Де й як живуть українці в США

Високий рівень життя, гідна оплата праці, соціальна захищеність і велика територія з різноманітними кліматичними умовами – ось те, що змушує наших співвітчизників думати, що після переїзду в Сполучені Штати життя неодмінно налагодиться. Те, як живуть українці в США у 2024 році, залежить від способу міграції, міста і готовність змінити своє світосприйняття. Чи стане переїзд в Америку втіленням американської мрії або повним розчаруванням, залежить від безлічі факторів.

Хвилі еміграції

У всі епохи еміграція україномовної населення в Сполучені Штати була обумовлена втечею від репресій і утисків (релігійних, політичних, расових) з боку Російської Імперії, а пізніше Радянського Союзу. В історії можна виділити 5 хвиль імміграції:

1. Перші емігранти з’явилися на американській землі у XVIII-XIX століттях. Саме в цей час представники української нації заснували перші поселення на березі Тихого океану.
2. Українська діаспора в Америці в ході другої хвилі була представлена євреями, які переїхали з Російської Імперії, і мігрантами-білогвардійцями. Відбувалося це в кінці XIX – початку XX століття.
3. Третя хвиля не була численною і складалася в основному з політичних емігрантів, які виїхали з СРСР у проміжку від закінчення Другої світової війни та до кінця 70-х років минулого століття.
4. В ході четвертої хвилі з Союзу виїхало найбільшу кількість людина. Стимулом до цього стало падіння «залізної завіси» – кінець 80-х–початок 90-х років XX століття. Першими вирушили за океан євреї, які втікали від гніту радянської влади, за ними на пошуки кращого життя вирушили всі, у кого була можливість і бажання виїхати.
5. До п’ятої хвилі можна віднести мігрантів початку 2000-х, які перебралися в Штати з політичних та економічних причин.

Остання хвиля української еміграції триває й сьогодні. Складається вона з тих, хто виїжджає з метою ведення бізнесу, купівлі нерухомості, навчання.

Чисельність україномовної населення в США

Українську діаспору в США заведено називати українськими американцями, які пройшли процес натуралізації, але були народжені за межами цієї держави. При цьому дане поняття не завжди вказує на етнічну приналежність мігрантів. Такими тут вважаються вихідці з усіх колишніх радянських республік і їх нащадки.

Скільки в США українців сьогодні, сказати однозначно неможливо, оскільки не всі з них брали участь в останнього перепису населення у 2010 році. Не варто також скидати з рахунків нелегалів, які взагалі не значаться у списках мігрантів.

Згідно з останніми підрахунками, кількість українських американців на початку 2024 року становило близько 1 мільйона осіб. З них понад 100 тисяч були народжені за межами США.

У розрізі міграції з країн СНД чисельність україномовної населення виглядає так:

• росіяни – 2,6 мільйона осіб;
• українці – близько 930 тисяч;
• білоруси – майже 26 тисяч мігрантів;
• представники інших національностей – 1,1 мільйона осіб.

Влада країни вважає, що загальне число україномовного та російськомовного населення може становити близько 4,5–5 мільйонів. Як і раніше актуальною в країні залишається проблема нелегальної міграції. За даними United States Census Bureau (Бюро статистики), США посідають третє місце у світі за кількістю жителів – майже 328,5 мільйона осіб.

З цього числа приблизно 12-15 мільйонів перетнули кордон незаконно, не зареєстровані в посольстві та перебувають на території Штатів без легальних підстав (мова йде про мігрантів з різних країн, не тільки українських переселенців).

Як ставляться до українців в США

Те, як ставляться американці до українців, не дуже відрізняється від ставлення до осіб інших національностей. Наших співвітчизників тут вважають суворими та несмішливими. Коли мігранти стають більш спокійними та починають радіти життю, їх американські сусіди вважають, що ті «втягнулися» в місцевий ритм.

З іншого боку, американські громадяни охоче одружуються з українськими дівчатами, ніж на громадянках інших країн. На думку американців, українці краще виглядають, смачніше готують, вміють виховувати дітей.

Добре жити в Америці українцю, обумовлено ще і тим, наскільки вдало їм вдається працевлаштуватися. Одним з найпопулярніших способів іммігрувати є робота в американській компанії.

Так от: при наймі місцеві роботодавці з усіх мігрантів віддадуть перевагу саме українцям. Так само йдуть справи й з орендою житла – у наших співвітчизників завжди є перевага перед іншими мігрантами.

Як відбувається й від чого залежить адаптація

Причин, які змушують українців виїхати в Америку, можна перерахувати багато:

• запрошення на роботу;
• заміжжя;
• отримання Green Card;
• навчання в американському вузі;
• запрошення від релігійної громади;
• біженство.

Кожна з цих підстав веде до легалізації на території США та отримання статусу резидента.

Як живеться українцям в Америці, залежить від того, як швидко їм вдасться влаштуватися та адаптуватися. На це впливають багато чинників:

• знання мови – американський англійський і британський англійський дещо відрізняються;
• диплом про освіту, отриманий на батьківщині, може виявитися недійсним. Більшості фахівців доведеться доучуватися або освоювати нову професію;
• в Америці заведено діяти по інструкції. Це стосується як їзди по дорогах, так і взаємодії з чиновниками;
• незаможні мігранти можуть скористатися однією з програм соціальної підтримки – податковий повернення (програма Earned Income Tax Credit), талони на продукти, медична допомога (Medicaid);
• американці – нація патріотів. Тут дуже люблять прикрашати будівлі американською символікою, а самі жителі завжди готові брати участь у різних заходах і відстоювати свої права.

Багато хто, вибираючи, куди переїхати до США з України, зупиняються на українських районах, вважаючи, що процес адаптації пройде швидше. Але у такого підходу більше мінусів, ніж плюсів. Чим більше обстановка буде наближена до американської дійсності, тим швидше і простіше мігрантові буде прийняти життя в новій країні.

Українські громади

Українська діаспора в Америці розподілена досить нерівномірно. Найбільша концентрація відзначена в штатах Нью-Йорк, Каліфорнія і Флорида. Так, наприклад, в Нью-Йорку проживає близько 130 тис. осіб, Пенсильванія – 112 тис., Нью-Джерзі – 70 тис., Флорида – 48 тис., Іллінойс – 47 тис., Вашингтон – 46 тис., Огайо – 45 тис. та Мічиган – 40 тис. осіб.

