя. На наступному зображенні – «ханський палац у столиці монгольської імперії Ханбалику» (вважається, що Ханбалик – це нібито Пекін). Що тут «монгольського» і що – «китайського»? Знову, як і у випадку з гробницею Генріха II, перед нами люди явно слов’янського вигляду. Російські кафтани, стрілецькі ковпаки, ті ж окладисті бороди, ті ж характерні леза шабель під назвою «елмань». Дах ліворуч – майже точна копія дахів староруських теремів . (А. Бушков, “Росія, якої не було”).

5. Генетична експертиза

За останніми даними, отриманими в результаті генетичних досліджень, виявилося, що татари та росіяни мають дуже близьку генетику. Тоді як відмінності генетики російських і татар від генетики монголів – колосальні: «Відмінності російського генофонду (майже повністю європейського) від монгольського (майже повністю центрально-азіатського) справді великі – це два різних світу…» (oagb.ru).

6. Документи під час татаро-монгольського ярма

За період існування татаро-монгольського ярма не збереглося жодного документа татарською або монгольською мовою. Але є безліч документів цього часу російською мовою.

7. Відсутність об’єктивних доказів, що підтверджують гіпотезу про татаро-монгольське ярма

На даний момент немає оригіналів якихось історичних документів, які б об’єктивно доводили, що було татаро-монгольське ярмо. Але є безліч підробок, покликаних переконати нас у існуванні вигадки під назвою «татаро-монгольське ярмо». Ось одна із таких підробок. Цей текст називається «Слово про смерть російської землі» і в кожній публікації оголошується «уривком з поетичного твору, що не дійшов до нас. Про татаро-монгольське нашестя»:

«О, світло-світла і прекрасно прикрашена земля Руська! Багатьма красами прославлена ​​ти: озерами багатьма славишся, річками та джерелами місцевошановними, горами, крутими пагорбами, високими дібровами, чистими полями, дивними звірами, різноманітними птахами, незліченними містами великими, селищами славними, садами монастирськими, храмами божими та храмами божими. вельможами багатьма. Всім ти сповнена, земля Руська, о православна віра християнська!..»

У цьому вся тексті немає навіть натяку на «татаро-монгольське ярмо». Зате в цьому «давньому» документі є такий рядок: «Усім ти сповнена, земля Руська, о православна віра християнська!»

У такому ж дусі виступив і повноважний представник Татарстану в Москві (1999 – 2010), доктор політичних наук Назіф Міріханов: Термін “ярмо” з’явився взагалі тільки у XVIII столітті, – упевнений він. — До того слов’яни навіть не підозрювали, що живуть під гнітом, під ярмом завойовників».

“Насправді, російська імперія, а потім радянський Союз, і тепер російська Федерація— це спадкоємці Золотої Орди, тобто тюркської імперії, створеної Чингісханом, якого нам треба реабілітувати, як це вже зробили в Китаї», — продовжив Міріханов. І уклав свої міркування такою тезою: «Татари так налякали свого часу Європу, що правителі Русі, які обрали європейський шлях розвитку, всіляко відмежовувалися від ординських попередників. Сьогодні настав час відновити історичну справедливість».

«Історичний період, який прийнято називати часом монголо-татарського ярма, не був періодом терору, руйнування та рабства. Так, володарям із Сараю російські князі платили данину і отримали від них ярлики на князювання, але це звичайна феодальна рента. У той же час Церква в ті віки процвітала, і всюди будувалися красиві білокам’яні храми. Що було цілком природно: такого будівництва не могли собі дозволити розрізнені князівства, а лише фактична конфедерація, об’єднана під владою хана Золотої Орди або Улуса Джучи, як було б правильніше називати нашу спільну з татарами державу».

