Хакатони для громад: що це таке і в чому їх користь для суспільства

Вважаєте, що покращення життя громад — це завдання лише для органів місцевої влади та соціальних структур? Давайте разом спростуємо цю думку. Бо насправді позитивні зміни в суспільстві починаються з дій небайдужих громадян, які готові їх впроваджувати. Як саме?

Наприклад, взяти участь у хакатоні чи конкурсі для громад, запропонувати власну ідею, виграти грантову підтримку і своїм проєктом вирішити нагальну суспільну проблему. Розповідаємо, як це все працює на прикладі цьогорічного хакатону для розвитку безпечних громад на сході України Hack for Locals 3.0.

Що таке хакатони для громад?

Хакатон — це захід, під час якого команди спеціалістів та спеціалісток шукають вирішення конкретної проблеми та створюють інноваційні проєкти за обмежений час. Перші хакатони організовували ІТ-розробники, звідси і назва “хакатон”: хакер + марафон. Проте нині хакатони вже давно вийшли за межі ІТ-сфери.

Хакатони для громад об’єднують небайдужих громадян, які розробляють ідеї, спрямовані на покращення різних аспектів громадського життя. Мета таких заходів — привернути увагу суспільства до нагальних проблем, заохотити людей бути проактивними, надати їм ґрунтовний фідбек щодо життєздатності їхніх ідей, скерувати в потрібному напрямку. Для цього з учасниками працюють ментори — досвідчені експерти з різних галузей, які підтримують команди і дають практичні поради з розвитку проєктів.

Не менш важливим є безпосереднє спілкування між учасниками, обмін досвідом, кооперація між командами. Найкращі ж проєкти отримують фінансування на реалізацію.

Прикладом такого заходу є Hack for Locals — щорічний хакатон для розвитку безпечних громад на сході України. Цьогоріч його організували платформа кар’єрного розвитку Happy Monday та агентство інновацій Center42 в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру. У зв’язку з карантинними обмеженнями Hack for Locals 3.0 пройшов в онлайні, а до участі в заході долучилися понад 400 осіб з усіх областей України.

Які рішення шукали цього року?

Традиційна тема хакатону — громадська безпека та соціальна згуртованість. Утім, кожного року учасникам хакатону пропонують фокусуватися на певній проблематиці. Відтак, вже третій Hack for Locals 3.0: “Спільно проти насильства”, який тривав 26-28 листопада, було приурочено до Глобальної ініціативи “16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства”. Команди шукали інноваційні рішення, які допоможуть подолати проблему насильства на трьох рівнях: вдома, у громаді та в суспільстві.

Чим зумовлено вибір саме цього напряму пошуку рішень, пояснила Постійна представниця ПРООН в Україні Дафіна Ґерчева: “ У сучасному світі не повинно бути місця насильству. Всі люди, без винятку, заслуговують жити в мирі, без страху та нужди, з упевненістю, що їхнє життя у безпеці та що вони мають достатньо можливостей для розвитку власного потенціалу.

Ідеї та розробки, запропоновані на хакатоні, допоможуть Україні боротися та запобігати всім формам насильства проти дітей, жінок і чоловіків. Найкращі ідеї стануть відомі в усьому світі завдяки мережі представництв та програм ПРООН у понад 170 країнах і територіях”.

Учасники пропонували багато інноваційних технологічних рішень , зокрема чатбота для оперативного реагування на прояви гендерно зумовленого та домашнього насильства; мобільний застосунок для протидії булінгу; гейміфікований онлайн-квест, спрямований на популяризацію безпечних стосунків; мобільний застосунок-симулятор свідомого батьківства; розумний пристрій для визначення агресії за голосом та емоціями.

А також цікаві просвітницькі ініціативи, такі як молодіжний театр-форум для просування цінностей ненасильницької комунікації; консультації з психологом через голосові повідомлення; відеокурс самозахисту для жінок та дівчат від ймовірних загроз їхньому життю і здоров’ю; простір для кінорефлексії та коучингу в змішаному форматі; сайт із подкастом та статтями для ВПО і родичок військовослужбовців; серія просвітницьких роликів для соціальної мережі Тік-Ток.

