«Геть від Москви!» Чи підуть православні після греко-католиків на реформу церковного календаря? Думки релігієзнавців

Як рішення Української греко-католицької церкви (УГКЦ) щодо переходу на новий календар вплине на православних в Україні? Чи підуть вони теж цією стежкою, відзначаючи Різдво 25 грудня замість 7 січня? Як бути з Великоднем – чи настане час, коли християни Заходу і Сходу будуть відзначати й Великдень одночасно, а не так, як нині? Радіо Свобода поспілкувалось з релігієзнавцями на ці та інші теми календарного питання.

Рішенням Архиєрейського Синоду Українська греко-католицька церква з 1 вересня переходить на григоріанський календар для нерухомих свят. Відтепер церква святкуватиме Різдво 25 грудня. Про це оголосив 6 лютого предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав.

Календарна реформа – це входження в контекст цивілізованих народів Європи й світу

Зміна календаря не стосуватиметься рухомих свят (дата яких змінюється щороку стосовно прийнятого календаря) – тобто Великдень залишається без змін – щороку визначатиметься за східним календарем.

«Як казав Хвильовий, «Геть від Москви!». Календарна реформа – це входження в контекст цивілізованих народів Європи й світу. І відкидання «забамбулених» уявлень Москви про календарні речі», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода релігієзнавець, колишній викладач Духовної академії Сергій Здіорук.

«Ми плентаємося в обозі Російської імперії – і не лише політично, освітньо. І вийти з цього є особливо важливим в часи цієї війни, яку з нами ваде Росія. Тому цей календар ми розглядаємо і як можливість нам бути вільними в плані церковно-духовному і бути в контексті всієї Європи і світу», – додає Здіорук.

Предстоятель ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній (праворуч) і глава УГКЦ Святослав. Київ, 24 грудня 2022 року. Саме під час цієї зустрічі предстоятелі церков обговорювали календарне питання

Справді, співрозмовники Радіо Свобода вказують на війну як на чинник, який прискорив розгляд календарного питання УГКЦ, а також, можливо, й іншими. Цікаво, що підтримка переходу на новий календар сягнула 90 відсотків серед вірян УГКЦ, згідно з опитуваннями. Відтак, з першого вересня 2023 року в УГКЦ відбудеться перехід на новий календар.

На сьогоднішній день було повне «мамбо-джамбо», бо в УГКЦ існувало три календарі

Але насправді календарне питання старе і дуже складне. Наприклад, в УГКЦ в діаспорі є парафії, які одночасно були на трьох календарях – юліанському, новоюліанському та григоріанському.

«На сьогоднішній день було повне «мамбо-джамбо», бо в УГКЦ існувало три календарі. Інколи в одному й тому самому місті – наприклад, в Торонто ми могли зустріти всі три календарі в парафіях УГКЦ. Тому це дозволить уніфікувати час у церкві», – каже в інтерв’ю релігієзнавець, викладач Українського католицького університету Анатолій Бабинський.

Відтак тепер УГКЦ відзначатиме Різдво 25 грудня, зсуваються й інші фіксовані свята – Покрова тепер – 1 жовтня, Миколая – 6 грудня, Водохреща – 6 січня. Великдень буде святкуватись по-старому, за східним календарем, але ця дата не стала, а «кочує» щороку.

Питання церковного календаря дискутується не один десяток років в Україні, але реформа починається зараз

Православні наступні?

Релігієзнавці, з якими спілкувалось Радіо Свобода, переконують, що і Православна церква України (ПЦУ) теж піде на календарну реформу. Цікаво, що 24 грудня минулого року відбулась зустріч предстоятелів ПЦУ митрополита Епіфанія та УГКЦ митрополита Святослава, на якій якраз і обговорювали тему реформи церковного календаря.

У Росії – це майже догма віри, бо старий календар сприймається як антизахідний. Це частина їхньої ідентичності

Не виключено, як кажуть експерти, що у травні на Архиєрейському Соборі ПЦУ тема календаря буде розглядатися. Назагал дискусія щодо календаря ведеться у православному середовищі ще з 1990-х років.

«Але тоді це неможливо було зробити, був сильний нагляд з Москви і наші попи боялися, а тим більше московські попи в Україні», – каже Сергій Здіорук.

