Бетховен Людвіг ван

Людвіг ван Бетховен (нім. Ludwig van Beethoven 16 грудня 1770, Бонн — 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор.
Творчість Бетховена тісно пов’язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Від перших до останніх творів композитору незмінно властиві ясність та раціональність мислення, рівновага між частинами цілого, які є характерними ознаками класицизму в мистецтві взагалі, в музиці — зокрема. У цьому значенні Бетховена можна назвати прямим послідовником не тільки Ґлюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі, який творив за сто років до народження Бетховена. Найбільше він проявив себе у сонатно-симфонічних жанрах, які були розроблені музикантами епохи Просвітництва та досягли класичного рівня у творчості Гайдна та Моцарта. Музика Бетховена значно відрізняється від музики композиторів епохи Просвітництва. Їй притаманний величезний заряд енергії, накопичення почуттів та важлива риса Бетховенської естетики, як і всіх композиторів-класиків XVIII ст., — чуття гармонії зі світом, зв’язок з людством та світом у цілому. Його творчість пройнята тією силою, вірою, радістю життя, які прийшли до кінця в музиці з початком «романтичної епохи». Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика вища від усього, що було створено його сучасниками.
Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня. 1770 року у сім’ї придворних музикантів у м.Бонн. Батько, будучи обдарованою людиною (придворний тенорист, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині) — скоріше шкодив, ніж розвивав здібності хлопчика. Помітивши його талант, батько вирішив зробити з дитини клавісиста-вундеркінда, але одразу ж після перших концертів батько заспокоївся, тому що результати були невтішні.
Знаменитий композитор, органіст, письменник, Крістіан Готліб Нефе, у котрого юний Бетховен навчався з 1779 року, по-справжньому вплинув на художнє формування Бетховена. Нефе познайомив свого учня з великими німецькими композиторами минулого. Глибоке вивчення «Добре темперованого клавіру» Й. С. Баха залишило слід у творчості Бетховена. Його музиці була характерна поліфонія. А ось до фуги композитор звернувся вже в останньому періоді творчості. Саме Нефе познайомив Бетховена з творами Генделя, які теж мали певний вплив на подальшу творчість.
Французькі та італійські комічні опери, які ставились при дворі, німецькі зінгшпілі також займають своє місце у ранній творчості Бетховена. Відголоски театральних вражень юності зустрічаються не тільки у варіаціях на теми арій з комічних опер, а навіть в Бетховенській «Пасторальній симфонії». Ще опери Глюка («Орфей» та «Альцеста») сильно вплинули на формування особистого стилю Бетховена. Першими творами, які дійшли до слухачів, були: варіації на марш Дреслера c-moll, три сонати для клавесина, з котрих особливо виділяється Друга, f-moll.
Боннський період життя не виділяється високою творчою продуктивністю. Молодий композитор писав досить повільно. За десять років він написав не більше 50 творів. Але, не зважаючи на це, цей період художнього формування був важливим для Бетховена. Він працював у різних жанрах, зумів знайти риси своєї творчої індивідуальності.
Бетховен був висококультурною особистістю, попри те що з 11 років він перестав відвідувати школу. Свій світогляд він розширив тільки завдяки самовихованню. Він вивчив французьку та італійську мови, знав латинь і все життя поважав класичну літературу. Читав грецьких письменників, знав напам’ять багато творів Шекспіра. З дитинства він був добре знайомий із німецькою літературою. Пізніше до числа його захоплень додалася перська поезія, в тому числі філософські вірші Омара Хайяма.
Велику роль у розвитку творчості Бетховена відіграли такі великі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже з першого знайомства Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і говорив своїм друзям, що це — молодий музикант з великим майбутнім. А Гайдн, у свою чергу, коли бував у Бонні, погодився керувати його заняттями. Він був у захваті від почутої кантати Бетховена. Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень, з того часу життя і творчість композитора були пов’язані з Віднем.
