Зміст:
Розмноження організмів
БУДОВА Й УТВОРЕННЯ СТАТЕВИХ КЛІТИН
Цілі уроку: ознайомити учнів з особливостями будови й утворення статевих клітин та їх значенням для живих організмів, докладно розглянути стадії мейозу, розвивати вміння аналізу й синтезу інформації, виховувати позитивне ставлення до природи та культуру спілкування.
Обладнання й матеріали: таблиці або слайди презентації зі схемами гаметогенезу та мейозу й зображень статевих клітин різних організмів.
Базові поняття й терміни: сперматозоїд, головка, шийка, хвіст, акросома, гаметогенез, сперматогенез, сім’яники, яйцеклітина, овогенез, яєчник, мейоз.
I. Організаційний етап
II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів
Питання для бесіди
1. Чим відрізняються між собою нестатеве і статеве розмноження?
2. Які характерні ознаки статевого розмноження?
3. Які приклади статевого розмноження можна навести у тварин?
4. Які приклади статевого розмноження можна навести в рослин?
5. Які переваги має статеве розмноження?
6. Які недоліки має статеве розмноження?
III. Вивчення нового матеріалу
Розповідь учителя з елементами бесіди
Чоловічі статеві клітини хребетних — сперматозоїди — зазвичай дуже малі й рухливі. Типові сперматозоїди мають головку, шийку і хвіст. Головка майже цілком складається з ядра, вкритого тонким шаром цитоплазми. Спереду на головці є гострий твердий горбик (акросома), який сприяє проникненню сперматозоїда в яйцеклітину. До складу шийки входить цитоплазма, в якій є центріоль (складова частина клітинного центру), мітохондрії та АТФ як джерело енергії для забезпечення руху сперматозоїда. Хвіст сперматозоїда складається з тонких волокон, вкритих цитоплазматичним циліндром, — це орган руху. Загальна довжина сперматозоона у ссавців і людини становить 5 060 мкм. Кількість сперматозоїдів дуже велика (у ссавців їх упродовж життя дозріває сотні мільйонів).
Жіночі статеві клітини хребетних (яйцеклітини) нерухливі та, як правило, більші від сперматозоїдів. Зазвичай вони мають кулясту або овальну форму й різну будову оболонок. Характерною рисою яйцеклітини є наявність у ній запасних поживних речовин у виді жовтка, необхідних для розвитку нового організму, наявність особливого поверхневого, чи кортикального (cortex — кора), шару цитоплазми і спеціальних оболонок, що вкривають яйцеклітину. Яйцеклітина може мати до трьох оболонок. Розрізняють первинну, вторинну і третинну оболонки. Функції оболонок яйцеклітин багатогранні. У яйцеклітин, що знаходяться на стадії росту, вони відіграють роль мембрани, через яку здійснюється обмін речовин. Оболонки яйцеклітин у багатьох тварин перешкоджають поліспермії під час запліднення, беруть участь у диханні й харчуванні зародка, у постачанні його солями Кальцію, захищають зародок від несприятливого впливу зовнішнього середовища.
Яйцеклітина, в основному, має округлу форму, і величина її залежить від кількості жовтка в цитоплазмі. У тварин, зародок яких живиться за рахунок материнського організму, яйцеклітини мають невеликі розміри. У ссавців розміри яйцеклітин порівняно невеликі й становлять 100-200 мкм у діаметрі. В інших хребетних (риб, амфібій, плазунів, птахів) яйцеклітини великі, адже в їхній цитоплазмі міститься велика кількість поживних речовин. У птахів, наприклад, яйцеклітиною є та частина яйця, яку зазвичай називають жовтком. Діаметр яйцеклітини курки становить 3-3,5 см, а страуса — 10-11 см. Ці яйцеклітини вкриті кількома оболонками складної будови, які забезпечують нормальний розвиток зародка. Яйцеклітин утворюється значно менше, ніж сперматозоїдів. Наприклад, у жінки упродовж життя дозріває лише близько 400 яйцеклітин.
