ялинка

Іменник, неістота, жіночий рід, I відміна (тип відмінювання 3*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Корінь: -ялин-; суфікс: -к; закінчення: -а.

Вимова ред.

Семантичні властивості ред.

Значення ред.

1. зменш.-пестл. до ялина І. [≈ 1][≠ 1][▲ 1][▼ 1] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації ). Джерело — ).
   1. у знач. присл. про візерунок, що своєю формою нагадує гілки ялини (вишивка, візерункова кладка цегли, паркету і т. ін.) . [≈ 2][≠ 2][▲ 2][▼ 2] ◆ «Родзинками» блискуче реалізованого проекту стали також паркан, автентичний огорожі тогочасного військового поселення, тротуар, викладений ялинкою (саме таким він був у день прибуття нашого славетного земляка в рідні пенати) та майданчик у формі кола навколо пам’ятника Іллі Юхимовичу. Джерело — (з газети.
   1. дитяче новорічне або різдвяне свято з танцями, іграми навколо прикрашеної ялини. [≈ 4][≠ 4][▲ 4][▼ 4] ◆ Немає прикладів слововжитку (див. рекомендації ).

   Звуковий аналіз слова зозуля

   Звуковий аналіз слова зозуля в українській мові:

   1 * – букви.
   2 * – звуки, транскрипція слова зозуля.
   3 * – звукова схема (звукова модель) слова зозуля – дошкільнятам, 1 – 4 клас

   4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова зозуля (знаходяться нижче на сторінці).

   Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова зозуля:

   1. 1. Зозуля
   2. 2. По складам: зо-зу ́ –ля (3 склади; наголос на 2-му складі).
   3. 3. [ зозу ́ л ’ а ]

   Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
   ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

   Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

   Голосні звуки:

   • На початку слова
   • У середині та в кінці слова після голосного звука
   • Після апострофа
   • Після м’якого знака

   Приголосні звуки:

   • [й] – завжди м’який;
   • [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
   • Уподібнення за м’якістю:
     • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
     • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
     • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
     • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
       НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
     • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
     • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] – якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
     • завжди позначає два звуки [шч]
     • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
     • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
       Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
       • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
       • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
       • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
       • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
       • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
       • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
       • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
       • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
       • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
       • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
       • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
       • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
       • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
       • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
       • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
       • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
       • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
       • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
         т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
       • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
       • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
         легко – [лехко],
         вогко – [вохко],
         нігті – [н’іхт’і],
         кігті – [к’іхт’і],
         дігтяр – [д’іхт’ар],
         дьогтю – [д’охт’у],
         бігцем – [б’іхцем].
         Ці слова потрібно запам’ятати.
       • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

       Правила поділу слова на склади в українській мові*

       Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
       1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
       2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
       3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
       4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
       5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
       6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
       7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
       8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.