Як визначається валовий приріст живої маси за рік

Середньорічне поголів’я визначають на основі помісячних оборотів стада або виходячи з тривалості (в кормо – днях) перебування тварин в тій чи іншій статево-віковою групі.

Середньорічне поголів’я розраховується декількома способами:

– за середньомісячним поголів’ю – шляхом ділення суми середньомісячних значень на 12 або за формулою середньої хронологічної.

Також можна розраховувати 2 способами: 1. За середньої арифметичної. (Наявність на поч. Року + наявність на кін. Року / 2) 2. Балансовий. Необхідно для визначення витрат, в які входять: витрати на корми, обслуговування, приміщення, обладнання, для визначення кількість необх. Раб. Сили і фонду з / п, для визначення ВП.

як визначається валовий приріст живої маси за рік.

Приріст живої маси по кожній статево-віковою групі повинен дорівнювати живій масі на кінець року, збільшеної на масі вибуває з групи поголів’я і зменшеною на живу масу поголів’я, що надходить в групу, поголів’я на початок планованого року і живу масу приплоду. За дорослому худобі на відгодівлі приріст живої маси дорівнює добутку середньорічного поголів’я і середньодобового приросту на 365дней.

Проектування виробництва молока може здійснюватися кількома способами.

1. Валовий надій молока по місяцях визначається як сума надоїв, запланованих по кожній корові з урахуванням її минулого продуктивності, віку, фізіологічного стану в кожному календарному місяці. Спосіб найбільш точний, але трудомісткий, тому використовується тільки на племінних фермах невеликих розмірів.

2. Запланований річний валовий надій по фермі розподіляється по місяцях пропорційно фактичним надходженням молока по місяцях минулого року. Цей спосіб недостатньо точний. Він може бути придатний тільки в тому випадку, якщо не змінюються в порівнянні з торішніми умови утримання, годівлі, терміни розподілу отелень, чого практично не буває.

3. Валовий надій визначається на основі середньомісячних надоїв корів в різні місяці лактації при запланованій їх продуктивності.

4. Валовий надій розраховується на основі середнього місяці лактації корів, визначеного в кожному календарному місяці року.

Два останніх способу є найбільш прийнятними при плануванні виробництва молока на великих комплексах (фермах).

Для застосування обох способів необхідні такі вихідні дані:

– відомості про отеленнях корів за минулий рік:

– план отелень корів і нетелів по місяцях;

– заплановані кількість і терміни вибракування корів з основного стада;

планований річний удій молока на середньорічну корову

8. Зелений конвеєр – це система виробництва різноманітних зелених соковитих кормів і годування ними тварин за потребою, без перебоїв, протягом пасовищного періоду.

На початку зеленого конвеєра тварин потрібно поступово, протягом тижня привчати до зеленого корму. Для корів починати з 20-25 кг і доводити до зоотехнічної норми. Не можна допускати перерв у годуванні зеленим кормом. Корм повинен складатися зі злакових і бобових рослин, годування збалансовано за поживними речовинами.

Виділяють три типи організації зеленого конвеєра в тваринництві:

Перший – при наявності достатньої кількості пасовищ з хорошою врожайністю організовують випасання тварин на пасовище протягом всього пасовищного періоду, тобто організація пастбищеоборота.

Другий – при відсутності або недостатній кількості пасовищних площ організовують конвеєр з сіяних кормових культур з ріллі. Тварини знаходяться на відгодівельних майданчиках, а корм скошується, підвозиться і лунає в годівниці.

Для організації зеленого конвеєра підбирають кормові культури, що дають зелений корм в різні періоди з таким розрахунком, щоб при закінченні стравлювання однієї культури виростала до фази оптимального терміну використання наступна.

При складанні зеленого конвеєра не потрібно включати велику кількість кормових культур, так як це ускладнює виробництво насіння і їх зберігання. Планують вирощування більш врожайних, повноцінних за поживністю і затребуваних тваринами культур. Для годування навесні планують посіви озимих, для пізньої осені – холодостійких культур: коренеплодів, овочів, баштанних, ріпаку та ін.

Третій тип – змішаний, коли частина зеленого корму тварини отримують на пасовище, а відсутню кількість привозиться на відгодівельні майданчики.

При складанні проекту зеленого конвеєра виконуються роботи в наступному порядку:

§ визначається потреба сільськогосподарських тварин в зеленому кормі по місяцях пасовищного періоду і страховий фонд в розмірі 15-25% на випадок зниження виходу корми при несприятливих погодних умовах;

§ загальна потреба в зеленому кормі зі страховим фондом розподіляється по місяцях пасовищного періоду;

§ визначається вихід корми з природного пасовища;

§ потреба в кормі по місяцях порівнюється з виходом корму природного пасовища, знаходиться надлишок або недолік;

§ підбираються культури, визначаються врожайність, строки їх використання по місяцях;

§ знаходимо площа посіву відповідної культури шляхом ділення нестачі корму в кожному місяці на врожайність відповідної культури;

§ враховуємо криву отавності – відсоток виходу зеленої маси з природних пасовищ по місяцях при розрахунку виходу зеленого корму з природних пасовищ;

§ ліквідуємо недолік зеленого корму за рахунок:

Відгодівля свиней

Залежно від господарських умов можуть використовуватись різні типи відгодівлі свиней: до м’ясних і сальних кондицій, а також існує беконна і напівсальна.

На м’ясну відгодівлю ставлять молодняк у 3-4-місячному віці за живої маси 38-40 кг. Завершується відгодівля в 6-7,5-місячному віці за маси тварин 100-120 кг і має два періоди: перший з 3 — до 5-5,5-місячного віку і другий тривалістю не більше 2 місяців. Середньодобовий приріст тварин у першу половину відгодівлі повинен становити 300-500 г, а в другу — 600-750 г.

Важливою умовою раціону м’ясної відгодівлі є збалансованість за протеїном та незамінимими амінокислотами — метіоніном, лізином, триптофаном. За весь період відгодівлі повинно витрачатись не більше 4-5 корм. од. на 1 кг приросту.

Враховуючи здатність молодих поросят швидко рости, в перший період відгодівлі їм згодовують максимальну кількість найбільш дешевих кормів. Разом з концентрованими, соковитими та грубими кормами тваринам згодовують корми тваринного походження — рибне, м’ясне, м’ясо-кісткове борошно у кількості 50-300 г на голову за добу, а молочних відходів — 2-3 л.

У зимовий період основними компонентами відгодівлі є, за поживністю, концентрати — 50-70%, грубі — 10-15%, в тому числі сінне борошно — 3-5% і соковиті корми — 25-30%. У літній період тварин відгодовують концентрованими і зеленими кормами. Але у різних районах України раціони відгодівлі свиней неоднакові. Наприклад, на Поліссі основним кормом є картопля, кількість якої в раціоні доводять до 5060% загальної поживності. Концентрованих кормів дають 30-35% і грубих — 10-15%.

У другому періоді відгодівлі даванку концентрованих кормів збільшують до 85-90% загальної поживності. В цей період бажано виключити з раціонів корми, які знижують якість сала і м’яса (овес, соя, барда і особливо рибне борошно).

До сальних кондицій відгодовують лише дорослих відбракованих кнурів та свиноматок. Сальна відгодівля триває близько 3 місяців. Середньодобовий приріст повинен становити 800-1000 г з витратою корму на 1 кг приросту 6,7-7,5 корм. од. За час відгодівлі вибракувані дорослі свині здатні збільшити свою початкову вагу на 50-60 %.

Спочатку тваринам згодовують дешеві об’ємні корми і лише в останній місяць відгодівлі включають концентровані корми. Оскільки на початку відгодівлі свині мають добрий апетит, тому в раціони включають багато коренебульбоплодів, силосу, трав’яного борошна, полови, трави за невеликої даванки концентрованих кормів. Під кінець першого періоду відгодівлі та на початку другого даванку об’ємних кормів зменшують одночасно збільшуючи даванку концентрованих — до 80% за поживністю. У другий період відгодівлі дають корми, згодовування яких дає високоякісне сало — ячмінь, просо, горох, жито, картоплю, буряки, комбінований силос тощо.

Продуктивність свиней

Продуктивність свиней оцінюють по відтворювальній здатності (репродуктивні якості) маток і кнурів, відгодівельній і м’ясній продуктивності молодняка.

Відтворювальні якості маток оцінюють за такими показниками як багатоплідність (плодючість), великоплідність, молочність, число поросят в гнізді при відлученні від маток, загальна маса гнізда, середня жива маса поросят при відлученні і збереженість поросят.

Багатоплідність визначається числом живих поросят в гнізді при народженні. У селекційних наукових цілях про плодючість маток судять також по числу тих, що всіх народилися при кожному опоросі живих і мертвих поросят. Цей показник продуктивності у домашніх свиней змінюється в межах зразкового 7-16, а частіше всього 9-13 поросят на опорос. У практиці свинарства зареєстровані випадки появи на світло за одну поросність (два опороси з проміжком в одну добу) до 30 поросят.

Багатоплідність знаходиться в зворотному зв’язку (негативна кореляція) з середньою масою кожного поросяти (або загальною масою гнізда) при народженні. Має порідні особливості, що виражаються в зменшенні (7-9) або збільшенні (10-12) поросят в середньому на кожен опорос.

Завдяки високій плодючості свиней залежно від числа опоросів (до 2,3 опоросу) в господарських умовах від кожної матки отримують до 26 поросят в рік.

Великоплідність — середня жива маса поросяти при народженні. Змінюється в діапазоні 0,8-2 кг. Визначають шляхом зважування в день народження кожного поросяти або ділення загальної маси гнізда на число поросят, що народилися, звертаючи увагу на вирівняність гнізда.

Цей вид продуктивності так само, як і багатоплідність маток, має порідні особливості. Нижче середнього показника великоплідність у дрібних, але багатоплідних свиней китайських і деяких інших порід свиней Південно-східної Азії.

Маса поросят при народженні виключно важливий фактор, по якому з великою вірогідністю можна говорити про життєздатність та подальшу інтенсивність росту тварин. І якщо про багатоплідність можна говорити як про кількісну сторону продуктивності свиноматок, то великоплідність — це якісна ознака.

Молочність. У зоотехнічній практиці визначають непрямим шляхом — по загальній масі гнізда в 21-денному віці.

Точніші методи обліку молочності:

• 1) зважування підсосною свиноматки до і після смоктання;
• 2) видоювання свиноматки за допомогою внутрішньом’язових ін’єкцій окситоцину, стимулюючого молокоотдачу.

Свиноматка виділяє за лактацію 400-500 кг молока протягом 8 тижнів. У перший тиждень лактації вона продукує по 50-55 кг молока, або по 7-7,5 кг в добу. Найвища продуктивність наголошується на 4-5-ій тижнях лактації — по 65-67 кг в тиждень, або по 9-9,5 кг в добу.

У більш молочних маток, як правило, менший відхід поросят, вони кращі під час відлучення і в подальшому більш інтенсивно ростуть та розвиваються.

Маса гнізда в 2 міс. Інструкція по бонітуванню передбачає оцінку маси гнізда поросят в 2-місячному віці.

Збереження поросят при відлученні визначається відношенням числа поросят при відлученні до живих поросят в гнізді при народженні, вираженим у відсотках.

Продуктивність кнурів визначають по їх відтворювальних якостях, живій масі нащадків в 2- і 4-місячному віці, продуктивності дочок і якості потомства на контрольній відгодівлі (вирощуванні).

Відтворювальну здатність кнурів оцінюють за об’ємом эякулята, густині сперми і рухливості сперматозоїдів. її також оцінюють по відношенню запліднених свиноматок до запліднених, званому відсотком ефективних злучок:

Середня жива маса нащадків. Після опоросу злучених з кнуром свиноматок його оцінюють по середній живій масі нащадків в 2- і 4-місячному віці.