В основі утворення статевих клітин лежить процес мейозу. Характерним для нього є зменшення числа хромосом і кількості ДНК вдвічі. Це досягається за рахунок двох послідовних поділів з одноразовим подвоєнням числа хромосом. У кожному з поділів клітин є профаза, метафаза, анафаза й телофаза. Найважливіші процеси відбуваються в профазі першого поділу, який має найбільшу тривалість. На початку профази кожна хромосома складається з двох спіралізованих хроматид, сполучених між собою в місці центромери. Згодом гомологічні хромосоми наближаються одна до одної та кон’югуюгь між собою. Вони тісно прилягають одна до одної по всій довжині й обвиваються та перехрещуються. При цьому утворюються перехрести й може відбуватися обмін ділянками між хромосомами. Це явище має велике біологічне значення, оскільки забезпечує рекомбінацію генетичної інформації в майбутніх гамет.
Унаслідок кон’югації в клітині утворюються тетради — комплекси з чотирьох хроматид. Число тетрад дорівнює гаплоїдному набору хромосом. Потім настає метафаза першого поділу мейозу, коли тетради розміщуються в площині екватора. Під час анафази кожна тетрада ділиться навпіл і до полюсів відходять цілі хромосоми, які мають по дві хроматиди. У телофазу під час поділу цитоплазми між двома дочірніми клітинами в кожну з них потрапляє по одній із кожної пари гомологічних хромосом. Отже, внаслідок першого поділу утворюються дві клітини, число хромосом яких зменшене вдвічі, але кожна з них містить подвійну кількість ДНК (тобто хромосоми двохроматидні). Інтерфаза після першого поділу дуже коротка, синтез ДНК в цю інтерфазу не відбувається, і майже відразу настає другий мейотичний поділ. У результаті в кінці мейозу утворюються чотири клітини з половинним (гаплоїдним) набором хромосом.
Значення мейозу полягає в підтриманні сталості числа хромосом в усіх поколіннях організмів, які розмножуються статевим шляхом. Якби не було мейозу, то гамети містили б диплоїдний набір хромосом, а в зиготі кожного наступного покоління число хромосом збільшувалося б удвічі. Крім того, під час мейозу відбувається перекомбінування генетичного матеріалу між утворюваними гаметами. У результаті в наступному поколінні організмів виникає велика різноманітність комбінацій спадкових ознак.
Процес утворення статевих клітин називають гаметогенезом. Гамети утворюються у статевих залозах або спеціалізованих клітинах. У тварин це сім’яники та яєчники. Гаметогенез відбувається послідовно у трьох зонах і закінчується дозріванням гамет. Розрізняють сперматогенез (процес утворення чоловічих статевих клітин) та овогенез (процес утворення жіночих статевих клітин).
Стадії гаметогенезу тварин
§ 5. Мікроскоп та дослідження клітини: екскурс в історію
Питання «З чого складаються живі тіла?» тривалий час залишалося без відповіді, оскільки структури, спільні для всього живого, мають дуже малі розміри і не помітні без збільшувальних приладів. Відповідь було знайдено лише з винаходом мікроскопа. Його попередником є найпростіший оптичний прилад — лупа, або збільшувальне скло (мал. 1).
Мікроскоп, який став прототипом сучасного (мал. 2), був винайдений наприкінці XVI ст. Із XVII ст. мікроскоп став одним з основних інструментів біологів.
Оптика — розділ фізики, який вивчає світло та пов’язані з ним явища. Прилади, робота яких ґрунтується на використанні властивостей світла, називають оптичними.
Одні з перших наукових спостережень біологічних об’єктів за допомогою мікроскопа були виконані в середині XVII ст. англійським фізиком та натуралістом Робертом Гуком (1635-1703 рр.). Зокрема, на зрізі корка Р. Гук побачив та замалював численні порожнисті камери, які нагадали йому бджолині соти. Він назвав їх «клітинами» (мал. 3). У 1665 р. у книзі «Мікрографія» він опублікував цей малюнок разом з низкою інших зображень мікроскопічних структур каменів, різноманітних матеріалів, рослин та тварин. Структури, які Р. Гук назвав «клітинами», у дійсності були лише їхніми порожніми оболонками. Проте цей термін згодом прижився.
Мал. 3. Мікроскоп Р. Гука, зріз через корок
Книга Р. Гука справила велике враження на голландського натураліста Антоні ван Левенгука. За допомогою мікроскопа він відкрив цілий світ мікроскопічних організмів, які назвав «анімалькулями». Серед знаменитих Левенгуківськіх «анімалькуль» (мал. 4) — мікроскопічні водорості та тварини, одноклітинні мікроскопічні гриби — дріжджі. Левенгук також відкрив клітини крові, описав мертві клітини шкіри та будову м’язів людини, деталі ока комах та клітинну будову коренів водної рослини ряски.