«У Росії – це взагалі макабричний підхід, це майже догма віри, бо старий календар сприймається як антизахідний. Це частина їхньої ідентичності. Думаю, що в ПЦУ теж таких ексцесів не буде. Хоча в тих місцях, де ПЦУ має парафії поруч з Московським патріархатом, думаю, що там вони будуть залишатись на старому календарі, щоби полегшувати перехід людей з Московської патріархії до ПЦУ. Треба розуміти, що для цих людей календар є важливим. З цього можна сміятися, але певні підходи вимагають більшої гнучкості», – каже в інтерв’ю Анатолій Бабинський.

Минулого року перед 25 грудня Синод ПЦУ уже дав дозвіл тим громадам, які цього бажають, святкували Різдво 25 грудня. Так одна з найвідоміших парафій ПЦУ – в історичному мальовничому селі Криворівня Івано-Франківської області – відсвяткувала Різдво вже 25 грудня 2022 року.

«Зараз ситуація інша. Епіфаній зустрічався зі Святославом, і вони сумісно роблять це у добрій братній злагоді. Тому якщо хтось хоче сказати, що греко-католики тут ведуть перед, то православні над цим вже роздумували понад 20 років тому. Але тут змагатися не треба», – додає релігієзнавець Здіорук.

Важливо зауважити, що для парафій УГКЦ чи поодиноких громад, які відчувають себе ще неготовими до переходу на новий календар, можуть залишити можливість літургійного життя за юліанським календарем на період до 2025 року. Співрозмовники Радіо Свобода не виключають, що в разі переходу православних на новий календар такий часовий проміжок може бути довшим.

Пасхалія теж може бути єдиною?

Зараз православні відзначають Великдень за юліанським календарем – так, як було ухвалено на Нікейському соборі 325 року. Юліанський календар передбачає, що Великдень має бути після єврейського Великодня (називається Песах), а григоріанський календар час від часу може це порушувати.

Зараз іде величезна робота між римським Апостольським престолом і Вселенською патріархією, щоб нарешті виробити єдину Пасхалію

Цікаво, що нині між Римом та Константинополем триває дискусія про уніфікацію, щоб і Великдень святкувати в одну дату, а не окремо.

«Зараз іде величезна робота між римським Апостольським престолом і Вселенською патріархією, щоб нарешті цим величезним церквам – Католицькій і Православній – нарешті виробити єдину Пасхалію. Тому не будуть ні греко-католики, ні православні України зараз ставити воза перед конем і не будуть самі розробляти ніякі Пасхалії, а воно вирішуватиметься в ширшому контексті. Бо, направду кажучи, повинна бути одна Пасхалія, яка б збігалася в усьому християнському світі, включно з протестантським», – каже в інтерв’ю Сергій Здіорук.

Великдень на передовій. Вояки ЗСУ під час святкування Великодня 24 квітня 2022 року. Як кажуть релігієзнавці, війна Росії проти України підштовхує питання реформи церковного календаря

Він думає, що проблема спільного святкування Великодня може вирішитись на глобальному християнському рівні за 3-5 років.

Анатолій Бабинський більш оптимістичний, вважаючи, що ця тема актуалізується на 1700-річчя Нікейського собору, що буде відзначатись у 2025 році.

«Тому греко-католики вичікують. Чекаємо, чекаємо, коли всі християни будуть разом святкувати Воскресіння Христове», – каже він.

Вселенський патріарх Варфоломій та папа Римський Франциск. Нині, як кажуть оглядачі, Константинополь та Рим ведуть переговори, щоб уніфікувати відзначення Великодня, який християни східного та західного обрядів святкують наразі в різні дати

Дата «благодатного вогню»

Східним, юліанським календарем послуговується РПЦ, Грузинська та Сербська православні церкви, а також древній Єрусалимський патріархат чи Афон.

Одним з аргументів проти переходу на григоріанський календар серед консервативних кіл в православ’ї є те, що, мовляв, «благодатний вогонь» сходить у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі саме напередодні, в останній день перед «православним» Великоднем, а не «католицько-протестантським».

«Це аргумент не з царини богослов’я. Це є фольклор і етнографія про благодатний вогонь і дати. Взагалі оцей культ так званого «благодатного вогню» існує, власне, в нашій частині світу. Самі греки відкрито говорять, що цей вогонь не має ніякого надприродного походження і загорається він тоді, коли захоче патріарх», – каже релігієзнавець Анатолій Бабинський.

Він зауважує: «Тут немає ніяких надприродних сил, і тому прив’язка до календаря є на рівні фольклору, етнографії, забобонів. Але, на жаль, ці аргументи для певної частини православних віруючих є дуже переконливими, бо є якимись підставами істинності віри. Але хай це вже залишається на совісті тих недобросовісних проповідників, які налаштовують людей на таку хвилю».

Але, як вже зазначалось, в разі уніфікації святкування Великодня християнами східного і західного обрядів і ця тема може бути вирішена.

Проблема 2800 року

Цікавий ще один аспект – між григоріанським та новоюліанським календарем ще понад сім століть не буде розбіжностей, але розбіжність з’явиться в 2800 році. Як це вирішити, чи треба цим перейматись?

«До 2800 року усі дати між новоюліанським та григоріанським календарями збігатимуться повністю. А потім трошки – на міліметри, як кажуть, буде розбіжність, бо новоюліанський календар є більш точнішим», – каже релігієзнавець Сергій Здіорук.

А потім, сміючись, додає: «Але до 2800 року нам усім з вами вистачить місця і часу, щоб подумати над вирішенням проблеми. А потім люди розберуться».

Аріанська суперечка та Нікейський собор

Візантійська фреска, що представляє перший Нікейський собор. Церква Святого Миколая, Міра (нині Демре, Туреччина).

Wikimedia Commons/Hispalois/Громадське надбання

• Стародавня історія та культура
  • Цифри та події
  • Давні мови
  • Греція
  • Єгипет
  • Азії
  • Рим
  • Міфологія та релігія

  Аріанська суперечка (не плутати з індоєвропейцями, відомими як арії) була дискурсом, який відбувся в християнській церкві 4 століття н. е. і загрожував перевернути значення самої церкви.

  Християнська церква, як і юдейська до неї, була віддана монотеїзму: усі авраамічні релігії стверджують, що існує лише один Бог. Арій (256–336 рр. н. е.), досить невідомий вчений і пресвітер в Олександрії, родом з Лівії, нібито стверджував, що втілення Ісуса Христа загрожує монотеїстичному статусу християнської церкви, оскільки він не мав такого ж змісту, як Бог, натомість істота, створена Богом і тому здатна на порок. Нікейський собор був покликаний, зокрема, вирішити це питання.

  Нікейський собор

  Перший Нікейський (Нікейський) собор був першим вселенським собором християнської церкви, і він тривав між травнем і серпнем 325 року нашої ери. Він відбувся в Нікеї, Віфінія (в Анатолії, сучасна Туреччина), і в ньому взяли участь 318 єпископів, згідно з записами єпископа в Нікеї Афанасія (єпископ з 328 по 273 рр.). Число 318 є символічним числом для авраамічних релігій: по суті, у Ніцеї буде один учасник, який представлятиме кожного з членів родини біблійного Авраама. Нікейська рада мала три цілі:

  1. щоб розв’язати Мелітіанську суперечку — яка стосувалася повторного прийняття до Церкви невірних християн,
  2. встановити, як обчислювати дату Великодня кожного року, і
  3. щоб залагодити справи, спровоковані Арієм, пресвітером в Александрії.

  Афанасій (296–373 рр. н. е.) був важливим християнським богословом четвертого століття та одним із восьми великих вчителів Церкви. Він також був основним, хоча й полемічним та упередженим, сучасним джерелом вірувань Арія та його послідовників. Тлумачення Афанасія наслідували пізніші церковні історики Сократ, Созомен і Феодорит.

  Церковні Собори

  Коли християнство закріпилося в Римській імперії , доктрина ще не була виправлена. Собор — це зібрання теологів і церковних сановників, скликаних разом для обговорення доктрини церкви. Відбувся 21 собор того, що стало католицькою церквою — 17 із них відбулися до 1453 року).

