Тваринництво України: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво

Тваринництво є другою найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане задовольняти потреби населення у м’ясо-молочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості у сировині.

Україна має порівняно велике поголів’я худоби і птиці — майже 2% від світових показників поголів’я великої рогатої худоби, стільки ж свиней, понад 1% коней, близько 1,5% птиці. Продуктивність худоби і птиці в Україні значно відстає від більшості європейських країн.

Останнім часом у структурі виробництва тваринницької продукції держави відбувалися принципові зміни, що є свідченням переходу аграрного сектора України до ринкових відносин. Ці зміни проявляються в тому, що вже тепер більшість усіх основних видів тваринницької продукції виробляється в приватних господарствах, в тому числі фермерських (мал. 50).

Реформування тваринництва на шляху до ринку відбувається у важких умовах. За період з 1991 по 1998 pp. поголів’я продуктивної худоби значно скоротилося (табл. 4). Приватизація землі і передача її сільськогосподарським виробникам змінить ситуацію щодо розвитку тваринництва на краще: створяться реальні можливості для інтенсифікації галузі.

Таблиця 4. Поголів’я продуктивної худоби в Україні, тис. голів

Показник	Рік
	1991	1996	1997	1998
Велика рогата худоба, у тому числі:	24623	17557	15313	12759
корови	8378	7531	6972	6265
свині	19427	13144	11236	979
вівці та кози	8419	4099	3047	2362

У свою чергу, інтенсивний розвиток тваринництва потребує докорінних змін у землеробстві, подальшого поглиблення його спеціалізації, зміцнення кормової бази. В країні є великі можливості для значного підвищення продуктивності тваринництва, розширення кормової бази, поліпшення організації виробництва і праці, вдосконалення племінної роботи та ветеринарного обслуговування.

Велиа рогата худоба

Провідне місце у тваринництві належить розведенню великої рогатої худоби (мал. 51). Це — галузь м’ясо-молочного напряму (переважає м’ясна продукція). Залежно від регіональних особливостей, природних та економічних передумов вона характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку і виробничій спеціалізації. У приміських зонах великих міст переважає молочно-м’ясний напрям (більше виробляють молока, ніж м’яса). На Поліссі традиційно розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-сальне тваринництво, у південних районах — м’ясо-молочне. Поблизу великих центрів споживання розташовані потужні комплекси відгодівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока.

У загальному поголів’ї великої рогатої худоби України у 1998 р. на корів припадала половина.
Порівняно з західноєвропейськими країнами, що мають подібні природно-кліматичні умови, продуктивність молочного стада України все ще дуже низька. Продуктивність інших галузей тваринництва також невисока (див. додаток 16).

Кількість худоби (в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь) неоднакова в різних регіонах країни. Найбільша вона у Карпатах і Лісостепу, далі йдуть Полісся і Степ. Розводять переважно червону степову, симентальську, білоголову українську, сіру українську, лебединську, чорно-рябу породи корів.

Свинарство та вівчарство

Потужною галуззю продуктивного тваринництва України є свинарство. У 1997 р. на неї припадало близько 35% усього м’яса, що вироблялося у державі. Свинарство розвивається в усіх регіонах України. Та найбільше — у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон міст. Переважно розводять українську білу породу свиней, але поширені також миргородська, прикарпатська, придніпровська чорно-ряба породи.

У південній частині країни і Карпатах розвивається вівчарство (мал. 52). Це допоміжна галузь тваринництва. На півдні розводять тонкорунних і напівтонкорунних овець (високопродуктивну тонкорунну, асканійську, цигейську породи), в Лісостепу — прекос. Смушкове і молочне вівчарство є традиційним для Карпат.

птахівництво та інші види тваринництва

Повсюдного розвитку набуло птахівництво. Поблизу значних центрів споживання створено великі птахокомбінати з виробництва м’яса і яєць (мал. 53).

Україна — одна з країн, що має найбільше поголів’я худоби і птиці в Європі (див. додаток 17).

Однією з важливих галузей тваринництва, значення якої за останні роки швидко зростає, є конярство. Нині поголів’я коней становить близько 0,5 млн голів. Коней розводять у районах Карпат, Закарпаття, на Поділлі та Поліссі. У спеціалізованих господарствах, розташованих у східній частині України (Луганська, Полтавська області), розводять племінних коней. Передбачається подальший розвиток конярства.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. Основними районами розведення кролів є степова (45% усього поголів’я) і лісостепова (35%) зони.

Перспективним є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (близько 200 тис. га), водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Розводять коропа, білого амура, пістрявого і білого товстолобика, судака, ляща та ін. На базі водоймищ — охолоджувачів великих теплових електростанцій організовано вирощування риби в басейнових і садкових господарствах. У Карпатах і на Поліссі створено спеціалізовані форелеві господарства. Основний вилов риби припадає на ставки та великі водоймища.

У країні, в основному у південних районах, розвивається шовківництво.

Організовано кліткове звірівництво — в усіх областях розводять нутрій, норок, лисиць, песців.

Бджільництво

Давні традиції в Україні має бджільництво. Його продукція ще за княжих часів експортувалася. Однак інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, використання дешевого штучного воску призвели до занепаду бджільництва у XVIII ст. У XIX ст. відомий український пасічник П.Прокопович уперше в світі виготовив рамковий вулик. Бджільництво почало відновлюватися, і вже на початку XX ст. у Східній Україні налічувалося понад 2 млн вуликів. Певною мірою бджільництво стало «візитною карткою» України. Пізніше, особливо в період широкого використання в сільському господарстві хімікатів, розвиток бджільництва загальмувався.

Бджільництво в Україні поширено в усіх областях (мал. 54). Бджоли запилюють 2,5-3,6 млн гектара рослин. У результаті значно зростають урожаї гречки, соняшнику, багаторічних трав, фруктових дерев. Посилюється спеціалізація галузі. Створено близько 60 бджолопідприємств і великих ферм, проводиться племінна робота. За рівнем виробництва меду Україна посідає одне з перших місць у світі. Але можливості бджільництва використовуються ще недостатньо.

1. Яке значення має тваринництво?
2. Як змінилась продуктивність худоби і птиці у сільськогосподарських підприємствах України за 1990-1997 pp.? Використайте для цього матеріали додатка 16.

1. Схарактеризуйте розміщення основних видів тваринництва.
2. Порівняйте поголів’я худоби і птиці України та великих європейських країн. Використайте матеріали додатка 17.
3. Назвіть основні райони кролівництва, рибного господарства і кліткового звірівництва.
4. Розкажіть про розвиток бджільництва в Україні.

При копіюванні інформації обов’язкові прямі посилання на сторінки сайту та авторів матеріалів.
Всі книги та статті є власністю їхніх авторів та служать виключно для ознайомлення.

ЕКОНОМІКА ВИРОБНИЦТВА КОРМІВ

Найважливішою умовою прискореного розвитку тваринництва в країні є створення міцної кормової бази в кожному господарстві. Від цього безпосередньо залежать можливості збільшення поголів’я худоби і підвищення його продуктивності, що, в свою чергу, визначає темпи зростання і рівень виробництва продукції тваринництва. Розвитку і зміцненню кормової бази приділяється нині велика увага як фактору значного підвищення продуктивності тваринництва.

Під кормовою базою розуміють обсяг і структуру кормів, систему їх виробництва та використання в тваринництві. Створення міцної кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечувала б протягом року поголів’я худоби і птиці різноманітними, якісними і повноцінними за поживністю кормами. Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією їх виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів до згодовування.

У тваринництві використовуються різноманітні корми – рослинні, тваринного походження і мінеральні. Корми рослинного походження, в свою чергу, включають концентровані (зерно фуражне, комбікорми, висівки, макуха, шроти та ін.), соковиті (силос, корене- та бульбоплоди, кормові баштанні культури), грубі (сіно, сінаж, солома, полова), зелені (сіяні трави, трави природних лук і пасовищ).

Кормова база формується з різних видів кормів залежно від галузі тваринництва і з урахуванням природно-економічних умов господарства. Загальну кількість кормів і окремих груп їх обчислюють у кормових одиницях. У нашій країні за одиницю загальної поживності кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості. Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання вдосконалення і зміцнення кормової бази – це забезпечення раціональної годівлі сільськогосподарських тварин кормами, збалансованими за всіма поживними речовинами. При цьому раціони тварин мають оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Розвиток тваринницьких галузей і рівень їх економічної ефективності в господарствах залежать від ступеня використання всіх виробничих ресурсів, визначаються насамперед умовами утримання худоби, кількістю і якістю кормів. Кормовиробництво має виключно важливе значення для розвитку тваринництва, оскільки продуктивність тварин на 50-80 % залежить від факторів зовнішнього середовища, з яких найважливішим є годівля. Як відзначав академік М.Ф. Іванов, корми і годівля мають більший вплив на організм тварин, ніж порода і походження.