Історик Лев Гумільов, з книги «Від Русі до Росії», 2008:
Таким чином за податок, який Олександр Невський зобов’язався виплачувати в Сарай, Русь отримала надійну міцну армію, яка відстояла не тільки Новгород з Псковом. Понад те, російські князівства, які прийняли союз із Ордою, повністю зберегли свою ідеологічну незалежність і політичну самостійність. Одне це показує, що Русь була не
провінцією Монгольського улуса, а країною, союзною великому хану, яка виплачувала певний податок утримання війська, яке їй було потрібно». Невський. Невськабитва (частина 1) , Ну а так же ознайомтеся з Оригінал статті знаходиться на сайті ІнфоГлаз.рфПосилання на статтю, з якою зроблена ця копія –

Усі ми знаємо зі шкільного курсу історії у тому, що Русь початку XIII століття була захоплена іноземним військом хана Батия. Прийшли ці загарбники із степів сучасної Монголії. Величезні полчища обрушилися на Русь, нещадні кінні вершники, озброєні зігнутими шаблями, не знали пощади і однаково добре діяли як у степах, і в російських лісах, а замерзлі річки використовували, щоб швидко пересуватися російським бездоріжжям. Говорили вони незрозумілою мовою, були язичниками і мали монголоїдну зовнішність.

Наші фортеці не могли встояти перед майстерними воїнами, озброєними стінобитними машинами. Страшні темні часи прийшли для Русі, коли жоден князь не міг правити без ханського “ярлика”, для отримання якого треба було принизливо повзти на колінах останні кілометри до ставки головного хана Золотої Орди. Проіснувало “монголо-татарське” ярмо на Русі близько 300 років. І лише після того, як ярмо було скинуто, Русь, відкинута на віки тому, змогла продовжити свій розвиток.

Проте, є багато відомостей, які змушують глянути на звичну зі школи версію інакше. Причому не йдеться про якісь секретні або нові джерела, які історики просто не врахували. Ідеться про ті самі літописи та інші джерела середньовіччя, на які спиралися і прихильники версії “монголо-татарського” ярма. Часто незручні факти виправдовують помилкою літописця або його непоінформованістю або зацікавленість.

1. У “монголо-татарській” орді був монгол

Виявляється, немає згадуй про воїнів монголоїдного типу у військах “татаро-монголів”. З першого бою “загарбників” з російськими військами на Калці у військах “монголо-татар” були бродники. Бродники – це вільні російські дружинники, що мешкали в тих місцях (попередники козаків). А на чолі бродників у тому бою був воєвода Плоскіня – російська.

Офіційні історики вважають, що участь росіян у татарських військах було примусовим. Але їм доводиться визнати, що, “мабуть, пізніше припинилося примусове що у татарської армії російських воїнів. Залишилися найманці, які вже добровільно вступали в татарські війська” (М. Д. Полубоярінова).

Ібн-Батута писав: “У Сарає Берку було багато росіян”. Більше того: “Головну масу збройних обслуговуючих і робочих сил Золотої Орди становили російські люди” (А. А. Гордєєв)

“Уявімо всю безглуздість ситуації: переможці-монголи навіщось передають зброю завойованим ним “російським рабам”, а ті (будучи озброєні до зубів) спокійно служать у військах завойовників, складаючи в них “головну масу”! Нагадаємо ще раз, що російські нібито були щойно переможені у відкритій та збройній боротьбі! Навіть у традиційній історії Древній Римніколи не озброював щойно завойованих ним рабів. Протягом усієї історії переможці відбирали у переможених зброю, а якщо й брали їх потім на службу, то ті становили мізерну меншість і вважалися, звичайно, ненадійними.”

А що ж можна сказати про склад військ Батия? Угорський король писав папі римському:

“Коли держава Угорщини від вторгнення монгол, як від чуми, здебільшого, була звернена в пустелю, і як кошара була оточена різними племенами невірних, саме: росіянами, бродниками зі сходу, болгарами та іншими єретиками з півдня…”

“Задамо просте запитання: а де ж тут монголи? Згадуються росіяни, бродники, болгари, тобто слов’янські племена. Переклавши слово “монгол” з листа короля, отримаємо просто, що “вторглися великі (= мегаліон) народи”, а саме: росіяни, бродники зі сходу, болгари і т. д. Тому наша рекомендація: корисно щоразу замінювати грецьке слово “монгол” = мегаліон” його перекладом = “великий”. В результаті вийде цілком осмислений текст, для розуміння якого не потрібно залучати якихось далеких вихідців з кордонів Китаю (про Китай, до речі, у всіх цих повідомленнях немає жодного слова). (с)

