Законодавча влада в США

Конгрес США складається з двох палат – Палати представників і Сенату, він обирається на основі загальних рівних і прямих виборів таємним голосуванням.

Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Палата представників у складі 435 депутатів обирається строком на два роки в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року в одномандатних округах. Між штатами депутатські місця розподіляються пропорційно до чисельності населення. Перерозподіл місць здійснюється раз на десять років за підсумками перепису населення. Виборчі округи у виборах до Палати представників повинні мати рівну, по можливості, кількість населення.

Нині квота представництва становить 520 тис. осіб. Найбільше представництво мають штати Каліфорнія (45), Нью-Йорк (34), Техас (27), Пенсільванія (23) та Іллінойс (22). Ряд штатів – Аляска, Вермонт, Вайомінг, Делавер, Південна і Північна Дакота – мають по одному представнику. Це мінімальна норма представництва за Конституцією.

Крім повноправних членів до палати обираються по одному делегату від Федерального округу Колумбія, о-ва Гуам, Віргінських о-вів, Східного Самоа і Пуерто-Рико. Вони мають право брати участь у роботі палати та п комітетів, але позбавлені права голосу.

Депутатом може бути обрана особа, що є громадянином США не менше семи років, досягла 25 років і проживає в штаті, де знаходиться її виборчий округ.

Сенат є органом представництва штатів і складається зі 100 сенаторів: кожен штат обирає по два сенатори строком на 6 років одночасно з палатою представників. Проте сенат оновлюється на 1/3 кожні два роки. Сенатором може бути вибрана особа, що є громадянином США не менше дев’яти років, досягла ЗО років і проживає в штаті, від якого обирається.

Структура Конгресу.

Кожна палата Конгресу має внутрішню розгалужену систему допоміжних органів, які покликані сприяти виконанню конституційних повноважень: голови палат, комітети, партійні фракції, адміністративно-технічні служби.

Головою палати представників є спікер, формально обраний палатою. Його обрання визначене заздалегідь, оскільки він є представником партійної фракції більшості в палаті. Спікер палати представників – “третя” посадова особа в державі. Він займає пост президента республіки вслід за віце-президентом у разі вакансії. У сенаті головує за посадовим становищем віце-президент. У разі його відсутності обирається тимчасовий голова від партійної фракції більшості.

Важливу роль у діяльності Конгресу виконують комітети: об’єднані, комітети всієї палати, спеціальні, погоджувальні, постійні. Об’єднані комітети включають членів обох палат Конгресу (економічний, з оподаткування, з бібліотеки Конгресу) і координують діяльність палат Конгресу в певній сфері. Комітет усієї палати – це засідання палати у повному складі, що виступає як комітет, щоб прискорити проходження якого-не-будь законопроекту. При цьому обговорення питання проходить за регламентною процедурою комітету. Спеціальні комітети мають тимчасовий характер. Вони створюються для вирішення конкретного питання. Погоджувальні комітети фундуються обома палатами у разі виникнення розбіжностей між ними з певного питання.

Вирішальна роль у законодавчій діяльності Конгресу належить постійним комітетам палат. У палаті представників створено 22 постійні комітети. У сенаті працює 16 постійних комітетів. Постійні комітети визначають долю кожного законопроекту. Практика свідчить, що 90 % законопроектів, схзалених постійними комітетами, приймається палатами без поправок.

Компетенцію Конгресу США встановлено Конституцією в розділах 8 і 9 ст. 1, а також визначено поправкою 16.

Вони можуть бути представлені дещо спрощеною схемою: 1) прийняття законодавства; 2) бюджет і фінанси; 3) формування апарату виконавчої і судової влади; 4) контроль за діяльністю урядового апарату; б) здійснення квазісудових функцій;

6) регулювання міжурядових відносин. До цього переліку слід додати функції, які не відображені в Конституції, але багато в чому визначають роль Конгресу. До таких неконституційних функцій можуть бути віднесені представництво партій, соціальних прошарків і груп, громадських і професійних організацій; участь у формуванні громадської думки; визначення політичної лівії розвитку тощо.