Південну Каліфорнію своїм новим домом обрали майже 90 тисяч українців. Велика частина з них проживає в Лос-Анджелесі.

Українські громади в США ведуть активну діяльність, спрямовану на популяризацію української культури та допомогу мігрантам, які прибувають в Штати.

Провідними організаціями, що об’єднує перші три хвилі еміграції, є Український конгресовий комітет Америки та Українська Американська Координаційна Рада.

Ще одна організація – Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Фонд надає соціально-культурну допомогу новоприбулим.

Просвітницька місія покладена на понад 20 газет і 10 журналів. Провідним періодичним виданням вважаються “The Ukrainian Weekly”, “Міст”, “Свобода”, “Час і події”, “Нова газета” та “Національна трибуна”. Контакти та адреси українських громадських організацій в США можна знайти на сайті посольства України в США.

Мігранти останньої хвилі відрізняються деякою роз’єднаністю. Пов’язано це з бажанням якомога швидше інтегруватися в американську середу, досягти чогось можна тільки шляхом відстороненості від всього «українського».

Здобуття освіти

Основна перевага, яку отримують студенти американських вузів, – можливість залишитися в країні після отримання диплома, якщо вдасться знайти роботу. Це дасть підставу для подальшої легалізації.

До плюсів можна віднести якість наданих знань, широке поле діяльності для тих, хто має намір займатися науковою роботою, великий вибір спеціальностей і лояльність місцевих університетів і коледжів до іноземним студентам.

Навчання в США не є безкоштовним навіть для громадян держави. Але можна спробувати отримати один з видів допомоги:

• стипендії та гранти – найчастіше бюджет на них виділяє сам вуз чи влади штату;
• спонсорська підтримка – як спонсор може виступити будь-яка компанія, яка зацікавлена в співробітника тієї чи іншої спеціальності.
• стати учасником програми обміну студентами.

До числа ВНЗ, які надають найбільшу в США допомогу своїм студентам, відносяться:

• Trinity College (штат Коннектикут);
• Stanford University (штат Каліфорнія);
• Harvard University (штат Массачусетс);
• Duke University (штат Північна Кароліна).

Якщо отримати фінансову підтримку не вдасться, потрібно бути готовим до діапазону цін від 10 тисяч доларів на рік (Університет Аризони) до 44 тисяч доларів на рік (Stanford University). В цю вартість не включені витрати на проживання, харчування, страхування та інші витрати. На все про все доведеться передбачити ще 20-30 тисяч доларів на один навчальний рік (залежить від вузу і штату).

Працевлаштування

Перше, до чого потрібно бути готовим українським мігрантам, це до підтвердження диплома, отриманого на батьківщині, оскільки він може виявитися недійсним в США у зв’язку з різницею в навчальних програмах. Деяким фахівцям доведеться проходити додаткове навчання, щоб мати можливість працювати за професією.

Багато на перший час намагаються влаштуватися «до своїх» або займаються будь-якою роботою, яка приносить дохід. Без знання англійської мови вибір вакансій буде невеликий: прибиральник, мийник посуду, кур’єр, працівник на фермі.

Робота в США для українців, які мають затребувану спеціальність, зможуть підтвердити диплом і досвід роботи, можлива у будь-якому напрямку. Середні зарплати розподіляються так (на рік):

• розробники програмного забезпечення – 76-126 тисяч доларів;
• лікарі – 170-200 тисяч;
• педагоги та няні – 18-30 тисяч;

В процесі пошуку роботи потрібно стати постійним відвідувачем на різних форумах і в групах в соцмережах, щоб відслідковувати відгуки, цінні поради та пропозиції, цікаві факти про американського життя.

Рівень життя

Життя для українців в США складається з багатьох складових, які дозволяють оцінити, наскільки важко або просто дається переїзд в США. Середній показник оплати праці по країні становить 42 000$ в рік після сплати всіх податків. При цьому різниця між доходами заможного класу і малозабезпеченого можна назвати вражаючою. Перші отримують приблизно в 8 разів більше тих, кому менше пощастило влаштуватися в житті.

Ціни на житло в Штатах дуже високі. Велика частина мігрантів (так і американців) не може дозволити собі власну нерухомість і все життя живе в орендованих квартирах і будинках. Переселенці воліють селитися по кілька осіб у квартирі чи орендувати дуплекси.

Середні ціни на оренду квартири з однією спальнею по містах, в доларах:

• Вашингтон – 1 800-3 100;
• Нью-Йорк – 1 500-3 000;
• Маямі – 1 750-2 000;
• Даллас – 1 070-1 500;
• Канзас-Сіті – 660-890;
• Детройт – 560-790.

До суми оренди обов’язково потрібно додати витрати на утримання житла. Вони можуть коливатися від 500 до 1 500 доларів на місяць.

Витрати на харчування потрібно закласти в розмірі 300 доларів на тиждень. Ще 150-200 доларів знадобиться на транспорт (стільки коштує місячний проїзний).

Додатково потрібно відкласти на дозвілля і покупку одягу – це ще 500-800 доларів в місяць. При невисокій зарплаті 2/3 доходу буде йти тільки на вирішення житлового питання.

Як живуть пенсіонери в США

Вік виходу на пенсію залежить від року народження. Ті, хто народилися в 1960 році й пізніше, йдуть на заслужений відпочинок в 67 років. Бажаючі можуть зробити це в 62 роки, але для цього потрібно написати заяву до Пенсійного фонду та обґрунтувати причину такого кроку, адже достроково отримують лише 70 % від належного їм допомоги. При цьому по досягненні 67 років розмір виплати не збільшується.

Для отримання пенсії необхідно мати стаж не менше 10 років. Державна, так само як і накопичувальна, пенсія формується за рахунок щомісячних виплат працівника до Пенсійного фонду та на медичне страхування: 7,65 % утримується з зарплати, ще 7,65 % покриває роботодавець.

Середній розмір пенсії становить приблизно 1 200 $. Якщо допомога не дотягує до встановленого мінімуму (близько 1 000 $), пенсіонер може розраховувати на матеріальну та інші види допомоги від держави.

Українські пенсіонери в Америці підкоряються тим же правилам, що й американці. Деякі з них живуть на доходи, одержувані на батьківщині.

В яких штатах найкраще живеться українцям

В якості цільового міста мігранти з СНД найчастіше вибирають мегаполіси. Причиною зазвичай служать більш широкі можливості працевлаштуватися.

Деякі перебираються у великі міста, бо в них багато українців, на підтримку яких вони розраховують. Найчастіше почути українську та російську мову можна в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Філадельфії, Чикаго, Сан-Франциско, Атланті, Сіетлі, Денвері.

Українська громада в Нью-Йорку

Якщо шукаєте, в якому місті США найбільше українців, то знайте, що найбільш численна українська громада проживає саме в Нью-Йорку.

У столиці штату більшість українських мігрантів зосереджено на вулиці Брайтон-Біч, розташованої в Брукліні. Цей квартал у народі заведено називати Маленької Одесою, оскільки життя тут не надто відрізняється від тієї, яку наші співвітчизники вели на батьківщині, а першими поселенцями тут були євреї, які виїхали з СРСР в кінці минулого століття.

Але це не єдиний район, який облюбували українці в Нью-Йорку. Нерідко можна зустріти «своїх» на Манхеттені. Найчастіше це забезпечені мігранти, оскільки вартість життя тут на порядок вище, ніж в інших частинах міста.

А ось представники Казахстану, Узбекистану і Таджикистану воліють селитися у Квінсі.

У Стейтен Айленд переїжджають заможні сім’ї, які уже якийсь час пожили в Штатах, відчули грунт під ногами й тепер хочуть вкоренитися.

Життя українців у штаті Вашингтон

Ще одним популярним місцем серед українських мігрантів є Сієтл. Це місто – батьківщина таких великих корпорацій, як Boeing, Starbucks і Amazon.

Сіетл добре підійде тим, хто задіяний у сфері IT, медицини, має технічне або інженерне освіту.

У Сіетлі мало афроамериканців, більшість жителів – заможні громадяни, яких влаштовує життя в місті, з трьох боків оточеному водою.

І хоча вартість житла тут поступається Сан-Франциско і Нью-Йорку, але мало чим відрізняється від того, що просять у Лос-Анджелесі. Середньостатистичний будинок в Сіетлі обійдеться приблизно в 580-600 тисяч доларів.

В цілому ж переселенцям потрібно бути готовими до похмурої дощової погоди, яка характерна в цілому для штату Вашингтон.

Українська громада в штаті Каліфорнія

Життя в Каліфорнії для українців в основному зосереджена у двох містах: Лос-Анджелес і Сан-Франциско. Хоча почути українську та російську мову можна і в Сан-Дієго й Санта-Барбарі.

Громада Сан-Франциско налічує близько 70 тисяч осіб. Її можна розділити на дві групи. Перша – нащадки українців, які прибули сюди в XIX-XX столітті. Друга група включає мігрантів останньої хвилі.

У Лос-Анджелесі вони в основному проживають на бульварі Гіері, який дуже нагадує Брайтон-Біч у нью-йоркському Брукліні. Ще одне українське поселення розташоване на південь від міста – у Кремнієвій долині. Тут влаштувалися утворені заможні мігранти, які мають відношення до IT-сфері.

У Лос-Анджелесі число українців сягає 40 тисяч. В Місті ангелів живе і працює одна з найчисленніших у світі вірменських громад. Переселенців приваблює сюди теплий клімат, високий рівень зарплат, близькість океану.

Штат Техас

Склад української громади в Техасі обумовлений присутністю в регіоні нафтових компаній, дочірні філіали яких представлені в Україні, а також українсько-американським співпраці в космічній сфері.

Основним місцем поселення українців в Техасі є місто Х’юстон. Тут працює український театр, друкується газета «Наш Техас».

З 50 тисяч україномовної населення близько 30 тисяч проживає саме в Х’юстоні. Велика частина обрала місцем проживання район Галереї (західна частина міста).

Вартість життя тут нижче, ніж у перерахованих вище містах. Найняти квартиру в центрі Х’юстона можна за 1 000$, на периферії є можливість знайти й за 700 $.

Що стосується працевлаштування, то місто залучає працівників нафтопереробної, металургійної, енергетичної промисловості, а також тих, хто має професію механіка чи готовий працювати в порту.

Життя у Флориді

Любителі океану і сонячної погоди часто вибирають в якості кінцевої мети еміграції штат Флорида. У Маямі, наприклад, можна пройти по вулиці, вдома на якій належать українським зіркам естради, спортсменів.

Найбільше українців проживає в передмісті Маямі – в районі під назвою «Сонячні острови». Життя у Флориді для українців зосереджена також у Сент-Пітерсберзі, Сарасоті, Брейдентоні, Тампі.

Знайти роботу в цій частині країни найпростіше у сфері туризму. Але краще отримати ліцензію, наприклад, водія або медсестри, і працювати на себе.

До мінусів можна віднести жаркий і вологий клімат, а до плюсів – не такі високі ціни на житло, як у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі.

Українська громада на Алясці

Аляска – непередбачуваний і суворий край. Багато в чому цей регіон дуже схожий на Камчатку і Сибір. Перше, що тут впадає в очі, – хороші дороги та доглянуті території. У сільській місцевості, правда, доріг може не бути (замість них звичайна ґрунтовка), а найкращим транспортом виявиться позашляховик.

Хоч цей штат і заведено називати Російською Америкою, українці на Алясці представлені в меншій кількості, ніж в інших регіонах: близько 10 тисяч осіб.

Південно-східна частина штату живе в основному за рахунок туризму. При цьому 10 % з тих, хто приїжджає сюди – українці.

Це ідеальне місце для тих, хто втомився від суєти й шуму міста і хоче поринути в природу. Тут відсутнє скупчення машин і будинків, а люди нікуди не поспішають, відкриті та доброзичливі.