Отже, розвиток кормової бази значною мірою визначає продуктивність худоби і птиці та обсяг виробництва продукції тваринництва. Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 гакормової площі, на одну умовну голову худоби (ц корм. од.).

Кормова площа – це частина сільськогосподарських угідь, яка використовується для виробництва різних видів кормів для тваринництва. Розраховують кормову площу господарства Пк (га) за формулою:

де – площа кормових культур на орних землях, га;

– площа природних кормових угідь, га;

частина валового збору окремих сільськогосподарських культур, що виділяється на корми, ц;

– урожайність сільськогосподарських культур, частина валового збору яких виділяється на корми, ц/га.

Показники виробництва кормів на 1 га кормової площі (ц корм, од.) використовуються для порівняння стану кормової бази в різних господарствах, а також для обгрунтування можливостей дальшого розвитку тваринницьких галузей.

Тваринництво України буде забезпечено кормами тоді, коли річні витрати кормів на одну умовну голову становитимуть 35-40 ц корм. од. Це вимагає збільшення виробництва кормів на 20-25%. Кожне господарство повинне якомога повніше забезпечити потреби тваринництва у високоякісних соковитих і грубих кормах за рахунок власного виробництва

Господарства окремих районів і областей України мають різний рівень кормовиробництва. В передових господарствах, де широко застосовують інтенсивні технології вирощування зернофуражних і кормових культур, здійснюють докорінне поліпшення природних сіножатей і створюють багаторічні культурні пасовища, вихід кормів досягає 45-55 ц корм. од. з 1 гасільськогосподарських угідь.

Велике значення для розвитку тваринництва має також якість кормів. Ефективність використання кормів залежить від забезпечення у раціонах годівлі тварин певного співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну та мінеральних речовин. На кожну кормову одиницю повинно припадати 100-110 г перетравного протеїну, для молодняку великої рогатої худоби – 110-120 г і птиці – до 150 г. Таке співвідношення забезпечує повноцінне і раціональне використання кормів. Проте кормова база переважної більшості господарств не забезпечує такого співвідношення, кормові раціони, як правило, мають значний дефіцит перетравного протеїну, каротину, мікроелементів та інших поживних речовин.

Стан кормової бази характеризує також оплата корму продукцією, що свідчить про ефективність використання кормів і визначається виходом продукції на 1 ц корм. од. Ефективність використання кормів тваринами різних видів і статево-вікових груп неоднакова. Істотними факторами підвищення оплати корму продукцією є рівень годівлі та продуктивність тварин. Чим вищий продуктивний потенціал тварин, тим більша частка кормів, що перетворюється на продукцію, і тим більше одержують продукції з розрахунку на 1 ц корм. од. згодованих кормів.

Ефективність використання кормів визначається також витратами кормових одиниць на 1 ц продукції тваринництва, що характеризують кормомісткість її виробництва. Витрати кормів на одиницю продукції тваринництва – величина непостійна. Вона залежить від рівня продуктивності тварин, якості кормів, збалансованості та повноцінності раціонів. У зменшенні витрат кормів та підвищенні їх засвоюваності важлива роль належить мінеральним кормам, мікроелементам і вітамінам.

Отже, розвиток кормової бази господарства необхідно оцінювати як за виходом кормів з 1 га сільськогосподарських угідь, досягнутим рівнем годівлі тварин, так і за показниками, які характеризують кінцеві результати: оплатою кормів продукцією та кормомісткісгь її виробництва.