Протягом двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи. Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль «оперного філіалу» Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різноманітні і багатонаціональні оперні вистави. Коли Людвіг ван Бетховен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де одразу ж здобув великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу. На першому виступі перед широкою аудиторією Бетховен виконав свій фортепіанний концерт B-dur — це перший концерт, який був визнаний під № 2. У цей час Бетховен також готує до видання три свої фортепіанні тріо op. 1 — перший цикл, якому автор присвоїв номер опусу. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен — віртуоз і композитор — завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а й одразу ж їх публікувати. До основних творів раннього періоду творчості Бетховена належать: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев’ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерти, балет «Творення Прометея», ораторія «Христос на Масличній горі». Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім Бетховенським стилем.
Також звертає на себе увагу рід інтонацій ранньої творчості композитора і його віденських попередників. В основному Бетховен ще зберігає «витончені» звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.
Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все зробив, для чого був покликаний. Саме в цей період почався перехід до нового Бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче стати на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у «Крейцеревій сонаті» для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетховен виявляє небувалу силу драматизму, емоційну глибину, потяг до великих масштабів нового трактування форми. І з появою Третьої симфонії остаточно складається героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.
Найвидатніші твори Бетховена, які відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у цих роках. До них належать шість симфоній: «Героїчна» (1803—4), Четверта, П’ята, «Пасторальна», Сьома, Восьма (1812); опера «Фіделіо», увертюри «Коріолан» (1807), «Леонора», музика до «Еґмонта» (1810), Скрипковий концерт (1806), Четвертий та П’ятий фортепіанні концерти (1805—6 та 1809—10 відповідно), фортепіанні сонати «Апасіоната» (1805) і «Аврора», п’ять геніальних квартетів, «32 варіації для фортепіано», «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса (1807), пісні та тексти Ґете.
У центрі Бетховенського мистецтва тих років — героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюється діалектика життєвих процесів. Вся вона — творіння нової епохи. Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетховен незмінно зберігав класициську строгість форми. Він довів до досконалості логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класициській сонаті та симфонії. Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові звороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції.
Часто Бетховенські теми дуже прості за мелодико-інтонаційним змістом, але й при цьому не втрачають невичерпний інтерес до себе. Бетховен своєю музичною мовою у творах умів вразити не тільки багатством, але й простотою. Хоча за простотою ховалось безліч різних елементів. На творчість Бетховена неабияк вплинула поезія Ґете. Композитор написав ряд пісень на любовно-ліричні вірші поета, музику до драми «Еґмонт», а також задумав покласти на музику створену в той час першу частину «Фауста».
Історичні події 1810—1820 років, які різко змінили соціально-політичну обстановку в Європі, безпосередньо вплинули і на життя та творчість Бетховена. Політика Наполеона викликала у Німеччині та Австрії широкий патріотичний підйом. Саме в той час вперше були почуті твори музично-романтичної школи — пісні Вебера, Шуберта, Льове, опери Гофмана, Вебера, Шпора. Глибокий зв’язок з народною національною культурою виявився характерною особливістю романтичних мистецьких напрямів у Німеччині та Австрії нового часу. Разом з тим у творчості романтиків стає помітним відхилення від естетики та художньої форми Бетховенського покоління. Героїчна тема революції, така близька Бетховенові, поступилась більш суб’єктивним темам: збільшився інтерес до внутрішнього світу людини, її тонких душевних переживань. Здавалось, що композитор вичерпав свою революційну тему. В той період він більше звертався до лірики, до пісенного жанру, до жанру романтиків — пісні.
У творчості великого композитора не всі дні були багаті на написання шедеврів. У період застою його творчості були написані такі маловідомі твори, як «Іменинна увертюра» ф.115, кантата «Славна мить», симфонія «Битва при Віторії».
Критичний період для Бетховена збігся з моментом його найвищої слави. У 1813 році наполеонівська армія зазнала поразки в битві при Віторії. Бетховен написав у зв’язку з цим симфонію для симфонічного оркестру з участю гармат та дзвонів. Оркестром Бетховен диригував сам. Грандіозно виконаний твір приніс композитору великий успіх, якого не мала жодна інша симфонія. Через деякий час відкрився Віденський конгрес, Бетховен виступив з кантатою «Славетна мить», і після виступу йому було дане звання почесного громадянина міста Відня.
