Помер Анатолій Зленко: перемоги і скандали першого міністра закордонних справ України

Про це у соцмережах повідомили три дипломати, які працювали зі Зленком, – Костянтин Єлісєєв, Сергій Корсунський та Маркіян Лубківський.

Анатолій Зленко був главою МЗС після встановлення незалежності України і одним із тих, хто формував її зовнішню політику.

Він обіймав посаду міністра двічі – у 1990-1994 і у 2000-2003 рр., причому працював у шести урядах країни. Увесь його життєвий шлях – це дипломатія.

У 70-80-ті кар’єра Анатолія Зленка була пов’язана із ЮНЕСКО. Він був співробітником секретаріату організації у Парижі, потім працював постійним представником УРСР при ЮНЕСКО.

У 1987 році повернувся до Києва і обіймав чільні посади у МЗС радянської України, у 1990-му став міністром. У часи президентства Леоніда Кучми працював у постійному представництві України при ООН, а згодом – послом у Франції та Португалії.

Коли повернувся до Києва у 2000 році, Леонід Кучма знову призначив його міністром закордонних справ. Анатолій Зленко пробув на цій посаді до 2003 року, потім був радником президента.

Із 2010 року був директором Інституту славістики та міжнародних відносин Київського славістичного університету.

За європейський напрям

У липні 1990 року, коли Анатолія Зленка затверджували на посаді міністра у Верховній Раді, він заявив, що європейський напрям зовнішньої політики має стати головним для України.

“З урахуванням політичних, економічних і гуманітарних інтересів, зв’язків, що історично склалися, першорядне значення для України набуває європейський напрям зовнішньої політики, приєднання до загальноєвропейського процесу, оскільки Україна практично вилучена з регіональної багатосторонньої співпраці в Європі”, – наголошував він.

Автор фото, Ukrinform

Леонід Кравчук та Анатолій Зленко. На початку 90-х європейський напрямок міжнародної політики України вони вважали головним для країни

“Ми не вимагаємо для себе чогось надзвичайного. Україна, як з політичної, так і з міжнародної точки зору, має всі підстави для визначення питання про безпосередню участь у європейському процесі”, – заявляв він.

Іще одним пріоритетом він називав розвиток нормальних відносин з усіма країнами, і передусім – з сусідами України, і наголошував на тому, що вони мають дотримуватися “принципу недоторканності кордонів у повоєнній Європі, що історично склалися і знайшли своє закріплення у Гельсінському заключному акті”.

І ці слова лунали у той самий час, коли прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер навіть не припускала можливості незалежності України і встановлення дипломатичних відносин її країни з Україною і проводила такі аналогії: “Британія не веде окремих переговорів з Аляскою чи Каліфорнією”.

Саме Анатолій Зленко у серпні 1990 року готував перший візит до України президента іншої держави, під час якого була підписана угода про двосторонні відносини. Цією країною була Угорщина.

Автор фото, Ukrinform

Анатолій Зленко зі своїм угорським колегою

Встановлення дипломатичних відносин із іншими державами відбувалося дуже швидко. Усього за рік після референдуму про незалежність у грудні 1991 року дипломатичні відносини були встановлені із 110 країнами.

Анатолій Зленко був одним із учасників історичного процесу розлучення України із СРСР за президентства Леоніда Кравчука, у тому числі переговорів про ядерне роззброєння України та поділ Чорноморського флоту.

Другий прихід і скандали

Прийшовши на посаду вдруге у жовтні 2000 року, за президентства Леоніда Кучми, він назвав роботу попередників (а перед ним міністрами були Борис Тарасюк та Олександр Чалий) “декларативною дипломатією” і пообіцяв, що європейський вибір буде “матеріалізовуватися у конкретних формах”.

“Наш курс на євроінтеграцію залишається незмінним. А головна мета зараз полягає в тому, щоб активніше вишукувати нові нестандартні підходи, інструменти і механізми його реалізації”, – заявляв Анатолій Зленко.

Але цей його період роботи збігся у часі зі скандалами, внаслідок яких Україна опинилася у міжнародній ізоляції.

Ідеться про так званий “касетний скандал”, вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і звинувачення Києва у продажу зброї – систем “Кольчуга” – Іраку, всупереч міжнародним санкціям.

У 2000 році на саміті Україна-ЄС спільна заява сторін передбачала “подальше поглиблення співпраці як значний внесок у забезпечення миру, стабільності і процвітання Європи”. Експерти прогнозували, що вже того ж року Україна стане асоційованим членом ЄС.

Але вже наступного, 2001 року оптимізм ЄС стосовно України згас саме через “касетний скандал”. І саме тоді українська влада почала говорити про необхідність двовекторної міжнародної політики, іншими словами, поглиблення співпраці із Росією.

