Як одягнути покійного

Після смерті людини, щоб гідно попрощатися з ним, завершити його земний шлях ритуалом поховання, слід дотриматися всіх традиції, яких дотримувалися люди споконвіку. Одним з найважливіших моментів є вбрання для покійного, відповідне його вірі, звичаям і власним передсмертним побажанням покійного людини.

Раніше було прийнято одягати покійника у все біле. Причому одяг для смерті людина повинна була готувати собі заздалегідь: шилася вона тільки на руках голкою вперед, без вузликів, – небіжчика не дозволяється зав`язувати. Чоловікові голову покривали саваном – тонким хусткою з гострим верхом і опускається на спину полотнищем, жінці призначався світлий хустку. Сьогодні в православній традиції покійного прийнято одягати у все нове, чисте. Речі повинні добре підходити за розміром, не бути великими і мішкуватими або тісно стискати. Якщо добробут сім`ї не дозволяє придбати новий комплект одягу, дозволяється одягнути покійного в усі чисте.

Якщо людина за життя заготовив собі костюм або плаття для похорону, його бажання необхідно виконати. Але попередньо слід переконатися, що дана одяг чиста, охайна і підходить покійному за розміром. Ховати покійного прийнято в одязі, яка відповідає сезону і погоді. Взуття підготуйте з задником, м`яку і презентабельну.

Військових людей зазвичай одягають в парадну військову форму. Фронтовики часто карають рідних, щоб на похоронах на них надягли все ордена, адже іменні бойові нагороди все одно нікому з родичів не потрібні і через багато років і можуть і зовсім загубитися. Не порушуйте волю покійного, що заслужив ці нагороди.

Лоб померлого християнина покрийте віночком, символом вінця Царства Небесного. На віночку традиційно зображується Спаситель, Божа Матір і Іоанн Предтеча. На вінку повинні бути написані слова Трисвяте пісні. Віночок продається в церковній лавці. уста покійного повинні бути щільно зімкнуті, руки розташовані на грудях хрестоподібно, немов у молитві – права поверх лівої, це знак Розп`ятого Христа. В руки покладіть іконку Спасителя або розп`яття. Безпосередньо перед похованням іконку слід прибрати – її ховати не можна.

Одягнене тіло по пояс покрийте білим простирадлом або похоронної пеленою, на якому зображено Розп`яття – символ того, покійний під покровом Христа. Під голову покладіть плоску подушечку з вати або сухої трави (наволочку наповнюють освяченими в храмі в Вербну неділю або в день Святої Трійці сушеними гілочками верби, листям беріз).

За шаріатом, ховати покійного в одязі заборонено. У мусульманської релігії померлого прийнято огортати в саван (Кафа). Він повинен бути виготовлений з ситцю або білого полотна. Кафан традиційно складається з трьох частин: ліфофи, Изора і Каміса. Перша – це тканина, яка буде покривати небіжчика повністю, з голови до ніг, так, щоб саван легко зав`язувався з обох сторін. Изора (шматком тканини) обертається нижня частина тіла, а камис – це сорочка з вирізом для голови. Для жінок передбачений хімор – хустку для голови і волосся розміром 2 м на 60 см. Для похорону померлих немовлят використовується одна ліфофи. Тканина для мусульманського савана повинна відповідати матеріальним статком померлого. Тіло чоловіка заборонено покривати шовком.

У що одягати покійника? Поради та рекомендації

Зовнішньому вигляду та макіяжу покійної людини приділяється дуже багато уваги, адже саме таким побачать її востаннє і запам’ятають ті, хто прийшов з нею попрощатися. Необхідно не лише подбати про санітарно-гігієнічну обробку тіла та нанести спеціальний макіяж, але й подумати про те, у що одягнути і взути покійного.

Хто має одягати покійного?

Безумовно, сказати точно, що це має бути конкретна людина – фахівець у морзі чи родич померлого дуже складно, оскільки багато залежить від віросповідання померлого, традицій та звичаїв тієї місцевості, де його ховають, а також окремих вимог його рідних чи навіть покійного перед смертю. Однак останнім часом цими процедурами займаються виключно в моргах або спеціально відведеному для цього приміщенні в ритуальних конторах.

Чи є якісь основні вимоги до одягу та взуття покійного?

Все залежить від того, хто цим займатиметься. Найчастіше в морзі це роблять швидко, стандартно та без індивідуального підходу. Якщо цим займатиметься спеціалізована компанія, то, звичайно, зовнішній вигляд покійного буде таким, яким звикли бачити його за життя. У будь-якому разі є ряд предметів одягу та взуття, які стандартно вимагаються у будь-якому з таких випадків.

Купити одяг для поховання можна у спеціалізованих магазинах. Однак останнім часом перевага надається одягу, який не часто використовують для поховання, але який дійсно повністю змінює зовнішній вигляд покійного. Наші рідні та близькі заслуговують на те, щоб бути похованими у якісному та красивому одязі та взутті.

У будь-якому випадку необхідно заздалегідь підготувати:

• Нижню білизну;
• Для жінок – колготки чи панчохи, а також головний убір;
• Для чоловіків – майки;
• Взуття – переважно тапочки із жорстким задником (у православних).

Якщо звернути увагу на перелік одягу для померлих, то можна констатувати факт, що в основному це опис одягу для тих, хто помер у похилому віці. Для молодих людей, дітей, а також немовлят підбирається будь-який вид одягу та взуття за бажанням їх батьків чи рідних.

Дуже важливо: врахуйте, що який би ви не вибрали одяг для покійного, необхідно щоб він був новим, або в дуже хорошому стані – чистий і випрасуваний. У деяких випадках покійний сам просить поховати його в улюбленому костюмі чи вечірній сукні.

Особливості та прикмети одягу для поховання

• Православні мають деякі важливі прикмети. Наприклад, не можна підбирати червоний одяг або взуття для поховання в ньому покійного. Червоний колір – це колір крові і поховання покійного в червоному одязі спричинить смерть його рідної людини. Нерідко одяг готується заздалегідь самим покійним. Переважно, це люди похилого віку, які воліють самостійно подбати про це. Слідкуйте за тим, щоб розмір одягу відповідав розміру фігури покійного. Бажано підбирати взуття за розміром, можна на розмір більше.
• У шаріаті є свої вимоги. Можна ховати у звичайному одязі, або у спеціальному савані, тканина якого має бути ідентичною тій, яку покійному було дозволено носити за життя. Огортається покійний у саван тільки після обмивання та очищення без використання води. Розмір кафана може бути різний: все залежить від добробуту покійного. Якщо коштів достатньо, то саван виготовляють із трьох покривал, кожним з яких обгортають тіло. Якщо коштів мало – то одного покривала, яким можна просто сховати тіло покійного, достатньо.
• В юдаїзмі жодних особливих вимог до одягу покійного немає. Головною відмінністю від шаріату є важлива особливість: саван виготовляється з однієї тканини як для бідних, так і для багатих. Для юдеїв важливо не те, скільки заробила людина, а те, скільки вона зробила добрих справ за життя.

Дуже важливо відзначити правильний підхід до вибору одягу для похорону євреїв. Таким чином, бідному не буде соромно, що він не зміг гідно поховати померлого – як багаті, а багаті не матимуть спокуси зробити з похорону пишний похоронний процес.

Наше ритуальне агентство пропонує великий вибір ритуального одягу, взуття та аксесуарів для покійників різного віку, розмірів та особливостей крою та цілодобові ритуальні послуги в Києві.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЦІЛОДОБОВО

Похоронні традиції та забобони

Кожна людина рано чи пізно відійде в інший світ. Смерть неминуча. Що потрібно пам’ятати, аби достойно підготуватися до поховання рідних, і яких забобонів краще уникнути? Про це – розмова з викладачем Волинської православної богословської академії, кандидатом богословських наук Андрієм Хромяком.

– Найперше важливо про сумну подію повідомити парафіяльного священика. Він може відразу приїхати й відслужити заупокійну літію – помолиться за душу спочилого раба чи спочилої раби. Є традиція біля померлого читати псалтир. Це робиться для того, щоб втішити родичів, підбадьорити їхні сили, – говорить отець Андрій.

– Постійно бути біля покійника не обов’язково. Це радше робиться для того, щоб люди могли більше помолилися за нього. Але слід пам’ятати, що рідним треба мати силу наступного дня відбути поховання, тож мають хоч трохи відпочити.

– Існує звичай обмивати покійника. Він досить древній. Омовіння символізує те, що людина у своїй чистоті постане перед Господом. Так само, як і світлий одяг, – пояснює священик.

– Тут теж не потрібно доходити до крайнощів, щоб гріб не перетворити на своєрідну посилку. Кладуть коробки цукерок чи пачки цигарок, бо «покійний при житті любив». Один священик з Білорусі знайшов у труні металеву косу. Запитав, навіщо ж впхали її покійнику? Відповідь ошелешила: «Щоб не встав». Насправді потрібно класти подушку (колись люди самі собі її готували «на смерть» – набивали травами, які особисто збирали та сушили). На груди людині вішається натільний хрестик, у руки вкладається іконка. Більше в труні нічого не має бути, навіть штучних квітів. Хіба взуття, якщо з якихось причин його не можна взути на ноги.