2. Незрозуміло, скільки було “монголо-татар”

А скільки було монголів на початок Батиєвого походу? Думки з цього приводу різняться. Точних даних немає, тому є лише оцінки істориків. У ранніх історичних працях передбачалося, що армія монголів становить близько 500 тис. вершників. Але що сучасніше історична робота, тим менше стає військо Чингізхана. Проблема в тому, що для кожного вершника потрібно 3 коні, а табун з 1,5 млн коней не може пересуватися, тому що передні коні з’їдять весь підніжний корм і задні просто помруть з голоду. Поступово історики зійшлися у тому, що армія “татаро-монгол” вбирається у 30 тис., що, своєю чергою, замало захоплення всієї Росії її поневолення (не кажучи про інші завоювання у Азії та Європі).

До речі, населення сучасної Монголії — трохи більше 1 млн., тоді як ще за 1000 років до підкорення Китаю монголами там вже було понад 50 млн. А населення Русі вже в X столітті становило приблизно 1 млн. При цьому нічого невідомо про націлений геноцид у Монголії. Тобто незрозуміло, чи могла така мала держава підкорювати такі великі?

3. У монгольських військах не було монгольських коней

Вважається, що секретом монгольської кінноти була особлива порода монгольських коней – витривала і невибаглива, здатна самостійно добувати корм навіть узимку. Але це у себе в степу вони можуть розбити наст копитом і поживитися травою коли пасуться, а що вони зможуть добути російської зими, коли все помітно метровим шаром снігу, та ще й треба везти вершника. Відомо, що у середньовіччі був малий льодовиковий період (тобто клімат був жорсткішим, ніж зараз). Крім того, фахівці з конярства на підставі мініатюр та інших джерел майже одностайно стверджують, що монгольська кавалерія воювала на туркменках — коней зовсім іншої породи, які взимку без допомоги людини не можуть прогодуватися.

4. Монголи займалися об’єднанням російських земель

Відомо, що Батий вторгся на Русь у момент перманентної міжусобної боротьби. Крім того гостро стояло питання престолонаслідування. Всі ці усобиці супроводжувалися погромами, розоренням, вбивствами та насильством. Наприклад, Роман Галицький заривав живцем у землю і палив на багаттях своїх непокірних бояр, рубав по суглобах, здирав шкіру з живих. Русі розгулювала банда князя Володимира, вигнаного з галицького столу за пияцтво і розпусту. Як свідчать літописи, ця завзята вольниця “тягла на блуд” дівчат і заміжніх жінок, вбивала священиків під час богослужіння, а в церкві ставила коней. Тобто йшла звичайна усобиця з нормальним середньовічним рівнем звірства, така сама, як на заході в той час.

І, раптом, з’являються “монголо-татари”, які стрімко починають наводити лад: з’являється строгий механізм спадкоємства престолу з ярликом, вибудовується чітка вертикаль влади. Сепаратистські наміри відтепер припиняються на корені. Цікаво, що ніде, окрім Русі, монголи не виявляють такої стурбованості наведення ладу. Адже згідно з класичною версією, в імперії монголів знаходиться половина тогочасного цивілізованого світу. Наприклад, під час свого західного походу, орда палить, вбиває, грабує, але не обкладає данини, не намагається побудувати вертикаль влади, як на Русі.

5. Завдяки “монголо-татарському” ігу Русь переживала культурне піднесення

З появою “монголо-татарських загарбників” на Русі починається розквіт православної церкви: зводиться безліч храмів, зокрема у самій орді, відбувається піднесення церковних санів, церква отримує безліч пільг.