  Проблеми тлумачення (частина доктринальних питань) виникли, коли теологи намагалися раціонально пояснити божественний і людський аспекти Христа одночасно. Це було особливо важко зробити, не вдаючись до язичницьких концепцій, зокрема мати більше одного божества.

  Як тільки собори визначили такі аспекти доктрини та єресі, як це було на ранніх соборах, вони перейшли до церковної ієрархії та поведінки. Аріани не були противниками ортодоксальної позиції, оскільки ортодоксія ще мала бути визначена.

  Протилежні образи Бога

  По суті, суперечка перед церквою полягала в тому, як вписати Христа в релігію як божественну фігуру, не порушуючи поняття монотеїзму. У 4 столітті існувало кілька можливих ідей, які пояснювали б це.

  • Сабелліани (після лівійського Сабеллія) вчили, що існує єдина сутність, prosōpon, що складається з Бога-Отця та Христа-Сина.
  • Отці тринітарної церкви, єпископ Александрійський Олександр і його диякон Афанасій, вірили, що в одному богі є три особи (Батько, Син і Святий Дух).
  • Монархісти вірили в єдину неподільну істоту. До них входили Арій, який був пресвітером в Олександрії під керівництвом єпископа Тринітарія, і Євсевій, єпископ Нікомідійський (людина, яка ввела термін «вселенський собор» і яка оцінила участь у значно меншій і більш реалістичній відвідуваності 250 єпископів).

  Коли Олександр звинуватив Арія в запереченні другої та третьої особи Божества, Арій звинуватив Олександра в савелійських схильностях.

  Homo Ousion проти Homoi Ousion

  Метою спотикання на Нікейському соборі стало поняття, яке ніде не зустрічалося в Біблії: homoousion . Відповідно до концепції homo + ousion , Христос-Син був єдиносущним — це слово є римським перекладом з грецької, і воно означає, що між Отцем і Сином не було різниці.

  Арій і Євсевій не погодилися. Арій вважав, що Батько, Син і Святий Дух матеріально відокремлені один від одного, і що Батько створив Сина як окрему сутність: аргумент базується на народженні Христа від людської матері.

  ” (4.) Ми не в змозі слухати такого роду нечестя, навіть якщо єретики погрожують нам десятьма тисячами смертей. Але що ми говоримо і думаємо, чого ми навчали раніше і навчаємо зараз? — що Син не є ненародженим, не є частиною ненародженої сутності в будь-якому випадку, ані від будь-чого існуючого, але що він існує у волі та намірі перед часом і перед віками, повний Бог, єдинородний, незмінний . (5.) До того, як він був народжений, або створений, або визначений, або встановлений, він не існував. Бо він не був ненародженим. Але нас переслідують, тому що ми говоримо, що Син має початок, але Бог не має початку. Нас переслідують за це і за те, що ми говоримо, що він прийшов із небуття. Але ми сказали це, оскільки він не є частиною ні Бога, ні чогось існуючого. Тому нас переслідують; решту ти знаєш. “

  Арій та його послідовники, аріани, вважали, що якби Син був рівним Батькові, існувало б більше одного Бога: але християнство мало бути монотеїстичною релігією, і Афанасій вважав, що, наполягаючи на тому, що Христос був окремою сутністю, Арій приймав церкву в міфологію або ще гірше в політеїзм.

  Крім того, противники тринітаріїв вважали, що підпорядкування Христа Богові применшує важливість Сина.

  Незмінне рішення Костянтина

  На Нікейському соборі перемогли єпископи-тринітарії, і Трійця була встановлена ​​як ядро ​​християнської церкви. Імператор Костянтин (280–337 рр. н. е.), який на той час міг бути чи не бути християнином — Костянтин охрестився незадовго до своєї смерті, але зробив християнство офіційною державною релігією Римської імперії на час Нікейського собору — втрутився. Рішення тринітаріїв зробило питання Арія єресі схожими на повстання, тому Костянтин заслав відлученого Арія до Іллірії (сучасна Албанія) .

  Друг Костянтина та співчуваючий аріанам Євсевій і сусідній єпископ Теогніс також були вигнані — до Галлії (сучасна Франція). Однак у 328 році Костянтин змінив свою думку про аріанську єресь і відновив обох вигнаних єпископів. Тоді ж Арій був відкликаний із заслання. Згодом Євсевій відкликав своє заперечення, але все одно не підписав заяву віри.

