Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського „Злочин і покарання”) – ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ

Достоєвський у своєму романі зображує сутичку теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить необгрунтованою будь-яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як сутичка людини, одержимої вкрай злочинною теорією, із життєвими процесами, що спростовують цю теорію.

Теорія Раскольникова побудована на нерівності людей, на обраності одних і приниженні інших. І убивство старої задумане як життєва перевірка цієї теорії. Такий засіб зображення убивства яскраво виявляє авторську позицію: злочин, який скоїв Раскольников, — це низька, негідницька справа з погляду самого героя. Але він учинив його свідомо, переступив свою людську натуру, хоча в той же час начебто і не по своїй волі, начебто виконуючи чиєсь розпорядження.

У трактирі Раскольников підслухав міркування студента про те, що в ім’я високих цілей стару лихварку можна убити. І трагічною випадковістю стало убивство ним Лизавети. Вбивши стару, він перевів себе в розряд людей, до яких не належать ні Разумихін, ні сестра, ні мати, ні Соня. Він відрізав себе від людей. Це заважає йому не тільки жити спокійно, але і просто жити. Тому душевна боротьба героя стає все заплу- танішою, Раскольников як і раніше вірить у силу своєї ідеї і зневажає себе за слабкість. У той же час він страждає від неможливості спілкування з матір’ю і сестрою, думати про них так само болісно, як думати про убивство Лизавети. Раскольников повинен, за своєю теорією, відступитися від тих, за кого страждає. Йому нестерпна думка про те, що його теорія подібна до теорій Лужина і Свидригайлова, він ненавидить їх, але не має права на цю ненависть. „Мати, сестра, як я люблю їх! Чому тепер я їх ненавиджу, поруч себе не можу виносити. ”. У монолозі показана вся жахливість його становища: людська натура зіткнулася з його нелюдською теорією, і вона перемогла.

Достоєвський не показує морального відродження свого героя. Завдання письменника полягає в тому, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея і якою страшною може вона бути .

Ідея героя про право сильного на злочин виявилася абсурдною. Реальне життя перемогло теорію.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

У чому злочин і в чому покарання Раскольникова?

Твір по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”. “Злочин і покарання” – один із самих значних романів Достоєвського. У ньому звучить гострий біль письменника за принижену і ображену людину. Герой роману – Родіон Раскольников був студентом. Він похмурий і недовірливий. Ця людина живе як би окремо від світу: нічим не цікавиться з того, чим цікавляться навколишні його люди. У той же час він гордовитий, навіть “жахливо високо себе цінує і, здається, не без деякого права на це”. Але це тільки одна сторона особистості Раскольникова.

Разуміхін говорить, що “точно в ньому два протилежних характери по черзі переміняються”. І це вірно. Адже Раскольников ще добра, любляча, великодушна і чуйна людина. Він любить матір, сестру, дітей. Один час Раскольников навіть подумував про одруження, спонукуваний незвичайним почуттям. “Вона хвора така дівчинка була, зовсім хворілі. Жебракам любила подавати і про монастир все мріяла… Погануля така… собою. Право, не знаю, за що я до неї тоді прив’язався, здається за те, що завжди хвора. Будь вона ще кульгаючи або горбата, я б, здається, ще більше її полюбив…” – згадує Раскольников.

цьому роздумі героя проявляється ще одна риса його характеру, непомічена раніше: він хоче робити добро людям. Цим же бажанням він керується й у будинку Мармеладових, коли віддає цій сім’ї останні свої гроші. І ще одна риса, без якої портрет героя був би неповним – він розумний, навіть, можна сказати, талановитий. Будучи ще студентом, він написав статтю на філософську тему, надруковану і помічену. У статті Раскольников викладає свої погляди на суспільство. Незвичайна, горда людина, володар душ, здатний вирішувати долі інших, – от ідеал Раскольникова. По його теорії, суспільство ділиться на дві категорії людей: правителі, які для досягнення своєї мети мають право вчинити злочин на початку своєї кар’єри, і все інше людство, слабке і покірне. Що ж штовхнуло Раскольникова на злочин? Кілька причин, одна з яких соціальна. Раскольников – збіднілий дворянин, що не має ні капіталів, ні доходів. Він приїхав у Петербург вчитись в університеті, щоб по закінченні навчання дістати положення у суспільстві. Вчитися йому доводиться на ті гроші, які виділяє йому мати зі своєї убогої пенсії, та на власні заробітки від випадкових уроків. Але навіть закінчення університету не гарантує йому повного благополуччя. “Він був задавлений бідністю”, заборгував усім, заклав за гроші останні речі, що були у нього, квартирна господарка перестала йому відпускати страву, і він сидів без обіду”.