Цікаво, що писемна російська мова за часів “ярма” виводить на новий рівень. Ось що пише Карамзін:

“Мова наша, – пише Карамзін, – від XIII до XV століття набув більш чистоти та правильності”. Далі, за Карамзіним, при татаро-монголах замість колишнього “російського, неосвіченого прислівника письменники ретельніше трималися граматики церковних книг або стародавнього сербського якого слідували вони не тільки в відміни і відмінювання, але і в догані”.

Отже, на Заході виникає класична латина, а в нас — церковнослов’янська мова у її правильних класичних формах. Застосовуючи самі стандарти, як і Заходу, ми маємо визнати, що монгольське завоювання стало епохою розквіту російської культури. Дивними завойовниками були монголи!

Цікаво, що не скрізь “загарбники” були такі поблажливі до церкви. У польських хроніках є відомості про різанину, вчинену татарами серед католицьких священиків та ченців. Причому вбиті вони були вже після взяття міста (тобто не запалу сутички, а навмисно). Це дивно, тому що класична версія говорить нам про виняткову віротерпимість монголів. А ось в російських землях монголи намагалися спертися на духовенство, надаючи церкві суттєві поблажки, аж до повного звільнення від податків. Цікаво, як і сама російська церква виявляла дивовижну лояльність до “іноземним загарбникам”.

6. Після великої імперіїНічого не лишилося

Класична історія свідчить, що “монголо-татарам” вдалося побудувати величезне централізоване держава. Однак ця держава зникла і не залишила по собі слідів. В 1480 Русь остаточно скинуло з себе ярмо, але вже в другій половині XVI століття почалося просування росіян на схід – за Урал, в Сибір. І не зустріли жодних слідів колишньої імперії, хоча минуло лише 200 років. Немає великих міст і селищ, немає ямського тракту завдовжки тисячі кілометрів. Імена Чингізхана та Батия нікому не знайомі. Є лише рідкісне кочуюче населення, зайняте розведенням худоби, рибальством, примітивним землеробством. І жодних переказів про великі завоювання. До речі, і великий Каракорум так і не знайшли археологами. Адже це було величезне місто, куди вели тисячами і десятками тисяч ремісників, городників (до речі, цікаво, як їх гнали степами 4-5 тис. км).

Не залишилося також і писемних джерел після монголів. У російських архівах був знайдено “монгольських” ярликів на князювання, яких мало багато, зате багато документів на російському. Було знайдено кілька ярликів, але вже в XIX столітті:

Два-три ярлика, знайдених у ХІХ столітті Причому над державних архівах, а паперах істориків Наприклад, знаменитий ярлик Тохтамиша, за свідченням князя М А Оболенського, виявили лише 1834 року “у числі паперів, що були колись у Краківському коронному архіві і колишніх в руках польського історикаНарушевича” З приводу цього ярлика Оболенський писав: “Він (ярлик Тохтамиша — Авт) вирішує позитивно питання якою мовою і якими літерами писалися стародавні ханські ярлики до великих князів російських З досі відомих нам актів — це другий диплом” ярлик “писаний різнохарактерними монгольськими письменами, що нескінченно розрізняють, анітрохи не подібні до надрукованого вже паном Гаммером ярликом Тимур-Кутлуя 1397 року”

7. Російські та татарські імена важко відрізнити

Старі російські імена та прізвиська не завжди скидалися на сучасні нам. Ось такі старі російські імена та прізвиська цілком можна прийняти за татарські: Мурза, Салтанко, Татаринко, Суторьма, Ейанча, Вандиш, Смога, Сугоняй, Салтир, Сулейша, Сумгур, Сунбул, Сур’ян, Ташлик, Темір, Тенбяк, Турсулок, Шабан, , Мурад, Неврюй. Ці імена носили російські люди. А ось, наприклад, у татарського царевича Олекса Неврюй – слов’янське ім’я.

8. Монгольські хани братали з російською знатю

Часто згадується, що російські князі та “монгольські хани” ставали побратимами, родичами, зятями та тестями, ходили у спільні військові походи. Цікаво, що в жодній іншій розбитій чи захопленій ними країні татари так себе не вели.

