Зміст:

1 Навіщо російські війська захопили Чорнобильську АЕС
2 Що сталося на ЧАЕС 26 квітня 1986 року: ретроспектива аварії

Навіщо російські війська захопили Чорнобильську АЕС

Радник президента України з питань безпеки Михайло Подоляк уже назвав це “абсолютно безглуздим нападом”, який, однак, несе одну з найсерйозніших на сьогодні загроз всій Європі.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року стала найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, і президент України Зеленський попередив, що у міру нарощування російського вторгнення катастрофа може повторитися.

Українські офіційні джерела повідомляють про підвищення рівня радіації у районі АЕС, проте Росія стверджує, що рівень залишається в межах норми.

“Уникнення ядерної провокації”

Зона відчуження в радіусі 32 кілометри від АЕС, встановлена 36 років тому після вибуху одного з реакторів, досі є практично безлюдною – рівень радіації там зберігається підвищеним.

Три інші реактори працювали до 2000 року, після чого їх заглушили, і АЕС фактично вивели з експлуатації.

За повідомленнями, російські війська увійшли до зони відчуження ще у четвер. Білий дім повідомив, що, згідно з отриманими даними, російські солдати взяли в заручники працівників АЕС, що продовжували виконувати там необхідні роботи.

Офіційний представник міноборони Росії Ігор Конашенков заявив на брифінгу в п’ятницю, що російські військові взяли під контроль Чорнобильську АЕС, і для її охорони, щоб уникнути ядерної провокації, залучили сили ВДВ.

Він також повідомив, що з військовослужбовцями окремого батальйону охорони АЕС України досягнуто домовленості щодо спільного забезпечення безпеки енергоблоків та саркофагу Чорнобильської АЕС.

“Найкоротший шлях до Києва”

Але навіщо Росії захоплювати АЕС, яка не працює і до того ж оточена кілометрами зараженої території?

Відповідь, найімовірніше, криється в її географічному положенні.

“Це найкоротший шлях з пункту А до пункту Б”, – стверджує експерт Фонду Карнегі Джеймс Ектон.

З ним погоджується колишній начальник Об’єднаних штабів США Джек Кін, за словами якого, Чорнобиль “не має жодного військового значення”, але стоїть на найкоротшому шляхом з Білорусі до Києва.

Кін називає цей шлях одним з чотирьох напрямків, за якими веде наступ російська армія, відзначаючи при цьому, що це наймасовіше вторгнення в Європі з часів Другої світової війни.

Справді, Чорнобиль розташований лише за 130 кілометрів на північ від Києва і може бути зручним напрямком для наступу на українську столицю.

За словами працівниці Проєкту національної безпеки Трумена (організація з національної безпеки, що базується у Вашингтоні) Саманти Тернер, контроль над цією територією не дає переваг для успіху у військовій операції, але дає російським військам важливий коридор, що веде до Дніпра.

“Для них це важлива складова відкриття різних коридорів для просування військ та контролю над ключовими територіями”, – пояснює Тернер.

При цьому, як наголошує експерт з питань безпеки, хоч у зоні відчуження ніхто не проживає, і сама АЕС не функціонує, будь-які активні воєнні дії там можуть призвести до нових радіологічних заражень.

За словами професорки Клер Коркгілл, призупинення робіт з деконтамінації АЕС може створити у майбутньому серйозні проблеми

За повідомленнями Ради, з моменту вторгнення російських військ до цієї зони на багатьох постах радіологічного спостереження фіксували перевищення рівня гамма-випромінювання, причому радіоактивний пил міг піднятися в повітря від руху важкої техніки.

Однак міноборони Росії стверджує, що фоновий рівень радіації у зоні відчуження залишається в нормі. “Персонал АЕС продовжує обслуговувати об’єкти АЕС у штатному режимі й відстежувати радіоактивну ситуацію”, – сказав Конашенков.

Які ризики?

Як зазначає експертка з радіоактивних відходів, професорка Шеффілдського університету Клер Коркгілл, Росія – одна з найдосвідченіших країн щодо управління атомними об’єктами.

Клер останні 6 років працювала у міжнародній групі, що займається деконтамінацією Чорнобиля, і тричі була на самій АЕС.

Найбільш помітним результатом цієї співпраці став бетонний саркофаг вагою 32 тисяч тонн над аварійним реактором, вартістю півтора мільярда доларів, кошти на будівництво якого надали більш ніж 30 країн.

Однак зараз професорка Коркгілл побоюється, що вторгнення російських військ в Україну загальмує цю програму.

“30 років минуло з моменту аварії, а ми все ще не закінчили розчищення, – розповіла вона в інтерв’ю ВВС. – На завершення цієї програми цілком може знадобитися ще 50 років. Однак, якщо на цьому об’єкті не вестимуть належні роботи, і демонтаж не буде продовжено, це може стати дуже серйозною проблемою”.

Багато хто називає аварію 1986 року на Чорнобильській АЕС провісником розвалу Радянського Союзу, що стався за 5 років після цього.

Як вважає член Товариства Генрі Джексона (незалежне британське громадське об’єднання при Кембриджському університеті) Тарас Кузьо, захоплення Чорнобиля російськими військами у цьому випадку можна розглядати як символічну перемогу президента Путіна, який неодноразово відкрито жалкував про розпад СРСР.

“Путін мислить як людина, що не може змиритися з фактом розпаду Радянського Союзу 30 років тому, а цей розпад почався після Чорнобиля”, – каже експерт.

Він вважає, що навіть якщо Путін і використовує загрозу ядерного удару лише для того, щоб налякати Захід, поводиться він при цьому як справжній соціопат, і тому за його діями необхідно уважно стежити.

“Те, що він творить в Україні, – нечувано, то чому ми маємо думати, що він не витворить ще що-небудь?” – запитує професор Кузьо.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Що сталося на ЧАЕС 26 квітня 1986 року: ретроспектива аварії

Це змінило життя цілого покоління, зробило місто Прип’ять і 30 км поліських лісів навколо радіоактивними на тисячі років та пришвидшило розпад Радянського Союзу.

Донедавна про аварію на ЧАЕС пам’ятали лише у пострадянських країнах, але мінісеріал HBO Chernobyl у 2019 році нагадав про неї всьому світу. У рейтингу IMDB “Чорнобиль” займає третю сходинку серед найкращих серіалів всіх часів.

BBC News Україна проводить ретроспективу матеріалів про аварію на ЧАЕС, її наслідки та життя у Зоні відчуження.

Аварія

Начальник зміни Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року Юрій Андреєв пригадував, свої емоції від побаченого після вибуху.

“Коли ми їхали повз зруйнований реактор, його вигляд був просто жахливим. Я вперше відчув повний жах, коли, фактично, побачив реактор у розрізі, всі конструкції, які зазвичай можна бачити лише під час будівництва. Було зрозуміло, що реактор дихає в атмосферу, викидаючи величезну масу активності”, – розповідав він BBC News Україна у 2012 році.

В день аварії Юрій Андреєв був одним із операторів другого блочного щита, і намагався відключити його через 12 годин після вибуху на 4 реакторі.

“Більшість із тих кнопок, що були переді мною на щиті управління, вже не діяли, і треба було вручну крутити потрібні механізми, а для цього треба були сотні працівників. Тому ми вирішили зупиняти блок методом природної циркуляції. Урядова комісія, яка тоді працювала на станції, це наше рішення схвалила, але без підписів. І нам стало зрозуміло: нас чотири інженери на блочному щиті, і ми відповідатимемо за все”, – зізнавався він.

У своєму інтерв’ю Андреєв розповів, як на ліквідації не могли працювати роботи і доводилося використовувати сотні солдатів.

Радіаційна ейфорія після вибуху

Автор фото, ОЛЕКСАНДР КУПНИЙ

Олексій Бреус біля пульту третього реактору через 20 років після аварії. За таким самим він працював на сусідньому 4 реакторі 26 квітня 1986 року

Інший очевидець аварії – старший інженер управління на четвертому енергоблоці ЧАЕС Олексій Бреус.

26 квітня 1986 року він приїхав на ЧАЕС, як на звичайну зміну і весь день працював у зруйнованому блоці над ліквідацією наслідків аварії. Він зробив останню спробу запустити з пульту останній вцілілий насос для вже неіснуючого реактора.

“У той день я бачив Акімова і Топтунова. Вони були у, м’яко кажучи, не найкращому стані. Було видно, що їм дуже зле, вони були дуже бліді – Топтунов був, буквально, білий. А потім у лікарні, як розповідали, його шкіра почорніла. Бачив інших колег, що працювали вночі, – вони були дуже червоні”, – пригадував Олексій Бреус в інтерв’ю BBC News Україна.

Леонід Топтунов і Олександр Акімов – працівники ЧАЕС, які були на станції у момент аварії та першими намагалися подолати її наслідки. Обидва померли у травні 1986 року.

