Тема. Методи та засоби астрономічних досліджень

Об’єднане зображення кулястого зоряного скупчення в сузір’ї Кентавра містить: ренгенівські дані телескопа «Чандра» (червоне світло), що показують гарячий газ; радіодані Дуже Великого Масиву Телескопів Карла Янскі (синє світло), що показують частинки високої енергії; дані телескопа «Габбл» у видимому світлі (зелене) демонструють галактики в скупченні та за межами кластера

Випромінювання небесних тіл. У цій темі ми розглянемо основні методи, за допомогою яких астрономи збирають інформацію про події в далекому космосі. Виявляється, що основним джерелом такої інформації є електромагнітні хвилі та елементарні частинки, які випромінюють космічні тіла, а також гравітаційні й електромагнітні поля, за допомогою яких ці тіла між собою взаємодіють.

Рис. 1.1. Спектр випромінювання зорі з температурою Т = 5800 К. Западини на графіку відповідають темним лініям поглинання, які утворюють окремі хімічні елементи

Сонце та зорі випромінюють електромагнітні хвилі різноманітної довжини. Планети та їхні супутники відбивають сонячне світло й самі випромінюють інфрачервоні промені й радіохвилі. Розріджені газові туманності випромінюють електромагнітні хвилі чітко визначеної довжини.

Випромінювання небесних тіл, що не доходить до поверхні Землі, досліджується за допомогою штучних супутників, наукових орбітальних станцій, які обертаються навколо нашої планети, а також за допомогою автоматичних міжпланетних станцій, спрямованих до планет Сонячної системи. Випромінювання, яке проходить крізь земну атмосферу, вчені досліджують безпосередньо з поверхні Землі.

Як відомо з курсу фізики, атоми можуть випромінювати або поглинати енергію електромагнітних хвиль різної частоти — від цього залежать яскравість і колір того чи іншого тіла. Для обчислення інтенсивності випромінювання вводиться поняття так званого чорного тіла, яке може ідеально поглинати й випромінювати електромагнітні коливання в діапазоні всіх довжин хвиль (безперервний спектр).

Чорне тіло поглинає всю енергію, яка падає на його поверхню, і всю енергію перевипромінює в навколишній простір, але в іншій частині спектра

Астрофізика вивчає будову космічних тіл, фізичні умови на поверхні й всередині тіл, хімічний склад, джерела енергії та ін.

Рис. 1.2. Червоний карлик

Зорі випромінюють електромагнітні хвилі різної довжини λ, але в залежності від температури поверхні найбільше енергії припадає на певну частину спектра λ_max (рис. 1.1). Цим пояснюються різноманітні кольори зір — від червоного до синього (рис. 1.2, 1.3). Використовуючи закони випромінювання чорного тіла, які відкрили фізики на Землі, астрономи вимірюють температуру далеких космічних світил (рис. 1.4). За температури Т = 300 К чорне тіло випромінює енергію переважно в інфрачервоній частині спектра, яка не сприймається неозброєним оком.

За низьких температур таке тіло у стані термодинамічної рівноваги має справді чорний колір.

Для допитливих

У природі абсолютно чорних тіл не існує, навіть чорна сажа поглинає не більш ніж 99 % електромагнітних хвиль. З іншого боку, якби абсолютно чорне тіло тільки поглинало електромагнітні хвилі, то з часом температура такого тіла стала б нескінченно великою. Тому чорне тіло випромінює енергію, причому поглинання і випромінювання можуть відбуватися в різних частотах. Однак при певній температурі встановлюється рівновага між випромінюваною та поглиненою енергіями. Залежно від рівноважної температури колір абсолютно чорного тіла не обов’язково буде чорним — наприклад, сажа в печі при високій температурі має червоний або навіть білий колір.

Рис. 1.4. Розподіл енергії у спектрі випромінювання зір. Колір зір визначає температуру поверхні Т: сині зорі мають температуру 12000 К, червоні — 3000 К. При збільшенні температури на поверхні зорі зменшується довжина хвилі яка відповідає максимуму енергії випромінювання

Методи астрономічних досліджень. Між фізикою та астрофізикою є багато спільного — ці науки вивчають закони світу, у якому ми живемо. Але між ними існує одна суттєва різниця — фізики мають можливість перевірити свої теоретичні розрахунки за допомогою відповідних експериментів, у той час як астрономи в більшості випадків такої можливості не мають, адже вивчають природу далеких космічних об’єктів за їхнім випромінюванням.

Рис. 1.3. Молоді зорі. Різні кольори зір пояснюються електромагнітним випромінюванням різної довжини

Рис. 1.5. Народження нової зорі

Астрофізичні експерименти в космосі все ж таки відбуваються — їх здійснює сама природа, а астрономи спостерігають за тими процесами, які відбуваються в далеких світах (рис. 1.5), і аналізують отримані результати. Ми спостерігаємо своєрідні явища в часі та бачимо таке далеке минуле Всесвіту, коли ще не існувала не тільки наша цивілізація, а навіть не було Сонячної системи. Тобто астрофізичні методи вивчення далекого космосу фактично не відрізняються від експериментів, які проводять фізики на поверхні Землі. До того ж за допомогою автоматичних міжпланетних станцій (АМС) астрономи проводять справжні фізичні експерименти як на поверхні інших космічних тіл, так і в міжпланетному просторі. Астрономічні спостереження здійснюються як у астрономічних обсерваторіях за допомогою різноманітних телескопів, так і неозброєним оком.

Спостереження неозброєним оком. Око людини є унікальним органом чуття, за допомогою якого ми отримуємо понад 90% інформації про навколишній світ. Оптичні характеристики ока визначаються роздільною здатністю та чутливістю.

Роздільна здатність ока, або гострота зору, — це спроможність розрізняти об’єкти певних кутових розмірів. Установлено, що роздільна здатність ока людини не перевищує 1′ (одна мінута дуги, рис. 1.6). Це означає, що ми можемо бачити окремо дві зорі, якщо кут між ними α > 1′, а якщо α < 1', то ці зорі зливаються в одне світило, тому розрізнити їх неможливо.

Ми розрізняємо диски Місяця і Сонця, адже кут, під яким видно діаметр цих світил (кутовий діаметр), дорівнює близько 30′, у той час як кутові діаметри планет і зір менші за 1′, тому ці світила неозброєним оком видно як яскраві точки.

Чутливість ока визначається порогом сприйняття окремих квантів світла. Найбільшу чутливість око має у жовто-зеленій частині спектра, і ми можемо реагувати на 7-10 квантів, які потрапляють на сітківку за 0,2-0,3 с. В астрономії чутливість ока можна визначити за допомогою так званих видимих зоряних величин, які характеризують яскравість небесних світил.

Рис. 1.6. Ми розрізняємо диск Місяця, оскільки його кутовий діаметр 30′, у той час як кратери неозброєним оком не видно, адже їх кутовий діаметр менший від 1′

Для допитливих

Чутливість ока також залежить від діаметра зіниці — у темряві зіниці розширюються, а вдень звужуються. Перед астрономічними спостереженнями треба 5 хв посидіти в темряві, тоді чутливість ока збільшиться.

Контрольні запитання і завдання

• 1. Чим пояснюється різноманітність кольорів зір?
• 2. За допомогою яких законів астрономи вимірюють температуру далеких космічних світил?
• 3. Підготуйте стисле повідомлення про методи астрофізичних досліджень.
• 5. Чим визначається чутливість ока?

2. Принцип дії і будова оптичного та радіотелескопа, детекторів нейтрино та гравітаційних хвиль. Приймачі випромінювання

Принцип дії оптичного телескопа. На жаль, більшість космічних об’єктів ми не можемо спостерігати неозброєним оком, оскільки його можливості обмежені. Телескопи (грец. tele — далеко, skopos — бачити) дозволяють нам побачити далекі небесні світила або зареєструвати їх за допомогою інших приймачів електромагнітного випромінювання — фотоапарата, відеокамери. За конструкцією телескопи можна поділити на три групи: рефрактори, або лінзові телескопи (рис 2.1.) (лат. refractus — заломлення); рефлектори, або дзеркальні телескопи (рис. 2.2), (лат. reflectio — відбиваю) та дзеркально-лінзові телескопи.

Припустимо, що на нескінченності розташовується небесне світило, яке для неозброєного ока видно під кутом α₁. Двоопукла лінза, яку називають об’єктивом, будує зображення світила у фокальній площині на відстані F від об’єктива (рис. 2.1). У фокальній площині установлюють ПЗЗ матрицю (прилад із зарядним зв’язком), відеокамеру або інший приймач зображення. Для візуальних спостережень використовують короткофокусну лінзу — лупу, яку називають окуляром.

Збільшення телескопа визначається так:

Рис. 2.1. Схема лінзового телескопа (рефрактора)

Рефрактор — телескоп, у якому для створення зображення використовують лінзи

Рефлектор — телескоп, у якому для створення зображення використовують дзеркало

де α₂ — кут зору на виході окуляра; α₁ — кут зору, під яким світило видно неозброєним оком; F, f — фокусні відстані відповідно об’єктива й окуляра.

Роздільна здатність телескопа залежить від діаметра об’єктива, тому при однаковому збільшенні більш чітке зображення дає телескоп із більшим діаметром об’єктива.

Рис. 2.2. Схема дзеркального телескопа (рефлектора)

Рис. 2.4. Шкала електромагнітних хвиль

Рис. 2.5. Найбільший у світі декаметровий радіотелескоп УТР-2 (Україна, Харківська область)

Крім того телескоп збільшує видиму яскравість світил, яка буде у стільки разів більша за ту, що сприймається неозброєним оком, у скільки площа об’єктива більша від площі зіниці ока.

Запам’ятайте: в телескоп не можна дивитись на Сонце, тому що його яскравість буде такою великою, що ви можете втратити зір!

Радіотелескопи. Для реєстрації електромагнітного випромінювання в радіодіапазоні (довжина хвилі від 1 мм і більше — рис. 2.4) створені радіотелескопи, які приймають радіохвилі за допомогою спеціальних антен і передають їх до приймача. У радіоприймачі космічні сигнали опрацьовуються і реєструються спеціальними приладами. Існують два типи радіотелескопів — рефлекторні та антенні решітки. Принцип дії рефлекторного радіотелескопа такий самий, як телескопа-рефлектора, тільки дзеркало для збирання електромагнітних хвиль виготовляється з металу. Часто це дзеркало має форму параболоїда обертання. Чим більший діаметр такої параболічної «тарілки», тим більші роздільна здатність і чутливість радіотелескопа. Найбільший в Україні радіотелескоп РТ-70 має діаметр 70 м.

Для спостереження на коротких хвилях поширені дзеркальні параболічні антени, встановлені на поворотних пристроях, що служать для наведення радіотелескопів на джерело радіовипромінювання. За принципом дії такі радіотелескопи аналогічні оптичним телескопам-рефракторам. Часто використовуються комбінації ряду дзеркальних антен, що сполучені кабельними лініями в єдину систему — «решітки». Для спостереження на довгих хвилях використовують ґрати, що складаються з великої кількості елементарних випромінювачів, — діполів (рис.2.5).

Детектори нейтрино. Частинки нейтрино утворюються внаслідок деяких видів радіоактивного розпаду, ядерних реакцій, подібних до тих, що відбуваються на Сонці, чи внаслідок зіткнення космічних променів з атомами. Через дуже слабку взаємодію з речовиною нейтрино надає унікальну можливість спостерігати за процесами, які недоступні для досліджень через оптичні телескопи.

Швидкість руху нейтрино є близькою до швидкості світла. Вони відіграють велику роль у перетвореннях елементарних частинок. Маса нейтрино вкрай мала у порівнянні з іншими елементарними частинками, але вона є важливою для пояснення в космології феномену прихованої маси, оскільки, незважаючи на її мале значення, концентрація нейтрино у Всесвіті досить висока, щоб істотно вплинути на середню густину речовини.

Переважна кількість нейтринних детекторів, метою яких є вивчення нейтрино, розташовують глибоко під землею, щоб запобігти впливу на них будь-якого космічного випромінювання та інших джерел природного радіаційного фону. Через слабку взаємодію нейтрино з іншими елементарними частинками розмір нейтринного детектора має бути дуже великим та здатним уловити значну кількість нейтринних частинок.

Однією з найвідоміших обсерваторій, що спеціалізується на виявленні нейтрино, є обсерваторія Супер-Каміоканде в Японії.

Зображення центра Сонця в променях нейтрино, отримане обсерваторією Супер-Каміоканде

Дізнайтеся про нейтринний детектор Супер-Каміоканде.

Детектор гравітаційних хвиль. Новітньою галуззю спостережної астрономії є гравітаційно-хвильова астрономія, що використовує гравітаційні хвилі (найдрібніші викривлення простору-часу, передбачені загальною теорією відносності Айнштайна) для спостережень та збору даних про нейтронні зорі й чорні діри, про вибухи Наднових, а також для дослідження інших процесів у космосі.

Безпосередня реєстрація гравітаційних хвиль є досить складною через слабкість гравітаційної взаємодії між зорями (вона майже на 40 порядків слабша за електромагнітну), тому гравітаційні хвилі спричиняють дуже мале викривлення простору. Приладом для їх реєстрації є детектор гравітаційних хвиль.

Детектор гравітаційних хвиль (гравітаційний телескоп) — пристрій, призначений для реєстрації гравітаційних хвиль. Згідно із загальною теорією відносності, гравітаційні хвилі, які утворюються внаслідок космічних процесів, викликають надзвичайно слабку періодичну зміну відстаней між пробними частинками.

Нейтринна астрономія — галузь астрономії, що спостерігає астрономічні об’єкти в спеціальних обсерваторіях за допомогою нейтринних детекторів

Нейтрино — стабільна, електрично нейтральна елементарна частинка, маса якої близька до нуля

Нейтринний детектор — комплекс, призначений для вивчення нейтрино

Дізнайтеся про найпоширеніші типи детекторів гравітаційних хвиль.

Приймачі випромінювання. Електронні прилади для реєстрації випромінювання космічних світил значно збільшують роздільну здатність і чутливість телескопів. До них належать фотопомножувачі та електронно-оптичні перетворювачі, дія яких ґрунтується на явищі зовнішнього фотоефекту. Наприкінці XX ст. для отримання зображення почали застосовувати прилади зарядового зв’язку (ПЗЗ), у яких використовується явище внутрішнього фотоефекту. Вони складаються з дуже маленьких кремнієвих елементів (пікселів), що розташовані на невеликій площі. Матриці ПЗЗ використовують не тільки в астрономії, а й у домашніх телекамерах і фотоапаратах — так звані цифрові системи для отримання зображення (рис. 2.6). ПЗЗ значно збільшують чутливість приймачів електромагнітного випромінювання і дають змогу реєструвати космічні об’єкти в десятки разів слабші, ніж при фотографуванні.

Рис. 2.6. Матриця ПЗЗ

Для допитливих

Принцип інтерференції електромагнітних хвиль дозволяє об’єднати радіотелескопи, які розташовані на відстані десятків тисяч кілометрів, що збільшує їх роздільну здатність до 0,0001″ — це в сотні разів перевершує можливість оптичних телескопів.

Гравітаційна хвиля — збурення гравітаційного поля, «брижі» простору-часу, що поширюються зі швидкістю світла

Контрольні запитання

• 1. Розкажіть про призначення телескопів.
• 2. Чим відрізняються дзеркальний та лінзовий телескопи?
• 3. Який принцип роботи радіотелескопа?
• 4. Що вивчає нейтринна астрономія?
• 5. Яку функцію виконує нейтринний детектор? детектор гравітаційних хвиль?

Рис. 3.1 Телескоп БТА на Північному Кавказі

Тема для дискусії

Припустимо, що у космосі будується міжнародна космічна станція, на якій Україна буде мати космічний блок. Які астрономічні прилади ви могли б запропонувати для проведення досліджень Всесвіту?

Завдання для спостереження

Поспостерігайте за нічним небом через саморобний телескоп-рефрактор. Його можна виготовити за допомогою лінзи для окулярів. Для об’єктива можна використати лінзу з окулярів + 1 діоптрія, а як окуляр — об’єктив фотоапарата або іншу лінзу для окулярів +10 діоптрій.

3. Сучасні наземні і космічні телескопи. Астрономічні обсерваторії

Рис. 3.2 Сегментоване дзеркало новітнього космічного телескопа «Джеймс Уебб»

Застосування в телескопобудуванні досягнень техніки і технологій. Протягом XX ст. прогресивні дослідження в галузі астрономії стикалися із серйозним обмеженням розмірів телескопів. Зазвичай дзеркала для телескопів виготовляли товстими, щоб уникнути деформації відображення на їхній поверхні, але ці дзеркала були дуже важкими. Саме тому телескопи тривалий час були великими, важкими і дорогими пристроями.

Сучасні технологічні досягнення в телескопобудуванні дозволили значною мірою усунути ці недоліки. Активна оптика, комп’ютерне управління формою дзеркал телескопа дозволяють використовувати тонкі, легкі, а також «гнучкі» або сегментовані дзеркала (рис. 3.1, 3.2). Також тонкі дзеркала швидше охолоджуються в темряві й забезпечують більш чіткі зображення.

Високошвидкісні комп’ютери дозволили астрономам будувати нові гігантські телескопи з унікальним дизайном. Європейська Південна обсерваторія побудувала високо у горах Анд, на Півночі Чилі телескоп Very Large Telescope (VLT) (рис. 3.3). Він складається з чотирьох телескопів-веж з комп’ютером, що контролює рух дзеркал діаметром 8,2 м і лише 17,5 см завтовшки. Кожен із чотирьох телескопів може працювати самостійно або поєднувати своє світло з іншими, щоб працювати як єдиний велетенський телескоп.

Рис. 3.3 Телескоп Very Large Telescope в Андах

Рис. 3.4. Космічний телескоп «Габбл»

Рис. 3.5. Телескоп «Спітцер»

Італійські та американські астрономи побудували в штаті Аризона (США) Large Binocular Telescope (Великий Бінокулярний телескоп), який тримає пару дзеркал діаметром 8,4 м на одному кріпленні.

Телескоп Gran Telescopio, розташований на вершині вулкана Пік на Канарських островах, тримає сегментоване дзеркало діаметром 10,4 м.

Сучасні комп’ютери здійснили революційний прогрес в конструюванні й управлінні телескопами. Майже всі великі телескопи керуються астрономами і техніками з контрольної кімнати, а деякі навіть можуть використовуватися астрономами, які перебувають за тисячі кілометрів від обсерваторії. Деякі телескопи повністю автоматизовані і здатні здійснювати спостереження взагалі без постійного нагляду. Це надало можливість проводити масштабні спостереження одразу за мільйонами космічних об’єктів і на хвилях різної довжини. Інформацію, що збирають сучасні телескопи, астрономи аналізуватимуть ще впродовж кількох наступних десятиліть.

Із початком космічної ери настає новий етап вивчення Всесвіту за допомогою штучних супутників Землі (ШСЗ) та АМС. Космічні методи мають суттєву перевагу перед наземними спостереженнями, тому що значна частина електромагнітного випромінювання зір і планет затримується в земній атмосфері. З одного боку, це поглинання рятує живі організми від смертельного випромінювання в ультрафіолетовій та рентгенівській частинах спектра, але з іншого — воно обмежує потік інформації від світил.

Космічний телескоп «Габбл» (рис. 3.4) — американський оптичний телескоп, розташований на навколоземній орбіті з 1990 р.

Кімната центру керування НАСА за місією телескопа «Габбл»

Рис. 3.6. Обсерваторія Джеміні

Він є спільним проектом NASA і Європейського космічного агентства (ЄКА). Телескоп названо на честь Едвіна Габбла. Це унікальна багатоцільова орбітальна обсерваторія, найбільша серед запущених у космос у XX ст. Телескоп є першим апаратом із серії «Великі обсерваторії», за його допомогою здійснено багато важливих спостережень.

Інші видатні космічні телескопи із серії «Великі обсерваторії»: «Комптон», «Чандра», «Спітцер» (рис. 3.5).

У наш час функціонує багато обсерваторій, які реєструють та аналізують випромінювання всіх діапазонів — від радіохвиль до гамма-променів. Найбільші серед них:

• Обсерваторія Джеміні (Близнята) (рис. 3.6), має два восьмиметрові телескопи у різних місцях — на Гаваях та в Чилі. Інфрачервоний телескоп Південний Близнюк (Gemini South) розташований на висоті 2740 м в Андах (Чилі), а його брат Північний Близнюк (Gemini North) — на вершині заснулого вулкану Мауна-Кеа, Гаваї. Потужні обсерваторії належать сімом країнам.
• Єркська обсерваторія — астрономічна обсерваторія у Чиказькому університеті. У цій обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор із діаметром головної лінзи 102 см (40 дюймів), виготовлений Елвіном Кларком; це був найбільший телескоп у світі до створення Маунт-Вілсонівського рефлектора.
• Маунт-Вілсон — астрономічна обсерваторія на горі Вільсон, на північний захід від Лос-Анджелеса, Каліфорнія.

Великий внесок у вивчення Всесвіту зробили також українські вчені: М. П. Барабашов, Ю. М. Кондратюк, М. К. Янгель та багато інших (рис. 3.7). За їхньої участі були створені перші космічні апарати, які почали досліджувати не тільки навколоземний простір, а й інші планети. Автоматичні міжпланетні станції серії «Луна», «Марс», «Венера» передали на Землю зображення інших планет із такою роздільною здатністю, яка в тисячі разів перевищує можливості наземних телескопів.

Людство вперше побачило навіть панорами чужих світів із дивовижними пейзажами. На цих АМС була встановлена апаратура для проведення безпосередніх фізичних, хімічних та біологічних експериментів.

Для допитливих

Першу в Україні астрономічну обсерваторію засновано 1821 р. адміралом А. Грейсом. Обсерваторію було збудовано у Миколаєві. Вона мала призначення обслуговувати Чорноморський флот. Друга в Україні — обсерваторія Київського університету, будівництво якої завершено 1845 р. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі (1871) та Харкові (1888), у 1900 р. створено обсерваторію Львівського університету.

Рис. 3.7. Перший український супутник «Січ-1»

Головна обсерваторія НАН України, Київ

Контрольні запитання

• 1. Які космічні телескопи ви знаєте?
• 2. Яка обсерваторія вважається найстарішою в світі?
• 3. Скористайтеся додатковими джерелами інформації. Знайдіть відомості про гамма-телескоп Фермі. Що є об’єктами спостережень телескопа Фермі?

Дізнайтеся більше про флагман європейської астрономії.

Вихід АМС «Вояджер-1, 2» та «Піонер-10,11» за межі Сонячної системи

Органи чуття людини, їх значення

Мета: формувати уявлення про органи чуття людини та їх значення, зв’язок органів чуття з головним і спинним мозком, необхідність бережного ставлення до органів чуття; розвивати мислення, увагу, вміння робити висновки, порівнювати; виховувати бажання вести здоровий спосіб життя.

Обладнання: ілюстрації, підручник, робочий зошит.

Хід уроку

I. Організація класу до уроку.

ІІ. Перевірка знань, умінь і навичок учнів.

Фронтальне усне опитування.

— Що входить до складу нервової системи?

— Яке значення в організмі людини має нервова система?

— Де розташований головний мозок?

— Де розташований спинний мозок?

— Як працює нервова система?

— Якими судинами кров рухається від серця, а якими — до серця?

— Що шкідливо впливає на нервову систему?

— Що сприяє зміцненню нервової системи?

ІІІ. Актуалізація знань учнів. Повідомлення теми і мети уроку.

Світ навколо нас заповнений звуками, барвами, смаками. Він постійно подає їх у вигляді сигналів, які нервами надходять у мозок.

— Які органи подають ці сигнали нервам? Про це ви дізнаєтеся, коли відгадаєте загадки.

• Брат із братом через дорогу живуть, а один одного не бачать. (Очі)

• Сопе, хропе, часом чхає, сюди-туди зазирає, на морозі замерзає, бо одежини не має. (Ніс)

• Протягнеш руку — доторкнешся, а озирнешся — їх не видно. (Вуха)

• Вона гладенька і м’яка, тіло щільно покриває, від мікробів захищає, тепло й холод відчуває. (Шкіра)

• Два ряди білих сорочок, а за ними фартушок. (Язик)

Сигнали з навколишнього світу людина отримує за допомогою органів чуття.

Сьогодні на уроці ви ознайомитеся з органами чуття людини, дізнаєтеся, як людина сприймає довкілля, з яким органом тісно пов’язана робота органів чуття, чому, від чого і як потрібно берегти органи чуття.

Тема сьогоднішнього уроку: «Органи чуття людини, їх значення».

IV. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь з елементами бесіди із метою формування уявлення про органи чуття людини.

Інформацію про те, що відбувається в навколишньому світі, ми отримуємо за допомогою органів чуття: зору, нюху, слуху, смаку, дотику. Органи чуття попереджають нас про небезпеку, дають можливість орієнтуватися в навколишньому світі.

— Які сигнали з навколишнього світу сприймають органи чуття? (Відповіді учнів.)

Кожен орган чуття здатний сприймати лише певні сигнали з навколишнього світу: очі — світло; вуха — звуки; ніс — запах; язик — смак, а шкіра — дотик.

Органи чуття сприймають інформацію й передають її по нервах у головний мозок. У головному мозку є окремі ділянки, які відповідають за зір, слух, нюх, смак, дотик. Людина бачить, чує, відчуває смак, запах і дотик лише тоді, коли сигнали від органів чуття надходять у головний мозок.

2. Бесіда з елементами практичної роботи з метою формування уявлення про орган зору та його роботу.

Найбільше відомостей про навколишній світ людина отримує за допомогою органа зору — очей. Завдяки зору людина розрізняє розмір, форму, колір різних тіл, дізнається, далеко вони чи близько, рухаються чи нерухомі.

— Що може робити людина завдяки органу зору? (Відповіді учнів.)

Завдяки зору людина може читати і писати, малювати і будувати, дивитися телевізор і працювати за комп’ютером тощо. Зір дає нам можливість милуватися блакиттю неба, зеленню лісів, барвами квітів. Усе це існує для нас завдяки зору.

— Поміркуйте, з чим можна порівняти очі за їх значенням для людини.

Очі можна порівняти з вікнами у світ. Якщо вікна закрити шторами, ми нічого не бачимо.

— Скористайтеся малюнком на с. 78 у підручнику та виконайте запропоновану практичну роботу.

• Орган зору з’єднаний нервами з головним мозком.

