Опис та характеристика рослини Калина звичайна

Калина (Viburnum) – рід рослин близько 150-175 видів чагарників або невеликих дерев (у деяких видів) родини Adoxaceae.

Калина звичайна – швидкорослий чагарник. Річний приріст навіть у бічних пагонів досягає 30-40 см. Доживає до 50-річного віку. Коренева система зазвичай складається з довгого стрижневого кореня та численних бічних. Молоді пагони зелені, гілки голі, ребристі або гладкі, з сірувато-зеленою корою, яка у деяких особин має слабкий червонуватий відтінок. На старих гілках і на стволиках кора сірувато-бура, до старості розтріскується.

Деревина ядрова, тверда, щільна. Заболонь біла, ядро жовтувато-червонувате, рідко темно-буре.Деревина має неприємний запах. Бруньки яйцеподібні, іноді із загостреною верхівкою, червонувато-зелені, з двома лусками.

Загалом контури листя широкояйцеподібні або округлі, частіше трилопатеві, на деяких кущах зрідка зустрічаються і пятилопатні. Довжина до 10 см, ширина до 8 см. Розміщення листів супротивне. Підстава листової пластинки частіше округла, іноді клиновидна або усічена; рідше зустрічаються листя з неглибоко серцеподібною основою. Від черешка відходять три головні жилки, які розгалужуються в лопаті. Середня лопасть з паралельними сторонами має майже чотирикутну форму. Біля основи вона дещо звужена, а вгорі крупнозубчата. Кінці всіх лопастей гострі або відтягнуті в коротке гострокінеччя. Бічні лопаcтs мають яйцевидну форму (іноді з такою формою зустрічаються і середні лопаcті) і крупнозубчатий із зовнішнього боку край. Зубці неправильної форми, загострені. Зустрічаються листя з суцільнокрайнім лопастями. Листова пластинка зверху гола, темно-зелена, з нижнього боку світліша від сірого густого й м’якого бархатистого опушування. Є екземпляри зі злегка опушеними і навіть голими знизу листям. В останньому випадку волоски розташовуються у вигляді борідок тільки в кутах жилок. Черешки листя короткі, довжиною 1-2 см, борознисті, з 2-4 дисковидними залозками і 2 прирослими ниткоподібними прилистками. Осіннє фарбування листя дуже різноманітне: від помаранчево-червоного до пурпурового.

Особливо цікавими у калини є суцвіття. При поверхневому погляді на них здається, що у більшої частини квіток пелюстки вже опали, або ще не розпустилися. Придивившись же пильніше, можна помітити, що справжні квіти з тичинками і маточками розташовані тільки в центрі суцвіття. Красиві ж окраїнні квітки стерильні.

Калина – етнонаціональний символ України, що уособлює красу, кохання, материнство, кров, безсмертність роду, вогонь, національне відродження, жіночість, життя, любов до Батьківщини. Це механізм кодування етнічної культури українського народу, цвіт його душі, осердя козацького духу, символ-знак національного єднання.

Основу духовного світу українців складає етносимволіка, з-поміж якої особливу роль відіграє калина. Шанування дерев бере свої початки ще із сивої давнини, коли наші пращури поклонялися деревам як Богам. Назву калини пов’язували з народженням Всесвіту і вогняної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Свято Коляди в дохристиянських віруваннях було утіленням народження Кола (Сонця). Імовірно, таїна слова «калина» пов’язана з розкалюванням, жаром, паланням.

Починали збирати калину на Успіння Богородиці (28 серпня), або на Першу Пречисту. За біблійним переказом, саме в цей день воскресла Діва Марія. Калину зазвичай збирали дівчата після церковної служби, співаючи пісень, водячи кола. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Від Першої Пречистої починалися «заручини» і калинові весілля.

Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові грона, це означало, що в хаті є відданиця і можна засилати сватів. І навпаки, коли говорили: «калина недозріла», це означало, що дівчина ще молода, аби йти заміж.

