КОРА́Н (з араб. – читання) – священна книга мусульман і перша писемна пам'ятка арабської літератури; збірка проповідей, обрядових і юридичних настанов, молитов, повчальних оповідей, притч тощо, з якими у формі «Божественних одкровень» виступав у Мецці й Медині 610–32 засн. ісламу Мухаммед (571–632).
Всі аяти Корану, але у вигляді окремих записів, були зібрані за рішенням першого праведного халіфа Абу Бакра. Цю роботу виконав Зайд ібн Сабіт і це зібрання зберігалося в одної з дружин пророка на ім'я Хафса та відоме як Коран Хавси.
Передумови появи тексту Корану Історичні джерела свідчать, що пророк Мухаммад виголошував окремі вірші, фрагменти Корану протягом 610–632 у містах Мецці й Медині. Однією з віроповчальних основ ісламу є віра в Коран як вічне й нестворене Слово Боже, передане пророку через архангела Джебраїла (Джібріла).
Іслам як релігія сформувався у VII столітті на Аравійському півострові, що пов'язано з життям і діяльністю пророка Магомета, який вважається посланцем Всевишнього, Його пророком, через якого людям було передано текст Корану (з араб. «аль-кур'ан» — «читання»).
бл. 570/71 в м. Мекка (нині місто в Саудівській Аравії).
Його здійснив магістрант релігієзнавства Національного університету «Острозька академія» Михайло Якубович. Михайло Якубович зацікавився священною книгою мусульман тоді, коли він знайомився з історією України 14-го століття.
Слово Коран зустрічається приблизно 70 разів у самому тексті, а інші назви та слова також кажуть, що посилаються на Коран. Мусульмани вважають Коран не просто богонатхненним, а буквальним …