Підсумки

Чи варто переїжджати в США з України, дозволить оцінити порівняльна таблиця переваг і недоліків:

Наважуючись на еміграцію, багато хто розраховує на підтримку співвітчизників в чужій країні. В Америці реально отримати допомогу діаспори, хоча досвідчені мігранти радять розраховувати на власні сили та бути готовим кардинально змінити спосіб життя.

Як живуть американці? Повсякденне життя в Америці. Живу в США, хочу поділитися враженнями, як живуть прості американці.

Як живуть американці? Повсякденне життя в Америці. Живу в США, хочу поділитися враженнями, як живуть прості американці.

Мені довелося вчитися і працювати в США з 1992 по 2009 роки. Виїжджаючи в Америку на професійну конференцію, мені, що тільки-но закінчив авіаційний інститут у Москві (МАІ), здавалося тоді, що я побачу країну, яка багато в чому могла б стати прикладом для моєї Батьківщини, яка в той час тільки ставала на шлях, як нам проголосили тоді демократичних реформ. Потім я почав відкривати для себе Америку, спочатку навчаючись в університеті, потім – працюючи за фахом. Поступово мені стало очевидно, що американська реальність абсолютно не така, якою її транслюють на весь світ ангажовані ЗМІ. Нині багатьом зрозуміло, що Америка серйозно хвора, її економіка підірвана, її держборг експоненційно зростає, а перспективи країни, як єдиного культурного і національного цілого, неясні. Проживши там 17 років і спостерігаючи за тим, як змінювалася Америка, я можу сказати, що градієнт цих змін справді негативний.

Попелища ”ліберального експерименту”

Багато коментаторів пояснюють нинішні проблеми США виключно у монетарно-економічних категоріях. Мені це здається вельми поверховим і мало відображає те, що відбувалося там насправді.

Фінансові та економічні проблеми є лише наслідком справжньої культурно-світоглядної трансформації, нав’язаної лібералами американському соціуму протягом останніх десятиліть. Ліберальна революція була розпочата в США ще в середині 60-х років минулого століття, і з того часу вже виросло два покоління людей, чия воля повністю паралізована ліберальною ідеологією, яка й привела Америку до сьогоднішніх нерозв’язних протиріч. Ця трансформація вже настільки незворотня, що повернути назад негативні тенденції, що набирають сили в Америці, навряд чи буде можливо. На жаль, я бачу і те, що ліберальні реформи, які нині нав’язуються в Росії, і алгоритми, за якими вони проводяться, дуже схожі на те, що я спостерігав у США. Я навіть сказав би, що Штати служать якоюсь лабораторією, в якій можна побачити, яке майбутнє очікує Росію в не такій віддаленій перспективі, якщо порядок речей у нашій країні не зміниться.

Я не хочу, щоб Росія, яку вже 20 років напихають лібералізмом, була приведена в той самий стан, в якому опинилися США після чотирьох десятиліть ліберального правління. Що дозволяє мені вірити в те, що це можна запобігти? Той факт, що в Росії, незважаючи на 20 років катастрофічних реформ, процеси деконструкції традиційної моралі, атомізації суспільства та руйнування усвідомлення людей себе як частини народу, що мають спільну історичну долю, ще не зайшли так далеко, як це сталося в Америці. Це підтверджується останніми подіями, коли протестні настрої проти несправедливої ​​системи, створеної в Росії після 1991 року, вилилися у численні мітинги по всій країні. Багато людей вже усвідомили всю згубність нав’язаного Росії шляху. Ці люди, чия свідомість залишилася не спотвореною ліберальною пропагандою, зможуть синтезувати нову філософію, спрямовану на відродження Росії.

Очевидною є спроба частини лібералів, відсторонених нині правлячим режимом від влади, перехопити ініціативу народного невдоволення та використати її для того, щоб повернути владу знову собі. Якщо ліберали досягнуть успіху, то вони продовжуватимуть той самий згубний курс, який проводиться нинішнім режимом, з тією лише різницею, що замість ”національної специфіки” будуть використані американські лекали лібералізму, у якого вітчизняні наслідувачі черпають своє політичне натхнення. І курс нинішнього режиму, який перетворив Росію на суміш сировинного придатка Заходу та фінансової олігархії, і створення ”мультикультурного суспільства з постіндустріальною економікою” за американським зразком, про який мріють доморощені прозахідні ліберали – обидва гірші, бо це дві сторони одного й того самого .

У цій статті мені хотілося б, на основі своїх спостережень життя в США, розповісти про те, як змінили Америку сам ліберальний монетаризм, вступ країни до СОТ, створення торгового союзу з Мексикою і масова міграція, що відбулася в США, дешевою робочою сили з самої Мексики. та інших латиноамериканських країн.

Потім я хотів би розібрати причини, через які ліберали провели трансформацію США, використовуючи вільно-ринкові принципи, глобалізацію, політкоректність та толерантність як інструменти цієї трансформації. Її результатом стало те, що Америка, яка ще в 1970-х роках мала в основі європейську і християнську культуру, що мала найпотужнішу промисловість і була головним світовим кредитором, нині перетворена на країну ”мультикультурного суспільства”, ”постиндустріальної економіки”, що нищить середнього класу, що стала головним світовим боржником.

Якщо ліберальний курс у Росії буде збережено чи продовжено під новою вивіскою, його результатом стане втрата залишків російського суверенітету, остаточне знищення вітчизняної промисловості, падіння стандартів життя населення, поступове заміщення корінних народів Росії рахунок масової міграції ззовні, наступні за цим масштабні міжетнічні конфлікти, і, зрештою, припинення російської державності.

Нью-Йорк як передчуття

У серпні 1992 року я приїхав до Америки для участі у конгресі міжнародної астронавтичної федерації. На студентській сесії конгресу, де я робив доповідь, за основу якої було взято мою дипломну роботу, автор цих рядків познайомився з представниками науково-навчального центру (MarsMissionResearchCenter), організованого НАСА на базі університету штату Північна Кароліна, з метою підготовки молодих фахівців для проголошення. 1989 року Космічної Дослідницької Ініціативи. Мені запропонували подати документи для навчання в аспірантурі (GraduateSchool) у цьому центрі. Я був радий їхній пропозиції, тому що це давало мені шанс на подальше навчання за своєю спеціальністю, а потім – на участь у проекті НАСА, кінцевою метою якого оголосили у 1989 р. політ людини на Марс. Документи мої прийняли, але незабаром з’ясувалося, що оскільки я – іноземний студент, НАСА не може оплачувати моє навчання, і якщо я таки хочу вчитися в цьому центрі, то своє навчання маю оплачувати сам.