Які проєкти перемогли?

З 50-ти команд 35 потрапило у півфінал і 12 — у фінал, 4 команди стали переможцями та отримали гранти у розмірі до 15 000 доларів від Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Саме вони будуть реалізовувати свої проєкти у партнерстві з громадами Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Перше місце посіла команда “v-checkers” із проєктом інноваційної розважально-просвітницької відеогри “Violence Checker”, у якій гравець стає свідком різноманітних проявів насильства і, щоб пройти на наступний рівень, повинен обрати правильний варіант вирішення проблеми.

На другій позиції команда “Et cetera” , яка презентувала проєкт гри “Крок” для школярів 5-9 класів, де за допомогою казкотерапевтичних методик діти зможуть навчатися запобігати та протистояти проявам насильства онлайн та офлайн.

Третє місце розділили між собою команда “IT-Battalion” із проєктом чатботу для військових “Додаток для протидії сексуальному насильству”, який анонімно надає інформаційну, психологічну та юридичну підтримку у соцмережах, та команда “Girls_Power” із проєктом гейміфікованого онлайн-квесту “Живи без ілюзій”, місія якого допомогти гравцям подолати насильство та вийти із токсичних стосунків.

У чому важливість таких подій для суспільства?

Реалізація проєктів переможців допомагає зробити життя громад безпечнішим і бодай на крок наближає до подолання глобальних суспільних проблем на загальнонаціональному рівні та особливо на сході України, де громади зараз найбільше потребують підтримки.

А для тих учасників, чиї проєкти не отримують фінансування, хакатон все одно стає майданчиком для розвитку власної ідеї. Тут інноватори здобувають нові знання, зав’язують корисні знайомства, обмінюються досвідом. Багато команд, отримавши якісний фідбек від менторів і оцінку свого рішення від журі, продовжують роботу над проєктами та втілюють їх у життя власними силами або залучаючи інвесторів.

Головне завдання хакатону — показати, що розвиток безпечного суспільства — це не лише обов’язок влади, а й відповідальність кожного громадянина, що можна бути корисним суспільству і використовувати свої знання й навички для допомоги іншим. Це важливо, адже в Україні багато розумних і проактивних людей, чиї рішення можуть стати рушієм важливих суспільних змін, варто їх лише підштовхнути та підтримати.

Для довідки:

Hack for Locals 3.0: “Спільно проти насильства” організовано платформою кар’єрного розвитку Happy Monday та агентством інновацій Center42 в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу та урядів Данії, Королівства Нідерландів, Швейцарії та Швеції.

Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують дванадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз, Європейський інвестиційний банк, Посольство США в Україні, а також уряди Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.

У міста є я. Як навчити дітей бути частиною громади й впливати на рішення

Уявіть, що на уроках діти розробляють нові туристичні маршрути для іноземної делегації, створюють інфографіку для сусідів із закликом економити воду, проводять енергоаудит будівлі школи й вчаться подавати проєкти для отримання громадського бюджету.

А ще грають у вибори, обираючи різні ролі: одні – кандидати в мери, які виголошують обіцянки, інші – виборці, які визначають найкращого кандидата. А “виборча комісія” відповідальна за підрахунок голосів і оголошення результатів чесних виборів.

Тобто учні обігрують ситуації з реального життя, що в майбутньому допоможе їм краще розуміти, як відбуваються ті чи інші процеси в громаді й державі загалом, брати в них участь, бути відповідальними – й змінювати своє місто чи село.

Усе це можна втілити, впроваджуючи спеціальну навчальну програму-гру, розроблену на основі книжки “У міста є я”. Гру “У міста є я. Версія: Луцьк” розробили авторка книжки Ірина Озимок і ГО “Ефект дитини”.

“Сьогодні доросла я спостерігаю, як важко створити ОСББ, обстоювати зелені насадження чи виборювати доступність у місті. Але нас ніхто не вчив, як треба поводитися з містом, і як воно має поводитися з нами. А нове покоління небайдужих мешканців має всі шанси спільно створювати якісне та комфортне середовище”, – каже Ірина Озимок.

“Нова українська школа” розповідає про те:

• як у Луцьку впроваджують спеціальну навчальну програму-гру та як у цьому допомогла книжка;
• чого вдалося досягти;
• як інші школи можуть узяти участь в ініціативі.

ЯК ВСЕ ПОЧАЛОСЯ Й БІЛЬШЕ ПРО ГРУ

Перед пілотуванням гри в школах юні лучани зустрілися з мером міста. Вони ставили очільнику запитання про те, як функціонує місто, а в сесійній залі “попрацювали” в ролі місцевих депутатів. Діти пропонували зрілі та важливі зміни, що можна впровадити в Луцьку.

Зустріч Луцького міського голови з учнями. Фото: Світлана Солтисюк

Наприклад, збільшити озеленення, зробити безпечні пішохідні переходи, більше працювати з інклюзією, сортувати й компостувати сміття, організувати притулки для тварин.

“Тоді ми вкотре усвідомили, що в дітей дуже цінні та прикладні ідеї, що відображають потреби всієї громади. Залишилося ще навчити їх це впроваджувати. Адже розвиток проєктного мислення, командної роботи, комунікаційних навичок й аргументації – теж завдання школи”, – розповідає Ірина Озимок.

Подія була частиною серії регіональних зустрічей дітей з міськими головами, що відбувалися влітку за організації Western NIS Enterprise Fund. Фонд підтримує низку освітніх проєктів, адже вважає найкращою інвестицію в людей.

У вчителів була своя програма – лекторій з урбаністики. Урбаністика – нова шкільна дисципліна, впевнено працювати з якою хотіли допомогти педагогам. Адже для того, щоб якісно пояснити учням, як працюють правила міської зональності чи принципи безбар’єрності, педагоги мають почути це від експертів галузі.

Лекторій для вчителів. Фото: Світлана Солтисюк

Після цього почалося впровадження гри.

Це – повноцінний курс із 10 уроків. У кожному продумані інтерактиавні завдання, як-от прослухати подкаст, переглянути відео та попрацювати в команді. Гра відповідає принципам та підходам НУШ, її можна інтегровувати в різні предмети або створити окремий урок чи позакласне заняття.

За словами голови громадської організації “Ефект дитини” і співавторки гри Анни Ольхової, гру створили, щоби розвинути в дітей “м’які навички”. Вони виконують дорослі завдання, з якими щодня працюють фахівці міських рад, комунальних служб, громад в Україні.

За основу взяли метод case study (занурення та вивчення конкретної справи з реального світу). Метод застосовують, як правило, у вищих навчальних закладах Європи та США.

Книжка містить чимало прикладів із різних міст світу й демонструє юним українцям, що таке глобалізація. Водночас “У міста є я. Версія: Луцьк” адаптована до місцевих реалій, аби дати можливість дітям прожити реалістичний досвід і зрозуміти, що таке дитяча участь і які саме інструменти в них є вже сьогодні.

“Так, гра більш реалістична та захоплива для дітей, адже все – по-справжньому. Вона містить приклади із життя лучан – ми збирали матеріали з місцевих медіа й спілкувалися з міськими жителями, – ділиться Анна. – Детальне вивчення проблем конкретної громади – це родзинка гри, яку ставила собі за мету Ірина під час створення “У міста є я”. Книга захопила і дітей, і вчителів, і що важливо – батьків. Така командна робота часто звучить у контексті НУШ – і ми її досягнули”.

Гімназія №4. Фото надане школою

ПРО ВІДГУКИ Й РЕЗУЛЬТАТИ

У пілотному проєкті взяли участь:

1. Луцька гімназія №4 імені Модеста Левицького;
2. Гімназія №14 імені Василя Сухомлинського;
3. Луцька спеціалізована школа №1;
4. Луцький ліцей №27 Луцької міської ради;
5. Дошкільний навчальний заклад №10 “Волиняночка”.

Педагоги отримали методологію проведення гри, але могли обрати, як інтегрувати її у навчання. Так, деякі школи домовилися з батьками про окремий 6-й урок раз на тиждень. Інші інтегрували методологію у предмет “Я досліджую світ”, дехто займався на заняття групи подовженого дня. А хтось із дітей навіть пропонував читати книжку на уроці української мови.

Відгук учениці. Фото надала Ірина Озимок

Тепер учителі зізнаються, що діти запитують, коли буде наступний урок, стають сміливішими у висловлюваннях і спілкуванні між собою, можуть не погоджуватися з думкою іншого, але аргументують свою і з повагою ставляться до думок інших.

“Коли ми писали лист меру, діти озвучували свої побажання щодо змін у місті: майданчики, освітлення, навіть спеціальний транспорт для екскурсій. Також ми долучили батьків до уроку про бюджет – запросили тата-депутата, який детально розповів про видатки і був здивований, скільки запитань у дітей.

А ще дітям сподобалася роль містопланувальників – вони малювали плани міста. Й оскільки діти живуть у різних районах, вони дуже доповнювали одне одного. Єдине зауваження – радила б розтягнути програму на рік, бо ми глибоко вникаємо в кожну тему”, – ділиться враженнями вчителька Луцької спеціалізованої школи №1 Лариса Мартинюк.

Відгук учениці. Фото надала Ірина Озимок

Вчителька Луцької гімназії №4 Аліна Лихач додає, що для розгляду однієї теми й занурення в неї треба 2-3 уроки. Перший – аби попрацювати з книжкою та повторити теоретичну базу. Другий – для практичних завдань за методологією, а третій – для доопрацювань і підсумків.

Усі вчителі потребують більше часу для програми. Кажуть, що таке навчання викристалізовує в дітей розуміння, що ми всі не живемо окремо, а залежимо від поведінки одне одного. Завдяки проєкту діти, батьки й учителі зближуються й розуміють, що мають бути частиною суспільства.

“Тему влади міста ми опрацьовували з учнівським самоврядування, батьки допомагали дітям готувати передвиборчі кампанії, надсилали нам фото. Це дуже зблизило дорослих з дітьми.

А в межах теми транспорту хтось запропонував безплатний громадський транспорт. Діти почали обговорювати, де ж тоді брати гроші на пальне і на зарплати водіїв. Вони не просто навмання придумували поради, а аргументували їх і досліджували”, – розповідає вчителька.

Ще одна школа ділиться, що після опрацювання теми про сміття діти почали робити більше зауважень одне одному, та ще й сусідньому класу. Вони розповідають, як прибирають публічні місця, бо хочуть повертатися в чистий парк. Також знають цінність участі в наповненні бюджету: адже можна купити дороге авто, але їздити розбитою дорогою.

Гімназія №4. Фото надане школою

Ірина Озимок розповідає, що Луцька міська рада залишається активною впродовж впровадження програми в школах. А на завершення навчання в травні 2022 року планують зустріч із департаментами, щоб оцінити проєкти та доробки юних жителів.

“Це – спосіб сказати дітям, що місто належить усім, ознайомити з найважливішими артеріями міста, зуміти пояснити взаємодію і комунікацію між усіма та найголовніше – по-іншому показати дітям місто, у якому вони живуть, – каже заступниця міського голови Ірина Чебелюк.

Програма презентує новітній підхід, інтегроване навчання, цікавий пізнавальний екскурс у світ навчання та можливість для дітей впливати на життєдіяльність міста. Пишаємося, що саме наше місто Ірина Озимок обрада для презентації та впровадження роботи зі школярами. Корисно, важливо, дієво і надзвичайно необхідно для дітей Луцької територіальної громади”.

