Методи диференціації витрат

Диференціація витрат — це не що інше, як поділ витрат. Найважливіше значення в контролінгу набуває поділ витрат залежно від зміни обсягу виробництва’ на постійні та змінні. Такий поділ витрат дає змогу вирішити завдання збільшення обсягу виробництва продукції чи надання послуг і приросту прибутку за рахунок відносного (в розрахунку на одиницю продукції) зниження тих або інших витрат, а також дозволяє наочно бачити їх окупність.

Характер руху сукупних витрат і витрат на одиницю продукції у відповідь на зміну обсягу випуску продукції може бути різний.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може мати негативні наслідки для бізнесу. Поведінку змінних і постійних витрат при зміні обсягу виробництва наведено у табл. 5.6.

Існують три основні методи диференціації витрат:

• • графічний (статистичний) метод;
• • метод найбільших і найменших витрат;
• • метод найменших квадратів.

Приклад. Розглянемо механізм диференціації витрат, використавши для цієї мети дані управління механізації. Припустимо, що необхідно розподілити загальновиробничі витрати (табл. 5.7) на постійну і змінну частини.

Графічний (статистичний) метод. Загальновиробничі витрати можна подати у вигляді лінійного рівняння першого ступеня.

де у — залежна змінна (загальновиробничі витрати); а — константа (постійні загальновиробничі витрати);

в— коефіцієнт стрімкості (ставка змінних загальновиробничих витрат);

х — незалежна змінна (кількість машино-годин).

Статистичний метод базується на використанні кореляційного аналізу, проте самі коефіцієнти кореляції при цьому не визначаються. На графік наносяться точки, що характеризують витрати виробництва, через які проводиться лінія. Точка перетину лінією осі ординат, на якій відкладені витрати, буде характеризувати рівень постійних витрат. У нашому випадку постійні загальновиробничі витрати будуть на рівні 350 тис. гри (рис. 5.3.)

Метод найбільших і найменших витрат. Із всієї сукупності даних, що наведені в табл. 5.7, виберемо два періоди, в яких мали

місце найбільші і найменші витрати поряд з відповідними обсягами наданих послуг і встановимо різницю між ними (табл. 5.8).

Метод найменших квадратів. Цей метод є найбільш точним, оскільки тут використовуються всі дані про загальні витрати і визначаються коефіцієнти а і в. Алгоритм визначення коефіцієнтів і результати розрахунків наведені в табл. 5.9.

Ставка змінних накладних витpат визначається за формулою:

З даної ілюстрації видно, що є деяка різниця між наведеними методами диференціації. Ця різниця може виявитися важливою при прийнятті того чи іншого управлінського рішення залежно від об’єкту і мети прогнозування. Тому при диференціації витрат виробництва необхідно використовувати комплексні, взаємопов’язані методи наукового прогнозування, перевіряючи один метод іншим.

Модель “витрати — обсяг — прибуток” та аналіз їх взаємозв’язку

Роль і значення облікової інформації у проведенні аналізу взаємозв’язку “витрати — обсяг — прибуток”

З метою більш якісного прогнозування діяльності фірми на незначну та тривалу перспективу, що характерно для оперативного і стратегічного контролінгу певну роль відіграє облікова інформація. Слід зазначити, що першочергового значення набуває інформація, що стосується витрат з метою виявлення певних тенденцій, а можливо й закономірностей.

Аналізу піддаються затрати підприємств і організацій як такі, без яких неможливо випустити продукцію чи надати послуги і піддаються змінам залежно від обсягу випуску продукції (послуг), тобто це як змінні затрати, так і затрати, які носять постійний характер і практично не змінюються при зміні обсягу випуску продукції чи наданні послуг, тобто це постійні затрати. Поряд з цим доцільно мати уяву про повні затрати, тобто загальну суму затрат, оскільки система обліку повних затрат є обов’язковою для складання фінансової звітності, оцінки складських запасів і для вирахування реальної собівартості видів продукції. Система обліку за змінними витратами використовується для прийняття оперативних управлінських рішень (виробляти чи купувати, де продавати, за якою ціною і т. п.).