Автор фото, Ukrinform

Анатолій Зленко (другий ліворуч) був міністром закордонних справ під час міжнародного скандалу, коли Україну під керівництвом Леоніда Кучми звинувачували у постачанні зброї Іраку

Із жовтня 2003 року Анатолій Зленко не займав високих посад в Україні.

Не виключено, що частину вини за охолодження відносин із Заходом тодішній президент Кучма поклав і на главу зовнішньополітичного відомства.

За часів президентства Віктора Ющенка Анатолій Зленко був представником України у Комісії ООН з прав дитини, а коли до влади у 2010-му прийшов Віктор Янукович – перейшов на викладацьку роботу.

Книга “Дипломатія і політика”, яку Анатолій Зленко написав у 2003 році, тобто, після того, як залишив роботу в МЗС, стала підсумком і його особистої дипломатичної кар’єри, і зовнішньополітичних здобутків України.

“Життєво необхідні стосунки”

Ексміністр закордонних справ за часів президентства Петра Порошенка мав відмінну від української влади позицію стосовно Росії.

“Дуже шкода, що ми йдемо на жорстку конфронтацію з сусідами. Звичайно, я не виправдовую Росію, яка пішла на недружній крок стосовно України. Але не хотілось би, що б ми зруйнували основу майбутніх відносин на багато років уперед. У будь-якому разі, в майбутньому, коли закінчаться ці речі на сході, нам доведеться шукати спільну мову і будувати нормальні стосунки із сусідами. У тому числі з Росією. Нам потрібні будуть стосунки з Росією. Я не перебільшу, якщо скажу, що вони життєво необхідні”, – казав він в інтерв’ю виданню Kp.ua у січні 2015 року.

Також Анатолій Зленко вважав, що заради встановлення миру на Донбасі слід вести переговори у тому числі і з ватажками самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”: “Я готовий сісти за стіл навіть із дідьком, якщо це дасть нам шлях до миру. (. ) Ніколи не боятимусь подібних заяв”.

Через п’ять років нова влада на чолі із Володимиром Зеленським, фактично, повторювала ті самі слова: про те, що заради миру готова вести переговори з ким завгодно.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

2003 – рік, коли український мультфільм сколихнув світ

Сайт “24” розпочав проект до Дня Незалежності. 25 років самостійного шляху, 25 років досягнень і звершень. Чим запам’ятався кожен рік? Згадайте з нами – як це було!

Саме у 2003 році вперше український мультфільм отримав престижну премію “Срібний ведмідь” на Берлінському міжнародному кінофестивалі (Берлінале).

“Йшов трамвай дев’ятий номер” – так називається цей мультик. І не дивно, що саме він зміг завоювати премію серед 17 короткометражок, які відібрали попередньо по всьому світові. Адже автор цього мультфільму, Степан Коваль, зміг в трохи більше ніж 9 хвилинах показати усю суть українського менталітету з усіма плюсами і мінусами.

У невеличкому пластиліновому мультфільмі Степан Коваль зміг продемонструвати усі переживання, усі думки, банальності, “розумності” і дурниці… Один пасажир бормоче під ніс свої проблеми, інші двоє діляться останніми новинами улюбленого серіалу. Ще хтось свариться з дружиною. А один пасажир їде після вечірки і ще не зовсім протверезів. Стільки людей – і всі такі різні. Суть українців – ми усі їдемо в одному трамваї, ми вміємо жити один з одним і підтримати один одного в критичний момент, але ми всі такі різні.

Сумно, що ця стрічка на Берлінале була показана досить “сирою”, без англійських субтитрів, без власного плакату (тільки ця короткометражка не мала власного плакату), з перериваннями звуку. Але, навіть з цими недоліками, вона змогла отримати “Срібного ведмедя”. А також інші нагороди на таких фестивалях, як міжнародний фестиваль анімаційних фільмів “Крок”, міжнародний фестиваль “Молодість”, естонський фестиваль “Чорні ночі”.

Довідка. Степан Коваль – український режисер і мультиплікатор. Народився на Дніпропетровщині. За першою освітою – архітектор. І не дарма, адже вона йому допомогла в майбутньому у створенні пластилінових мультфільмів. У 2006 році Степан відкрив власну мультиплікаційну студію “Новаторфільм”, де і працює головним режисером.

До слова, Руслана Писанка була серед тих, хто озвучував цей мультик. Окрім неї ролі озвучували: Євгеній Шах, Інна Капінос-Павлишина, Юрій Коваленко.

Завдяки творінню Степана Коваля студія “Укранімафільм” після перемоги на Берлінале почала відновлювати свою діяльність. Фактично короткометражний мультфільм “Йшов трамвай 9 номер” дав студії нове життя.

2003 рік можна назвати роком відродження української кінотворчості.

Редакція “24” вітає усіх з прийдешнім Днем Незалежності!