Погіршувалось життя композитора разом із погіршенням слуху. Він не міг вільно спілкуватися з людьми, ускладнювалась його виконавська діяльність. У той час цікавість до серйозної, класичної музики різко зменшилася. Видавці навіть перестали публікувати сонати та симфонії, обмежуючись танцювальними п’єсами, перекладами популярних опер. На оперній сцені процвітали модні чужоземні новачки; процвітало салонне мистецтво… І саме в той час слава Бетховена почала гаснути.
Бетховен, будучи відданим своїм революційним переконанням, часто у розмовах з друзями засуджував політику. І тільки світова слава вберегла композитора від арешту. Саме у роки кризи життя Бетховена його мистецтво стало надбанням широкої аудиторії, завоювавши народну любов.
Після певної перерви у творчості в музиці Бетховена з’являється новий стиль. П’ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.702, «Багате лі» ор.126, фуга для струнного квінтету, «33 варіації на вальс Діабеллі», Дев’ята симфонія, «Урочиста меса», п’ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетховена. Думка про Дев’яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але за реалізацію композитор взявся лише у 1822 р.
У пізній творчості Бетховена найбільше виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення. Це завжди було характерно для Бетховена. Новизною у пізній творчості Бетховена є «вальсова» тема. Разом з тим в музиці, побудованій на народно-жанрових і пісенних темах, Бетховен звертається до варіаційних прийомів розвитку. У цей період композитора як ніколи приваблювала хорова музика. Він створив хоровий фінал у Дев’ятій симфонії, «Урочисту месу» і залишив величезну кількість нарисів до хорових творів, яким так і не довелось вийти у світ.
Творчі замисли Бетховена народжувались безперервно. Мріяв написати «Реквієм» і музику до «Фауста», написати нову шкалу фортепіанної гри. Маючи за плечима безмежну кількість творів, Бетховен до останнього моменту свого життя почувався так, ніби не написав ще ні однієї ноти. Фортепіанна соната була для Бетховена найбільшою формою вираження його думок і почуттів, його головних художніх напрямків. Композитор на фортепіано імпровізував найчастіше у сонатній формі. У цих імпровізаціях зароджувались образи його майбутніх шедеврів. Кожна Бетховенська соната — завершення художнього твору; всі разом вони утворюють скарб класичної думки у музиці.
Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень. І завжди сонатний цикл виходить цілісним організмом, в якому всі частини і теми об’єднюються між собою глибокими, часто прихованими від зовнішнього слуху внутрішніми зв’язками.
Фортепіанний спадок Бетховена також зберігає у собі 3 збірки багателей, більше 20 циклів варіацій, 4 рондо, біля 40 маленьких фортепіанних п’єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетховен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінчив її. Після сонати це була найулюбленіша із форм.
Єдина опера Бетховена — «Фіделіо» (1805—1814). Вона — одна з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві XIX ст. Невдала сценічна доля опери пояснюється сміливістю її задуму і втілення. На тлі застою традицій опера Бетховена здавалась у свій час такою ж новаторською і важкою для сприйняття, як була «Героїчна симфонія» у області сучасної інструментальної музики. Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетховен поєднав принципи різноманітних шкіл. Герой «Фіделіо» — героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетховен писав у стилі і дусі шиллерівської драми. Інших опер не писав, тому що не міг знайти теми, яка б підходила.
Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри. Він створив біля 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не зважаючи на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетховена.
2010 року професор Манчестерського університету Баррі Купер опублікував досі невідомий твір Бетховена — аранжування григоріанського гімну Pange Lingua. За словами вченого, інші дослідники знали про нього, але вважали, що це просто «вправа або нарис», оскільки «виглядало як набір нот». Уривок співу був записаний приблизно 1820 року в записну книжку, яка зберігалась у Берлінській державній бібліотеці. Унікальність знахідки полягає в тому, що композитор майже не писав духовні твори. Імовірно, Бетховен підготував спів для церемонії зведення його покровителя ерцгерцога Рудольфа в сан архієпископа Оломоуца.
24 жовтня 2012 року твір уперше був виконаний у Манчестерському університеті.
Бетховен почав давати уроки музики ще в Бонні. Його боннський учень Стефан Брейнінг до кінця днів залишався найвідданішим другом композитора. Брейнінг допоміг Бетховену переробити лібрето «Фіделіо». У Відні ученицею Бетховена стала юна графиня Джульєтта Гвиччарди. Джульєтта була родичкою Брунсвік, у сім’ї яких композитор бував особливо часто. Бетховен захопився своєю ученицею і навіть думав про одруження. Літо 1801 він провів в Угорщині, в маєтку Брунсвік. За однією з гіпотез, саме там була складена «Місячна соната». Композитор присвятив її Джульєтті. Однак Джульєтта віддала перевагу графу Галленбергу, бо вважала саме його талановитим композитором. Про твори графа критики писали, що в них можна точно вказати, з якого твору Моцарта чи Керубіні запозичена та чи інша мелодія. Ученицею Бетховена була і Тереза Брунсвік. Вона володіла не тільки музичною обдарованістю — вона чудово грала на роялі, співала і навіть диригувала.
Познайомившись з відомим швейцарським педагогом Песталоцці, вона вирішила присвятити себе вихованню дітей. В Угорщині Тереза відкрила благодійні дитячі садки для дітей бідняків. До самої смерті (Тереза померла в 1861 році в похилому віці) вона залишилася вірною обраній справі. Бетховена пов’язувала з Терезою тривала дружба. Після смерті композитора було знайдено великий лист, що отримав назву «Лист до безсмертної коханої». Адресат листа невідомий, але деякі дослідники вважають «безсмертною коханою» Терезу Брунсвік. Ученицею Бетховена була і Доротея Ертман, одна з кращих піаністок Німеччини.
Ертман славилася виконанням бетховенських творів. Композитор присвятив їй Сонату № 28. Дізнавшись, що у Доротеї померла дитина, Бетховен довго грав їй.
Наприкінці 1801 року у Відень приїхав Фердинанд Рис. Фердинанд був сином боннського капельмейстера, друга сім’ї Бетховенів. Композитор прийняв юнака. Як і інші учні Бетховена, Рис вже володів інструментом і до того ж писав. Одного разу Бетховен зіграв йому щойно закінчене адажіо. Музика так сподобалася юнакові, що він запам’ятав її напам’ять. Зайшовши до князя Ліхновського, Рис зіграв п’єсу. Князь вивчив початок і, прийшовши до композитора, сказав, що хоче зіграти йому свій твір. Бетховен, мало церемонився з князями, категорично відмовився слухати. Але Ліхновський все-таки заграв. Бетховен одразу здогадався про витівку Ріса і страшно розсердився. Він заборонив учневі слухати свої нові твори і справді ніколи більше йому нічого не грав. Одного разу Рис зіграв свій марш, видавши його за бетховенський. Слухачі прийшли в захват. Присутній тут же композитор не став викривати учня.
Одного разу Рису довелося почути новий твір Бетховена. Якось на прогулянці вони заблукали і повернулися додому до вечора. По дорозі Бетховен гарчав бурхливу мелодію. Прийшовши додому, він одразу сів за інструмент і, захоплений, зовсім забув про присутність учня. Так народився фінал «апасіонат».
В один час з Рисом у Бетховена почав займатися і Карл Черні. Карл був, мабуть, єдиною дитиною серед бетховенських учнів. Йому виповнилося лише дев’ять років, але він вже виступав з концертами. Його першим вчителем був батько, відомий чеський педагог Венцель Черні. Коли Карл вперше потрапив у квартиру Бетховена, де, як завжди, панував безлад, і побачив людину з темним неголеним обличчям, в жилеті з грубої вовняної тканини, то прийняв його за Робінзона Крузо.
Черні прозаймався у Бетховена п’ять років, після чого композитор видав йому документ, у якому наголошував «виняткові успіхи учня і його гідну подиву музичну пам’ять». Пам’ять у Черні справді була разючою: він знав напам’ять усі фортепіанні твори вчителя. Черні рано почав педагогічну діяльність і незабаром став одним з кращих педагогів Відня. Серед його учнів був Теодор Лешетицький, якого можна назвати одним із засновників російської фортепіанної школи. З 1858 року Лешетицький жив у Петербурзі, а з 1862 по 1878 рік викладав у щойно відкритій консерваторії. Тут у нього навчалися А. Н. Єсипова, згодом професор тієї ж консерваторії, В. І. Сафонов, професор і директор Московської консерваторії, С. М. Майкапар.
У 1822 році до Черні прийшли батько з хлопчиком, що приїхав з угорського містечка Доборьян. Хлопчик не мав поняття ні про правильну посадку, ні про аплікатури, але досвідчений педагог одразу зрозумів, що перед ним незвичайна, обдарована, можливо геніальна дитина. Звали хлопчика Ференц Ліст. Ліст прозаймався у Черні півтора року. Успіхи його були настільки великі, що вчитель дозволив йому виступати перед публікою. На концерті був присутній Бетховен. Він вгадав обдарованість хлопчика і поцілував його. Ліст все життя зберігав пам’ять про цей поцілунок.
Не Рис, не Черні, а Ліст успадкував бетховенську манеру гри. Подібно до Бетховена, Ліст трактує рояль як оркестр. Під час гастролей Європою він пропагував творчість Бетховена, виконуючи не тільки його фортепіанні твори, а й симфонії, які він адаптував для рояля. У ті часи музика Бетховена, особливо симфонічна, була ще невідома широкій аудиторії.
Як нещодавно з’ясувалось, Бетховен отримував замовлення на написання музики від Андрія Розумовського, який в Австро-Угорщині був дипломатом.

Твори

©Хорова капела “Дударик” 2010-2023

Людвіг ван Бетховен: біографія, цікаві факти

Людвіг ван Бетховен — великий німецький композитор, один із знаменитих «віденських класиків», диригент і піаніст.

• Біографія
• Основні досягнення Бетховена
• Важливі дати біографії Бетховена
• Цікаві факти з життя Бетховена

Біографія

Дитинство

Батько Бетховена, Йоганн, був співаком (тенором) у придворній капелі. Мати, Марія-Магдалина (у дівоцтві — Кеверих), була дочкою шеф-кухаря, який працював при дворі. Був старшим сином у родині, мав шістьох молодших братів.

Освіта

Батько хотів зробити з маленького Людвіга другого Моцарта, з малого віку навчав його грі на скрипці та клавесині. У 1780 році в Бонн приїхав Крістіан Готлоб Нефі, органіст і композитор. Він і став справжнім вчителем Бетховена. Із-за бідності Людвіг кинув школу, але самостійно вивчив латину, французьку та італійську.

Творчий шлях

У 12 років Людвіг вже працює, так як після смерті діда сім’я терпить нужду. В цей же час Нефі допомагає йому опублікувати його перший твір.

Після смерті матері в 1887 році Бетховен поступив працювати в оркестр на посаду альтиста. Бажаючи продовжити навчання і здобути освіту, композитор в 1789 році починає відвідувати університетські лекції. Підтримує сталася в ті роки Французьку революцію, вступає в масонство.

Активно займається викладацькою діяльністю, навчаючи музиці своїх численних учнів, серед яких Стефан Брейнінг, Фердинанд Рис, Карл Черні, Теодор Лешетицкий.

Після знайомства з Гайдном Бетховен їде до Відня брати у великого композитора уроки.

Погляди на музику у Гайдна і Бетховена розходяться: вчителі лякає похмура тональність музичних творів учня. Незабаром вчителем Бетховена стає Антоніо Сальєрі.

Незважаючи на свою майже завжди недбалу зовнішність: розпатлане волосся, потерту одяг — Бетховен завойовує Відня своєю віртуозною грою на фортепіано. Його характер досить складний, він неуживчив і високої думки про себе.

За 10 років віденського періоду Бетховен стає популярним композитором. Тут ним написано 20 сонат для фортепіано, 3 фортепіанних концерту, 8 сонат для скрипки, безліч квартетів та інших камерних творів, ораторія «Христос на Масличній горі», Перша і Друга симфонії, балет «Творіння Прометея».

Але з 1796 року Бетховен починає втрачати слух. Йому ставлять невиліковний діагноз — запалення внутрішнього вуха (тинит). Самота в маленькому Хайлигенштадте полегшення не приносить. Бетховен пише лист, що отримало назву хайлігенштадтського заповіту, в якому композитор описує свої страшні і болісні переживання з приводу хвороби.

В останні роки свого життя він постійно критикує владу. Однак він так популярний, що уряд не чіпає його. Бетховен стає похмурий, дратівливий, нетовариський. Практично не виходячи з дому, створює свої найвідоміші твори (Третя симфонія, опера «Фіделіо»). Слух покидає його остаточно. З близькими і друзями він спілкується виключно за розмовною тетрадям.

У Бетховена починає руйнуватися печінку.

Особисте життя

Особисте життя композитора була сповнена таємниць, але так і не склалася, хоча навколо нього завжди було багато жінок.

У Відні його ученицею була прекрасна графиня Джульєтта Гвіччарді, якій композитор всерйоз захопився і навіть подумував про одруження. Свою прекрасну «Місячну сонату» він присвятив саме їй. Однак графиня вийшла заміж за графа Галленберга, якого вважала кращим композитором.

Захопленням Бетховена стала й інша його учениця, прекрасна Тереза Брунсвік. Вона присвятила себе справі виховання дітей та благодійності, але з композитором її пов’язувала довга прониклива дружба. Після смерті Бетховена було знайдено ніжне лист, адресат якого невідомий, але багато біографів композитора вважають саме Терезу Брунсвік. Лист відоме під ім’ям «Лист до безсмертної коханої».

Останньою надією на щастя для Бетховена стала Беттіна Брентано, подруга Гете, німецька письменниця. Але й тут його чекала невдача: у 1811 році вона вийшла заміж за іншого, письменника Ахіма фон Арніма. Щастя обійшло стороною великого композитора.

Смерть

Бетховен помер у Відні 26 березня 1827 року. Його труну проводжали понад двадцяти тисяч чоловік під його улюблену мелодію — заупокійну месу Реквієм до мінор Луїджі Керубіні.

Основні досягнення Бетховена

• Бетховен є по праву ключовою фігурою західної класичної музики.
• Це один з найбільш виконуваних композиторів у світі.
• Бетховен писав у всіх жанрах: опера, хорові твори, музика до драматичних спектаклів.
• Автор безсмертних інструментальних творів: увертюри, скрипкові, фортепіанні та віолончельні сонати, симфонії, концерти для скрипки і фортепіано, квартети.
• Його творчість мала величезний вплив на симфонізм XIX і XX століть.
• Бетховен створив новий фортепіанний стиль, протиставляючи крайні регістри, широко використовуючи педаль, вживаючи масивні акордові співзвуччя.

Важливі дати біографії Бетховена

• 1770 рік народження
• 1778 рік — перший виступ маленького Бетховена в Кельні
• 1780 рік — навчання у Нефі
• 1782 рік — робота помічником у придворного органіста, публікація першого твору, варіацій на тему маршу Дресслера
• 1887 рік — смерть матері, посада альтиста в оркестрі
• 1789 рік — відвідування лекцій в університеті
• 1792 рік — початок віденського періоду
• 1796 рік — початок хвороби
• 1781 рік — «Місячна соната»
• 1803 рік — «Крейцерова соната»
• 1805 рік — опера «Фіделіо»
• 1824 рік — Дев’ята симфонія
• 1827 рік — смерть

Цікаві факти з життя Бетховена

• Перед тим, як творити черговий безсмертний шедевр, Бетховен занурював голову в крижану воду. Швидше за все, це і стало основною причиною втрати слуху. Але звичка була настільки сильна, що композитор не зміг від неї відмовитися до кінця своїх днів.
• У 1822 році до Карла Черні, колишньому учневі Бетховена, поступив на навчання угорський хлопчик на прізвище Лист. Почувши його на концерті, Бетховен був схвильований його грою і мовчки поцілував маленького піаніста. Пам’ять про це поцілунку Лист зберігав усе життя. Саме цей угорський хлопчик, ставши пізніше великим композитором, успадкував унікальну бетховенську манеру гри. У 1839 році, приїхавши в Бонн і дізнавшись, що памятник Бетховену не звели з причини браку казенних коштів, Лист довго обурювався, а потім пожертвував відсутню суму. Пам’ятник був добудований.
• 26 березня, в день смерті Бетховена, над Віднем бушувала страшна снігова буря, виблискувала жахлива блискавка. Вмираючий композитор раптово витягнувся на ліжку, підвівся, погрозив кулаком у небо і помер.
• У 2007 році Крістіан Рейтер, віденський експерт судової медицини, дослідивши збереглися волосся Бетховена, прийшов до висновку, що в організмі композитора вміст свинцю перевищував допустиму норму, що могло стати причиною смерті. За його припущеннями, лікуючий лікар Бетховена Андреас Ваврух регулярно протыкал хворому очеревину, а на утворену рану накладав примочки з свинцю.

Людвіг ван Бетховен – біографія, фото і відео | Світ великих людей

Людвіг ван Бетховен — видатний німецький композитор, блискучий піаніст і диригент. Датою народження великого композитора імовірно вважається 16 грудня 1770 року. Точно відома дата його хрещення — 17декабря 1770 року, церква святого Ремигия, Бонн. Сім’я хлопчика була тісно пов’язана з музикою, що зробило великий вплив на його музичний розвиток і вибір надалі життєвого шляху. Дід Людвіга був капельмейстером, а батько — співак придворної капели. Після смерті діда фінансове становище сім’ї ще більше погіршився, і хлопчик не зміг продовжити навчання в школі. Правда, він вже опанував латинь, французька та італійська, багато читав. Музичною освітою Людвіга займався спочатку батько і його товариші по службі. Людвіг навчився віртуозно грати на фортепіано, легко імпровізував, чому викликав подив відбулися піаністів. У восьмирічному віці відбувся його перший концерт у Кельні. З 1780 року він навчається у придворного органіста Нефі. У дванадцятирічному віці він з успіхом заміняв Нефі. У цей час у пресі з’явилася його перша публікація, що містить 12 варіацій для клавіру.

У 1787 році Бетховен вперше побував у Відні — всесвітньо визнаною музичної столиці Європи. Тут він зустрівся з Моцартом, який дав високу оцінку його вмінню фортепіанної імпровізації. Якщо перше перебування у Відні було недовгим, то в 1792 року Бетховен остаточно перебирається в Відень. Тут він удосконалюється в композиції у Гайдна і Альбрехтсбергера, користується порадами і підтримкою Шенка і Сальєрі. Фінансову підтримку спочатку йому надавав курфюрст Кельна. Незабаром у талановитого піаніста знайшлися шанувальники і покровителі серед багатих аристократів Вени. До кінця днів видатного композитора його вдячним учнем, відданим шанувальником таланту і покровителем був ерцгерцог Рудольф. Він стає самим модним і затребуваним салонним піаністом.

У 1795 році відбулося публічне виступ Бетховена як піаніста. У цьому році з’явилися його 3 фортепіанних тріо і три сонати для фортепіано. З величезним успіхом проходять виступи Бетховена у Відні, Берліні, Дрездені, Празі. Слухачів підкорив бурхливий темперамент і віртуозне виконання піаніста, блискуче поєднаних з глибиною почуттів і багатою уявою. До 1802 року композитор написав 20 фортепіанних сонат, в тому числі були знаменита «Патетична соната» (соната № 8, 1798 р.) та «Місячна соната» (соната №14, 1801 р.). У цей період він створює 2 симфонії, 3 фортепіанних концерту, 6 квартетів, 2 віолончельні і 8 скрипкові сонат.

У 1797 році у Бетховена з’явилися перші ознаки глухоти, хвороба швидко прогресувала і загрожувала композитору повною глухотою. У жовтні 1802 р., будучи в стані душевної кризи, Бетховен склав для рідних «Хайлигенштадтское заповіт». Однак незабаром він подолав це вкрай песимістичне стан і зміг повернутися до творчості. Він скоротив свої концертні виступи, після 1815 року він зовсім від них відмовився. Настав новий етап у творчості великого композитора, який почався в 1803 році, а закінчився в 1812-м У його музиці переважали мотиви героїчної боротьби за справедливість і свободу. Ці мотиви з особливою силою втілені в 3-й («Героїчної»), 5-й (зі знаменитим «мотивом долі»), 7-ї і 9-ї симфонії, оперу «Фіделіо», увертюрах «Коріолан» та «Егмонт», в фортепіанної сонFbOtNPpP2p0ате «Апасіоната», в його знаменитій «Крейцеровою сонаті», написаної для скрипки і фортепіано.

У 1813-1815 роках спостерігається спад у творчості композитора. Після 1815 року розпочався новий, пізній етап у творчості Бетховена. За наступні 11 років їм створено 16 великих творів. З них: 2 віолончельні сонати, 5 — фортепіанних, видатна 9-я симфонія на слова оди Шіллера «До радості» з заключним хором, Урочиста меса, 6 струнних квартетів, 33 варіації на вальс А. Діабеллі. Слава великого композитора вийшла далеко за межі Німеччини та Австрії. Помер Людвіг ван Бетховен 26 березня 1827 року у Відні, понад 10 тисяч осіб вийшли проводити в останню путь видатного композитора.