Те, що до чину похорону додаються різні забобони, пов’язано з віруваннями наших предків-язичників, пояснює священнослужитель. Скажімо, завішування дзеркал. Люди вірили, що душа, яка вийшла з тіла, може застрягнути у задзеркаллі, а потім з’являтися і лякати людей.

Тож старалися огородитися від смерті різними способами. Десь бояться дивитися на покійника через вікно, а десь й взагалі підходити до нього.

– Найбільше із забобонами знайоме сільське священство – там особливо процвітають такі речі. Скажімо, коли я прийшов на парафію, то боровся зі звичаєм «качати» на порозі труну. Питав, чому це люди роблять? Кажуть, так прощаються з людиною. А під час чину похорону ми хіба не молимося, не прощаємося?

– Ці шнурівочки мають суто практичне значення – аби не рухалися під час таїнства похорону, – пояснює. – Чи обов’язково їх знімати перед тим, як закривати труну? Ні. Люди роблять це, бо переживають, що насниться зв’язаний покійник. Так, злі духи можуть маніпулювати страхами людини й з’являтися під виглядом померлого, схиляти до недобрих вчинків. У таких випадках потрібно звернутися до священика. Подібний сон може свідчити про те, що людина мало проявляє любові до покійника, душа померлого потребує молитви. Шнурівки, якими були зв’язані руки та ноги, а також рушники, якими опускають труну, краще теж кидати в яму, аби тліли у землі й не було ніяких маніпуляцій з цими речами (говоримо про тих, хто товаришує з нечистими силами).

– А де ставиться хрест на могилі – у головах чи в ногах? – це одне з питань, яке найчастіше викликає суперечки.

– Знаєте, я досліджував це питання. І скажу вам, що однозначної відповіді немає. В українській традиції прийнято ставити хрест в голові. У російській хрест ставлять в ногах, аргументуючи це тим, щоб під час другого пришестя Христа, вставши, людина глянула на хрест і йшла до Бога. Насправді, немає різниці, де ставити хрест, важливо, якою це була людина, які діла по собі залишила, з якою душею прийде на Суд Божий.

– Тіло є порох, воно тлінне, тому рано чи пізно все одно розкладеться. Краще ті кошти віддати на добру справу. Скажімо, попросити, аби церковна спільнота помолилася за упокій душі. Від цього користі буде значно більше.

Похоронних «приколів» можна почути немало. Скажімо, як покійників «заземлюють». Один з таких випадків стався у Білорусі. Аби тіло не так швидко розкладалося, рідні вирішили прив’язати до пальця покійного мідний дріт, а другий його кінець причепити до батареї. Звісно, від процесів розкладу тіла це не вбереже. Або, буває, що рідні, котрі перебувають далеко й відсутні на похоронній процесії, прощаються з покійником по телефону. Це теж нонсенс – краще подати заупокійну записку до церкви.

Отець Андрій розповів ще один чудернацький випадок, що стався з молодим священиком, який тільки заступив на парафію. Він ще не встиг познайомитися з усіма місцевими традиціями, тому й потрапив в «історію з млинцем» – таким собі білетиком в рай для покійника.

– Звершив отець таїнство похорону – запрошують його на поминальний обід. Сів за стіл і бачить: у тарілці млинець лежить. Подивувався, чому ж не коливо. Люди відповіли, що то в них така традиція. Священик з’їв, але впродовж усієї трапези йому не давало спокою питання, з чим це все пов’язано. Тож коли селяни почали розходитися, він тихенько поцікавився у рідних, що то за страва і хто її готував. Від відповіді мало не гепнув з лави. Виявилося, що «останній млинець» печуть рідні померлого і кладуть покійнику на лоба на цілу ніч. Мовляв, якщо батюшка його першим з’їсть, то душа відразу у рай потрапить. Зарікся священик, що більше на похорон з такими «традиціями» не піде.

А важливим на поминальному обіді справді є коливо. Воно має символічне значення, адже знаменує майбутнє воскресіння мертвих. Бо зерно – це зародок життя, а мед чи цукор, яким його підсолоджуємо, символізує майбутній солодкий, блаженний стан, в якому ми, віримо, будуть перебувати наші рідні, за яких молимося.

Наостанок священик нагадує слова зі святого писання: «Пам’ятай про день смертний – і ніколи не згрішиш». Бо мусимо дбати про своє спасіння, проживаючи тут, на землі, творячи добрі діла.

Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!