1665
Р. Гук вперше увів термін «клітина»
1673-1683
А. ван Левенгук відкрив світ мікроскопічних організмів, включаючи бактерії, одноклітинні тварини, водорості та гриби
1838-1839
М. Шлейден та Т. Шванн сформулювали клітинну теорію, згідно з якою живі організми складаються з клітин; клітина є найменшою одиницею життя
1858
Р. Вірхов обґрунтував принцип: «Кожна клітина походить від іншої існуючої клітини»
1931
Е. Руска розробив прототип електронного мікроскопа. Нагороджений у 1986 р. Нобелівською премією
1950-1963
Д. Е. Паладе, А. Клод, К. де Дюв створили структурно-функціональну модель клітини. Нагороджені у 1974 р. Нобелівською премією
На межі XVІІІ та XIX ст. було винайдено спосіб виготовлення дуже якісних об’єктивів, які за великого збільшення не спотворювали зображення. За допомогою такого удосконаленого об’єктива англійський ботанік Роберт Броун у 1831 р. відкрив у рослинних клітинах нову структуру — ядро. Тогочасні біологи також звернули увагу на те, що ядро знаходиться у в’язкій рідині, якою заповнена клітина. Ця рідина, що утворює внутрішнє середовище клітини, отримала назву цитоплазма (від грецького «цитос» — клітина та «плазма» — вміст).
У 1838-1839 рр. ботанік Маттіас Шлейден та зоолог Теодор Шванн дійшли висновку, що основним і обов’язковим елементом будь-якого живого організму є клітина. Вони сформулювали чотири положення, які склали основу запропонованої ними клітинної теорії:
- 1. Всі рослини та тварини складаються з клітин.
- 2. Рослини та тварини ростуть за рахунок утворення нових клітин.
- 3. Клітина є найменшою живою одиницею, і поза клітиною життя не існує.
- 4. Клітини різних організмів загалом подібні за будовою.
Автори клітинної теорії не змогли правильно пояснити, яким чином утворюються нові клітини. На це питання в 1858 р. відповів видатний німецький вчений Рудольф Вірхов (1821-1902 рр.). Він зробив висновок, що нові клітини виникають лише внаслідок поділу вже існуючих клітин. Р. Вірхову належить крилатий вислів, який перекладається з латини так: «Кожна клітина — від клітини».
Зі створенням клітинної теорії виникла нова наука — цитологія (від грецького «цитос» — клітина, вмістилище, та «логос» — вчення, наука), або наука про клітину.
Мал. 4. Деякі «анімалькулі», відкриті та замальовані Левенгуком (XVII ст.) та їх мікрофотографії, зроблені на сучасних оптичних мікроскопах (XXI ст.): а — прісноводна мікроскопічна одноклітинна тварина (інфузорія колапс); б — прісноводна мікроскопічна багатоклітинна тварина (коловертка); в — прісноводна мікроскопічна зелена водорість (вольвокс); г — різноманітні бактерії
У другій половині XIX ст. цитологія розвивалася стрімко, при цьому оптичні мікроскопи постійно вдосконалювалися, дозволяючи спостерігати структури, розмір яких становив лише 0,2 мкм, що приблизно у 400 разів менше від товщини людської волосини.
Мікрометр, або мікрон (мкм), — одиниця виміру довжини, яка дорівнює одній мільйонній частині метра.
У 1931 р. в Німеччині фізиком Ернстом Рускою було створено прототип електронного мікроскопа. Це привело до того, що з’явилася можливість побачити структури у тисячу разів менші від тих, які помітні в оптичний мікроскоп.
Завдяки електронному мікроскопу (мал. 5) в 50-60-х роках XX ст. в біології відбулася справжня революція: було з’ясовано внутрішню будову клітини, виявлено спільні та відмінні риси клітин рослин, тварин, грибів та бактерій.
Мал. 5. Електронний мікроскоп
Ці дослідження дали змогу не лише побачити як побудована клітина, а й зрозуміти, як вона працює.
ВИСНОВКИ
- 1. Вдосконалення методів мікроскопії було необхідною умовою розвитку біології.
- 2. Оптичний мікроскоп дав змогу побачити клітину.
- 3. Завдяки оптичному мікроскопу було встановлено, що клітина є найменшою одиницею живого й усі живі організми складаються з клітин.
- 4. Завдяки електронному мікроскопу вдалося встановити внутрішню будову клітини та з’ясувати, як вона працює.
ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗАСВОЇТИ
Клітина, цитоплазма, цитологія.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
- 1. Хто першим побачив клітину?
- 2. Хто відкрив світ мікроскопічних організмів?
- 3. Які положення клітинної теорії сформулювали М. Шлейден та Т. Шванн?
ЗАВДАННЯ
Підготуйте відповіді на запитання школярів, наведені на початку параграфа.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
Перші фотографії клітини під електронним мікроскопом
Перший електронний мікроскоп для біологічних досліджень був сконструйований фірмою SIEMENS та в 1944 р. встановлений у Рокфелерівському Інституті медичних досліджень у м. Нью-Йорк. Вже через рік, у 1945 р., трьома біологами під керівництвом К. Р. Портере було опубліковано перші фотографії тварин них клітин, виконані за допомогою цього приладу. На цих світлинах були добре помітні загальні обриси клітини, її неоднорідний вміст, у якому розрізнялося ядро та деякі трубкоподібні структури — мітохондрії. У 60-х роках XX ст. групою вчених Рокфелерівського інституту було детально вивчено будову клітин тварин, рослин та грибів, а також деяких мікроскопічних одноклітинних організмів, відкритих ще Левенгуком. У цей же період інша група того самого Інституту дослідила будову найдивовижніших об’єктів, які не були помітні в оптичний мікроскоп — вірусів, встановивши при цьому, що віруси не мають клітинної будови, і, таким чином, знаходяться на межі між живим та неживим.
11.4: Еукаріотичний клітинний цикл
Під час інтерфази клітина проходить нормальні процеси, а також готується до поділу клітин. Щоб клітина переходила з інтерфази в мітотичну фазу, необхідно дотримати багато внутрішніх і зовнішніх умов. Три стадії інтерфази називаються G 1, S і G 2.
G 1 фаза (перший розрив)
Перша стадія інтерфази називається фазою G 1 (перший проміжок), оскільки з мікроскопічного аспекту видно мало змін. Однак під час стадії G 1 клітина досить активна на біохімічному рівні. Клітина накопичує будівельні блоки хромосомної ДНК та пов’язаних з ними білків, а також накопичує достатні запаси енергії для виконання завдання реплікації кожної хромосоми в ядрі.
S фаза (синтез ДНК)
Протягом інтерфази ядерна ДНК залишається в напівконденсованій конфігурації хроматину. У фазі S реплікація ДНК може протікати через механізми, які призводять до утворення однакових пар молекул ДНК – сестринських хроматидів – які міцно прикріплені до центромерної області (рис. \(\PageIndex\) ). Малюнок \(\PageIndex\) : Реплікація ДНК під час S-фази копіює кожну лінійну хромосому. Хромосоми залишаються прикріпленими разом у області, яка називається центроміром. Фото: Ліза Барті Центросома також дублюється під час S-фази. Дві центросоми породжують мітотичний веретено, апарат, який організовує рух хромосом під час мітозу. У центрі кожної тваринної клітини центросоми клітин тварин пов’язані з парою стрижнеподібних предметів – центриолями, які знаходяться під прямим кутом один до одного. Центриоли допомагають організувати поділ клітин. Центриоли відсутні в центросомах інших еукаріотичних видів, таких як рослини та більшість грибів. Малюнок \(\PageIndex\) : (а) Структура центриолей, що складають центросому. (б) Центриоли породжують мітотичний веретено (сірі ниткоподібні структури). Фото: CNX OpenStax Мікробіологія.
G 2 фаза (другий розрив)
У фазі G 2 клітина заповнює свої запаси енергії і синтезує білки, необхідні для хромосомних маніпуляцій. Деякі органели клітин дублюються, а цитоскелет демонтується, щоб забезпечити ресурси для мітотичної фази. Може спостерігатися додатковий ріст клітин під час G 2. Остаточну підготовку до мітотичної фази необхідно завершити до того, як клітина зможе увійти в першу стадію мітозу.
Мітотична фаза
Малюнок \(\PageIndex\) : Мітоз в клітині кореня цибулі. Клітини на цьому зображенні знаходяться в різних стадіях мітозу. (Кредит: Спайк Уокер. Ласкаво просимо зображення ([email protected]) Щоб зробити дві дочірні клітини, вміст ядра і цитоплазми необхідно розділити. Мітотична фаза – це багатоступінчастий процес, під час якого дубльовані хромосоми вирівнюються, відокремлюються і переміщуються на протилежні полюси клітини, а потім клітина ділиться на дві нові однакові дочірні клітини. Перша частина мітотичної фази, мітоз, складається з п’яти стадій, які здійснюють ядерний поділ (рис. \(\PageIndex\) ). Друга частина мітотической фази, звана цитокінезом, – це фізичне поділ цитоплазматичних компонентів на дві дочірні клітини. Хоча стадії мітозу схожі для більшості еукаріот, процес цитокінезу досить різний для еукаріотів, які мають клітинні стінки, наприклад, рослинні клітини. Малюнок \(\PageIndex\) : Короткий зміст процесу мітозу. Фото: Оганессон 007, Вікімедіа.
Профаза
Під час профази, «першої фази», ядерна оболонка починає дисоціюватися на дрібні бульбашки, а мембранозні органели (такі як апарат Гольджі і ендоплазматичний ретикулум) фрагментуються і розходяться до країв клітини. Ядце зникає. Центросоми починають переміщатися до протилежних полюсів клітини. Мікротрубочки, які утворюватимуть мітотичний веретено, простягаються між центросомами, розсовуючи їх далі, коли волокна мікротрубочок подовжуються. Сестринські хроматиди починають більш щільно згортатися за допомогою білків конденсату і стають видимими під світловим мікроскопом. Малюнок \(\PageIndex\) : Профаза. Фото: Келвін13; Вікімедіа.
Прометафаза
Під час прометафази, «фази першої зміни», багато процесів, які були розпочаті в профазі, продовжують просуватися. Залишки фрагмента ядерної оболонки. Мітотичний веретено продовжує розвиватися, оскільки більше мікротрубочок збираються і тягнуться по всій довжині колишньої ядерної області. Хромосоми стають більш конденсованими і дискретними. Кожна сестринська хроматид розвиває білкову структуру, звану кінетохорою в центромерной області. Малюнок \(\PageIndex\) : Прометафаза. Фото: Келвін13; Вікімедіа. Білки кінетохори притягують і пов’язують мітотичні веретеноподібні мікротрубочки. Оскільки мікротрубочки веретена відходять від центросом, деякі з цих мікротрубочок контактують з кінетохорами і міцно зв’язуються з ними. Після того, як мітотичне волокно прикріпиться до хромосоми, хромосома буде орієнтована до тих пір, поки кінетохори сестринських хроматидів не зіткнуться з протилежними полюсами. Зрештою, всі сестринські хроматиди будуть прикріплені через свої кінетохори до мікротрубочок з протилежних полюсів. Шпиндельні мікротрубочки, які не зачіпають хромосоми, називаються полярними мікротрубочками. Ці мікротрубочки перекривають один одного посередині між двома полюсами і сприяють подовженню клітин. Астральні мікротрубочки розташовані поблизу полюсів, допомагають в орієнтації веретена і необхідні для регулювання мітозу. Малюнок \(\PageIndex\) : Під час прометафази мікротрубочки мітотичного веретена з протилежних полюсів прикріплюються до кожного сестринського хроматиду у кінетохори. В анафазі зв’язок між сестринськими хроматидами руйнується, і мікротрубочки тягнуть хромосоми в сторону протилежних полюсів.
Метафаза
Під час метафази, «фази зміни», всі хромосоми вирівнюються в площині, яка називається метафазною пластиною, або екваторіальною площиною, посередині між двома полюсами клітини. Сестринські хроматиди все ще щільно прикріплені один до одного білками кохесину. В цей час хромосоми максимально ущільнюються. Малюнок \(\PageIndex\) : Метафаза. Фото: Келвін13; Вікімедіа.
Анафаза
Під час анафази «висхідної фази» білки кохесину деградують, а сестринські хроматиди відокремлюються в центромері. Кожен хроматид, який зараз називають хромосомою, швидко тягнеться до центросоми, до якої прикріплена її мікротрубочка. Клітина стає помітно витягнутою (овальної форми), коли полярні мікротрубочки ковзають один проти одного на метафазній пластині, де вони перекриваються. Малюнок \(\PageIndex\) : Анафаза. Фото: Келвін13; Вікімедіа.
Телофаза
Під час телофази, «фази відстані», хромосоми досягають протилежних полюсів і починають деконденсироваться (розплутуватися), розслабляючись в конфігурацію хроматину. Мітотичні шпинделі деполімеризуються в мономери тубуліну, які будуть використовуватися для складання цитоскелетних компонентів для кожної дочірньої клітини. Ядерні оболонки утворюються навколо хромосом, а нуклеосоми з’являються всередині ядерної області. Малюнок \(\PageIndex\) : Телофаза. Фото: Келвін13; Вікімедіа.
