Чи звуки [ґ], [д͡з] і [д͡ж] вважаються офіційними звуками в Українській мові?

Коли я був дитиною, наша вчителька прийшла одного разу і каже — в українській мові додалися (сполучення) глухих та дзвінких звуків. Тепер у нас буде:

Я пам’ятаю, у нас поміняли букварі, та поставили ґ після г , а дж і дз — у кінці, перед апострофом. Я ще пам’ятаю, що на дж починалось слово «джерело», а на дз — «дзюрчить». Але після цього я більше не чув про ці «нові звуки». Навіть на клавіатурі нема букви ґ — мені треба було її копіювати з charmap. Я тільки на одному календарі знайшов букву ґ . Чи це ще є практика в Україні, асоціювати звуки таким чином, чи ні?

4 Answers 4

Буква «Ґґ» присутня в сучасній українській абетці, після «Гг». В Windows її можна ввести на розширеній українській розкладці клавіатури або за допомоги Ctrl+Alt+Г, або AltGr(right Alt)+Г. На деяких клавіатурах ліворуч від клавіші з «Я» є додаткова фізична клавіша з буквою «Ґ».
До радянської реформи 1933, коли її прибрали з абетки, буква «ґ» вже існувала в українському правописі у своєму сучасному вигляді. Поновлено її було лише у правописі 1990. Проте сам звук [ɡ] зберігався весь цей час, незважаючи на відсутність графічного знаку. Наприклад, у орфоепічному словнику Погрібного (1983) цей звук транскрибується окремо знаком «ґ», і про нього надаються пояснення.

Твердий «дж» (d͡ʒ) та твердий і м’який «дз» (d͡z, d͡zʲ) — це питомі звуки української фонетики. Проте власних літер у сучасній абетці, на кшталт Џ і Ѕ, вони не мають, а на письмі передаються зазначеними сполученнями. Ці звуки можуть як існувати самостійно: бджола, кукурудза, так і виникати у вимові внаслідок уподібнення (асиміляції): відчиняти [d͡ʒt͡ʃ], відступ [d͡zs].

Дякую що росказали як користуватися розширеною українською розкладкою. А я то думав, чому вона називається росширенною.

Будь ласка! У ній також виправлена проблема з відсутністю апострофа. Тепер він разом зі значком гривні розташовується замість непотрібної «Ё».

Я б додав до відповіді, що ці звуки в українській мові дуже давно (принаймні з початку XX сторіччя, впевнений, що раніше). Навіть за радянських часі в орфоепічному словнику Погрібного в транскрипції використовувалося “ґ” (просто писалося “гава”, а вимовлялося все одно “ґава”). За часів незалежності з дж/дз взагалі змін не було, а “ґ” просто додали як літеру до абетки.

@Vlad Khersons’kyi то у вас мабуть, встановлена «стандартна» українська розкладка. Треба зайти в налаштування мов і для української вибрати «розширену» розкладку замість «стандартної».

@Alex, насправді вона називається розширеною не через Ґґ, а через апостроф (‘) і знак гривні (₴). Літера Ґґ була доступна як AltGr+Г вже в стандартній розкладці.

Ці звуки завжди були в українській мові, букву Ґ можна побачити ще в «Граматиці слов’янській» Мелетія Смотрицького, виданій в 1619 році, вона там прямо на титульному аркуші є, ориґінальна назва книги ­– «Граматики славенския правилное сѵнтаґма».

Аби позбутися проблем з введенням Ґ з клавіатури, раджу встановити Українську розкладку клавіатури з символами Unicode, вона дозволяе без перемикання розкладки писати українською, російською й білоруською мовами, саме цією розкладкою я зараз пишу, Ґ там вводиться клавішею «\|» (біля клавіші «Enter») або Alt+г, апостроф – клавішею «`~» (це клавіша в верхньому лівому кутку клавіатури під клавішею «Esc»). Всі інструкції по встановленню й застосуванню цієї розкладки є там на її сторінці за посиланням, яке я навів вище.

Ще хотів би зазначити, що невірно думати, що «х» є глухим відповідником «г», як вам казала вчителька. Х [x] – це задньоязиковий приголосний, утворюється притисканням задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння, а Г [ɦ] – це фаринґальний звук, при його вимові нічого нікуди не притискається, він вимовляється в гортані й є дзвінким відповідником англійського й німецького звука [h]. Дзвінкою парою до Х [x] є задньоязиковий дзвінкий приголосний звук [ɣ], який є основним звуком Г в білоруській мові та в південних діалектах та говорах російської. Багато хто вимовляє його й в українській замість [ɦ], та це є грубою орфоепічною помилкою, спричиненою, зокрема, й такими вчительками, як та, про яку ви розказували.

