Як перевірити парну згідну

У будь-якому тексті дуже важливо не допускати помилок, особливо пов’язаних з парними приголосними, тому що саме по їх наявності або відсутності будуть судити про рівень грамотності людини. Іноді зовсім незрозуміло, яка буква повинна стояти в тих чи інших словах, у зв’язку з чим часто допускаються помилки в їх написанні. Головною причиною, по якій це відбувається, є розбіжність у вимові і позначенні їх на листі.

Наприклад, у слові «гриб» при вимові ми чітко чуємо звук «п», проте пишемо обов’язково «б». Для того щоб точно бути впевненими в цьому, потрібно перевірити її позначення. У цьому нам допомагають перевірочні слова. У нашому випадку ми можемо просто змінити число, в результаті чого отримаємо слово «гриби», де точно чується дзвінкий звук «б».

Для початку потрібно сказати про те, що будь парний приголосний у слові може перебувати в слабкій або сильної позиції. Якщо слідом за парним згодним варто голосна або сонорні приголосні, серед яких Л, М, Н, Р, то можна точно стверджувати, що позиція у парного приголосного сильна. Якщо ж парний приголосний розташований в кінці слова, або після нього йде інший парний приголосний, то це означає, що він перебуває в слабкій позиції. Цілком зрозуміло, що для перевірки правильного написання нам доведеться змінити слово, щоб привести його в сильну позицію.

Ч об бути впевненим в вірному написанні, можна використовувати таку перевірку , як зміна числа , як це було описано вище . В цьому випадку після перевіряється приголосного чується голосний звук . Однак зверніть увагу , що якщо вам потрібно перевірити букву в середині слова , то такий спосіб вам НЕ підійде . До Приміром , слово « мороз »: змінюємо число і отримуємо « морози », в цьому слові ми чітко чуємо звук « з ». А ось в слові « рибка » під множині числі отримуємо « рибки »- як бачимо ситуація НЕ змінилася , ми по – раніше чуємо « п ». Багато по помилку можуть так і написати , проте такий спосіб для перевірки цього слова використовувати не можна .

Перевірка парних приголосних, розташованих в середині слова, робиться по-іншому. Необхідно підбирати однокореневі слова таким чином, щоб після звуку, який ми перевіряємо, стояв дзвінкий приголосний звук. У слові «рибки» для правильної перевірки парної «б» підбираємо однокорінне слово, наприклад, «рибак». Тепер можна точно бути впевненим, що тут ми будемо писати букву «б».

Якщо парна згодна буква знаходиться в приставці, то її написання підпорядковується дещо іншим правилам. В приставках, які закінчуються на з або з, якими є воз-, вз-, без-, раз-, низ- і так далі, перед глухими приголосними пишеться тільки з, у всіх інших випадках потрібно писати з. Наприклад: даремний, покусати, розцінка, воспользоваться- але подрімати, безвідмовний, порушити, зносити, звести і так далі.

Існують слова, в яких перевірка правильного написання неможлива. До них, наприклад, належать «завтра», «сніданок», «раптом». У цьому випадку їх треба запам’ятати. Якщо ж вам важко це зробити, завжди можете скористатися словником.

З всього вищесказаного можна зробити один простий висновок : щоб точно знати, як правильно написати парну згідну , в якої ви сумніваєтеся , поставте її в сильну позицію , то є зробіть так , щоб після неї йшла голосна або сонорна согласная . В випадку з приставками завжди враховуйте наступний після парної приголосної звук . А якщо перевірка слова НЕ представляється можливої , скористайтеся словником .

1. Вимова приголосних звуків (ч. 1)

Вимова приголосних в українській мові регулюється такими правилами:

Дзвінкі звуки не втрачають дзвінкості в кінці складу й слова . Лише дзвінкий приголосний [г] у кількох словах перед глухими [т], [к] оглушується й вимовляється, як парний йому глухий [х]. Відбувається уподібнення за глухістю .

Галузка [галý з ка], жабка [жá б ка], ложка [лó ж ка], виріб [вúр’і б ]; легко [лé х ко], дьогтю [д’ó х т’у].

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова зазнають впливу дзвінких , тобто вимовляються дзвінко . Відбувається уподібнення за дзвінкістю .

Звук [ф] є лише в словах іншомовного походження: [фíзика], [фóрум], [офéрта].

У мовленні цей звук часто замінюється двома звуками [хв] або одним [х]: [хв’íзика], [хвóрум], [хрýкт].

Можна зустріти й зворотне явище — усталене звукосполучення [хв] вимовляється як [ф]: хвиля [фúл’а], хвіртка [ф’íртка], хвіст [ф’íст].

Такі заміни не допускаються літературною мовою.

Приголосний [в] — сонорний , тому він не оглушується перед глухими , а навпаки, набуває звучності, переходить в [у] нескладовий (фонетичною транскрипцією [ў] ). Нескладовий [ў] з’являється також і перед дзвінкими та сонорними : вздовж — [ў]здо[ў]ж; враз — [ў]раз.

Нескладовий [ў] або закриває склад: ма[ў]-ка, на-ро-ди[ў]-ся, роз-би[ў] , або прикриває в сполуці з іншими приголосними: [ў]права .

Він вимовляється на місці [в] перед будь-яким приголосним на початку чи в середині слова, а також в абсолютному його кінці .

Авраменко О. Українська мова (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. — К. : Грамота,2018. — 208 с. : іл.