Законодавчі акти Конгресу США називаються біллі. Білль – законопроект, прийнятий в однаковій редакції обома палатами, після схвалення президентом або подолання його вето білль стає законом (актом, статутом). Прийняття в США нормативних актів вищої юридичної сили у вигляді біллів є своєрідною даниною англійській традиції. Ці документи поділяються на публічні й приватні. Перші є актами загальної дії, другі – актами індивідуального застосування або локальної дії.

Слід зазначити, що в рамках американської моделі системи поділу влади законодавчий процес жорстко залежить від президента. Глава держави тією або іншою мірою ініціює близько ЗО % законопроектів, щорічні послання президента визначають принципові напрями законотворчості.

Фінансові повноваження Конгресу полягають у праві встановлювати і стягувати податки, мита, податі й акцизні збори однаково на всій території США, сплачувати борги, робити позики, карбувати монету, регулювати вартість валюти США, встановлювати покарання за підробку державних цінних паперів і монет. Разом із тим підготовку проекту бюджету повністю зосереджено в руках виконавчої влади. Проте, розглядаючи бюджет у палатах, конгресмени мають право значно коригувати запрошувані суми асигнувань.

У Сполучених Штатах існує оригінальний інститут імпаундмент. Він полягає у відмові президента витрачати гроші, виділені згідно із законом Конгресом. Законодавче регулювання подібної ситуації було визначене лише 1974 р. Відповідно до закону президент у разі бюджетного конфлікту зобов’язаний звернутися до Конгресу зі спеціальним посланням, у якому Дається пояснення причин, що викликали відмову від використання або припинення витрачання асигнованих коштів. Подолати “саботаж” президента Конгрес може, прийнявши білль, який санкціонує асигнування.

Повноваження в галузі економіки і торгівлі включають прерогативи приймати одноманітні закони з питань про банкрутство, регулювати торгівлю з іноземними державами і між окремими штатами.

Військові повноваження означають право оголошувати війну, формувати і забезпечувати армію, створювати й утримувати військово-морський флот. Президенти упродовж усієї американської історії багато разів (близько 200) використовували збройні сили за кордоном без оголошення Конгресом війни. Навіть якщо такі акції означали грубе нехтування міжнародного права і прав людини, але обіцяли або створювали високу підтримку громадськості усередині країни, вони без коливань вдавалися до військової сили, ігноруючи світову громадську думку, і виправдовували такі дії національними інтересами. Так було у В’єтнамі, коли заявила про себе ніксонівська “мовчазна більшість”, і в результаті президент затягнув американську участь у війні ще на декілька років; так було на Гренаді та під час бомбардування Лівії, так було в Панамі.

Крім того, Конгресу належать повноваження, що стосуються регулювання порядку набуття громадянства США, установи федеральних судів.

Цей перелік не є вичерпним. Адже, визначивши повноваження, творці Конституції записали, що “Конгрес має право. видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні” для реалізації цих повноважень. Зазначене конституційне положення дає можливість конгресу розширювати свою компетенцію.

Разом із тим Конституція встановила для Конгресу низку заборон: не присвоювати дворянські титули, не порушувати процесуальних прав громадян, не обкладати податком або митом товари, що вивозяться зі штату, не видавати грошей з казначейства інакше, як на основі закону.

Донедавна Конгрес володів так званим “законодавчим вето”. За допомогою його Конгрес міг анулювати або припинити дії актів виконавчої влади, приймаючи як резолюції обох або однієї з палат. Проте в 1983 р. Верховний суд США визнав його застосування неконституційним, нуліфікувавши (тобто анулювавши) положення майже 200 законодавчих актів Конгресу і позбавивши останнього дієвої форми контролю.

Компетенція палат Конгресу не є однаковою. Лише до палати представників можуть вноситися фінансові законопроекти. Вона формулює також звинувачення у порядку імпічменту стосовно президента та інших вищих посадовців, обирає президента у випадку, якщо жоден кандидат не одержить абсолютної більшості голосів виборців. Верхня палата також наділена виключними повноваженнями. Лише сенату належить право ратифікувати міжнародні договори, затверджувати призначення на вищі посади в державі, здійснювані президентом, вирішувати питання про винність посадовця у порядку імпічменту, обирати віце-президента, якщо жоден кандидат не одержить абсолютної більшості голосів виборців. Сенат розглядається як орган, що представляє інтереси штатів і забезпечує спадкоємність державної влади, для цього сенат обновляється частинами.