цитокінез
Цитокінез, або «рух клітин», є другою основною стадією мітотичної фази, під час якої відбувається поділ клітин шляхом фізичного поділу цитоплазматичних компонентів на дві дочірні клітини. Розподіл не є повним, поки клітинні компоненти не будуть розділені і повністю розділені на дві дочірні клітини. Хоча стадії мітозу схожі для більшості еукаріот, процес цитокінезу досить різний для еукаріотів, які мають клітинні стінки, наприклад, рослинні клітини. У клітині, таких як клітини тварин, яким не вистачає клітинних стінок, цитокінез слідує за початком анафази. Скорочувальне кільце, що складається з актинових ниток, утворюється безпосередньо всередині плазматичної мембрани у колишньої метафазної пластини (рис. \(\PageIndex\) ). Актинові нитки тягнуть екватор клітини всередину, утворюючи тріщину. Ця тріщина, або «тріщина», називається відколювальної борозною. Борозна поглиблюється в міру скорочення актинового кільця, і в кінцевому підсумку мембрана розщеплюється надвоє. У клітині рослин між дочірніми клітинами повинна утворитися нова клітинна стінка. Під час інтерфази апарат Гольджі накопичує ферменти, структурні білки і молекули глюкози до розщеплення на бульбашки і розсіювання по всій ділильної клітині (рис. \(\PageIndex\) ). Під час телофази ці бульбашки Гольджі транспортуються по мікротрубочках з утворенням фраммопласта (везикулярної структури) у метафазної пластини. Там бульбашки зливаються і зливаються від центру до клітинних стінок; ця структура називається клітинною пластинкою. У міру злиття більшої кількості бульбашок клітинна пластинка збільшується, поки вона не зливається з клітинними стінками на периферії клітини. Ферменти використовують глюкозу, яка накопичилася між мембранними шарами, для побудови нової клітинної стінки. Мембрани Гольджі стають частинами плазматичної мембрани по обидва боки від нової клітинної стінки. Малюнок \(\PageIndex\) : Під час цитокінезу в клітині тварин на метафазній пластині утворюється кільце актинових ниток. Кільце стискається, утворюючи розщеплену борозну, яка ділить осередок надвоє. У рослинних клітині бульбашки Гольджі зливаються у колишньої метафазної пластини, утворюючи прагмопласт. Клітинна пластинка, утворена злиттям бульбашок фраммопласта, зростає від центру до клітинних стінок, а мембрани бульбашок зливаються, утворюючи плазмову мембрану, яка ділить клітину надвоє.
Короткий зміст мітозу та цитокінезу
Малюнок \(\PageIndex\) : Мітоз ділиться на п’ять стадій – профаза, прометафаза, метафаза, анафаза та телофаза. Знімки внизу були зроблені методом флуоресцентної мікроскопії клітин, штучно забарвлених флуоресцентними барвниками: блакитна флуоресценція вказує на ДНК (хромосоми), а зелена флуоресценція вказує на мікротрубочки (шпиндельний апарат). (Кредит «малюнки мітозу»: модифікація роботи Маріани Руїс Вільярреал; кредитні «мікрофотографії»: модифікація роботи Роя ван Хесбіна; кредит «мікрофотографія цитокінезу»: Центр/Департамент охорони здоров’я штату Нью-Йорк; дані шкали від Метта Рассела)
G 0 Фаза
Не всі клітини дотримуються класичної картини клітинного циклу, при якій новоутворена дочірня клітина відразу вступає в міжфазу, за якою слід мітотична фаза. Клітини в фазі G 0 активно не готуються до поділу. Клітина знаходиться в спокійній (неактивній) стадії, вийшовши з клітинного циклу. Деякі клітини тимчасово вводять G 0, поки зовнішній сигнал не спричинить настання G 1. Інші клітини, які ніколи або рідко діляться, такі як зрілі серцевий м’яз та нервові клітини, залишаються в G 0 постійно.
Посилання
Якщо не зазначено інше, зображення на цій сторінці ліцензуються відповідно до CC-BY 4.0 OpenStax. OpenStax, Біологія. OpenStax CNX. 27 травня 2016 р. http://cnx.org/contents/[email protected]. The-Cell-Cycle