@VladKhersons’kyi, цікаво, що деякі словники, наприклад, 2-е видання «Практичного словника синонімів української мови» С. Караванського (причому не в розпізнаному варіанті, бо там такі нюанси губляться) пропонує писати саме через ґ з гачком.

_{Перепрошую, неуважно прочитав запитання, відповідь була лише на частину. Доповнюю…}

Так, звісно, звуки [ґ], [д͡з] і [д͡ж] є в українській вимові, і офіційно визнаються українською фонетикою³.

Літера Ґ є в абетці та на клавіатурі², хоча використовується вона нечасто.

«У нас поміняли букварі, та поставили […] дж і дз — у кінці, перед апострофом», як на мене, звучить дивно. По-перше, наскільки я знаю, апостроф не вважається частиною української абетки, бо хоч і використовується на письмі, але не вважається літерою (так само, як, наприклад, використовується на письмі, але не вважається літерою дефіс).

По-друге, немає літери «дз» і немає літери «дж» — те, що літери «д» і «з» при написанні поряд продукують один звук [д͡з], а літери «д» і «ж» при написанні поряд (найчастіше) один звук [д͡ж], не робить «дз» і «дж» новими літерами. Слід розрізняти літери (букви) та звуки: одна літера може продукувати декілька звуків (наприклад: «я» — [йа]), а декілька літер — один звук (наприклад: «нн» в слові «насіння» — довга м’яка [н’:]). «Дз» — це дві літери, що створюють один звук (дзвінкий варіант [ц]), а не одна літера; так само щодо «дж».

Хоч я іноді й бачив «дз», «дж» і апостроф в онлайн-версіях білоруської абетки — але ніколи в українській (і, власне, не впевнений щодо правильності тієї білоруської). Бо абетка — це зазвичай список літер, а не звуків чи нелітерних орфограм (орфографічних знаків).

Приголосні звуки зараз асоціюють саме таким чином: [п]–[б], [т]–[д], [х]–[г]¹, [к]–[ґ], [с]–[з], [ц]–[д͡з], [ш]–[ж], [ч]–[д͡ж]_{, [т’]–[д’], [с’]–[з’], [ц’]–[д͡з’], [ч’]–[д͡ж’]} і без пари [в], [й], [л], [м], [н], [р], [ф].

¹ Насправді ⟨х⟩–⟨г⟩ не уворюють точну пару глухий–дзвінкий, бо ⟨х⟩ — це _МФА[x] (точною парою якого є _МФА[ɣ]), а [г] — це найчастіше (хоч є різні погляди) _МФА[ɦ] (точною парою якого є _МФА[h]). Тим не менш в рамках шкільної програми акустичною парою вважається саме ⟨х⟩–⟨г⟩. Мабуть, це визначаються тим, що ближчих відповідників в українській фонетиці немає, а також тим, яке місце вони займають в системі української фонетики.

² Хоча її розташування наразі різниться в розкладках IBM PC-сумісної американської (101/104-клавішної) клавіатури для MS Windows та GNU/Linux: в MS Windows вона доступка як AltGr + Г (3-ій і 4-ий рівні англійської U ), а в GNU/Linux — на місці англійської \ | . На європейській (102/105-клавішній) же IBM PC-сумісній клавіатурі, окрім вищезазначених місць, вона присутня у вигляді окремої клавіші біля лівого Shift .

³ Також існує версія, що звуки ⟨д͡з⟩ і ⟨д͡ж⟩ насправді не вкоренилися глибоко в українській фонетичній системі.

Це пояснюєтся в тому числі особливостями чергування.

Наприклад, є ряд
⟨х⟩ → ⟨с⟩ → ⟨ш⟩ (муха → мусі → мушка);
в нього є дзвінкий аналог
⟨г⟩ → ⟨з⟩ → ⟨ж⟩ (нога → нозі → ніжка)
— що виглядає повністю логічним, бо дзвінкими парами для ⟨х⟩, ⟨с⟩ і ⟨ш⟩ є саме ⟨г⟩, ⟨з⟩ і ⟨ж⟩.

Також є ряд
⟨к⟩ → ⟨т͡с⟩ → ⟨т͡ш⟩ (онука → онуці → онучка);
за логікою його дзвінким аналогом мав би бути
⟨ґ⟩ → ⟨д͡з⟩ → ⟨д͡ж⟩ (дзиґа → дзидзі → дзиджка)
— але на практиці нормою вважається
⟨ґ⟩ → ⟨ з⟩ → ⟨ ж⟩: (дзиґа → дзизі → дзижка).

Чергування ⟨ґ⟩→⟨д͡з⟩→⟨д͡ж⟩ (дзиґа→дзидзі→дзиджка) вживається в деяких західних діалектах. Але лише в деяких, поширенішим і літературною нормою є ⟨ґ⟩→⟨з⟩→⟨ж⟩ (дзиґа→дзизі→дзижка).

Професор Ю. Шевельов в своїй праці «A Historical Phonology of the Ukrainian Language» стверджує: «незважаючи на такі сприятливі передумови, звук ⟨д͡з⟩ в українській мові глибоко не закоренився […] У системі української мови не з’явилося жодного звукового закону, який би сприяв його реґулярному ширенню. Цей звук уживався радше як емфатичний засіб (саме через це він так часто обіймає позицію на початку слова) в афективних та звуконаслідувальних словах […] Проте жодне з цих явищ так і не набуло рис системності. Таким чином, звук уживається в небагатьох словах за традицією, в інших — як емфатичний елемент (а отже — факультативний), охопивши в обох випадках лише невеличку частину лексики. На сьогодні звук ⟨д͡з⟩ найбільше поширений у південно-західному наріччі (Карпати, Придунав’я), але оскільки навіть у цих реґіонах, як здається, бракує мінімальних пар, то й статус його непевний. Із просуванням на схід кількість слів із ⟨д͡з⟩ дедалі меншає, а вжиток його стає факультативним. […] Звісно, в цьому процесі свою роль міг відіграти також вплив російської мови, яка не має ⟨д͡з⟩. Початково постання звука в українській мові вписувалося в аналогічний процес, що відбувався на великій території, охопивши Північну Грецію, Македонію, частину Болгарії, частину Румунії, Україну та частину Словаччини. Проте з XVIII ст. ці контакти увірвалися — хоч під яким оглядом їх брати» (правопис перекладу збережено, але позначення звуку змінене на таке, що використовується в усій відповіді).

Докладніше.

А не можна це вважати 100%-ю істиною, бо думки різних людей не збігаються. _{Мені от особисто взагалі здається, що це звук ⟨ґ⟩ остаточно не вкоренився в українській мові, тому в словах з ⟨ґ⟩ чергування відбувається по схемі для ⟨г⟩ — а звуки ⟨д͡з⟩ і ⟨д͡ж⟩ якраз вкоренилися, — але я не спеціаліст і моя думка нічим не підкріплюється.}

Голосні та приголосні звуки української мови

Голосні та приголосні звуки української мови мають перелік особливостей, які не варто оминати увагою. Насамперед, варто звернути увагу на їхні властивості та класифікацію. Перша частина матеріалу буде корисною для всіх школярів, тому радимо уважно її проаналізувати. Друга частина орієнтована на тих, хто хоче знати з теми трохи більше, ніж треба.

Звукова система сучасної української мови нараховує 38 звуків – 6 голосних і 32 приголосні.

Голосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою голосу. їхнім джерелом є коливання розташованих у гортані голосових зв’язок.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові шість голосних звуків: [а], [е], [и], [і], [о], [у].

Зверніть увагу! Для передавання на письмі шести голосних звуків використовують десять літер: а, е, и, і, о, у, я, ю, є, ї.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.

Приголосні звуки – це звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або лише шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря натрапляє на різні перепони органів мовлення (наприклад, язик, зуби, губи), унаслідок чого виникають шуми, які є основою саме приголосних звуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові 32 приголосні звуки:

Зверніть увагу! Тверді і м’які приголосні – це різні звуки, для позначення яких на письмі використовують ті самі літери: [сад] сад – [с’ад’] сядь.

Тверді і м’які приголосні

Творення приголосних звуків супроводжується рухом язика в ротовій порожнині. Звуки, при вимові яких спинка язика піднімається до верхнього твердого піднебіння, є м’якими.

В українській мові є такі м’які приголосні: [д’], [ті, [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [де], [р’]. Звук [й] завжди м’який.

Запам’ятайте графічні засоби позначення м’якості приголосних:

• м’який знак (ь): [бат ко] батько, [вожд’] вождь, [воловйй] вольовий;
• літери я, ю, є: [р’аст] ряст, [л’убйсток] любисток, [сйн’с] синє;
• літера і: [л’іто] літо, [д’іти] діти, [річка] річка, [д’н’іпро] Дніпро.

Примітка. У деяких випадках м’якість приголосного не має писемного вираження, зокрема це стосується такого фонетичного явища, як уподібнення приголосних за м’якістю: [п’іс’н’а] пісня, [мудрїс’т’] мудрість, [с’в’ато] свято.

Зверніть увагу! Усі м’які звуки, крім [й], мають тверді відповідники та утворюють із ними пари за твердістю – м’якістю: [д] – [д’], [т] – [т’], [л] – [л’] тощо. Порівняйте:

• [тин] тин – [т’ін’] тінь;
• [лин] лин – [л’ін’] лінь;
• [раса] раса – [р’аса] ряса;
• [рад’] радь – [р’ад] ряд;
• [л’із] ліз – [л’із’] лізь.

Як видно, за цією ознакою слова теж можуть розрізнятися лексичним і граматичним значеннями.

Приголосними, що не бувають м’якими, є:

1. губні: [б], [п], [в], [м], [ф];
2. шиплячі: [ж], [док], [ч], [ні];
3. задньоязикові: [ґ], [к], [х];
4. гортанний [г].

Ці звуки лише перед голосним [і] та зрідка перед голосними [а], [е], [у] можуть бути пом’якшеними (напівм’якими). На це вказують букви і, я, є, ю, наприклад: [в’ітамі’ни] вітаміни, [веч’ір] вечір, [зб’1ж’:а] збіжжя, [к’увёт] кювет. Не забувайте, що пом’якшені є відтінками твердих звуків.

Таким чином, в українській мові є 22 тверді й 10 м’яких приголосних звуків.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Приголосні звуки залежно від позиції (зокрема наступного звука в слові) бувають:

а) тверді;
б) м’які;
в) пом’якшені (напівм’які).

При фонетичному записі м’якість приголосного позначають знаком [‘] – скісною рисочкою зверху праворуч від літери [с’іл’], а пом’якшеність – графічним знаком апостроф [дв’іч’і].

Існують словесні формули, які полегшують запам’ятовування класифікації приголосних звуків:

• Буде гоже Ґедзю у джаз – дзвінкі приголосні.
• Усе це кафе «Птах і чаша» – глухі приголосні.
• Мавпа Буф – губні приголосні.
• Щ(шч)е їжджу – шиплячі приголосні.
• Де ти з ‘їси цілини? – м’які приголосні.

Зверніть увагу! Літера ї ніколи не позначає м’якості приголосного звука, тому що стоїть або на початку слова ([йіжак] їжак), або після голосного ([круйіз] круїз). Якщо займає позицію після приголосних (зокрема губного, [р] та кінцевого префікса), то за орфографічним правилом перед нею слід ставити апостроф і трактувати попередній звук як твердий: [солоувйі] солов’ї, [п’ірйіна] пір’їна, [рсРзтзд,]роз’їзд.

Дзвінкі й глухі приголосні

Залежно від наявності голосу розрізняють:

• дзвінкі (шум переважає над голосом): [б], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [док], [з], [з’], [дз], [дз’];
• глухі (складаються тільки з шуму): [к], [п], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].

Приголосні звуки, схожі за артикуляцією, утворюють пари: дзвінкий – глухий. Наприклад, [д] – [т], [г] – [х].

Вони розрізняють лексичне значення слів: казка – каска, ґава – кава, плід – пліт, гриб – грип.

При швидкому мовленні парні звуки артикулюються нечітко, тому й виникають труднощі при передаванні їх на письмі. Правопис літери, що позначає сумнівний приголосний звук (дзвінкий чи глухий), визначають орфографічним правилом чи з’ясовують за словником.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! В українській мові 11 співвідносних пар приголосних за дзвінкістю – глухістю:

• Дзвінкі б г г Д д’ ж 3 з’ ДОК ДЗ дз
• Глухі п X к т т’ ш с с’ ч п ц’

Не мають парних глухих такі дзвінкі приголосні: [в], [й], [л], [л’], [м], [н], [н], [р], [р’].

Зверніть увагу! Запозичений із грецької мови глухий звук [ф], що вживається лише у словах іншомовного походження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має.

Класифікація голосних звуків в українські мові

Класифікація приголосних звуків

Related Posts: