Історія скла: від винайдення до витвору мистецтва

Скло є одним із найстаріших матеріалів і тісно пов’язане з історією культури. Воно використовується в художньому мистецтві та архітектурі, під час консервування та пакування продуктів харчування. Кожна скляна пляшка – це також перспективне рішення, бо скло захищає навколишнє середовище та зберігає наші ресурси. Детальніше про історію скла розповідає Михайло Бокотей, завідувач кафедри художнього скла Львівська національна академія мистецтв, директор музею скла у Львові.

Винайдення скла

Перші знайдені артефакти датуються другим тисячоліттям до н.е. Історія скла триває вже понад чотири тисячі років. Натомість, невідомо достеменно, яким чином людина винайшла скло. Існує легенда, яка була записана римським філософом Плінієм. Вона свідчить про те, що фінікійські купці, мандруючи Середземним морем, перевозили соду, і потрапили у величезний шторм. Згодом вони вирішили причалити до берега, перепочити, і при нагоді просушити весь свій товар, який дуже намок в трюмах. Виклали його на піщаний берег, відпочили, приготували собі їжу, а для імпровізованої печі використали мішки з содою, розклавши їх біля вогню. Коли вони прокинулися вранці, то побачили абсолютно незрозумілий їм матеріал, тому що сода змішалася з піском на пляжі, і під дією вогню сформувалися цікаві вилискуючі на сонці камені. Кажуть, так людина вперше винайшла скло. Але ймовірніше, що це лише легенда. Правдоподібніше, що саме скло було похідним від експериментів над емаллю на кераміці.

Перші артефакти – це елементи браслетів та біжутерії на території Месопотамії та Єгипту. Найпереломнішим моментом у виробництві стало винайдення склодувної трубки. Відбулося це орієнтовно наприкінці першого століття до н.е. поблизу Єрусалима. На території тоді ще Римської імперії, поблизу Єрусалима, хтось з майстрів-склярів подумав, а що буде, якщо я дмухну в трубку, на яку набирається скло. Подумав, і дмухнув. Цим він, фактично, змінив всю технологію виготовлення скляних виробів. До сьогодні ми користуємося тією ж технологією, яка була винайдена тоді.

З допомогою склодувної трубки відбувається перший елемент побудови цілої конструкції виробу, тобто продувається невелика бульбашка. Згодом на цю бульбашку набираються наступні шари, і таким чином формується виріб. Ані інструменти, ані технологія виготовлення скла не змінилася упродовж двох тисячоліть.

Скло, насправді, у ті часи було надзвичайно дорогим. Відповідно, у побуті користуватися склом могли собі дозволити лише заможні люди. Насамперед, виготовлявся посуд, прикраси.

Перші вікна виглядали так: продута скляна банка пробивалася з іншого кінця, майстер прокручував трубку з цією банкою і, фактично, під дією доцентрової сили та банка розкривалася на плоский диск, який потім різали і використовували для скління. Це робили з перших століть нашого тисячоліття.

Однозначною колискою скловиробництва вважається Римська імперія, згодом Венеційська республіка. Ми знаємо про острів Морано поблизу Венеції, на якому було закрите співтовариство склярів, які з покоління в покоління передавали секрети. Деякі з тих секретів утримувалися навіть до другої половини XX століття. В попередні століття майстрам під карою смерті було заборонено виїжджати з острова Моран, таким чином вони тримали свою технологію виготовлення в секреті.

Історія скла в Україні

Перші артефакти, які є в наших музеях, також датуються першим століттям, тому що біля північного Причорномор’я були грецькі та римські колонії, і туди були впровадження майстри-гутники. Адже що найважливіше у виготовленні скла? Перш за все, сировинні матеріали – пісок, сода, дерево для паління. Другою найважливішою річчю є майстер-гутник, майстер-скляр, майстер-склодув, тому що виховання одного доброго майстра – це тривалий процес, 5-10 років ретельного вишколу.

Згодом скло з’являється вже в різних куточках країни. Ми знаємо смальту, яка використовувалася для мозаїки в соборах, зокрема в Софії Київській. Є в музеях вже й інші артефакти з того періоду – і посуд, і прикраси.

Коли ми говоримо про початок історії українського скла, можемо говорити про початки Київської Русі – X-XI століття. Вже тоді були великі міжнародні контакти і з Візантією, і з Римом, звідки привозили скляні предмети, а згодом – майстрів. Центром тоді вважався Київ, але з часом більш розвиненим скловиробничим регіоном ставала Галичина. Це спричинено наявністю майстрів та сировинних матеріалів.

Історія художнього скла

Не менш переломним моментом в історії художнього скла, разом із винайденням склодувної трубки, стало заснування міжнародного студійного руху. Це сталося на початку 1960-х років, коли одночасно в США та Європі художники зрозуміли, що скло як медіум та матеріал може не лише використовуватися для предметів побуту, а й для створення творчих робіт, індивідуальних творів. З цього періоду в мистецтві з’являється поняття образотворчого скла, хоча в радянській номенклатурі його принципово позиціонували лише в декоративно-прикладному мистецтві.

Від 1989 року у Львові розпочинається міжнародний симпозіум гутного скла. Кожних три роки цей форум відбувається і до сьогодні. В світі він вважається найстарішим симпозіумом з неперервною циклічністю, участь у ньому взяли вже понад 350 художників з 32 країн. Колекція зібраних робіт – близько 500 унікальних творів.

Мистецтво художнього скла є надзвичайно молодим. Мова йде лише про якихось 50 років. Ми, можливо, навіть недооцінюємо ваги творів засновників цього мистецтва. Ейден Ейш з Німеччини чи Ян Зорічак з Франції – це фігури, які вже сьогодні мають світові імена, а через декілька десятиліть будуть цінуватися надзвичайно високо.

Музей скла у Львові – це єдиний музей скла в Україні. Якщо мова йде про світові музеї, то він належить до десятки тих, чия колекція, чиї фонди мають настільки важливі твори сучасного художнього скла.

Друга частина нашої колекції – це, звичайно, історичне скло. Але переважна більшість експонатів належить до Львівського історичного музею, тобто це не настільки унікальна колекція, як колекція сучасного світового скла.

Дуже цікавими експонатами є роботи французького художника Яна Зорічака. Вони абсолютно заворожують своїм внутрішнім простором, тому що скло – один з небагатьох матеріалів, який дозволяє зазирнути всередину об’єкта. При цьому зазиранні ми, міняючи кут зору, будемо змінювати те, що побачимо. Композиції Яна Зоречіка, крім того, що мають складний внутрішній декор, піддаються шліфуванню і поліруванню, а на об’єкті створюються грані. Коли світло крізь них проходить, то воно змінюється і змінює те зображення, яке ми бачимо всередині об’єкта. Це переважно піраміди, автор їх називає квітами космосу. Одну з таких пірамід автор навіть встановив на південному полюсі.

Фото – фейсбук-сторінка Glass Museum in Lviv

Із чого роблять скло?

Скло являє собою неорганічний міцний, крихкий, непроникний для природних елементів, прозорий або напівпрозорий матеріал, який використовується в багатьох сферах нашого повсякденного життя. Талановиті склярі і дизайнери Eraglass працюють зі склом кожен день, і його унікальні якості сприймаються ними як належне. Ось кілька цікавих фактів про цьому матеріалі.

Перегородки, огорожі, скляні двері, душові кабіни, сходи, скляні навіси ERAGLASS для офісів і багато іншого ви зможете замовити зателефонувавши в офіс компанії ERAGLASS.

Склад скла

Скло виготовляється з натуральної сировини, яка плавиться при дуже високій температурі. Основний інгредієнт скла – це пісок, але, технічно, головним складовим є компонент піску – кварц, він же діоксид кремнію (SiO2), кремнезем або кварцовий пісок.

Кварц з’єднується з іншими інгредієнтами, які можуть різнитися. Це такі елементи, як:

• кальцинована сода (карбонат натрію);
• доломіт (мінерал класу карбонатів);
• вапняк (карбонат кальцію);
• склобій (вторинне скло);
• інші хімікати (оксиди металів, кобальт).

Скло виробляється шляхом охолодження розплавлених при температурі від +300 до +2500 °C компонентів, з достатньою швидкістю, щоб запобігти утворенню видимих кристалів. Одного піску достатньо для виготовлення скла, однак температура, необхідна для його плавлення, буде набагато вище. З цієї причини сода додається в якості модифікатора. Вапняк робить його більш міцним. Оптимальний склад: близько 75 % кремнезему, 10 % вапна і 15 % соди.

Силікатне скло

Композиції скла розроблені таким чином, щоб виявляти його різні фізичні, хімічні та оптичні властивості. Різноманітність застосування вимагає певних типів скла і виробничих процесів. У промисловому виробництві зазвичай використовують кілька складів. Ми коротко зупинимося на силікатному склі.

Силікатне скло – це звичайне скло, яке зустрічається повсюдно. Список виробів практично нескінченний: від посуду, об’єктів декору, окулярів, лабораторних судин, ламп розжарювання, вікон і до сотні інших предметів, які ми прямо або побічно використовуємо в нашому повсякденному житті.

• содово-вапняне;
• калійно-вапняне;
• калійно-свинцеве.

Промислове скло поділяється на будівельне, технічне, електровакуумне, тарне, лабораторне, безпечне, оптичне, сортове.

Структура скла

Скло може бути сформовано природним шляхом; наприклад, у вулканах або коли блискавка потрапляє на піщаний пляж, і воно вироблялося людьми протягом тисяч років. Таким чином, може бути дивно, що наше розуміння точної структури скла не є повним навіть після настільки тривалого часу. Дуже часто скло позначається як аморфне. Це слово прийшло з грецької мови і означає «без форми». Таким чином, у нас є грубе уявлення про те, що скло як-то безформно.

Будова скла ще остаточно не встановлено. Є розбіжності навіть між основною його масою і поверхневим шаром. Це пов’язано з тим, що різні скла мають різний склад. Крім цього на його структуру впливає технологічний процес.

Розташування атомів в склі

Зліва: кристалічна форма, праворуч: аморфна форма.

Скло має якийсь відтінок містики – ймовірно, з-за своєї дивної хімічної та фізичної поведінки. Воно досить надійно, щоб захистити нас, але може розбитися на тисячі осколків. Воно зроблено з непрозорого піску, але повністю прозоро. І, мабуть, найдивовижніше – воно виглядає і веде себе як тверде тіло, але насправді це замаскована форма дивної рідини. В результаті його можна наливати, видувати, пресувати і формувати.

Хімія скла

Хімічний склад скла диктує його фізичні властивості і характеристики. В залежності від основного компонента вони бувають: оксидними, фторидными, сульфідними…

Оксидні

Є одними з небагатьох твердих тіл, які пропускають світло у видимій області спектра. Існують різні типи оксидного скла. Назва залежить від змісту різних оксидів.

Серед оксидних стекол фосфатні і силікатні скла є двома найбільш важливими матеріалами, і вони широко використовуються. Порівняно з силікатними стеклами фосфатні обмежені в застосуванні, оскільки у них нижча температура склування. А силікатні володіють чудовою хімічної стійкістю.

Германатные — найближчі аналоги силікатних. Висока ціна і невелика хімічна стійкість істотно обмежують їх застосування. Мають гарне заломлення і світлопропускання. Використовуються для оптичних приладів.

Боросилікатне скло містить не менше 5% оксиду бору. Воно стійке до екстремальних температур, а також до хімічної корозії.

Ці властивості роблять боросиликат ідеальним для лабораторного вживання. Багато лінзи для мікроскопів і телескопів виготовлені з боросилікатного скла.

Фторидні

Фторидні скла та оптичні волокна використовуються для виготовлення поліволоконих систем передачі інформації. Вони мають великий діапазон спектрального пропускання, значну радіаційну стійкість і чутливість. Крім того, фторидні волокна можна використовувати для спрямованої передачі світлових хвиль в таких середовищах, як лазери, що потрібно для медичних застосувань (в офтальмології і стоматології).

Сульфідні

Сульфидне (сульфідно-цинкове) скло, виходить при додаванні в скляну масу окису заліза і сульфіду цинку, які надають матеріалу різноманітні відтінки. Широко використовується у виготовленні елементів декору, сувенірної продукції та посуду.