  Сестра Костянтина та Євсевій працювали з імператором, щоб домогтися відновлення Арія, і їм це вдалося б, якби Арій раптово не помер — ймовірно, отруєнням або, як дехто вважає за краще, божественним втручанням.

  Після Ніцеї

  Аріанство знову набрало обертів і еволюціонувало (ставши популярним серед деяких племен, які вторглися в Римську імперію, як-от вестготи) і в тій чи іншій формі збереглося до правління Граціана і Феодосія, коли святий Амвросій (бл. 340–397 рр.) ) взявся за роботу, штампуючи це.

  Але дебати аж ніяк не були закінчені в 4 столітті. Дебати тривали в п’ятому столітті і далі, з:

  « . конфронтація між александрійською школою з її алегоричним тлумаченням Писання та наголосом на єдиній природі божественного Логосу, що став тілом, і Антіохійською школою, яка віддавала перевагу більш буквальному читанню Писання та наголошувала на двох природах у Христі. після союзу. » (Полін Аллен, 2000)

  Річниця Нікейського символу віри

  25 серпня 2012 року виповнюється 1687 років з дня створення результату Нікейського собору, спочатку суперечливого документа, який каталогізує основні вірування християн — Нікейського символу віри.

  Джерела

  • Аллен, Поліна. «Визначення та забезпечення православ’я». Пізня античність: імперія та наступники, 425–600 рр . н.е. ред. Аверіл Кемерон, Браян Уорд-Перкінс і Майкл Вітбі. Cambridge University Press, 2000.
  • Барнс, Т. Д. « Костянтин і християни Персії ». Журнал римських досліджень 75 (1985): 126–36 . Роздрукувати.
  • —-. « Заборона Костянтина язичницьких жертвоприношень ». Американський журнал філології 105.1 (1984): 69–72. Роздрукувати.
  • Керран, Джон. « Костянтин і стародавні культи Риму: юридичні докази ». Греція та Рим 43.1 (1996): 68–80. Роздрукувати.
  • Едвардс, Марк. « Перший Нікейський собор ». Кембриджська історія християнства: Том 1: Походження Костянтина . ред. Янг, Френсіс М. і Маргарет М. Мітчелл. том. 1. Кембриджська історія християнства. Кембридж: Cambridge University Press, 2006. 552–67. Роздрукувати.
  • Грант, Роберт М. « Релігія та політика на соборі в Нікеї ». The Journal of Religion 55.1 (1975): 1–12. Роздрукувати.
  • Гвінн, Девід М. «Євсевіани: полеміка Афанасія Александрійського та побудова «аріанської суперечки». Оксфорд: Oxford University Press, 2007.
  • —-. « Релігійна різноманітність у пізній античності ». Археологія та «аріанська суперечка» в четвертому столітті . Бриль, 2010. 229. Друк.
  • Хансон, RPC «Пошук християнської доктрини Бога: Аріанська суперечка, 318–381». Лондон: T&T Clark.
  • Йорг, Ульріх. « Нікея і Захід ». Vigiliae Christianae 51.1 (1997): 10–24. Роздрукувати.

  Нікейський символ віри

  Ніке́йський си́мвол ві́ри (грец. Σύμβολον τῆς Νικαίας або τῆς πίστεως ; лат. Symbolum Nicaeum) — християнський символ віри, прийнятий на Першому Нікейському соборі (325). Формула віросповідання, в якому оголошувалася божественність Бога-Сина, названого «єдиносущим (ομοούσιος, consubstantialis) Отцю», а після короткого третього компонента формули («віруємо в Духа Святого») містилася анафема аріанству. Після піввікової боротьби з аріанством Нікейський символ був прийнятий більшою частиною церкви й у місцеві формули хрещення були включені його основні визначення.

  Ікона, що зображує святих отців Першого Нікейського собору (325), які тримають Нікейський символ віри (381)

  Під Нікейським символом йдеться також про Нікео-Константинопольский символ віри, доповнений на Першому Константинопольському соборі (381) і уведений у літургію в Антіохії біля 480 року, де опущені анафема й розширена третя частина, у якій проголошується божественність Святого Духа і його рівність Богові-Отцеві й Богові-Синові. Спочатку це був акт монофізитів, що підтвердили тим самим свою вірність Нікейскому символу без додавань, але ця практика виявилася прийнятною й для ортодоксальних послідовників Халкедонського собору 451 року й незабаром стала загальновживаною на Сході. На Заході цей символ був уперше уведений у літургію в Толедо в 589 році. Щоб підкреслити рівність Отця і Сина, до слів про сходження Святого Духа на заході було додано filioque (східні, православні церкви цю зміну не прийняли). У цій формі Нікейський символ увійшов у латинську месу (у VIII столітті в Франції, а в XI — і в Римі).

  Текст

  Оригінальний текст Нікейського символу був складений грецькою мовою (див. (повний текст грецькою).

  У перекладі Символу віри латинською мовою богослови звертають увагу на неоднозначність перекладу грецького терміну ἐκπορευόμενον (що ісходить…) як procedentem (що походить…), що була успадкована від латинського перекладу Ів. 15:26, де грец. παρά του Πατρός εκπορεύεται було перекладено як лат. qui a Patre procedit. Згідно з офіційним роз’ясненням Папської Ради, через складнощі перекладу у питанні про ісхождення Святого Духа мимоволі створювалася уявна рівносильність між східним богослов’ям «ісхождення» (έκπόρευσις) і латинським богослов’ям «похождення» (processio). [1]

  У перекладі церковнослов’янською мовою «παρά του Πατρός εκπορεύεται» перекладено як «Иже от Отца исходящаго», термін «исхождение» (исходящего) зберігається і в сучасному російськомовному перекладі.

  Переклади українською мовою

  В українській мові переклади Нікейського символу віри не уніфіковані, зокрема спостерігається розбіжність у вживанні термінів «ісходження» та «походження». Це пояснюється з одного боку тим, що українські богослови не спілкувалися між собою на цю тему українською мовою (навіть полемічно), а з іншого тим, що у корені греко-латинської суперечки про Святого Духа лежить розбіжне розуміння стрижневої термінології. [2] .

  Нижче подається кілька перекладів, що рекомендуються різними Церквами:

  І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця народженого перед усіма віками.

  Бога від Бога. Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, нестворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

  Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

  І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований.

  І воскрес у третій день, згідно з Писанням. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

  І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця.

  І в Духа Святого, Господа животворного, що від Отця і Сина ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

  В єдину, Святу Вселенську й Апостольську Церкву, ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

  Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

  І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками.

  Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

  Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

  І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований.

  І воскрес у третій день, згідно з Писанням.

  І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

  І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.

  І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

  В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.

  Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

  Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

  І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків;

  Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

  Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.

  І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

  І воскрес на третій день, за Писанням. І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця.

  І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

  І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця ісходить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

  В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

  Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

  Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

  І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця народженого передвічно;

  Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, нествореного, єдиносущного Отцю, Ним бо все створено.

  Заради нас людей і нашого ради спасіння зійшов Він з небес і втілився від Духа Святого та Марії Діви, і став Людиною.

  Розп’ятий був ради нас за часів Понтія Пілата, і страждав, і був похований.

  І воскрес у третій день, за Писаннями. І зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця.

  І знову прийде зі славою судити живих і мертвих, Його ж бо Царству не буде кінця.

  І в Духа Святого, Господа, Животворящого, Котрий від Отця походить, і Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і слава, він бо говорив через пророків. У єдину Святу, Соборну й Апостольську Церкву.

  Сповідую єдине хрищення на відпущення гріхів.

  Сподіваюсь на воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

  І (вірую) в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, [Бога від Бога]

  Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, нествореного, єдиносущного з Отцем, через Котрого все сталося.

  Він для нас, людей, і для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.

  Розпятий був за нас за Понтія Пілата, страждав і був похований.

  І в третій день воскрес, як було писано. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

  І знову прийде у славі судити живих і мертвих; Царству ж Його не буде кінця.

  І (вірую) в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця [і Сина] походить, що Йому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, що говорив через пророків.

  І (вірую) в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

  Визнаю одне Хрищення на відпущення гріхів.

  Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.