✅Життя середньовічного селянина

В середні віки села були зосереджені навколо замків феодалів, тому селяни повністю залежали від цих панів. Це відбувалося тому, що на зорі формування феодалізму королі роздаровували своїм васалам землі разом з людьми, що на них проживають.

До того ж внутрішні і зовнішні війни, в стані яких постійно перебувало середньовічне суспільство, розоряли селян. Нерідко траплялося, що самі селяни просили феодалів про допомогу, коли не могли самостійно захистити себе від набігів і грабежів своїх сусідів або чужинців. У таких випадках вони повинні були віддати свої наділи феодалу-захиснику і виявлялися в повній залежності від нього. Селяни, які були офіційно вільні, але не мали прав на володіння землею, називалися земельно залежними.

• У Франції, Англії, Італії та Західній Німеччині їх називали вилланами. Селяни особисто залежні були самими безправними.
• В Іспанії їх називали ременси, у Франції – сервами.
• А в Англії навіть вілани не мали права залишати свого пана ні за яких обставин.

Крім податків, селяни платили своєму сеньйору за користування його млином, піччю, виноградним пресом і іншими пристосуваннями, яких не було в господарстві селян.

Найчастіше селяни віддавали за це частину своєї продукції: зерно, вино, мед і т.д. Щоб отримати свободу (це стало можливим в XII – XIII ст.), Селяни могли заплатити великий викуп, але земля, як і раніше залишалася у володінні феодала.

Скандинавські селяни епохи Середньовіччя перебували в найвигіднішому становищі: вони були вільними власниками землі, але повинні були виплачувати якийсь відсоток своєї продукції феодалу. Життя селян в середньовічні часи, як і тепер, була важчою і суворіше, ніж життя городян.

Щоб виростити урожай, треба було багато місяців трудитися не покладаючи рук і молити Бога про сприятливу погоду, про те, щоб не забрали годувальника на чергову війну, щоб по селянському полю НЕ проскакали кілька десятків вершників з почту феодала в гонитві за лісовим звіром під час полювання, щоб овочі не погризли зайці, а зерно не повидзьобували птиці, щоб не спалили, не сплюндрували урожай якісь лихі люди.

І навіть якщо все буде благополучно, вирощеного навряд чи вистачить, щоб досхочу прогодувати зазвичай дуже велику родину. Частина врожаю потрібно віддати феодалу, частина – залишити на насіння, а вже інше – сім’ї.

Селяни жили в маленьких будиночках, критих очеретом або соломою. Дим від вогнища клубочився прямо в житловому приміщенні, стіни якого були вічно чорні від сажі. Вікон або зовсім не було, а якщо і були, то дуже маленькі і без стекол, оскільки скло було занадто дорогим для бідного селянина. У холодну пору ці отвори просто затикали якимись ганчірками. Взимку часто навіть свою нечисленну худобу селяни тримали у себе в оселі. Темно, тісно, ​​димно було в будинках середньовічних селян.

Зимовими вечорами при тьмяному світлі скіпки (свічки коштували дорого) селянин що-небудь майстрував або ремонтував, його дружина шила, ткала, пряла. Їжа в будинку була мізерною і одноманітною: коржі, юшки, каші, овочі. Хліба часто не вистачало до нового врожаю. Щоб не користуватися млином феодала (адже за це треба платити), селяни просто товкли зерно в дерев’яній посудині – виходило щось на зразок борошна.

А навесні знову орати, сіяти, оберігати поля. І молитися, молитися ревно, щоб не трапилися заморозки на сходи, щоб не було посухи, пожежі або іншої біди. Щоб чума і мор не прийшли в село, щоб і в цьому році не сталося чергового військового походу, для участі в якому могли забрати синів. Бог милостивий, хоча на все воля Його свята.

Соціальні та медичні проблеми сім’ї Луцьких

Ще одна родина стала бенефіціарами Зеленого Хреста, що отримали соціальну допомогу в рамках міжнародної програми Socmed та роботи проекту клуба GCU «Матері та дитини» та «Соціальні кооперативи».

З минулого року сім’я Луцької Тетяни (29) є членом клубу GCU «Матері та дитини» в Житомирській області.

Сьогодні сім’я-переселенців проживає в с. Невгоди, Житомирської області, третя Чорнобильська зона, Чоловік Тетяни, Олександр Луцький (34), має другу категорію постраждалого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Його переселили з 30-ти км зони відчуження. Дотації, які батько отримує від держави, складають лише 240 грн. в місяць. Та і ці гроші він отримує нерегулярно.

Родина виховує трьох маленьких дітей: Руслана (7), Денис (6) та Саша (1). Всі вони дуже дружні і не уявлять життя один без одного. Русланка допомагає мамі, доглядає за меншим братиком, намагається робити все, що в її силах. Денис ще не ходить до школи. Він мріє, що коли-небудь у нього з’явиться особистий рюкзачок,а коли він виросте, то стане таким , як тато.

Мати не працює, а у батька сезонна робота на фермі, береться за всю роботу, яку йому пропонують, переважно це перевезення важких вантажів на конях. Цього майже недостатньо, щоб прогодувати велику родину. Мріють купити корову, та на це не вистачає коштів.

Ця родина мріяла організувати власний маленький бізнес. Вони дуже хотіли розводити кролів, та грошей їх купити не було. Завдяки Зеленому Хресту їх мрія нарешті збулася, вони отримали 10 кроликів.

«Тепер буде чим дітей годувати. Будемо розводити і по можливості продавати, щоб прожити», – каже Тетяна, мати дітей.

Оскільки родина проживає на забрудненій території, що постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, у всіх членів родини поганий стан здоров’я. Всі вони часто хворіють, особливо маленький Саша. З народження у нього проблеми з легенями, він хворіє майже кожні два місяці, переніс кільки разів страждав запаленням легень. Решта дітей мають збільшену щитовидну залозу, проблеми із суглобами та серцево-судинною системою.

«Єдине бажання – щоб мої діти виросли здоровими», – говорить Олександр, батько дітей.

Маючи членство у клубі GCU «Матері та дитини», родина багато дізнається про діяльність Зелено Хреста. Вони дуже зацікавилися в проекті GCU «Екологічний літній оздоровчий табір». Батьки дуже сподіваються, що колись їхні діти зможуть взяти в ньому участь і покращити своє здоров’я.