“Коли з колегами ходив у приміщення біля реактора, щоб відкрити подачу води (це для мене було місце з найсильнішим впливом радіації, де я пробув найдовше) і повернувся, то було відчуття піднесеності, рішучості, готовності на подвиги за будь-яку ціну. Це називається “радіаційна ейфорія” – вона буває після впливу високого рівня радіації. Вона швидко минула й мене почало нудити – класична реакція на опромінення”, – розповідав Олексій Бреус.

У розмові з BBC News Україна він також розповів багато про пожежників і шахтарів, які ліквідовували аварію, заступника головного інженера Анатолія Дятлова і “міст смерті” у Прип’яті – як було насправді, та як це показали у серіалі HBO.

“Чорнобильський дайвер” Ананенко

Автор фото, ОЛЕКСІЙ АНАНЕНКО/BBC/SKY UK LTD/HBO

Сцена спуску трьох “добровольців-смертників” Ананенка, Беспалова і Баранова в радіоактивну воду під 4 реактором ЧАЕС стала однією з найяскравіших у серіалі “Чорнобиль”.

Це справді відбулося у травні 1986 року, хоча й не так фатально.

Ми поспілкувалися з одним із “чорнобильських дайверів” Олексієм Ананенком.

Автор фото, ДОПОВІДЬ МКГЯБ

Резервуари з водою (“басейни-барботери”) розташовані одразу під реактором (на схемі Доповіді Міжнародної консультативної групи з ядерної безпеки вони зазначені як “конденсатори системи локалізації аварій”). “Чорнобильські водолази” відкривали заслінки в одному з коридорів поруч, що дозволило відкачати воду з цих басейнів

“Фактором ризику було опромінення від води, так як ніхто не знав, як буде змінюватися її активність на шляху просування вглиб коридору, і тому не можна було спрогнозувати величину отриманої дози”, – пригадував він.

Кожному “водолазу” дали по два іонізаційні дозиметри: один прикріпили на грудях, інший – на щиколотці, щоб виміряти отриману дозу після повернення.

“Ніхто нікому не аплодував. Це була звичайна робота, хто ж буде аплодувати?” – зізнавався Олексій Ананенко.

Після серіалу та інтерв’ю Олексій Аненко та два інших “чорнобильських дайвери” отримали від президента Зеленського звання Герой України (один з них – посмертно). Ще раніше їх нагороджував Порошенко.

КДБ про аварію

Не так давно в Україні розсекретили архіви КДБ про аварію на ЧАЕС.

У них видно, як радянська спецслужба повідомляла тодішнім керівникам УРСР та Радянського Союзу про те, що сталося.

А керівництво, вочевидь, не розуміло наслідків.

Перше повідомлення КДБ було таким: “Під час аварії у приміщенні перебували 17 працівників зміни. 9 із них госпіталізовано, 4 працівники у тяжкому стані, один в реанімації. Пожежу локалізовано…”

За два дні у КДБ писали так: “У зв’язку із висловлюваннями вчених і фахівців про можливе підвищення рівня радіації та небезпекою подальшого перебування населення у місті 27 квітня Урядовою комісією було ухвалено рішення про зупинку 1-го та 2-го енергоблоків із розхолодженням реакторів, а також евакуації жителів м. Прип’ять…”

Примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: “Что это означает?”

І додавали: “Станом на 8 годин ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000-2600, на окремих ділянках в межах міста – 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації”.

Біля останнього абзацу є примітка від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького: “Что это означает?”

Факти про нове укриття

Цю гігантську споруду (справа) просували по спеціальних рейках у напрямку старого укриття (зліва) зі швидкістю 6 метрів на день

Перше укриття (так званий “Саркофаг”) збудували над зруйнованим 4-м реактором ЧАЕС у листопаді 1986 року.

Але досить швидко виявилося, що навіть “Саркофаг”, побудований із сотень тисяч тонн бетоносуміші і металоконструкцій, не витримує впливу зруйнованого реактора і вкривається щілинами і шпаринами, загальна площа яких з часом сягнула понад тисячі квадратних метрів.

Тому за 30 років над ним звели нове укриття – “безпечний конфайнмент”.

Воно вражає своїми розмірами: близько 165 метрів завдовшки, 260 метрів завширшки і 110 метрів заввишки.