Продуктивність дочок. Після отримання опоросів від дочок кабана його оцінюють по продуктивності всіх (зокрема вибулих із стада), але не менше 5 врахованих дочок. Оцінку проводять шляхом визначення відхилень (“+”, “-“) середніх показників багатоплідність і молочності дочок кожного кнура від середніх показників по стаду.

Якість потомства. Основною оцінкою продуктивності кнура вважається перевірка відгодівельної і м’ясної продуктивності потомства за наступними показниками:

• – вік досягши живої маси 100 кг;
• – витрата корму на 1 кг приросту;
• – товщина шпика над 6-7-м грудним хребцем;
• – довжина туші;
• – маса задньої третини напівтуші.

Відгодівельна продуктивність вимірюється швидкістю росту молодняка і витратою корму на продукцію. У господарській діяльності враховують наступні показники:

• 1. Вік свиней досягши живої маси 100 або 120 кг,
• 2. Середньодобовий приріст на вирощуванні і (або) відгодівлі. Визначається шляхом ділення загального приросту за весь період вирощування або відгодівлі на кількість днів.
• 3. Витрата корму (у кілограмах або кормових одиницях) на 1 кг приросту живої маси показує кількість корму витраченого на одиницю приросту. Визначається шляхом ділення загальної кількості корму, витраченого на продукцію, отриману за період відгодівлі, на приріст за період вирощування.

Як показник ефективності використання (конверсії) корму може застосовуватися оплата корма, що показує величину приросту, отриману на 1 кг витраченого корма (виражається в грамах):

Витрата корму на продукцію залежить від швидкості росту віку тварини, якості продукції (хімічний склад свинини, співвідношення м’язової і жирової тканини) і від інших чинників. Цей показник знаходиться у високій (що нерідко перевищує -0,90) негативній кореляції з величиною середньодобового приросту. Вказана залежність підкоряється закономірності: чим вище приріст, тим нижче витрата корму на його отримання. Обумовлено це в першу чергу і більшою мірою зменшенням числа днів для отримання загального приросту, а значить, і скороченням підтримуючих витрат корму.

В той же час підвищення швидкості росту зв’язане із збільшенням жирових відкладень в тілі, що вимагають підвищення витрати кормів на приріст, хоча збільшення цього виду витрат корма порівняно з скороченням їх у міру підвищення швидкості росту тварин.

М’ясну продуктивність визначають кількістю отримуваної від свиней продукції, придатної для використання в їжу людини. Оцінюють її по забійній масі, забійному виходу, масі туші і виходу м’яса в туші.

Забійна маса — це маса туші (без нутрощів) з головою, ногами і жиром. Забійну масу, виражена в відсотках від передзабійної живої маси свині, називають забійним виходом. Передзабійна жива маса визначається зважуванням тварин після 24-годинної голодної витримки.

Маса туші визначається зважуванням охолодженої туші без голови, ніжок і нутряного (ниркового) жиру.

Вихід м’яса. Визначають в експериментальних цілях шляхом зважування м’яса після обвалки туші (розділення на м’ясо, сало і кістки). Враховують частку (вміст) м’яса у відсотках від маси туші. При забої в 100 кг маса туші свиней більшості порід коливається в межах 62-64 кг, а вихід м’яса — 50-60 % залежно від породи і напряму продуктивності свиней.

М’ясну продуктивність свиней характеризує також якість туші за наступними показниками:

• – довжина туші— вимірюється мірною стрічкою від переднього краї першого шийного хребця (атланта) до лонного зрощення;
• – товщину шпика(шпигу) — на спині вимірюють лінійкою над 6-7-м грудним хребцем. У селекції товщину сала визначають прижиттєво за допомогою ультразвукових приладів;
• – площа “м’язового очка”— визначають площу найдовшого м’яза спини на поперечному розрізі половинки туші по останньому ребру. Площу визначають планіметром по малюнку розрізу м’яза, заздалегідь переведеному на кальку, а в практичній роботі — шляхом множення довжини “вічка” на ширину і на 0,8 — постійний коефіцієнт овалу;
• – маса задньої третини напівтуші (окіст).Цей анатомічний відділ отримують шляхом поперечного розрізу напівтуші між останнім поперековим і першим крижовим хребцем.