Галина Кирпа

Ти вже знаєш поетесу Галину Кирпу як авторку віршів про Батьківщину, про неповторність, досконалість, ніжність української мови та потребу її захищати. Сподіваємося, що й зворушлива історія із життя однієї дівчинки, покладена в основу оповідання «Мій тато став зіркою», щемно закарбується у твоїй пам’яті. Прочитай цей твір і ти переконаєшся у прагненні українського народу до свободи, у причетності кожного із нас до історії рідного народу, у важливості збереження пам’яті про найрідніших.

Мовна скарбничка

В оповіданні «Мій тато став зіркою» йдеться про історичні події, які називають Революцією гідності. А що таке гідність? Це повага людини до себе та до інших. Ця людська якість зумовлена тим, що кожна особистість самоцінна й неповторна.

Майдан — слово, що стало синонімом свободи і незалежності, гідності та волі. Його не перекладають жодною мовою.

Небесна Сотня — так назвали українців та українок, які загинули в Києві на Майдані під час подій Революції гідності в 2014 році за честь, за волю, за свою Батьківщину.

Революція гідності розпочалася 2013 року із протестів свідомих українців та українок проти тогочасної влади. Народ прагнув утвердити незалежність Батьківщини та налагоджувати дружні стосунки з демократичними європейськими країнами. А владоможці намагалися повернути нашу державу під контроль Росії.

Майдан Незалежності. Грудень 2013 р.

Оскільки центром протестів став Майдан Незалежності у Києві, то й революцію ще почали називати Майданом. Спочатку люди протестували мирно. Але влада наказала силовикам розправитися з протестувальниками.

• Гідність виявляється щоденно — у маленьких і великих учинках. Яких саме? На підтвердження цієї думки наведи приклади з відомих тобі літературних творів та з власного життєвого досвіду

У відповідь на таку сваволю на Майдан Незалежності вийшло понад мільйон людей із Києва та інших міст і сіл. Майдани збирались також у всіх куточках України.

Затяте протистояння тривало майже чотири місяці — із листопада 2013 року до лютого 2014 року. Нарешті народ переміг. І в Україні розпочалися демократичні зміни.

Бій на Майдані. Лютий 2014 р.

За це нашому народові довелося заплатити дуже велику ціну. На Майдані загинуло 105 героїв та героїнь. Українці назвали їх Небесною Сотнею, висловлюючи так особливу повагу і вдячність.

У центрі Києва, там, де точилися найкривавіші бої, зараз є алея Героїв Небесної Сотні.

Символічне позначення шляху, яким піднімалися Герої Небесної Сотні у свій останній бій (м. Київ, вул. Інститутська)

Можливо, тобі доводилося бувати в Києві на Майдані Незалежності та на алеї Героїв Небесної Сотні? Поділися своїми враженнями від побаченого. Якщо ж ні, то за першої змоги поїдь зі своїми рідними чи вчителями/вчительками та однокласниками/однокласницями вклонитися цим святим місцям.

• Що ти знаєш про Революцію гідності?

Чи є серед близьких тобі людей учасники тієї історичної події?

Мовна скарбничка

Із оповідання Г. Кирпи «Мій тато став зіркою» ти довідаєшся про Героїв Небесної Сотні. Слово «герой» запозичене з грецької мови, так називають людей, наділених значною силою та хоробрістю. Від нього походить слово «героїзм» — найвищий вияв самовідданості й мужності у виконанні громадянського обов’язку. Прочитай цей твір і переконайся, що тато дівчинки — герой.

Мій тато став зіркою

Коли тато вперше не прийшов додому ночувати, мама сказала, що так треба. Мовляв, він зостався на Майдані.

— А де він там спатиме? — спитала я.

— Він там не спатиме, — відповіла мама. — Йому не буде коли там спати.

З’ясовується, там було повно роботи. Усякої. І саме тієї, що без тата не зробиться. Він там потрібен. Це мама так каже. А насправді я не знаю що. Вдома мені він теж потрібен.

— Коли це все закінчиться, ми з тобою малюватимемо небо й тополі, — казав тато. — І тополі у нас із тобою діставатимуть до самого неба. Я хочу, щоб усі побачили, яке високе в нас небо і які високі тополі.

Якось мама згадує татові слова і знаходить мені коробку кольорової пастелі. Кладе її переді мною на стіл і мовить:

— Чого ж чекати, поки все закінчиться? Мені здається, все тільки починається.

Я беру синю пастель і замальовую нею піваркуша білого паперу. Відразу стає видно, яке в нас високе небо.

— А йому там уночі не страшно буде? — питаю маму.

