Прислівники пишуться разом, окремо і через дефіс.
Як і всі слова української мови, прислівники утворюються за допомогою таких способів словотвору: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, складання слів чи основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Деякі прислівники є омонімічними до інших частин мови в певній формі.
Прислівник — це єдина з шести самостійних частин мови, що не змінюється ні за числами, ні за відмінками, не має ознак роду. Прислівники — це слова без закінчень, які мають властиві лише прислівникам словотворчі суфікси -о, -е, -и, -у, -ому, -єму: лячно, добре, залюбки, згарячу, по-нашому, по-твоєму.
У реченні прислівник найчастіше виступає обставиною, інколи — присудком (у безособових реченнях), а також — означенням (запитання ставимо від іменника). Приклад: Повернуся додому завтра. Тихо в лісі.
Пишемо окремо Прислівники, які утворені з двох однакових основ з прийменниками У, В, ПО, ЗА, ВІД: рік у рік, день у день, плече в плече, раз по раз, один за одним, час від часу. Прислівники, які складаються з 4-х компонентів: з боку на бік, з дня на день, з краю в край, з ранку до вечора.
Прислівником називається незмінна самостійна частина мови. Вона виражає: ознаки дії, коли залежить від дієслова або його форми — дієприслівника: злетіти (як?) раптом; повернувшись (куди?) додому. …