У весільних піснях трапляється такий образ: батько нареченої підходить до калини: «вітер не віє, сонце не гріє, калина не спіє». Далі до дерева звертаються мати, брат, сестра, повторюючи те саме. Коли ж підходить до калини наречений – «і вітер віє, і сонце гріє, і калина спіє».

У разі, якщо дівчина таємно дарувала гілочку калини парубку, це демонструвало, що вона дає згоду на одруження.

На весіллі калиною прикрашали коровай, гільце, хату, одяг нареченої. Її ягодами дівчата підфарбовували губи й щоки. Червоний колір спілих ягід калини втілював жіночу красу: «Ой ти, дiвчино, червона калино! Уста твої рум’янi, як калина!». Білий колір квітів символізував дівочу цноту. З квітів плели вінки, калину вишивали на сорочках, рушниках. Її ягоди клали між шибками. У найлютіші морози і хурделицю вони живили українську оселю теплом і красою. Гілочками калини прикрашали червоний кут у хаті, вірячи, що калина допомагає захиститися від зурочення, нечистої сили. Перед молодятами на весільному столі зазвичай ставили букет з гілочок калини, що віддзеркалював кохання, родинні почуття. Відомий також обряд ламання калини на весіллі, частування нею гостей. Окрім цього, міфопоетичне навантаження мали страви і напої з калини на весіллі.

В медицині. Ягоди вживають у свіжому вигляді. З них готують киселі, компоти, желе і мармелад. Використовують в якості начинки для пирогів, консервують в цукрі і заморожують. З сушених ягід роблять сурогат кави, який здатний регулювати процес травлення. Сік служить для підфарбування деяких харчових продуктів.

Калина — посередній пізньовесняний медо- і пилконос, що дає підтримуючий взяток. Медопродуктивність її до 30 кг з 1 га.

Плоди калини дають червону фарбу, кора — чорно-зелену, придатну для фарбування шерсті.

Деревина жовтувато-бура з білою заболонню, використовується для дрібних виробів. Є дані про високу ефективність плодів проти деяких бактерій і вірусів.

Лікарські сировиною служать кора, квіти і ягоди. Кору заготовляють ранньою весною, в період сокодвіженія, зі зрубаних кущів, подрібнюють на шматки і сушать на відкритому повітрі або горищі. Суха кора ламається, недосушений – гнеться. Квітки сушать у сушарці при температурі 4О . 5О ° С. Плоди збирають зрілими у вересні – жовтні, добре підв’ялюють на повітрі і сушать у печі або духовці до твердого стану. Кору зберігають 4 роки, квітки – 2 роки. Кора містить глікозид вібурнін, дубильні речовини, смоли, органічні кислоти, флавоноїди, вітаміни С і К. Плоди багаті на пектин, органічні кислоти, дубильні речовини, каротин і вітаміни С і Р. вітаміну С в ягодах калини міститься більше, ніж у цитрусових. При гідролізі кори утворюються валеріанова і ізовалеріано-вая кислоти.

Препарати калини мають кровоспинну, антисептичну і протизапальну дію, зменшують больові відчуття і збудливість нервової системи. При тривалому прийомі знижується вміст холестерину в крові, наголошується сечогінний ефект, покращується ниркове кровообіг, активізується жировий обмін, посилюється тонус мускулатури матки.

Відвар калини використовують при маткових кровотечах, хворобливих менструаціях і загрозливому аборті. Його приймають при геморої і запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, проноси), при судомах, істерії, безсонні, надмірної дратівливості, гіпертонічної хвороби і носових кровотечах (тампони).

Відвар квіток і ягід служить гарним полосканням при ангіні і осиплим голосі. Ягоди, зварені на меду, корисні при кашлі, захворюваннях верхніх дихальних шляхів і набряках серцевого походження.

Сік з листя є хорошим зміцнює засобом після важких захворювань, при фурункульозі, шкірних висипах і лишаях. Приймають його по 50 г 3 рази на день. Їм змазують уражені ділянки шкіри.