Розділ II. Первинний сектор господарства

• показувати на карті України сільськогосподарські зони та райони; райони розвитку лісового господарства; основні родовища паливних ресурсів, руд чорних та кольорових металів, основні центри видобутку нерудної сировини;

• показувати на карті світу зони (райони) вирощування найважливіших сільськогосподарських рослин; ліси помірного поясу, вологі екваторіальні й тропічні ліси; райони лісового господарства у світі; найбільші басейни та країни видобутку мінеральних ресурсів;

• пояснювати поширення в світі свинарства, птахівництва, формування спеціалізованих районів скотарства, вівчарства; розміщення лісових поясів світу, лісових масивів в Україні;

• порівнювати лісозабезпеченість України, світу й окремих його регіонів

АНОНСУВАННЯ РОЗДІЛУ

Пшениця, картопля, кава, чай, молоко, м’ясо, шкури та хутро тварин, морепродукти, нафта, вугілля, руда, кухонна сіль, алмази – усю цю різноманітну продукцію виробляють у первинному секторі господарства. Продукти діяльності первинного сектора, які називають сировиною, зазнають подальшої переробки на кінцеву продукцію у вторинному секторі господарства. Фермерська, рибальська, мисливська, шахтарська спільноти працюють у первинному секторі економіки. Історично він виник найпершим ще за часів первісного ладу, коли збирання дарів природи та полювання забезпечували первинні потреби людей. Потроху ці види діяльності, які називають сільським господарством, поступилися своєю першістю обробітку землі та розведенню свійських тварин. Аж до початку промислових переворотів XVIII ст. воно посідало провідне місце у світовому господарстві. Згодом зі швидким зростанням заводів і фабрик набуло розвитку ще одне виробництво первинного сектора – видобувна промисловість, яка добуває із земної кори корисні копалини, що потребують подальшої переробки на готову продукцію: руди – на метали; вугілля – на електроенергію; природний газ – на азотні добрива, пластмаси, хімічні волокна або синтетичний каучук тощо.

Але з часом первинний сектор поступився своїм провідним значенням у господарстві, переробній промисловості, а потім – і сфері послуг. Нині панування первинного сектора, як правило, говорить про вкрай низький рівень економічного розвитку країни або регіону. Суспільства, які існують в таких умовах, називають доіндустріальними. Наприклад, на деяких островах Океанії донині є доаграрне суспільство, в якому переважає збирання плодів дикорослих рослин, морських черепашок, коралів, рибальство й полювання на диких тварин. У найменш розвинутих африканських країнах склалося аграрне суспільство, в якому переважна більшість населення зайнята у малопродуктивному сільському господарстві. Проте іноді первинний сектор може бути й надзвичайно прибутковим, як у нафтодобувних країнах Перської затоки. Але така сировинна спеціалізація не є бездоганною. Ресурси мають тенденцію до виснаження, а їх видобуток завдає довкіллю значної шкоди.

Отже, до первинного сектора господарства належать сільське господарство, лісове господарство, рибальство, полювання та видобувна промисловість. Вивчаючи другий розділ нашого курсу, ви ознайомитеся з деякими з цих видів господарської діяльності та виявите їх місце у національній економіці України.

ТЕМА 1. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 10. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Пригадайте! 1. Що таке продуктивність праці? 2. Які існують закономірності у поширенні ґрунтів та кліматичних умов на Землі? Як вони відбиваються на географії сільського господарства? 3. Які вам відомі сільськогосподарські рослини і тварини? З якою метою їх вирощують? 4. Чим відрізняються одно-, дво- та багаторічні рослини (з уроків біології)? 5. Що таке монокультурне господарство?

Сучасні тенденції розвитку сільського господарства. Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу (мал. 29). Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному (від лат. agrarius— земельний) секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2-9% населення, тоді як у країнах, що розвиваються, – 60-75%, а в деяких африканських країнах – близько 90 %. У сільському господарстві України нині працює 15,4% економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. Це пов’язано з рядом причин.

Мал. 29. Зміна зайнятості у сільському господарстві

По-перше, внаслідок науково-технологічного прогресу відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це торкнулося високорозвинутих країн. Так, одне фермерське господарство Данії може забезпечити харчовими продуктами 75-80 осіб, тоді як середні селянські господарства країн, що розвиваються, ледь спроможні себе прогодувати.

По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію, то нині це стало частиною промислового виробництва міста.

Поясніть відмінність зайнятості населення у сільському господарстві країн, що належать до різних соціально-економічних типів. Чим зумовлена відносно висока частка працюючого на селі українського населення?

По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинутих країнах продовольство завозять переважно з-за кордону. Яскравим прикладом тому є Велика Британія. Вона закуповує харчові продукти у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.

Значення сільського господарства у сучасному світі. Скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу харчових продуктів, констатувала, що протягом XX – початку XXI ст. приріст населення світу випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожна дев’ята людина планети голодує або одержує недостатнє харчування.

Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Сільське господарство задовольняє потребу людей у продовольстві на 98%: з них 88% їжі дають культурні рослини, а ще 10% – свійські тварини. Лише решта 2 % – це морепродукти, частину з яких люди вирощують у спеціальних умовах. Окрім того, вона забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки на кінцеві товари споживання.

Отже, сільське господарство – це сукупність виробництв матеріальної сфери, яка забезпечує людей харчовими продуктами, а харчову й легку промисловість – сировиною для переробки на кінцеву продукцію.

Які, на вашу думку, регіони світу найгостріше відчувають продовольчу проблему? З якими причинами це пов’язане?

Природні чинники розвитку сільського господарства. Сільське господарство, як жодне інше виробництво, тісно пов’язане з природними чинниками як важливою передумовою для його розміщення. Перш за все воно пристосовується до кліматичних умов та якості ґрунтових ресурсів. Оскільки вони є зональними, то й сільське господарство має чітко виражену зональну спеціалізацію. Гірські форми рельєфу порушують суцільне зональне поширення сільськогосподарського виробництва.

У горах формується своя особлива його спеціалізація. Окрім того, існують природні умови, в яких ведення сільського господарства у відкритому ґрунті взагалі не можливе.

Землезабезпеченість. У сільському господарстві особливий предмет праці – земля. Земельні ресурси – це вся земна поверхня, придатна для проживання людини і використання у господарській діяльності. Земельні ресурси утворюють світовий земельний фонд, що становить 134 млн км 2 (мал. 30). Найвищий показник земельного фонду мають Євразія та Африка.

3 попередніх курсів географії пригадайте характерні ознаки клімату та особливості ґрунтів великих природних зон Землі. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їх межах рослинництва та тваринництва.

Однак за площею землі на душу населення лідером є Австралія, тоді як Азія, де проживає майже 2/3 людства, за цим показником посідає останнє місце. Земельні ресурси є основою для забезпечення людства харчовими продуктами. Завдяки їх використанню людина одержує майже 98% продовольства, лише 2 % припадають на біологічні ресурси Світового океану.

Земельні ресурси мають певні особливості: по-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами, по-друге, вони розміщені на планеті зонально (відповідно до закону широтної зональності), по-третє, вони є обмеженими (вичерпними).

За характером використання до земельного фонду входять: сільськогосподарські землі (34%), лісовий фонд (30%), землі антропогенної забудови (2%), незручні для використання землі (34%).

Серед сільськогосподарських угідь найважливіше значення мають орні землі, або рілля (11%), та природні луки й пасовища (23%).

Порівняйте структуру земельного фонду світу і України. Пригадайте, які проблеми виникають у нашій державі у зв’язку з використанням земельних ресурсів.

Мал. 30. Структура земельного фонду планети

Найбільшу площу під ріллею мають США, Індія, Росія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Максимально розорані землі в Бангладеш (понад 3 /₄), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1/2). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.

Аграрні відносини. Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин. Це особливий вид економічних відносин між людьми в суспільстві, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі, а також привласнення, обміну та розподілу одержаних на землі результатів праці.

Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й визначені характером чинних у країні законів про землю.

Головним в аграрних відносинах є розподіл землі. За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібно- і високотоварний сектори.

Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками, тобто панує напівнатуральне господарювання. Рівень агротехніки дуже низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Тому одержаних продуктів вистачає лише для себе. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними. Більша частина площ припадає на дрібні селянські господарства, де панує родинна власність на землю. Вони переважають у найбідніших країнах Африки, Азії, Океанії.

У ряді країн Латинської Америки з часів колонізації збереглися латифундії (від лат. latifundium – велике земельне володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Нині вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах було проведено земельні реформи, які ліквідували таку форму власності на землю.

Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, а й експорт. У високотоварному секторі переважають державна (у розвинутих країнах становить до 1/3 площ) та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Плантації (від лат. plantatio – насадження) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн-метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.

Фермерство є прогресивною формою господарювання на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа організації виробництва – родинна ферма з використанням власної або найманої робочої сили. Ферми мають дуже великі площі. Вони застосовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

Стратегічна мета аграрних реформ в Україні полягає у формуванні реального власника землі, що забезпечить дбайливе ставлення до неї.