Раскольников голодував, як це траплялося з усіма студентами. Він зовсім пообносив речі, йому навіть на вулицю не було в чому вийти, тому не можна було розраховувати і на уроки. Але страждав не один Раскольников. У такому ж або майже у такому ж положенні були його мати і сестра. Щоб підтримати гаряче люблячого брата, сестра Дуня надійшла гувернанткою у сім’ю Свідрігайлова. Свідрігайлов спокусився на честь і безвинність Дуні, і вона змушена була залишити місце. У безвихідному положенні Дуня погоджується на шлюб з Лужиним і тим самим приносить себе в жертву заради брата. І тоді в голові Раскольникова зріє план. Треба забрати все неварте і непотрібне, щоб можна було жити тим, хто на це “право має”. Заради тих, кого кохаєш, треба “переступити чорта”, “зробити перший крок”, стати початковою ланкою того ланцюга, що зв’язує сьогодення з “світлим майбутнім”. Саме із цих, здавалося б, світлих думок і починається злочин Раскольникова. Але не тільки заради рідних діє Раскольников. На думку Раскольникова, можна вчинити злочин заради загального добра, злочин “по совісті”. Можна вбити “дурну, безглузду, незначну, злу, хвору, нікому не потрібну, а навпроти, усім шкідливу старушонку”, взяти її гроші і загладити цей “крихітний злочин” тисячами добрих справ. Вбивши старушонку, він заодно довідається, хто ж такий Родіон Раскольников: “тварина тремтяча” або “владар долі”? По суті, коли Раскольников випадково почув розмову студента і офіцера про те, що непогано б вбити бабусю-процентщицю і взяти її гроші, думка ця вже була в голові Раскольникова, вона просто знайшла плоть, матеріалізувалася. Тепер ця думка настільки захопила усього Раскольникова, що навіть рухає його вчинками. “…Він ніяк не міг зрозуміти і пояснити собі, чому він, втомлений, змучений, котрому було б усього вигідніше повернутися додому самим найкоротшим і прямим шляхом, повернувся додому через Сінну площу, на яку йому було зовсім зайве йти”. Там, на Сінний, Раскольников чує розмову сестри баби Лізавети з міщанином, з якої точно довідається, що наступного дня баба “рівно о сьомій годині вечора залишиться у будинку одна”. Тепер уже він ні про що інше не міг думати. Його захопила ідея. Злочин скоєно. Тепер починається на менш страшне – покарання Раскольникова.