Настій квіток корисний при гастритах зі зниженою кислотністю і хворобливих менструаціях. Для приготування відвару кори 1 столову ложку сировини кладуть в емальований посуд, заливають 1 склянкою гарячої води, кип’ятять на повільному вогні 30 хв, охолоджують 10 хв, проціджують і доводять об’єм до початкового. Приймають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на день після їжі.

При використанні настою 2 столові ложки плодів подрібнюють, заливають гарячою водою, кип’ятять на повільному вогні 15 хв, охолоджують, проціджують і віджимають. Приймати по 1 / з склянки 3-4 рази на день до їжі. Промисловість випускає рідкий екстракт калини. Його приймають по 30-40 крапель 2-3 рази на день.

У науковій медицині застосовується кора калини (лат. Cortex Viburni) як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, особливо маткових, як заспокійливий — при істерії, а також знижує кров’яний тиск.

Плоди використовують як сечогінний і вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах.

Екстракт кори на 50% спирті у співвідношенні 1:10 призначають для припинення маткових кровотеч, а також для усунення болю при менструаціях. Вживають всередину по 20-30 крапель 2-3 рази на добу за 30 хв до їди. Водний відвар кори у співвідношенні 1:20 вживають по 1 столовій ложці 3 рази на добу за 30 хв до їди як гемостатичний, антисептичний та болетамувальний засіб.

У народній медицині кору застосовують при простуді, золотосі, носових кровотечах; плоди (лат. Fructus Viburni opuli) — при геморої; сік — при горлових простудах, кашлі, хворобах шкіри (настій плодів калини п’ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі). Квітки і плоди — при склерозі, туберкульозі легень, гіпертонії, захворюванні нирок, серцевих хворобах і як потогінний засіб. Є дані про позитивний вплив плодів при лікуванні ракових захворювань (сік з плодів калини з медом використовували в народній медицині для лікування раку молочної залози, для профілактики раку шлунка при гіпоацидному гастриті), діатезу, виразки шлунка.

У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі.

У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори. У ветеринарній практиці квітки й плоди використовують при лікуванні ящура, запалень слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини тварин.

В їжу плоди калини вживають після проморожування, коли вони втрачають гіркий смак. Плоди їстівні, хоча у великих кількостях шкідливі для дітей. Злегка токсичні властивості ягід, найвиразніше зникають після перших приморозків, або при високій температурі. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м’ясних страв. Роздушені ягоди з насінням або тільки витиснений сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в підвалі або холодильнику.

Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.

Калина звичайна

Viburnum opulus —
гіллястий кущ або невелике (2-4 м заввишки) дерево родини жимолостевих. Молоді пагони зеленувато-сірі або жовто-бурі, голі, гладенькі, місцями з великими сочевичками. Листки супротивні, широкояйцевидні, 3-5-лопатеві, з яйцевидними вищербленозубчастими гострими лопатями, зверху голі, зісподу — бархатистоопушені, 5—10 см завдовжки, 5—8 см завширшки; черешки листків довгі, з булавчастими залозками при основі і з сидячими тарілчастими залозками вгорі при основі листкової пластинки. Квітки білі, в зонтиковидних волотях; віночок зрослопелюстковий, п’ятироздільний. Крайові квітки суцвіття неплідні, з коротким порівняно великим плоским віночком, з неоднаковими лопатями; віночок внутрішніх плідних квіток правильний, короткодзвониковидний. Плід — червона куляста кістянка. Цвіте у травні — червні.

Поширення

Калина звичайна росте в лісах, між чагарниками та при берегах річок по всій території України. Широко вирощують її на присадибних ділянках.