Мал. 31. На плантації тютюну в штаті Пенсильванія

Пригадайте, які форми сільськогосподарських підприємств існують в Україні. Які форми власності на селі виникли в нашій країні з переходом від планової до ринкової економічної системи?

Вітчизняне законодавство передбачає існування усіх форм власності на селі: приватної (фермерство, агрофірма), колективної (кооперативи), державної.

Складники сільського господарства. У сільському господарстві виокремлюються два великі структурні елементи: рослинництво (землеробство) і тваринництво (мал. 32).

Мал. 32. Виробнича структура сільського господарства

Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Воно розвивається переважно за рахунок широкого залучення ручної праці. Лише у деяких країнах цього типу переважає тваринництво, що пов’язане з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства (гірські території або зони сухих степів, напівпустель, пустель). У високорозвинутих країнах переважає тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі – м’ясом та молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво у цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

Рослинництво та його виробнича структура. Рослинництво є одним з найдавніших видів людської діяльності. У ньому культивують понад 1,5 тис. видів культурних рослин. Вони дають близько 30% продукції, що безпосередньо використовується людиною, решта йде на відгодівлю тварин (кормові трави, солома, відходи переробки рослин).

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво – вирощування на ріллі переважно одно- та дворічних культур та садівництво й виноградарство – культивування багаторічних рослин.

У рільництві вирощують різноманітні сільськогосподарські рослини, які за призначенням умовно об’єднуються в такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Зернові культури. Нині у світі культивують понад 100 зернових рослин, їх вирощують заради одержання насіння, яке називають зерном. За призначенням зернові культури поділяють на хлібні (пшениця, жито), зернофуражні – насіння яких зазвичай йде на відгодівлю худобі (овес, ячмінь, кукурудза), круп’яні – цільне або подрібнене зерно яких використовується для приготування каш (рис, просо, гречка) та зернобобові, насіння яких багате на рослинний білок (горох, квасоля). Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами людства»: пшениці (дає понад 30% зерна), рису (майже 28%) та кукурудзі (майже 25%). Щоправда, рис і кукурудзу «хлібами» називають умовно, маючи на увазі їх важливе продовольче значення.

Технічні культури. Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Для них характерні такі спільні ознаки: висока товарність, монокультурність та висока працемісткість. Товарність означає, що їх вирощують переважно на продаж. Монокультурність пов’язана з колоніальним минулим. Так, Гана відома експортом какао, Судан – бавовни, Фіджі – цукру з тростини, Бенін – пальмової олії, Малайзія – натурального каучуку із соку гевеї тощо. Працемісткість означає, що в догляді за рослинами переважає важка ручна праця. Через те основними виробниками технічних культур є країни, що розвиваються.

За призначенням технічні культури поділяють на кілька груп: волокнисті, олійні, ефіроолійні, цукристі, тонізуючі, каучуконосні, наркотичні, лікарські та інші. Волокнисті культури використовуються як сировина у текстильній промисловості. Основними з них є бавовник, джут, льон-довгунець, агава для сизалю. Для одержання з насіння їстівних та технічних рослинних жирів вирощують олійні культури. До них належать соя, соняшник, арахіс, ріпак, маслини, олійна пальма, рицина. Сировиною для парфумерної, харчової, фармацевтичної промисловості є ефіроолійні культури. З їх квітів, пагонів та коріння вилучають духмяні, жирні на дотик речовини. Це троянда, м’ята, фенхель, лаванда, аніс, полин. До цукристих рослин, які мають промислове значення, належать дві: 60% солодкого продукту людям дає цукрова тростина та 40% – цукрові буряки. Рослини, екстракти листя або плодів яких мають стимулювальну та загальнозміцнювальну дію на організм людини, називають тонізуючими. У природі їх відомо багато, але використовують у харчовій промисловості лише кілька. Основні з них: чай, кава та какао. Вони багаті на речовину кофеїн. З каучуконосних рослин відомим є каучукове дерево, або гевея. Її молочний сік (латекс), що збирають, зробивши зріз на корі дерева, містить натуральну гуму. Рослини, які містять речовини, що спричиняють збудження, а потім – сильне пригнічення центральної нервової системи, відносять до наркотичних. Більшість з них отруйні, тому вкрай небезпечні для здоров’я людини. Використовуються у медицині як сильний снодійний та знеболювальний засіб, наприклад опійний мак. До наркотичних рослин також відносять тютюн. Існують господарства, які вирощують лікарські рослини: валеріану, ромашку, нагідки тощо.