Ось ще один приклад дивовижної близькості нашої та монгольської знаті. Столиця великої імперії кочівників перебувала у Каракорумі. Після смерті великого хана приходить час виборів нового владики, в якому має взяти участь навіть Батий. Але сам Батий до Каракоруму не їде, а посилає туди представляти свою персону Ярослава Всеволодовича. Здавалося б, важливіші причини, щоб поїхати до столиці імперії, і вигадати не можна. Натомість Батий посилає князя із захоплених земель. Дивно.

Тепер поговоримо про можливості “монголо-татар”, про їхню унікальність в історії.

Каменем спотикання всім кочівників було взяття міст і фортець. Є лише один виняток – армія Чингізхана. Відповідь істориків проста: після захоплення Китайської імперії, армія Батия опанувала самі машини та техніку її використання (або взяла в полон фахівців).

Дивно, що кочівникам вдалося створити сильну централізовану державу. Справа в тому, що, на відміну, від хлібороба, кочівники не прив’язані до землі. Тому, за будь-якого невдоволення вони можуть просто взяти і піти. Наприклад, коли в 1916 царські чиновники чимось допекли казахів-кочівників, вони взяли і перекочували в сусідній Китай. А нам кажуть, що монголам це вдалося наприкінці XII століття.

Незрозуміло, як Чингізхан міг умовити своїх одноплемінників на похід “до останнього моря”, не знаючи карт і взагалі нічого про тих, з ким доведеться вступити в бій по дорозі. Це не набіг на сусідів, яких добре знаєш.

Всі дорослі та здорові чоловіки у монгол вважалися воїнами. У мирний час вони вели своє господарство, а воєнний час бралися за зброю. Але кого залишали “монголо-татари” вдома після того, як пішли на десятиліття в походи? Хто пас їхнього стада? Літні люди і діти? Виходить, що в тилу цього війська не було сильної економіки. Тоді незрозуміло, хто забезпечував безперебійне постачання продовольством та озброєнням армію монголів. Це складне завдання навіть для великих централізованих держав, не кажучи вже про державу кочівників зі слабкою економікою Крім того, розмах монгольських завоювань можна порівняти з театром військових дій ІІ світової війни (причому з урахуванням битв із Японією, а не лише Німеччини). Постачання озброєння та провіанту видаються просто неможливими.

У XVI столітті почалося “підкорення” Сибіру козаками було справою нелегкою: знадобилося близько 50 років, щоб з боями пройти кілька тисяч кілометрів до Байкалу, залишаючи за собою ланцюжок укріплених острогів. Проте, козаки мали в тилу сильну державу, звідки вони могли черпати ресурси. А військова підготовка народів, що мешкали в тих місцях, не йшло в жодне порівняння з козацьким. Однак “монголо-татарам” вдалося пройти вдвічі більшу відстань у зворотному напрямку за пару десятків років, завойовуючи держави з розвиненими економіками. Звучить фантастично. Були також інші приклади. Наприклад, у ХІХ столітті американцям знадобилося близько 50 років, щоб пройти відстань в 3-4 тисячі кілометрів: індійські війни були запеклими і втрати армії США були значними незважаючи на гігантську технічну перевагу. З подібними проблемами зіткнулися європейські колонізатори в Африці у XIX столітті. Легко і швидко вийшло лише у “монголо-татар”.

Цікаво, що це великі походи монголів на Русі були зимовими. Це нехарактерно для кочових народів. Історики кажуть нам, що це дозволяло їм швидко пересуватися замерзлими річками, але це, у свою чергу, вимагає гарного знаннямісцевості, чим можуть похвалитися прийшли завойовники. Так само успішно воювали вони і в лісах, що теж дивно для степовиків.

Є відомості, що ординці поширювали підроблені грамоти від імені угорського короля Бели IV, чим внесли велику плутанину в стан ворога. Непогано для степовиків?

10. Виглядали татари як європейці

Сучасник монгольських воєн, перський історик Рашид-ад-Дін пише, що у роду Чингісхана діти “народжувалися переважно із сірими очима і біляві”. Зовнішність Батия хроністи описують у схожих виразах: світловолосий, світлобород, світлолаз. Між іншим, титул Чингіс перекладається, за деякими даними, як море або океан. Можливо, це пов’язано з кольором його очей (загалом, дивно, що в монгольській мові XIII століття є слово “океан”).

У битві під Лігніце, в розпал сутички польських військ виникає паніка, і вони тікають. За свідченнями деяких джерел, ця паніка була спровокована хитромудрими монголами, які затесалися в бойові порядки польських дружин. Виходить, що монголи виглядали як європейці.

А ось, що пише сучасник тих подій Рубрикус:

“У 1252-1253 роках з Константинополя через Крим у ставку Батия і далі Монголію проїжджав зі свитою посол короля Людовіка IX Вільям Рубрикус, який, проїжджаючи нижньою течією Дону, писав: “Повсюди серед татар розкидані поселення русів; руси змішалися з татарами… засвоїли їх порядки, а також одяг та спосіб життя-Жінки прикрашають свої голови головними уборами, схожими на головні убори француженок, низ сукні опушують хутром, видрою, білками та горностаєм. Чоловіки носять короткий одяг; кафтани, чекміні і барашкові шапки… Всі шляхи пересування у великій країні обслуговуються русами; на переправах річок – всюди руси”

Рубрикус їде Русі всього через 15 років після її завоювання монголами. Чи не дуже швидко російські змішалися з дикими монголами, перейняли їхній одяг, зберігши його до початку XX століття, а також порядки та спосіб життя?

На зображенні в гробниці Генріха II Благочестивого з коментарем: “Фігура татарина під ногами Генріха II, герцога Сілезії, Кракова та Польщі, поміщена на могилі в Бреслау цього князя, вбитого в битві з татарами при Лінгниці 9 квітня 124 татарина, що нічим не відрізняється від російської:

А ось приклад. На мініатюрах з лицьового склепіння XVI століття неможливо відрізнити татарина від російської:

Інші цікаві відомості

Ще кілька цікавих моментів, на які варто звернути увагу, але які я не вигадав, в який розділ внести.

На той час “Руссю” називалася не вся Росія, а лише: Київське, Переяславське та Чернігівське князівства. Часто зустрічалися згадки про поїздки з Новгорода чи Володимира в “Русь”. Наприклад, Смоленські міста вже не вважалися “Руссю”.

Слово “орда” часто згадується не стосовно “монголо-татар”, а просто до військ: “шведська орда”, “німецька орда”, “орда заліська”, “Земля Козачої Орди”. Тобто означає просто – військо і жодного “монгольського” калориту в ньому немає. До речі, на сучасному казахському “Кзил-Орда” перекладається як “Червона армія”.

У 1376-му р. російські війська вступили в Волзьку Булгарії, взяли в облогу одне з її міст і змусили присягнути жителів на підданство. У місто посадили російські чиновники. Відповідно до традиційної історії вийшло, що Русь, будучи васалом і данником “Золотої Орди”, організує військовий похід на територію держави, що є частиною цієї “Золотої Орди” і змушує його принести васальну клятву. Щодо письмових джерел з Китаю. Наприклад, у період 1774-1782 у Китаї вилучення проводилися 34 разу. Було зроблено збір всіх друкованих книг, що коли-небудь вийшли в Китаї. Пов’язано це з політичним баченням історії правлячої династією. До речі, у нас теж відбулася зміна династії Рюриковичів на Романових, тому історичне замовлення цілком ймовірне. Цікаво, що теорія “монголо-татарського” поневолення Русі народилася над Росії, а серед німецьких істориків набагато пізніше самого передбачуваного “ярма”.

Історична наука має велику кількість суперечливих джерел. Тому так чи інакше історикам доводиться відкидати частину відомостей, щоб отримати цілісну версію подій. Те, що нам виклали у шкільному курсіісторії була лише одна з версій, яких багато. І, як бачимо, вона має багато протиріч.