Поки діяла моя в’їзна віза – подав заяву на тимчасовий дозвіл на роботу, як студент, документи якого вже були прийняті для навчання в університеті.

Свої перші справжні враження про життя в Америці я отримав у Нью-Йорку, де прожив два роки, заробляючи гроші. Нью-Йорк – насправді місто контрастів, у якому можна побачити багато чого цікавого – і гарного, і не дуже. Немає особливого сенсу розповідати тут про речі, типові для цього міста, кому цікаво, ті легко отримають бажану інформацію з інтернету, книг, розповідей своїх знайомих, які там були і т.д.

Що найбільше вразило мене в Нью-Йорку – це практично паралельно існуючі світи, населені іммігрантами з усіх частин світу. Цілком природно, що люди мають тенденцію селитися серед подібних до себе в етнічному, мовному та економічному відношенні. Тому різні райони населені етнічно різнорідними іммігрантами, які відтворюють у Нью-Йорку культуру тієї частини світу, з якої вони прибули. Іноді роздільною межею між цими районами може бути лише одна вулиця, як, наприклад, 96-та вулиця, яка відокремлює фешенебельну частину Манхеттена від сумнозвісного Гарлема. Те, що показують усьому світу в кіно та журналах, як візитну картку Нью-Йорка, – це та частина Манхеттена між Гарлемом і Чайна-Тауном, де знаходяться штаб-квартири транснаціональних корпорацій, ООН та інших міжнародних організацій, і яка населена переважно заможними американцями .

На решті території міста (а це близько 80% його площі) ви почуватиметеся, як у якійсь країні третього світу. Наприклад, більша частина Брукліна та Квінса населена вихідцями з Африки, Азії та країн Карибського басейну. Бронкс майже повністю населений мігрантами з Мексики та країн Латинської Америки. Можна сказати, що Нью-Йорк є величезною подобою генеральної асамблеї ООН, де разом зібрані представники різних народів Землі, які не мають ні спільної мови, ні загальної віри, ні загальної культури, ні загального морального коду. Пам’ятаю, я неодноразово з подивом чув від американців, що, мовляв, Нью-Йорк – це не Америка, якщо хочеш жити в справжній Америці, то треба їхати в якесь невелике містечко. Пізніше мені стало очевидним сенс того, про що вони мені говорили.

Нью-Йорк є свого роду лабораторією, де було відпрацьовано технологію трансформації європейської та християнської (у своїй основі) Американської цивілізації – в егалітарне суспільство всіх рас, релігій, культур і племен, які мають між собою нічого спільного, крім економічних інтересів. Однак у процесі цієї трансформації Нью-Йорк повністю втратив свій американський характер та ідентичність. Очевидно, що це сталося не з волі випадку. Час показав, що Нью-Йорк – це прообраз того, на що ліберальна еліта поступово перетворює всі Сполучені Штати, і на що вона хотіла б перетворити решту світу.

Американська глибинка

Заробивши достатньо грошей для оплати перших двох років навчання, я зміг розпочати заняття в аспірантурі університету штату Північна Кароліна (на початку 1995 року). Навчальне містечко розташоване в столиці штату, місті Ралей (Raleigh). У порівнянні з Нью-Йорком, Ралей викликав відчуття: нарешті я потрапив у нормальну, традиційну Америку!

Навчання в університеті зробило чимало сюрпризів і дало багато цікавих спостережень, а головне, дозволило багато в чому дійсно зрозуміти менталітет корінних американців, оскільки, незважаючи на безліч людей, яких я дізнався в космополітичному Нью-Йорку, більшість з них були або приїжджими, або іммігрантами у першому поколінні.

Чесно кажучи, високий рівень вимог, що висувається на факультеті аерокосмічної техніки, де я проходив теоретичну підготовку, був для мене несподіванкою. Після навчання у МАІ ще за радянських часів я самовпевнено думав, що мене буде важко чимось здивувати. Але в перший семестр довелося буквально напружувати всі сили для того, щоб хоча б встигати складати курсові роботи вчасно. Курсові роботи з пройденої теорії видавалися щотижня, а не раз на семестр, і їх потрібно було здавати не пізніше зазначеного дня і не пізніше зазначеної години в цей день, інакше робота взагалі не зачитувалася. Теоретичний рівень загалом був досить високим і практична робота з пройденого матеріалу велася дуже інтенсивно.

На моєму факультеті близько половини студентів були іноземцями, переважно з Китаю та Індії, багато хто з них отримував фінансування від своїх урядів, з гарантією працевлаштування при поверненні додому. На комп’ютерному факультеті, наприклад, кількість іноземних студентів взагалі сягала 70 %. Пам’ятаю, як студенти з Індії та Китаю з повагою відгукувалися про Росію та розповідали мені, що багато підручників, за якими вони навчалися, було видано ще в Радянському Союзі, а пізніше – переведено у них у країні.

Американці ж воліли навчатися на гуманітарних чи бізнес-орієнтованих факультетах, оскільки навчання, пов’язане з природничими науками чи технічними спеціальностями, вони вважали надто складним і з вельми невизначеними перспективами подальшого працевлаштування. Проте ті ”технарі”-американці, з якими мені довелося вчитися, справили найкраще враження. Займалися сумлінно, про якусь там ”халтуру” не могло бути й мови. В американському академічному світі плагіат взагалі вважається серйозним злочином, і я чув, що траплялися випадки, коли за це виключали з університету.

Після двох років теоретичної підготовки я склав кваліфікаційні іспити та почав роботу над дисертацією. Разом з цим у мене з’явилася можливість викладати студентам, які навчаються на ступінь бакалавра, і з цього часу університет почав оплачувати моє навчання.