На витрати впливає багато факторів, а саме: зміна обсягу, кількість використаних компонентів, кількість замовлень тощо. На дохід або прибуток має вплив зміна обсягу, зміна ціни реалізації та ін. З метою спрощення скористаємося лише одним фактором витрат і фактором доходу — обсягом виробництва. Аналіз взаємозв’язку “витрати — обсяг — прибуток” (“В — О — П”) у загальному випадку називають стратегічним аналізом витрат. Слід зауважити, що менеджерам слід бути обережними при використанні спрощених моделей для передбачення кінцевих результатів. Такий аналіз взаємозв’язку проводиться для одно- і багато-продуктового виробництв.

Аналіз взаємозв’язку (“В — О— П”) в основному приваблює більшість людей, що вивчають менеджмент. Менеджерам постійно потрібно приймати рішення про ціну реалізації, змінні і постійні витрати, про придбання та використання ресурсів. У зв’язку з тим, що все це впливає на прибутковість діяльності фірм, компаній, то це одночасно і буде об’єктом (сферою впливу) контролінгу. Якщо контролери не можуть дати точного і достовірного прогнозу про рівень доходів (виторгу) і затрат, їх рішення можуть завдати шкоди або навіть мати руйнівні наслідки. Як правило, ці рішення носять короткотерміновий характер: скільки одиниць продукції виготовляти; скільки робітників найняти; змінювати ціну чи ні; чи затратити більше коштів на рекламу; скільки продукції реалізувати із знижкою. Проте деякі такі довгострокові рішення, як будівництво цеху або придбання обладнання, також приймаються на основі аналізу співвідношення витрат, обсягу і прибутку.

Кожний контролер (менеджер) бажає знати можливі наслідки своїх рішень. Для цього необхідно провести спільний аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності і прибутку. Це метод системного дослідження з метою визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує потрібний прибуток, визначення Величини прибутку при певному обсязі реалізації, визначення впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток, визначення оптимальної структури витрат.

Спільний аналіз вказаних показників (cost-volume-profit analysis /CVP analysis/), будучи головним моментом при прийнятті багатьох управлінських рішень служить, для досвідченого менеджера засобом розкриття потенційного прибутку, якого може досягнути його фірма або компанія.

Методика спільного аналізу витрат, обсягу діяльності і прибутку базується на обліку характеру поведінки витрат і направлена на вивчення впливу на прибуток таких чинників, як продажна ціна продукції (ціна реалізації), обсяг її виробництва і реалізації, змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції, постійні витрати і асортимент продажу. Для його проведення, як правило, використовуються дані сегментованих звітів про результати господарської діяльності, складених на основі застосування концепцій маржинального підходу.

Класифікація витрат на виробництво продукції

Витрати підприємства, пов’язані з операційною діяльність, бувають різні, тому їх класифікують за певними ознаками (табл. 10.1).

За економічним змістом витрати поділяють на однорідні елементи, що мають єдину економічну сутність і є первинними при плануванні та обліку. Це матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування та інші витрати. Групування витрат за економічними елементами є єдиним для всіх галузей і підприємств національної економіки. Таке групування витрат характеризує їхню ресурсну структуру і має важливе господарське значення, тому ці витрати обов’язково відображаються в окремому розділі фінансової і статистичної звітності підприємства.

Поділ витрат за калькуляційними статтями дає змогу визначити собівартість продукції. Статті калькуляції (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші прямі витрати, Загальновиробничі витрати) на окремих підприємствах можуть бути більш розширеними, конкретизованими з урахуванням специфіки виробництва та методики калькулювання.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом конкретного виду продукції і можуть бути безпосередньо включені до складу собівартості цієї продукції. Наприклад, вартість витраченої на виробництво сировини, матеріалів, тари тощо. Непрямі витрати не можна повністю і безпосередньо врахувати при обчисленні собівартості окремих видів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування та обліку.

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати є змінні та постійні. Змінні витрати – витрати, загальна сума яких за поточний період залежить від обсягу виготовленої продукції. Наприклад, витрати на сировину, матеріали, тару тощо. Постійні витрати – витрати, загальна величина яких за поточний період не змінюється. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які внаслідок зміни обсягу виробництва змінюються неістотно.

Таблиця 10.1

Класифікація операційних витрат підприємства

матеріальні втрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати

матеріальні витрати,витрати на оплату праці, інші прямі витрати, Загальновиробничі витрати

Спосіб віднесення на продукцію

Залежність від обсягу виробництва

Можливість впливу на величину витрат

Залежність від варіантів прийняття рішень

Зв’язок з виробничим процесом

Спосіб урахування при обчисленні фінансового результату

витрати, що відносяться на собівартість продукції, і витрати періоду

За можливістю впливу на величину витрат вони поділяються на регульовані та нерегульовані. Регульовані витрати піддаються контролю і впливу з боку центру відповідальності, де формується їхній рівень. Відповідно, нерегульовані витрати є за межею можливостей такого впливу. Наприклад, керівник певної виробничої дільниці тією чи іншою мірою може впливати на рівень зарплати працівників, витрати на матеріали, інструмент та деякі інші витрати. Отже, для цієї дільниці вони є регульовані. Водночас на суму амортизаційних відрахувань, орендну плату за орендовані основні засоби, витрати на їхнє утримання керівник дільниці як центру відповідальності впливати не може. Ці витрати для нього нерегульована

Залежно від реакції витрат на певний варіант прийняття рішень їх поділяють на релевантні та нерелевантна. Релевантними вважаються витрати, які залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і враховуються при визначенні їхньої порівняльної ефективності. Нерелевантні витрати не залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і не враховуються у порівняльних обчисленнях. Наприклад, розглядаючи два варіанти придбання верстатів різної потужності та технології обробки деталей, до релевантних будуть належати передусім такі експлуатаційні витрати, як витрати на електроенергію, технологічний інструмент, амортизаційні відрахування тощо. Разом з тим витрати на управління виробництвом, утримання будівлі, споруд, адміністративні та інші подібні витрати не залежать від зазначених варіантів. У цьому випадку вони є нерелевантними, тому немає сенсу брати їх до уваги.

За зв’язком з виробничим процесом розрізняють витрати виробничі та невиробничі. Виробничі витрати виникають у зв’язку виконанням виробничого процесу та його обслуговуванням (прямі матеріальні витрати, зарплата виробничого персоналу, Загальновиробничі витрати). Невиробничі витрати зумовлені виконанням функцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом продукції. Це витрати на управління підприємством в цілому, загальногосподарське обслуговування, збут продукції та деякі інші.

Залежно від того, як враховуються витрати при визначенні фінансового результату (прибутку) їх поділяють на витрати, що відносяться на собівартість продукції, і витрати періоду. Калькулювання собівартості продукції здійснюється за неповними витратами, тобто витрати пов’язані із збутом продукції у її собівартість не включаються. Та частина операційних витрат, яка не включена в собівартість продукції, вважається витратами періоду і при визначенні фінансового результату підприємства за певний період віднімається від виручки як і собівартість реалізованої продукції. Це спрощує процес калькулювання собівартості продукції для оперативних потреб, знижує собівартість запасів незавершеного виробництва і продукції на складі та дає змогу відшкодувати всі невиробничі витрати у звітному періоді, не відносячи їх на запаси.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та положення (стандарту) бухгалтерського обліку “Витрати” собівартість реалізованої продукції (продукції, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормованих виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції включає:

• • прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;
• – прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна платня та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;
• – інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо;
• • Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

За стандартами бухгалтерського обліку не всі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на: адміністративні (загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством); витрати на збут (витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції); інші операційні витрати.

Обчислюють собівартість готової (товарної) і реалізованої продукції. Перший показник має допоміжне значення і використовується для внутрішніх потреб (визначення величини оборотних засобів, динаміки собівартості продукції, собівартості реалізованої продукції та ін.).

Собівартість готової продукції – це витрати на виробництво продукції, що готова до продажу. Собівартість готової продукції обчислюється як виробнича собівартість.

Собівартість реалізованої продукції використовується для обчислення прибутку підприємства і як важливий показник зазначається в його фінансовій звітності.

Економіка та організація виробництва

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)

Мета: закріпити у студентів теоретичні знання та розвинути навички з розрахунку показників собівартості продукції та калькулювання собівартості продукції (послуг).

Теоретичні відомості

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати.

Витрати – це грошове вираження всіх видів спожитих і залучених ресурсів, а також виконаних робіт і послуг для підприємства. Витрати представляють собою кошти, які витрачені для забезпечення виробництва та реалізації продукції, отримання доходу та прибутку тощо.

Залежно від ролі, яку витрати відіграють у процесі відтворення, їх розділяють на три групи.

1. Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).
2. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних засобів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.
3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов’язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Залежно від ступеня однорідності витрати розділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) – це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати розділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов’язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом віднесення на окремі види продукції витрати ділять на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції, й вони можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов’язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно певній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати – це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібно, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати – це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку та випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять:

– прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

– прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

– інші прямі витрати (інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку);

– змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень, витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища, інші витрати).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів і цін на ресурси, що були на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартості.

Технологічна собівартість охоплює витрати, пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість – це витрати підприємства, пов’язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева – відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Калькуляція (від лат. сalculation – обчислення) – це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт і послуг. Калькуляції складають на продукцію основного й допоміжного виробництв щомісячно, на квартал, на рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції:

– планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

– кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт і послуг для розрахунку відпускних цін);

– нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу).

Перелічені види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції і використовують при складанні кошторису.

Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називають звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції і для виявлення резервів подальшого зниження витрат.

При калькулюванні встановлюють об’єкти калькулювання, вибирають калькуляційні одиниці, визначають калькуляційні статті витрат та методики їх обчислення.

Об’єкт калькулювання – продукція (робота, послуга), собівартість якої обчислюється. До об’єктів калькулювання належать основна та допоміжна продукції (інструмент, запасні частини), послуги і роботи (ремонт, транспортування тощо). Головним об’єктом калькулювання є готова продукція, що поставляється за межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного вимірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо). Наприклад, об’єкт калькулювання – вугілля, електроенергія, взуття, калькуляційна одиниця відповідно – 1 тонна, 1 кіловат-година, 100 пар взуття.

При калькулюванні продукції (робіт, послуг) витрати групують за калькуляційними статтями, перелік і склад яких установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись, за такими статтями калькуляції (типовими для більшості підприємств):

1. сировина та матеріали;
2. куповані комплектувальні вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
3. паливо й енергія на технологічні потреби;
4. зворотні відходи (вираховуються);
5. основна заробітна плата;
6. додаткова заробітна плата;
7. відрахування на соціальні заходи;
8. витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;
9. відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;
10. витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання;
11. загальновиробничі витрати.

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво та реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними елементами кошторису витрат є:

– відрахування на соціальні заходи;

Відмінність статей калькуляції (собівартість) від аналогічних елементів витрат (кошторис) полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому – всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Питання для самоперевірки знань

1. Що таке собівартість продукції (робіт, послуг)? Чому вона характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві?
2. Які основні види собівартості розрізняють?
3. Що таке кошторис виробництва? Як класифікують витрати, що входять до кошторису виробництва?
4. Яке значення має групування витрат за економічними елементами? Коротко охарактеризуйте зміст кожного елемента витрат.
5. Що таке калькуляція? Яке економічне значення має класифікація витрат за статтями калькуляції?
6. Перелічіть основні (типові для більшості підприємств) статті калькуляції продукції.

Приклади розв’язання задач

За звітний рік підприємство виробило основної продукції на суму 350 тис. грн, а також напівфабрикатів на суму 40 тис. грн (з них 80% для власного використання, решту – для продажу), надало населенню послуг промислового характеру на суму 25 тис. грн. Залишки незавершеного виробництва на кінець року зросли на 8 тис. грн, залишки готової продукції на складі на початок року становили 10 тис. грн, на кінець року – 5 тис. грн. Визначити обсяг товарної, валової та реалізованої продукції підприємства за звітний рік.

1.Якщо 80% вироблених напівфабрикатів призначено для власного виробництва, то решту 20% призначено для продажу.

350 + 40·0,2 + 25 = 383 тис. грн.

383 + 40·0,8 + 8 = 423 тис. грн.

За звітний рік підприємство мало такі показники діяльності: обсяг вироблених і реалізованих виробів становив 25 тис. одиниць, постійні витрати при цьому становили 400 тис. грн, а змінні – 500 тис. грн. Оптова ціна виробника (без ПДВ), встановлена на такий виріб, 40 грн. Скільки виробів додатково потрібно виготовити і реалізувати в наступному році, якщо підприємство бажає збільшити свій прибуток на 10%?

1.Прибуток у звітному році (прибуток = чиста виручка – собівартість):

П_звіт = 25000·40 – (400000 + 500000) = 100000 грн.

2. Прибуток на наступний рік:

П_план = 100000·1,1 = 110000 грн.

3. Позначимо як X обсяг виробництва і реалізації продукції у наступному році.

4. Змінні витрати, розраховані на 1 виріб:

5. Умова роботи підприємства в зоні прибутковості (чиста виручка = собівартість + прибуток):

звідси Х = 510000 : 20 = 25500 шт.

6.Додатковий випуск продукції:

Повна річна собівартість продукції становить 2,6 млн грн, частка постійних витрат у ній – 20%. Визначити критичний і фактичний обсяги виробництва, якщо змінні витрати на одиницю випущеної продукції дорівнюють 35,8 грн, а оптова ціна продажу одного виробу – 48 грн (ПДВ не враховувати).

1. Знайдемо річну суму постійних витрат:

2. Критичний обсяг виробництва:

520000 : (48 – 35,8) = 42623 одиниці продукції.

3. Знайдемо суму змінних витрат:

2600000 – 520000 = 2080000 грн.

4. Фактичний обсяг виробництва:

2080000 : 35,8 = 58100 одиниць продукції.

Задачі для самостійного розв’язання

1. За звітними даними, в механічному цеху було вироблено 150 шестерень, 300 циліндрів і 220 валів. Розцінка за виготовлення однієї шестерні становить 3,5 грн, циліндра – 4,2 грн, вала – 2,8 грн. Визначити суму загальновиробничих витрат, що підлягають внесенню до виробничої собівартості кожної деталі, якщо їх загальна сума становить 18200 грн.
2. У звітному році підприємство мало такі показники діяльності. Обсяг виробленої та реалізованої продукції становив 12000 виробів. Річна сума постійних витрат становила 600 тис. грн., змінних – 840 тис. грн. Оптова ціна продажу одного виробу (без ПДВ) –130 грн. Визначивши критичну точку виробництва, зробити висновок щодо прибутковості (або збитковості) роботи підприємства у звітному році.
3. Підприємство планує у наступному році виробити основної продукції, призначеної для реалізації, на суму 340 тис. грн, напівфабрикатів на суму 50 тис. грн, з них 60% – для власних потреб, решту – для реалізації іншим підприємствам; а також надати платних послуг промислового характеру на суму 80 тис. грн. Залишки незавершеного виробництва на кінець року мають зменшитися на 14 тис. грн. Обчислити величину товарної та валової продукції підприємства, очікувану в наступному році.
4. У звітному році виручка підприємства від реалізації основної продукції становила 780 тис. грн, у т. ч. ПДВ. При цьому на 1 грн витрат припадало 0,3 грн прибутку. Визначити собівартість реалізованої продукції та рівень її рентабельності. ПДВ = 20%.
5. Підприємство реалізовує вироблену продукцію за ціною 380 грн за одиницю (без ПДВ). Загальна сума постійних витрат у 1-му кварталі становила 720 тис. грн при питомих змінних витратах 300 грн. У 2-му кварталі за рахунок зростання цін на деякі види матеріалів питомі змінні витрати мають зрости на 7%. Визначити, якою буде критична точка виробництва продукції для умов 2-го кварталу і на скільки відсотків вона зміниться порівняно з 1-м кварталом.
6. Підприємство за звітний рік виробило продукції, призначеної для реалізації, на суму 850 тис. грн, напівфабрикатів – на суму 66 тис. грн, в тому числі 70% для власного виробництва, решту реалізувало замовникам. Залишки готової продукції на складах підприємства на початок року становили 35 тис. грн, а на кінець року – 23 тис. грн. Визначити товарну і реалізовану продукцію підприємства за звітний рік.
7. За рік підприємство реалізувало 4000 одиниць дрібної побутової техніки. Виробнича собівартість одного виробу 145 грн. Чиста річна виручка (дохід) від реалізації цієї продукції становила 628 тис. грн. Визначити рентабельність цього виду продукції за виробничою собівартістю.
8. Підприємство виробляє технологічні машини для хімічних заводів. Виробнича собівартість однієї машини становить 7,5 тис. грн. Комерційні витрати за рік дорівнюють 4200 тис. грн. Рентабельність машини (за повною собівартістю) планується на рівні 20%. Річний план виробництва та реалізації машин становить 1500 шт. Визначити величину прибутку, закладеного в ціну, та оптову ціну виробника машини (без ПДВ).
9. У звітному році собівартість товарної продукції підприємства становила 270 тис. грн, що визначило витрати на 1 грн товарної продукції на рівні 0,9 грн. У наступному році витрати на 1 грн товарної продукції плануються на рівні 0,84 грн. Обсяг товарної продукції має зрости на 5%. Визначити очікувану собівартість товарної продукції на наступний рік.
10. Підприємство виробляє продукцію за ціною 230 грн за кожну одиницю (без ПДВ). Питомі змінні витрати становлять 180 грн. Загальна сума постійних витрат – 550 тис. грн. У наступному році планується зростання ціни виготовлюваної продукції на 8%. Визначити, на скільки відсотків та в який бік зміниться величина критичної точки виробництва.
11. Основна продукція підприємства на наступний рік запланована в обсязі 240 тис. грн., послуги промислового характеру – 40 тис. грн. Вартість напівфабрикатів власного виробництва – 50 тис. грн, з них 70% використовуються для власного виробництва, решта – для продажу. Вартість незавершеного виробництва на кінець року має скоротитися на 13 тис. грн. Очікується зменшення залишків готової продукції на складі на кінець року на 5 тис. грн. Визначити обсяг товарної, валової і реалізованої продукції на наступний рік.

1. Гетьман О.О. Економіка підприємства : навч. посібник / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – [2-ге видання]. – К: Центр учбової літератури, 2010. – 488 с. – ISBN 978-611-01-0005-2.
2. Іванілов О.С. Економіка підприємства : підруч. / Іванілов О. С. – К. : ЦУЛ, 2009. – 728 с. – ISBN 978-966-364-885-9.
3. Макаровська Т.П. Практикум з економіки підприємства : навч. посібник / Макаровська Т.П.– К. : МАУП, 2007. – 184 с. – ISBN 966-608-709-X.
4. Шваб Л.I. Економіка підприємства: навч. посібник / Шваб Л. I. – К.: Каравела, 2007. – 584 с. – ISBN 966-8019-29-6.

Теми рефератів

1. Визначення собівартості одиниці продукції (послуг) на виробничому підприємстві.
2. Калькулювання собівартості продукції та його місце в економічних розрахунках.
3. Прогнозування собівартості нових виробів на етапі їх проектування на промислових підприємствах.
4. Проблеми та шляхи зменшення собівартості продукції в умовах ринкової економіки.

Тестові завдання

1. За ступенем однорідності витрати на виробництво підрозділяються на:

2. Зазначте помилкові твердження:

а) виробнича собівартість складається з витрат на виробництво продукції в межах підприємства;

б) накладні витрати з’являються у зв’язку з обслуговуванням виробництва;

в) за участю в процесі виробництва витрати поділяються на прямі і непрямі;

г) витрати на відрядження, утримання та експлуатацію легкових автомобілів відносять до цехової собівартості продукції виробничого підприємства.

3. Змінними називають витрати на виробництво продукції, які залежать від:

а) обсягу випущеної продукції;

б) потужності устаткування, що обслуговується в процесі виробництва;

в) ціни продукції на ринку;

4. До комплексних належать витрати на:

а) утримання управлінського апарату;

б) заробітну плату працівників;

г) експлуатацію устаткування.

5. Критична точка виробництва — це:

а) точка рівноваги між потребою у певному матеріалі та його споживанням;

6) обсяг виробництва і збуту, за якого чиста виручка і собівартість дорівнюють одне одному;

в) мінімальний обсяг виробництва;

6. До найважливіших якісних показників плану належать:

а) витрати на 1 грн товарної продукції;

б) обсяг випущеної продукції;

г) собівартість реалізованої продукції.

7. Товарна продукція з урахуванням зміни залишків нереалізованої продукції на кінець розрахункового періоду називається:

8. Групування витрат за економічними елементами використовується для:

а) встановлення ціни на продукцію;

б) складання кошторису витрат на виробництво;

в) розрахунку собівартості одиниці продукції;

г) обчислення витрат на сировину;

д) калькулювання собівартості.

9. Виробнича собівартість — це витрати підприємства на:

а) виробництво продукції в межах цеху;

б) виробництво продукції в межах підприємства;

в) підготовку, виробництво і збут продукції;

г) підготовку та освоєння виробництва.

10. Калькуляція – це:

а) розрахунок собівартості всього обсягу продукції, виконаних робіт та послуг;

б) розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг;

в) кошторис витрат на виробництво продукції, виконаних робіт та послуг підприємства;

г) сума всіх витрат підприємства на виробництво продукції, виконаних робіт та послуг.