Заготівля і зберігання

Для лікарських потреб заготовляють кору (Cortex Viburni opuli), плоди (Fructus Viburni opuli) і квітки (Flores Viburni opuli). Кору здирають весною перед розгортанням листя: на молодих гілках роблять на віддалі 25-30 см один від одного кільцеві надрізи, сполучають їх двома поздовжніми розрізами, знімають кору двома півтрубками і сушать, не вкладаючи їх одну в одну, на сонці або в приміщенні з доброю вентиляцією. Сушіння припиняють, коли кора стає ламкою. Сухої сировини виходить 38—40%. Строк придатності — 4 роки. Плоди збирають у вересні — жовтні, коли вони повністю достигнуть. Сушать їх у затінку на вільному повітрі або в сушарках при температурі 50—60°С. Сухі плоди обмолочують, сортують, відділяючи гілочки і плодоніжки. Кора і плоди калини відпускаються аптеками. Квітки використовують лише в народній медицині. Збирають їх під час цвітіння рослини, звільняють від гілочок і квітконіжок, швидко сушать у затінку і зберігають у коробках, вистелених папером.

Хімічний склад

Кора калини містить суміш флавоноїдів, відому під назвою вібурніну, дубильні речовини, фітостерини, ефірну олію, спирт вібурніт, а-амірин і р-амірин та їхні похідні, понад 6% смоли, до складу якої входять оцтова, мурашина, пальмітинова, валеріанова, ізовалеріанова, олеїнова, лінолева, капронова, каприлова і церотинова кислоти. У плодах є цукри, флавоноїди (астрагалін, кверцетин, кемпферол, пеонозид та інші), біфлавоноїд аментофлавон, дубильні, пектинові і барвні речовини, вітамін С, р-каротин, органічні кислоти й мікроелементи; у квітках — флавоноїди, органічні кислоти, вітамін С та ефірна олія.

Фармакологічні властивості і використання

Галенові препарати кори калини виявляють кровоспинну і слабку сечогінну дію, мають в’яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м’язів матки, збільшують тривалість дії снотворних засобів.

Як кровоспинний засіб препарати кори калини використовують при маткових кровотечах, особливо в клімактеричний період, при альгоменореї, субінволюції матки в післяпологовий період, при кровотечах на грунті запальних захворювань жіночих статевих органів, а також при гемороїдальних кровотечах.

Використовують кору і як запобіжний засіб проти випадкових та звичних абортів.

Відваром кори промивають піхву при болісних маткових кровотечах і білях у жінок.

Плоди калини (свіжі, протерті, з цукром, перероблені на джем, сік тощо) вживають при нервовому збудженні, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі й спазмах судин.

Варені з медом плоди калини їдять при кашлі, охриплості, задишці, хворобах печінки, жовтяниці та діареї.

Сік з плодів калини з медом використовували в народній медицині для лікування раку молочної залози, для профілактики раку шлунку при гіпоацидному гастриті.

Вважається, що систематичне вживання плодів калини покращує самопочуття хворих на злоякісні пухлини органів травлення.

Настій плодів калини п’ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі, як вітамінний, загальнозміцнюючий, потогінний і послаблюючий засіб.

У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі, для лікування ран і ураженої екземою шкіри.

Настій квіток використовують у народній медицині при кашлі, простуді, задишці, склерозі, туберкульозі легень та при захворюваннях шлунка. Ним полощуть горло при ангінах і промивають рани.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — екстракт калини рідкий (Extractum Viburni fluidum) готують на 50% -ному спирті у співвідношенні 1:1 і п’ють по 30—40 крапель 2—3 рази на день до їди;

– суміш (порівну) екстракту калини рідкого і екстракту грициків звичайних рідкого вживають по 30 крапель тричі на день при кровотечах з матки і надмірних болісних менструаціях;

– відвар кори (10 г, або столову ложку сировини на 200 мл окропу) приймають по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день після їди;

– настій плодів (10 г, або дві столові ложки сировини на 200 мл окропу) приймають по третині склянки 3—4 рази на день;

– настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) приймають по 2 склянки на день;

– сирі розім’яті плоди вживають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день за 30 хвилин до їди при виразці шлунка, колітах і запорах.

ЗОВНІШНЬО — відвар кори (50 г сировини на 1 л окропу) застосовують для спринцювання;

– настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) застосовують для промивання і полоскання.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор