§ 30. Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії. Князівство Феодоро. Кримське ханство
На Закарпатті, що короткий час входило до складу Русі-України, здавна жили слов’янські племена білих хорватів. Вони ходили в походи з князем Олегом і були частиною держави Володимира Великого.
На цих теренах слов’яни зіткнулися з племенами угорців.
Як оповідає угорський хроніст початку XII ст., під містом Унгваром (Ужгород) угорські племена зустріли опір слов’янського князя Лаборця. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відійти до фортеці Земплін. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був страчений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості жителів Закарпаття.
Перший король угорців Штефан І, скориставшись смутою на Русі після смерті Володимира, приєднав Закарпаття до Угорського королівства.
Лише кілька разів на нетривалий час Закарпаття поверталося до руських земель: за князя Лева Даниловича та в XIV ст. — представнику роду Гедиміна подільському князю Федору Коріатовичу Закарпаття дісталося у спадщину від угорського короля. Після смерті Федора у 1414 р. Закарпаття надовго перейшло під владу Угорщини.
Історичні подробиці
З ім’ям Федора Коріатовича пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачево та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований Мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом. Поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачевому виникло православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберігали рідну мову, культуру, усвідомили свою національну ідентичність.
Замок Паланок, XIV—XVII ст., м. Мукачево на Закарпатті (сучасне фото)
3D-екскурсія Мукачівським замком
https://cutt.ly/AyC368g
- Озвучте 3D-екскурсію — складіть опис замку. Зверніть увагу на поєднання різних стилів у будові. Поясніть, що свідчить про оборонний характер пам’ятки.
2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ МОЛДАВІЇ ТА ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Буковина як історико-географічний регіон сформувалася в XIV ст. Назву краю дали букові ліси, що густо вкривали його в минулому. За часів Русі та Королівства Руського Буковина була невід’ємною їхньою частиною. Сьогодні північна частина Буковини входить до складу України (західна частина сучасної Чернівецької області), а південна — до складу Румунії.
Після монгольської навали край потрапив у залежність від Золотої Орди. Північна його частина почала називатися Шипинська земля, нею правили ординці. Від середини XIV ст. Буковина опинилася під владою Угорщини, а південну частину краю активно заселяли волохи (предки сучасних румунів). Протягом середини XIV — середини XV ст. Шипинська земля входила до складу Молдавського князівства на правах автономії.
Хотинська фортеця (сучасне фото). Фортеця веде свій початок від Хотинського граду, створеного в Х ст. князем Володимиром Святославичем, як одного із порубіжних укріплень південного заходу Русі.
- 1. Визначте, які відомі вам історичні діячі долучилися до будівництва Хотинської фортеці.
- 2. Складіть опис фортеці від імені захисника/нападника.
Відео «Хотинська фортеця» (тривалість 02 хв 02 с)
https://cutt.ly/UyC1Qhw
Після ліквідації автономії в XV ст. Шипинська земля була перейменована в Буковину. Уперше назва «Буковина» трапляється в грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р.
Після тривалої боротьби Молдавія (а в її складі й Буковина) у 1514 р. увійшла до складу Османської імперії.
3. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ МОСКОВІЇ
Після підкорення Русі монголами руські князі продовжували розбрат між собою, прагнучи здобути прихильність завойовників. Згодом Золота Орда ослабла. У цей час на північно-східних землях Русі виросло і зміцніло Велике князівство Московське, що стало суперником Великого князівства Литовського у «збиранні руських земель».
Москва висловила претензії на київську спадщину, мотивуючи тим, що в Московському князівстві продовжувала панувати династія Рюриковичів.
Думки істориків
Український історик Ярослав Дашкевич про Московську державу
За часів існування держави Київської Русі [Русь-Україна] про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство як улус Золотої Орди засноване ханом Менгу Тімуром тільки в 1277 році. До того часу Київська Русь уже існувала понад 300 років.
Історичні подробиці
На церемонії відкриття пам’ятника у 2016 р. президент Російської Федерації В. Путін, зокрема, назвав київського князя «нашим видатним предком» і «духовним засновником держави Російської». Дехто жартома зауважує, що Володимир на постаменті з подивом дивиться на Москву. Адже за часів князя Володимира на місці сучасної столиці Росії були густі ліси та непрохідні болота, а місто Москва виникло лише через кілька сотень років після правління київського князя.
Пам’ятник князю Київському Володимиру Великому в м. Москві (робота скульптора Салавата Щербакова, 2015 р.)
Від 1487 до 1503 р., з перервами, між Великим князівством Московським і Великим князівством Литовським тривали кровопролитні війни за українські землі. Вони завершились тим, що Чернігово-Сіверська земля в 1503 р. опинилася під владою Москви. До неї відійшло 319 міст і 70 волостей (колишніх удільних князівств). Надалі боротьба не припинялася. У складі литовських військ брали участь воїни з руських земель. Найбільше відзначився князь Костянтин Іванович Острозький, який у 1514 р. здобув гучну перемогу над московським військом у битві під Оршею.
Відео «Битва під Оршею» (тривалість 01 хв 23 с)
https://cutt.ly/CyC320Z
Діємо: практичні завдання
Князь Костянтин Іванович Острозький (сучасна поштова марка України)
- 1. Проаналізуйте, яку історичну інформацію «повідомляє» марка.
- 2. Перевірте достовірність цієї інформації.
- 3. Яке значення мала згадана подія в історії?
4. КНЯЗІВСТВО ФЕОДОРО В КРИМУ
У другій половині XIII ст. в Криму місцеві грецькі, готські й аланські мешканці заселили раніше спустілу візантійську фортецю Дорос (тюркська назва — Мангуп). Навколо неї виникло князівство Феодоро, залежне від ханів Золотої Орди. У наступному столітті князівство здобуло незалежність. Згодом володіння Феодоро поширилося по чорноморському побережжю від Балаклави до Алушти, а на півночі — до річки Кача.
Генуезька фортеця 1371-1460 рр., м. Судак у Криму (сучасне фото)
Історикам небагато відомо про народи, представники яких жили у Феодоро. Основна частина населення сповідувала православ’я, а саме м. Мангуп (Феодоро) було центром православної митрополії, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху.
Князівство Феодоро вистояло після спустошливого походу ординського полководця Ногая в 1299 р.
Князівство перебувало в дружніх відносинах із Кримським улусом, згодом Кримським ханством, і в тісному союзі з Візантією. Феодоро інколи називають «останнім уламком Візантійської імперії».
Натомість відносини з генуезькою колонією в Кафі були постійно ворожими, що вилилось у війни 1422-1423 та 1433-1441 рр. Феодорити намагалися відвоювати життєво необхідне для них південне узбережжя Криму і, зокрема, фортецю і порт Чембало (Балаклаву). Проте генуезці спромоглися захистити свої володіння і навіть намагалися відібрати у феодоритів їхню єдину гавань — Каламіту (Інкерман).
Після того як турки завоювали в 1453 р. Константинополь, а в 1461 р. — Трапезунд (нині місто Трабзон, Туреччина), Феодоро було змушене шукати нових союзників. Відтоді відомі його контакти з Молдавським князівством і Великим князівством Московським. Однак у 1475 р. після піврічної облоги Мангуп захопили турки, князь Феодоро Олександр загинув.
Територія князівства стала турецьким кадиликом (округом). Значну частину населення було знищено.
5. КРИМСЬКЕ ХАНСТВО
РОЗКОЛ ЗОЛОТОЇ ОРДИ Й УТВОРЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
Географічне розташування Криму сприяло тому, що з давніх-давен його населяли представники різних народів. Відвідавши м. Солхат (нині Старий Крим) у 1263 р. арабський філософ зауважив, що «різноманітне населення великого міста надавало йому середземноморської жвавості і східної своєрідності. Тут жили греки, євреї, хазари і готи. Потім оселилися кипчаки, алани, вірмени, генуезці й венеціанці».
Західні кипчаки, яких на українських землях називали половцями, протягом століть зливалися з народами, які здавна жили на півострові. Так поступово став формуватися один народ, який дістав назву кримські татари. Чинниками, що сприяли об’єднанню таких різноманітних етносів в один народ, стали спільна територія проживання, тюркська мова та релігія іслам.
У 1239 р. Крим завоювали монголи, і відтоді півострів став частиною Золотої Орди. Проте вже середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Її сили підривали внутрішні чвари претендентів на ханський трон, а також боротьба із зовнішніми вторгненнями: з півночі — з боку Великого князівства Литовського, і зі сходу — з боку претендента на всю монгольську спадщину Тимура (Тамерлана). На її уламках виникли Астраханське ханство, Казанське ханство, Велике князівство Московське тощо.
У 1441 р. свою державу — Кримське ханство — утворили кримські татари. На чолі держави став нащадок Чингісхана — Хаджі Гірей. Заснована ним династія Гіреїв правила аж до XVIII ст.
Хаджі Гірей (портрет-реконструкція)
Першою резиденцією татарських владик було степове місто Солхат, або Ескі-Крим (нині Старий Крим), неподалік від Феодосії. З 1532 р. столицею держави став Бахчисарай.
Розкол Золотої Орди. Кримське ханство
- 1. Зіставте карту із сучасною картою України та визначте, у межах яких сучасних областей України розташовувалось Кримське ханство.
- 2. Яке місто було столицею Кримського ханства?
Діємо: практичні завдання
Ханський палац у м. Бахчисараї (Крим): зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення; будівництво розпочато в 1532 р. (сучасне фото)
ГОСПОДАРСТВО КРИМСЬКОГО ХАНСТВА
Основою господарства Кримського ханства було кочове скотарство, сільське господарство, добування солі, торгівля. До сусідніх земель звідси вивозили шкіри, сіль; південні сусіди — османи — ще вподобали вершкове масло. Відомо також про вивезення з Криму зерна та льону. Славними були й рибні промисли.
Ще однією статтею кримського експорту були раби, захоплені під час нападів.
Думки істориків
Долі рабів різнилися. Більшість чоловіків опинялися на турецьких галерах або гарували на полях, у той час як багато жінок працювали прислугою. Декому щастило, якщо можна так сказати. Талановиті молоді люди робили кар’єру в османській адміністрації, але більшість із них була євнухами. Деякі жінки потрапляли до гаремів султанів або високопоставлених османських урядовців.
Українська дівчина, яка увійшла в історію під ім’ям Роксолана, стала дружиною одного з наймогутніших турецьких султанів, Сулеймана Пишного, який правив у 1520-1566 рр.
Її син став султаном Селімом II. Протягом останніх 200 років Роксолана була головною героїнею романів та низки телесеріалів в Україні й Туреччині. Звичайно, її життя та кар’єра були винятком, а не правилом.
Сергій Плохій «Брама Європи»
- 1. Визначте причини розвитку работоргівлі у Кримському ханстві.
- 2. Яким було становище татарських невільників?
- 3. Яким чином невільники могли поліпшити своє становище?
КРИМСЬКЕ ХАНСТВО — ВАСАЛ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
У Кримському ханстві точилася постійна боротьба за ханський престол, водночас місцева знать протистояла верховній владі хана. Натомість із XIV ст. у східній частині Середземного моря і у Причорномор’ї зростала сила величезної мусульманської держави — Османської імперії.
Цей могутній сусід, де панівною релігією був іслам, як і в Криму, взяв під покровительство державу Хаджі Гірея. У 1478 р. Кримське ханство стало васалом Османської імперії і визнало османського султана як халіфа (верховного правителя) мусульман.
Варто запам’ятати!
Султан — титул мусульманського правителя, вживаний у багатьох мусульманських країнах, зокрема в Османській імперії.
Проте становище Кримського ханства як васала Османської імперії було особливим. Правлячу кримську династію Гіреїв вважали прямими нащадками Чингісхана, що було важливо для османів, які прагнули долучитися до історичної спадщини великої монгольської держави минулого. Тому Кримське ханство не платило данину, як інші васали. Навіть більше, кримські хани самі отримували від султана щорічну платню.
Гіреї також не постачали війська султану. Коли османам була потрібна військова допомога Криму, вони надсилали хану не наказ, а особливе «запрошення», і брали на себе пов’язані з воєнною кампанією витрати.
Однак османський вплив на Крим поступово зростав. Османи отримали прямий контроль над південним узбережжям Криму, заснувавши головний центр у портовому м. Кафі (сучасна Феодосія).
Діємо: практичні завдання
Про кримських татар побутує багато міфів. Один із них — міф про вороже ставлення до християн. Перегляньте відео та доберіть аргументи, за допомогою яких автори спростовують цей міф.
Відео «Кримські татари. Друзі чи вороги» (тривалість 02 хв 02 с)
https://cutt.ly/Zi4Ka9X
ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Утворіть логічні пари із назв українських земель та держав, до складу яких вони входили.
