Люблінська унія

Вже на початку XVI ст. Велике князівство Литовське поступово почало занепадати. На економічному стані країни вкрай важко відбилися невдалі війни з Московією, у результаті яких Литва втратила північно-східні землі України. Все сильніше відчувався політичний та економічний тиск з боку Польщі, яка прагнула захоплення всіх територій, що знаходилися під юрисдикцією Литви. У 1562 р. почалася нова важка війна з Московською державою, що не обіцяла нічого доброго для Великого князівства.

Опинившись перед загрозою повного розгрому і розпаду, Литва звернулася за допомогою до Польщі. Поляки погодилися подати необхідну підтримку Литві, але головною умовою при цьому висувалося об’єднання Польщі та Литви в єдину державу. Таку політику Польщі не підтримували великі литовські й українські магнати, та зате охоче підтримувала середня і дрібна литовсько-українська шляхта, яка сподівалася отримати такі ж права і вольності, як і польське дворянство.

Літом 1569 р. в польському місті Любліні король Сигізмунд Август відкрив сейм, покликаний вирішити питання про об’єднання. Як і слід було чекати, на сеймі виникли гострі суперечності між польською короною і магнатами Литви й України. У результаті блок литовсько-українських магнатів на чолі з князями Радзівіллом та Острожським покинув сейм, перервавши подальші переговори. У відповідь польський король, спираючись на підтримку литовської та української шляхти, оголосив про приєднання до своїх володінь Волині, Полісся і Києва. Князі були вимушені повернутися на сейм і погодитися на об’єднання. 1 липня 1569 р. Люблінська унія була підписана.

Історичне значення Люблінської унії величезне для долі країн Східної Європи й особливо для України. На європейській політичній карті з’явилася нова потужна держава – Річ Посполита, яка об’єднала землі Польщі, Литви й України. Нова країна мала єдиного виборного короля, спільні парламент (сейм), грошову одиницю, податки, а також проводила єдину зовнішню політику.

Враховуючи вищесказане, а також те, що українські землі перебували в оточенні трьох сильних держав (Польщі, Росії та Криму, залежного від Туреччини), можливість виникнення та розвитку незалежної України виглядала досить проблематично.

Положення українців у Речі Посполитій

Включення українських земель до складу найбільшої східноєвропейської держави – Речі Посполитої мало величезні політичні, економічні та культурні наслідки для населення України. З одного боку Україна ставала ближчою до Заходу, до європейського способу життя, з іншого – втрачала можливість для самостійного державного розвитку. Після підписання Люблінської унії всі українські землі, які ввійшли до складу нової держави, були розділені в адміністративному відношенні на шість воєводств – Київське, Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське і Белзьке. І територія і населення цих земель складали досить значну частину Речі Посполитої.

Одним із головних наслідків включення українських земель до складу Речі Посполитої стало створення тут станової системи західного типу. Першим і головним станом стає дворянство. Основою українського дворянства стали представники декількох десятків давніх княжих родів, але переважну масу дворян складали люди, які перебували на військовій службі. Часто це були вихідці з міщан або селянства. Вони служили в кавалерії, що давало їм можливість отримання дворянського титулу і привілеїв. В Україні, як і в Польщі, таких дворян називали “шляхтою”. У Польщі шляхта була наймогутнішим дворянським станом в Європі, налічуючи до 10 % всього населення країни. В Україні представники місцевої шляхти складали близько 5 % населення.

У Речі Посполитій шляхта була повністю звільнена від будь-яких податків і не несла ніяких державних повинностей, окрім військової служби. У XVI ст. шляхта підпорядкувала собі всі місцеві органи самоврядування і навіть великий сейм Речі Посполитої, який представляв фактично вищу владу в країні. Серед всіх європейських монархів влада польського короля була найбільш обмежена власним дворянством. А в 1573 р., коли помер останній представник династії Ягеллонів, шляхта привласнила собі право обирати на сеймі нового монарха. Тільки шляхта мала право володіти землею і селянами, і, таким чином, мала не лише політичне, але й економічне панування в країні.

Близько 15 % населення України в XVI ст. проживало в містах і називалося “міщанами”. До цього часу багато українських міст вже давно володіли Магдебурзьким правом, тобто мали органи міського самоврядування. Ще в XIV ст. Магдебурзьке право отримали Львів (1356 р.) і Кам’янець-Подільський (1374 р.), у XV ст. – Луцьк (1432 р.) і Київ (1497 р.). У XV ст. кількість таких міст значно зросла. Наявність міського самоврядування надавала місту певну незалежність від шляхти і дозволяла вести самостійну економічну політику, що сприяло його швидкому господарському розвитку.

Переважна більшість населення України відносилися до селянства (до 80 % всіх її жителів), яке не мало ніяких політичних прав. Щоб мати можливість працювати на землі, яка була власністю феодалів, селянин повинен був платити оброк шляхтичеві або відпрацьовувати панщину в його маєтку. Коли землі було ще багато, а людей мало, життя селянина не було дуже важким. Так, ще в XVI ст. панщина в Україні рідко перевищувала два тижні в році, а решту всього часу селянин міг працювати на себе.

Проте на початку XVI ст. положення українського селянства почало швидко змінюватися не в кращий для нього бік. З відкриттям Америки в Європу полився потік заокеанського золота і срібла, що сприяло збільшенню населення в європейських країнах, зростанню споживання продуктів харчування і підвищенню цін на них. У цих умовах Річ Посполита, володіючи величезним і продуктивним земельним фондом, швидко стає житницею Європи. Польські й українські феодали перетворюють свої маєтки на “фольварки” – господарства, націлені на виробництво продукції для ринку. Така переорієнтація економіки неминуче вимагала посилення залежності селян, яких необхідно було змусити працювати на феодала якомога більше. На просторах Речі Посполитої почало швидко розвиватися кріпацтво, що перетворювало селян на рабів своїх господарів. Так, у 1505 р. сейм повністю заборонив селянам змінювати місце проживання без дозволу пана.

§ 4. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 р. ТА ЇЇ ВПЛИВ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Якими були причини підписання унії? Яка боротьба розгорнулася довкола її змісту і чому?

Під тиском зовнішніх воєнних загроз панівні прошарки суспільства Польщі та Литви прагнули до більш тісного міждержавного об’єднання.

У чому вбачає історик причини прагнення Польщі до міждержавного об’єднання?

Український історик Наталя Яковенко про вплив Польщі на життя європейського суспільства XVI ст.

Польща була чи не єдиним острівцем громадянського миру і внутрішньої злагоди на тлі кривавих релігійних конфліктів, що вирували у тогочасній Європі: релігійні війни у Франції, розгул інквізиції в Іспанії, жорстокі переслідування протестантів в Англії, реформаційні війни в Німеччині, кривава опричнина в Росії. Це сприяло висуванню Польщі на роль головного експортера сільськогосподарської сировини на європейський ринок. У сферу торгівлі були втягнуті найширші кола купецтва і шляхти. Тому поляки остерігалися загрози своїй балтійській торгівлі з боку Москви, яка перемагала в Лівонській війні

На початку XVI ст. у війнах із Московією Литва втратила майже третину своєї території. Щоб уникнути повного завоювання Московією, вона мусила знайти надійного союзника. З Польським королівством її пов’язували різноманітні міждержавні угоди — унії й особа спільного монарха — Польського короля і Великого князя литовського.

Окрім того, Польща і Литва мали схожий державний устрій. За польськими зразками литовці уже створили воєводства, місцеві органи управління (повітові шляхетські сеймики), нові судові органи. Правове становище шляхти було урівнено з магнатами. Вищими органами державної влади після монарха у Великому князівстві Литовському були пани — рада (Рада), а в Польщі — Сенат. Вони мали однакові функції: захист держави, укладання міжнародних угод, видання законів тощо.

Важливу роль в укладенні унії відіграло й те, що її прихильником виявився Польський король і Великий князь литовський Сигізмунд II Август.

Обговорення умов унії розпочали на Люблінському сеймі 1568 р. Воно супроводжувалося гострим протистоянням прихильників різних шляхів державного об’єднання, які відстоювали насамперед власні інтереси.

Так, польська сторона мала намір приєднати територію Великого князівства Литовського як невід’ємну частину своєї держави. Польща розраховувала на нові землі, придатні для сільськогосподарського виробництва.

Невідомий художник. Сигізмунд II Август

Литовські магнати наполягали на створенні федеративної держави, прагнучи зберегти частину самостійної влади у Литві. Досягти цього можна було шляхом формування окремого сейму та окремого сенату тощо. Литовська верхівка усвідомлювала могутність Польщі й побоювалася втратити владу, вплив і статки.

Середня і дрібна українська шляхта очікувала від унії набуття рівності у правах із магнатами за польським зразком. Окрім того, представники української аристократії сподівалися, що новостворена держава захистить українські південні землі від татарських набігів і сприятиме налагодженню торговельних відносин із країнами Західної Європи, шляхи до яких пролягали Польщею.

Тож обговорення унії відбувалося складно, супроводжувалося непоступливістю польської сторони, що спонукало литовську делегацію навіть покинути Люблін на деякий час. На сеймі залишилися волинський маршалок і київський воєвода князь Василь-Костянтин Острозький, окремі земські підскарбії і кілька підляських послів.

Невдовзі частина середньої та дрібної литовської шляхти, передусім з українських земель, висловилася за входження Брацлавського, Волинського, Київського воєводств безпосередньо до Польщі. Король Сигізмунд II Август дав згоду на приєднання цих воєводств до Корони Польської, залишивши в них місцеве судове право і гарантувавши непорушність прав і привілеїв панівної верстви.

Улітку 1569 р. до Любліна повернулася литовська делегація і відновила переговори. Після дискусій представники Польського королівства та Великого князівства Литовського уклали угоду, яку роздільно затвердили учасники переговорів від Польщі і Литви. На початку липня 1569 р. унію затвердив король.

Яка головна ідея унії? Чи можна було, на вашу думку, реалізувати її? Чому?

Із тексту Люблінської унії

Корона Польська та Велике князівство Литовське є одне нероздільне [. ] тіло, а також не окрема, а одна Річ Посполита, яка з двох держав і народів в один народ злилася і з’єдналася. А тому обом народам буде на вічні часи одна голова, один государ і один король.

Обидві держави об’єдналися в новоутворену Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватись він мав у Кракові. Влада короля була обмеженою, адже всі питання він вирішував зі згоди Сейму. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами мали укладати від імені Речі Посполитої. Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система. За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного герба, права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови.

2. ЯКІ ЗМІНИ У ЖИТТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ВІДБУЛИСЯ ВНАСЛІДОК УНІЇ

Згідно з Люблінською унією Королівство Польське та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну федеративну державу — Річ Посполиту. «Річ Посполита» означає «спільна справа».

Федерація (від лат. foederatio — союз, об’єднання) — форма державного устрою, де кілька держав добровільно утворюють єдину союзну державу, водночас зберігаючи певну політичну самостійність.

Розглянувши схему, поясніть державний устрій Речі Посполитої. Визначте, які питання відповідно до установлень Люблінського сейму виносили на загальне обговорення і спільне вирішення у новоствореній Речі Посполитій.

Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вони поділялися на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. У свою чергу, воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем.

Унія зумовила значне посилення позицій шляхти. Історик Михайло Грушевський щодо цього зазначав: «Князі й магнати, які перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках усю управу, тепер були зрівняні в правах із рядовою шляхтою, — хоч на ділі, завдяки своєму багатству, вони й далі високо підіймалися над нею. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже ніяких обов’язків, а дістала величезні права».

Звісно, Люблінська унія — це важлива історична подія, однак для України її наслідки були досить суперечливі.

З’ясуйте, чи були наслідки унії однозначними для різних верств українського населення. Які з них ви назвали б позитивними, а які — негативними? Прокоментуйте власну думку.

Наслідки Люблінської унії:

зміцнення військової могутності новоствореної союзної держави;

зближення культури українських земель із західноєвропейськими: ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, потрапляючи на українське підґрунтя, збагачували вітчизняну культуру. Поширювалася західноєвропейська система освіти (українці навчалися в європейських університетах);

піднесення культурно-просвітницького руху важливе за відсутності держави, коли культура залишалася єдиною сферою, за допомогою якої українці зберігали власну самобутність;

колонізація шляхтою українських земель Речі Посполитої, що призвело до загострення соціальних суперечностей у центральних регіонах України;

полонізація (ополячення) української знаті

Чи поділяєте ви думку американського історика? Чому?

Сучасний американський історик Тімоті Снайдер про значення Люблінської унії для України

Люблінська унія вперше в історії розмежувала землі, що є територіями сучасної Білорусі та сучасної України. Українська територія стала територією Польської корони, а решта — територією Великого князівства Литовського. І саме в часи Речі Посполитої українська історія була найбільш європейською.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Якими були причини прийняття Люблінської унії?

2. Поясніть позицію української шляхти щодо прийняття унії.

3. Коли було прийнято Люблінськую унію та в чому полягала сутність цього документа?

4. Покажіть на карті 1 польські воєводства на українських землях та їхні центри.

5. Поясніть, на чому ґрунтувався компроміс протиборчих сторін у прийнятті унії.

6. Схарактеризуйте зміни в державному та адміністративному устрої українських земель у новоствореній Речі Посполитій порівняно з попереднім періодом.

7. Розгляньте герб Речі Посполитої на королівському палаці у Вавельському замку (м. Краків) та з’ясуйте його ідею. Чи має вона щось спільне з основною ідеєю Люблінської унії? Поясніть свою думку.

Домашнє завдання

1. Дайте власну оцінку Люблінській унії. Для цього скористайтеся формулою: «Я вважаю що, . . Тому що . . Наприклад, це призвело до . . Отже, . .». Свою оцінку запишіть у зошит у вигляді есе.

2. Знайдіть на карті 1 українські землі, представники яких підтримали прийняття унії та територіальні зміни, які відбулися на українських землях унаслідок Люблінської унії.

Історичний калейдоскоп

Велика історична подія в живописі

Картина видатного польського художника Яна Матейка «Люблінська унія» (1869 р.) символічно відображає і сторичний процес створення Речі Посполитої, його складність і протиріччя в поглядах на унію серед її учасників.

Із розп’яттям у руках у центрі картини зображено короля Сигізмунда II Августа. Біля короля — розкрите Євангеліє, яке притримує архієпископ Польщі Якуб Уханьський. Поруч із ним схилився на коліно краківський каштелян Мартин Зборовський, активний прихильник унії — саме тому сувій цього документа художник уклав йому в ліву руку. За архієпископом у рицарських обладунках стоїть київський каштелян князь Михайло Вишневецький. Внизу біля Зборовського зображено з мечем Миколая Радзівілла, єдиного литовського сенатора, який відмовився підписати акт унії.

Кардинала Станіслава Гозіюша зображено у червоному вбранні. Біля нього — познанський воєвода Лукаш Ґурка. Далі сидить князь Василь-Костянтин Острозький зі своїм сином Янушем. Тлом картини вважають велику хоругву, центральним об’єктом якої є Польський Орел, обабіч якого менші герби — Галицький Лев і Литовська Погоня.