Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає щире каяття

Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 643/13256/17 .

Обставини справи

Вироком Московського районного суду м. Харкова особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. ст. 119 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, засуджений, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень особі_6, діючи з необережності, у формі злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання смерті, хоча повинен був та міг передбачити настання зазначених наслідків, діючи умисно, усвідомлюючи, що він, через стан алкогольного сп`яніння не в повному обсязі здатен контролювати свої дії, зі значною силою наніс останньому один удар правою верхньою частиною стопи в ліву частину обличчя, від якого той впав на асфальт, із наданням тілу прискорення та подальший удар о покриття потиличною частиною голови.

У результаті нанесеного удару та подальшого падіння потерпілого з ударом потиличної частини голови об асфальт, останньому була завдана важка черепно-мозкова травма, яка має ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Не проходячи до тями, потерпілий, знаходячись в лікарні, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер.

Ухвалою Харківського апеляційного суду зазначений вирок залишений без зміни.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що суд першої інстанції при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі послався на те, що обвинувачений вчинив вбивство з необережності, вчинений злочин є злочином середньої тяжкості, раніше несудимий, працює, з багатодітної сім`ї, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Також судом було враховано обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, відшкодування матеріальної шкоди та часткове відшкодування моральної шкоди та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за зазначеною апеляційною скаргою, вказав на безпідставність доводів прокурора та потерпілої про достатність призначеного особі покарання та про законність застосування відносно останнього судом першої інстанції положень ст. 75 КК України.

Разом з тим, з вказаними висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України Верховний Суд погодитись не може.

Так, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

При призначенні покарання та при застосуванні положень ст. 75 КК України суд посилався на щире каяття засудженого та на відшкодування завданої шкоди.

Разом з тим, в апеляційній скарзі потерпіла зазначала, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про щире каяття засудженого, оскільки його поведінка як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду не свідчила про наявність такого каяття, що він лише через місяць вибачився перед потерпілою за порадою адвоката, що виплати на відшкодування матеріальної та моральної шкоди були здійснені у серпні 2017 року, тобто тоді, коли вирішувалося питання про обрання щодо запобіжного заходу, подальша виплата відбулася через кілька місяців – перед підготовчим засіданням, третя – перед дебатами.

Дії особи після постановлення вироку не були спрямовані на виплату завданої шкоди. Проте вказані доводи потерпілої апеляційний суд належним чином не перевірив та відповідної юридичної оцінки цим доводам не надав.

Виходячи з наведеного, висновки суду апеляційної інстанції щодо законності вироку суду першої інстанції та щодо можливості застосування відносно засудженого положень ст. 75 КК України є передчасними.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про практику ВС щодо проникнення як кваліфікуючу ознаку пограбування.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.

Верховний Суд роз’яснив, що таке щире каяття

Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки.

Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19 .

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості об’єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним легковим автомобілем «Subaru Outback», здійснював рух по вологому асфальтобетонному покриттю проїзної частини вулиці. Під час руху водій, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, які би змушували його порушувати вимоги Правил дорожнього руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров’я громадян, не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, не врахував дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, втратив контроль над його керуванням та виїхав на тротуар праворуч за напрямком свого руху, де передньою частиною автомобіля здійснив наїзд на стовп без номера.

Своїми діями водій грубо порушив вимоги пунктів 1.3., 1.5., 2.3. б), 2.9. а), 12.1. ПДР. Порушення водієм п. 12.1 ПДР має причинний зв’язок із настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пасажиру спричинено тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

За вироком суду першої інстанції чоловіка засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Дніпровський апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та постановив вважати особу засудженим за ч.2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статті 75 КК звільнив особу від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. В іншій частині вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор вважав безпідставним визнання судом апеляційної інстанції обставиною, що пом’якшує покарання, щире каяття, оскільки чоловік вину в повному обсязі не визнав, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, правдиві показання не надав, а навпаки намагався спростувати обставини події.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що апеляційний суд недостатньо врахував обставини вчинення злочину, а саме характер порушень вимог ПДР, адже засуджений свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп’яніння, рухався у населеному пункті, що могло спричинити більш тяжкі наслідки, однак засуджений байдуже до цього поставився. Зокрема, як убачається зі встановлених судами фактичних обставин, водій виїхав на тротуар, де могли перебувати пішоходи і зупинився лише після наїзду на стовп. До того ж, одразу залишив місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, викликавши собі таксі.

Також, колегія суддів вважає доцільними посилання прокурора на послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв’язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що чоловік не визнав усіх обставин кримінального правопорушення, зокрема оскаржував вирок місцевого суду та просив закрити кримінальне провадження, посилаючись, у тому числі, на недопустимі докази, зібрані під час досудового розслідування, і неправдиві показання певних свідків про подію злочину, тобто не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.

Таким чином, висновки суду про звільнення на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки звільнення не сприяє меті покарання – виправленню засудженого і попередженню нових злочинів та є невиправдано м’яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, під час якого необхідно врахувати, що застосування щодо засудженого в цьому кримінальному провадженні положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що мало наслідком невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Верховний Суд роз’яснив, що передбачає щире каяття

Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 363/975/18 та встановив, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Обставини справи

За вироком Вишгородського районного суду Київської області особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Ухвалою Київського апеляційного суду вирок районного суду залишено без змін.

За вироком суду особа визнаний винуватим у тому, що він після розпивання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у під’їзді, завдав особі_4 два удари ножем у спину, спричинивши колото-різані рани спини з ушкодженням внутрішніх органів. Після цього, він повернувся до своєї квартири, в подальшому, бажаючи усунення наслідків вчиненого злочину, відреагував на крики свідка про допомогу, та відвіз потерпілого до лікарні, де він помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що спростовуючи доводи апеляційних скарг про можливість призначення більш м’якого покарання, апеляційний суд зазначив, що засуджений у суді першої інстанції не визнав своєї вини та не розкаявся. Посилання ж сторони захисту на визнання вини під час апеляційного розгляду суд не взяв до уваги, посилаючись на те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Суд касаційної інстанції погодився з таким висновком та зазначив, що саме по собі визнання засудженим своєї провини під час апеляційного провадження не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку.

Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб’єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. Визнання своєї вини лише під час апеляційного розгляду, відсутність вибачення перед потерпілою, а також часткове відшкодування завданої шкоди майже через рік свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання.

ВС підкреслив, що твердження про намагання вичинити дії на відвернення негативних наслідків скоєного ним не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки, як було встановлено в суді, засуджений відвіз потерпілого до лікарні не за власною ініціативою, а внаслідок спонукань з боку свідка. За таких обставин колегія суддів погодилась із висновком апеляційного суду про обґрунтованість призначеного покарання.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що викрадення чужого майна з шафи жіночої роздягальні спортивного центру вважається проникненням у сховище.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.