Природно, що через взаємодію з людьми в навчальному процесі, через участь у різних заходах поза навчанням відбувається взаємне зближення і з’являється можливість відвертіше говорити на багато тем. Американські студенти та аспіранти могли чудово розбиратися у своїй справі та в якихось суміжних областях. Ми могли вести цікаву розмову про якесь хобі чи спорт, але кожен із них досить слабо уявляв, що твориться у світі навколо нього. Найсильніше мене вражало саме це вузьке, обмежене світосприйняття. Наші розмови ніколи не заходили про політику, злочинність чи повінь країни мігрантами, які буквально змінювали вигляд всього навколо на наших очах. Тобто ті проблеми, з якими американці стикаються щодня і, тим більше, самі причини, що їх викликають, ніколи не обговорювалися в розмовах віч-на-віч, ні в компаніях. Ці теми фактично – табу у Сполучених Штатах.

Пізніше мене вже не дуже дивувало наявність якогось неписаного переліку тем, заборонених для обговорення, що в Америці називається політкоректністю. Я сказав би, що американців відрізняє відчужений індивідуалізм, якась апатія до майбутнього ”цієї” країни, як вони говорили. Думки їх спрямовані виключно на власне виживання та успіх. Виняток становили ті американці, хто вже навчався чи працював за кордоном, їх світогляд після цього сильно змінювався. Мабуть, не дарма кажуть, що все пізнається порівняно.

Після захисту дисертації в 2000 році та отримання докторського ступеня США (Ph.D.inAerospaceEngineering), мені запропонували продовжити дослідницьку роботу як науковий співробітник у центрі НАСА імені Еймса, який знаходиться недалеко від Сан-Франциско. Космічна Дослідницька Ініціатива кінця 1980-х Буша-старшого була тихо похована у середині 90-х років, і головним пріоритетом НАСА стала МКС – міжнародна космічна станція. Тож у центрі ім. Еймса замість розробки експедиції людини на Марс ми займалися створенням посадкових апаратів, здатних доставити на поверхню планети автономні марсоходи, суттєво більші, ніж перший успішний марсохід Pathfinder, який прибув на Марс у 1997 році. Результатом цієї роботи стала успішна посадка марсоходу ”Spirit” у 2004 році, і запущена у листопаді цього року велика Марсіанська Наукова Лабораторія (MSL), що має на борту марсохід ”Curiosity”, вже з масою близько тонни та розміром з легковий автомобіль.

У Каліфорнії, поряд із Лос-Анджелесом, знаходиться ще один центр НАСА, хоча формально він і називається ”Лабораторія Реактивного Руху” (JPL), там здійснюється складання, відпрацювання та керування всіма міжпланетними зондами та посадковими апаратами. Створення двох центрів НАСА у Каліфорнії у 50-ті роки було не випадковим. Після Другої світової війни Каліфорнія перетворилася на найбільш населений штат, що мав найпотужнішу економіку. Аж до середини 70-х Каліфорнія виступала осередком авіаційних і космічних компаній, у той час, як її система шкільної та університетської освіти вважалася найкращою в країні, а рівень злочинності був дуже низьким. На той час американці називали Каліфорнію ”золотим штатом”.

Тієї ”золотої” Каліфорнії я не застав, а побачив багато в чому вже зовсім інший штат. У 2001 році Каліфорнія вже мало була схожою за своїм характером і за складом свого населення на інші США. Ще навчаючись у Північній Кароліні, я не раз чув від американців: мовляв, Каліфорнія – це вже не Америка, адже вона – найліберальніший штат. Мені ж здавалося, що після перших двох років життя в Нью-Йорку побачити в Америці щось менш американське буде вже нелегко. Але в тій Каліфорнії, куди я приїхав, іноді виникало відчуття, що я скоріше перебуваю в Мексиці, а не в Америці. Через величезну кількість мексиканських мігрантів, які живуть скрізь, де б я там не знаходився.

Пам’ятаю, як 2005 року Каліфорнію оголосили першим штатом у США, де білі стали меншістю. Точніше, вони становили тоді 48% її населення, а ще в середині 70-х років їх чисельність становила близько 90% населення. За останні десятиліття Каліфорнія пройшла через колосальну демографічну трансформацію внаслідок легальної та нелегальної міграції, більшість якої склали селяни-індіанці із сільських районів Мексики та Центральної Америки.

Мігранти з Мексики та інших країн третього світу утворюють свої етнічні анклави скрізь, де вони селяться, і продовжують жити за тими самими правилами та звичаями, що існують на їхній батьківщині. Отримання ними документів про натуралізацію не обов’язково робить із них американців. Як правило, ці мігранти залишаються лояльними до країни свого походження і майже не асимілюються. До того ж, влада офіційно сповідує ідеологію мультикультуризму. Такі новоспечені ”американці” часто не бажають поважати американські традиції та правила гуртожитку та активно нав’язують свій спосіб життя та свої норми поведінки. Буває, що діти мігрантів виражають вороже ставлення до Америки, ніж їхні батьки. Наприклад, багато хто з мексиканської молоді, яка вже народилася в США, відкрито заявляють про те, що хотіли б повернути Мексиці штати Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексико та Техас, які увійшли до складу США за договором 1848 року.

мільйони мігрантів, які не знають англійської, не мають освіти, отримують різноманітну допомогу з каліфорнійської скарбниці, яка дбайливо надається їм ліберальними політиками. Для фінансування соцзабезпечення мігрантів, у вигляді оплати їхнього житла, продуктів харчування, медицини та освіти, Каліфорнії довелося підняти податки на свій середній клас до найвищого рівня країни. Оскільки приплив мігрантів обчислюється мільйонами, грошей все одно не вистачає, і це призвело до катастрофічного погіршення системи шкільної освіти та медичних послуг у штаті, а також зростання злочинності. І середній клас, тобто платники податків, почав їхати з Каліфорнії до тих штатів, де поки що податки нижчі, школи кращі, а злочинності менші. Таким чином, відбувається поступове заміщення корінного населення Каліфорнії на мігрантів із Мексики та країн Центральної Америки. Внаслідок постійного припливу мільйонів платників податків та відтоку мільйонів платників податків, колись ”золотий штат”, оголосив себе банкрутом у 2010 році.

Процеси, аналогічні каліфорнійським, зараз тривають у штатах Техас, Арізона та Нью-Мексико. З деяким відставанням слідують штати Денвер, Огайо, Іллінойс, Мічиган, Пенсільванія, Нью-Йорк і Нью-Джерсі. При безперервному припливі мігрантів через південний кордон США та їх значно більш високої народжуваності, ніж у корінного населення, це – лише питання не такої віддаленої доби, коли подібні тенденції будуть проявлятися і в інших частинах країни. Зміна цих процесів навряд чи передбачається, тому що республіканці діють в інтересах бізнесу, який прагне прибутків від експлуатації дешевої праці мігрантів, а демократи стимулюють приплив мігрантів наданням їм щедрої соціальної допомоги в обмін на їх виборчі голоси, після того, як вони отримають громадянство і зможуть голосувати .

Масштаби цієї міграції мають настільки глибокі наслідки, що ведуть до культурної та соціальної фрагментації країни.

Дилеми, які США вирішуватимуть в найближчому майбутньому, можуть бути коротко сформульовані так: як уникнути соціальної анархії, при деіндустріалізації країни, що продовжується, неухильному скороченні американського середнього класу і постійно зростаючій кількості мігрантів, не здатних до культурної асиміляції? І як зберегти цілісність країни в умовах етнічно та соціально фрагментованого мультикультурного суспільства, в яке США трансформували ліберальна імміграційна та економічна політика?

”Ліберальний монетаризм у дії”

Після усунення Радянського Союзу як свого глобального конкурента, американська ліберальна еліта заговорила про глобалізацію і вирішила створити вже у всій Північній Америці зону вільної ринкової економіки, уклавши тристоронню угоду між Мексикою, США та Канадою про вільну торгівлю (NAFTA) у 1994 році. У результаті утворився торговий союз, кінцевою метою якого оголосили створення єдиного економічного простору та усунення митних бар’єрів для вільного пересування вантажів, товарів та людей. Після чого США спрямувалися мільйони мігрантів і нелегалів. Кому ж потрібна Америка, в яку лавиною ринули мігранти з Мексики?

Справжнім бенефіціаром цього стали фінансові та ділові кола, чиї інтереси таки представляє ліберальна еліта Америки. У їхньому цинічному розумінні і в повній відповідності до ліберальних принципів вільного ринку. Мовляв, для збільшення прибутків, у принципі, потрібні лише дві речі: мінімізація вартості праці та максимізація споживання. Мігранти з Півдня забезпечують їй і те, й інше. Зростання населення рахунок бідних і малограмотних мігрантів з Півдня призводить, з одного боку, до нижчу оплату праці. З іншого боку, до вищого попиту ринку житла і послуг, отже, до збільшення прибутків тих, хто живе рахунок цього найманої праці, видачі кредитів під позичковий відсоток, і отримання дивідендів від вкладених інвестицій.

Ліберальна еліта Америки називає себе ”прогресивною”, говорячи, що змогла стати над таким нібито безнадійно застарілим поняттям, як національний патріотизм. Вона заявляє, що відчуває найкращі почуття рівною мірою до всіх жителів Землі і, що сама різниця в таких поняттях, як ”законний громадянин країни” та ”нелегальний мігрант”, втратила для неї всякий сенс. У такому разі залишається лише дивуватися, як будь-хто, хто не має особливої ​​любові до своєї країни та своїх співвітчизників, може взагалі когось чи щось любити? Примітно, що ніхто з ”прогресивних” лібералів не хоче жити в районах, населених мігрантами та нелегалами, натомість вони вважають за краще селитися у фешенебельних кварталах, які мають надійну приватну охорону.

Мова, якою говорять мігранти та їх чужа культура, так само як і поступове зниження життєвих стандартів у самій Америці до рівня країни третього світу, хвилюють американське бізнес-спільнота найменше, оскільки її прибутки ростуть саме завдяки цьому процесу. Імпорт некваліфікованих мігрантів цілком дозволяє використовувати їх у сфері послуг, сплачуючи їм при цьому в рази менше, ніж звиклим до набагато вищих стандартів життя власних громадян.

З погляду ліберальної еліти – це цілком логічний підхід, оскільки вона сама, у гонитві за надприбутками, починаючи з 1980-х років, виводила основне промислове виробництво США в країни тихоокеанського басейну, обмеживши американський ринок праці в основному сферою послуг, що не потребує висококваліфікованої робітника сили. Виходить, що з початку 80-х середньому класу урізали можливість мати кваліфіковану та високооплачувану роботу у промисловості. А з початком 90-х, на додаток до цього, його почали витісняти зі сфери послуг за допомогою мігрантів, що низько оплачуються.

1995 року США вступили до СОТ. Для американського середнього класу кумулятивний ефект від вступу Америки до СОТ виявився багато в чому схожим на те, що йому принесло вступ США до торгового та митного союзу з Мексикою. Насамперед, це втрата мільйонів робочих місць, руйнування та закриття десятків тисяч малих та середніх компаній, які є головними роботодавцями в Америці. Ці компанії принципово не могли конкурувати з виробниками аналогічної продукції в Південно-Східній Азії або Латинській Америці, де робітники мають на порядок меншу оплату праці. Парадоксально, але серед найбільш постраждалих від СОТ виявилися комп’ютерні та інші високотехнологічні компанії малого та середнього рівня. Справа в тому, що після скасування або зниження мит виробники комп’ютерних комплектуючих з Китаю та Тайваню стали постачати свою продукцію до США за набагато нижчими цінами, ніж місцеві постачальники, яким нічого не залишалося робити, крім як вийти з бізнесу. А навіщо везти комплектуючі за тридев’ять земель та сім морів до Америки, якщо можна зібрати вироби з них дома? Тому тепер майже на будь-якому американському високотехнологічному виробі ви прочитаєте: ”розроблено в США“, і там же – ”зібрано десь ще”. Тобто, за весь цикл виробництва та складання американський власник компанії платить зарплати не своїм співвітчизникам, а робітникам та інженерам десь у Бразилії, Індії, Китаї чи Тайвані.

Аналогічний підхід поширився і багато інших галузей.
З особистого досвіду я можу сказати, що якщо в середині 90-х, напевно, половина товарів в американській торгівлі мали напис ”MadeinUSA”, то вже через десять років практично все, за винятком винятку, було зроблено в Китаї, на Тайвані або де- то ще.

З розвитком інтернет-комунікацій наступним кроком стало те, що тепер уже саму інженерну розробку багатьох виробів або створення комп’ютерного забезпечення, американські компанії почали замовляти в Індії та Китаї, тому що там це можуть зробити якісно і вчасно, але набагато дешевше. І з тим самим руйнівним ефектом для американського ринку праці, як і у випадку з виробництвом комплектуючих та готових виробів із них. Більше того, така схема розробки та виробництва сприяє постійному переливу технології у країни-виробники. Цим багато в чому пояснюється те, що за час членства в СОТ Америка втратила колишнє незаперечне наукове та технологічне лідерство, тоді як Індія та Китай стрімко скорочують технологічний розрив зі США.

Прогресуюча деіндустріалізація, сфера послуг, що все більше покладається на працю низькооплачуваних мігрантів, середній клас, який колись і скорочується, колись становим хребтом США – така сьогодні американська ”постиндустріальна” економіка. Я добре пам’ятаю, як у 90-ті ліберали говорили американцям про користь створення економічного союзу з Мексикою, про вигоди членства у СОТ та перенесення промисловості до Азії та Латинської Америки. У 2000-х ліберали малювали їм казкові перспективи нової, глобалізованої економіки, заснованої на інтернет-технологіях та перекладі комп’ютерних та інженерних розробок до Індії та Китаю.

Наслідки ліберальної економічної політики добре відбиваються характером зростання державного боргу США. Держборг Америки за період з 1945 по 1965 рік не перевищував 250 мільярдів доларів. З початком ліберальних соціальних перетворень держборг почав зростати і досяг 1 трильйона до 1980 року. Але коли в 80-х роках почалася лібералізація економіки, а потім її глобалізація в 90-х, держборг уже почав зростати експоненційно і досяг астрономічної величини в 15 трильйонів доларів. При продовженні політики ліберального монетаризму, суть якої полягає у приватизації прибутків та соціалізації збитків, стоїть єдине питання: коли звалиться ця фінансова піраміда? Наслідки її обвалення будуть воістину катастрофічними для Америки і дуже серйозними для решти світу.

Фактично, справжній конфлікт тут відбувається між середнім класом Америки та її ліберальною елітою. Ця еліта лояльна лише грошам, інтересам банків та транснаціональних корпорацій, якими вона володіє. Вона більше не зацікавлена ​​у добробуті американського середнього класу. Їй вигідні дешева робоча сила з Мексики та Центральної Америки, хоча при цьому американські міста перетворюються на етнічні бантустани, розростається організована злочинність, а школи, лікарні та в’язниці переповнені мігрантами, які не говорять англійською та налаштованими вороже до корінного населення. Ліберальну еліту це не хвилює, тому що вона живе в закритих районах, її діти відвідують дорогі приватні школи, і вона повністю ізолювала себе від того мультикультурного суспільства, яке сама й породила своєю політикою глобалізації та експорту дешевої робочої сили. Для ліберальної еліти Америка стала просто місцем, де можна заробляти гроші. Вона більше не вважає США своїм домом. Ліберальна еліта космополітична, вона має володіння по всьому світу, і коли станеться справді руйнівна економічна криза, а потім почнуться міжетнічні чвари, вона просто переміститься в одне зі своїх затишних притулків, щоб перечекати бурю. Коли американські лідери говорять про ”американські інтереси”, це не більше ніж прикриття для певних групових устремлінь тих, хто має всю повноту фінансової та економічної влади, і хто більше не має нічого спільного ні з Американським народом, ні з його інтересами.

Те, що лібералізація економіки, її глобалізація, вступ до NAFTA і СОТ виявилися дуже вигідними для фінансової та ділової еліти Америки – не викликає жодних сумнівів, оскільки тим самим вона радикально скорочувала свої економічні витрати і так само радикально збільшувала свої прибутки. Але в процесі свого збагачення ліберали зруйнували економічну базу середнього класу Америки, майже перетворили США на країну третього світу, наповнивши її десятками мільйонів мігрантів, що не асимілюються, і заклали основу для майбутніх кривавих міжетнічних конфліктів.

У попередній статті про Вашингтон я обіцяв розповісти, як живе американський середній клас. Звичайні інженери, лікарі, управлінці середньої ланки, не мільйонери та не олігархи. Тобто не зірки Голлівуду та не родичі Джорджа Сороса та Уоррена Баффета. Але й з іншого боку, аж ніяк не розвізники піци та не продавці у магазині. Звичайні громадяни віку 30-35 років, з маленькими дітлахами, з освітою та досвідом роботи років у 10-12 після закінчення інституту. Живуть люди, як правило, в купленому в кредит будинку приблизно в 50км від Вашингтона, в місті Роквілл (Rockville), на роботу їздять до Вашингтона (приблизно годину шляху на машині з урахуванням можливих пробок). Власне, їхній будинок видно на фото, біля нього якраз чорна машина проїжджає. Коштує такий будинок 650 тисяч доларів, якусь частину суми (20-30%) вноситься зі своїх накопичень, а решту дає банк на 30 років під 4-4,5% річних. Чи не так, цілком можна жити? Можна, можливо! Якщо, звичайно, ви маєте не менше кількох сотень тисяч доларів на рік доходу на сім’ю і здатні виплачувати кредит та оплачувати комунальні платежі. Подробиці нижче –

Звичайний гараж на 2 автомобілі. В даному випадку це Infinity M56 та джипік Ford Explorer 5-го покоління.

Basement, тобто перший поверх, де зупинився ваш покірний слуга, безладно розкидавши свої речі на площі не менше 100 квадратних метрів. У мене тут своя ванна та туалет –

На другий поверх ведуть сходи, тут ще один туалет, якщо раптом вас пронос прихопить по дорозі з першого поверху на другий –

Другий поверх, він салон. Тут місце відпочинку, кухня та ще один туалет (третій).

До речі, знаєте, що це за ґрати на сходах і навіщо вони потрібні?

Кухня з холодильником, посудомийною машиною та іншими речами –