Поліфонія

склад багатоголосної музики / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.

Поліфонію поділяють на:

• Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
• Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з’являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
• Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.

Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття — органуми. У XIII–XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV–XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Баха в XVII–XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Окремою, унікальною сторінкою була творчість Рейхи. Зокрема його 36 фуг (1803). Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Задерацький, Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)

Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.

Концепції поліфонії

При всьому різноманітті проявів поліфонії, основоположних принципів було кілька, які визначили дві різних концепції поліфонії. Ю. Євдокимова називає одну з них мелосною концепцією, іншу — комплементарно-контрапунктичною. У першій реалізується вихідна теза, пов’язана з мелодичним оформленням музичної думки, реально присутньої в творі, на її розвиток спрямовано увагу композитора. У другій концепції вихідна думка вводиться за допомогою невеликих символів (аж до одного звуку), тому вихідна теза розвивається в зовсім іншому звуковому просторі і іншому часі.

Література

• Демчишин, М. С. Підручник з поліфонії для студентів заочних відділень музично-педагогічних факультетів педінститутів по спеціальності 2119 “Вчитель музики і співів” [] / М.С. Демчишин; МО України. ІСДО. – Київ : ІСДО, 1996. – ; 20см. – ISBN 5-7763-4638-Х
• Евдокимова Ю.К. Многоголосие средневековья. X-XIV вв. М., 1983 (История полифонии, т.1).
• Федотов В.А. Начало западноевропейской полифонии. Владивосток, 1985.
• В. Фраёнов. Учебник полифонии, – М., 1987.

Посилання

• Підголосковий склад; Поліфонія // Українська музична енциклопедія . — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України , 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП» . — С. 211-213; 305-316
• Підголосок // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 214.

Проект “Поліфонія”: як відроджують українське пісенне багатоголосся

Україна зберегла унікальну для Європи народну пісенну традицію у селі. Щоб її дослідити, зберегти та передати наступним поколінням, 2014-го з’явився проект “Поліфонія”. За допомогою найсучаснішої техніки фольклористи фіксують пісенну спадщину й через інтернет-сайт презентують її усім зацікавленим: від музикантів-ентузіастів до науковців. Про те, що вдалося зробити за майже 5 років і що буде далі, розповіла координаторка проекту, заступниця директора Музею Івана Гончара, фольклористка Мирослава Вертюк

Анна Герич

Співочі експедиції Міклоша Бота

Зініціював проект Міклош Бот, угорський музикант та етнограф. Він розпочав експедиції, бо хотів пізнати народну українську традиційну музику. Шукав фольклористів, які допомогли б йому знайти найцікавіші села, фольклорні гурти, щоб зробити якісні записи пісень. Майже рік фіксував пісні сам, а потім познайомився з гуртом “Божичі”. Сусанна Карпенко та Ілля Фетисов допомагали йому, а далі вже було наше знайомство. “Наше”– це Музею Івана Гончара.

Міклош запропонував зафіксувати пісенну традицію у високій якості і, що особливо цінно, кожен голос – на різні мікрофони. У нас був досвід запису народних пісень, але технічні можливості мали обмежені. Приблизно 10 років тому я працювала в “чорнобильських експедиціях” на Поліссі. Вже тоді такі фольклористи, як Маргарита Скаженик, записували на окремі мікрофони різні голоси. Не окремих виконавців, а різні партії одного колективу, однієї пісні. І поширювати пісенну традицію та передавати наступним поколінням давно було в мріях наших музейників. Тож пропозиція Міклоша зрезонувала з нашими мріями, і ми охоче розділили його експедиційний маршрут.

Усі фото надала Мирослава Вертюк

У навчальні заклади та концертні холи

Вивчення пісень має стати частиною освітнього процесу, і у садочках, і у школах. Потрібно захистити і зберегти кафедри фольклористики та етномузикології в закладах вищої освіти. У тій же Грузії є навчальні проекти, де кожен голос народної пісні прописаний окремо. Там же створено 7 спеціальних регіональних центрів, у яких фіксують пісенну традицію, досліджують і випрацьовують методику майстер-класів, щоб її передавати. Грузинське багатоголосся також майже зникало, але завдяки системним зусиллям і програмам, спрямованим на збереження живої традиції, воно повернулося в родини. Я хочу, щоб нам також вдалося досягти таких результатів.

Сайт polyphonyproject.com є справжнім онлайновим архівом музичного фольклору, усі пісні – каталогізовані, мають докладний опис, вказані фольклористи, які їх записали. Слова, музика, голоси – у вільному доступі для всіх. Одне із головних завдань нашого архіву – створити прецедент відкритості матеріалів для вільного використання, безумовного абсолютного доступу для всіх митців, науковців та інших зацікавлених сторін. Тому ми самі промотуємо, рекламуємо й заохочуємо, щоб матеріали сайту використовувалися і в мистецьких проектах, і в наукових дослідженнях. Брати в нас дозволи не потрібно, лише на використання відео.

Але фіксація, дослідження і створення онлайнового архіву – це тільки перша частина проекту, друга – промоція української пісенної традиції у світі через її інтерпретацію спільно з митцями Угорщини, Франції та України. Від Угорщини участь беруть музиканти, а від Франції – театрали. Було кілька музичних проектів в Угорщині, Польщі і за підтримки Українського культурного фонду – концерт у Парижі. До осені заплановано ще кілька концертних програм у Європі.

У команді проекту майже 30 осіб

Над проектом працює відділ нематеріальної спадщини Музею Івана Гончара: фольклористи та спеціалісти інформаційного відділу, що займаються промоцією проекту. Музей також займається менеджментом проекту. З угорського боку – це ініціатор та керівник проекту Міклош Бот і розробник сайту, спеціаліст з питань ІТ Габор Гoрн. За два роки учасниками проекту “Поліфонія” стало чимало українських фольклористів й етномузикологів, оскільки до експедицій у кожен окремий регіон ми залучали місцевих фахівців, що спеціалізуються на вивченні першої регіональної традиції. Під кожним записом зазначено: хто записував пісні та розшифровував їх.

Наступна експедиція – на Західне Поділля. Для цього ми шукаємо партнерів і науковців, які будуть брати в ній участь. Наша команда достатньо динамічна, вона залежить від регіону, який досліджуємо. Приблизно 10 науковців постійно описують матеріали та готують їх до публікації.

На сайті – лише частина того, що вдалося зібрати. Багато матеріалів поки що перебувають у закритому архіві. Після закінчення проекту відкриємо доступ через Музей Івана Гончара. Сьогодні на сайті ви можете побачити 1 357 пісень. Це приблизно дві третини всіх записів, які ми зробили. Є ще значна частина, яку плануємо оприлюднити. Це переважно весільні пісні та кілька сотень пісень із Полісся та Слобожанщини.

Міні-студія, яка їздить від села до села

Міклош має експедиційне авто з великим багажним відділенням. Без перебільшення, це міні-студія, яка їздить від села до села, монтується і демонтується. План роботи ретельно розписуємо на місяць. Спершу досліджуємо ситуацію в селах, опрацьовуємо отриману інформацію, попереджаємо людей і лише після цього вирушаємо в експедицію. Кожного дня записуємо максимум одне село. Більше трьох годин вимагає монтування та демонтування студії.

Що більше ми їздимо в експедиції, то більше розуміємо: маємо ще краще і ще ретельніше готуватися до них. Намагаємося записати найстарших виконавців. У деяких селах є співочий колектив, який допомагає краще зберегти традиції, і є люди, які вже не беруть в ньому участі через поважний вік. Але раніше співали. І от саме вони та їхні знання особливо цінні для нас. Це люди, які ще пам’ятають давній репертуар і краще володіють традиційним стилем, манерою співу.

Якщо ми приїжджаємо без попередження, і люди не готуються до нашого приїзду, то, фактично, весь час запису йде на пригадування. З наукової точки зору процес пригадування – також цінний матеріал: як відтворюється текст, мелодія… Проте наша мета – зафіксувати певний зразок у максимально повному звучанні. Тому ми завжди кажемо людям про наш приїзд та завдання. Це занадто дороге задоволення їздити зі студією в експедиції-розвідки. У нас є чітка мета, тому маємо знати, куди їдемо і що плануємо записувати. Звичайно ж, бувають і приємні подарунки – згадана виконавцями пісня, яку ми не сподівалися почути.

Мисливці за багатоголоссям

Саме українське традиційне пісенне багатоголосся є унікальним для Європи, особливо Східної. Найбільше воно збереглося у селах Лівобережної України. Але традиція, яка побутує ближче до заходу країни, теж має свою, зовсім іншу цінність. Вже у процесі роботи над проектом виник намір фіксувати традицію на всій території України.

Спершу через технічні обмеження ми не записували коментарів виконавців, які зазвичай фіксуються у класичних фольклористичних сеансах. Але згодом зрозуміли їхню надзвичайну цінність і навіть почали робити спеціальні інтерв’ю. Довелося вдосконалювати загальну методологію записів. Не плануємо цих розмов давати на сайті, але, безумовно, науковцям ці матеріали будуть доступні. Це – не прозовий фольклор, а коментарі до пісень. Бо контекст їхнього виконання надзвичайно важливий для розуміння жанру, його суті, специфіки. Для того, щоб максимальна частина цього матеріалу могла бути відтворена у ХХІ столітті у шкільних навчаннях та у різних культурно-мистецьких проектах, – маємо фіксувати всі деталі.

Ми хочемо, щоб дослідники могли згодом більше відчувати це середовище, простір, у якому не лише побутують пісні, а й живуть ці люди. Це особливо цінують іноземці, які від початку проекту є нашою цільовою аудиторією. Так вони зможуть більше зрозуміти наших людей, їхнє мислення, відчуття світу, середовище, у якому побутує ця традиція.

Своє слово мають сказати й українські науковці

Культура кожного народу Європи, як і світу загалом, має свою самобутність та цінність. Важливо пізнавати їх і розуміти. Наразі Європа взагалі не розуміє, чим є українська пісенна традиція. Більшість презентацій української традиційної пісні у світі має кітчовий характер або ж узагалі далекі від правдивого її образу, глибини. Це переважно самодіяльні інтерпретації традиції у старій радянській стилістиці. Як наслідок, світ має досить викривлений образ про те, чим є українська пісенна традиція.

Угорські фольклористи зібрали багато колекцій пісень з усього світу. Але коли Міклош запитав, чи знають вони щось про українську традицію, відповіли, що мало. Але західні регіони України вони таки досліджували. Згодом Міклош робив кілька презентацій для Угорської академії наук, а також для угорських студентів на підставі зібраних проектних матеріалів.

Характерна для Лівобережжя традиція багатоголосся переважно невідома світові. Тому головне – дати європейцям можливість її чути. На мою думку, завдяки проекту “Поліфонія” можна пізнати, як звучить правдива українська пісенна традиція. З відгуків відвідувачів наших ресурсів ми бачимо, що така подача є близькою і зрозумілою для сучасного світу. Угорців, наприклад, менше цікавить сольний спів, який побутує на Поділлі й у Карпатах. Він їм близький і більш зрозумілий, бо подібний до їхньої угорської традиції. А ось розлога степова, лівобережна лірика викликає інтерес і захоплення. Було б добре, якби українські науковці більше інтегрувалися в міжнародну наукову комунікацію і сказали своє слово про українську поліфонію.

Записи за зачиненими дверима

Щоб почати рятувати пісенне багатоголосся, нам треба усвідомити, яка це величезна цінність. Ми не розуміємо цього тільки тому, що дихаємо цими піснями, як повітрям. Нам видається, що їх багато, що вони довкола нас, а насправді найцінніший, найунікальніший пласт цієї традиції зникає на наших очах. І навіть ті жінки, які володіли давнішою традицією, підо впливом телебачення дуже швидко замінили свій репертуар на більш уніфіковані телевізійні зразки.

У більшості сіл, на превеликий жаль, сьогодні дуже захоплено будуть співати пісень про лісапед або відтворювати загальновідомі зразки, абсолютно не усвідомлюючи і не оцінюючи своїх. Бо їм нема кому розказати, що саме вони є носіями унікальної традиції. Як не прикро, телевізор витісняє унікальну культуру. Тому перше наше завдання – розповісти про цінність цієї пісенної традиції її носіям, бо вони ще, Богу дякувати, є. Друге – самим українцям допомогти максимально це усвідомити. Це все дуже співзвучне з питанням мови. У селах, на жаль, часто побутують такі висловлювання: якщо ти співаєш, то ти або п’яний, або хворий. Нам іноді доводилося за зачиненими дверима вмовляти жінок співати, бо вони бояться, що це почують сусіди. Це посіяні комплекси, які до сьогодні не подолані.

Тому наше завдання – розробити освітні програми та впровадити їх, щоб цю традицію успадкувати. Угорці у період вмирання народної пісні в селі передали її перспективу містові. Цей процес ми можемо спостерігати і в Україні. Але це відбувається тільки в найбільших містах, де є формальні чи неформальні осередки молоді, які цікавляться традицією, її відтворюють, досліджують. Проте цього недостатньо, щоб цей елемент спадщини був на рівні держави захищений, маємо створити спеціальну комплексну програму.