Зернові культури.-2023.-Том 7.-№ 2
Актуальність. Дикі види льону є носіями селекційно-цінних ознак і можуть використовуватися в селекційних програмах для отримання міжвидових гібридів, стійких до абіотичних і біотичних факторів середовища, з більшим потенціалом врожайності, ніж внутрішньовидові, за рахунок великого галуження та кількості коробочок на стеблах. Мета. Поглиблене вивчення диких однорічних видів льону L. angustifolium і L. hispanicum за цінними селекційними ознаками, включення їх у схрещування зі зразками культурного льону для отримання міжвидових гібридів з підвищеним галуженням і високою насіннєвою продуктивністю. Матеріали і методи. Дослідження проводили у 2017–2018 рр. в Інституті олійних культур НААН. Матеріалом для досліджень були батьківські форми: дикі однорічні гомостильні види з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum, зразки культурного льону: Л 5 (Чехія), Л 6 (Індія), М 32/2 (Україна) та 12 міжвидових комбінацій. Батьківські форми досліджували за морфологічними та господарсько-цінними ознаками. Вміст олії в насінні визначали на лабораторному ЯМР-аналізаторі АМВ-1006, вміст жирних кислот в олії – методом газорідинної хроматографії на приладі «Селміхром-1». У міжвидових гібридів підраховували кількість та відсоток зав’язування коробочок та насіння в них. Результати. Вивчено однорічні гомостильні дикі види льону з n = 15 L. angustifolium і L. hispanicum за морфологічними, господарсько-цінними ознаками та біохімічними показниками в порівнянні зі зразками культурного льону. Проведено міжвидові схрещування та отримано гібридне насіння. Цінними для селекції льону ознаками диких видів є їх ранньостиглість (68–71 діб проти 76–89,5 діб у зразків культурного льону), велика кількість стебел на рослині (5,6–6,5 шт. проти 1,4–2,9 шт.), бічних пагонів (16,8–17,9 шт. проти 5,7–10,0 шт.), коробочок (48,9–61,2 шт. проти 15,5–29,2 шт.). Встановлено, що за вмістом ненасичених лінолевої і ліноленової кислот дикі види мали характерний для культурного льону склад (13,0–16,2 % та 57,2–58,6 % відповідно). У L. hispanicum встановлено підвищений рівень насиченої стеаринової кислоти (6,4 %) порівняно з іншими генотипами, у яких цей показник був у межах 1,7–3,8 %. Висновки. Виявлено зниження рівня зав’язуваності гібридних коробочок і насіння в них внаслідок впливу несприятливих погодних умов. Показано вищий відсоток зав’язування коробочок і насіння в них у схрещуваннях, де в якості материнської форми був культурний льон.
Ключові слова: льон культурний, L. angustifolium, L. hispanicum, погодні умови, морфологічна ознака, господарська ознака, міжвидове схрещування, гібрид, генотип, гібридне насіння, зав’язуваність насіння
Ідентифікація самозапилених ліній кукурудзи за темпами накопиченням сухих речовин, швидкою вологовіддачею зерна та комплексом цінних господарських ознак
УДК 633.15:631.527:575 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0281
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 227–235
Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, проспект Героїв Харкова, 142, м. Харків 61060, Україна
Актуальність. Для сільськогосподарського виробництва України надзвичайно актуальним є одержання стабільно високих врожаїв зерна кукурудзи. Для створення високоврожайних гібридів потрібно мати різноманітний вихідний матеріал, а саме самозапилені лінії, які відповідають основним вимогам селекціонерів: підвищена зернова та насіннєва продуктивність, високі донорські властивості, генетичний захист від абіотичних та біотичних чинників, добра пристосованість до погодних та агротехнічних умов. Мета роботи. Вивчення ліній кукурудзи різних груп стиглості, які мають значний розмах генотипової мінливості за міжфазними періодами, що вказує на можливість виділення ліній з швидким накопиченням сухих речовин у зерні кукурудзи і виділення зразків з швидкою вологовіддачею зерна. Методи. Досліди було проведено у відповідності з «Методичними рекомендаціями польового та лабораторного вивчення генетичних ресурсів кукурудзи». При оцінці вихідного матеріалу за інтенсивністю наливу зерна було визначено вплив морфобіологічних ознак (висота рослини та кількість листків над качаном, кількість міжвузлів на ніжці качана та ін.) на дану ознаку, її взаємозв’язок з господарськими ознаками, що визначають рівень продуктивності (довжина качана, кількість рядів, кількість зерен в ряду та ін.). Результати. Виділено лінії кукурудзи з інтенсивним наливом зерна та комплексом цінних господарських ознак.В лабораторних умовах проведено оцінку вмісту вологи у зерні термостатно-ваговим методом. Для порівняння результатів вміст вологи в зерні визначали польовим методом з використанням голчатого вологоміра для деревини АВД 6100. Висновки. Досліджено 100 самозапилених ліній кукурудзи різних за підвидовим складом, групою стиглості та географічним походженням. Лінії представленні з 11 країн світу. Установлено, що результати лабораторного термостатно-вагового та польового методів з використанням голчастого вологоміра АВД 6100 співпали (за коефіцієнтом детермінації) на 60 добу на 90 %, і дозволили використовувати голчастий вологомір для визначення вологості зерна кукурудзи в польових умовах, що значно прискорює селекційний процес.
Ключові слова:кукурудза, лінія, урожайність, продуктивність, накопичення сухої речовини, швидка вологовіддача
Перспективні джерела продуктивності вівса та їх роль у створенні сорту Далеч
УДК 633.13:631.527 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0282
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 236–241
Л. П. Нечепоренко
Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022, Україна
Актуальність. При створенні нових сортів вівса посівного (Avenasativa L.). продуктивність є основним показником цінності вихідного селекційного матеріалу. Тому, актуальним залишається вирішення проблеми підвищення продуктивності, яка залежить від генетичного потенціалу сорту, його пластичності і стійкості до грибкових хвороб. Мета дослідження. Відібрати перспективні лінії вівса та охарактеризувати створений новий сорт вівса, що забезпечить приріст урожаю, високу якість зерна, стійкість до посухи та ураження хворобами.Методи: польовий, лабораторний, аналітичний та статистичний. Результати. Отримано лінії вівса стійкі до ураження летючою сажкою та корон-частою іржею як на провокаційному, так і на інфекційному фонах. Лінія 585-7 вівса посівного істотно перевищувала середній груповий стандарт за врожайністю, висотою рослин – на 13 см, коротшим вегетаційним періодом – на 15 діб, стійкістю до ураження летючою сажкою – на 0,5 бала, вилягання та засухи на –1,0–0,5 бала, низькою плівчастістю – 23,1 %, масою 1000 зерен – 33,2 г та вмістом білка – до 13,6 %.Висновки. Створено лінії вівса посівного за висотою рослин, довжиною волоті, масою 1000 зерен, натурою зерна, плівчастістю, стійкістю до грибкових хвороб, високими продуктивністю та якістю. Сорт вівса посівного «Далеч» мав середню врожайність 5,50 т/га у зоні Лісостепу та 4,27 у Поліссі, що, відповідно, перевищував на 1,53 та 0,64 т/га, усереднену врожайність сортів, які пройшли Державну реєстрацію за 5 попередніх років в усіх зонах. Стійкий до ураження летючою сажкою та корончастою іржею, занесений до Реєстру сортів рослин України і придатний до поширення в зонах Лісостепу та Полісся з 2022 р.
Ключові слова: овес посівний, продуктивність, адаптивність, стійкість, сорт Далеч
Оцінка самозапилених ліній кукурудзи зародкової плазми BSSS за селекційними ознаками в умовах Північного Степу України
УДК: 633.15:631.526.322:581.14(477.63) https://doi.org/10.31867/2523-4544/0283
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 242–250
Н. В. Пазюк
Науково-виробниче фермерське господарство «КОМПАНІЯ МАЇС», вул. Центральна, 50, с. Зайцеве, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 52514, Україна
Актуальність. Зародкова плазма кукурудзи BSSS широко використовується в більшості селекційних програм провідних компаній, проте визначається недостатньою різноманітністю скоростиглих ліній. Актуальність роботи полягає у визначенні основних селекційних ознак самозапилених ліній кукурудзи гетерозисної групи BSSS, адаптованих до умов Північного Степу України. Метою наших досліджень була оцінка нових самозапилених ліній плазми BSSSв умовах північного Степу України. Матеріали і методи. За вихідний матеріал взято 25 самозапилених ліній кукурудзи генетичної плазмиBSSS. Методи: Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення морфо-біологічних ознак рослин; вимірювально-ваговий – визначення врожайності та метричних ознак рослин; математично-статистичні – розрахунок достовірності результатів, показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак; дисперсійний аналіз; комплексне оцінювання морфо-біологічних та господарсько-цінних характеристик інбредних ліній. Результати. Проведена оцінка 25 самозапилених ліній кукурудзи зародкової плазми BSSS за наступними ознаками: тривалість періоду «сходи – цвітіння 50 % волотей» і «сходи – цвітіння 50 % качанів», «висота рослин» і «висота кріплення качана», «врожайність зерна». Висновки. Виділено самозапилені лінії кукурудзи, які за два роки досліджень за різних агротехнічних умов мали більш стабільні селекційні ознаки: СДМ15, СДМ2А, СДМ96 і МС2439, і СДМ84-35, які представляють цінність при створенні посухостійких гібридів.
Ключові слова: кукурудза, самозапилені лінії, генетична плазма BSSS, тривалість періоду «сходи – цвітіння», врожайність зерна
Прогнозування ефективності добору за елементами продуктивності колоса пшениці м’якої ярої
УДК 633:11:575.222.2:631.527.3 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0284
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 251–257
А. В. Пірич, М. В. Федоренко, Л. В. Іванцова, Р. М. Близнюк
Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН України Київська обл., 08853
Актуальність.Урожайність сільськогосподарських культур – це складна ознака, вивчення якої потрібно проводити безпосередньо за елементами її структури. Розрахунок ефективності добору у наступному поколінні є необхідним етапом у сучасній селекції.Мета. Визначити вплив батьківських форм на прояв цінних господарських ознак у гібридів F1 та розрахувати ефективність добору у наступному поколінні. Матеріали і методи. Польові дослідження проводили у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН (МІП). Матеріалом для досліджень були 14 гібридних комбінацій F1, створених від схрещування ліній з відомими генами стійкості до стеблової іржі (33H1-12, 37Н1-11, 35Н2-18, DHG 146-54, 35Н2-3, 41Н2-4-2, 37Н1-9), які надані ДУ «Інститут харчової біотехнології та геноміки НААН України» і комерційних сортів пшениці ярої Дубравка (оригінатор МІП) та Трізо (оригінатор DSV). Для визначення рівня прояву елементів продуктивності колоса проводили структурний аналіз гібридів F1 та вихідного матеріалу. Визначали вплив батьківських форм на прояв кількісних ознак у гібридів F1 і коефіцієнти успадковуваності у широкому (H 2 ) і вузькому розумінні (h 2 ). За стандарт використовували сорт Елегія миронівська. Результати. Дисперсійний аналіз комбінаційної здатності виявив значну перевагу у варіюванні ефектів загальної комбінаційної здатності (ЗКЗ). Середній квадрат для специфічної комбінаційної здатності (СКЗ) поступався загальній комбінаційній здатності, але був достовірним. Встановлено, що вплив на прояв ознак «кількість зерен з колоса» та «маса зерна з колоса» мала взаємодія батьківських форм (частка впливу 0,46 та 0,56 відповідно). На прояв ознаки «довжина колоса» у гібридів F1 мала вплив материнська форма – 36 %, вплив взаємодії материнських та батьківських генотипів становив 44 % всієї варіації за довжиною колоса. На прояв «кількості колосків у колосі» найвищий вплив мала взаємодія батьківських компонентів схрещування – 69 %. У гібридних комбінаціях відмічено високе значення коефіцієнта успадковуваності у широкому розумінні (0,80–0,95), значення коефіцієнта успадковуваності у вузькому розумінні становило від 0,15 до 0,45. Висновки. Враховуючи значну різницю між двома коефіцієнтами можна зробити висновок, що генотипова мінливість досліджуваних ознак зумовлена в більшості випадків неадитивними (домінантними) ефектами генів. У наступних поколіннях ефективним буде добір за довжиною колоса та кількістю зерен з колоса.
Ключові слова: пшениця яра, гібриди, комбінаційна здатність, коефіцієнт успадковуваності, прогноз, добір
Фенотиповий прояв асоціативних морфогенетичних ознак у простих стерильних гібридів жита озимого (Secale Cereale L.)
УДК 635.655:631.527 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0285
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 258–269
З. О. Мазур 1 , М. О. Корнєєва 2 , С. Д. Орлов 2 ,
1 Верхняцька дослідно-селекційнастанція, смт. Верхнячка Уманського району Черкаськоїобласті, 20022, Україна
2 Інститутбіоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Клінічна,25. м. Київ, 03110, Україна
Актуальність. За результатами дослідження фенотипових параметрів прояву кількісних морфологічних ознак, які асоціативно впливають на продуктивність рослин жита озимого, зроблено теоретичні прогнози щодо ефективності їхнього селекційного покращення. Мета досліджень. З’ясувати рівень фенотипового прояву, мінливість та тип фенотипового домінування морфогенетичних ознак жита озимого у простих стерильних гібридів як материнського компонента та виділити кращі селекційні зразки. Матеріал і методи. Досліджено шість чоловічо-стерильних (ЦЧС), шість самофертильних ліній закріплювачів стерильності (ЗС) жита озимого з генетично детермінованою (hl) короткостебловістю (крім лінії ЗС 4). Вивчення проводили за кількісними морфогенетичнимиознакамивикористовуючи методики Державного випробування сортів рослин на придатність до поширення в Україні. Рівень фенотипового прояву ознак простих стерильних гібридів (ПСГ) за відношенням до батьківських форм оцінювали у відсотках до пилкостерильної (ЦЧС лінії) і неспорідненого закріплювача стерильності (ЗС), та оцінкою домінантності hp вирахованою за формулою Г. М. Бейла і Р. Е. Аткінса. Результати. Коефіцієнт варіації висоти рослин у 54,5 % гібридних комбінацій збільшувався, порівняно з батьківськими формами, у переважної більшості ЦЧС ліній і ЗС ця ознака класифікована як маломінлива – 63,6 % простих стерильних гібридів успадковували висоту за проміжним типом та від’ємного домінування і депресії, що впливає на короткостебловість рослин і посилює стабільність до вилягання. Число продуктивних пагонів – ознака середньо- і високомінлива (залежно від генотипу), у 72,7 % комбінацій виявлено депресію (hp коливалося від -1,1 до -5,2). Довжина колоса, як ознака, характеризувалася низькою мінливістю, а 45,4 % ПСГ успадковували ознаку за проміжним типом та гетерозисом. За кількістю квіток у колосі простих стерильних гібридів проявили гетерозис за цією ознакою 36,3 % комбінацій. Щільність колоса була відносно стабільною ознакою за варіацією фенотипових значень, а 45,4 % простих стерильних гібридів успадковували ознаку за проміжним типом і гетерозисом. За ознакою фертильності 54,5 % гібридних комбінацій проявили гетерозис (ступінь фенотипового домінування hp був у межах 1,0–17,0). Висновки. Прояв гетерозису і позитивного домінування у простих стерильних гібридів за відношенням до батьківських форм розширює комбінативну мінливість кількісних ознак, це дозволяє більш ефективно проводити добори кращих пар як компонентів схрещування. У багатьох випадках усувається інбредна депресія пилко-стерильної форми, внаслідок чого прогнозується збільшення кількості гетерозисних комбінацій у кінцевих гібридів жита озимого.