Він не в змозі пережити свій злочин. Страждання совісті, що виникли ще до вбивства, тепер стали просто нестерпними. Раскольникова охоплює страх. Цей страх позбавляє його впевненості у собі. Повістка по дріб’язковому приводі роздуває його до межі. Тепер він вже готовий зізнатися. “Тільки б скоріше”, – шепотить він. Раскольников готовий впасти на коліна перед Богом і перед дрібним поліцейським чиновником, якого він нехтує. До того ж Раскольникову не дає спокою Порфирій Петрович. Здоровий глузд підказує Раскольникову, що ні свідків, ні доказів ні, що йому нема чого боятися. Але Раскольников боїться. Його страх не просто страх перед покаранням, він боїться за саму ідею. Адже якщо він попадеться на початку шляху, загине не тільки він, загине й ідея. Раскольников задумав стати і Наполеоном, і Месією, і тираном, і благодійником людства. Якби йому вдалося випробування, якби вбивство “шкідливої старушонки” Олени Іванівни спричинило б добрі й тільки добрі наслідки, він порахував би свою ідею здійсненою. Однак результат випробування показав, що Наполеон і Месія в одній особі несумісні, що намічений їм шлях веде зовсім не туди, куди він його подумки прокладав. Адже Раскольников хотів добра всім, хотів зробити всіх скривджених і ображених щасливими. Але, вбивши бабу, йому довелося піти на ще один злочин – вбити Лізавету. А Лізавета – одна із принижених і ображених, котрих хотів врятувати Раскольников. Тепер, начебто б довівши собі й іншим, що він не “тварина тремтяча”, а теж “право має”, Раскольников, як ніколи раніше відчуває себе цією самою “твариною тремтячою”. Раскольников виявився у тупику й сам собі зізнається в цьому: “Принцип-те я й убив, а переступити, не переступив, на цій стороні залишився…

Тільки й зумів, що вбити. Та й того не зумів, виявляється…”. Щоб полегшити страждання совісті, Раскольников іде з винною, “кається” на площі й у суді, потім відправляється на каторгу, Але це не вирішує його проблем. Він залишається відчуженим від людей, і хоча його як і раніше мучить совість, не розстається зі своєю ідеєю. Усього за годину до явки в поліцію він сказав Дуні: “Злочин? Який злочин. Не думаю я про нього і змивати його не думаю”. Навіть на каторзі, через півтора року, роздумуючи над здійсненим, він не вважає себе винним: “Він строго судив себе, і запекла совість не знайшла ніякої особливо жахливої провини в його минулому, крім хіба що простого промаху, що із усяким може трапитися”. Раскольников був увесь цей час духовно мертвий: “Я не бабу вбив, я себе вбив”. Каторга є не покаранням для нього, а скоріше порятунком. Саме так Раскольников воскреє до нового життя, усвідомивши, що все його життя “було якимось вищим, дивним, як би навіть і не з що стався фактом”. І дійсно, те життя залишилося у минулому. Тепер Раскольников вже інший, обновлений, здатний любити й відкривати своє серце людям.

Схожі твори:

1. У чому злочин і кара Родіона Раскольникова? (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”) “Злочин і кара” – один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він складається із шести частин з епілогом. Одна частина – опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі –.
2. У чому злочин і кара Родіона Раскольникова? Твір за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”. “Злочин і кара” – один із найкращих романів Достоєвського. Створювався Твір в умовах страшенних злиднів. Він скла1 дається із шести частин з епілогом. Одна частина – опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він.
3. Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Достоєвський у своєму романі зображує сутичку теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить необгрунтованою будь-яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна.
4. Ідея Раскольникова і її крах (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Достоєвський у своєму романі зображує сутичку теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить необгрунтованою будь-яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як сутичка людини, одержимої вкрай злочинною теорією.
5. “Кроки” Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Це людина ідеї. Ідея охоплює його І володіє ним, але маючи ту властивість, Що володарює у ньому не стільки В голові його, скільки втілюючись У нього, переходячи в натуру, завжди Зі стражданням і занепокоєнням, і, уже Одного разу поселившись у натурі, Потребує і негайного використання До справи. Ф. Достоєвський Ф.
6. Кроки Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ “Кроки” Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Це людина ідеї. Ідея охоплює його І володіє ним, але маючи ту властивість, Що володарює у ньому не стільки В голові його, скільки втілюючись У нього, переходячи в натуру, завжди Зі стражданням.
7. Теорія Раскольникова і її розвінчання у романі “Злочин і покарання” Теорія Раскольникова носить певний відбиток часу. Його ідея про “право сильного” відбивала деякої думки нігілізму – світогляду, популярного в 60-иі роки 19 століття. Головний герой багато часу міркує над історією життя людства. Висновки його зводяться до того, що прогрес здійснюється найчастіше на чьих-нибудь стражданнях Розкольників уважає, що люди являють собою.
8. Чому “переступивший” Свидригайлов покінчив із собою, а Розкольників – немає? (по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) У романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і наказание” розкривається ряд загальнолюдських проблем: может чи людина в ім’я високої ідеї зробити преступление, як після цього жити й звідки чекати покарання? Головний герой роману, студент Родіон Раскольников (саме прізвище символізує розрив, роздвоєння), поставлений перед дилемою. Він бачить дрібне, частка зло в особі.
9. Сутність теорії Раскольникова.(по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Сутність теорії Раскольникова. (по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Достоєвського “Злочин і покарання” був написаний у шістдесяті роки XIX століття. Це було неясне для Росії час. У Росії поглибилися соціальні протиріччя Достоєвський виступає проти суспільства, що штовхає людини на злочин. Письменник говорить, що людина повинен мати право на нормальне.
10. ОБРАЗ РАСКОЛЬНИКОВА(По романі “Злочин і покарання”) Федір Михайлович Достоєвський – письменник-філософ, що ставив і вирішував у своїх добутках сложнейшие, вічні питання буття. Його герої – незвичайні люди. Вони мечуться й страждають, роблять лиходійства й каються, перебуваючи в нескінченному пошуку істини. Такий і головний герой роману “Злочин і покарання” Родіон Романович Розкольників. “Він до того поглибився в.
11. Теорія Родіона Раскольникова, її перевірка й спростування в романі “Злочин і покарання” Злочин Родіона Раскольникова почалося не з убивства й одержало свою розв’язку не в поліції. Час не закінчився в ділянці, вона полетіло вдалину, у нескінченність, що читач, по-моєму, утрудняється визначити для героїв роману. Задовго до описуваних подій бідний студент Родіон Розкольників пише статтю, у якій він доводить і відстоює права “вищих”.
12. Остання зустріч Раскольникова з Порфирієм Петровичем. (“Злочин і покарання”, ч. VI, гл. II.) Роман Федора Михайловича Достоєвського “Злочин і покарання” – “один із самих складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після здійснення їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього миру, від найближчих йому людей – матері, сестри, друга… Після сцени вбивства практично відразу починається.
13. “Злочин і покарання” – соціально-психологічний роман Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” є соціально-психологічним. У ньому автор ставить важливі соціальні питання, що хвилювали людей того часу. Своєрідність цього роману Достоевського полягає в тім, що в ньому показана психологія сучасної авторові людини, що намагається знайти рішення насущних соціальних проблем. Достоєвський разом з тим не дає готових.
14. СОЦІАЛЬНІ МОТИВИ ЗЛОЧИНУ РАСКОЛЬНИКОВА В РОМАНІ ДОСТОЄВСЬКОГО “ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ” Роман Ф. М. Достоєвського, по суті, є соціально-психологічним і філософським добутком. Достоєвський показав дно капіталістичного міста, мир принижених і ображених. Автор викриває суспільство, де панують гроші, суспільство, що нещадно до тих, хто не має грошей. Жертвою капіталістичного миру стає й головний герой роману – Родіон Розкольників. Цей образ відтворений психологічно.
15. Двійники й антиподи Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”) Роман Ф. Достоєвського “Злочин і кара” – це “психологічний звіт одного злочину”, вчиненого Родіоном Раскольниковим. І хоча головним героєм є Раскольников, у романі наведена ціла система образів його двійників і антиподів. Усі вони – люди складні і суперечливі. Ідеї і принципи кожного з них таємно або явно знаходять втілення в.
16. Індивідуалістичний бунт Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”) Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” – це твір, присвячений історії того, як довго й важко йшла до розуміння істини через страждання й помилки бентежна людська душа. Для Достоєвського, людини глибоко релігійної, зміст людського життя полягав у розумінні християнських ідеалів любові до ближнього. Розглядаючи з цього погляду злочин Раскольникова.
17. Теорія Раскольникова й життя (по романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Суха, мій друг, теорія скрізь, А древо життя пишно зеленіє. Иоганн Гете Розповідають, що В. Г. Бєлінський сказав молодому письменникові Достоєвському: “Цінуєте ваш дарунок і будете великим художником”. Мабуть, у дні важких випробувань спогад про це гріло “державного злочинця” Достоєвського. І, імовірно, саме на каторзі й зародилося бажання написати книгу.
18. Крах теорії Раскольникова у романі “Злочин і кара” Роман Достоєвського “Злочин і кара” – Один з видатних творів світової літератури (це “енциклопедія життя Росії 60-х років”; нелюдяність буржуазного суспільства; пошуки виходу зі світу користі й наживи в царство добра і правди). Незвичайний злочинець Родіон Раскольников – Головний герой роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара” злочин – Вбивство лихварки.
19. Злочин і покарання характеристика образу Раскольникова Родіона Романовича Розкольників Родіон Романович – головний герой. Співвідносимо з пушкінським Германном(“Пікова дама”), бальзаков| ским Растиньяком(“Батько Горио”), Жюльеном Сорелем з рома-на Стендаля “Червоне і чорне”. Сам Достоєвський в чорнових матеріалах до роману зіставляє Раскольникова з Жаном Сбо-гаром, героєм однойменного роману французького письменника Ш. Нодье(1818). “…Чудово хороший собою, з прекрасними темними очима, темно-рус.
20. “Теорія Раскольникова” за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин i кара” Для того щоб підкреслити контрасти сучасної йому реальності, Достоєвський протиставляє в романі характери різних героїв: Лужина і Мармеладова, Разуміхіна і Раскольникова, Свидригайлова і Дунечки. За допомогою цих образів автору вдається найбільш правдиво зобразити сувору дійсність того часу з її жорстокістю, соціальною нерівністю, пригніченням одних і вседозволеністю інших. Головним завданням своєї.