• Очі сприймають сигнали у вигляді променів світла, які подразнюють нерви.

• Зоровими нервами подразнення з очей надходить у головний мозок, де відбувається розпізнавання кольору, розмірів і форми тіл, віддаленості, рухомості чи нерухомості.

3. Бесіда з елементами розповіді з метою формування уявлення про органи слуху, нюху, смаку, дотику та їхню роботу.

Подібно до органа зору працюють й інші органи чуття.

Частину інформації про навколишній світ ми отримуємо за допомогою органа слуху. Вуха сприймають звуки, ми чуємо слова, за допомогою яких спілкуємося.

Орган нюху сприймає запахи. Вони бувають приємними, які викликають в тебе почуття задоволення, апетит, та неприємними, які попереджають нас про небезпеку.

Орган смаку розпізнає смак їжі, яку ми вживаємо. Різні частини язика розрізняють різні смаки: солодкий, гіркий, кислий, солоний.

Шкірою ми відчуваємо дотик, біль, холод, тепло. На дотик можна визначити форму і розміри предмета, яка в нього поверхня. Шкіра попереджає про небезпеку. Наприклад, на морозі шкіра підказує, що дуже холодно й можна відморозити пальці.

4. Робота в парі (групі) з метою складання порад щодо збереження органів чуття.

Щоб не зіпсувати зір, потрібно дотримуватися таких порад:

• під час читання чи письма стежити, щоб світло падало ліворуч, а освітлення було хорошим;

• не перевтомлювати очі;

• берегти очі від пошкоджень і потрапляння бруду.

Щоб мати добрий слух, потрібно дотримуватися таких порад:

• регулярно мити вуха з милом і прочищати скрученою ватою;

• ніколи не колупатись у вусі сірниками, олівцями, гострими предметами;

• берегти вуха від сильного шуму та різких звуків.

Щоб не втратити нюх, потрібно дотримуватися таких порад:

• оберігатися від застуди, загартовувати свій організм;

• берегти ніс від пошкоджень і потрапляння в нього сторонніх предметів.

Щоб не втратити смак, потрібно дотримуватися таких порад:

• остерігатися вживання дуже холодної або дуже гарячої їжі;

• оберігати свій організм від застуди.

Щоб не втратити чутливість шкіри, потрібно дотримуватися таких порад:

• стежити за чистотою шкіри;

• оберігати шкіру від пошкоджень.

V. Закріплення засвоєних знань, умінь і навичок учнів.

Робота в зошиті з друкованою основою.

— Що пропонується зробити в завданні 1 на с. 38? (Доповнити речення в лівому стовпчику схеми назвами органів чуття. З’єднати лініями, як вони працюють.)

Орган зору — це очі. Розрізняє колір, форму та розміри предметів.

Орган слуху — це вуха. Сприймає звуки.

Орган нюху — це ніс. Сприймає запахи.

Орган смаку — це язик. Розрізняє смак їжі.

Орган дотику — це шкіра. Відчуває поверхню предметів, холод, біль, тепло, дотик.

— Що пропонується зробити в завданні 2 на с. 38? (Позначити «+», що шкодить органам чуття.)

[ + ] Потрапляння сторонніх предметів.

[ ] Дотримання правил особистої гігієни.

[ + ] Необережне поводження з гострими предметами.

[ ] Робота за умови достатнього освітлення.

[ ] Уникання сильних шумів.

[ + ] Тривала робота за комп’ютером.

[ ] Міцний сон, відпочинок на свіжому повітрі.

VI. Підсумок уроку. Рефлексія.

— Що нового ви дізналися сьогодні на уроці? Відповідь розпочніть словами «Сьогодні на уроці я дізнався / дізналася, що. ».

VII. Завдання додому.

Опрацювати статтю на с. 78-79 у підручнику. Провести вдома дослідження, запропоноване після статті в підручнику на с. 79.

“Нова українська школа” матеріали для вчителів, студентів, учнів та батьків.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.