Ключові слова: жито озиме, пилкостерильні лінії, закріплювачі стерильності, гетерозис
Мінливість показників елементів продуктивності колекційних зразків пшениці м’якої ярої в умовах Лісостепу України
УДК 633.111.1”321”:631.522/.524 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0286
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 270–277
М. В. Федоренко, І. В. Федоренко, Є. А. Кузьменко, Р. М. Близнюк
Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна
Актуальність.Важливим напрямком селекційної роботи з пшеницею м’якою ярою є збільшення рівня урожайності, головним фактором якої є підвищення продуктивності колоса, що завжди є актуальнимнапрямом досліджень. Мета. Виявити особливості прояву мінливості елементів структури продуктивності колекційних зразків пшениці м’якої ярої та залучити їх в селекційні програми в якості вихідного матеріалу. Матеріали і методи. Дослідження проводили протягом 2020 – 2022 рр. у Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт використовували сорт Елегія миронівська. Матеріалом для досліджень слугували 105 зразків пшениці м’якої ярої. Використовували лабораторно-польові та математично-статистичні методи. Результати.Встановлено, що формування ознаки «довжина колоса» обумовлено генотипом та метеорологічними умовами року. За роки досліджень кількість зерен з колоса відзначилась середнім рівнем мінливості (Сv = 12,2–14,1 %) та змінювалась в межах від 33,6±1,6 до 48,9±1,9 шт. Слід відзначити, що середнє значення ознаки «маса зерна з колоса» знаходилося на рівні: у 2020 р. – 1,6±0,08 г, 2021 р. – 1,5±0,07 г, 2022 р. – 1,9±0,1 г. Коефіцієнт варіації мав середній рівень мінливості (13,8–14,7 %). Встановлено, щомаса зерна з колоса більшою мірою залежала від умов року вирощування, аніж від генотипових особливостей. За роки досліджень маса 1000 зерен залежно від генотипів варіювала від 29,7±0,7 г у зразка Степная 50 (Kазахстан) до 43,2±1,4 г – МІП Олександра (Україна). За нормою реакції генотипи дещо різнилися між собою. Найвищий розмах варіювання відмічено у 2021 р. (11,7г), а найменший –2020 р. (6,9 г). Виявлено, що маса 1000 зерен варіювала залежно від умов року вирощування та генотипу. Висновки. Практичний інтерес для селекційної роботи становлять зразки за комплексом ознак: МІП Олександра, МІП Світлана, Божена, МІП Соломія, Оксамит миронівський (Україна), Ламис, Амина (Kазахстан), Matthus, Melissos, Quintus (Німеччина), Alicia (Чехія), BAV 92/SERI (Mексика), Tianmin 198 (Китайська народна республіка), Licamero (Франція), що рекомендовані як батьківські компоненти для схрещувань. Визначення коефіцієнтів кореляції фенотипових елементів продуктивності дало змогу виявити, що на рівень врожайності різною мірою впливають елементи структури колоса, це дозволило виділити генотипи для залучення в селекційні програми в якості вихідного матеріалу.
Ключові слова: пшениця м’яка яра, колекційні зразки, елементи структури продуктивності, урожайність, коефіцієнти кореляції
Вплив кліматичних і антропогенних чинників на вміст важких металів у зерні ячменю ярого в умовах східної частини Північного Степу України
УДК 633/635, 631.95: 633.1 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0287
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 278–284
О. Б. Бондарева, О. О. Вінюков, Л. І. Коноваленко, Г. А. Чугрій
Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна
Актуальність. В умовах всезростаючого техногенного пресингу на навколишнє середовище велике практичне значення для АПК має вивчення впливу абіотичних факторів на транслокацію важких металів в системі ґрунт – рослина.В південно-східному промисловому регіоні екологічна безпека рослинницької продукції значною мірою залежить від нагромадження в рослинах важких металів, транслокація яких значною мірою залежить як від властивостей ґрунту, так і кліматичних чинників. Мета. Дослідити вплив агрокліматичних умов на вміст рухомих форм важких металів у ґрунті та їх транслокацію в зерно ячменю ярого в умовах східної частини Північного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження були проведені у 2018–2022 рр. у польовій сівозміні Донецької ДСДС НААНна сорті ячменю ярого Степовик.Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Результати. Для цинку відмічене найбільше зростання вмісту кислоторозчинної форми при збільшенні вологості ґрунту. В посушливих умовах (2020 р.) вміст кислоторозчинного цинку склав 45,3 мг/кг, в умовах надмірного зволоження 2022 р. він зріс на 8,5 мг/кг або на 18,8 %. Вміст усіх досліджених важких металів в зерні ячменю ярого при зростанні вологості грунту не перевищував гранично допустиму концентрацію (ГДК). При збільшенні вологозабезпеченості спостерігалась тенденція щодо збільшення вмісту міді (на 8,2–9,9 %). Накопичення цинку в зерні ячменю ярого збільшилось з 24,2 мг/кг до 28,9 мг/кг або на 19,4 % в надмірно вологий 2022 р. проти показника в посушливий 2020 р. Вміст свинцю за цих умов зріс на 0,09 мг/кг або 37,5 %. Вміст кадмію зріс на 0,02 мг/кг, що становить 40 %.Висновки.Зміни гідрометеорологічних умов впливають на вміст рухомих форм важких металів у ґрунті і на їх транслокацію в зерно ячменю ярого. Це викликає необхідність в умовах надмірного зволоження та реального техногенного навантаження застосовувати заходи щодо зменшення екологічних ризиків забруднення рослинної продукції важкими металами.
Ключові слова: ячмінь ярий, агрокліматичні умови, грунт, зерно, вміст важких металів
Морфологічні особливості та урожайність ячменю ярого залежно від системи удобрення
УДК 633.16.631.816.3 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0288
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 285–292
В. Д. Паламарчук
Вінницький національний аграрний університет, м. Вінниця, вул. Сонячна, 3, Україна, 21008
Актуальність. Система удобрення впливає на характеристику формування морфологічної системи рослин та можливості утворення, та накопичення органічної речовини і адаптивності рослин щодо стресових чинників умов вирощування. Метою досліджень буловстановлення впливу азотного підживлення рослин на формування морфологічних особливостей та елементів продуктивності у сортів ячменю ярого. Методи. Польовий, лабораторний, лабораторно-польовий. Дослідження проводились протягом 2021–2022 рр. на базі ТОВ «Органік-Д» с. Сутиски Вінницької області, Україна. Результати. Підживлення азотними добривами дозою N60 забезпечує збільшення висоти рослин у сорту Лофант на 13,6 см, Гетьман – на 14,1 см, Вакула – на 9,5 та Геліос – на 10,1 см, довжини колоса: N35 – у сорту Лофант на 0,7 см, Гетьман – на 0,4 см, Вакула – на 0,7 см та Геліос – на 0,7 см; N45 – на 1,2 см, 0,4 см, 1,0 та 0,9 см, відповідно, порівняно з контролем. Найвищі значення кількості продуктивних пагонів отримано, в середньому за два роки досліджень, у варіанті з внесенням N60 у сортів Лофант – 407,3 шт./м 2 , Гетьман – 493 шт./м 2 , Вакула – 437,2 шт./м 2 та Геліос – 431,8 шт./м 2 . Найбільша урожайність зерна сортів ячменю озимого одержана із підживленням на сірих лісових ґрунтах N60: Лофант – 3,85 т/га, Гетьман – 4,78 т/га, Вакула – 4,62 т/га та Геліос – 4,84 т/га, це пояснюється, перш за все, створенням умов для швидкого відростання пагонів, коренів і формуванням оптимальної густоти стеблостою та найбільшої продуктивності рослин. Висновки. Найкращі показники висоти рослин, довжини колоса, кількості продуктивних пагонів та урожайності зерна у середньостиглих сортів ячменю ярого Лофант (70,5 см, 9,4 см, 407,3 шт./м 2 , 3,85 т/га), Гетьман (72,9 см, 8,8 см, 493,0 шт./м 2 , 4,78 т/га), Вакула (69,7 см, 9,2 см, 437,2 шт./м 2 , 4,62 т/га) та Геліос (67,3 см, 9,3 см, 431,8 шт./м 2 , 4,84 т/га) відповідно формувалися за проведення підживлення азотними добривами у фазу кущіння рослин дозою N60 д.р./га.
Ключові слова: ячмінь, підживлення, висота рослин, азот, зерно, кущистість, довжина колоса, продуктивність
Урожайність зерна перспективних і нових сортів пшениці озимої залежно від різних строків сівби в умовах півдня України
УДК 633.11:631.559.2 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0289
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 293–299
С. В. Почколіна, І. М.Когут, Л. А.Сергєєв, О.Т. Мельник
Одеська державна с.-г. дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства. НААН,вул. Маяцька дорога, 24, смт Хлібодарське, Одеський район, Одеська область, 67667, Україна
Актуальність. У зв’язку зі змінами клімату вивчення особливостей росту та розвитку різних сортів пшениці озимої залежно від строків сівби представляють науковий і практичний інтерес. На жаль, в умовах півдня України ці питання вивчені недостатньо, відрізняються наявністю дискутивних моментів, а висновки окремих фахівців з них мають велику розбіжність.Чисельні наукові досліди та практика підтверджують, що в південному регіоні нашої країни проблема урожайності зерна та його якості стоїть дуже гостро і потребує більш детального вивчення. Мета. Випробувати та адаптувати до умов регіону інноваційні технології виробництва зерна пшениці озимої нових сортів для забезпечення генетично-потенційного рівня їх урожайності і якості зерна. Матеріали і методи. Основний метод – польовий, який доповнювався аналітичними дослідженнями, вимірами, підрахунками і спостереженнями відповідно до загальноприйнятих методик та методичних рекомендацій у землеробстві і рослинництві. У досліді вивчалися десять сортів пшениці озимої. Сівба проводилася у три строки: 25 вересня, 5 і 15 жовтня.Результати.Встановлено, що вищі урожаї одержано за сівби 5 жовтня у всіх сортів пшениці озимої, які вивчалися. За цього строку урожайність, в середньому за два роки (2021–2022 рр.), була вище на 10,9 % порівняно зі строком сівби 25 вересня, на 11,1 % – у порівнянні зі строком сівби 15 жовтня. У 2023 р. порівняно з сівбою 25 вересня урожайність зерна пшениці озимої була вища на 10,2 % при сівбі 5 жовтня і вища на 8,3 % за сівби 15 жовтня. Найвищий врожай, у середньому за 2 роки, сформували за сівби 5 жовтня такі сорти: Довіра одеська (4,03 т/га), Сториця (3,90 т/га), Палітра (3,80 т/га), Житниця одеська (3,68 т/га). Мінімальний врожай отримали у сорту Ветеран (3,24 т/га).У 2023 р. за сівби 5 жовтня найбільший урожай отримали такі сорти: Катруся одеська (5,16 т/га), Покровська (4,48 т/га), Господарка одеська (4,28 т/га), Удача одеська (4,08 т/га). Висновки.Сівбу пшениці озимої доцільно проводити в оптимальні строки, а саме на початку жовтня (5.10). При цьому будуть отримані найкращі результати за урожаєм, прибутком та рівнем рентабельності.
Ключові слова: строки сівби, пшениця озима, перспективні сорти, урожайність
Формування площі листкової поверхні кукурудзи залежно від системи удобрення
УДК 631.527.5:633.15:581.13:631.8:581.144.4 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0290
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 300–306
М. В. Степаненко
Білоцерківський національний аграрний університет, площа Соборна, 8/1, м. Біла Церква, 09117, Україна
Актуальність. Для отримання максимального рівня продуктивності кукурудзи важливо оптимізувати швидкість формування асиміляційного апарату та сприяти максимальній тривалості активності і площі листової поверхні. Регулювання площі листкової поверхні посіву кукурудзи за рахунок оптимізації живлення рослин буде сприяти покращенню накопичення органічної речовини за рахунок фотосинтетичної активності рослин.Метою досліджень було визначення впливу забезпеченості рослин кукурудзи макро- і мікроелементами на формування площі листкової поверхні середньопізнього гібрида кукурудзи СИ Зефір (ФАО 430) у різних фазах розвитку в умовах Лісостепу правобережному. Методи. В дослідженнях застосовувались польові, лабораторні та лабораторно-польові методи. Дослідження проводили в польових умовах Білоцерківського національного аграрного університету впродовж 2021–2022 рр. Результати. Встановлено, що площа листкової поверхні кукурудзи може змінюватися залежно від фаз росту і розвитку, оскільки відбувається наростання кількості листків і відмирання 5–7 листків у процесі онтогенезу. Встановлено негативну динаміку зменшення площі листкової поверхні від фази молочної стиглості до фази повної стиглості зерна, що більшою мірою пов’язано із відмиранням частини листків. Формування загальної площі листкової поверхні гібрида кукурудзи СИ Зефір істотно залежало від кліматичних умов року та забезпеченості рослин мікро- та макроелементами. Висновки. Найкращі показники площі листкової поверхні, як у фазах молочної стиглості (41,24 тис. м 2 /га) так і повної стиглості зерна (38,38 тис. м 2 /га) відмічено у 2021 р., який виявився краще забезпеченим температурними показниками та вологою в порівнянні із 2022 р. Внесення азотних добрив N40 перед сівбою у поєднанні із мікродобривом Вуксал Р Мах забезпечило найвищу площу листкової поверхні гібрида кукурудзи СИ Зефір у фазах молочної стиглості – 41,35 тис. м 2 /га та повної стиглості зерна – 37,60 тис. м 2 /га. Поліпшення умов живлення за рахунок внесення азотних добрив у поєднанні із мікродобривом Вуксал Р Мах сприяє оптимізації забезпечення рослин елементами живлення, що, в кінцевому результаті, стимулює утворення листкової поверхні яка зростає на 3,70 тис. м 2 /га та 2,85 тис. м 2 /га, порівняно із контрольним варіантом (без внесення добрив), відповідно у фазах молочної та повної стиглості зерна.
Ключові слова: кукурудза, площа листкової поверхні, фотосинтетична поверхня, удобрення
Виживання рослин сої залежно від площі живлення на чорноземах типових
УДК 633.34:631.5:631.8 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0291
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 307–313
А. В. Лемешик, Н. В. Новицька
Національний університет біоресурсів і природокористування України, вул. Героїв Оборони, 15, м. Київ, Україна, 03041
Актуальність. Густота стояння рослин є одним із важливих чинників формування продуктивності сої, оскільки найпродуктивніші посіви формуються за оптимальної кількості рослин на одиниці площі та раціонального використання фактичних ресурсів навколишнього середовища окремо кожною рослиною і агрофітоценозом взагалі. Оптимальне розміщення рослин площею знижує конкуренцію рослин сої і забезпечує рівномірний доступ культури до поживних елементів у ґрунті, тому як зрідженість посіву, так і його загущеність суттєво впливають на недобір врожаю.Мета досліджень. Вивчити вплив ширини міжряддя і норми висіву насінняна виживання рослин ранньостиглих сортів сої Вишиванка та Жаклін. Методи. Дослідження проводили в 2021–2022 рр. у наукових лабораторіях та стаціонарній сівозміні кафедри рослинництва на полях ВП «Агрономічна дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України (с. Пшеничне Васильківського району Київської області), в північно-східній частині Правобережного Лісостепу. Фенологічні спостереження та оцінку стану посівів робили за методикою Ф.М. Куперман. Відмічали основні фази росту і розвитку рослин: сходи, бутонізація, цвітіння, дозрівання. За початок фази приймали наявність контрольованої ознаки не менш чим у 10 %, за повну – у 75 % рослин. Густоту стояння рослин обліковували за Методикою державного сортовипробовування сільськогосподарських культур у фазі повних сходів та перед збиранням. Результати.Встановлено, що при зміні площі живлення спостерігається різна тенденція стосовно виживання рослин, відтак найбільші втрати (10,3–13,2 %) рослин на період збирання спостерігалися за сівби сої широкорядним способом (45 см) з нормою висіву насіння 750 тис. шт/га. Найменші втрати – 3,4–5,3 % відмічені за широкорядного способу сівби з нормою висіву насіння 450 тис. шт/га. Посіви сої звичайним рядковим способом з міжряддям 15 см та різною нормою висіву не відмічались особливими зрідженнями на період дозрівання, відсоток загибелі не перевищував 5–7 %. Кращий розвиток рослини відбувається за оптимальної площі живлення з рівномірним розподілом рослин на масиві поля. Висновки. На чорноземах типових малогумусних Лісостепу України ранньостиглі сорти сої рекомендовано висівати звичайним рядковим способом сівби, з нормою висіву 450 тис. шт/га, що забезпечить рівномірне розміщення рослин, оптимальну площу їх живлення та виживання впродовж вегетації.
Ключові слова: соя, сорт, норма висіву, ширина міжряддя, спосіб сівби, густота стояння, виживання рослин
Урожайність та показники якості насіння пшениці озимої за різних попередників і строків сівби
УДК: 633.11:632.937:632.4 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0292
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 314–321
О. А. Заїма, О. Л. Дергачов, А. А. Сіроштан, В. П. Кавунець, Т. В. Шевченко
Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, Україна
Актуальність.Урожайність пшениці формується внаслідок реалізації генетичних особливостей сорту у взаємодії з ґрунтово-кліматичними умовами й технологією вирощування. Рівень урожайності залежить і змінюється залежно від попередника, рівня мінерального живлення і впливу погодних умов року вирощування. Тому вивчення впливу попередників і строків сівби на зерно пшениці озимої залишається важливимзавданням.Мета. Дослідити вплив попередників і строків сівби на урожайність та якість насіння пшениці м’якої озимої.Матеріали і методи. У дослідженнях вивчали п’ять попередників: соя, соняшник, кукурудза/МВС, сидеральний пар (гірчиця біла), гірчиця/
насіння, а також три строки сівби: 25 вересня, 5 і 15 жовтня. Досліджували сорти пшениці м’якої озимої: Подолянка, МІП Фортуна, МІП Роксолана, МІП Ювілейна, МІП Феєрія, МІП Відзнака, МІП Ніка, МІП Дарунок, МІП Аеліта. Норма висіву – 5 млн. шт насінин на 1 га. Сівба, фенологічні спостереження та облік урожайності загальноприйняті для випробування сортів пшениці.
