§ 16. Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї
У чому, на вашу думку, полягає головне правило безпеки під час навчальної стрільби зі стрілецької зброї?
Стрільба — ведення вогню з різних видів зброї. Терміном «стрільба» позначають також наукову дисципліну, яка розробляє теорію стрільби і предмет бойової підготовки. Стрільбу поділяють на бойову, навчальну та спортивну.
Стрільба з кожного виду зброї має свої особливості, які вивчають у теорії стрільби, а також у відповідних правилах стрільби та настановах. Загальною основою теорії стрільби різних видів зброї є балістика та теорія ймовірностей.
Вогонь зі стрілецької зброї ведуть переважно на відстанях, що не перевищують 800—1000 м, на яких траєкторії зберігають настильність і мало змінюються під впливом зовнішніх умов стрільби. Саме це забезпечує високу ефективність вогню, особливо зосередженого. На відстані до 400 м для автоматів і до 800 м для кулеметів забезпечується для таких цілей, як кулемет, ростова фігура, надійність стрільби, близька до 90 %, за витрат — 15-25 патронів. Така дієвість вогню сучасної автоматичної зброї, з одного боку, і короткочасність появи живих цілей на полі бою — з іншого боку, вимагають надзвичайно простих правил стрільби. Вони надають можливість за лічені секунди здійснювати підготовку необхідних даних для початку ведення вогню, також для введення поправок в ході стрільби по різноманітних цілях.
Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї викладені в наказі начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗСУ від 01.04.2009 р. «Про затвердження Курсу стрільб зі стрілецької зброї і бойових машин».
Постріл — це викидання кулі з каналу ствола енергією газів, які утворюються під час згорання порохового заряду. Від удару бойка по капсулю бойового патрона вибухає детонуюча речовина капсуля. Полум’я через отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду й запалює його, унаслідок чого велика кількість дуже нагрітих газів утворюють у каналі ствола високий тиск на дно кулі, а також на дно та стінки гільзи і на стінки ствола та затвора.
Періоди пострілу. Постріл відбувається в надзвичайно малий проміжок часу (0,001-0,06 с). Під час пострілу виокремлюють 4 послідовних періоди (іл. 16.1):
• третій, або період післядії газів.
Іл. 16.1. Періоди пострілу
Рух кулі в каналі ствола зброї. У результаті тиску газів куля зрушує з місця й врізається в нарізи ствола, обертаючись по них, проходить через канал ствола з постійно зростаючою швидкістю і вилітає назовні в напрямку осі каналу ствола. Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї назад. Через тиск газів на стінки гільзи та ствола відбувається деформація гільзи і вона притискається до патронника, перешкоджаючи прориву порохових газів убік затвора. Одночасно нагрівається ствол і виникають коливальні рухи.
Гази та частки незгорілого пороху, вилітаючи з каналу ствола вслід за кулею, взаємодіючи з атмосферним повітрям, утворюють полум’я й ударну хвилю, які спричиняють звук пострілу.
Під час пострілу з автоматичної зброї, який використовує енергію віддачі, тиск газів через дно гільзи передається на деталі затвора і спричиняє його рух зі стріляною гільзою назад. Тиск газів на дно гільзи пересилює інерцію затвора та пружність зворотно-бойової пружини. Куля вже до цього часу вилітає з каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискає зворотно-бойову пружину. Потім, завдяки енергії пружини, затвор рухається вперед і досилає наступний набій магазина в набійник.
Початкова швидкість кулі, її вплив на бойові властивості зброї. Початковою швидкістю кулі називають швидкість, із якою куля залишає канал ствола, тобто швидкість руху кулі поблизу точки вильоту.
Початкова швидкість — це умовна величина, яка дещо перевищує дульну і є меншою, ніж максимальна. Для стрілецької зброї що більша початкова швидкість, то більш настільною (пологою) стає траєкторія польоту кулі при однакових кутах піднесення.
Величина початкової швидкості залежить від таких основних факторів: а) маса кулі; б) маса заряду; в) довжина каналу ствола; г) температура й вологість порохового заряду; ґ) форма і розміри пороху.
Положення під час стрільби з місця (лежачи, з коліна, стоячи) та в русі. Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби. Прийоми стрільби (вогневі тренування). Стрільбу з автомата можна вести з різних положень і з будь-якого місця, звідки видно ціль або ділянку місцевості, на якій передбачають появу супротивника.
Ведучи вогонь з місця, автоматник приймає положення для стрільби стоячи, з коліна та лежачи — залежно від умов місцевості та вогню супротивника.
Під час руху автоматник може вести вогонь на ходу без зупинки та з короткою зупинкою. Для стрільби в бойових умовах слід вибирати таке місце, яке забезпечує найкращий огляд та обстріл, закриває автоматника від спостереження та обстрілу супротивника, дає змогу зручно виконувати прийоми стрільби.
Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби. Важливе значення для здобуття перемоги в бою має те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення вогню і спостереження за супротивником.
На місцевості солдат знаходить природне укриття (канаву, вирву, колоди тощо), потім оглядає все довкола і непомітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати облаштування позиції, необхідно дослідити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх супротивник може використати для непомітного наближення. У населеному пункті місце для стрільби може бути обране у вікні будівлі, на горищі, біля фундаменту споруди тощо (іл. 16.2).
Іл. 16.2. Позиція для стрільби в населеному пункті (варіант)
Іл. 16.3. Порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автомата
Послідовність дій стрільця з автомата під час приготування до стрільби, проведення і припинення стрільби. Стрільба з автомата складається з виконання таких прийомів: а) прийняття положення для стрільби, заряджання зброї; б) виконання пострілу (прицілювання й виконання спуску); в) припинення стрільби (припинення натискування на хвіст спускового гачка, установлення перевідника в запобіжне положення, розряджання автомата).