— Їх там багато, — відповідає мама. — І з ними Господь Бог.

Очевидно, й справді — багато, мама рідко помиляється. Там їх багато навіть удень. Якби ви знали, як гарно бачити дорослих, що ходять з прапорцями, мов діти! Вони тоді перестають сваритися, співають гімн і більше усміхаються.

На другий день ми з мамою ходимо Майданом, шукаємо тата. Пробираємося крізь юрбу до великого зеленого намета. Мама переконана, що тато там. Ні, немає. Був і вже пішов. Ідемо до другого зеленого намета, потім до третього. Їх там не злічити скільки. Аж раптом хтось мене підхоплює вгору і пригортає до своїх грудей. Міцно — преміцно, міцніше не буває. Я мало від того не задихаюся. Але мені в тих обіймах так тепло, що я завмираю.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

А тато мовби не чує — обіймає ще міцніше.

— Доцю, сонечко, ми переможемо, — шепоче тато мені на вухо. І я розумію: шепоче він не тому, що звіряє якусь таємницю, а просто від щастя. Колись мама казала, що щасливі люди часто говорять пошепки. Мені трішки лоскітно, і я подумки сміюся.

А потім тато дедалі частіше й частіше не приходив додому ночувати. Мама потроху почала звикати, що на Майдані він потрібніший. У нього там була своя барикада, казала мама. А от я так і не звикла. Мені самій доводиться домальовувати високу тополю до самого неба. Але минала ніч, друга, третя, а тато все не приходив. Я вже збилася з ліку, скільки було тих безтатних ночей.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

Мама щодня їздить на Майдан, але вже без мене. Вона шукає тата на всіх барикадах. А барикад там багато, хоч людей ще більше.

Я чую, як вона обдзвонює всіх знайомих і родичів і розпитує про тата. Та ніхто нічого до пуття не знає. А тут ще й я — ходжу за мамою хвостиком і нашорошую вуха на всі дзвінки. Куди вона — туди і я. Мама — в кімнату, і я — в кімнату. Мама — на кухню, і я — на кухню. Весь час намагаюся вгадати, кому вона телефонує.

Та й мамин телефон не вмовкає. Усі дзвонять. Усі питають. Усі втішають. І сподіваються, що тато ось-ось знайдеться.

• Як змінилося життя головної героїні оповідання, відколи тато пішов на Майдан?

Мені це вже починало не подобатися, і я раз по раз питала мами:

І вперше мама нічого не відповідає. Так наче я питаю про когось стороннього. Вона поводиться так, мовби не чує мене. Так наче вуха в неї заткнуті ватою. Загалом мама мені теж починала не подобатися. Вона враз стала якась інакша. Майже нічого не говорить, усе підходить до мене і обіймає. Ні з того ні з сього.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

— То коли, мамо? — допитуюсь я.

І мама нарешті не витримує. Сідає на канапу, бере мене на коліна й каже:

— Він не прийде, доцю. Він поїхав. — у мами глухне голос, і далі вона не каже, а мовби видихує: — Далеко.

— Далеко? — перепитую я, а самій мені не дуже віриться, щоб тато міг поїхати кудись із Майдану. В нього там своя барикада, і він там дуже потрібен. Мабуть-таки, мама щось не договорює.

— Мамо, тільки не поводься зі мною, як з маленькою, — прошу я в мами.

Мама здивовано дивиться на мене. Здається, хоче щось заперечити, та врешті-решт передумує.

— Гаразд, не буду, — обіцяє вона і знов ні з того ні з сього мене обіймає. Міцно-міцно, міцніше не буває. А потім дуже довго цілує в голову.

— А далеко — це куди? І коли він до нас повернеться? — помовчавши, допитуюсь я, але мама не відповідає. Напевно, вона сама не знає. Та за кілька хвилин стає ясно, що мама все знає. От лиш чомусь не хоче, щоб знала і я.

— Він не повернеться до нас, доцю. — мамі, здається, бракує слів. Наш тато. Твій тато. став. зіркою.

— Як це — зіркою? — спитала я і придивилась до мами: може, вона жартує?

Мама довго-довго — довше не буває! — мовчить, а тоді каже:

Мама обіймає мене міцно-міцно — міцніше не буває! — і плаче. Я ще ніколи не бачила, щоб мама плакала. Її сльози горохом падають мені на коси, і я відчуваю, наскільки вони гарячі. Хоч бери та грійся об них!