Результати.Урожайність сортів пшениці озимої у середньому за 2021 та 2022 роки по досліду становила 6,09 т/га з максимумом після попередника сидеральний пар – 6,72 т/га і мінімумом після попередника соняшник – 5,50 т/га. Зміщення строку сівби з 25 вересня до 15 жовтня знижувало середню врожайність сортів. Лише, після попередника гірчиця вищу урожайність (6,13 т/га) отримано за сівби 5 жовтня. Енергія проростання насіння по сортах була найвища після попередника сидеральний пар і становила 96–97 %. Залежно від строку сівби енергія проростання змінювалась на 1–3 %. Лабораторна схожість сортів була на рівні 96–97 %. Висновки. Встановлено, що найбільшу урожайність забезпечують попередники сидеральний пар та соя, оптимальним строком сівби є третя декада вересня. Більший рівень врожайності після всіх попередників відмічено у сортів МІП Аеліта, МІП Відзнака і МІП Феєрія. Виявлено, що досліджувані сорти формували максимальні масу 1000 зерен і масу 1000 кондиційних насінин, а отже і вихід насіння після попередників сидеральний пар (гірчиця біла) і гірчиця на насіння. Попередник кукурудза сприяв більшим показникам енергії проростання та лабораторної схожості. Зміщення строків сівби до пізніших призводило до зменшення виходу кондиційного насіння, решта показників майже не залежала від цього фактору.
Ключові слова: сорт, попередні культури, рівень урожайності, строки посіву, посівні якості насіння
Продуктивний потенціал квасолі звичайної за різних способів сівби та густоти посіву в Лісостепу України
УДК 635.652/654:631.558.3 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0293
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 322–327
О. О. Парфенюк, С. Г. Труш, Л. О. Баланюк
Дослідна станція тютюнництва Національного наукового центру «Інститут землеробства НААН»,
вул. Інтернаціональна,4, м. Умань, Черкаська обл., 20300, Україна
Актуальність.Для ефективного використання біологічного потенціалу сортів квасолі в умовах Лісостепу важливе значення має розроблення та впровадження у виробництво нових адаптивних технологій вирощування з врахуванням генотипу сорту. Всебічне вивчення агробіологічних особливостей та технології вирощування квасолі є однією з умов істотного підвищення її продуктивності та збільшення виробництва зерна. Метадосліджень. Вивчення впливу способів сівби та густоти посіву на формування продуктивності квасолі звичайної за кліматичних змін у Лісостепу України. Методи. Польовий (закладання дослідів, фенологічні спостереження і обліки), лабораторний (визначення вмісту білка), вимірювально-ваговий (визначення елементів структури врожаю), статистичний (математична обробка отриманих результатів досліджень). Результати. Установлено, що в агрокліматичних умовах Лісостепу найвища врожайність зерна квасолі звичайної за всіма варіантами досліду була за широкорядного способу сівби (в середньому 3,22 т/га – у сорту Мавка і 2,98 т/га – у сорту Панна). За звичайного рядкового вона становила 2,25 і 2,13 т/га відповідно. За широкорядної сівби найвищу врожайність зерна квасолі звичайної отримали за густоти стояння рослин 450 тис. шт/га. (у сорту Мавка – 3,29 т/га, сорту Панна – 3,11 т/га). За звичайного способу сівби вищу врожайність зерна квасолі за всіма сортами одержано при густоті стояння рослин 750 тис. шт/га (2,38 і 2,20 т/га відповідно). Найвищий вміст білка спостерігався за широкорядного способу сівби за густоти стояння рослин 350 тис. шт/га (22,21 % – у сорту Мавка, 20,42 % – у сорту Панна). Висновки. Способи сівби і густота рослин мали істотно впливали на всі елементи продуктивності квасолі звичайної, окрім абсолютної ваги насіння. Цей показник більшою мірою був обумовлений генотипом сорту. Вища продуктивність квасолі звичайної спостерігалася за широкорядного способу сівби. Найвища врожайність була у варіанті з густотою стояння рослин 450 тис. шт/га, вміст білка в зерні – за густоти стояння рослин 350 тис.шт/га.
Ключові слова: квасоля звичайна, спосіб сівби, густота рослин, продуктивність, урожайність, вміст білка
Ефективність строків сівби гібридів кукурудзи різних груп стиглості в умовах Західного Лісостепу України
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 328–334
Т. С. Ящук, Н. П. Самець, Г. В. Шубала, Г. П. Сидорук
Тернопільська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН, вул. Тролейбусна, 12, м. Тернопіль,46027, Україна
Актуальність. Впродовж останніх десятиліть в аграрному бізнесі України кукурудза та соняшник стали стратегічними культурами, впливаючи на надходження валюти в країну і забезпечуючи левову частку прибутку сільськогосподарським виробникам. Сучасні гібриди кукурудзи мають значний генетичний потенціал для формування високих урожаїв, але їм необхідно створити належні умови для росту й розвитку рослин. Для досягнення цієї мети слід застосовувати заходи, які здатні оптимізувати умови вирощування кукурудзи на всіх етапах органогенезу. Важливого значення в умовах зміни клімату в сторону потепління набуває такий елемент технології, як строк сівби. Встановлено пряму залежність між ступенем розвитку рослин і строками сівби. Мета. Дослідити та виявити найбільш ефективні елементи технології вирощування кукурудзи в умовах Західного Лісостепу України. Матеріали і методи. Дослідження проводили на полях селекційної сівозміни Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН після пшениці озимої (на фоні N60Р30K30). Результати. В основу розробки покладено дослідження оптимальних строків сівби гібридів кукурудзи на зерно різних груп стиглості. Сівбу першого строку проводили за температури ґрунту на глибині загортання насіння 8–10 °С, другого строку – за 10–12 °С, третього – за 12–14 °С. Результати досліджень свідчать, що для умов Західного Лісостепу найбільш економічно виправданим є вирощування ранньостиглого гібрида ДН Хортиця, коли температура ґрунту прогрівається до 10–12 °С. Найвищу урожайність зерна (10,06 т/га) та економічну ефективність (рівень рентабельності 147,7 %) отримано при вирощуванні гібрида ДН Хортиця. Висновки. Результати досліджень засвідчили, що сівба гібридів кукурудзи на зерно різних груп стиглості в оптимальні строки сприяє вирішенню таких проблем, як раціональне використання поживних речовин і вологи ґрунту, боротьба з бур’янами і шкідниками сільськогосподарських культур, поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунту, підвищення ефективності застосування добрив і техніки, здешевлення одержаної сільськогосподарської продукції.
Ключові слова: гібриди кукурудзи на зерно, елементи технології вирощування, температура ґрунту, структура урожаю, продуктивність, економічна ефективність
Дегуміфікація чорнозему звичайного в умовах степової зони України
УДК 631.445.4 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0295
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 335–342
С. М. Крамарьов 1 , Л. П. Бандура 1 , І. О. Зайцева 1 , О. С. Крамарьов 2
1 Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000, Україна
2 ДУ Інститут зернових культур НААН України, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність обумовлена необхідністю вирішення проблеми активізації негативного впливу у результаті інтенсивної виробничої діяльності у аграрній сфері на зональний підтип ґрунту чорнозем звичайний. У північній підзоні Степу України у чорноземі звичайному під впливом тривалої дії на нього антропогенного чинника спостерігаються суттєві зміни за всіма агрохімічними показниками, особливо за вмістом в ньому гумусу. Мета. Узагальнити дослідження вивчення чорноземів у історичному розвитку, надати оцінку змін вмісту гумусу, які відбулися в чорноземі звичайному під дією тривалого впливу антропогенного чинника, шляхом порівняння його вмісту в ґрунті порівняно з цілинними ділянками та розробка наукових рекомендацій щодо проведення агрохімічних заходів збереження родючості ґрунту і призупинення втрати гумусу. Матеріали та методи. Багаторічні дослідження проводили на експериментальній базі ДУ Інституту зернових культур НААН України ‒ Ерастівській дослідній станції і навчально-науковому центрі Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Аналітичні дослідження відібраних зразків ґрунту виконувались за стандартизованими методиками в Дніпровській філії ДУ Інститут охорони ґрунтів України. Дослідження по визначенню якості ґрунту та вмісту органічних речовин проводилися згідно з ДСТУ 4289:2004. Результати . Виконані дослідження переконливо показали: найсуттєвіші зміни вмісту гумусу спостерігалися в шарі 0–5 см – 8,25 % на цілині і 4,2 % – на ріллі, тобто різниця між ними становила 4,05 %. До глибини 0–60 см за вмістом гумусу цілинна ділянка суттєво переважала ріллю і лише розпочинаючи з глибини 60–65 см і глибше вміст гумусу в ґрунті ріллі почав переважати цілинну ділянку. Зростання вмісту гумусу на ріллі розпочинаючи з глибини 60 см пояснюється формуванням в ній лабільного гумусу, який разом з атмосферними опадами мігрував в нижній підорний шар ґрунту. Висновки. Встановлено, що тривале розорювання чорноземних ґрунтів і інтенсивне їх використання в сільськогосподарському виробництві призводить не тільки до розвитку в них дегуміфікаційних процесів, а й сприяє підлуговуванню орного шару ґрунту, викликаного підняттям і концентрацією в них гідрокарбонатів кальцію та магнію. Розрахунок прогнозу балансу гумусу свідчать, що для повного відшкодування його втрат від мінералізації, при сучасній структурі посівних площ в степовій зоні України необхідне щорічне внесення напівперепрілого гною дозою 8,0 т/га.
Ключові слова: дегуміфікація, гумус, міграція поживних речовин, баланс гумусу, цілина, рілля
Продуктивність сої в різноротаційних сівозмінах Лівобережного Лісостепу України за органо-мінерального удобрення
УДК: 631.582 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0296
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 343–349
Я. С. Цимбал,І. В. Мартинюк, М. М. Пташнік, Д. С. Шляхтуров, О. Л. Оксимець
Національний науковий центр «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України», вул. Машинобудівників, 2Б, смт Чабани, Фастівський район, Київська область, 08162, Україна
Актуальність. В умовах економічної та екологічної кризи ефективне використання земельних ресурсів, оптимізація структури посівних площ в усіх природно-кліматичних зонах з урахуванням специфіки кожного регіону разом з охороною навколишнього середовища є важливим фактором сталого розвитку аграрного виробництва. Сівозміни мають бути динамічними, комбінованими та інтенсивними, але їх впровадження завжди потребує наукового обґрунтування.Мета. Встановлення впливу структури, набору та розміщення польових культур у різноротаційних сівозмінах на загальну продуктивність, врожайність і якість насіння сої.Матеріали і методи. Дослідження проведено в підзоні нестійкого зволоження Лівобережного Лісостепу України на чорноземі типовому малогумусному Панфильської дослідної станції ННЦ «ІЗ НААН». Сою вирощували у різноротаційних 6-8-пільних польових сівозмінах за органо-мінеральної системи удобрення з вивчення впливу попередників на продуктивність, урожайність і якість насіння.Технологія вирощування сільськогосподарських культур у досліді загальноприйнята і рекомендована для зони проведення досліджень. Методи – польові, лабораторно-польові, лабораторні (хімічні, фізико-хімічні), математично-статистичні.Результати. Дослідження у тривалому стаціонарному польовому досліді, який було закладено у 2001 р., з вивчення сівозмін, переконливо свідчать про те, що упродовж 2016–2020 рр. високоефективними в цій зоні виявилися 6-8-пільні сівозміни насичені соєю від 12,5 до 16,7 %. Урожайність насіння сої, яку вирощували після гречки, пшениці озимої та ярої, і відповідного набору культур сівозмін, була в межах: 2,92–3,47 т/га, за вмістом олії в насінні – 20,7–21,5 %. Економічна ефективність вирощування сої в структурі різноротаційних сівозмін становить: умовно чистий прибуток – 12,55–16,76 тис. грн/га рівень рентабельності – 116–152 %.Висновки. Встановлено, що найбільш продуктивною в зоні Лівобережного Лісостепу виявилася шестипільна сівозміна насичена соєю на 16,7 % (соя – пшениця озима – буряки цукрові – ячмінь ярий – кукурудза на зерно – гречка) за органо-мінеральної системи удобрення (побічна продукція попередника + N0P40K40). З 1 га ріллі зібрали 4,79 т кормових одиниць і 1,01 т перетравного протеїну за умовно чистого прибутку 16,76 тис. грн/га та рентабельності 152 %.
Ключові слова: культура, ротація, врожайність, кормові одиниці, сирий протеїн, вміст олії, рентабельність, умовно чистий прибуток
Вплив тривалої фітомеліораційної дії на потенціал грунтогенезу техноземів покровського дослідного стаціонару
УДК 631.618:631.48 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0297
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 350–357
Мицик О. О., Гаврюшенко О. О., Шевченко С. М., Гуленко О. І.
Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. Рекультивація величезних площ порушених земель, які залишилися спустошеними, є критично важливою в Україні для покращення навколишнього середовища, здоров’я людей та сільськогосподарського виробництва. Особливо актуальною є потреба у рекультивації Нікопольського району Дніпропетровської області, оскільки тут великий видобуток марганцю. Метою нашого дослідження було створення такої технології землекористування, яка б сприяла відновленню родючості ґрунтів та продуктивності сільського господарського використання при мінімізації часу, вартості та негативних екологічних наслідків проведення рекультивації. Матеріали і методи. Дослідні ділянки розміщували на різноякісних конструкціях з лесоподібних, червоно-бурих суглинків. Вирощувана суміш видів включала Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L., Melilotus albus Medik., Agropyron pectiniforme Roem. et Schult., Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Ця видова суміш була розміщена під покровом таких культур: Avena sativa з Vicia sativa. Результати. Злаково-бобова суміш, яка використовується на сіно або корм, є найдоцільнішим переходом до рентабельного вирощування польових культур з порушеного ґрунту, що залишився після гірничих робіт. Найбільш прийнятний агрофітоценоз (у млн. насінин на гектар) бобових і злакових компонентів при сівбі становив близько 1,8 млн. насіння/га Onobrychis arenaria (Kit.) DC, Medicago sativa L. та Melilotus albus Medik., 0,6 млн. насіння/га Agropyron pectiniforme Roem. et Schult. та 0,5 млн. насіння/га Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. Від 2,4 до 4,9 т/га високоякісного сіна за цією схемою можна одержувати навіть без нанесення верхнього родючого шару ґрунту. Відсоток урожайної біомаси, отриманої від бобових, зменшувався з роками після сівби з 85 до 5 % залежно від варіантів вирощування та тривалості після сівби. Вміст гумусу збільшився з початкових 0,32 % до 1,5 % в 0–5 см, і до 1,2 % в 0–20 см. Вміст макроелементів збільшився в 2,4–4 рази. Щільність складення субстрату в 0–40 см коливається від 1,24–1,33 г/см 3 . Висновки. В умовах Південного Степу України на рекультивованих землях встановлено, що довготривалий (понад 50 років) вплив інтенсивної фітомеліорації, насамперед багаторічними бобово-злаковими агроценозами, сприяв збільшенню в техноземах поживних речовин, оптимізації фізичних і біологічних властивостей.