Відгук учня. Фото надала Ірина Озимок

ЯК ДОЛУЧИТИСЯ ІНШИМ МІСТАМ

“Досвід луцьких шкіл та садочків показав, що, проживаючи історії дорослого життя у місті, приміряючи професії та навчаючись ухвалювати важливі рішення разом, маленькі мешканці міст поважатимуть їх та ставитимуться відповідально до середовища, яке самі ж будуть. А ще точно ділитимуться захопливими враженнями з батьками, – говорить Ірина Озимок.

Так, книжка стане в пригоді для дітей і для дорослих. Тому я вірю, що відповідальності за місто можна навчити в школі. І чим більше таких шкіл долучаться, тим більші шанси на подальший розквіт в українських містах”.

Гімназія №14. Фото надане школою

Як долучитися до ініціативи іншим містам:

1. Зібрати список шкіл, які бажають долучитися і впроваджувати методологію на основі книжки в навчальній програмі.
2. Подати запит на електронну адресу [email protected] .
3. Пройти спеціальний онлайн-тренінг від авторів методології щодо її впровадження в школі.
4. Закупити книжки для класу та почати впроваджувати програму.
5. Для ефективнішого навчання можна заручитися підтримкою місцевої влади, щоби діти брали участь у змінах на рівні міста та представляли напрацьовані проєкти мерам і департаментам.

Також ви можете слідкувати за новинами проєкту на фейсбук-сторінці.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: Ігор Серік

Фонд громади у роботі: куди звертатися з ідеями й стартапами

Українцям часто закидають схильність до очікувань, що їхні проблеми вирішить хтось інший. Причому, це стосується й окремих людей, і цілих громад. Утім, є спосіб їм допомогти, не плекаючи патерналізму: об’єднати їх, змусити повірити у власні сили і спонукати до дій. Саме такий спосіб благодійності у Фонді громади «Подільська громада» вважають найліпшим. Тут кажуть: «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Тому й працюють, як фонд громади, а не індивідуальний «рятівний гаманець».

Голова правління Фонду Олена Данілова каже, що за 13 років роботи «Подільської громади» змогла переконатися в цьому особисто. Бо саме в такий спосіб фонду вже вдалося реалізувати 268 великих проєктів з бюджетом у понад 55,7 мільйона гривень. І це – далеко не кінець. Але як працює на практиці цей новий принцип?

ГУРТОМ ЛЕГШЕ Й КОВІД БИТИ

Фонд з’явився, як стверджує його сторінка в соцмережі, для активізації громади, об’єднання її ресурсів задля вирішення актуальних проблем. Часи, так би мовити, його породили. У команді – місцеві підприємці, топменеджери, чиновники. Про все, що реалізується, детально звітують на своїй фейсбук-сторінці. Відкриєш її – таке враження, що діяльність вирує, причому у всіх напрямках одночасно: грантова підтримка молоді, збір уживаних речей, курси домедичної допомоги і встановлення дефібриляторів у публічних місцях…

Спочатку було важко пояснити людям, у чому відмінність фонду громади від звичайного благодійного фонду, пригадує Олена Данілова. Що місія «Подільської громади» – об’єднувати громаду, владу, бізнес для розвитку територіальної громади, або швидко реагувати на якісь серйозні виклики й потреби. Так було (і є досі) з війною на Сході, з ковідом. «До речі, саме під час пандемії наша громада зрозуміла, що таке фонд громади і для чого ми існуємо. Бо тоді ми почали збирати кошти, і нам почали носити все – і гроші, й рукавички, – пригадує вона. – І казали: «Ви знаєте, що кому треба розподілити». Ми той фонд, який акумулює все, що є в місті, збирає, а потім рівномірно розподіляє ці ресурси на нагальні потреби». Так у розпал пандемії в «Подільській громаді» створили спецфонд «СтопВірус». У межах лиш однієї з його ініціатив 25 лікарень, опорних з лікування СOVID-19, отримали «пакунки пацієнта». В наборах було усе, що потрібно людині в лікарні на момент екстреної госпіталізації. Данілова каже, що робота «СтопВірусу» увійшла до десятки найкращих світових практик з об’єднання зусиль громад у боротьбі з COVID-19.