Я торопію так, що не можу ворухнути губами. Як це — вбили? На Майдані? За що? Мама каже, що вбивцю розшукують. І неодмінно знайдуть. Не сьогодні-завтра. Але я певна на всі сто: тата вбив той, хто не знав, що його нема за що вбивати. Той, хто не бачив його усмішки й не чув його голосу. Лише той! Бо хіба можна такого тата вбити навмисно?!

• Що означають слова мами: «Твій тато став зіркою»?

• А якою була б твоя відповідь на складні запитання дівчинки?

Я вмощуюся в мами на колінах, пригортаюся до неї все ближче та ближче — ближче не буває! — і захлинаюся сльозами. Мама гладить мені голову, плечі, руки, мовби не вірить, що це все моє. А тоді, очевидно, вірить і помалу заспокоюється. Потім каже не так мені, як собі:

— Хай там що, доцю, а ти ніколи не забувай одного: наш тато став зіркою і завжди нам світитиме.

Мені хочеться крикнути криком на цілий світ:

— Ні, я так не хочу. Нехай світить зірка, а не тато. А тато нехай малює мені високе небо і високі тополі! Нехай він буде просто татом та й усе!

Мама не чує, як я кричу, бо я кричу про себе, подумки.

— А Іванчин тато теж там? — питаю я маму згодом, тицяючи пальцем у вікно, звідки синіє небо.

— Їх там багато, — каже мама. І тихо-тихо — тихіше не буває! — додає: — Як дрібного чорного маку.

Он як. Виходить, і Іванчин тато т а м? І він теж світить?

Я згадала слова, що скандували люди на Майдані: «Разом нас багато! Разом — сила!» Луна котилася аж до неба, і зірки передзвонювалися тими самими словами.

Тепер мені нема де подітися від усіляких думок. Мені треба збагнути щось дуже головне. Якщо й справді мій тато став зіркою, то чого моя мама так багато плаче? Чого вона цілими днями просиджує з його світлинами в руках і ховає від мене очі. Я знаю: не тому, що не хоче мене бачити, а тому, що очі в неї заплакані.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

Того вечора мама взяла мене до себе в ліжко. Я трохи лежу з мамою, а потім перебираюся в своє ліжко. Бо знаю напевно, що друга подушка — для тата. Якщо зірка заглядатиме у вікно, то її світло впаде на подушку. Мама покладе на те світло руку і мовби торкнеться тата. Я приплющую очі, щоб самій усе те побачити. У шпаринку очей. Але побачила все те уві сні.

Часом ми з мамою ходимо на затоку — дивитися на воду, бо тато дуже любив туди ходити. Вода там чиста і гладенька, мов долоня. У ній відбиваються кудлаті хмари й високе небо. Ти стільки разів їх малював, тату! Тепер же мені доводиться дивитися на все те не двома очима, а чотирма. І за тебе!

А найчастіше я думаю про те, що якби тато не поквапився стати зіркою, то він неодмінно побачив би нашу Йордану. Їй довелося народитися вже без нього. Тато навіть не знав, що в нас буде дитина. Точніше, в мами. Мама не встигла йому тим похвалитися. Скажу тоді, як переможе Майдан, думала мама. Вона вірила, що то буде дуже скоро. Але коли переміг Майдан, тато вже був зіркою.

• Як мама та донька підтримують одна одну в складний період їхнього життя?

• Які слова, що скандували люди на Майдані, пригадалися дівчинці? Яке значення вони мали для неї?

Посеред літа в нас удома з’явилася дівчинка. Смішна, чорнявенька і голосиста.

— Назвемо її Йордана, — сказала мама.

Я уявила собі, як би це сподобалося татові! З усіх зимових свят він чомусь найдужче любив Водохреще і називав його Йорданом. Досі чую, як вони з мамою співають дуетом:

Я силкувалася уявити ту Пречисту, що стоїть у холодній воді і пере для свого сина ризи, і не могла. Тут у мене в рукавичках руки ой як мерзнуть! Але навіть якби не мерзли, то навряд чи вона прала б у рукавичках?

Коли увечері небо всипає зірками, ми з мамою сидимо на веранді й дивимося на небо. Десь там — наш тато. Якщо довго дивитися, то можна помітити, як одна зірка моргає. Напевно, то мій тато. Він завжди моргав, щоб мене посмішити.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

Йорданка спить поруч у візочку. Вона ще так далеко не бачить. Ба, вона не знає, що її тато — зірка. Цікаво, які їй сняться сни? Може, білі, як сніг, а може, сині, як небо? А може, кольорові, як мої пастельки? А може, їй сняться зірки, і вона чує їхні розмови. Мабуть, тато розказує їм усім про нас — про маму, про мене, і про те, як ми святили воду на Водохреще. Саме через тиждень після Йордану мій тато не вернувся з Майдану. Саме тої ночі він і став зіркою. Але я все одно його чекаю. Тепер уже з неба. Тато будь-коли може подзвонити на мамин мобільний. Мама казала, що ніколи не зітре звідти татового номера.

