§ 11. Тектонічні структури (підручник)

1. Пригадайте, як називаються відносно стійкі та рухомі ділянки земної кори.

2. Яку будову має платформа?

3. За якими ознаками на платформі розрізняють щити і плити?

Основні тектонічні структури. Тектонічні структури – це великі ділянки земної кори, що обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.

Як ви вже знаєте, найбільшими тектонічними структурами є платформи і рухомі пояси. Платформа – це відносно стійка ділянка земної кори з досить плоскою поверхнею, що лежить на місці зруйнованих складчастих споруд. Вона має двошарову будову: знизу залягає кристалічний фундамент, складений давніми твердими породами, над ним – осадовий чохол, утворений молодшими відкладами. На платформі виділяють щити і плити. Щит є припіднятою аж до земної поверхні ділянкою кристалічного фундаменту платформи. осадовий чохол на ньому є малопотужним і не суцільним. Плита – це ділянка платформи, де фундамент занурений на глибину і всюди перекритий осадовим чохлом.

Рухомий пояс – це видовжена ділянка земної кори, в межах якої тривалий час відбувалися давні й продовжуються сучасні рухи земної кори. У рухомому поясі розрізняють складчасті споруди , крайові (передгірні) прогини.

На території України поширені також такі тектонічні структури, як западини – глибоко увігнуті ділянки земної кори, заповнені осадовими та вулканічними товщами. Западини поширені як на платформах, так і в рухомих поясах, а також у зонах їх стикувань.

Межі тектонічних структур відображено на тектонічній карті . На ній також зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.

Платформи. Найбільшою тектонічною структурою, що лежить в основі території України, є давня Східноєвропейська платформа. Її фундамент складають докембрійські кристалічні породи (граніти, базальти, гнейси, кристалічні сланці, лабрадорити, кварцити). На платформі підноситься Український щит. Це одна з найдавніших ділянок земної кори в Європі. Кристалічний фундамент перекритий тут незначною (декілька десятків метрів) товщею осадових відкладів, а у багатьох місцях докембрійські породи виходять на земну поверхню. Щит смугою завширшки 250 км простягається майже на 1 000 км уздовж правого берега Дніпра і виходить до Азовського моря. Давніми глибинними розломами щит розбитий на великі блоки.

На західному схилі щита лежить Волино-Подільська плита. На ній глибина занурення кристалічного фундаменту під товщу осадових порід поступово зростає від десятків метрів (на півночі та сході) до 4 км (на південному заході). Особливо потужними там є відклади пісковиків і вапняків. У західній частині Східноєвропейської платформи плита переходить у Галицько-Волинську западину. Товща осадових порід (пісків, мергелів, крейди) наростає там до 6 км. На півдні платформи знаходиться Причорноморська западина, яка так само виповнена осадовими відкладами — від 1до 11 км (на шельфі Чорного моря).

Вздовж північно-східного кордону України в її межі заходить Воронезький кристалічний масив. Як і в щиті, кристалічний фундамент там близько підходить до поверхні, однак всюди перекритий товщею осадових порід у півкілометра і більше. Між Українським щитом і Воронезьким масивом простягається довга, вузька й глибока Дніпровсько-Донецька западина. Вона є однією з найглибших западин у межах всієї Східноєвропейської платформи. Западина виповнена осадовими породами, максимальна потужність яких сягає 20 км.

На крайньому сході нашої країни западина переходить у Донецьку складчасту споруду, яка утворилася на місці прогину земної кори. Там численні шари порід (пісковики, вапняки, гіпси, кам’яне вугілля та ін.) під час герцинської складчастої епохи були зім’яті у складки.

Крім Східноєвропейської давньої платформи у межі України заходять частини молодих платформ. Їх фундаментом слугують зруйновані складчасті споруди, що були утворені під час герцинської складчастої епохи. Західноєвропейська платформа вклинюється вузьким «язиком» на заході України і занурюється під товщу порід Передкарпатського прогину. Скіфська платформа охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного моря та більшість дна Азовського моря.

