Зміст:
Цікаві факти з історії виникнення Нового року. Новорічні традиції в Україні
Новий рік – це саме прекрасне і найулюбленіше свято для кожного з нас.
Думаєте, що все знаєте про Новий рік? Але історія цього свята занадто складна, щоб утримати в голові таку велику кількість фактів і традицій. Пропонуємо вам дізнатися, як з’явився Новий рік – найбільш очікуване свято зими, інформує UkrMedia.
Як з’явився Новий рік: незвичайні факти, які вас здивують
У світогляді наших предків Новий рік, як межа, що відокремлює старе від нового, вмираюче від ще ненародженого, вважався своєрідним порталом у майбутнє. Від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності вчинків, від обрядових дій залежало життя у наступному році. З часом переважна більшість населення забула традиції предків. За останні двадцять років у святкову культуру українців увійшли окремі елементи масової культури, обрядовості західноєвропейських і східних народів. Та навіть сьогодні, коли головними учасниками новорічних святкувань стали телевізор, спиртні напої та наїдки, українці все одно намагаються додати до новорічного застілля певні ритуали.
Вилучення сакрального, духовного зі сфери сучасної святково-обрядової культури в Україні перетворює їх на низку видовищ, розваг, що змінюються у календарній послідовності, залишаючи своїм учасникам лише синдром святкової втоми. Можливо, варто знову згадати про історію та походження свят, народні традиції їх відзначення?
Давня традиція називати роки «літами» і поділ року на дві половини (літо та зиму) були обумовлені господарськими потребами хлібороба. Новий рік у дохристиянський період відзначали 1 березня, саме з цього часу наставало «літо», яке тривало до початку вересня. Тому у щедрівках, які виконуються на Новий рік, ідеться про ластівочку, що щебече під вікном господаря або ж сиву зозуленьку, що літає в його саду.
Якого числа святкувати Новий рік
Із прийняттям християнства на Русі почали впроваджувати візантійську систему християнського літочислення, відправною точкою якої вважалося 1 вересня 5509 р. до н.е. – день створення світу (офіційно затверджений VI Вселенським собором 681 р.).
Західні церкви в цей час користувалися літочисленням від Різдва Христового, дату якого в VI ст. вирахував монах Діонісій Малий. В обох системах літочислення послуговувалися юліанським календарем, розробленим александрійським ученим Созігеном і впровадженим у Римській імперії Юлієм Цезарем ще у 45 р. до н.е. Датою Нового року в юліанському календарі було 1 січня, а у візантійському – 1 вересня.
Як кожне правило, що запроваджується «згори», вересневе новоліття не надто впливало на побут звичайних людей, які для власних потреб продовжували користуватися старим землеробським календарем, відраховуючи кожен наступний рік із березня. У 1492 році минуло 7 тисяч років з дня створення світу. Початок нового тисячоліття сприймався як можливий апокаліпсис, і, коли кінця світу не сталося, у Московському царстві був виданий указ про відзначання Нового року у вересні як церковно-державного свята. У 1699 році Петро I видав указ про зміну літочислення, починаючи із 1 січня (рахунок почав вестися не від створення світу, а від Різдва Христового). Російським царем був запроваджений і новий порядок зустрічі 1700 року на кшталт європейських країн – з салютами, пострілами, розпиванням спиртного, прикрашанням будинків ялинками чи ялинковими гілками. Варто сказати, що після смерті царя звичай швидко забувся, і ялинки під Новий рік можна було зустріти лише на дахах шинків.
Коли в Україні почали прикрашати ялинку
В Україну звичай прикрашати до свята ялинку також прийшов із європейської святкової традиції, що з середини ХІХ ст. побутував, переважно, у середовищі знаті. Іван Франко на Гуцульщині записував матеріали про різницю різдвяних звичаїв панів та простого народу: «Пан ставить смереку, русин кладе сніп» (ідеться про різдвяний сніп (дідух), який вносили до хати і ставили на покуті на Святвечір). За християнськими переказами, ялинка – це символ Дерева життя, яке стереже архангел з вогняним мечем, забороняючи грішникам повертатися до Едему. Різдво – це час сходження Бога на землю для того, щоб повернути людині втрачений рай, а зірка на верхівці ялинки символізує Віфліємську зорю, що сповіщала про народження сина Божого.
Тож 1 вересня не втратило свого значення в календарі українців, залишаючись до сьогодні датою церковного та шкільного нових років. У православних святцях 1 січня – день Обрізання Господнього та день пам’яті одного з отців церкви святителя Василія Великого.
На думку Михайла Грушевського, із святкової культури наших предків доби язичництва до наших часів збереглися лише ті з її елементів, яким вдалося вписатися в коло церковних свят. Значною мірою це стосується і новорічної обрядовості. Перенесення дати святкування Нового року на 1 січня не вплинуло на зміст народних обрядів. Новоліття зустрічали після Різдва (25 грудня за старим стилем).
За народними переказами, Христос ходив і по українській землі. Тож свято Різдва об’єднувало людину і Бога, живих та померлих (яких поминали під час трапези), людей і тварин (яким виносили святкову вечерю), особу і колектив, «зшиваючи» докупи полотно буття, пошкоджене тривогами і страхами, горем чи злиднями.
Як українці зустрічали Новий рік
Новий рік наші предки зустрічали у гарно прибраній оселі, з ялинкою чи дідухом в залежності від статків господарів. Новий час, що мав наступити після свята, творився за участі самих людей, адже від їх поведінки у минулому році залежала доля майбутнього. До свята готували не лише страви та напої, але й душу та тіло – молитвою та сорокаденним постом. Вечір напередодні Нового року мав назву «щедрий», «багатий». М’ясо і ковбаси, холодець і тушкована капуста, печеня, смажена риба, налисники – чого тільки не було на святковому столі. Обов’язково у цей вечір крім куті готували пироги. Господар дому ховався за мискою з пирогами і бажав, щоб і наступному році родина мала таку саму гору пирогів.
Православна церква шанує у передвечір Нового року святу Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам’ять святого Василія Великого. За іменами святих ці дні отримали назву «Маланки» та «Василя».
Від хати до хати ходили щедрувальники (колись це були гурти дорослих чоловіків), вони обходити з піснями село та громадські посіви – на добрий врожай. Щоб родила нива, проводили по ній, ще засніженій, символічну борозну і засівали зерном. У перший день Нового року засівали і в кожній хаті. Перший день Нового року вважався сприятливим для початку важливих справ, надавали також значення тому, хто першим увійде до хати. Вважалося, що першим має зайти чоловік, такий звичай мав назву «полазник».
Радянський Новий рік
Суттєві зміни у новорічні традиції українців принесла революція 1917 року. Одним із перших указів радянської влади у 1918 р. став декрет про перехід на григоріанський календар. У 1582 році юліанський календар був реформований Папою Римським Григорієм ХІІІ і, попри численну опозицію духовенства, прийнятий католицькими країнами у кінці XVI ст., а протестантськими – у XVIII ст. Керуючись догматом про те, що юліанський календар більш точно відбиває біблійну історію, згідно з якою християнська Пасха не може передувати єврейській, православна церква не визнала календарної реформи і досі послуговується старим стилем, що має різницю з новим у 13 днів.
Таким чином народ переніс свої звичаї новорічного святкування на 14 січня за новим стилем. Із приходом радянської влади Різдво було оголошено пережитком минулого, «шкідливим святом», разом з ним під анафему потрапила і різдвяна ялинка. У пошуках нових способів ідеологічного впливу на маси, радянські вожді з часом переглянули своє ставлення до різдвяного символу, і у 1930 році для дітей робітників було встановлено ялинку у Кремлівському палаці з «правильною» п’ятикутною зіркою на верхівці. До побуту широких верств населення новорічне дерево увійшло лише після статті П. Постишева «Давайте організуємо дітям до Нового року гарну ялинку», опублікованої в газеті «Правда» 28 грудня 1935 року. «Ялинкою» стали називати і самі новорічні свята, що їх організовували на підприємствах та в школах. З’явилися масові сценарії дитячих свят та їх обов’язкові нині персонажі – Дід Мороз, Снігуронька. У селянському ж побуті новорічні ялинки поширилися приблизно в 1960-х роках.
Люди старшого віку і досі розрізняють «державний» та «свій» Новий рік, більш натхненно святкуючи свій. Оскільки, крім прикрашання ялинки, відзначення «державного» нового року не супроводжувалося жодними обрядами, народ став придумувати їх самостійно, запозичуючи окремі елементи і зі Старого нового року, і зі східного.
Типовий сценарій сучасної зустрічі Нового року містить елементи різдвяного свята (прикрашання ялинки, обмін подарунками), радянського побуту (слухання виступів вождів, бою курантів), східних традицій (вибір кольору одягу відповідно до року певної тварини), а також магічні обряди (спалювання записки з бажанням і ковтання попелу від неї разом із шампанським).
Новорічні традиції в Україні і не тільки: кумедні звичаї різних країн
Які новорічні традиції в Україні існують і як це свято відзначають інші національності – дізнайтеся на УНІАН.
До Нового року залишилося 4 дні, але далеко не всі люди на планеті відзначають його саме 31 січня.
Новорічні свята завжди були одними з найбільш важливих в році. Слов’яни відзначали Новий рік навесні, а не взимку, але з приходом християнства ця традиція зникла. УНІАН поділиться з вами інформацією про те, як зустрічали Новий рік у Стародавній Русі, а також розповість, які звичаї зараз шанують у всьому світі.
Раніше ми говорили про те, як зустріти Новий рік 2022, щоб він пройшов для вас благополучно.
Слов’янські новорічні свята – історія і традиції
У стародавні часи східні слов’яни відзначали Новий рік у двадцятих числах березня , коли оживала і прокидалася природа. Найголовнішим святом того часу вважалася Масляна – торжество, яке наші предки проводили перед весняним рівноденням.
Пізніше, коли християнська віра прийшла на зміну язичництву, дата свята змінилася – люди вірили, що Бог створив Землю саме у вересні. Новий рік заснували 1 вересня , згідно візантійським нормам. За часів правління династії Романових, Петро I ввів нову традицію – відзначати Новий рік 31 грудня, на західний манер. У його указі було сказано:
. Вчинити всілякі прикраси від древ і гілок соснових, ялинових і ялівцевих…
Новий рік за оновленою традицією вперше відзначили 31 грудня 1699 року – за указом реформатора, але якийсь час ще відзначали так, як звикли – 1 вересня. Таким чином виходить, що люди святкували торжество двічі на рік. Крім того, церковне свято мав народний аналог – Васильєв вечір, на честь пам’яті Василя Великого.
Читайте також Як заздалегідь підготуватися до Нового року: чек-лист з 7 дій Звичаї святкування Нового року були такими ж, як і зараз: люди позбавлялися від непотрібних речей, намагалися зустріти свято в новому одязі. Готували пишні столи, головною стравою на яких було смажене порося – символ багатства і благополуччя. Слов’яни влаштовували народні гуляння, співали пісні і вбиралися в костюми.
Відомо, що у слов’ян ще в дохристиянські часи одним з головних зимових свят була Коляда – день шанування бога Коляди. Саме торжество припадало на День зимового сонцестояння – найкоротший світловий день в році. Атрибути свята і донині залишаються незмінними – дванадцятикінечна зірка, костюмовані вистави, щедрівки, колядки і винагорода у вигляді солодощів або грошей.
Незвичайні новорічні традиції різних країн
У всьому світі Новий рік відзначається пишно, адже свято уособлює початок нового життєвого циклу. Саме тому багато людей дотримуються правил і шанують традиції своїх предків, які передаються з покоління в покоління.
Харизматичні і темпераментні італійці відзначають Новий рік 6 січня. Італійського Діда Мороза звуть Баббо Натале. Найбільш кумедна традиція, яку із задоволенням виконують жителі країни – викидати непотрібні речі. Вважається, що їх місце повинні зайняти нові, тому напередодні свята під вікнами італійських будинків потрібно ходити обережно – може “прилетіти” стільцем або праскою.
На столі обов’язково присутні сочевиця, виноград і горіхи – італійці вірять, що такі продукти залучають в будинок довголіття і благополуччя. Малюки в Італії з нетерпінням чекають Фею Бефану, яка в ніч з 5 на 6 січня пробирається в будинок і кладе подарунки в панчохи. Слухняним дітям – довгоочікуваний сюрприз, а тим, хто погано себе вів – шматочок золи або вугіллячко.
У англійців є дві головні традиції:
- обмінюватися вітальними листівками;
- влаштовувати новорічні вистави.
Другий пункт особливо цікавий – люди вбираються в костюми героїв старовинних англійських казок і розігрують цікаві сценки. Причому, це дійство захоплююче навіть для дорослих.
Діти в Англії знають, що перед сном потрібно поставити на стіл тарілку, щоб Санта зрозумів, куди класти подарунки. А в різдвяні черевички обов’язково покласти сіно – частування для казкового ослика. Англійці шанують і іншу традицію – коли дзвін починає бити дванадцять разів, люди відкривають задні двері будинку, щоб випустити Старий рік, а потім передню, запрошуючи Новий рік.
Жителі Країни вранішнього сонця відносяться до Нового року дуже трепетно, адже дзвін святкового дзвону має містичне значення. Японці вважають, що людина схильна до шести смертних гріхів:
- жадібності;
- злості;
- дурості;
- легковажності;
- нерішучості;
- заздрісті.
Але у кожного з цих гріхів є по 18 відтінків, тому новорічний дзвін дзвонить 108 разів – кожен удар “вбиває” непотрібний порок. Японські діти теж шанують традицію свого народу і в новорічну ніч кладуть під подушку картинку із зображенням парусника, на якому пливуть сім казкових чарівників – покровителів щастя. Зустрічати Новий рік потрібно тільки в чистому і світлому одязі, а на стіл ставити довгі макарони (символ довголіття), рис (символ достатку), апетитного коропа (символ сили) і квасолю (символ здоров’я).
Двері своїх будинків японці прикрашають гілочками бамбука і сосни – вірять, що таким чином залучають в свій будинок довголіття і вірність. Але найцікавіший японський звичай – це новорічні граблі. Їх потрібно обов’язково купити, а краще подарувати іншій людині, щоб їй було, чим “загрібати” щастя.