Я пригадую татові очі. Перед тим, як він став зіркою, у них було повно тривоги, і вони майже не усміхалися.

Навіть на Водохреще, коли ми всі втрьох ходили до Михайлівського собору святити воду. Надворі було морозяно і сніжно. Холод пробирався аж до рук. «Залазьте в одну рукавичку, — сказала я своїм рукам, — і вам стане тепліше».

Мої руки слухняно залізли в одну рукавичку, а тато підхопив мене на руки, розщіпнув свою куртку і засміявся:

І я, недовго думавши, ховаю руки в пазусі татової куртки. Якби я знала, що то наше останнє Ворохреще, я з тієї пазухи нізащо не вилізла б.

• Якими дівчинці запам’яталися татові очі?

А сьогодні мені не спиться і не спиться. Хочу, щоб спалося, а не виходить. Кручуся на всі боки, згортаюся калачиком, лягаю горілиць — нічого не допомагає. Може, обняти подушку? Ан-ну. Що це там? Я лап-лап — і намацую якусь коробку. І не якусь! То коробка кольорових пастельок!

Тато щороку дарував мені коробку пастельок. І не тому, що я їх швидко змальовувала, а тому, що він і сам любив малювати пастельками. Та оскільки їх у нього не було, то він позичав у мене. І часто позичав назавжди, бо всі їх змальовував до крихти.

• Чому маленьку сестричку головної героїні назвали Йорданкою?

• Які традиції в родині дівчинки були пов’язані зі святом, на честь якого назвали сестричку?

Невже тато й досі не забувся своєї звички — підкладати подарунки під подушку. Саме цим він і відрізнявся від Святого Миколая. Бо Святий Миколай підкладав лише на свято, а тато — будь-коли. Але ж день народження у мене аж восени!

— Він знає, що восени, — каже мама. — Але сьогодні день твого ангела.

Ну, звичайно, як це я забула? Ще й подумала: а от тато ніколи не забував не то що про мене, а й про мого ангела. І сама собі усміхнулася. Тато умів найбуденніший день перетворити на свято.

Уранці мені відразу ж захотілося малювати.

— Після сніданку, — сказала мама.

Гаразд, скільки там того сніданку, подумала я.

Мій стіл стоїть просто біля вікна. З нього гарно видно небо. Я виймаю синю пастельку і малюю небо. Тоді — жовту, щоб намалювати сонце. Та потім передумую. Краще вже місяць, бо таке синє небо буває лише ночі. Тоді ще раз передумую і малюю обох — і сонце, й місяць. І нехай хто скаже, що такого у світі не буває!

Навпроти місяця я малюю високу зелену тополю. І зумисно малюю її такою заввишки, щоб вона торкалася неба. То все задля тата. Якщо він, бува, стомиться, то йому буде куди сісти відпочити, подумалось мені. Я вже знаю, що тополі завжди дістають до неба, тільки шкода, що того ніхто не бачить. Ніхто, крім мого тата.

— А Йорданка скоро виросте? — питаю я маму.

— Так скоро, що ти не встигнеш і посивіти, — усміхається мама.

Я помічаю, що мама посивіти вже встигла. Хоч ще зовсім молода. Їй усього двадцять вісім. Моя мама посивіла за одну-єдину ніч. І стала схожа на кульбабку, що відцвіла.

Якби тато не став зіркою, то брав би нас із Йорданкою на плече: її — на ліве, мене — на праве. Коли Йорданка підросте, я їй неодмінно це розкажу. Напевно, вона так само, як і я, полюбить сидіти в тата на плечі. Але їй дістанеться ліве плече, бо праве вже зайняте. На правому завжди сиділа я.

Наприкінці літа ми з мамою їдемо знайомити Йорданку з другою бабусею. Цебто — з татовою мамою. Там одна дитина вже є — мій двоюрідний братик Павлусь. Він старший за мене, і цього року піде в другий клас.

Цілі вечори ми просиджуємо з ним на веранді, і спати нам геть не хочеться. Бо з Павлусем цікаво. Він дуже багато знає. Особливо про танки й бомбардувальники.

— І хто додумався називати танки «Тюльпанами», «Акаціями», «Гвоздиками»?! — обурюється Павлусь.