✅Які причини злочину Раскольникова?

«Злочин і кара» – великий твір, який воістину складний, впливовий та глибокий. Вивчаючи суть даного твору ми стикаємося з глобальними проблемами, які впливають на долі людини.

Головним героєм роману є Родіон Раскольников. Він робить страшний злочин – вбивство, до того ж ще й подвійне. Що ж довело його до такого гріха? Як же так вийшло, що молода людина виростила в собі таку жахливу думку?

На все це є кілька причин. Звичайно, це соціальний стан героя. Він живе в бідній родині, яка потребує звичайних людських благах. Його матір і сестру звинувачують в шиллерівському оптимізму. Але, це не та причина, яка дійсно стає реальним поштовхом до вбивства.

Раскольников, досить цікавий персонаж. Навіть сам автор неоднозначно ставиться до нього. З одного боку, він чесний і освічений. Тільки от знайти себе в цьому складному суспільстві він не може. Чому головного героя Достоєвський прозивали Раскольниковим.

Так, тому, що вона відчужується від людей, ховається від усілякого спілкування, в його внутрішньому світі відбувається розкол нерозуміння добра і зла. Висловлюючи презирство до людей, він прагне бути самотнім, залишає всіх своїх друзів, включаючи і Разумихина.

Читаючи роман, ми бачимо, що Раскольников байдужий не тільки до оточуючих, але і до життя в цілому. Ще в університеті, він відчув самотність, ні з ким не спілкувався. Так, його поважали за знання, але зовсім не любили, як людину. Тому, Раскольников став абсолютно закритим і недовірливим до людей.

За теорії головного героя, все люди ділилися на звичайних і незвичайних. Звичайні люди живуть в слухняності, в чіткості за законами і не має права їх порушувати. А ось незвичайні люди можуть володіти понад силою і переступати створений закон.

Після скоєння подвійного вбивства, злого діяння, він виправдовується. Його ідея провалилася і перетворилася в дурниця. Але, внутрішні переконання так і залишилися з головним героєм.

В епілозі ми дізнаємося, що через півтора року, Раскольников все також замкнутий і прихований від людей. Достоєвський, створенням такого героя, показує нам, читачам, що скоєний злочин – це не тільки впливу суспільства і соціального положення. Це внутрішні переконання, моральність і втрата будь – якої людяності.