Підготовка до стрільби з положення лежачи (іл. 16.3). Якщо автомат перебуває в положенні «на ремінь», тоді необхідно подати праву руку за ременем трохи вгору і, знімаючи автомат з плеча, підхопити його лівою рукою за спускову скобу і ствольну коробку, потім узяти автомат правою рукою за ствольну накладку і цівку дуловою частиною уперед. Одночасно із цим зробити повний крок правою ногою вперед і трохи праворуч. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно і поставити ліву руку на землю поперед себе, пальцями праворуч. Потім, спираючись послідовно на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки, лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, розкинувши ноги злегка вбік носками назовні; автомат при цьому покласти цівкою на долоню лівої руки.
Для заряджання автомата потрібно: а) приєднати до автомата споряджений магазин; б) зняти автомат із запобіжника; в) поставити перевідник режиму ведення вогню на необхідний вогонь; г) енергійно відвести затворну раму назад до упору і відпустити її; ґ) поставити автомат на запобіжник, якщо не потрібно відкривати вогню негайно або не було команди «Вогонь!», і перенести праву руку на пістолетну рукоятку.
Якщо перед заряджанням автомата магазин не був споряджений патронами або патрони були витрачені при стрільбі, то необхідно спорядити магазин.
Виконання стрільби передбачає встановлення прицілу та цілика, перевідника на необхідний вид вогню, прикладку, прицілювання, спуск курка й утримання автомата під час стрільби.
Установка прицілу (іл. 16.4 а, б). Щоб установити приціл, потрібно, наблизивши автомат до себе, великим і вказівним пальцями правої руки стиснути засувку хомутика і пересунути його до суміщення переднього зрізу з рискою (поділом) під відповідною цифрою на прицільній планці. Якщо припустити, що стрільбу з автомата, як правило, ведуть на невеликих відстанях, зазвичай у межах дальності прямого пострілу, то кожен стрілець має вміти ставити приціл 3 (4) або «П». Приціл на поділ 3 (4) встановлюється за звуками клацання, а на «П» — відтягуванням хомутика назад до упору.
Іл. 16.4. Установка прицілу. Прицільніш пристрій: 1 – колодка прицілу; 2 – пластинчаста пружина; 3 – прицільна планка; 4 – хомутик; 5 – полозок з мушкою; 6 – запобіжник мушки
Іл. 16.5. Установка зброї на необхідний вид вогню
Для установки зброї на необхідний вид вогню, потрібно, натискаючи великим пальцем правої руки на виступ перевідника, повернути перемикач униз: до першого клацання — для ведення автоматичного вогню (АВ), до другого клацання — для ведення одиночного вогню (ОД) (іл. 16.5. а, б).
Іл. 16.6. Прикладка автомата (стрільба лежачи): а — лівою рукою за ствольну накладку; б — лівою рукою за магазин
Прикладка автомата. Щоб виконати прикладку автомата в положенні лежачи, треба, утримуючи автомат лівою рукою за ствольну накладку (іл. 16.6 а) або за магазин (іл. 16.6 б), а правою рукою за пістолетну рукоятку і тримаючи ціль у полі зору, уперти приклад у плече так, щоб відчувати щільне прилягання всього затильника. Вказівний палець правої руки (першою фалангою) накласти на спусковий гачок. Нахиливши голову трохи уперед і не напружуючи шиї, праву щоку прикласти до приклада.
Лікті при цьому мають бути поставлені на землю в найзручніше положення, приблизно на ширину плечей під час стрільби з положення лежачи і з окопу стоячи або з коліна. Лікоть лівої руки поставлений на стегно лівої ноги біля коліна або трошки нижче, а лікоть правої руки піднятий приблизно на висоту плеча під час стрільби з коліна за межами окопу. Лікоть лівої руки притиснутий до тіла в місці кріплення сумки для гранат, якщо автомат утримується за магазин, а лікоть правої піднятий приблизно на висоту плеча у разі стрільби з положення стоячи за межами окопу (іл. 16.7).
Якщо під час прикладки використано ремінь для надійнішого тримання автомата в момент стрільби, то ремінь поміщають під кистю лівої руки так, щоб він притискав її до цівки.
Іл. 16.7. Прикладка автомата: а — прикладка автомата (стрільба з положення з коліна без паска); б — прикладка автомата (стрільба з положення стоячи без паска)
Приготування до стрільби для ведення вогню по наземних цілях з коротких зупинок і на ходу. При стрільбі навскидку (швидко піднісши зброю і ні на що не спираючись) на ходу, без зупинки (іл. 16.8) зброя скидається з плеча одночасно з постановкою на землю лівої (правої) ноги, а стрільба розпочинається під час перенесення правої (лівої) ноги уперед.
При цьому не сповільнюється рух уперед. Лікоть лівої руки до боку не притискають, а лікоть правої руки утримують приблизно на рівні плеча. Стріляючи на ходу навскидку з короткої зупинки, необхідно одночасно з постановкою лівої ноги на землю притиснути лікоть лівої руки до боку і нахилити голову до приклада. При цьому прямі ноги необхідно розставити приблизно на ширину плечей, а тіло нахилити вперед дещо більше, аніж при звичайній стрільбі стоячи з місця.
Іл. 16.8. Положення зброї під час стрільби в русі, без зупинки, навскидку: а — приклад притиснутий до боку стрільця праворуч; б — приклад упертий у плече стрільця
Рух припиняють лише на дуже нетривалий час (не довше 7 с — удень і 9 с — уночі), щоб супротивник не встиг зробити прицільного пострілу.