1 Закарпаття
2 Шипинська земля (Буковина)
3 Чернігово-Сіверщина
5 Київщина
А Велике князівство Московське
Б Князівство Феодоро; Кримське ханство
В Угорське королівство
Г Велике князівство Литовське
Д Молдавське князівство
2. Працюємо з історичною хронологією, закодованою у хмаринці:
- а) утворіть логічні пари з дат і назв;
- б) дізнайтеся, які історичні події відбувалися в середньовічному світі одночасно зі згаданими подіями.
Досліджую і аналізую
- 1. Дайте оцінку діяльності Федора Коріатовича.
- 2. У чому полягали особливості васальної залежності Кримського ханства від Османської імперії?
Мислю творчо
- 1. Для чого політики й історики Російської Федерації намагаються представити історію Русі-України як історію власне Росії? Яке це має значення для сучасності?
- 2. Виконайте творчий проект (історичний портрет, сторінка в соціальних мережах тощо) «Князь Костянтин Іванович Острозький».
Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію. Запам’ятайте їх:
1441 р. заснування Кримського ханства
1478 р. визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії
1503 р. завоювання Великим князівством Московським Чернігово-Сіверської землі
1514 р. битва під Оршею — перемога литовського війська на чолі з Костянтином Острозьким над військом Московії
Тема 3. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
• Українські землі протягом першої половини XIX ст. неодноразово привертали увагу тих європейських політиків, які розробляли плани ослаблення Російської імперії через відокремлення підпорядкованих нею територій
• Українцям доводилося брати участь у здійсненні амбітних планів російських можновладців
• Висуваючи плани стосовно майбутньої зміни державної приналежності Наддніпрянщини, європейські політики не передбачали можливості залучення самих українців до вирішення своєї долі, що було однією з причин їх невдач
Місце Наддніпрянської України в російсько-турецьких війнах першої половини XIX ст.
Наддніпрянська Україна в планах Наполеона І
Кількість українських військових формувань у складі російської армії
Усього до складу російської армії було надіслано понад 61 тис. козаків колишньої Гетьманщини.
Економічне становище в першій половині XIX ст.
Економічний розвиток Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.
Особливості розвитку
• Процес занепаду кріпацтва і становлення нового ринкового господарства, що відбувався в цей час, здійснювався у складних умовах, під впливом різних, інколи суперечливих, чинників
• Своєрідним «випробувальним полігоном» нових економічних відносин була Південна Україна, де використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність
• Правобережжя було регіоном переважання примусової праці селян-кріпаків
• Перетворення примусової праці на перешкоду для подальшої індустріалізації та викликане цим сповільнення темпів економічного розвитку змушувало правлячі кола шукати шляхи реформування застарілих виробничих відносин
• Економіка Наддніпрянщини упродовж усього XIX ст. зберігала аграрний характер
• Зростання попиту на продукти харчування в Європі та світі стимулювало розвиток сільського господарства Наддніпрянщини
• Перша половина XIX ст. стала для Наддніпрянщини часом втягування в систему світової торгівлі
• У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочалася промислова революція
Селяни у складі населення Наддніпрянської України (на середину XIX ст.)
Зростання кількості промислових робітників у Наддніпрянській Україні
Найбільші українські міста на середину XIX ст.
Кількість населення, тис. осіб
На середину століття із 850 міст і містечок українських земель лише 62 мали понад 10 тис. жителів, а 5 — понад 50 тис. жителів.
Сільськогосподарська спеціалізація регіонів Наддніпрянської України в першій половині XIX ст.
Місце Наддніпрянської України в зовнішній торгівлі Російської імперії
Особливості
• Наддніпрянщина забезпечувала 78 % пшениці та 55 % вовни, які експортувалися з імперії (від загального обсягу)
• У першій половині XIX ст. чорноморсько-азовські порти за обсягами перевезень значно випереджали балтійські порти. їх розвиток був пов’язаний з наближеністю до українських земель, де вироблялася експортна продукція
Початок національного відродження наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
Національне відродження — термін, що набував поширення в ХІХ ст. та уособлював процеси, пов’язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. За змістом і формою національне відродження фактично було націотворенням.