Ключові слова: рекультивація, гірнича розкривна порода, агрофітомеліорація, молоді ґрунти, злаково-бобові сумішки, лесоподібний суглинок, червоно-бурі та сіро-зелені глини¸ чорнозем
Біологічні засоби захисту від хвороб при вирощуванні пшениці м’якої озимої
УДК 633.11:632.937:632.4 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0298
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 358–364
О. А. Заїма, О. Л. Дергачов
Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н,Київська обл., 08853, Україна
Актуальність. Використання у системах захисту зернових культур біологічних препаратів на основі живих організмів або продуктів їх життєдіяльності, з метою зменшення чисельності та згубності шкідливих організмів є досить актуальним і важливість досліджень біометоду лише зростатиме.Мета. Вивчення впливу біологічних засобів захисту від збудників хвороб на рівень врожайності та показники якості зерна пшениці м’якої озимої. Матеріали і методи. Досліди виконували на сортах пшениці озимої Естафета миронівська і Вежа миронівська. Сівбу проводили у першій декаді жовтня з нормою висіву 5,0 млн схожих насінин на 1 га. Площа дослідної ділянки – 10 м 2 , повторність чотириразова, розміщення ділянок – рендомізоване, попередник – соя. Досліджували біологічні засоби захисту від збудників хвороб: Мікосан В в.р.к.(8.0 л/га), Планриз БТ, в.с.(2,0 л/га), Триходермін в.с.(3,0 л/га), Фітоцид р. (0,5 л/га). Обробку здійснювали у фазах виходу в трубку, колосіння та цвітіння. Результати. Після трьох обприскування біологічними препаратами, у фазі молочної стиглості їх технічна ефективність у сорту Естафета миронівська проти борошнистої роси становила 25–59 %, септоріозу листя – 32–38 %, бурої іржі – 81 %. У сорту Вежа миронівська – 60–70 %, 11–22 та 53–60 % відповідно. Більшу ефективність проти хвороб установлено у варіантах із застосуванням у три фази розвитку пшениці озимої препаратів Мікосан В і Фітоцид. На рослинах сорту Естафета миронівська обприскування біофунгіцидами сприяло підвищенню урожайності на 0,26–0,41 т/га, Вежа миронівська – 0,21–0,45 т/га. Вищий приріст урожайності у сорту Вежа миронівська забезпечували варіанти з застосуванням обприскування препаратами Мікосан В – 0,45 т/га та Фітоцид – 0,43 т/га; Естафета миронівська – Мікосан В – 0,39 т/га та Триходермін – 0,41 т/га. Максимальний рівень урожайності (5,51 т/га) отримано у сорту Естафета миронівська у варіанті з Триходерміном. Найвищі показники якості зерна відмічено після обприскування препаратами Фітоцид і Мікосан В. Висновки. Для отримання високого рівня урожаю зерна з високими показниками якості необхідно проводити обприскування посівів біологічними засобами захисту у три фази розвитку пшениці озимої (вихід в трубку, колосіння та цвітіння). При вирощуванні пшениці із застосуванням біологічних препаратів від хвороб найбільший рівень урожайності і вищі показники якості зерна забезпечують фунгіциди Мікосан В (8,0 л/га) і Триходермін (3,0 л/га).
Ключові слова: сорт, біологічні препарати, обробка посівів, технічна ефективність, урожайність, показники якості зерна
Імунологічна характеристика колекційних зразків та сортів пшениці озимої миронівської селекції за стійкістю проти хвороб
УДК 633.1:631.526.32:631.524.86 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0299
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 365–372
Л. А. Мурашко 1 , Т. І. Муха 1 , О. В. Гуменюк 1 , Ю. М. Судденко 1 , Н. В. Новицька 2 , В. С.Пилипенко 2
1 Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла НААН 08853, вул. Центральна, 68, с. Центральне, Україна
2 Національний університет біоресурсів і природокористування України 03041, вул. Героїв Оборони, 15, м. Київ, Україна
Актуальність. Найрадикальнішим, найперспективнішим, екологічно безпечним та економічно вигідним напрямом удосконалення інтегрованої системи захисту пшениці озимої є вирощування сортів, стійких до шкідників і збудників хвороб. Саме цей напрям дає змогу без додаткових затрат мінімізувати втрати врожаю від шкідливих організмів та зменшити енерговитрати на 25 – 30 %. Мета досліджень. Вивчити стійкість сортів пшениці озимої миронівської селекції проти хвороб на штучних інфекційних фонах їх збудників. Методи. Дослідження проводили у 2016–2020 рр. в умовах штучної інокуляції збудниками хвороб у польових інфекційних розсадниках відділу захисту рослин Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла НААН у північній частині Правобережного Лісостепу. Оцінку стійкості рослин озимої пшениці проти збудників хвороб проводили в динаміці (для вивчення наростання хвороби), основною вважали оцінку в період максимального розвитку хвороб. Для борошнистої роси, септоріозу – фаза цвітіння озимої пшениці, фузаріозу, бурої іржі – фаза молочної стиглості, твердої сажки – фаза молочно-воскової стиглості, церкоспорельозу – фаза воскової стиглості. Результати. В середньому за роки досліджень стійкими проти борошнистої роси були сорти: Миронівська золотоверха, Калинова, Миронівська сторічна, Господиня миронівська, МІП Валенсія, МІП Вишиванка; проти бурої іржі – Пам’яті Ремесла, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, Грація миронівська, Вежа миронівська; проти септоріозу листя – Достаток, Мадярка, Мирхад, Берегиня миронівська, Горлиця миронівська, Легенда миронівська. Висновки. Сорти Ясногірка, Експромт, Достаток, Мадярка, Берегиня миронівська, Горлиця миронівська, Легенда миронівська, МІП Валенсія, МІП Дніпрянка, Вежа миронівська та Естафета миронівська серед 86 номерів селекції Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла проявили групову стійкість проти основних збудників хвороб.
Ключові слова : пшениця озима, сорт, штучний інфекційний фон, тверда сажка, фузаріоз колосу, кореневі гнилі, борошниста роса, бура іржа, септоріоз листя, групова стійкість
Ефективність сучасних інсектицидів проти зерноїда горохового (Bruchus pisorum L.)
УДК 632.951:633.358 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0300
Зернові культури. Том 7. № 2. 2023. С. 373–378
С. П. Ворожко
Верхняцька дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, вул. Шкільна, 1, смт. Верхнячка, Уманський район, Черкаська область, 20022, Україна
Актуальність. Виведення з обробітку значних площ орної землі, погіршення агротехніки, ігнорування сівозміни, порушення регламентів застосування засобів захисту рослин, сприяють активному накопиченню шкідливих організмів, спалахів їх чисельності та в результаті – значних втрат урожаю. Зерноїд гороховий є найшкідливішим фітофагом гороху, який суттєво пошкоджує насіння, зменшуючи його масу, якість, товарність, тощо. Важливим аспектом складової інтегрованого захисту культури є застосування пестицидів, які гарантують зменшення кількості шкідливих організмів до економічно відчутного рівня. Тому актуальним залишається вивчення ефективності сучасних інсектицидів на посівах гороху проти зерноїда горохового. Метароботи полягала у визначенні ефективності інсектицидів за використання їх проти зерноїда горохового. Матеріали і методи. Дослідження проводились на Верхняцькій дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Матеріалом були горох Царевич та інсектициди: Енжіо 247 SС, к.с., (0,20 л/га), Фосорган Дуо, (1,2 л/га). Методи: польові, лабораторно-польові, математично-статистичні. Результати. Досліджено динаміку чисельності зерноїда горохового. Уточнено особливості біології фітофага залежно від гідротермічних умов вегетаційного періоду. Встановлено, що токсикація рослин гороху є неефективною проти зерноїда горохового через недостатню тривалість захисної дії. Підтверджено доцільність та ефективність застосування сучасних інсектицидів за обприскування рослин гороху посівного. Висновки. Токсикація рослин гороху препаратом Максим XL 035 FS т.к.с. за допосівної обробки насіння є неефективною проти зерноїда горохового через недостатню тривалість захисної дії. Одноразове застосування препаратів Енжіо 247 SС, к.с. та Фосорган Дуо з нормами витрати 0,20 і 1,2 л/га відповідно у фазу масового цвітіння для обприскування рослин гороху дало змогу зменшити кількість пошкодженого насіння в середньому на 10,3 % та сприяло збереженню урожаю в межах 0,39–0,48 т/га порівняно з контролем. Дворазове обприскування культури інсектицидами у фази масового цвітіння та утворення бобів забезпечувало загибель імаго та личинок на рівні 95,6–97,5 %.
Ключові слова: горох, зерноїд гороховий, інсектициди, ефективність, урожай
Зернові культури.-2023.-Том 7.-№ 1
Актуальність. Сочевиця є важливою харчовою культурою. Червона сочевиця зокрема становить 70 % її валового споживання, також попит на сочевицю цього типу постійно зростає серед споживачів в Україні, тому важливим є створення і поширення у виробництві сортів цього типу. Мета роботи. Створення і оцінка нового вихідного матеріалу за комплексом господарсько-цінних ознак для селекції червоної сочевиці. Методи. Дослідження проводилися на ДП ДГ «Красноградське» Державної установи Інститут зернових культур протягом 2020–2022 рр. Основним методом селекції сочевиці є внутрішньовидова гібридизація з наступним індивідуальним добором у розсадниках. Обліки і спостереження проводили за загальноприйнятими методиками. Результати. Висота рослин найбільш урожайних гібридів змінювалася від 47,0 до 56,5 см. Коефіцієнт варіації цього показника знаходився в межах 6,4–10,8 %. Кількість бокових гілок у зразках, що досліджувалися була 5–18 шт., коефіцієнт варіації – від 15,2 до 26,2 %. Найбільше бобів на одну рослину мали комбінації: природний гібрид з CN 111395 – 281 шт., та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) в середньому 261 шт., коефіцієнт варіації цієї ознаки коливався в межах 32–45 %. Серед досліджуваних зразків сочевиці червоної кількість повноцінного насіння з однієї рослини сягала 520 шт. Найкращими за цим показником виявилися комбінації Станка 2 × К. 1212 із середньою кількістю 283 насінини та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) із середньою кількістю 275 насінин. Коефіцієнт варіації цього показника був досить високий – 36–52 % залежно від комбінації. Маса зерна з рослини становила 6,3–8,6 г. Ця ознака є найбільш мінливою V = 46–51 %, що вказує на значний потенціал виділення високопродуктивних ліній. Найбільш урожайними за масою зерна з рослини були гібридні комбінації Станка 2 × К. 1212; CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212). Висновки. Встановлено, що за екстремальних умов вирощування зменшувалися як середні, так і максимальні показники за всіма ознаками. Значне варіювання спостерігається за ознаками “кількість бобів” та “насіння з рослини” та ознакою “маса насіння з рослини”. Створені гібридні комбінації заплановано найближчим часом включати до програми з селекції нових високопродуктивних сортів червоної сочевиці.
Ключові слова: сочевиця, сорт, гібридизація, сім’ядолі, урожайність, ознаки, гібридні комбінації
Варіювання ознак «висота рослин» та «висота прикріплення качана» у скоростиглих гібридів кукурудзи в умовах оптимального та пізнього строків сівби
УДК 633.15: 631.527 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0253
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 13–18
М. С. Ольховик
ДУ Інститут зернових культур НААН України, вул. Вернадського, 14, м. Дніпро, 49000, Україна
Актуальність. В світлі спрямування процесів інтенсифікації сільського господарства у напрямку більш раціонального використання земельних ресурсів та вегетаційного періоду, враховуючи важливість пожнивних та поукісних посівів кукурудзи для кормовиробництва та її пристосованість до умов Степової зони, набувають важливості дослідження ростових процесів кукурудзи в умовах пізнього строку сівби. Особливе значення, має вивчення впливу пізнього строку сівби на ознаки “висота рослин”, та “висота прикріплення першого продуктивного качана” у скоростиглих гібридів, частка яких у виробництві зерна кукурудзи зростає. Мета роботи. Вивчення мінливості ознак “висота рослин” та “висота прикріплення качана” у скоростиглих гібридів кукурудзи за умов двох строків сівби, для встановлення найбільш стабільних гібридних комбінацій. Методи. Гібридизація – у процесі створення гібридного матеріалу; лабораторно-польовий – для визначення морфобіологічних ознак гібридів кукурудзи; вимірювально-ваговий – для визначення метричних ознак рослин; математично-статистичні – для визначення достовірності результатів, показників варіабельності ознак, кореляційної залежності ознак. Результати. За результатами дослідження скоростиглих гібридів кукурудзи, отриманих від схрещування найбільш поширених зародкових плазм, в умовах двох строків сівби, було встановлено: стабільно високі значення ознаки “висота рослин” за обох строків сівби у гібридів гетерозисних моделей Iodent×Flint та Iodent×Mix; стабільно високі значення ознаки “висота прикріплення першого продуктивного качана” за обох строків сівби у гібридів гетерозисних моделей Iodent×Flint та Iodent×Mix, Mix×Flint. Висновки. Встановлені гібридні комбінації які характеризувалися стабільно високими значеннями ознаки «висота рослин» за обох строків сівби – ДК4173СВЗМ×ДК367, ДК4172×ДК367, MC381MB×ДК367, МС555×ДК367 – гетерозисної моделі Iodent×Mix, та ДК4173СВЗМ×ДК2073 – гетерозисної моделі Iodent×Flint; та комбінації які характеризувалися стабільно високими значеннями ознаки «висота прикріплення першого продуктивного качана» за обох строків сівби – ДК4172×ДК4538 – гетерозисної моделі Iodent×Flint, ДК4172×ДК367 – гетерозисної моделі Iodent×Mix, та ДК2659×ДК4538 – гетерозисної моделі Mix×Flint. Підтверджено кореляційний зв’язок висоти рослин гібридів кукурудзи з висотою прикріплення качана за умов обох строків сівби, в усіх гетерозисних моделей що вивчалися.
Ключові слова: кукурудза звичайна, селекція, скоростиглість, висота рослин, висота прикріплення качана, строки сівби, лінія, прості гібриди
Порівняльна характеристика двох способів одержання попкорну із зерна розлусної кукурудзи
УДК 633.15:631.52 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0254
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 19–27
В. Ю. Черчель, Д. С. Купріченков
Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. Є декілька способів одержання попкорну із зерна розлусної кукурудзи (ZeamaysL. evertaSturt.), тому порівняння їх результативності є важливим і актуальним. Визначення технологічних показників зерна розлусної кукурудзи залежить від багатьох чинників, серед яких і спосіб розлуснення. Мета. Порівняти технологічні показники зерна ліній розлусної кукурудзи, отриманих за допомогою двох способів розлуснення: смаження зерна на пательні та нагрівання його гарячим повітрям. Матеріали та методи. Вихідним матеріалом для проведення досліджень було зерно ліній розлусної кукурудзи, створених у лабораторії селекції кукурудзи харчового напряму використання Державної установи Інститут зернових культур НААН України. Перший спосіб одержання попкорну полягав у тому, що зерно розлусної кукурудзи одним шаром розміщували на розігріту до 175 ℃ алюмінієву пательню і смажили без олії, струшуючи зерно кожні 5–6 с. За другого способу розлуснення зерна використовувався електричний апарат ClatronicPM 3635 потужністю 1200 Вт. Результати. Показано, що за першого способу одержання попкорну переважаючим типом розлуснення був «гриб»; середній відсоток нерозлуснених зерен дорівнював 3,5 %; величина коефіцієнта збільшення об’єму зерна змінювалася від 16,4 до 29,7; а смакові якості – від 3 до 4,5 балів. За другого способу – переважаючим типом розлуснення був «метелик»; середній відсоток нерозлуснених зерен дорівнював 18,2 %; величина коефіцієнта збільшення об’єму зерна коливалася від 23,4 до 45,2; а смакові якості – від 3,5 до 5 балів. Коефіцієнт збільшення об’єму зерна, за першого способу розлуснення, мав обернений середній кореляційний зв’язок із відсотком нерозлуснених зерен, а за другого способу – прямий середній зв’язок із масою 1000 зерен. Висновки. Спосіб одержання попкорну впливає на такі технологічні показники зерна розлусної кукурудзи, як кількість, маса і відсоток нерозлуснених зерен; об’єм і маса готового продукту; коефіцієнт збільшення об’єму зерна; тип розлуснення та смак попкорну. Виділено лінії РБ 20, РК 1, РК 44, РК 6, які мають коефіцієнт збільшення об’єму зерна понад 40 та смак попкорну 5 балів.
