Кому на Руси жить хорошо

В каком году — рассчитывай, В какой земле — угадывай, На столбовой дороженьке Сошлись семь мужиков: Семь временнообязанных, Подтянутой губернии, Уезда Терпигорева, Пустопорожней волости, Из смежных деревень: Заплатова, Дырявина, Разутова, Знобишина. Горелова, Неелова — Неурожайка тож, Сошлися — и заспорили: Кому живется весело, Вольготно на Руси? Роман сказал: помещику, Демьян сказал: чиновнику, Лука сказал: попу. Купчине толстопузому! — Сказали братья Губины, Иван и Митродор. Старик Пахом потужился И молвил, в землю глядючи: Вельможному боярину, Министру государеву. А Пров сказал: царю. Мужик что бык: втемяшится В башку какая блажь — Колом ее оттудова Не выбьешь: упираются, Всяк на своем стоит! Такой ли спор затеяли, Что думают прохожие — Знать, клад нашли ребятушки И делят меж собой. По делу всяк по своему До полдня вышел из дому: Тот путь держал до кузницы, Тот шел в село Иваньково Позвать отца Прокофия Ребенка окрестить. Пахом соты медовые Нес на базар в Великое, А два братана Губины Так просто с недоуздочком Ловить коня упрямого В свое же стадо шли. Давно пора бы каждому Вернуть своей дорогою — Они рядком идут! Идут, как будто гонятся За ними волки серые, Что дале — то скорей. Идут — перекоряются! Кричат — не образумятся! А времечко не ждет. За спором не заметили. Как село солнце красное, Как вечер наступил. Наверно б ночку целую Так шли — куда не ведая, Когда б им баба встречная, Корявая Дурандиха, Не крикнула: «Почтенные! Куда вы на ночь глядючи Надумали идти. » Спросила, засмеялася, Хлестнула, ведьма, мерина И укатила вскачь. «Куда. » — Переглянулися Тут наши мужики, Стоят, молчат, потупились. Уж ночь давно сошла, Зажглися звезды частые В высоких небесах, Всплыл месяц, тени черные Дорогу перерезали Ретивым ходокам. Ой тени! тени черные! Кого вы не нагоните? Кого не перегоните? Вас только, тени черные, Нельзя поймать — обнять! На лес, на путь-дороженьку Глядел, молчал Пахом, Глядел — умом раскидывал И молвил наконец: «Ну! леший шутку славную Над нами подшутил! Никак ведь мы без малого Верст тридцать отошли! Домой теперь ворочаться — Устали — не дойдем, Присядем, — делать нечего. До солнца отдохнем. » Свалив беду на лешего, Под лесом при дороженьке Уселись мужики. Зажгли костер, сложилися, За водкой двое сбегали, А прочие покудова Стаканчик изготовили, Бересты понадрав. Приспела скоро водочка. Приспела и закусочка — Пируют мужички! Косушки по три выпили, Поели — и заспорили Опять: кому жить весело, Вольготно на Руси? Роман кричит: помещику, Демьян кричит: чиновнику, Лука кричит: попу; Купчине толстопузому, — Кричат братаны Губины. Иван и Митродор; Пахом кричит: светлейшему Вельможному боярину, Министру государеву. А Пров кричит: царю! Забрало пуще прежнего Задорных мужиков, Ругательски ругаются, Не мудрено, что вцепятся Друг другу в волоса. Гляди — уж и вцепилися! Роман тузит Пахомушку, Демьян тузит Луку. А два братана Губины Утюжат Прова дюжего, — И всяк свое кричит! Проснулось эхо гулкое, Пошло гулять-погуливать, Пошло кричать-покрикивать, Как будто подзадоривать Упрямых мужиков. Царю! — направо слышится, Налево отзывается: Попу! попу! попу! Весь лес переполошился, С летающими птицами, Зверями быстроногими И гадами ползущими, — И стон, и рев, и гул! Всех прежде зайка серенький Из кустика соседнего Вдруг выскочил, как встрепанный, И наутек пошел! За ним галчата малые Вверху березы подняли Противный, резкий писк. А тут еще у пеночки С испугу птенчик крохотный Из гнездышка упал; Щебечет, плачет пеночка, Где птенчик? — не найдет! Потом кукушка старая Проснулась и надумала Кому-то куковать; Раз десять принималася, Да всякий раз сбивалася И начинала вновь. Кукуй, кукуй, кукушечка! Заколосится хлеб, Подавишься ты колосом — Не будешь куковать! 1 Слетелися семь филинов, Любуются побоищем С семи больших дерев, Хохочут, полуночники! А их глазищи желтые Горят, как воску ярого Четырнадцать свечей! И ворон, птица умная. Приспел, сидит на дереве У самого костра. Сидит да черту молится, Чтоб до смерти ухлопали Которого-нибудь! Корова с колокольчиком, Что с вечера отбилася От стада, чуть послышала Людские голоса — Пришла к костру, уставила Глаза на мужиков. Шальных речей послушала И начала, сердечная, Мычать, мычать, мычать! Мычит корова глупая, Пищат галчата малые. Кричат ребята буйные, А эхо вторит всем. Ему одна заботушка — Честных людей поддразнивать, Пугать ребят и баб! Никто его не видывал, А слышать всякий слыхивал, Без тела — а живет оно, Без языка — кричит! Сова — замоскворецкая Княгиня — тут же мычется, Летает над крестьянами, Шарахаясь то о землю, То о кусты крылом. Сама лисица хитрая, По любопытству бабьему, Подкралась к мужикам, Послушала, послушала И прочь пошла, подумавши: «И черт их не поймет!» И вправду: сами спорщики Едва ли знали, помнили — О чем они шумят. Намяв бока порядочно Друг другу, образумились Крестьяне наконец, Из лужицы напилися, Умылись, освежилися, Сон начал их кренить. Тем часом птенчик крохотный, Помалу, по полсаженки, Низком перелетаючи, К костру подобрался. Поймал его Пахомушка, Поднес к огню, разглядывал И молвил: «Пташка малая, А ноготок востер! Дыхну — с ладони скатишься, Чихну — в огонь укатишься, Щелкну — мертва покатишься, А все ж ты, пташка малая, Сильнее мужика! Окрепнут скоро крылышки, Тю-тю! куда ни вздумаешь, Туда и полетишь! Ой ты, пичуга малая! Отдай свои нам крылышки, Все царство облетим, Посмотрим, поразведаем, Поспросим — и дознаемся: Кому живется счастливо, Вольготно на Руси?» «Не надо бы и крылышек. Кабы нам только хлебушка По полупуду в день. — И так бы мы Русь-матушку Ногами перемеряли!» — Сказал угрюмый Пров. «Да по ведру бы водочки», — Прибавили охочие До водки братья Губины, Иван и Митродор. «Да утром бы огурчиков Соленых по десяточку», — Шутили мужики. «А в полдень бы по жбанчику Холодного кваску». «А вечером по чайничку Горячего чайку. » Пока они гуторили, Вилась, кружилась пеночка Над ними: все прослушала И села у костра. Чивикнула, подпрыгнула И человечьим голосом Пахому говорит: «Пусти на волю птенчика! За птенчика за малого Я выкуп дам большой». — А что ты дашь? — «Дам хлебушка По полупуду в день, Дам водки по ведерочку, Поутру дам огурчиков, А в полдень квасу кислого, А вечером чайку!» — А где, пичуга малая, — Спросили братья Губины, — Найдешь вина и хлебушка Ты на семь мужиков? — «Найти — найдете сами вы, А я, пичуга малая, Скажу вам, как найти». — Скажи! — «Идите по лесу, Против столба тридцатого Прямехонько версту: Придете на поляночку. Стоят на той поляночке Две старые сосны, Под этими под соснами Закопана коробочка Добудьте вы ее, — Коробка та волшебная: В ней скатерть самобранная, Когда ни пожелаете, Накормит, напоит! Тихонько только молвите: „Эй! скатерть самобранная! Попотчуй мужиков!“ По вашему хотению, По моему велению, Все явится тотчас. Теперь — пустите птенчика!» — Постой! мы люди бедные, Идем в дорогу дальную. — Ответил ей Пахом. — Ты, вижу, птица мудрая, Уважь — одежу старую На нас заворожи! — — Чтоб армяки мужицкие Носились, не сносилися! — Потребовал Роман. — Чтоб липовые лапотки Служили, не разбилися, — Потребовал Демьян. — Чтоб вошь, блоха паскудная В рубахах не плодилася, — Потребовал Лука. — Не прели бы онученьки. — Потребовали Губины. А птичка им в ответ: «Все скатерть самобранная Чинить, стирать, просушивать Вам будет. Ну, пусти. » Раскрыв ладонь широкую, Пахом птенца пустил. Пустил — и птенчик крохотный, Помалу, по полсаженки, Низком перелетаючи, Направился к дуплу. За ним взвилася пеночка И на лету прибавила: «Смотрите, чур, одно! Съестного сколько вынесет Утроба — то и спрашивай, А водки можно требовать В день ровно по ведру. Коли вы больше спросите, И раз и два — исполнится По вашему желанию, А в третий быть беде!» И улетела пеночка С своим родимым птенчиком, А мужики гуськом К дороге потянулися Искать столба тридцатого. Нашли! — Молчком идут Прямехонько, вернехонько По лесу по дремучему, Считают каждый шаг. И как версту отмеряли, Увидели поляночку — Стоят на той поляночке Две старые сосны. Крестьяне покопалися, Достали ту коробочку, Открыли — и нашли Ту скатерть самобранную! Нашли и разом вскрикнули: «Эй, скатерть самобранная! Попотчуй мужиков!» Глядь — скатерть развернулася, Откудова ни взялися Две дюжие руки, Ведро вина поставили, Горой наклали хлебушка, И спрятались опять. «А что же нет огурчиков?» «Что нет чайку горячего?» «Что нет кваску холодного?» Все появилось вдруг. Крестьяне распоясались, У скатерти уселися. Пошел тут пир горой! На радости целуются, Друг дружке обещаются Вперед не драться зря, А с толком дело спорное По разуму, по-божески. На чести повести — В домишки не ворочаться, Не видеться ни с женами. Ни с малыми ребятами, Ни с стариками старыми, Покуда делу спорному Решенья не найдут, Покуда не доведают Как ни на есть доподлинно: Кому живется счастливо, Вольготно на Руси? Зарок такой поставивши, Под утро как убитые Заснули мужики.

“Кому на Русі жити добре” – характеристика героїв

Дивовижна кількість різних героїв має поема Миколи Олексійовича Некрасова “Кому на Русі жити добре”. Характеристика героїв твору показує широку палітру людських якостей.

Система образів дуже скрупульозно продумана автором. Кожен герой має своє символічне значення.

Характеристика та аналіз героїв поеми “Кому на Русі жити добре”

Головні і другорядні герої з різних сторін свого соціального становища показують, як на них вплинуло скасування кріпосного права і які випробування піднесла.

Головні герої – це сім подорожуючих селян. Серед них постає суперечка про те, хто насправді щасливий, в чому щастя полягає. Вони вирішують об’єднатися і разом знайти відповідь на це хвилююче питання.

Некрасов не дає докладного опису кожному головному персонажу, на відміну від другорядних. Він дає загальну на всіх подорожніх характеристику.

Можливо зроблено це навмисно, щоб показати, що у селян більше спільного, ніж індивідуального.

Головні дійові особи

Основні герої поеми -7 подорожуючих селян, вони дуже схожі загальним портретом і долею.

При читанні» Кому на Русі жити добре”, здається, що це і не сім чоловік, а один цілісний герой. Він невибагливий в їжі, одязі, любить свою дружину і дітей, працьовитий.

Головні персонажі поеми, їх характеристика та аналіз:

• Дем’ян – сам навчився читати по складах, прості слова йому даються легко, але «мудровані заголовки» йому не піддаються. Через персонажа автор показує, що навіть звичайний селянський народ хоче здобувати освіту і прагне до знань.
• Лука – впертий, багато розмовляє, дурнуватий. Відомо, що в недалекому минулому він близько трьох років працював у попа. Автор порівнює його з млином: махає і жестикулює руками, здається, ніби хоче злетіти, але не виходить. В цьому і полягає замкнуте коло, в якому живуть селяни: їм би хотілося змінити своє життя, але слово потойбічної людини, вище їх за статусом, закриває для них двері. Можливо, тепер все зміниться, зі скасуванням кріпосного права.
• Роман – про нього нічого невідомо. Можливо він уособлює становище селян в суспільстві, де до їх індивідуальності і особистості нікому немає діла. Вони безликі.
• Брати Іван і Митродор Губіни – один названий звичайним ім’ям, інший – рідкісним. Можливо, це примха і розвага господарів. Брати до напівсмерті п’ють, можуть випити кожен відро алкоголю. Люблять коней. У них показана риса селян-любителів випити.
• Пахом Онисимич – Старий, бджоляр. Автор порівнює старого з розумними бджолами. Є серед селян багато розумних. Вік Пахома вказує на його досвідченість, догадливість і мудрість.
• Пров – серйозний, мовчазний, терплячий і похмурий. Справжній богатир, якого здолати можна, тільки навалившись оравою. Представляє фізичну силу і працьовитість. Селянам доводиться до смерті працювати, щоб жити.

У широкому плані всі сім героїв мають в собі риси, властиві всім селянам.

Другорядні персонажі

Опис і моральні якості характеризують цілий стан в кожному персонажі.

Другорядними героями поеми “Кому на Русі жити добре” є:

• Князь Утятин – Последиш) – літня людина, вижив з розуму. Його схопив удар після того, як він дізнався про скасування кріпосного права. Йому не хочеться втрачати владу над селянами. Спадкоємці князя просять селян йому підіграти, ніби вони кріпаки, так не хочуть втратити спадщину. Обіцяють натомість дати селянам луки і заплатити за кожен химерний вчинок старого.
• Іпат – один зі старих відданих слуг князя Утятина. Навіть після скасування кріпацтва, залишається холопом при пана. Як тільки князь не знущається над ним: запрягає замість коня, кидає в ополонку взимку, переїжджає санями.
• Влас – старий, селянин при Качатині. Саме він розповідає мандрівникам про дивного князя і його відданого холопа Іпата. Щоб допомогти спадкоємцям Утятина, прикидається з іншими селянами. Заради цього кидає роботу мирським старостою.
• Клим Лавін – селянин, хитрий, грамотний мужик. Інші селяни не любили його за те, що водив дружбу з циганами, пив і любив байдикувати. Бував у Москві, Сибіру та Петербурзі.
• Корчагіна Мотрона Тимофіївна – жінка, селянка, їй 38 років, красива, з великими очима. Подорожні вважають, що вона щаслива людина. Однак це не так, дитинство у неї було хороше і щасливе, але після заміжжя все змінилося. Родичі чоловіка її ображали, вона перенесла смерть маленької дитини, яка померла з вини чоловіка.
• Яким – селянин, працьовитий, чесний, все розуміє. У ньому переважає духовність, він розуміє прекрасне, прикрашає будинок красивими картинками, які при пожежі насамперед рятує. Може постояти за себе та інших, справедливий.
• Єрміл Гірін – справедливий, розуміє і чесний мужик, поважаємо серед селян.
• Дід Савелій – Старий богатир, добрий чесний, справедливий. Йому 107 років, з них 40 років поневірявся по каторгах і посиланнях. Не ладнає зі своєю сім’єю, вважає себе винним за загибель правнука – сина Мотрони Корчагіної.
• Агап Петров – грубіян, непокладистий. Коли господар зловив його, що ніс колоду з хазяйського двору, зірвався і грубо висловився про реальне «добровільне рабство», в якому він задіяний. Заспокоїли його тільки напоївши, наступного дня він помирає.
• Поміщик Шалашников – військовий. Злий. Коли селяни не платили йому оброк, силою вибивав його з них. Загинув у бою.
• Гаврило Афанасьич Оболт-Оболдуєв – дворянин. Не працює, живе за чужий рахунок. Шкодує про минулий час. Любить випити і згадувати минулі часи, коли селяни по праву належали йому, а він ними командував і відчував себе і богом, і царем в одній особі.
• Поп – священнослужитель. Щиро вважає, що людина щаслива, якщо він багатий, не заплямована його честь і живе в спокої. Мріє про таке життя. Його обтяжує його становище, тим більше, що народ не любить служителів церкви. Його дохід залежить від рівня життя селян, до його інтересів, щоб селяни жили багатшими.
• Пан Глуховський – багатий і знатна людина, дуже злий. Збочений грішник, любить мучити і катувати, одержимий ласолюбством.
• Гриша Добросклонов – молодий хлопець, селянин, семінарист. Родом з бідної сім’ї, людина світу і прогресивного майбутнього. Роботяга, любить складати пісні про щастя, які співає оточуючим.
• Павлуша Веретенников – збирає народний фольклор. Головні герої зустрічають його на сільському ярмарку.

Некрасов приступив до створення поеми «Кому на Русі жити добре» через короткий час після скасування кріпосного права. Метою написання поеми було коротко показати, що дав закон про скасування кріпацтва кожному верству населення. Але ідея твору залишилася незавершеною.

Тільки два героя-піп і поміщик встигли розповісти про своє життя до і після прийняття закону. Некрасову завадили цензура і затяжна хвороба виконати задуманий план.

Якби не ці обставини, можливо герої дійшли б і до царя в пошуках щасливої людини. Попри це, твір актуальний і улюблений досі, розпався на цитати і поширився в повсякденній розмовній мові.