Три умовні стадії в історії національних рухів слов’янських народів, визначені чеським ученим М. Грохом
Окремі дослідники-ентузіасти «винаходять» національність, збирають і публікують народні пісні, вивчають історію, мову, звичаї свого народу. Унаслідок цього вони знаходять аргументи, що певна етнографічна група є окремою спільнотою з погляду етнографії, філології та історії
Дослідження, здійснені на попередній стадії, трансформуються в певні ідеї, що поширюються серед освічених верств. Головним стає відродження мови, боротьба за розширення сфери її вжитку. Мова, що була раніше об’єктом дослідження, стає мовою, якою пишуться літературні твори, здійснюються переклади, ставляться театральні вистави тощо. Результатом цього стає поширення почуття національної свідомості серед широких суспільних верств
Нація згуртована усвідомленням власної історії та мови, розгортає боротьбу за своє визволення. Зароджується масовий національний рух, який, у свою чергу, має привести до незалежності нації. Виникають політичні організації, створюються політичні програми з вимогами здобуття самоврядування, автономії та, врешті-решт, самостійності
У реальному житті наведені стадії часто перехрещувалися — у межах другої інколи зароджувалися елементи третьої або існували прояви першої стадії. У цілому цій схемі відповідають процеси українського національного відродження у модерну добу.
Термін «відродження» вперше було вжито 1847 р. стосовно піднесення італійського національного руху. Зокрема, цього року в П’ємонті Камілло Кавур став видавати політико-економічну газету «Відродження», яка й дала назву цьому рухові.
Основні напрямки визвольного руху в суспільно-політичному житті Наддніпрянщини у першій половині XIX ст.
Протягом першої половини XIX ст. український напрямок визвольного руху еволюціонував від боротьби нащадків козацької старшини за відновлення автономії України до появи нової суспільної еліти — української інтелігенції, яка здійснила спробу висунути програму національного визволення українців.
Початок українського національного відродження
Російський визвольний та польський національно-визвольний рух на українських землях у 20—30-х рр. XIX ст.
Масонство в Україні
Масонство (від англ. mason — каменяр) — наднаціональний релігійно-етичний рух, що виник в Англії на початку XVIII ст. Його прихильники закликали до морального вдосконалення і об’єднання людей на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги, вірності. У теорії масони проголошували невтручання в політику, але в реальному житті відігравали помітну роль у революційних і національно-визвольних рухах.
Україна в програмних документах декабристів
Назва організації, програмних документів та їхніх авторів
Бачення майбутнього України
«Південне товариство». «Руська правда»,
Російська імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом. За Україною ніяких державних прав не визнавалося. «Через свою слабкість,— уважав П. Пестель,— Малоросія ніколи не зможе стати державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій»
«Північне товариство». Конституція,
Росія повинна стати конституційною монархією з федеративним устроєм на зразок США. Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких — Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові — створювалися на Лівобережжі й Слобожанщині. Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно, а здійснення зовнішньої політики, випуск грошей і єдині збройні сили були у віданні центру
«Товариство об’єднаних слов’ян». «Правила» та « Клятвена обіцянка»,
Визволення всіх слов’янських народів від монаршого самовладдя, установлення демократичного ладу і об’єднання їх у федерацію слов’янських республік. Проте створення окремої Української держави як члена цієї федерації не передбачалося
Імперська політика в Наддніпрянській Україні після придушення Польського повстання 1830—1831 рр.
Основні прояви
• Посилення русифікації і ліквідація спроб опозиційного ставлення до імперської політики
• Звільнення з посади малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна за його прихильне ставлення до малоросійських дворян-автономістів
• Створення спеціальної комісії у справах південно-західних губерній (Правобережжя), що мала «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя»
• Закриття Кам’янецького ліцею, що був центром польської культури і вищої освіти, переведення на викладання російською мовою всіх польських шкіл й судочинства на Правобережжі
• Створення у 1834 р. Київського університету, який за задумом імперських ідеологів мав «поширювати російську культуру і російську національність на спольщених землях Західної Росії»
• Позбавлення на Правобережжі маєтків і виведення з дворянського стану 64 тис. польських шляхтичів (хоча безпосередньо в повстанні брали участь лише 4 тис. осіб), закриття більшості католицьких костьолів, греко-католицьких церков і монастирів
Український національний рух наприкінці 40-х рр. XIX ст. Кирило-Мефодіївське братство
Українське національне відродження у Наддніпрянській Україні
• Збирання історичних документів і відтворення на їхній підставі історії українського народу. Видання Д. Бантиш-Каменським «Історії Малої Росії. » (1882) і М. Маркевичем «Історії Малоросії» (1842—1843).
• Дослідження фольклору і поширення уявлень про те, що українці є окремим народом з власною культурою і традиціями. Видання 1819 р. в Петербурзі грузинським князем М. Цертелєвим першої збірки українських історичних дум. Видання М. Максимовичем у 1827, 1834 і 1849 рр. трьох збірок українських народних пісень
• Вивчення народної мови і створення на її основі літературної мови. 1798 р. І. Котляревський видав «Енеїду» — перший літературний твір, написаний українською мовою. 1818 р. створення О. Павловським «Граматики малоросійського наречія . », де вперше було розроблено граматичну побудову української мови, принципи її розмовного і літературного використання
• У 20—40-х рр. XIX ст. відбувається поступовий перехід від збирання матеріалів, що підтверджують існування українського народу, до їх трансформації у певну систему ідей. Розгортається боротьба української інтелігенції за розширення сфери вжитку української мови. Діяльність літературного гуртка «харківських романтиків», очолюваного І. Срезневським. Видання ним «Українського альманаха» (1831), шести випусків фольклорно-етнографічної збірки «Запорожская старина» (1833—1838)
• У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки з’являються у Петербурзі та Москві. 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», у якому всі твори вперше були написані українською мовою
• У середині 40-х рр. XIX ст. навколо Київського університету формується новий осередок українського літературно-наукового життя. Створення на початку січня 1846 р. Кирило-Мефодіївського братства
Основні ідеї програмних документів Кирило-Мефодіївського братства (товариства)
Головними засобами реалізації своїх ідей братчики вважали поширення освіти серед народу та мирну проповідь. Неморальні засоби для здійснення своїх планів, такі як визвольні війни та соціальні революції, вони рішуче засуджували. «“Мета виправдовує засіб”,— зазначалося у“Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія”,— товариство визнає безбожним».
Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства (товариства)
Історичне значення
• Першими розробили широку політичну програму, яка стала прикладом для їхніх наступників
• Уперше було здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності
• Національне визволення українців розглядалося братчиками в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів
• За своїми світоглядними особливостями товариство було схоже на такі тогочасні європейські націоналістичні організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія» тощо. Воно також поєднувало ідею національного визволення зі здійсненням загальнодемократичних перетворень. Проте на відміну від них братство було єдиною організацією, що категорично відкидала насильство як засіб досягнення своєї мети
• Ореол мучеництва, який закріпився за братчиками через їх суворе покарання царизмом, не відштовхнув наступників від боротьби за українську справу, а навпаки, зробив її більш привабливою
Соціальна боротьба в першій половині XIX ст.
Політика російського царизму щодо України в першій половина XIX ст. визначалася поширенням на її території загальноімперських порядків та підпорядкуванням її розвитку інтересам російського центру імперії.
Політика російського царизму в Наддніпрянській Україні
Ліквідація залишків давнього адміністративного устрою і перетворення українських земель на пересічні губернії Російської імперії. Тут існували три з десяти генерал-губернаторств імперії. Поряд із цивільною владою посилювалася військова. Кількість військових сил, що розміщувалися в Наддніпрянщині, досягала в окремі періоди 100 тис. осіб
Припинення дії українського права і судочинства: у 1827—1835 рр. українські міста було позбавлено магдебурзького права, а в 1840—1842 рр. ліквідовано судочинство за нормами Литовських статутів і поширено дію Зводу законів Російської імперії
Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини для задоволення потреб імперського центру. Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна забезпечувала понад 26 % загальноімперських прибутків, із яких на її власні потреби використовувалося не більше половини
Поширення в Наддніпрянщині замість самобутніх українських порядків нових російських порядків. Перетворення значної кількості селян на безправних кріпаків. Русифікація української суспільної еліти
Імперський уряд здійснював політику русифікації Наддніпрянщини, вважаючи українців частиною «великорусского» народу, а українську мову лише «наречием» російської мови. Право українців, як і інших народів імперії, на самостійний розвиток ігнорувалося
Соціальні виступи українського селянства в першій половині XIX ст.