Ключові слова: селекція, лінія, технологічні показники, коефіцієнт збільшення об’єму зерна, нерозлуснені зерна, тип розлуснення, кореляція
Адаптивний потенціал селекційних ліній тритикале озимого (×Triticosecale Wittmack) в умовах Лісостепу України
УДК 633.1: “324”:631.524.85 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0255
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 28–36
А. В. Пірич, М. В. Федоренко, І. В. Федоренко, Є. А. Кузьменко, Р. М. Близнюк
Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, с. Центральне, Обухівський р-н, Київська обл., 08853, Україна
Актуальність.Сучасні сорти тритикале озимого повинні бути не тільки високоврожайними та давати зерно високої якості, а й стійкими до несприятливих факторів середовища, тобто високоадаптованими. Тому, і надалі актуальним залишається створення сортів, що поєднують найвищий потенціал врожайності з генетичною резистентністю до лімітуючих чинників. Мета роботи передбачала виділити селекційні лінії тритикале озимого з високими адаптивними показниками для використання в селекційній практиці. Матеріали і методи. Дослідження проводили в Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт обрали сорт Амур. Досліджували 20 селекційних ліній. Облікова площа ділянки становила 10 м 2 , повторність досліду – чотириразова. Використовували лабораторно-польовий та математично-статистичні методи. Результати.Метеорологічні умови 2019/20–2021/22 рр. виявились контрастними , що дало можливість оцінити та виділити селекційні лінії тритикале озимого за адаптивним потенціалом. Виявлено, що врожайність, яка фактично характеризує реакцію генотипів на зовнішні погодні умови вирощування, була найвищою у 2020/21 р. – 5,36 т/га і найнижчою у 2019/20 р. – 3,81 т/га. Встановлено, що кращою загальною адаптивною здатністю, порівняно із сортом-стандартом Амур, характеризувалися селекційні лінії – 22002 (= 4,97 т/га), 22008 ( = 4,88 т/га), 22016 (= 4,79 т/га), які увійшли до групи з найвищими показниками максимальної врожайності (ранги 1–3).Коефіцієнт варіації відзначався незначним (7,24–7,66 %) та середнім рівнем мінливості (12,54–16,65 %), що підтверджує досить високу і стабільну генотипову складову у формуванні продуктивності рослин.Розрахунки екологічної пластичності дозволили виявити лінії – 22015, 22004 (bі = 0,63), які неістотно знижували врожайність за лімітованих умов вирощування, що пояснюється їх високою стійкістю проти несприятливих чинників навколишнього середовища.За рівнем урожайності найвищі показники гомеостатичності та селекційної цінності проявили лінії – 22004, 22015, 22008. Висновки. За період проведення досліджень виділено селекційні лінії – 22004, 22015, 22008, 22002 з високим адаптивним потенціалом, які можуть слугувати вихідним матеріалом при створенні високопродуктивних сортів в умовах Лісостепу України.
Ключові слова: тритикале озиме, селекційні лінії, адаптивність, урожайність, метереологічні умови
Ступінь пластичності сортів пшениці м’якої озимої різних екотипів
УДК 633.11ˮ324:631ˮ.526.32 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0256
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 37–42
О. О. Шевченко, В. В. Ващенко, Т. К. Лобко
Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000 Україна
Актуальність. За останнє десятиріччя здійснено реалізацію селекційних програм провідних наукових установ по удосконаленню сортів пшениці м’якої озимої за врожайністю, масою зерна з колоса, ступенем пластичності, генотиповим ефектом. Це характеризує сорти за здатністю пристосовуватись до змін середовища. Наведені показники пластичності сортів доповнюють додатковою інформацією для вивчення за комплексом інших ознак і властивостей. Мета роботи. встановити ступінь пластичності, рівень стабільності, селекційної цінності сучасних сортів пшениці м’якої озимої провідних наукових установ. Матеріали і методи. Дослідження проводили дослідних полях кафедри селекції і насінництва ДДАЕУ впродовж 2020–2022 рр., вивчали 15 сортів пшениці м’якої озимої. Обліки і спостереження проводили згідно з методикою державного сортовипробування. Екологічну пластичність визначено за методикою ІР ім. В. Я. Юр’єва згідно з пакетом прикладних програм “OSGE” TliteSistemsgr. Результати. Представлені сорти за ознакою ˮмаса зерна головного колосуˮ мають суму рангів два, а сорти Подолянка, Годувальниця, Богдана, Перемога, Богиня – ранг три, що свідчить про їх високу пластичність, обумовлену стабільністю реалізації генетичного потенціалу і їх більшу пристосованість до умов вирощування в північній підзоні Степу України. З’ясовано рівень стабільності, пластичності і селекційної цінності сортів у різних умовах вегетаційних періодів. Пластичними є сорти Смуглянка, Подолянка, Перемога, Ігриста, Комерційна, Корисна і Єдність. Це надає можливість прогнозувати реалізацію ознаки в умовах достатнього вологозабезпечення в період вегетації рослин та незначного зниження за посухи. Висновки. Встановлено рівень стабільності, пластичності, рівень селекційної цінності 15 сортів різних різновидів пшениці м’якої озимої. В мінливих умовах середовища виявили можливість їх генотипового потенціалу урожайності та екологічної пластичності за роками, що обумовлено проявом високої стабільності генетичного ефекту ознаки. Підтверджено селекційну цінність сучасних сортів на адаптивність з метою їх використання в якості вихідного матеріалу та впровадження в виробництво для умов нестійкого та недостатнього зволоження.
Ключові слова: урожайність, маса зерна головного колосу, генотиповий ефект, стабільність, селекційна цінність
Мінливість елементів структури врожайності сортів і селекційних ліній пшениці озимої в умовах Лісостепу України
УДК 633.111«324»:631.527: 631.559: 581.15/292.485:477 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0257
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 43–54
А. Л. Рисін, Г. Б. Вологдіна
Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, вул. Центральна, 68, с. Центральне, Обухівський район, Київська область, 08853, Україна
Актуальність. Основною задачею селекції пшениці озимої є підвищення продуктивності, тому актуальним напрямом досліджень є створення та впровадження в сільськогосподарське виробництво нових сортів пшениці озимої з високим потенціалом продуктивності, які добре адаптовані до мінливих умов вирощування. Зусилля селекціонерів спрямовані на створення сортів із вдалим поєднанням в одному генотипі високих параметрів усіх основних елементів продуктивності, що уможливить максимально підвищити врожайність зерна. Селекційна робота визначається багатьма факторами, серед яких першочерговим завданням є пошук і створення нових генетичних джерел з високими показниками продуктивності. Тому особливості реалізації потенціалу врожайності та дослідження механізмів формування елементів продуктивності за мінливих метеорологічних умов мають важливе значення для встановлення норми реакції та добору найбільш стійких продуктивних генотипів і подальшого включення їх у селекційні програми. Мета. Виділити в умовах Лісостепу України кращі за елементами продуктивності сорти та селекційні лінії пшениці озимої для їх залучення в програми схрещувань.Методи. Візуальний – фенологічні спостереження; лабораторно-польовий – визначення біометричних показників; математично-статистичні – встановлення достовірності одержаних даних. Результати.Установлено, що максимальна реалізація потенціалу рослин пшениці озимої за елементами структури врожайності відбувалася за оптимальних умов вирощування – в роки з вищою вологозабезпеченістю та за сівби 5 жовтня. Суттєвий вплив на формування врожайності мали погодні умови року, генотип і невраховані фактори. Строки сівби істотно впливали тільки на прояв ознаки «висота рослин». Відмічено незначне (3,8 %÷5,5 %) варіювання за висотою рослин у всіх сортів і селекційних ліній. Виявлено різний рівень мінливості за ознаками: «кількість продуктивних стебел» від Cv=16,4 % (ІІ строк сівби в посушливому 2019/20 р.) до Cv=27,6 % (І строк сівби у сприятливому 2020/21 р.); «озерненість головного колоса» і «маса 1000 зерен» – Сv = 10,7÷17,6 % і Сv=8,8÷16,9 % відповідно.Незалежно від сортових особливостей довжина головного колоса мала незначну (Сv=5,6÷8,8 %) фенотипову мінливість з розмахом варіації 0,2–2,0 см. Визначено рівень мінливості ознак за кількістю колосків (Сv=5,7 %÷8,6%), масою зерна з колоса (Сv=13,1÷20,5 %) та з рослини (Сv=20,5÷36,3 %). Висновки. Сорти МІП Ассоль, Грація МИР, МІП Дніпрянка, МІП Ювілейна та селекційні лінії ЛЮТ 55198, ЛЮТ 37519 стабільно формували високий рівень елементів продуктивності незалежно від строків сівби та умов року вирощування, що свідчить про їх високу адаптивну здатність. Рекомендовано включати їх у програми схрещувань як цінні батьківські компоненти.
Ключові слова:параметри продуктивності, ознака, варіювання, строк сівби, умови року
Фізичні показники насіння кукурудзи та їх технологічне значення в процесах обробки і зберігання посівного матеріалу
УДК 633.15:631.53.026/.027 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0258
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 55–61
М. Я. Кирпа, Д. В. Ковальов, Н. С. Філіпкова
Державна установа інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність досліджень пов’язана із підготовкою високоякісного посівного матеріалу гібридів кукурудзи на основі врахування їх техніко-технологічних властивостей на стадіях збирання, обробки та зберігання. Метою роботи є вивчення і встановлення найбільш важливих фізичних показників, які характеризують техніко-технологічні властивості та впливають на якість посівного матеріалу гібридів кукурудзи. Матеріали та методи досліджень включають теоретично-практичні розрахунки з оглядом літературних джерел, проведення лабораторно-модельних дослідів і закладання польових досліджень, математично-статистичну оцінку отриманих даних. Досліди виконували згідно з стандартизованими методами ДСТУ і агротехнічними рекомендаціями, вихідним матеріалом були гібриди селекції ДУ ІЗК НААН України. Результати. Охарактеризовано найбільш важливі фізичні показники: форма, лінійний розмір, об’єм і геометричну поверхню насінини, її масу і питому масу, механічну стійкість гібридів кукурудзи та самозапилених ліній, встановлено відмінності між ними. Здійснено досліди із сепарування, сушіння та зберігання насіння, виявлено окремі фізичні показники, які особливим чином впливають на технологію цих процесів та формують якість посівного матеріалу. Висновки. На якість сухого насіння в процесі сепарування найбільшим чином впливає показник лінійного розміру насінини, зокрема, її ширина, залежно від якої виділяють фракції з найвищою схожістю і врожайністю (схід сит з круглими отворами діаметром 8 мм і більше). При сушінні впливає коефіцієнт, який характеризує відношення площі геометричної до об’єму насінини, за коефіцієнта більш ніж 1,0 (в дослідах 1,14–1,22) підвищується інтенсивність вологовіддачі і швидкість сушіння на 8,3–15,7 % порівняно із коефіцієнтом 1,0. При зберіганні, особливо тривалому, на якість і стійкість насіння впливає значення рівноважної вологості, яка має бути на рівні 12 % залежно від умов навколишнього середовища.
Ключові слова: насіння кукурудзи, збирання, сушіння, зберігання, фізичні показники, схожість, врожайність
Вплив абіотичних факторів на мінливість періоду “сходи – цвітіння” у батьківських компонентів гібридів кукурудзи
УДК 633.15:631.527 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0259
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 62–67
Л. М. Свініцький
Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. Кукурудза – однодомна перехреснозапильна рослина з добре вираженою протерандрією, але, у деяких зразків кукурудзи відмічається стійка протерогінія. Суттєво виражені протерандрія і протерогінія можуть негативно впливати на якість запилення качанів і урожайність ліній при розмноженні. Синхронність цвітіння качана у жіночого і волоті – у чоловічого компонента має важливе значення при розмноженні стерильних аналогів самозапилених ліній та при отриманні насіння гібридів F1. Оскільки не співпадіння цвітіння може призвести до неякісного запилення, та утворення череззерниці з подальшою втратою урожайності насіння.Мета дослідження. Визначити мінливість періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть у батьківських компонентів гібридів кукурудзи під впливом абіотичних факторів. Матеріали і методи. Дослідження проводилися в ДУ Інститут зернових культур НААН України протягом 2018–2021 рр. У досліді використовували 15 батьківських компонентів гібридів кукурудзи: ДК216М стерильна, ДК216СВЗМ, ДК273МВ, ДК777М, ДК777ЗМСВ, ДК680МВЗС, ДК315М стерильна, ДК315СВЗМ, ДК239МВ, НТ 004 стерильна, НТ 004 закріплювач, ТТ005, ДК2064М, ДК2064СВЗМ, ДК633/325 МВ. Дата цвітіння суцвіть батьківських компонентів кукурудзи фіксувалась при цвітінні 50 % рослин на ділянці. Результати.Під час проведення досліджень агрометеорологічні умови за роками були досить контрастними, що дозволяє всебічно оцінити тривалість міжфазного періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть у батьківських компонентів гібридів кукурудзи. Виявлено, що батьківські компоненти мають різну чутливість до змін середовища; дихогамія цвітіння чоловічих та жіночих суцвіть у більшості генотипів кукурудзи носить ознаки протерандрії. В умовах прохолодної погоди з високою кількістю опадів у деяких зразків проявляється протерогінія. Висновки. Встановлено, що абіотичні фактори впливають на тривалість періоду “сходи – цвітіння” жіночих і чоловічих суцвіть батьківських компонентів гібридів кукурудзи, але варіювання ознаки “сходи – цвітіння” у кукурудзи в наших дослідах можна вважати слабким. Результати вказують на можливість ведення надійного насінництва в Степовій зоні України наступних гібридів кукурудзи: ДН Синевир, ДН Світязь, ДН Галатея, Моніка 350 МВ, ДН Веста.
Ключові слова:кукурудза, батьківські компоненти, період “сходи – цвітіння”, протерандрія, протерогінія
Хімічний склад рослин гороху підзимової сівби в зоні Південного Степу України
УДК 633.358”324”:581.192(477.74) https://doi.org/10.31867/2523-4544/0260
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 68–75
С. І. Бурикіна, І. М. Когут, В. А. Руденко
Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН, вул. Маяцька дорога,24, смт. Хлібодарське, Одеська обл., 67667, Україна
Актуальність. Інтродукція у виробництво нових різновидів чи сортів сільськогосподарських культур потребує вивчення їх хімічного складу, оскільки останній залежить від кліматичних умов регіону та технологій вирощування. Тому є доцільним вивчення особливостей формування макро- та мікроелементного складу нового різновиду гороху: гороху підзимової сівби (озимого) в погодно-кліматичних умовах Південного Степу. Мета– оцінка хімічного складу рослин гороху підзимової сівби та особливості розподілу макро- і мікроелементів за структурними частинами рослин і фазами їх розвитку в Південному Степу України. Матеріали і методи.Матеріалом були зразки гороху підзимової сівби, відібрані за фазами росту в стаціонарному і тимчасових дослідах та виробничих і апробаційних посівах агроформувань Одеської області; використовували: лабораторний метод – визначення азоту, фосфору, калію та мікроелементів; статистичний – виконання кореляційного, дисперсійного аналізу та статистичної оцінки результатів досліджень. Результати. Наведені результати досліджень хімічного складу рослин гороху підзимової сівби в умовах південно-степової зони України. Встановлено особливості акумуляції та розподілу макро- і мікроелементів листостебловою масою, зерном та корінням гороху озимого. Спостерігається тенденція до підвищення швидкості находження токсичних елементів до вегетативної маси рослин гороху та зниження – при переході із листостеблової маси до зерна. Висновки. Визначено середні значення вмісту азоту, фосфору, калію та мікроелементів в зерні та побічній продукції гороху підзимової сівби, в зоні південного Степу України. Мікроелементний склад листостеблової маси, зерна та коренів гороху озимого зазнає суттєвих змін. Відмічена більш висока варіабельність вмісту мікроелементів (12,7–70,7 %) на відміну від вмісту макроелементів (7,7–48,3 %). Визначено низьку протидію кореневих бар’єрів надходженню токсикантів Cd і Pb до наземних органів гороху підзимової сівби протягом всього періоду вегетації та високу інтенсивність протидії листостеблової маси поглинанню цих металів зерном.
Ключові слова: горох, підзимова сівба, мікроелементи, азот, фосфор, калій, вміст
Формування врожайності зерна кукурудзи залежно від способу сівби та густоти стояння рослин в Північному Степу України
УДК 631.5:633.15 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0261
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 76–84
М. І. Дудка, О. П. Якунін
Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. В умовах глобального потепління і зміни клімату актуальним є обґрунтування, розробка і впровадження у виробництво агротехнічних заходів послаблення негативних явищ посухи, жари і дефіциту ґрунтової вологи. У вирішенні цих проблем важливим є пошук шляхів оптимізації умов вирощування кукурудзи (ZeamaysL.), використання адаптивних властивостей і агроценотичної стійкості рослин нових гібридів до несприятливих стрес-факторів довкілля за раціонального використання вегетаційного періоду та агрокліматичних ресурсів ґрунтово-екологічних зон. У комплексі зональних агротехнічних заходів важливе місце займають способи сівби і густота стояння рослин та інші технологічні фактори. Рослини кукурудзи мають значну біологічну пластичність за їх взаємодії з умовами навколишнього середовища. Екологічні зміни, зумовлені кількісним і просторовим розміщенням рослин кукурудзи в посіві певною мірою впливають на процеси їх життєзабезпечення. Межі можливої мінливості розміру і конфігурації індивідуальної площі живлення обмежені, перш за все, вимогами самих рослин до екологічних факторів довкілля, необхідністю створення для них в посіві найбільш сприятливих екологічних умов, які забезпечують нормальний їх ріст, розвиток та високу продуктивність. Мета роботи полягала у виявленні особливостей росту, розвитку рослин, формування врожайності зерна кукурудзи залежно від способу сівби та густоти стояння рослин в північному Степу.Матеріали і методи.Дослідження проводили в дослідному господарстві «Дніпро» ДУ ІЗК НААН. Ґрунтовий покрив – чорнозем звичайний малогумусний повнопрофільний. Середньоранній гібрид кукурудзи ДН Стяг висівали з шириною міжрядь 30, 45 та 70 см за густоти стояння рослин 40, 50, 60 і 70 тис. шт./га, фон удобрення – N60P45K45. Результати. Способи сівби і густота стояння рослин на площі впливали на елементи структури врожаю і врожайність зерна кукурудзи. Найвищу середню за 2019–2021 рр. урожайність (11,13 т/га) за фактором А (спосіб сівби) було одержано за сівби кукурудзи з міжряддям 30 см. Збільшення ширини міжрядь до 45 та 70 см зумовлювало зниження зернової продуктивності гібрида кукурудзи ДН Стяг на 0,21 та 0,75 т/га (тобто на 1,9 та 6,7 %) відповідно. Вищу середню урожайність зерна (11,03 і 10,95 т/га) за фактором В (густота стояння) було одержано за густоти стояння рослин кукурудзи відповідно 60 і 50 тис. шт./га.Висновки. Звужені міжряддя при вирощуванні кукурудзи в умовах дефіциту ресурсного забезпечення можуть мати перспективи впровадження за певного вичерпання інших можливостей підвищення рівня реалізації потенціалу продуктивності гібридів.
Ключові слова: кукурудза, спосіб сівби, густота стояння рослин, біометричні показники рослин, індивідуальна продуктивність рослин, елементи структури врожаю, врожайність зерна
Економічна ефективність вирощування ячменю озимого залежно від строків сівби та норм висіву насіння
УДК 633.16″324″:631.53.04.048.338.432 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0262
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 85–90
Н. О. Завалипіч, А. В. Черенков, О. О. Педаш, А. О. Кулик
Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Володимира Вернадського, 14, м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. У сучасних умовах прибуткове ведення сільськогосподарського виробництва не можливе без всебічного аналізу доцільності кожного агротехнічного заходу технологій вирощування польових культур, у тому числі й ячменю озимого (Hordeum vulgare L.). У ринкових умовах основним критерієм вибору технології вирощування тієї чиіншої культури є економічна ефективність. Тому конкурентоспроможною буде татехнологія, яка забезпечить найбільшу рентабельність та прибуток. Мета роботи. Виявлення впливу агротехнічних заходів на рівень економічної ефективності вирощування ячменю озимого. Матеріали досліджень. Закладку і проведення польових дослідів здійснювали у відповідності до загальноприйнятої методики дослідної справи. В дослідах висівали сорт ячменю озимого – Дев’ятий вал (Dev’iatyi val), по попереднику – соняшник. Сівбу проводили в 4 строки: 20, 30 вересня та 10, 20жовтня з нормами висіву 4,5; 5,0; 5,5; 6,0 млн шт. схожих насінин/га.Результати.У середньому за роки проведення досліджень (2017–2019 рр.), найкращі економічні результати при вирощуванні ячменю озимого були отримані за сівби 30 вересня з найвищою врожайністю зерна 5,28–5,52 т/га, з рівнем рентабельності – 71,6–82,6 %. За сівби 20 жовтня по всіх варіантах досліду отримали найнижчу окупність витрат при вирощуванні ячменю озимого після соняшника, і рівень рентабельності змінювався в межах 16,1–21,7 % залежно від норми висіву насіння.Максимальний прибуток (9321–10562 грн/га) одержали за сівби 30 вересня, що на 7375–7958 грн/га більше порівняно з варіантами за сівби 20 жовтня. Висновки. Встановлено, що економічні показники, в роки досліджень, визначалися урожайністю зерна ячменю озимого залежно від технологічних заходів його вирощування в умовах Північного Степу України. За результатами досліджень з визначення економічної ефективності вирощування ячменю озимого після соняшника залежно від строків сівби та норм висіву насіння було встановлено,що більш рентабельним був варіант досліду, де одержували максимальний рівень зернової продуктивності культури – сівба 30 вересня. Сівба за цього строку з нормою висіву 5,0 млн. шт/га. забезпечувала максимальний рівень рентабельності (82,6 %), а чистий дохід становив –10562 грн/га.
Ключові слова: ячмінь озимий, строки сівби, норми висіву, урожайність, економічна ефективність
Формування врожаю пшениці озимої залежно від елементів технології вирощування в умовах Правобережного Лісостепу України
УДК 633.11 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0263
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 91–97
Л. С. Квасніцька, Г. П. Войтова
Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, с. Самчики, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 31182, Україна
Актуальність. В екологізованих системах землеробства підвищенню урожайності та поліпшенню показників якості зерна пшениці озимої сприяє застосування біопрепаратів. Серед них – деструктори рослинних решток, які пришвидшують повернення поживних речовин з побічної продукції у ґрунт та біологічні препарати поліфункціональної дії з проявом удобрювальних, рістрегулюючих і захисних властивостей. Мета. Визначення впливу застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії за різних фонів удобрення на формування показників індивідуальної продуктивності рослин, урожайності та якості зерна пшениці озимої в умовах Правобережного Лісостепу.Методи.Польовий метод – для вивчення взаємодії досліджуваних факторів на ріст і розвиток рослин та урожайність пшениці озимої; кількісно-ваговий метод – визначення структури врожаю; математично-статистичний – аналіз і встановлення достовірності отриманих результатів. Результати.Встановлено, що застосування біодеструктора рослинних решток і біопрепарату поліфункціональної дії мало вплив на формування врожаю пшениці озимої та забезпечило на фоні без добрив збільшення кількості продуктивних стебел на 4–9 %, маси зерна з колоса – на 3–7 %, урожайності – на 8–17 %. За рахунок внесення N90Р60К60 на мінеральному фоні відбулося зростання кількості продуктивних стебел – на 10 %, маси зерна колоса – на 14 %, урожайності – на 31 % порівняно з фоном без застосування добрив. Використання біопрепаратів на даному фоні забезпечило додатковий приріст урожайності в межах 9–15 %, що супроводжувалось збільшенням кількості продуктивних стебел та маси зерна з колоса на 3–6 % і 5–8 % відповідно. Найвищу врожайність пшениці озимої забезпечило поєднання біодеструктора рослинних решток Органік-баланс з обробкою насіння і посівів біопрепаратом поліфункціональної дії Органік-баланс на фоні без добрив – 5,27 т/га та мінеральному фоні – 6,79 т/га – як наслідок щільного продуктивного стеблостою рослин і найбільшої маси зерна колосу. Висновки.В умовах Правобережного Лісостепу на фоні без добрив та мінеральному фоні з N90Р60К60 максимальну урожайність зерна пшениці озимої, за вирощування після соняшник у, отримано від поєднання технологічних елементів, що включали застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії для обробки насіння і посівів. Зазначені екологічно-безпечні елементи можуть бути використані для вдосконалення технології вирощування пшениці озимої.
Ключові слова:пшениця озима, фон удобрення, біодеструктор рослинних решток, біопрепарат поліфункціональної дії, урожайність, якість зерна
Оптимізація удобрення та позакореневого підживлення ріпаку озимого (Brassica napus L.) в умовах Західного Полісся
УДК 631.5:633.853.494 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0264
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 98–105
О. В. Курач, Л. Я. Лукащук, О. Ю. Злотенко, С. П. Гень
Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН України, c. Шубків, Рівненського р-ну, Рівненської обл., вул. Рівненська, 5, м. Рівне, 35325, Україна
Актуальність. Суттєва зміна кон’юнктури ринку, порушення структури посівних площ в Україні зумовлює проведення досліджень з пошуку оптимальних і економічно вигідних систем удобрення та догляду за посівами для сучасних сортів і гібридів ріпаку озимого.Завдяки внесенню сіркових добрив, аміачної селітри в ранньовесняне підживлення і позакореневого підживлення стимуляторами росту, мікродобривами покращується ріст і розвиток рослин, показники структури врожаю та зростає продуктивність ріпаку озимого. Мета роботи. Розроблення інноваційних агротехнічних заходів, які передбачають використання комплексних добрив, мікродобрив, стимуляторів росту, для реалізації потенціалу високої врожайність ріпаку озимого в умовах Західного Полісся. Матеріали і методи. Дослідження проводились в Інституті сільського господарства Західного Полісся на чорноземі типовому слабогумусованому легкосуглинковому. Використовувались загальнонаукові методи і аналізи для порівняння досліджуваних факторів; польовий – ефективність добрив; візуальний і вимірювально-ваговий; лабораторний; порівняльно-розрахунковий; статистичний. Результати. Встановлено, що на посівах ріпаку озимого найкращий ступінь перезимівлі 85,5–88,8 % і 83,0–86,0 % було відмічено за удобрення N35Р90К120 + N85S40 + N30 і N35S60К90 + N85, щодо N35Р60К90 + N85, де ці показники були в межах 77,3–77,7 %. Найвище виживання рослин за вегетаційний період 98,4–98,6 %, спостерігалось за внесення N35Р90К120 + N85S40 + N30 сумісно із позакореневим підживленням у фазу розетки і початок бутонізації Гулівер стимул + Авангард Кремній Біо (1,0 + 1,0 л/га) і Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Найбільша кількість стручків на одній рослині – 121,5–124,0 шт., кількість насінин в стручку – 24,1–24,7 шт., маса 1000 насінин – 4,54–4,56 грам відзначалась за удобрення N35Р90К120 + N85S40 + N30 із дворазовим позакореневим підживленням Гулівер стимул + Авангард Кремній Біо (1,0 + 1,0 л/га) і Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Максимальний урожай в 4,45 т/га було одержано за дози добрив N35Р90К120 + N85S40 + N30 і позакореневого підживлення Гулівер стимул + Авангард Р фосфор + калій (1,0 + 0,6 л/га). Висновки. Ефективним заходом для підвищення врожайності ріпаку озимого до 4,45 т/га за різних систем удобрення є ранньовесняне внесення сульфату амонію N35S40 і аміачної селітри N50-85 кг/га, приріст від удобрення змінювався в межах 5,1–15 %. За дворазового позакореневого підживлення стимулятором росту і мікродобривами у фазу весняної розетки і початку бутонізації рослин збільшення врожайності становило від 2,8 до 16,5 %.
Ключові слова: ріпак озимий, система удобрення, позакореневе підживлення, продуктивність
Енергетична продуктивність сорго звичайного двокольорового (Sorghum bicolor (L.) Moenh) та соризу (Sorghum orysoidum) залежно від норм висіву насіння
УДК 633.174:631.5 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0265
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 106–112
Л. А. Правдива
Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, вул. Клінічна, 25, м. Київ, 03141,
Актуальність. Останнім часом все більше уваги приділяється пошуку енергетичних ресурсів, які отримують із відновлюваних джерел енергії, а саме за рахунок рослинної сировини. Актуальності набувають дослідження з вивчення впливу елементів технології вирощування, зокрема, норм висіву на формування продуктивності посівів сорго звичайного двокольорового та соризу, необхідної для виробництва біопалива. У східній частині Лісостепу України продуктивність цих культур значною мірою залежить від сорту, зовнішніх умов та оптимальних елементів технології вирощування. Оптимізація норм висіву насіння є одним із шляхів підвищення урожайності зерна та біомаси, виходу біопалива та енергії з нього. Метою досліджень було визначення впливу норм висіву насіння на енергетичну продуктивність сорго звичайного двокольорового та соризу в умовах східної частини Лісостепу України.Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2016–2020 рр. на Іванівській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН – це зона нестійкого зволоження східної частини Лісостепу України. Схема досліду включала: сорти (фактор А): Дніпровський 39 (сорго звичайне двокольорове) та Самаран 6 (сориз), і норми висіву (фактор В): 1) 150 тис. шт./га; 2) 200 тис. шт./га; 250 тис. шт./га. Результати. Встановлено, що з різною нормою висіву змінювалась урожайність зерна та біомаси сорго і соризу, відповідно, змінювався і розрахунковий вихід біоетанолу із зерна, вихід твердого палива із надземної маси та загальний вихід енергії. Максимальна урожайність зерна та біомаси отримана за норми висіву насіння 200 тис. шт./га і становила 6,8 та 39,2 т/га у сорго звичайного двокольорового сорту Дніпровський 39 і 5,9 та 36,1 т/га у соризу сорту Самаран 6. Висновки. Найбільший вихід біоетанолу (2,24 т/га) та енергії з нього (56,04 ГДж/га) отримано у сорту Дніпровський 39 та 1,95 т/га і 48,63 ГДж/га – відповідно у сорту Самаран 6. Найвищий вихід твердого палива та енергії з нього отримано у сорго 9,06 т/га і 147,6 ГДж/га, а також у соризу – 8,34 т/га та 135,93 ГДж/га відповідно. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біопалива та енергії з нього є вирощування сорго звичайного двокольорового з нормою висіву 200 тис. шт./га.
Ключові слова: сорт, урожайність, зерно, біомаса, біоетанол, тверде паливо, енергія
Порівняльна оцінка урожайності та якісних показників сортів сої за традиційної та органічної технологій вирощування
УДК 633.34:631.147:631.92 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0266
М. Б. Грабовський, Ю. В. Федорук, Т. О. Грабовська, М. В. Лозінський, Л. А. Козак
Білоцерківський національний аграрний університет, пл. Соборна, 8/1, м. Біла Церква, Київська обл., Україна, 09117
Актуальність. Однією з альтернатив інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є впровадження нових екологічних технологій, які спрямовані на реалізацію природного потенціалу агрофітоценозів і ґрунтуються на ефективному використанні їх біологічних можливостей. Зміни клімату та розповсюдження екологізації в сільському господарстві створюють передумови для добору сортів сої різних груп стиглості та вивчення їх потенціалу продуктивності і якісних показників зерна за різних технологій вирощування. Мета роботи. Оцінка сортів сої за урожайністю та якісними показниками зерна за традиційної та органічної технологіями вирощування. Методи. Польовий, лабораторний, математичний, статистичний аналіз. Результати. Встановлено, що врожайність зерна у середньоранньостиглих сортів сої (Еверест, ЕС Професор і ДХ530) становила за традиційної технології 2,88 т/га, за органічної – 2,24 т/га, а у середньостиглих сортів (Вінздор, ЕС Палладор і Емперор) – 3,25 і 2,44 т/га, що на 0,38 і 0,20 т/га більше порівняно з середньо-раньостиглими сортами. Різниця у врожайності зерна між традиційною і органічною технологіями становила у середньоранньостиглих сортів 0,63 т/га, а у середньостиглих – 0,81 т/га. В середньому за два роки досліджень вміст протеїну в зерні сої становив 39,8–42,5 %, жиру – 20,1–21,7 %, вологість – 11,7–13,9 %. За рахунок вищої урожайності зерна сої за традиційної технології вихід протеїну був у межах 1,11–1,42 т/га, а жиру – 0,57–0,72 т/га, що на 21,0–24,7 і 21,5–25,6 % більше ніж за органічного вирощування. Між врожайністю зерна та вмістом протеїну встановлений вище середнього рівень взаємозв’язку – r=0,69 і 0,78 за традиційного і органічного вирощування, а між урожайністю та вмістом жиру залежність мала високий рівень (r =0,97 і 0,95). Висновки. Якісні показники (вміст протеїну і жиру) та вологість зерна сої залежали від сортових особливостей та погодних умов року і не змінювалися під впливом технології вирощування. Сорт сої Емперор мав максимальні показники урожайності зерна (3,35 і 2,47 т/га), вихід протеїну (1,42 і 1,05 т/га) і жиру (0,72 і 0,54 т/га), відповідно за традиційної та органічної технологій вирощування. Тому даний сорт можна рекомендувати для вирощування за обох технологій.
Ключові слова: соя, продуктивність, вміст протеїну, вміст жиру, вологість зерна
Вплив агротехно-логічних прийомів вирощування на формування біометричних показників пшениці туранської (Triticum turanicum) в умовах східної частини Північного Степу України
УДК 633.111.5 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0267
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 123–128
О. О. Вінюков, О. М. Бутенко
Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція НААН, вул. Захисників України, 1, м. Покровськ, Донецька область, 85307, Україна
Актуальність. Популярність серед споживачів пшениці туранської пов’язана з тим, що її зерно має більше корисних властивостей ніж традиційні види. Розповсюдження цих пшениць стримує відсутність чітких агротехнологічних прийомів її вирощування, які б дозволили рослинам максимально сформувати генетично запрограмовану продуктивність. Мета. Встановити вплив запропонованих елементів технології вирощування на формування рослинами пшениці туранської біометричних показників в умовах східної частини Північного Степу України. Матеріали і методи. Дослідження проводились згідно методики польової справи Б. О. Доспєхова «Методика полевого опыта». Дослідження були проведені у 2021–2022 рр. у польовій сівозміні Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН.Попередник – соняшник. Для сівби використовували сорт пшениці туранської Сармат. Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Результати. Використання мінеральних добрив при вирощуванні пшениці туранської сприяє формуванню рослинами кращих біометричних показників протягом вегетації порівняно з контрольним варіантом. Так, габітус рослин у фазі повної стиглості перевищує контрольний варіант на 22 см. Кількість вузлових коренів на одній рослині збільшується на 0,7 шт., а коефіцієнт продуктивного кущіння – на 0,1. За використання менших норм висіву (2,0 та 3,0 млн. шт./га) рослини формують кращі біометричні показники незалежно від фонів живлення. Найбільшу кількість продуктивних пагонів рослини пшениці туранської формували за фону живлення N30P30. Залежно від норми висіву коефіцієнт продуктивного кущіння варіював від 1,4 до 1,2. Висновки. Збільшення або зменшення норми висіву істотно не впливає на фізіологічну здатність культури формувати щільний продуктивний стеблостій. Сформувати господарсько-ефективний щільний продуктивний стеблостій на одиниці площі можна шляхом збільшення норми висіву, за якого кількість продуктивних стебел на рослині буде знижуватись, але загальна кількість продуктивних стебел на 1 м 2 підвищиться, що дозволить підвищити врожайність посіву.
Ключові слова: пшениця туранська, норма висіву, фон живлення, коефіцієнт кущіння, кількість вузлових коренів, висота рослин, коефіцієнт продуктивного кущіння, кількість стебел
Урожайність та показники якості зерна у вітчизняних і закордонних сортів озимої м’якої пшениці
УДК 633.11: 577.11 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0268
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 129–137
Я. С. Фанін, М. А. Литвиненко
Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, Овідіопольська дорога3, м. Одеса, 65036, Україна
Актуальність.Одним з основних показників, з яким пов’язана товарна цінність зерна пшениці, її хлібопекарські, а також технологічні властивості, є масова частка білка.Результати наукових досліджень та практика сільськогосподарського виробництва свідчать про те, що за останні 80–90 років у південних областях України вміст білка в зерні пшениці озимої понизився з 17–18 % до 10–12 %, а в несприятливі, за погодними умовами, роки кількість білка в зерні може зменшуватися навіть до 8,0–9,5 %. Однією із проблем сьогодення України є питання покращення якості зерна пшениці. Україна посідає високе місце на світовому ринку зернових: частка в експорті пшениці складає в середньому 5 %. Мета роботи. Оцінка сучасних сортів озимої м’якої пшениці за врожайністю і біохімічними показниками якості зерна. Методи. Польові дослідження вели згідно з методикою польового досліду Б. А. Доспєхова. Агротехніка вирощування пшениці озимої – загальноприйнята для степової зони України. Облік врожайності проводився за методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур. Вміст білка в зерні визначали методами інфрачервоної спектрометрії та К’єльдаля, рівень седиментації білків – методом SDS-30. Результати. При порівнянні отриманих даних за врожайністю у колекції встановлено, що у сучасних вітчизняних сортів та сортів закордонної селекції за умов оптимального вегетаційного періоду врожайність була більшою в середньому на 103‒107 %, ніж у сортів ранніх етапів селекції. Лідерами за врожайністю є сорти Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення. На реалізацію потенціалу врожайності закордонних сортів значно впливає їх недостатня пристосованість до погодних умов. Паралельно з ростом врожайності внаслідок впливу негативної кореляції між урожайністю та якістю зерна, з кожним етапом селекції, в тому числі і у сучасних сортів, відбувається зниження білковості зерна на 0,5–1,5 %. Встановлено, що за рівнем седиментації сорти селекції СГІ-НЦНС переважають сорти ранніх етапів селекції. Велике різноманіття за рівнем седиментації має група сортів української селекції. У сортів іноземної селекції відмічено доволі низькі показники седиментації. Реалізація генетичного потенціалу врожайності та якості зерна досліджуваних сортів залежала від погодних умов та доз мінеральних добрив. Висновки. Значний успіх селекції на збільшення врожайності в українських і закордонних сортів через негативну кореляцію між цим показником і якістю зерна супроводжувався зменшенням рівня білковості на кожному етапі селекції на 0,5–1,5 %. У порівнянні з сортами ранніх етапів селекції показник седиментації SDS-30 був найбільший тільки у сортів СГІ-НЦНС, тоді як вітчизняні сорти інших наукових установ дещо поступалися сортам ранніх етапів селекції. Група закордонних сортів відрізнялася найменшим рівнем седиментації. Крім генетичного фактору, великий вплив на формування врожайності і якості зерна мають такі чинники, як погодні умови року і дози мінерального живлення.
Ключові слова: врожайність пшениці, адаптивність пшениці, білковість зерна, седиментація, добрива, біохімічні показники
Фотосинтетична діяльність рослин жита озимого (Secale cereale L.) залежно від умов вирощування в Північному Степу України
УДК 633.14.«324»:631.5:581.132.2 (251.1) (1-17) https://doi.org/10.31867/2523-4544/0269
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 138–145
М. М. Солодушко, Ю. В. Безсусідня
Державна установа Інститут зернових культур НААН, вул. Вернадського Володимира, 14,
м. Дніпро, 49009, Україна
Актуальність. Визначення впливу технологічних прийомів вирощування на фотосинтетичну діяльність та рівень зернової продуктивності жита озимого є актуальним. Оскільки проведення цих досліджень дозволяє у більш повній мірі розкрити біологічний потенціал рослин, визначити оптимальні технологічні параметри за яких суттєво підвищується врожайність жита озимого при його вирощуванні в зоні Північного Степу України. Мета проведених досліджень полягала у вивченні особливостей фотосинтетичної діяльності рослин сучасних сортів жита озимого залежно від попередників на фоні різних строків сівби та рівня мінерального живлення в ґрунтово-кліматичних умовах Північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» ДУ Інститут зернових культур НААН України. Кількість факторів у досліді – чотири. Сорти жита озимого Пам’ять Худоєрка та Стоір висівалися після соняшнику та ячменю ярого у ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня) строки. Результати. Жито озиме, розміщене після ячменю ярого, мало більшу за розмірами площу листків, листковий індекс та вищі значення фотосинтетичного потенціалу, порівняно з варіантами досліду, де ця зернова культура висівалася після соняшнику. При вирощуванні після обох попередників максимальні значення цих показників відмічали у рослин різних сортів за сівби 20–25 вересня за внесення N45 по мерзлоталому ґрунті. В середньому за роки досліджень, у фазі колосіння площа листкової поверхні рослин у сорту Пам’ять Худоєрка, який вирощувався після стерньового попередника на зазначених ділянках становила 50,4 тис.м 2 /га, у сорту Стоір – 52,9 тис.м 2 /га, після соняшнику – 46,6 та
48,5 тис.м 2 /га відповідно. Найвищі показники фотосинтетичного потенціалу посіву також відмічалися на зазначених варіантах і становили у сортів Пам’ять Худоєрка та Стоір, які вирощувалися після ячменю ярого – 2,59 та 2,76 млн м²-днів/га, а після соняшнику – 2,40 та 2,52 млн м²-днів/га відповідно. За результатами досліджень встановлено, що сівба жита озимого після ячменю ярого і соняшнику в найбільш оптимальні строки, а саме 20–25 вересня, та застосування азоту ранньою весною із розрахунку 45 кг/га д. р., забезпечували формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка складала відповідно до попередника 6,47 і 5,03 т/га. Висновок. Таким чином, за результатами проведених досліджень встановлено, що максимальну площу листкової поверхні (52,9 тис.м 2 /га), листковий індекс (5,3) та фотосинтетичний потенціал (2,76 млн м²-днів/га) формував сорт Стоір за сівби 20–25 вересня після ячменю ярого та проведення підживлення рослин азотом ранньою весною по мерзлоталому ґрунті із розрахунку 45 кг/га д.р. До речі, за таких умов було одер-жано і максимальний рівень врожайності у сорту Стоір, який за вирощування після ячменю ярого та соняшнику склав 6,47 та 5,03 т/га відповідно.
Ключові слова:жито озиме, сорт, попередник, строк сівби, фотосинтетична діяльність рослин, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал посівів, урожайність
Ефективність використання цинку у позакореневому підживленні кукурудзи у західному Лісостепу України
УДК 633.15: 631.81.095.337: 631.816.35 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0270
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 146–152
В. Г. Молдован, Ж. А. Молдован
Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського
господарства Поділля НААН, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна
Актуальність.Для оптимального розвитку кукурудза потребує не лише макроелементів – азоту, фосфору та калію, але й мікроелементів – Cu, Mo, Mn, Co, Zn, B та ін. Ефективність мікродобрив у технологіях вирощування кукурудзи досить висока незалежно від способу їх використання (допосівна обробка насіння або листкове підживлення).Серед мікроелементів, які відіграють особливе значення в життєдіяльності рослин, вартує уваги цинк, адже його дефіцит призводить до сповільнення росту через скорочення міжвузлів, зниження озерненості качанів або їх незав’язуваності.Метою досліджень було вивченняефективності використання цинку у вигляді висококонцентрованого рідкого добрива для позакореневого підживлення кукурудзита його впливу на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні, показників індивідуальної продуктивності, урожайності зерна кукурудзи в умовах Західного Лісостепу.Матеріали і методи. У двофакторному досліді вивчали гібриди кукурудзи ранньостиглий ДН Атон та середньоранній ДН Астра;висококонцентроване рідке цинкове добриво Хімік Цинк, яке використовувалося для обприскування посівів у фази 5–6 та 8–9 листків. Результати. Встановлено, щолінійні розміри рослин визначаються генетичними особливостями гібридів та істотно залежать від їх групи стиглості й мінерального живлення. Зокрема, висота рослин кукурудзи у фазі цвітіння волоті становила на контролі у ранньостиглого гібрида ДН Атон 200,0 см і у середньораннього гібрида ДН Астра – 210,7 см, тоді як за дворазового підживлення цинком, збільшувалася до 225,1 та 238,3 см, відповідно. Площа листкової поверхні збільшувалася також у ранньостиглого гібрида ДН Атон з 31,57 до 34,67 тис. м 2 /га, у середньораннього гібрида ДН Астра – з 33,59 до 36,99 тис. м 2 /га. Варіювання кількості продуктивних качанів і показників структури врожаю за варіантами досліду, безумовно, впливало й на формування урожайності зерна, яка за застосування цинку для позакореневого підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листків, збільшувалася у ранньостиглого гібрида ДН Атон на 0,72 т/га (8,2 %) та у середньораннього гібрида ДН Астра – на 0,78 т/га (8,6 %) порівняно з контролем.Висновки. Позакореневе підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листківвисококонцентрованим рідким цинковим добривом Хімік Цинк позитивно впливає на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні й фотосинтетичного потенціалу, зумовлює збільшення кількості продуктивних качанів на 100 рослинах, покращує показники елементів структури врожаю, що забезпечує підвищення урожайності зерна.
Ключові слова: кукурудза, гібрид, фаза розвитку, підживлення, площа листкової поверхні, індивідуальна продуктивність, урожайність
Урожайність пшениці озимої залежно від довготривалого застосування добрив у сівозміні та родючості ґрунту
УДК 631.816.11:633.11 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0271
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 153–161
С. І. Попов, Р. А. Гутянський, Н. В. Кузьменко, С. В. Авраменко
Інститут рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН, пр. Героїв Харкова, 142, м. Харків, 61060, Україна
Актуальність.Проблема ефективного використання поживних речовин органічних і мінеральних добрив залежно від насичення ними ґрунту має особливо важливе значення для агроформувань, які запроваджують інтенсивні технології. На цей час, у більшості господарств має місце значна різниця між необхідною та фактичною дозою внесення добрив, що, в свою чергу, викликає високу вірогідність недобору прогнозованих урожаїв. У зв’язку з цим, питання оптимізації раціонального використання добрив при вирощуванні пшениці озимої стають першочерговими. Оцінюючи стан вивчення даної проблеми, важливо дослідити, як гній, повне мінеральне удобрення й азотне підживлення посівів впливають на родючість ґрунту та рівень урожайності зерна залежно від місця розміщення культури в сівозміні. Мета досліджень. Встановити вплив тривалого застосування різних систем удобрення на родючість ґрунту та закономірності формування врожайності сучасних сортів пшениці озимої. Методи. Польовий, вимірювально-ваговий та статистичний. Результати. Встановлено, що за 30 років досліджень у варіантах основного внесення N30P30K30 та N60P60K60на фоні гною вміст у ґрунті обмінного калію (16,4–17,9 мг/100 г ґрунту) та рухомого фосфору (18,9–20,2 мг) відповідав високому й дуже високому рівню, а легкогідролізованого азоту (16,3–17,6 мг) – низькому та середньому. У середньому за 2004–2021 рр., на органічному фоні та за додаткового внесення N30P30K30 надбавки зерна після чорного пару становили 0,38 і 0,66 т/га, а після гороху – 0,52 і 1,07 т/га відповідно. Азотне підживлення посівів у дозах N20, N40 та N60 на фоні без добрив після чорного пару забезпечило приріст урожаю зерна 12,0–16,6 %, а на фоні гною + N30P30K30 – 28,6–36,4 %. Після попередника горох на зерно за фонами живлення приріст зерна склав 9,1–19,9 % і 37,6–47,7 % відповідно. Найвищу окупність азотних добрив зерном одержано за підживлення посівів на неудобреному фоні – від 15,3 до 34,5 кг зерна на 1 кг азоту. На фоні гною + N30P30K30 окупність 1 кг NPK зерном залежно від попередника склала 8,3–9,2 кг. Висновки. Дотримання сівозміни протягом 1991–2001 рр. на фоні систематичного органо-мінерального удобрення зумовило збереження та підвищення родючості ґрунту. Після чорного пару високу врожайність пшениці озимої можливо отримати за рахунок дотримання науково обґрунтованої сівозміни, а після гороху – за використання органо-мінеральної системи удобрення.
Ключові слова: сівозміна, родючість ґрунту, фон живлення, азотне підживлення, урожайність, ефективність, окупність
Біологічний цикл СО2 і баланс органічного вуглецю в агроценозі кукурудза (Zea mays) – соя (Glycine hispida Maxim.) на дерново-підзолистому ґрунті
УДК 631.95:631.8/821.1:633.15/633.34:631.445.21 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0272
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 162–169
В. М. Польовий, Л. А. Ященко, Г. Ф. Ровна, Б. В. Гук
Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненська обл., 35325, Україна
Актуальність досліджень пов’язана з необхідністю пошуку шляхів накопичення органічного вуглецю та відтворення родючості ґрунту, підвищення продуктивності культур на дерново-підзолистому ґрунті Західного Полісся. Мета.Дослідити цикл діоксиду вуглецю у ланці кукурудза –соя за різних доз удобрення на фоні хімічної меліорації та заорювання побічної продукції, встановити інтенсивність емісії СО2 і баланс органічного вуглецю дерново-підзолистому ґрунту. Матеріали і методи. Стаціонарний польовий дослід, порівняльно-розрахунковий – для визначення акумульованого рослинами і емітованого СО2, аналітичний та розрахунковий методи – для визначення балансу органічного вуглецю. Результати. Встановлено, що у разі внесення рекомендованої і розрахованої за нормативним методом дози добрив на фоні доломітового і вапнякового борошна емісія СО2 від мінералізації органічної речовини становила 5,01–5,45 т/га, що вище за контроль (без добрив)на 23,4–34,2 %. Емісія СО2 в атмосферу від мінералізації рослинної маси залежно від удобрення і хімічної меліорації знаходилась в межах 18,6–24,7 т/га і перевищувала в 1,2–2,0 рази контроль (без добрив) і фон СаMg(СО3)2 1,0 Нг, що пов’язано з покращеним режимом ґрунту, більшою масою побічної продукції і нагромадженням СО2 рослинами. Найвища кількість СО2 акумульована кукурудзою 64,8–65,0 т/га і соєю – 15,0–15,8 т/га за розрахункової дози добрив за нормативним методом сумісно з мікродобривами на фоні доломітового борошна. Застосування розрахункових доз добрив на фоні СаMg(СО3)2 1,0 Нг під сільськогосподарські культури забезпечило перевагу утворення органічного вуглецю в ґрунті, що й формувало додатній баланс 0,12 і 0,15 т/га. У варіанті без добрив і хімічної меліорації на 1 т виходу зернових одиниць у ланці кукурудза-соя відношення загальної емісії СО2 в атмосферу становило 4,65 і 4,62 од., тоді як за внесення розрахункової дози добрив за нормативним методом на фоні 1,0 Нг СаMg(СО3)2 відповідно знизилось до 3,78 і 3,89 од. Висновки.Заорювання рослинної маси в ґрунт за підвищення продуктивності кукурудзи і сої на дерново-підзолистому зв’язнопіщаному ґрунті із застосуванням розрахункових доз добрив нормативним методом на фоні 1,0 Нг CaMg(CO3)2 є ефективним заходом у боротьбі з деградацією ґрунту, оскільки забезпечує включення у колообіг додаткової кількості органічного вуглецю, який спрямований на його закріплення за рахунок формування бездефіцитного балансу 0,12 і 0,15 т/га.
Ключові слова: емісія, органічний вуглець, продуктивність, удобрення, меліорація, рослинна маса
Урожайність пшениці озимої (Triticum aestivum L.) після нетрадиційних попередників у короткоротаційних кормових сівозмінах
УДК 633.111.1/631.582 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0273
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 170–177
Вінницький національний аграрний університет, вул. Сонячна, 3, м. Вінниця, 21008, Україна
Актуальність. Пшениця озима є провідною зерновою і продовольчою культурою України, яка часто вирощується без врахування її вимог до попередників. Особливого поширення вона набула у короткоротаційних сівозмінах. Саме у таких сівозмінах виникає ряд проблем щодо одержання високої і стабільної урожайності пшениці озимої після нетрадиційних попередників. Мета.Визначити урожайність пшениці озимої за її вирощування після нетрадиційних попередників спеціалізованої кормової короткоротаційної сівозміни для малих фермерських господарств. Матеріали та методи.Польові дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. в умовах Вінницької області на чорноземах вилугуваних середньосуглинкових з вмістом гумусу 4,2 %. Пшеницю озиму висівали після трьох попередників: кормових буряків, гарбузів та картоплі. Результати. Під посів пшениці озимої найдовший період від збирання попередника до сівби забезпечила картопля – 49 діб. Після збирання гарбузів до сівби пшениці озимої залишалось 16 діб. Найменше часу від збирання урожаю до сівби залишалося після попередника кормові буряки – 6 діб. Густота стояння рослин пшениці озимої після попередника картопля була на 12,0 % більша, ніж після попередника гарбузи та на 17,7 % більша, ніж після попередника кормових буряків. На період весняного відростання найбільша густота стояння рослин пшениці озимої спостерігалась після попередника картопля, що було на 11,9 % більше, ніж після попередника гарбузи та на 18,4 % більше, ніж після попередника кормові буряки. Найбільше продуктивних стебел на кінець вегетації сформували рослини пшениці озимої після попередника картопля – 773 шт./м 2 . Після кормових буряків продуктивних стебел було на 7,8 % менше, а після попередника гарбузи – їх було на 42,2 % менше, ніж після картоплі. Висновки. Фактична урожайність зерна пшениці озимої, вирощеної після картоплі була найвища і становила 7,63 т/га. Після кормових буряків урожайність пшениці озимої була на 11,3 % нижча, ніж після картоплі і становила 6,77 т/га. Урожайність пшениці озимої після попередника гарбузи була на 40,6 % нижча, ніж після картоплі та на 33,1 % нижча – ніж після кормових буряків.
Ключові слова: пшениця озима, урожайність, попередники, кормові буряки, гарбузи, картопля
Вплив систем удобрення та обробітку на гумусний стан темно-сірого опідзоленого грунту
УДК 631.51:631.432.631.417.2 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0274
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 178–183
М. Г. Фурманець 1 , Ю. С.Фурманець 1 , І. Ю. Фурманець 2
1 Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна
2 Львівський національний університет ім. Івана Франка вул. Університецька,1, м. Львів, 79000, Україна
Актуальність. Сучасні системи землеробства неоднозначно впливають на показники гумусного стану ґрунтів.Відновлення й збереження родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та підвищення вмісту органічної речовини в агросистемі є актуальним. Мета.Встановити зміни гумусного стану темно-сірого опідзоленого ґрунту за різних систем його обробітку та удобрення з використанням побічної продукції культур сівозміни під соняшником. Матеріали і методи.Довгостроковий стаціонарний дослід. Системи обробітку ґрунту (оранка на глибину 25–27 см, дискування на – 15–17 см, дискування на – 10–12 см). Оранку під соняшник проводили плугом ПЛН-3-35, дискування – АГ-2,4–20. Системи удобрення: 1) без побічної продукції; 2) побічна продукція; 3) побічна продукція + N10 (аміачна селітра) на 1 т побічної продукції. Вміст гумусу в ґрунті визначали за методом І. В.Тюріна, груповий склад гумусу — за М. М. Кононовою і Н. П. Бєльчіковою. Результати. Встановлено, що за вирощування соняшнику найвищі показники вмісту гумусу в 0–20 см шарі ґрунту були у варіанті з дискуванням на 15–17 см за використання побічної продукції – 2,09 %. Застосування на темно-сірому опідзоленому ґрунті дискування на 15–17 см та в системі удобрення побічної продукції + N10 сприяє гумусонагромадженню і супроводжується характерними змінами: в груповому складі гумусу зростає загальний вміст гумінових кислот і підвищується вміст негідролізованого залишку. Найбільшими показниками вмісту гумінових кислот відзначалися ділянки на яких використовували безполицеві обробітки ґрунту за різних систем удобрення – 0,29–0,34 %. Варіант з різноглибинною оранкою відзначався найнижчим вмістом цієї важливої фракції гумусу 0,23–0,25 %. Найвищі показники співвідношення СГК : СФК були у варіантах дискування на глибину 15–17 см та на 10–12 см за використання побічної продукції + N10 становили, відповідно 1,26 та 1,27. Висновки. Застосування безполицевого обробітку ґрунту, дискування глибиною 15–17 см та системи удобрення з побічною продукцією + N10 сприяють відтворенню родючості темно-сірого опідзоленого ґрунту та поліпшенню його гумусного стану. В умовах Західного Полісся України за вирощування соняшнику доцільно проводити дискування на глибину 15–17 см із використанням в системі удобрення побічної продукції + N10 на 1 т побічної продукції.
Ключові слова: гумус, темно-сірий опідзолений ґрунт, система удобрення, гумінові кислоти, фульвокислоти
Фотосинтетична діяльність пшениці озимої залежно від удобрення та вапнування на дерново-підзолистому ґрунті в умовах Західного Полісся
УДК 631.81:633.11«324»:631.5 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0275
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 184–189
Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН, вул. Рівненська, 5, с. Шубків, Рівненський район, Рівненська область, 35325, Україна
Актуальність. Важливою умовою формування високих врожаїв сільськогосподарських культур є збільшення продуктивності їх фотосинтезу, тобто кількості синтезованої органічної речовини на одиницю площі листкової поверхні за добу. Накопичення органічної речовини залежить від величини листкової поверхні, яка визначається біометричними параметрами рослин і значною мірою залежить від режиму їх живлення, а також від тривалості активної діяльності листків. Мета. Полягала у виявленні впливу оптимізації мінерального живлення та хімічної меліорації на формування площі листкової поверхні, фотосинтетичного потенціалу, чистої продуктивності фотосинтезу в основні фази розвитку пшениці озимої за вирощування на дерново-підзолистому ґрунті в умовах Західного Полісся. Методи. Польовий дослід, розрахунковий і статистичний методи. Результати. Встановлено, що на дерново-підзолистому ґрунті мінеральні добрива та хімічні меліоранти позитивно впливали на фотосинтетичну діяльність рослин пшениці озимої. Так, за внесення доломітового борошна в дозі 1,0 Нг та різних варіантів удобрення площа листкової поверхні рослин порівняно з контролем (без добрив) зросла з 1,5 тис.м 2 /га до 4,12–6,99 тис. м 2 /га у фазу кущіння, з 4,07 тис. м 2 /га до 14,16–21,34 тис. м 2 /га – у фазу виходу в трубку та з 2,59 тис. м 2 /га до 5,33–9,49 тис. м 2 /га – у фазу колосіння, відповідно. Відзначено, що за роки досліджень внесення мінеральних добрив на фоні вапнування підвищувало величину показника фотосинтетичного потенціалу, порівняно із неудобреним, в 2,6–3,5 рази, а чиста продуктивність фотосинтезу зростала на 15,4–21,3 % порівняно з контролем. Висновки. Найбільші площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу у фази кущіння, виходу в трубку та колосіння сформувалися за внесення N150Р50К125+ S40 + мікродобриво (двічі). Максимальні показники фотосинтетичної діяльності рослин пшениці озимої відзначені у фазі виходу в трубку.
Ключові слова: пшениця озима, удобрення, меліорація, площа листкової поверхні, фотосинтетичний потенціал, чиста продуктивність фотосинтезу
Продуктивність пшениці озимої залежно від систем основного обробітку грунту на тлі короткоротаційних сівозмін в умовах Півдня України
УДК 631.581.1: 631.582.5 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0276
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 190–196
Л. А. Сергєєв, І. М. Когут, О. Т. Мельник, С. В. Почколіна
Одеська державна с.-г. дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН, вул. Маяцька дор., 24, смт. Хлібодарське, Одеський район, Одеська область, 67667, Україна
Актуальність. В сучасних умовах ведення сільського господарства спостерігається тенденція до спрощення обробітку ґрунту, порушення сівозмін, звуження спеціалізації більшості аграрних підприємств і роль попередника і систем обробітку ґрунту, як одних з найменш затратних способів у оптимізації вирощування озимини, буде тільки зростати. Тому, розробка і дослідження різних схем основного обробітку ґрунту на тлі короткоротаційної сівозміни й надалі залишатимуться актуальними питаннями і завжди будуть мати науковий та практичний інтерес. Мета. Розробка екологічно-безпечних технологій конкурентоспроможного виробництва високоякісної продукції рослинництва в Причорноморському Степу. Матеріали і методи. Основний метод – польовий, який доповнювався аналітичними дослідженнями, вимірами, підрахунками і спостереженнями відповідно до загальноприйнятих методик та методичних рекомендацій у землеробстві і рослинництві. У досліді вивчалися система сівозмін і система основного обробітку ґрунту.Результати. Досліджено вплив різних систем основного обробітку ґрунту на урожайність пшениці озимої у короткоротаційній сівозміні. Встановлено, що в умовах південного Степу України безполицева система основного обробітку ґрунту створила найкращі умови для формування урожаю пшениці озимої у 1-й,2-й та 4-й культурах. Найвищу урожайність отримали на всіх варіантах досліду після попередників: чорного пару і пару сидерального з викою озимою. Висновки. За всіма варіантами досліду найкращі результати за урожайністю спостерігалися після чорного пару і сидерального з викою озимою в 1-й і 4-й культурах. У 2-й культурі перевага була за сидеральним паром з викою озимою, і становила 4,9 % порівняно з чорним паром. На пшениці озимій позитивний вплив на формування урожайності проявився за безполицевого обробітку.
Ключові слова: сівозміна, попередники, системи основного обробітку ґрунту, урожайність, пшениця озима
Вплив тривалого застосування систем основного обробітку грунту на забур’яненість агроценозів
УДК 631.51.631.813 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0277
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 197–204
В. П. Кирилюк
Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН, вул. Самчики 1, с. Самчики, Хмельницький район, Хмельницька область, 31182, Україна
Актуальність. Вивчення довготривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту дозволить виявити, а отже, і передбачити можливу появу на виробництві того чи іншого ефекту від їх застосування. Мета роботи. Дослідити вплив тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту на забур’яненість полів. Матеріали і методи. Дослідження проводили у десятипільній сівозміні стаціонарного досліду в 1989–2000 рр., п’ятипільній – у 2001–2008 рр., чотирипільній – у 2009–2016 рр., чотирипільній – у 2017–2022 рр. на Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту кормів та сільського господарства Поділля. У першому (1989–2000 рр.) та другому (2001–2008 рр.) періодах вивчали сім систем основного обробітку ґрунту, які передбачали: 1) полицева – полицевий обробіток під усі культури; 2) чизельна – чизельний обробіток під усі культури; 3) комбінована 1 – поверхневий дисковий обробіток під озимі після однорічних культур, полицевий під буряки цукрові, чизельний під усі інші культури; 4) комбінована 2 – поверхневий дисковий обробіток під озимі після однорічних культур, чизельний під буряки цукрові, полицевий під усі інші культури; 5) плоскорізна – плоскорізний обробіток під усі культури; 6) пара-плужна – параплужний обробіток під усі культури; 7) поверхнева – поверхневий дисковий під усі культури. На третьому (2009–2016 рр.) та четвертому (2017–2022 рр.) періодах вивчали п’ять систем: 1) полицева – полицевий обробіток під усі культури; 2) чизельна – чизельний обробіток під усі культури; 3) плоскорізна – плоскорізний обробіток під усі культури; 4) дискова – дисковий обробіток під усі культури; 5) мінімальна – мілкий дисковий обробіток під усі культури, а з 2020 року – диференційована, яка включає полицеві та безполицеві обробітки у сівозміні. Технологія вирощування культур – загальноприйнята для зони за виключенням досліджуваних варіантів систем основного обробітку ґрунту. Результати. Викладено результати досліджень впливу тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту на кількісно-видовий склад бур’янового компонента агроценозів. Виявлено, що найсприятливіший для усіх сільськогосподарських культур фітосанітарний стан складався за полицевої системи, що мала найменшу забур’яненість, найближчою до неї була чизельна система. За усіх безполицевих систем кількість бур’янів була вищою за полицеву на 38–110 %, їх вегетативна повітряно-суха маса збільшувалася на 15–47 %, кількість видів зростала на 6–31 %. Висновки. У результаті тривалого застосування різних систем основного обробітку ґрунту виявлено, що найсприятливіший для усіх агроценозів фітосанітарний стан складався за полицевої системи, де виявлено найменшу кількість та масу бур’янів, найближчою до неї була чизельна систем. Взагалі, за безполицевих систем кількість бур’янів була вищою за полицеву на 38–110 %, їх вегетативна повітряно-суха маса зростала на 15–47 %, кількість видів збільшувалася на 12–29 %. Впродовж 33 років відбувалося очищення агроценозу поля від бур’янів за усіх систем основного обробітку ґрунту зі зменшенням кількості бур’янів на 53–71 %, їх вегетативної повітряно-сухої маси – на 52–70 %, кількості видів – на 33–58 % з одночасним утворенням невеликої групи стійких видів, що присутні в
агроценозах постійно за усіх систем.
Ключові слова: полицева, чизельна, плоскорізна, дискова, бур’яни
Порівняння агрофізчних показників та вмісту гумусу в грунті цілини та орних земель
УДК 631.41 https://doi.org/10.31867/2523-4544/0278
Зернові культури. Том 7. № 1. 2023. С. 205–211
С. М. Крамарьов, Л. П. Бандура
Дніпровський державний аграрно-економічний університет, вул. Сергія Єфремова, 25, м. Дніпро, 49027, Україна
Актуальність обумовлена необхідністю вирішення проблеми втрати ґрунтом гумусу і погіршення агрофізичних властивостей ґрунту, зменшення впливу агрофізичної деградації ґрунтів, відновлення і збереження родючості. Мета. Порівняння агрофізчних показників та вмісту гумусу в ґрунті цілини та орних земель і розробка наукових рекомендацій щодо формування сприятливих агрофізичних властивостей і режимів чорноземних ґрунтів з метою призупинення розвитку в них деградаційних процесів і збереження родючості. Матеріали та методи. Дослідження чорнозему звичайного проводили в цілинному ґрунті та у ґрунті дослідних ділянок Ерастівської дослідної станції ДУ Інститут зернових культур НААН України впродовж 2010–2016 рр. Досліджувались: вміст загального гумусу; структурно-агрегатний склад ґрунту;коефіцієнт структурності ґрунту; щільність складення ґрунту; водостійкість агрономічно-цінних структурних агрегатів. Зразки ґрунту відбирали у травні при рівноважній щільності після механічних обробітків. Відбір проводили з ґрунтового профілю через кожні 5 см, на глибину 0–200 см в чотирикратній повторності згідно з ДСТУ 4287. Результати. Встановлено, що внаслідок довготривалої експлуатації чорнозему звичайного відбувається погіршення агрофізичних властивостей (структурно-агрегатний стан, щільність, водостійкість) та зменшення вмісту гумусу і потужності гумусного горизонту порівняно з цілиною. Висновки.Порівняння властивостей чорнозему звичайного орних земель з цілиною свідчить про їх суттєву деградацію. Із значною втратою гумусу і руйнуванням структури зростає щільність, частково втрачається здатність протистояти деградації. Для збереження та сталого використання орних чорноземів слід впроваджувати удосконалену систему землеробства, основними складовими якої є науково обґрунтовані сівозміни, новітні ґрунтозахисні технології, необхідний обсяг внесення органічних і мінеральних добрив з метою підвищення вмісту гумусу.
Ключові слова: чорнозем звичайний, деградація ґрунту, вміст гумусу, структурно-агрегатний стан, щільність, водостійкість