Це – якщо коротко про те, що може громада, згуртувавшись під чиїмось крилом. Хоча нічого новенького для світу в тому немає.

«У рамках програми ІСАР «Єднання» «Школа фондів громад» нас возили на гостину в схожі фонди Європи – дивитися, як вони працюють (хоча у нас такі фонди працюють не гірше), – розповідає Олена. – За кордоном фонди громад створені для того, щоб на місцях вчити організації та ініціативні групи працювати з грантовими проєктами. «Подільська громада» теж має такий досвід».

ФОНД НАЙПЕРШОГО ГРАНТУ

Цінно, коли тобі дають не тільки рибку, а й вудку. До такого фонду можна прийти зі своїми ідеями, взяти участь у конкурсах й отримати грант на цікавий проєкт або стартап. А ідей, кажуть у фонді, у людей чималенько.

«Ми себе, до речі, часто так і називаємо, – ті, хто дає перші гранти. Наприклад, у Вінниці є такі імениті громадські організації, як «Центр Поділля–Соціум» і «Вісь». А свої перші гранти на тисячу-півтори гривень вони виграли саме у «Подільській громаді». І пройшли у «тепличних» умовах всі етапи їх здобуття, – від подання заявки і відбору до звітності про використання коштів», – ділиться Данілова.

Працюють у фонді й з ініціативними групами, консультуючи покроково – як реєструватися, що робити далі. Ось нещодавно вінничанин звернувся з ідеєю створити дитячі кімнати у всіх торговельних центрах. У «Подільській громаді» йому допомогли знайти однодумців – громадські організації, які теж перейнялися цим питанням.

«Коли люди бачать, що робляться суспільно корисні справи, вони сміливі на ідеї. Буває, звертаються ОСББ, цікавляться, як згуртувати людей. А зараз – бум звернень з територіальних громад. Вони теж запитують: з чого потрібно починати, щоб розворушити і згуртувати людей, щоб із ними далі можна було працювати», – пишається плодами праці представниця фонду.

ГОЛОВНЕ – ПОЧАТИ

Гасло «Подільської громади» – «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Так ефективність благодійної допомоги збільшується у квадраті. А ще це гарантує появу синергії, бо з людьми, активними сьогодні, об’єднуються ті, хто захоче і зможе розвивати громади вже завтра. Найкраще – починати зі свята, яке змусить людей вийти зі своїх домівок, упевнена Данілова. А ще – швидко й ефективно об’єднуватися людей спонукають спільні проблеми чи якесь лихо. Якщо ж вони вже щось разом зроблять, то потім вже залишаються активними й беруться за інші справи.

«Дуже багато громадських організацій вийшли з волонтерського руху після 2014 року. Хтось так і займається волонтерством для АТО/ООС, а хтось уже іншим, – розповідає Олена. – Приємно бачити плоди цієї праці. Коли ти зробив корисну справу для громади, чи, скажімо, для вулиці. Оце відчуття людської вдячності дуже заряджає, і якщо його «спіймаєш» – позбутися дуже важко. Часом так втомлюєшся, що й собі хочеться піти з «Подільської громади», але не виходить: ідеш, а потім повертаєшся назад».

Особливо помітні такі трансформації у людей з невеличких громад. Згадує, що спостерігала це під час спільного проєкту з БФ «МХП-Громаді» «Спільнофонд» – громади із трьох областей навчали залучати кошти на свій розвиток. У невеличкому селі, де тебе усі знають, важче насмілитися взяти на себе ініціативу та відповідальність щось зробити, об’єднати довкола себе інших. Але якщо спробуєш – воно виходить!

«Коли бачимо в їхніх очах сумніви, я завжди кажу: якщо вам повірили люди і об’єдналися навколо вас, то вже просто не маєте права повертатися назад. Бо дуже небагатьом удається завоювати цю довіру. Якщо ж це вдалося, люди прийшли на заходи, зібрали там кошти, ваша життєва місія – рухатись далі», – каже Данілова.

Під час проєкту «Спільнофонд» учасники тренінгів отримували невеличкі гранти на фандрайзингові заходи. Наприклад, одна із громад захотіла у себе в селі відкрити хореографічний клас. Вони отримали 2,5 тис. грн і влаштували танцювальний концерт. Попри невпевненість і сумніви, спрацювали дуже ефективно: зібрали 40 тисяч гривень! Відтак, вважає голова правління «Подільської громади», реалізовувати такі речі можна не тільки у великому місті, а й практично в будь-якій маленькій громаді. Головне, щоб були люди, готові взяти на себе відповідальність і щось організувати.

«Ми спеціально шукаємо такі фонди, як «Подільська громада». У них є багатий досвід «прокачування» навичок самостійності громад, щоб люди навчилися реалізовувати цікаві ідеї. Ми налагоджуємо партнерство з такими фондами, бо вони збагачують «асортимент» того хорошого, що ми можемо дати громадам», – у свою чергу пояснює Тетяна Волочай, директорка Фонду «МХП-Громаді». Каже, що спільний проєкт «Спільнофонд» цікавий тим, що навчає саме залучати кошти для вирішення якоїсь проблеми. «Не завжди громади можуть побачити її корені й обрати найкращий шлях вирішення. Один із показників, чи буде він ефективний – кількість залучених людей. Бо якщо все вирішують тільки сільський голова і бізнес, то для громади такий досвід не буде корисним і повчальним, вона й надалі мислитиме по-споживацькому», – впевнена пані Тетяна.

ЦІЛИЙ АРСЕНАЛ ПІДТРИМКИ

Однією з цільових груп, з якою працює фонд, є ветерани АТО/ООС, яким важко повернутися до мирного життя і знайти себе після війни. У «Подільській громаді» вирішили створити тематичний фонд «Арсенал підтримки». Він започаткував конкурс «Ти зможеш! Ми допоможемо». А в роботі з ветеранами АТО/ООС допоміг фонду… іноземний науковець Людо Ван дер Хейден. Він перераховував фондові кошти, зароблені від прочитаних ним в Україні лекцій. «Ми їх вирішили використати ось на що. Для ветеранів проводять багато навчань із заснування бізнесу, але кошти на старт дають украй рідко. Ми тоді організували конкурс, в якому взяли участь переможці проєкту з написання бізнес-планів від міської ради і Київської школи економіки. В конкурсі перемогли четверо, і двом за нашої допомоги вдалося створити власну справу, – розповідає Данілова. – Так з’явилися майстерня пончиків «Вінницькі пончики «Intermezzo» і медобар «Мед щасливих бджіл»».

Наразі в «Арсенал підтримки» перераховують гроші вінницькі підприємці, й серед них – новоспечені бізнесмени, вчорашні атовці. Конкурс цьогоріч повторили – і знову двоє переможців з «їстівними» проєктами: виготовлення пастили і в’яленого м’яса. Тут уже йшлося про підсилення бізнесу ветеранів, які тільки почали власну справу.

Серед найвдаліших «свіжих» проєктів Фонду Олена називає співпрацю з медиками.

Так, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» «Подільській громаді» вдалося організувати для персоналу міськлікарні №1, опорної з лікування коронавірусу, навчання з написання конкурсних проєктів та відпочинок у Бакоті.

«За чотири поїздки ми вивезли на відпочинок 200 медиків з нашої міськлікарні №1, яка була опорною з лікування пацієнтів із ковідом. Спочатку вони навіть жартували: «А можна на ваші «уроки» не приходити?» Але приходили усі! Прописували ідеї, які їм подобаються, визначали необхідний ресурс. Вони гуртувалися, працювали на рівних, у команді», – розповідає Данілова.

«АЗД рятує життя»

Кошти, зібрані медиками на поїздку, зібрали у фонд – і за ці 40 тисяч реконструювали з’їзд від «чорного ходу» одного з корпусів. «Там було незручно перевозити хворих на каталках. Тепер це робити комфортніше, і медики пишаються, що самі це придумали», – пояснює Олена. Каже, що для них це стало гарним прикладом того, що треба і можна щось змінювати самостійно. Вони почали дізнаватися про інші проєкти фонду, стипендіальні програми, почали брати у них участь. Так один невеликий реалізований проєкт справив величезний вплив на людей.

Інший конкурс – «Медикам громади» – продемонстрував, що лікарі з медсестрами також хочуть розвивати соціум і робити своє перебування на роботі цікавішим і комфортнішим. Йшлося про невеликі грантові суми, – 8-10 тисяч гривень. У фонді казали: навіть якщо ви попросите кавоварку – це теж добре, бо ж для вашого колективу.

«АЗД рятує життя»

«Ми хотіли, щоб вони зрозуміли, що теж щось можуть і що ініціатором проєкту може бути навіть звичайна медсестра. Серед переможців – поданий працівниками сільських амбулаторій проєкт щодо ларингоскопів, крісла-каталки, якого у них не було, бактерицидних ламп. А, наприклад, тренувальний центр екстреної медичної допомоги бажав купити тренувальний автоматичний зовнішній дефібрилятор», – каже пані Олена.

Автоматичний зовнішній дефібрилятор

А наразі «Подільська громада» спільно з ГО «Агенція екстреної медичної допомоги», міськрадою, а також обласним центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф реалізують новий проєкт: «АЗД рятує життя». Шість автоматичних зовнішніх дефібриляторів встановлять у людних місцях Вінниці, зокрема, на вокзалах і в «прозорих офісах». Працювати з ними навчають міських службовців, а також усіх бажаючих. За планом, користуватися цими пристроями і надавати домедичну допомогу умітимуть 200 вінничан. Скільки життів вдасться порятувати завдяки цьому, ще не рахували. Але й одне – варте зусиль.

«АЗД рятує життя»

ДЕ ВЗЯТИ «ГРОШІ НА ДОБРО»?

Олена Данілова каже, що реалізувати будь-який проєкт можна, коли є фінансова підтримка. Для цього «Подільська громада» використовує різні інструменти. Головне – мати солідний «стаж», репутацію і гарантовану прозорість та звітність про використання коштів. Щоб підприємці бачили ефект від «роботи» їхніх пожертв. У першу чергу йдуть до тих, з ким уже попрацювали. Є кілька видів діяльності, де знаходять точки дотикання. Скажімо, аукціон проєктів, де підприємці можуть прийти, обрати ідею, яка їм подобається, і дати якусь суму. «Навіть якщо вона зовсім невелика, ми підтримуємо цей зв’язок. Потім, коли у нас проводяться якісь конкурси чи назріла якась ідея, скажімо, про стипендіальні програми, – розповідаємо про них партнерам. Кажемо, що це дуже піарний проєкт. Тому що на всіх етапах ми пишемо і говоримо про них. Але, хоч як дивно, більшість підприємців кажуть, що для них піар – не найважливіше, – розповідає пані Олена.

Усім громадам варто було б створити фонди на кшталт «Подільської громади», вважає Данілова. І дуже потрібно, щоб їх хтось на початку підтримував, надавав кошти на адміністрування. Тільки так фонди громад будуть готовими до викликів серйозного рівня. А далі, проєкт за проєктом, – і люди, й бізнес почнуть довіряти. І для цього, знов таки, необхідні активні та небайдужі громадяни. «Щоб такі фонди громад з’являлися повсюди, насамперед потрібні люди, які захочуть вирішувати проблеми на професійному рівні. А фонд (так же, як наш та «Подільська громада»), допоможе їм організуватися», – говорить Тетяна Волочай.

Антоніна Мніх

Фото автора та Фонду “МХП-Громаді”