Виберіть з тексту назви зернових та технічних рослин, що їх вирощують в Україні та у вашій місцевості.

1. Пригадайте, яку продукцію одержують від тварин. 2. Як пов’язані між собою рослинництво та тваринництво? 3. Якою сировиною забезпечує тваринництво легку промисловість?

Бульбоплідні культури. З-поміж бульбоплідних культур помірного поясу найпоширенішою є картопля. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат (солодку картоплю), таро, ямс, маніок.

Тваринництво. Розведенням, доглядом та використанням сільськогосподарських тварин займається тваринництво. Воно забезпечує людей цінними харчовими продуктами (у тому числі близько 60% білкової їжі), а легку промисловість – сировиною.

Основними виробництвами тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво.

Скотарство, тобто розведення великої рогатої худоби – корів, буйволів, яків, дає людству майже все молоко й третину м’яса. Залежно від порід худоби, кормів та переважаючої продукції виокремлюють кілька напрямів скотарства: молочне, молочно-м’ясне, м’ясо-молочне, м’ясне. Молочне поголів’я утримують, годуючи соковитими кормами (з кормових трав, коренеплодів), періодично заганяючи у стійло. Молочне скотарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на швидку переробку або реалізацію продукції. М’ясний напрям переважає на територіях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ, де корів утримують на підніжних кормах просто неба.

Свинарство дає людям майже 40% м’яса, а також сало, шкури, щетину. Відповідно існують такі напрями свинарства: сальний, м’ясо-сальний (універсальний), беконний (м’ясний) та щетинний. Сальні породи свиней утримують на зерні, картоплі. Вони швидко ростуть, додаючи по 700 г на добу. Маса тіла сягає 200-320 кг, з яких до 45% сала. М’ясо-сальні свині ростуть швидко, а дорослі особини набирають до 35 % сала. Раціон харчування беконних порід свиней дуже різноманітний: трава, овочі, харчові відходи. Він має містити достатню кількість протеїнів. Для цього часто використовують сою. М’ясні породи утричі поступаються масою сальним, а вміст сала у їхньому тілі становить 20-30%. Свині щетинних порід дають за рік 150-300 г щетини довжиною 10-12 см з однієї тварини, яку стрижуть або вискубують. Свиняча щетина йде на виробництво щіток для волосся та одягу, якісних малярних пензликів. Свинарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки свині споживають як корми харчові відходи міст.

Вівчарство є типовою галуззю посушливих районів, а також гірських масивів. Виокремлюють такі напрями вівчарства: тонкорунний (забезпечує текстильну промисловість високоякісною вовною), напівтонкорунний (крім вовни дає м’ясо), м’ясо-вовно-молочний, каракульський (овець розводять заради цінного хутра), курдючний (дає баранячий жир), овчино-шубний (на дублянки).

Птахівництво дає людям близько 20% м’яса, а також яйця, пір’я, пух. Саме через механізацію цієї галузі вона стала найбільш прогресивною у високорозвинутих країнах. Птахівництво розвивається у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на споживача продукції та харчові відходи міст. Розводять курей, індиків, гусей, качок, гаг, страусів ему. Проте абсолютну більшість поголів’я становлять кури.

Існують яйценосні, м’ясні (бройлерні), загального користування, декоративні та бійцівські породи курей.

Іншими галузями тваринництва є шовківництво, бджільництво, конярство, оленярство, розведення верблюдів, хутрове звірівництво та інші.

Підготуйте інформацію про різні напрями розвитку вівчарства та птахівництва.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Які тенденції та чому спостерігаються у сучасному світі щодо зміни кількості працюючих та значення сільського господарства? 2. Як природні чинники впливають на спеціалізацію сільського господарства? 3. Які існують форми власності у сільському господарстві? Що таке аграрні відносини? 4. З яких виробництв складається сільське господарство? Порівняйте їх значення у країнах різних соціально-економічних типів. 5. Які основні групи сільськогосподарських культур вирощують у рільництві? 6. Назвіть приклади найвідоміших сільськогосподарських рослин з різних виробничих груп. 7*. Як міжнародна громадськість може вплинути на розв’язування проблем світового сільського господарства? У чому полягають задачі міжнародної організації ФАО?