Конгрес реалізує свої повноваження шляхом прийняття законів і резолюцій. Законодавчий процес у Конгресі США реалізується, як і в багатьох інших державах, у таких стадіях: внесення законопроекту, обговорення і прийняття. Право внесення законопроекту мають лише члени палат. Причому законопроекти, як правило, вносяться одночасно представниками і сенаторами. Практично законодавча ініціатива членів Конгресу багато в чому визначається посланнями президента республіки, в яких прямо вказується, які закони слід прийняти. Обговорення проходить у трьох читаннях. Перше читання є формальним: законопроект реєструється, інформуються члени палат, і законопроект направляється в постійні комітети. Під час другого читання вносяться поправки. У третьому читанні відбувається обговорення законопроекту з внесеними поправками, внесення поправок (окрім редакційних) у третьому читанні не допускається. Після цього законопроект ставиться на голосування. Третя стадія – прийняття законопроекту. Після прийняття закону в кожній палаті він направляється на затвердження президенту.

У разі виникнення розбіжностей між палатами за яким-не-будь законопроектом із членів обох палат на паритетних засадах створюється погоджувальний комітет. Текст законопроекту, схвалений погоджувальним комітетом, палати змінити не

можуть. Проте якщо палати знову виявлять незгоду, то створюється новий погоджувальний комітет або законопроект вважатиметься знехтуваним.

Палати американського Конгресу є рівноправними у законотворчості: усі закони приймаються за згодою обох палат.

Палата представників США

Сполучені Штати є великою, роздробленою, різноманітною та все ще єдиною нацією, і лише деякі урядові органи відображають парадокс, що ця країна краще, ніж Палата представників .

Ключові висновки: Палата представників США

• Палата представників є нижньою палатою двох законодавчих органів федерального уряду Сполучених Штатів.
• Палата наразі складається з 435 представників, яких називають конгресменами або конгресменами, які обіймають необмежену кількість дворічних термінів. Кількість представників від кожного штату залежить від кількості населення штату.
• Згідно з вимогами Конституції, представники повинні проживати в штаті, від якого вони обрані, повинні бути громадянином США не менше семи років і бути не менше 25 років.
• Основні обов’язки представника включають представлення, обговорення та голосування законопроектів, пропонування поправок до законопроектів і роботу в комітетах.
• Палата має виключні повноваження ініціювати всі законопроекти про податки та витрати, а також оголошувати імпічмент федеральним чиновникам.

Метрика Будинку

Палата є нижчим із двох законодавчих органів уряду США. Він складається з 435 членів, причому кількість представників від штату залежить від кількості населення цього штату. Члени Палати обіймають дворічний термін. Замість того, щоб представляти весь свій штат, як це роблять члени Сенату , вони представляють окремий округ. Це, як правило, дає членам Палати тісніший зв’язок зі своїми виборцями — і більше підзвітності, оскільки вони мають лише два роки, щоб задовольнити виборців, перш ніж балотуватися на переобрання.

Також відомий як конгресмен або конгресвумен. Основні обов’язки представника включають представлення законопроектів і резолюцій, внесення поправок і роботу в комітетах.

Аляска, Північна Дакота, Південна Дакота, Монтана та Вайомінг, усі розгалужені, але малонаселені штати, мають лише по одному представнику в Палаті представників; невеликі штати, такі як Делавер і Вермонт, також направляють лише одного представника до Палати представників. Навпаки, Каліфорнія надсилає 53 представники; Техас надсилає 32; Нью-Йорк надсилає 29, а Флорида – 25 представників на Капітолійський пагорб. Кількість представників від кожного штату визначається кожні 10 років відповідно до федерального перепису населення . Незважаючи на те, що кількість членів періодично змінювалася протягом багатьох років, Палата залишалася на рівні 435 членів з 1913 року, причому в різних штатах відбувалися зміни в представництві.