Нове укриття вище за американську Статую Свободи і лондонський Біг Бен. Хоча воно і поступається паризькій Ейфелевій вежі за висотою, але з металу, використаного для будівництва споруди в Чорнобилі, можна було б побудувати три таких вежі.

Конфайнмент вже став унікальним об’єктом і має простояти мінімум століття.

Повернення тварин

Автор фото, ВВС/Сергій Гащак

Водопій – місце, навколо якого крутиться життя. У тому числі й шлюбні ігри самців оленя

За 34 роки після аварії Зона відчуження перетворилася на царство диких тварин.

Сюди почали повертатися дикі тварини, яких в цих лісах не було багато років – фотопастки, наприклад, дозволили виявити у Чорнобильській зоні зубрів, медведів та глухарів:

А фотографії з водопою десь у глибині Зони відчуження показують все різноманіття поліських лісів, де присутність людини – мінімальна.

Немов у документальних фільмах про африканську саванну, де біля поодиноких водойм кипить життя, так само і в Чорнобилі біля озерець можна упіймати в об’єктив зграї лосів, оленів, вовків, коней та навіть родину рисі.

Людям тут не місце

А от людям повертатися в Чорнобильський регіон не радять.

Особливо у десятикілометрову зону навколо ЧАЕС.

“Ця територія забруднена трансурановими елементами – це уран, плутоній, америцій. Вони мають дуже довгий період напіврозпаду. Для плутонію-239 – це 24 тис. років, для плутонію-240 – 6,5 тисяч років”, – пояснював у 2019 році BBC News Україна заступник голови Державного агентства з управління зоною відчуження Олег Насвіт.

За його словами, на решті території, а це близько 70% зони відчуження, рівень забруднення вже такий, що наразі там можна дозволити культивацію сільськогосподарських земель.

“Але вся інфраструктура, зокрема соціальна, там знищена, тож немає жодних підстав радити людям повертатися на ці території”, – констатував Олег Насвіт.

Пожежі-2020

Автор фото, Олександр Сирота

Цьогорічні пожежі у Зоні відчуження стали найбільшими за весь час

Утім, без впливу людини Зона відчуження не обходиться. Періодично там стаються пожежі – як припускають, через пожежі.

А у 2020 році в Чорнобильська зона постраждала від вогню найбільше.

Займання там почалися у західній частині з вини жителів сусідніх сіл, а далі запалав уже центр і південь зони.

Повністю чи частково згоріли кілька покинутих сіл: Поліське, Лелів, Копачі, Крива Гора, Іловниця, Чистогалівка.

Згоріли й унікальні об’єкти: постапокаліптичний тролейбус у Копачах та санаторій “Смарагдовий”.

Автор фото, Ярослав Ємельяненко

У якийсь момент вогонь наблизився упритул до самої Прип’яті, а димом накрило ЧАЕС.

Утім, як запевнили у МВС, реальної загрози для станції та сховищ радіоактивних відходів, ці пожежі не несли.

Тим не менше, вогонь у різних частинах Зони відчуження горить дотепер.

Так само невідомі наслідки пожеж. Зокрема і для тварин.

Сталкер у вогняному котлі

BBC News Україна поспілкувалися також зі сталкером Іваном Єремнком, який бачив пожежу на власні очі.

“Годині о 7-й я почув незрозумілий гул, який наростав з кожною хвилиною. А потім ми побачили на обрії із заходу хвилю вогню вище рівня дерев”, – розповів він.

“Це було вже схоже на якийсь фільм-катастрофу і здавалося що це все відбувається уві сні… Ми були майже в котлі”, – пригадував сталкер.

Йому вдалося вибратися з зони пожеж і розповісти про свої враження, які дещо розходяться з офіційними зведеннями.

Що далі?

Туристи з Нідерландів кажуть, що у захваті від Чорнобильської зони. Вони встигли на один з останніх турів

За 34 роки з дня аварії на ЧАЕС Зона відчуження стала найпопулярнішою туристичною локацією в Україні.

Лише у 2019 році її відвідали більше 120 тисяч туристів, більшість з яких – іноземці.

Після введення карантину цей потік повністю припинився, а вогонь ще й знищив кілька популярних туристичних локацій.

Утім, туроператори, які роблять тури в Чорнобильську зону, вірять, що галузь офіційного “чорнобильського туризму” ще відновиться, й готують професійних гідів для супроводу у місце техногенної катастрофи.

BBC News Україна з’ясували, як готують “чорнобильських гідів”, що вони мають знати та скільки можуть заробляти.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!