Швидкість відкриття вогню досягають завдяки швидкості прикладання зброї та прицілювання. Спуск курка проводять швидко, але плавно, без ривка. Після прицільної стрільби чергою рух одразу ж відновлюють.
Під час руху приклад зброї утримують під правою рукою з піднесеним дещо догори стволом. Зброю під час руху перезаряджають, але стрілець не припиняє спостереження за супротивником. Під час стрільби в русі з прикладом, притиснутим до боку (іл. 16.8 а), ліва рука міцно утримує зброю за цівку, а передпліччя правої руки міцно притискує приклад до правого боку або впирається в плечову частину правої руки біля ліктьового суглоба. При цьому кисть правої руки утримує зброю за пістолетну рукоятку.
У ціль зброю спочатку спрямовують поворотом тіла, а напрямок стрільби доводять поворотом лівої руки праворуч або ліворуч. Наведення зброї у вертикальній площині виконують переміщенням зброї правою рукою вгору або вниз. Стрільбу проводять у момент перенесення правої (лівої) ноги уперед.
Стрільбу під час руху по одиноких цілях ведуть короткими чергами, а по групових цілях — довгими чергами. Дуже важливо під час стрільби в русі не зволікати з моментом відкриття вогню, коли лінія прицілювання збігається з ціллю. Стрільбу ведуть постійно, уточнюючи приціл. Точку прицілювання вибирають нарівні нижнього обрізу цілі: це дає змогу використовувати для ураження цілі рикошет.
Лінія прицілювання (цілик, мушка, мішень). Прицілювання — це надання каналу ствола напрямку, необхідного для того, щоб уразити ціль. Виконують прицілювання за допомогою прицілу та мушки. Лінія прицілювання — пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середину прорізу прицілу (на рівні з її краями) і вершину мушки в точку прицілювання.
Для здійснення влучного пострілу (черги) суттєву роль відіграє точність й одноманітність прицілювання. Під час прицілювання стрільцю необхідно точно оцінювати взаєморозміщення прорізу прицілу (цілика), мушки та точки прицілювання (мішені).
Якість цієї оцінки залежить від гостроти зору, а також освітлення місця стрільби та його розташування (тир, стрільбище, відкрита місцевість, поле бою).
У процесі прицілювання, як правило, бере участь одне око. Його називають провідним напрямком зорового аналізатора. У більшості людей провідне око — праве.
Початкове навчання прицілюванню можна проводити як одним оком, так і двома разом. Під час прицілювання стрілець прагне поєднати цілик, мушку і точку прицілювання на мішені за умови чіткого їх бачення, але біологічно він цього зробити не зможе, так як очі людини не в змозі одночасно чітко бачити предмети, що розташовані від нього на різній відстані — прицільні пристрої зброї та мішень.
Отож не слід напружувати зір і намагатися бачити все чітко. Не слід також часто переводити погляд з прицільних пристроїв зброї на мішень і навпаки. Адже очі втомляться і знизиться гострота зору, що негативно позначиться на результатах стрільби.
Стрільцю залишається або добиватися чіткого бачення «рівної мушки», або точки прицілювання за чіткої видимості мі їдені, або точки прицілювання. За таких умов мушку і проріз цілика видно розмито, через що стрілець перестає контролювати лінію прицілювання зброї, і це призводить до вкрай неточної стрільби.
Головне в прицілюванні — це чіткість, різкість бачення мушки і прорізу цілика плюс правильне їх розташування, а також і менш чітке, розмите бачення мішені та місця (точки) прицілювання.
Основне завдання під час прицілювання — контроль за чіткістю бачення мушки і прорізу цілика. Відсутність контролю за чіткістю бачення прицільних пристроїв — одна з основних помилок під час прицілювання.
Навичка втримання потрібної чіткості прицільних пристроїв має таке ж важливе значення, як і навичка втримання рівної мушки.
Прицілюючись, потрібно стежити за тим, щоб гривка прицільної планки займала горизонтальне положення. Утримання мушки рівною, чіткою в точці прицілювання повинне мати активний характер. Стрілець не має чекати настання моменту найкращої стійкості зброї, він зобов’язаний активно шукати способи поєднання прицільних пристосувань зброї, а також їх поєднання з точкою прицілювання.
На влучність стрільби істотно впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спуску курка, зброя матиме значне коливання за вертикаллю та горизонталлю, бо приклад під час видиху опускається, а ствол піднімається, а під час вдиху — навпаки. Щоб цього не відбувалося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка треба зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7-10 с. Цього часу цілком достатньо, щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.
Іл. 16.10. Спуск курка: вказівний палець правої руки першою фалангою накладають на спусковий гачок зброї (стрілками вказаний напрямок тиску)
Спуск курка (іл. 16.10). Щоб спустити курок, потрібно, міцно утримуючи автомат лівою рукою за ствольну накладку або магазин, правою притиснути приклад до плеча, затамувавши подих, продовжувати плавно натискати на спусковий гачок до тих пір, поки курок непомітно для стрільця не спуститься з бойового взводу, тобто поки не відбудеться постріл. При цьому вказівний палець правої руки першою фалангою накладається на спусковий гачок зброї.
Натискати на гачок потрібно плавно, відтягуючи його прямо назад. Якщо під час прицілювання «рівна мушка» (іл. 16.10) значно відхилиться від точки прицілювання, потрібно, не посилюючи і не послаблюючи тиску на спусковий гачок, уточнити наводку і знову відновити натиск на спусковий гачок доти, поки не відбудеться постріл. Під час спуску курка не слід зважати на незначні коливання «рівної мушки» на точці прицілювання. Прагнення дотиснути спусковий гачок у момент найкращого положення «рівної мушки» з точкою прицілювання призводить до смикання за спусковий гачок і неточного пострілу.
Тренування у приготуванні до стрільби здійснюється згідно з нормативом №1 (Н-В-1) «Приготування до стрільби з різних положень (лежачи, стоячи, з коліна) у діях у пішому порядку».
Для тренування потрібно виконати певні умови. Учень зі зброєю у вихідному положенні на відстані 10 м від вогневої позиції (місця для стрільби). Автомат у положенні «На ремінь!». Керівник вказує вогневу позицію (місце для стрільби) положення для стрільби і подає команду «ДО БОЮ!». Учень готується до стрільби (переводить зброю з похідного положення в бойове, заряджає зброю) і доповідає: «Такий-то до бою готовий!» На прицілі мають бути встановлені нульові установки.
1. Розкрийте послідовність приготувань до стрільби під час підготовки до ведення вогню по наземних цілях з коротких зупинок.
2. Укажіть послідовність приготувань до стрільби під час підготовки до ведення вогню по наземних цілях на ходу.
3. Обміркуйте і назвіть причини виникнення звуку під час стрільби.
4. Створіть варіант алгоритму одноманітного прицілювання зброї.
5. До яких наслідків зі станом здоров’я призведе посилений розгляд дрібних деталей (мушки й прорізу прицілу)?
6. Обміркуйте, з якою метою після доповіді стрільця: «Такий-то / така-то (звання, прізвище) до бою готовий (-а)!» — на прицілі мають бути нульові установки.
§ 12. ОСНОВИ СТРІЛЬБИ ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ
Пострілом називається виштовхування кулі з каналу ствола зброї енергією газів, які утворюються при згорянні порохового заряду.
Під час пострілу з вогнепальної стрілецької зброї відбуваються такі явища.
1. Від удару бойка по капсулю бойового патрона, досланого в патронник, вибухає ударний вміст капсуля і утворюється полум’я, яке через спеціальні отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду й запалює його.
2. Під час згоряння порохового (бойового) заряду в гільзі патрона утворюється велика кількість сильно нагрітих газів, які створюють високий тиск на дно кулі, дно і стінки гільзи, який також передається на стінки ствола і затвор. Натрапляючи на опір міцних стінок ствола і дна гільзи, що впирається в затвор, порохові гази розповсюджуються в бік найменшого опору, штовхаючи кулю перед собою. Рухові кулі при цьому перешкоджають сили, що виникають через обтискання кулі в дульці гільзи, врізання її в нарізи ствола тощо.
3. Куля врізається в нарізи, обертаючись по них, просувається по каналу ствола з прискоренням і викидається назовні в напрямку осі каналу ствола.
4. Під час руху кулі по стволу виникає відбій зброї.
5. Від тиску газів на стінки гільзи і ствола відбувається їх розтягування (пружна деформація), і гільза, щільно притиснувшись до патронника, перешкоджає прориванню порохових газів у бік затвора.
6. Під час пострілу виникають коливальні рухи (вібрація) ствола і відбувається його нагрівання.
7. Розпечені гази і частинки незгорілого пороху вилітають з каналу ствола за кулею і при зустрічі з повітрям породжують полум’я і ударну хвилю. Остання є джерелом звуку під час пострілу.
Потрібно пам’ятати, що зі збільшенням вологості порох горить повільніше, через це й тиск порохових газів у каналі ствола зростає повільніше. Якщо пороховий заряд від сирів, можливий затяжний постріл, під час якого між ударом бойка по капсулю і появою звуку пострілу проходить помітний проміжок часу. Якщо після спуску курка постріл не відбувся, не потрібно спішити перезаряджати зброю, слід почекати деякий час, щоб не відбувся вибух порохового заряду при відкритому затворі.
Іноді після удару бойка по капсулю постріл може взагалі не відбутися. Таке явище називається осічкою. Її причиною найчастіше буває сирість ударного вмісту капсуля або порохового заряду, а також слабкий удар бойка по капсулю.
Щоб позбутися можливості появи затяжного пострілу або осічок, необхідно оберігати боєприпаси від вологи і тримати зброю в справному стані.
Формуємо компетентності
1. Користуючись знаннями, отриманими на уроках фізики (закон збереження імпульсу), доведіть, що під час пострілу автомат отримує швидкість у стільки разів меншу від швидкості кулі, у скільки разів маса автомата більша за масу кулі.
2. Під час пострілу відбувається пружна деформація (розтягування) гільзи і ствола зброї. Поясніть, що це означає.
Періоди пострілу
Усі вищезазначені явища, що відбуваються під час пострілу, займають дуже малий проміжок часу (0,001-0,06 с). Його поділяють на чотири ще коротших періоди: попередній (піростатичний), перший (основний), другий, третій (період післядії газів).
Розглянемо за графіком, як змінюються тиск газів у каналі ствола і швидкість кулі на кожному з періодів пострілу.
Попередній період (піростатичний). Триває з моменту загоряння порохового заряду патрона до моменту повного врізання кулі в нарізи каналу ствола. Горіння порохового заряду в цей період відбувається при постійному об’ємі, який дорівнює об’єму гільзи патрона, зайнятому пороховим зарядом (куля стоїть на місці (V = 0), її поздовжнім переміщенням при врізанні в нарізи можна знехтувати).
Періоди пострілу (зміни тиску газів (Р) і швидкості кулі (V) залежно від часу): а – попередній період; б – перший період; в – другий період; г – третій період
Протягом піростатичного періоду в каналі ствола тиск газів наростає до рівня, достатнього для того, щоб зрушити кулю з місця й подолати опір її оболонки врізанню в нарізи каналу ствола. Такий тиск називається тиском форсування, на графіку він позначений як (Рф). Він може досягати значень 250-600 кг/см 2 і залежить від ваги кулі, твердості її оболонки, калібру, кількості нарізів тощо.
Перший (основний) період. Цей період іноді називають першим піродинамічним періодом. Він триває від моменту закінчення врізання кулі в нарізи ствола до моменту закінчення горіння пороху.
Протягом часу першого періоду горіння порохового заряду відбувається в об’ємі, який швидко збільшується (об’єм між дном кулі і дном гільзи), бо куля під тиском газів, кількість яких безперервно зростає, рухається по каналу ствола.
Тиск порохових газів спочатку швидко зростає, а потім, пройшовши максимум (Pm), падає до тиску кінця періоду горіння пороху (Рk). У перший проміжок часу наростання кількості газів іде значно швидше, ніж збільшення об’єму, у якому горить пороховий заряд, тому й тиск швидко підвищується, досягаючи свого максимального значення за час tm. Для стрілецької зброї Рm досягає значень, близьких до 3000 кг/см 2 . Максимальний тиск під час пострілу зі стрілецької зброї розвивається при проходженні кулею 4-6 см шляху. Швидкість руху кулі в цей період постійно збільшується до швидкості в кінці періоду горіння пороху (Vk).
Другий (другий піродинамічний) період. Розпочинається з моменту закінчення горіння порохового заряду і триває до моменту вильоту кулі з каналу ствола. З початком цього періоду надходження нових газів припиняється, але через те, що наявні гази ще мають великий запас енергії, продовжується їх розширення і, як наслідок цього, збільшення швидкості руху кулі. У цей період тиск зменшується від Рк до дульного тиску Рд.
Величина дульного тиску в різних видів стрілецької зброї коливається в межах 300—600 кг/см 2 . За час другого періоду швидкість кулі зростає від Vк до Vд.
Третій період (період післядії газів). Період післядії порохових газів на кулю і ствол триває з моменту вильоту кулі з каналу ствола до припинення дії на неї газів. Протягом цього періоду порохові гази, які вилітають зі ствола зі швидкістю 1200-2000 м/с, продовжують діяти на кулю й надають їй додаткової швидкості. Найбільшої (максимальної) швидкості (Vmax) куля досягає в кінці третього періоду на відстані декількох сантиметрів від дульного зрізу ствола. Цей період закінчується в той момент, коли тиск порохових газів на дно кулі буде врівноважений опором повітря.
Для деяких видів зброї, особливо короткоствольної, наприклад пістолетів, через невелику довжину ствола другий і третій періоди об’єднуються в один. Тобто порох не встигає повністю згоріти у стволі і його частинки догоряють у повітрі.
Характер зміни тиску газів і швидкості кулі в каналі ствола також зображають у вигляді графіка, де по осі абсцис відкладають у масштабі відрізки шляху, пройденого кулею у стволі, а по осі ординат – величину тиску або швидкості.
Формуємо компетентності
Яку фізичну величину можна визначити, обчисливши тангенс кута нахилу дотичної до графіка, який показує залежність швидкості руху кулі у стволі зброї від часу?
Графік зміни тиску газів і швидкості кулі у стволі залежно від шляху, пройденого кулею
Отже, під час пострілу відбувається процес дуже швидкого перетворення одного виду енергії в інший. Хімічна енергія пороху під час його згоряння переходить у теплову енергію, яка, своєю чергою, перетворюється в механічну енергію руху системи «куля – порохові гази – ствол».
◄ ПРИЙОМИ СТРІЛЬБИ ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ. ВИБІР І ЗАЙНЯТТЯ ПРАВИЛЬНОЇ ПОЗИЦІЇ ДЛЯ СТРІЛЬБИ. ПОЛОЖЕННЯ ПІД ЧАС СТРІЛЬБИ З МІСЦЯ (ЛЕЖАЧИ, З КОЛІНА, СТОЯЧИ) ТА В РУСІ ►
Прийоми стрільби – це найбільш доцільні дії стрільця при підготовці до стрільби, веденні вогню та його припиненні, які закріплені в Настановах зі стрілецької справи.
У цьому параграфі будемо розглядати прийоми стрільби з автомата Калашникова.
Вибір і зайняття правильної позиції для стрільби
У бойових умовах місце для стрільби автоматник займає та обладнує за командами командира відділення або самостійно. У команді на зайняття місця для стрільби командир може також визначити час на обладнання, положення для стрільби, сектор обстрілу або напрямок стрільби.
Для стрільби з автомата потрібно вибирати таке місце, яке забезпечує найкращу оглядовість і обстріл, укриває автоматника від спостереження і вогню супротивника й дозволяє зручно виконувати стрільбу.
Залежно від обстановки, місце для стрільби вибирають у траншеї, окопі, воронці від снаряда, канаві, за каменем, пеньком тощо. У населеному пункті місце для стрільби може бути вибрано у вікні будівлі, на горищі, у фундаменті будівлі тощо.
Не слід вибирати місце для стрільби поблизу окремих місцевих предметів, що виділяються, а також на гребнях височин.
При завчасній підготовці місця для стрільби необхідно перевірити можливість ведення вогню в заданому секторі або напрямку, для чого автомат послідовно наводиться на різні місцеві предмети. Для зручності й підвищення ефективності вогню з автомата потрібно підготувати упор під цівку.
Для зайняття місця для стрільби командир подає команду, наприклад: «Такому-то (автоматнику такому-то), місце для стрільби там-то – до бою». За цією командою автоматник, пристосовуючись до місцевості, швидко займає місце для стрільби і готується до неї. Для зміни місця для стрільби подається команда, наприклад: «Такому-то (автоматнику такому-то), перебігти туди-то – вперед». За цією командою автоматник намічає шлях висунення на нове місце, укриття місця для зупинок і спосіб пересування, якщо він не вказаний у команді.
Залежно від обстановки і характеру місцевості автоматнику бою пересувається бігом, прискореним кроком і перебіжками або переповзанням. Перед початком пересування автомат потрібно ставити на запобіжник.
Під час руху бігом, прискореним кроком і при перебіганнях автомат можна утримувати однією або двома руками, як зручніше. При переповзанні автомат утримують правою рукою за ремінь біля верхньої антабки або за цівку.
Утримання автомата під час переповзання по-пластунськи
Порядок прийняття положення для стрільби лежачи з автомата: а – автоматник спирається на ліве коліно та ліву руку; б – автомат утримується лівою рукою за цівку
Положення для стрільби з автомата з використанням ременя: а – з коліна; б – стоячи
Положення під час стрільби
Стрільба з автомата може вестися з різних положень та з будь-якого місця, звідки видно ціль або ділянку місцевості, на якій очікується поява противника.
Положення для стрільби зі складеним прикладом
При веденні вогню з місця в пішому порядку автоматник приймає положення для стрільби стоячи, з коліна і лежачи (залежно від умов місцевості і вогню противника). У русі автоматник може вести вогонь на ходу та з короткої зупинки.
Пересуваючись на бронетранспортері, бойовій машині піхоти, автомобілі, танку і десантних засобах, автоматник для ведення вогню приймає зручне для нього положення, дотримуючись заходів безпеки.
Положення для стрільби лежачи, стоячи та з коліна приймається так, як показано на малюнках. У положеннях стоячи та з коліна дозволяється ремінь із шиї не знімати, а використовувати його для більш міцного утримування автомата під час стрільби.
Під час приготування до стрільби з автомата зі складаним прикладом треба спочатку відкинути приклад. Якщо немає часу на відкидання приклада (при раптовому нападі противника), автоматник приймає положення для стрільби (і веде вогонь) з автомата зі складеним прикладом, притиснувши автомат задньою частиною ствольної коробки і пістолетною рукояткою до тулуба.
Залежно від фізичних особливостей автоматника дозволяється проводити стрільбу з лівого плеча, прицілюватися з відкритими обома очима тощо.
Здійснення стрільби (пострілу) відбувається за командами або самостійно залежно від поставленого завдання і обстановки.
У команді для відкриття вогню вказується: кому стріляти, ціль, приціл і точка прицілювання. Наприклад: «Такому-то автоматнику, по спостерігачеві, чотири, під ціль – вогонь», «Відділення, по колоні, п’ять, в пояс – вогонь».
При стрільбі по цілях на дальностях до 400 м приціл та точка прицілювання можуть не вказуватися. Наприклад: «Автоматнику; по атакуючій піхоті – вогонь». За цією командою автоматник веде вогонь з прицілом 4 або «П», а точку прицілювання вибирає самостійно.
Отримавши команду, автоматник установлює на потрібні значення приціл і цілик, а також установлює на автоматичний чи одиночний вогонь перевідник автомата.
Установлення прицілу (а); установлення цілика (б)
Установлення перевідника на потрібний вид вогню: a – для ведення автоматичного вогню; б – для ведення одиночного вогню
Після проведення зазначених операцій необхідно провести прикладання автомата. Для прицілювання треба заплющити ліве око, а правим дивитися крізь проріз прицілу на мушку так, щоб вона припала посередині прорізу, а вершина її була нарівні з верхніми краями гривки прицільної планки, тобто взяти рівну мушку.
Затримуючи дихання на видиху, переміщенням ліктів, а якщо потрібно, корпуса і ніг, підвести рівну мушку до точки прицілювання, одночасно із цим натискаючи на спусковий гачок першим суглобом вказівного пальця правої руки.
Прицілюючись, потрібно стежити за тим, щоб гривка прицільної планки займала горизонтальне положення.
Утримання автомата під час стрільби лежачи: а – лівою рукою за цівку; б – лівою рукою за магазин
Утримання автомата під час стрільби з положення: а – з коліна; б – стоячи
Утримання автомата з використанням ременя під час стрільби з положення: а – з коліна; б – стоячи
Рівна мушка
Для спуску курка треба, міцно утримуючи автомат і затамувавши подих, продовжувати плавно натискати на спусковий гачок доти, доки не відбудеться постріл. Якщо при прицілюванні рівна мушка значно відхилиться від точки прицілювання, потрібно, не посилюючи і не послаблюючи тиску на спусковий гачок, уточнити наводку і знову посилити натиск на спусковий гачок.
При спуску курка не слід надавати великої ваги легким коливанням рівної мушки біля точки прицілювання. Прагнення дотиснути спусковий гачок у момент найкращого поєднання рівної мушки з точкою прицілювання зазвичай призводить до смикання за спусковий гачок і, як наслідок, – до неточного пострілу. Якщо автоматник, натискаючи на спусковий гачок, відчує, що він не може більше не дихати, треба, не посилюючи і не послаблюючи натиску пальцем на спусковий гачок, відновити дихання і, знову затримавши його на видиху, уточнити наводку і продовжувати тиск на спусковий гачок.
При веденні вогню, особливо чергами, треба міцно утримувати приклад біля плеча, не змінюючи положення ліктів і зберігаючи рівну мушку під точкою прицілювання. Після кожної черги (пострілу) слід швидко відновлювати правильність прицілювання. При стрільбі з положення лежачи дозволяється впирати автомат магазином у ґрунт. При стрільбі безперервним вогнем по широкій цілі слід плавно переміщувати рівну мушку з одного флангу цілі до іншого.
Припинення стрільби може бути тимчасовим і повним.
Для тимчасового припинення стрільби подається команда «Стій», а під час стрільби в русі – «Припинити вогонь». За цими командами автоматник припиняє натискати на спусковий гачок, ставить автомат на запобіжник і, якщо потрібно, змінює магазин.
Для повного припинення стрільби після команди «Стій» або «Припинити вогонь» подається команда «Розряджай». За цією командою автоматник ставить автомат на запобіжник, відтягує хомутик назад, встановлюючи в автомата приціл на «П» і цілик на «0», розряджає автомат, а в автомата із прикладом, який складається, крім цього, складає приклад. Під час стрільби з положення лежачи опускає приклад (задню частину ствольної коробки) на землю, а дульну частину автомата кладе на передпліччя лівої руки і далі діє згідно з обстановкою.
Під час стрільби з окопу автомат після розрядження може бути покладений на бруствер окопу ручкою затворної рами вниз.
Стрільба на ходу ведеться з автомата навскидь або з прикладом притиснутим до боку.
◄ ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ З АВТОМАТА. СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПОЛЕМ БОЮ, ВИБІР ЦІЛІ ДЛЯ ОБСТРІЛУ ►
Під час стрільби з автомата потрібно дотримуватися таких правил:
• безперервно спостерігати за полем бою;
• швидко та правильно готувати дані для стрільби;
• уміло вести вогонь по різноманітних цілях у різних умовах бойової обстановки як удень, так і вночі; для ураження групових і найбільш важливих одиночних цілей застосовувати зосереджений вогонь;
• спостерігати за результатами вогню і вміло його корегувати;
• стежити за витратою патронів у бою і вживати заходів щодо своєчасного їх поповнення.
Спостереження за полем бою ведеться з метою своєчасного виявлення розташування і дій противника. Крім того, у бою потрібно спостерігати за сигналами та знаками командира і результатами свого вогню.
Якщо немає особливих вказівок командира, солдати ведуть спостереження у вказаному їм секторі обстрілу. Спостереження ведеться неозброєним оком. Особливу увагу слід звертати на скриті підходи. Місцевість потрібно оглядати справа наліво, від ближніх предметів – до дальніх. Огляд слід здійснювати уважно, адже виявленню противника зазвичай сприяють незначні ознаки. Ними можуть бути: блиск, шум, гойдання гілок дерев і кущів, поява нових місцевих предметів, зміни в положенні та формі місцевих предметів тощо.
За наявності бінокля використовують його тільки для більш старанного виявлення окремих предметів або ділянок місцевості. Важливо при цьому вживати заходів для того, щоб блиском скла бінокля не виявити місця свого розташування.
Уночі місце розташування і дії противника можуть бути встановлені за звуками і джерелами світла. Якщо в потрібному напрямку місцевість освітлена освітлювальним патроном або іншим джерелом світла, потрібно швидко оглянути освітлену ділянку.
Про виявлені на полі бою цілі необхідно своєчасно доповісти командиру і правильно вказати її розташування. Ціль вказується усною доповіддю або трасуючими кулями.
Доповідь повинна бути короткою, ясною та точною, наприклад: «Прямо – широкий кущ, зліва – кулемет», «Орієнтир другий, праворуч два пальці, під кущем – спостерігач».
Під час позначення цілі трасуючими кулями слід здійснити в її напрямку одну-дві короткі черги.
Вибір цілі для обстрілу
Для автоматів найбільш характерними є живі цілі – розрахунки кулеметів, групи стрільців або окремі фігури, які ведуть вогонь з різних положень, а також жива сила на автомобілях, мотоциклах тощо. Крім того, з автоматів (кулеметів) вогонь ведеться і по повітряних цілях. Цілі на полі бою можуть бути нерухомими, такими, що з’являються на короткий час, і рухомими. Автоматнику бою веде вогонь зазвичай у складі відділення або взводу, знищуючи цілі, указані йому командиром. Тому він повинен уважно слухати й точно виконувати всі його команди. Якщо автоматнику в бою ціль для ураження не вказана, то він вибирає її сам. Насамперед потрібно вражати найбільш небезпечні й важливі цілі, наприклад розрахунки кулеметів і гармат, командирів і спостерігачів противника. Із двох рівних за важливістю цілей вибирають для обстрілу найближчу – найбільш уразливу. При появі під час стрільби нової, більш важливої цілі потрібно негайно перенести вогонь на неї.
◄ ПРИЗНАЧЕННЯ ВИХІДНИХ УСТАНОВОК (ВИБІР ПРИЦІЛУ, ТОЧКИ ПРИЦІЛЮВАННЯ І ЦІЛИКА) ►
Перед тим як розглядати призначення вихідних установок, необхідно мати уявлення про форму траєкторії польоту кулі.
Після закінчення періоду післядії газів на кулю під час її руху діють дві сили: сила тяжіння і сила опору повітря. Під дією цих двох сил куля рухається по певній траєкторії, яка являє собою за формою нерівномірно вигнуту криву лінію.
Траєкторія польоту кулі (вид збоку)
Куля після вильоту з каналу ствола обертається навколо своєї осі з великою швидкістю (наприклад, куля, випущена з автомата Калашникова, обертається зі швидкістю 3000 обертів на секунду) і фактично являє собою гіроскоп. Гіроскопом називається будь-яке тверде симетричне тіло, яке швидко обертається (наприклад, дзиґа).
Властивості гіроскопа вивчають у вищих технічних закладах освіти. Тут лише зазначимо, що куля, як гіроскоп, під дією сил тяжіння і опору повітря відхиляється від площини стрільби в бік обертання. Це явище називається деривацією.
Деривація (вид траєкторії згори)
Під час стрільби зі стрілецької зброї величина деривації незначна, тому її вплив на результати стрільби практично не враховується.
Для вивчення траєкторії кулі застосовуються такі основні її параметри.
Точка вильоту – центр дульного зрізу ствола (початок траєкторії).
Горизонт зброї – горизонтальна площина, яка проходить через точку вильоту.
Лінія піднесення – пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола наведеної зброї.
Площина стрільби – вертикальна площина, яка проходить через лінію піднесення.
Кут піднесення – кут між лінією піднесення і горизонтом зброї.
Лінія кидання – пряма лінія, яка є продовженням осі каналу ствола в момент вильоту кулі.
Кут кидання – кут між лінією кидання і горизонтом зброї.
Кут вильоту – кут між лінією піднесення і лінією кидання.
Точка падіння – точка перетину траєкторії з горизонтом зброї.
Кут падіння – кут між дотичною до траєкторії в точці падіння і горизонтом зброї.
Повна горизонтальна дальність – відстань від точки вильоту до точки падіння.
Точка прицілювання (наводки) – точка на цілі або поза нею, у яку наводиться зброя.
Лінія прицілювання – пряма лінія, яка проходить від ока стрільця через середину прорізу прицілу (на рівні з його краями) і вершину мушки в точку прицілювання.
Кут прицілювання – кут між лінією піднесення і лінією прицілювання.
Кут місця цілі – кут між лінією прицілювання і горизонтом зброї.
Прицільна дальність – відстань від точки вильоту до перетину траєкторії з лінією прицілювання.
Точка зустрічі – точка перетину траєкторії з поверхнею цілі (землі, перешкоди).
Висота траєкторії – найкоротша відстань від вершини траєкторії до горизонту зброї.
Елементи траєкторії
Отже, перед пострілом стрілецька зброя повинна займати в просторі певне положення, яке забезпечує попадання кулі в ціль. Для цього стволу зброї необхідно надати кут прицілювання, який відповідає дальності до цілі, і боковий кут, який враховує деривацію кулі і рух цілі по фронту. Ця операція називається наведенням зброї.
Наведення здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв, встановлених на зброї, які називаються прицільними пристроями, або прицілами.
Для вибору вихідних установок прицілу, цілика й точки прицілювання необхідно визначити дальність до цілі і врахувати зовнішні умови, які можуть вплинути на дальність і напрямок польоту кулі. Приціл, цілик і точку прицілювання вибирають з таким розрахунком, щоб під час стрільби середня траєкторія польоту куль проходила посередині цілі.
При стрільбі з автомата АК-74 на дальності до 400 м вогонь слід вести, як правило, з прицілом 4 або «П», ціликом «0» прицілюватися потрібно в нижній край цілі або в середину, якщо ціль висока (зростові фігури тощо).
Під час стрільби на дальності, яка перевищує 400 м, приціл встановлюється відповідно до дальності цілі, округленої до цілих сотень метрів, цілик – «0». Заточку прицілювання, як правило, приймається середина цілі.
Дальність до цілей можна визначити на око. При визначенні дальності окоміром потрібно враховувати таке:
• розмір відрізка місцевості з віддаленням його від стрільця (у перспективі) здається йому меншим;
• яри, балки, річки, що перетинають напрямок на ціль, «крадуть» (зменшують) дальність;
• дрібні предмети (кущі, камені, окремі фігури) здаються більш далекими, ніж великі предмети, що є на тій самій відстані (ліс, гора, колона військ);
• одноколірне, одноманітне тло місцевості (луг, сніг, рілля) виділяє і ніби наближає предмети, що розташовані на ньому, якщо вони мають інше забарвлення. Строкате, різноманітне тло, навпаки, маскує і ніби віддаляє їх;
• похмурого дня, під час дощу, у сутінках, у туман дальності здаються збільшеними, а світлого, сонячного дня, навпаки, зменшеними;
• у гірській місцевості видимі предмети ніби наближаються.
Треба пам’ятати, що значне відхилення зовнішніх умов від табличних (нормальних) змінює дальність польоту кулі або відхиляє її в бік від напрямку (площини) стрільби. За табличні умови стрільби приймаються: температура повітря + 15 °С, відсутність вітру і підвищення місцевості над рівнем моря, кут місця цілі не більше ніж 15°. Відхилення температури повітря від табличної викликає зміну дальності польоту кулі, збільшуючи її при стрільбі в літній час і зменшуючи взимку. Дальність польоту кулі при стрільбі в літній час збільшується незначно, тому вносити поправку в приціл або в положення точки прицілювання не слід. Дальність польоту кулі при стрільбі взимку (в умовах низьких температур) на відстані понад 400 м зменшується на значну величину (50-100 м), тому необхідно при температурі повітря, вищій за -25 °С, точку прицілювання вибирати по верхньому краю цілі, а при температурі повітря, нижчій від -25 °С, збільшувати приціл на одну поділку.
Поправки в установку прицілу на перевищення місцевості над рівнем моря і на кут місця цілі враховуються тільки при стрільбі в горах, якщо відстань до цілі більша за 400 м.
Боковий вітер значно впливає на політ кулі, відхиляючи її вбік. Величина відхилення кулі залежить від швидкості і напрямку бічного вітру і дальності до цілі. Що сильніший боковий вітер, що його напрямок відносно напрямку польоту кулі ближчий до 90° і що далі ціль, то на більшу величину відхилиться куля в бік від напрямку стрільби. У зв’язку із цим необхідно вносити поправку на боковий вітер. Вона враховується при стрільбі з автомата виносом точки прицілювання у фігурах цілі або метрах. У таблиці 3 наведено поправки для автомата АК-74. Поправка на боковий вітер береться в той бік, звідки дме вітер. Так, при вітрі зліва точка прицілювання виноситься вліво, при вітрі справа – управо.
Дальність стрільби, м
Поправки на боковий помірний вітер (4 м/с) під кутом 90° до напрямку стрільби (заокруглено)
у фігурах людини