Система представництва в Палаті представників на основі населення округу була частиною Великого компромісу Конституційного конвенту 1787 року, який призвів до Закону про постійне місцеперебування уряду, що заснував федеральну столицю країни у Вашингтоні, округ Колумбія. Будинок вперше зібрався в Нью-Йорку в 1789 році, переїхав до Філадельфії в 1790 році, а потім до Вашингтона, округ Колумбія, в 1800 році.

Повноваження Палати

Хоча більш ексклюзивний членський склад Сенату може здаватися більш потужним із двох палат Конгресу, на Палату покладено життєво важливе завдання: повноваження збільшувати доходи за рахунок податків .

Сила гаманця

Конституція надає Конгресу — і Палаті представників зокрема — «владу гаманця», повноваження оподатковувати людей і витрачати державні гроші для фінансування діяльності національного уряду. У Конституційному конвенті 1787 року делегат від Массачусетсу Елбрідж Джеррі сказав, що Палата представників «це безпосередньо представники народу, і це було принципом, що люди повинні тримати гаманець».

Наділяючи Палату представників повноваженнями оподатковувати та витрачати кошти, делегати Конституційного з’їзду, як це часто траплялося, знаходилися під сильним впливом британської історії та звичаїв. У британському парламенті Палата громад — еквівалент Палати представників у Конгресі США — має виключне право встановлювати податки та витрачати ці доходи, що вважається найвищим обмеженням королівської влади. Дійсно, революційний крик американських колоністів: « Ніяких податків без представництва! ” посилався на несправедливість того, що Лондон наклав на них жахливі податки без права голосу в парламенті.

Конституційне положення, яке надає Конгресу вищий орган влади щодо державних витрат, було схвалено Конституційним з’їздом без обговорення. Творці були одностайні в тому, що Конгрес, як представники народу, повинен контролювати державні кошти, а не президент чи органи виконавчої влади. Знову ж таки, це міцне переконання ґрунтувалося на досвіді творців в Англії, де король мав широкі повноваження щодо витрачання грошей, щойно вони були зібрані.

Палата представників також має повноваження щодо імпічменту , у якому чинний президент, віце-президент або інші цивільні посадові особи, такі як судді, можуть бути звільнені за « важкі злочини та проступки », як зазначено в Конституції. Палата представників несе виключну відповідальність за заклик до імпічменту. Як тільки він вирішує це зробити, Сенат намагається цього чиновника визначити, чи слід його або її засудити, що означає автоматичне звільнення з посади.

Провідний будинок

Керівництво палатою покладається на спікера палати , як правило, старшого члена партії більшості. Спікер застосовує правила палати та передає законопроекти на розгляд конкретним комітетам палати. Спікер також є третім у черзі на посаду президента після віце-президента .

Інші керівні посади включають лідерів більшості та меншості, які спостерігають за законодавчою діяльністю, а також представників більшості та меншості, які забезпечують голосування членів Палати відповідно до позицій їхніх партій.

Система палати комітетів

Палата поділена на комітети для вирішення складних і різноманітних питань, щодо яких вона приймає закони. Домові комітети вивчають законопроекти та проводять громадські слухання, збираючи експертні свідчення та вислуховуючи виборців. Якщо комітет схвалює законопроект, він потім виносить його на обговорення всією палатою.

Домові комітети змінювалися та розвивалися з часом. Поточні комітети включають такі:

• сільське господарство;
• асигнування;
• збройні сили;
• бюджет, освіта, праця;
• енергетика і торгівля;
• фінансові послуги;
• зовнішня політика;
• національна безпека ;
• Домоуправління;
• судова влада;
• природні ресурси;
• нагляд та урядова реформа;
• правила;
• наука і технології;
• малий бізнес ;
• стандарти службової поведінки;
• транспорт та інфраструктура;
• у справах ветеранів; і
• способи і засоби.

Крім того, члени Палати можуть працювати в спільних комітетах з членами Сенату.

«Хрипка» палата

Враховуючи менший термін повноважень членів Палати, їхню відносну близькість до своїх виборців та більшу їх кількість, Палата, як правило, є більш роз’єднаною та партійною з двох палат . Його роботи та обговорення, як і Сенату, реєструються в Протоколі Конгресу , що забезпечує прозорість законодавчого процесу .