О. Була. Ілюстрація до оповідання «Мій тато став зіркою»

Я обурююся разом із ним, якщо не більше. Такі назви можна давати хіба що цукеркам, а не танкам!

— Ось виросту і зроблю так, щоб на світі не стало ні танків, ні бомбардувальників, — заявляє Павлусь. — Знаєш, я їх просто відміню!

Авжеж, я знаю, що Павлусь зробить, як каже. Він у нас такий — хоробрий і завзятий. Мабуть, людина, яка хоче вирости, й не може бути інакшою.

А от я зовсім не хочу вирости. Мені більше кортить повернутися в той час, коли з нами був тато. Зненацька мене охоплює туга і шепче мені на вухо: «Доцю. » Татовим голосом. Якби ви хоч раз у житті почули той голос, ніколи не забули б!

• Яке було спільне улюблене заняття у дівчинки та її тата?

• Роздивися ілюстрацію, на якій зображено дівчинку зі своїми рідними, знайди їх опис у тексті оповідання. Які почуття відтворено на малюнку?

Я дивлюся крізь широке вікно надвір. Звідси видно, може, й пів неба.

— Бачиш он ту зірку? — питаю я Павлуся.

— Бачу, — каже Павлусь. — Дуже яскрава. Жаль, що вона так високо. Нічим не дістати.

— То наш тато, — кажу я трохи голосніше, щоб Павлусь розчув кожне слово й не перепитував. — Він став зіркою. — А потім згадую мамині слова про Майдан і додаю: — Їх там багато, і з ними Господь Бог.

Павлусь довго дивиться то на зірку, то на мене, немов хоче упевнитися, чи я з нього не кепкую. А тоді каже:

— Добре тобі. — Павлусь на хвильку замовкає, ніби думає: казати чи ні. Та потім таки каже: — А мій на війні. Ну, це там, де гинуть.

• Зверни увагу на роздуми та мрії дівчинки. Що допомагає їй переживати болісну втрату рідної людини?

• Що дізнається дівчинка про Павлусевого тата?

• Про що мріють дівчинка та її братик?

• Про які спільні почуття і бажання говорить дівчинка?

• Чи схожі мрії дівчинки на твої?

Я дивлюсь на Павлуся й мені здається, що це вже не Павлусь, а цілий Павло. Бо такі слова говорять тільки в дорослому віці. Скажімо, в такому, як мій дідусь.

— Твій теж стане. — починаю я і прикушую язика.

Мені раптом стає страшно. Я згадала, як уранці по радіо передавали про дванадцятьох загиблих під Луганськом. Вони підірвалися на міні. А що, як серед них і Павлусів тато?! Та навіть якщо й не Павлусів, то чийсь! Однак Т А Т О!

— А скільки твоєму татові років? — питає Павлусь.

— Двадцять вісім, — відповідаю я.

— Ти ба, такий молодий, а вже зірка, — каже Павлусь.

Тимчасовий народний меморіал Небесній Сотні (м. Київ, вул. Інститутська, 2015 р.)

Але в голосі в нього немає й краплі заздрості, лише сум. І той сум — завбільшки з гору, яку й за ніч не обійти.

— Жаль, що ти його не завжди можеш бачити, — додає Павлусь.

Хоч насправді мені хочеться сказати, що я свого тата бачу більше, ніж завжди. Я бачу його, коли захочу. Досить мені тільки заплющити очі, як він являється переді мною. Усміхнений і щасливий. Я навіть чую, як він шепоче мені на вухо: «Доцю, сонечко, ми переможемо. » А потім садовить собі на праве плече і несе кудись далеко-далеко. Крізь увесь Майдан.

А просто над нашими головами стоїть зірка. Так високо, що вище й не буває. Та й дістати до неї можна лише очима. І лише очима можна сказати: «Я навіки люблю тебе, тату!».

• Яке враження справив на тебе твір?

• Чому тато, ризикуючи життям, усе ж таки пішов на Майдан?

• Як ти розумієш мамині слова: «Наш тато став зіркою і завжди нам світитиме»?

Літературознавчий клуб

Поезія Галини Кирпи (1950) тобі вже знайома. Письменниця також є авторкою багатьох прозових творів. Серед них і оповідання «Мій тато став зіркою». На одній із презентацій цього твору Г. Кирпа розповіла про історію його написання: «Я писала цю книжку дуже довго, понад рік. Розпочала роботу влітку 2014 року, після тих страшних подій на Майдані. Коли ми ховали наших героїв, там, на Майдані, були також мами з дітками. Серед них стояла одна дівчинка, очі якої я запам’ятала назавжди. І героїня моєї книжки — така ж дівчинка. Я намагалася уявити, що ж відбувається в душі дитини, тато якої не повернувся додому, а лежить у домовині. Мабуть, тому, що я сама часто відчуваю себе дитиною, я відчула сльози тієї дівчинки».

Київ. Майдан Незалежності. Революція гідності, 2014 р.

Ця історія чесно розповідає про трагічні речі, які, на жаль, трапляються в житті. Вона зворушує до сліз. Але водночас і захоплює нас надзвичайною красою людських душ, любові, вірності, пам’яті. Вселяє віру в людську мужність і доброту, в Україну.

• Чому зворушлива розповідь письменниці Г. Кирпи про історію створення оповідання «Мій тато став зіркою» не може нікого залишити байдужим?

У колі мистецтв

Історичну і суспільну велич подій Революції гідності закарбовано на світлинах, у документальних і художніх кінострічках, у творах музичного та образотворчого мистецтва.

Виразно передано бойовий дух Майдану на картині української художниці Марії Федюк «Ангели Світла. Ангели Свободи» (2014 р.). Образ учасника Революції гідності, який прикривається щитом із зображенням тризуба (Герба Української держави), змальовано на тлі полум’я барикад, що палали в той буремний час.

М. Федюк. Ангели Світла. Ангели Свободи

Одним із символів тих величних подій на Майдані, піснею-прощанням за загиблими стала українська пісня «Плине кача по тисині» 1 . Неперевершено й емоційно вона була виконана гуртом «Піккардійська терція». У пісні — історія життя героя, який віддав його задля того, щоб наступні покоління українців/українок мали світле майбутнє. Ця пісня стала смутком душі всього українського народу.

1 Тисина — долина, береги річки, що затоплює вода під час весняної повені.

• Зіскануй QR-код і послухай українську народну пісню «Плине кача по тисині». Розкажи, які почуття вона в тебе викликала.

• Які події відтворено на картині М. Федюк? За допомогою яких образів, символів чи деталей їй вдалося передати їх велич?

Читай і досліджуй!

Дізнайся більше про події, описані в оповіданні, — зіскануй QR-код і переглянь відео «Люди створюють історію».

Зіскануй QR-код і подивися буктрейлер (короткий відеоролик про книжку) до оповідання Г. Кирпи «Мій тато став зіркою» та його інсценізацію. Чи сподобалася тобі інсценізація? Поділися своїми враженнями з однокласниками/однокласницями.

Попроси вчителя/вчительку організувати зустріч із людиною, яка була учасником Революції гідності. Подумай, відповіді на які запитання ти хочеш почути від такої людини.

• Який епізод оповідання Г. Кирпи «Мій тато став зіркою» тебе найбільше розчулив? Чому саме?

• Прослідкуй за змінами, які відбуваються в поведінці, судженнях дівчинки впродовж часу, описаного у творі? Чи стає вона дорослішою, мудрішою? Умотивуй свої думки прикладами з тексту.

• Назви риси характеру героїв та героїнь оповідання. Свої судження підтвердь цитатами з твору.

• Що залишилося для тебе нез’ясованим після опрацювання матеріалу підручника?

• Оціни свою роботу над твором «Мій тато став зіркою».

Діти і робота. Чи варто дітям працювати та коли починати

Промоутери, офіціанти, веб-дизайнери, репетитори… Де і як можуть заробляти підлітки на канікулах або навіть під час навчання? Згідно зі статтею 188 Кодексу законів про працю, на роботу можуть приймати дітей віком від 15 років за згодою одного із батьків або особи, яка його замінює.

Часто підлітки не “заморочуються” офіційним працевлаштуванням, а беруться за підробітки для того, щоб мати кишенькові гроші. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, які є можливості для молоді працювати і на що варто звертати увагу батькам.

ІСТОРІЇ ПІДЛІТКІВ

Саші Парамоновій з Києва 17 років. Перші гроші почала заробляти в 14-ть: допомагала мамі з резюме в HR-компанії. Через рік пішла навчатися кухарської справи до одного з ресторанів. Зараз дівчина працює кухарем в “City Zen” та шеф-кухарем у “Cooking hub”.

“Насправді, я просто захотіла самостійності. Власні гроші, які ти можеш витрачати на все, що заманеться, можеш просто тримати в кишені. Це ж так круто! Мені хотілось купувати всякі штуки, ходити з друзями кудись. На мою думку, на такі забаганки батьки не повинні давати гроші”.

Саша розповідає, що спочатку батьки не могли звикнути, що їхня 15-річна дитина вже працює в ресторані. Було багато сварок і непорозумінь. Навчання передусім – переконували вони доньку.

“Найцікавішим було те, що в 15 років я зрозуміла, що таке тяжка праця і як це – витратити за день 500+ гривень ні на що. Відтоді мої купівлі вимірювались у годинах роботи. У батьків я вже давно не прошу грошей на своє життя”.

Дівчина планує і далі займатися кухнею. Мріє про відкриття власного бізнесу. “Я б хотіла навчитись правильно керувати власним персоналом, щоб не було тих ситуацій, які пережила на собі”.

17-річна Даша Щербак із Запоріжжя взялася експериментувати із зачісками подруг 4 роки тому. Сміється: “У мене було всього дві зачіски – хвостик і гулька”. У кого було довге волосся – заплітала коси. Потім за символічну платню в 10-20 гривень тренувалася на моделях.

Зараз у дівчини на сторінці в Instagram викладені фотографії робіт – до зачісок додався візаж. Клієнтів вистачає. Гарячим періодом завжди були останні дзвоники і випускні вечори у школах. Бувало, що на місяць отримувала 8 тисяч гривень. “Мама сміється, що я заробляю більше, ніж вона, працюючи на державній службі”.

Даша взялася експериментувати із зачісками подруг 4 роки тому. Сміється: “У мене було всього дві зачіски – хвостик і гулька”. Фото: автор – NatashaFedorova, Depositphotos

Даша вже закінчила курси з візажу і збирається пройти ще одні. Хоча зізнається, що не планує займатися цією справою в майбутньому. Мріє стати журналістом. Однак погоджується, що вміння за плечима не носити. Добре, що є запасний варіант.

17-річний Рома Семенець із Києва заробив свої перші 250 гривень два роки тому: продав куплену на секонд-хенді футболку в інтернеті. Розповідає, що спочатку йому цікаво було знаходити брендові речі, які вже були у вжитку, для себе. Траплялося підшукати майже новий фірмовий одяг. Згодом зрозумів, які речі користуються більшим попитом і вже шукав їх цілеспрямовано.

“Спочатку важко було зранку прокидатися і йти до магазинів, проте згодом звик. Найприємніший момент для мене – відчуття, коли виходжу з відділення Нової пошти з накладною, розуміючи, що щось заробив”.

Сьогодні його сторінки в соцмережах нараховують загалом 9 тисяч підписників. Однак, зізнається: це лише підзаробіток на певний період. У майбутньому хоче стати професійним футболістом. А ще – вивчити мови програмування і оволодіти основами бізнесу.

КОЛИ, ЯК І ДЕ ШУКАТИ РОБОТУ

Дмитро Ісаєв, кандидат біологічних наук, провідний науковий співробітник інституту фізіології ім. Богомольця, каже, що діти зараз дорослішають трохи пізніше. Науковець радить батькам звертати увагу, чи відповідальна дитина, чи може виконувати певні доручення.

“Якщо батьки бачать, що дитина залюбки вигулює собаку, чи доглядає за кімнатними рослинами, чи готує їсти – тобто робить щось сама, це означає, що якусь елементарну роботу дитині можна доручати”.

Батькам важливо помічати, чим діти цікавляться. І те, що цікаво, треба розвивати. “Ми не повинні втілювати свої мрії в дітях, а допомагати і підтримувати дітей у реалізації їхніх”.

Не буває, коли нічого не цікавить, каже Дмитро Ісаєв. “Навіть якщо ви бачите, що дитина сидить і грає в якусь гру в телефоні. Ви одразу скажете: мій син, чи донька більше нічого не хоче робити… Сядьте поруч, поцікавтеся, що це за гра, пограйте разом. Не потрібно змушувати дітей робити те, що ви робили в дитинстві. Шукайте підказки в них самих. Зацікавтесь тим, що цікаво дітям. Це їхнє життя, і ми хочемо їм допомогти прожити щасливо”.

Дітям потрібно дати можливість пробувати і прийняти той факт, що будуть помилки і розчарування. “Тикання будуть завжди. Але без них здобути власний досвід неможливо. Освіта чи знання щастя не дають. Це засоби пізнання світу. Щастя дає можливість займатися тим, що подобається”.

Провідний експерт ринку праці, засновник рекрутингової агенції “Борщ” Сергій Марченко переконаний: якщо просити в батьків допомогу з працевлаштуванням, то згодом, якщо щось піде не так, будуть винні батьки.

“Я б радив знаходити можливість самим. Діти-підлітки 14-16 років вміють користуватися Google краще, ніж я. І вакансій для підлітків дуже багато – у сфері обслуговування, у торгівлі. Зараз є багато способів заробити в інтернеті. Я знаю приклади, коли діти 14-16 років, розбираючись в елементарному веб-дизайні, на біржах для замовників з Китаю, Індії за 10-20 доларів виконують прості замовлення”.

Важливо, щоб діти розуміли ціну грошей. “Коли ваш син чи донька розуміє, що це не просто абстрактні 100 гривень, а 2 години роботи, то він чи вона будуть інакше їх витрачати”, – каже Сергій Марченко.

Молодь не має досвіду найму. Щоб вони зрозуміли, що претендувати на зарплатню в кілька сотень доларів без належних умінь, навичок і кваліфікації зарано, юним шукачам роботи мають десять разів відмовити. Тому відмови теж корисні для досвіду.

Сергій Марченко каже, що теперішня молодь стала розкутішою. “Вони не соромляться своїх бажань і намірів. Інколи те, що вони хочуть, може когось шокувати. Раніше, наприклад, хтось прийшов на співбесіду, почув, яка буде заробітна платня і просто не зателефонував пізніше. А зараз, почувши про розмір зарплатні, прямо в очі кажуть: “Та ні. Це так мало грошей”.

Роботодавці дедалі більше почали звертати увагу на наявність у працівників soft skills (сукупність продуктивних рис особистості, які характеризують відносини в середовищі. Ці навички можуть містити у своєму складі комунікативні здібності, мовні навички, особисті звички, когнітивне або емоційне співпереживання, управління часом, колективну роботу та риси лідерства). А гнучкі навички, за словами експертів, можна здобути лише на практиці.

Необов’язково одразу шукати гроші, коли йдеться про можливості попрацювати. Є багато опцій бути волонтером – спробувати свої сили в теле-, радіо-, онлайн-редакції; лікарні чи хоспісі; благодійному фонді.

“Це не маячня і не втрата часу, а здобуття досвіду. Плюс – зв’язки, вміння комунікувати, долати труднощі. Усе це і дає в майбутньому soft skills”, – каже Дмитро Ісаєв.

ЛАЙФХАКИ

Сергій Марченко каже, що під час відбору кандидатів на певні посади завжди запитує, коли ті почали працювати.

“Зазвичай, якщо в мене є два кандидати – один почав працювати після вишу, а другий ще в школі, – то я віддам перевагу другому кандидату. Навіть не за рівних умов.

Досвід на початках не грає ролі, а от готовність працювати і працелюбство цінує кожен роботодавець. Тому для майбутньої кар’єри, це дуже круто”.

Важливо, щоб діти розуміли ціну грошей. “Коли ваш син чи донька розуміє, що це не просто абстрактні 100 гривень, а 2 години роботи, то він чи вона будуть інакше їх витрачати”. Фото: автор – Nomadsoul1, Depositphotos

Експерт з ринку праці радить молоді чимраніше шукати роботу. Адже тоді швидше можна знайти саме ту, яка буде подобатися. “Де завгодно, як завгодно, але пробуйте і починайте. Дуже часто в молодих спеціалістів є таке: я дуже хочу працювати на цій роботі. Потім він пробує, працює тиждень і розуміє, що він тут працювати не хоче, це не для нього”.

А батькам Сергій Марченко рекомендує давати дітям більшу свободу вибору. “Дайте їм можливість досягати самостійно. Допомагати дітям треба, але якщо ви дасте їм свободу, то потім вони будуть вам вдячні. Хай від вас буде підтримка, хай вони знають, що на вас завжди можна покластися, звернутися за порадою, але хай вони роблять усе самі”.

Ще одна рекомендація батькам – поставитися уважно до майбутніх потенційних роботодавців.

“Варто перевірити репутацію фірми, організації, компанії, де буде працювати ваша дитина. Чи можна їй довіряти, чи зможе дитина робити той обсяг роботи, який зазначений у службових обов’язках”, – радить Дмитро Ісаєв.

Також своїми лайфхаками поділилися Саша, Даша і Рома.

Саша Парамонова: “Завжди підтримуй на роботі однакові й рівні стосунки з кожним. Робота роботою, а особисте життя має лишатися поза нею. Це допоможе уникнути конфліктів у майбутньому”.

Даша Щербак: “Не бійся проявляти ініціативу. Доки будеш сумніватися, твоє місце займе інший. Не йди по головам. Вчися працювати в команді з різними людьми”.

Рома Семенець: “Потрібно намагатися спробувати все, аби знайти те, що варте ваших уваги і часу”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – TarasMalyarevich, Depositphotos