За кількістю та розмаїттям основних тектонічних структур, які стикаються на території України, наша країна є лідером серед європейських держав.

Землетруси на платформах

Незважаючи на стабільність фундаменту платформи, інколи в його давніх глибинних розломах відбуваються зміщення пластів. Це спричинює місцеві землетруси силою до 5 балів в епіцентрі. Зокрема, у 2002 р. епіцентр такого землетрусу знаходився в селищі Микулинці на Тернопільщині, а у 2007 р. – у м. Кривому Розі.

Мал. Тектонічна будова

1. Які платформи лежать в основі території України?

2. Назвіть тектонічні структури в межах Східноєвропейської платформи.

3. Де розташовані складчасті системи?

4. Які тектонічні структури охоплює Карпатська складчаста система?

Середземноморський рухомий пояс. Основними тектонічними структурами поясу є Карпатська складчаста система, складчасто-брилова споруда Гірського Криму та Чорноморська западина.

Карпатська складчаста система , що знаходиться на крайньому заході країни, є складовою більшої структури – Альпійської складчастої області. Тривалий геологічний розвиток і прояв горотвірних процесів кількох епох спричинили дуже складну будову системи, поширення потужних товщ порід різного походження і віку. Поряд з відносно молодими осадовими відкладами (пісковиками, глинами, глинистими сланцями) система складена докембрійськими гнейсами, гранітами, кварцитами, кристалічними сланцями. Осьовою її частиною є Карпатська складчаста споруда. В ній багатокілометрова товща осадових порід зім’ята у складки, які часто розірвані та зміщені. Вони насунуті у північно-східному напрямку на прилеглий Передкарпатський прогин. Прогин заповнений осадовими породами (потужністю до 4,5 км) і є зоною стикування Карпатської системи із Східноєвропейською платформою. На південному заході до складчастої споруди прилягає Закарпатська западина, що є частиною Середньодунайської западини. Вона складена товщами осадових і вулканічних порід, які утворилися в результаті проникнення магми вздовж ліній розломів.

Складчасто-брилова споруда Гірського Криму займає південь Кримського півострова. Західна і південна її частини занурені під дно Чорного моря. Споруда утворена осадовими і вулканічними породами. Її складки порушені численними скидами, зсувами і насувами.

Чорноморська западина , яка займає найбільш глибоководну частину Чорного моря, є залишком давнього прогину – моря Тетіс . Земна кора під нею здебільшого океанічного типу (тобто не має гранітного шару).

Зона сучасної сейсмічної активності. Зона сучасної сейсмічної активності пов’язана із Середземноморським рухомим поясом. У Карпатах і Кримсько-Чорноморському регіоні можливі землетруси силою 6 – 8 балів за 12-бальною міжнародною шкалою. Останні руйнівні землетруси на території України були в 1927 p . Їх епіцентри знаходилися в акваторії Чорного моря на невеликій відстані від південного узбережжя Криму. У Карпатах епіцентри землетрусів 1977 і 1986 p оків знаходилися на території Румунії. Тоді коливання земної кори відчувалося на значній частині Правобережної України.

З І V ст. до н.е. і до наших днів у Криму зафіксовано близько 80 сильних землетрусів.

У 1927 р. в Криму сталися два землетруси, що спричинили руйнування на узбережжі від Севастополя до Феодосії. Зокрема зруйнувалася частина скелі під відомим палацом “Ластівчине гніздо”. Відтоді руйнівних землетрусів не було. Проте чутливі сейсмічні прилади щорічно фіксують десятки слабких поштовхів. Більшість їх епіцентрів знаходиться у Чорному морі між Ялтою і Гурфузом на глибині від 10 до 40 км під дном – там, де плита Чорноморської западини занурюється під континентальну земну кору.

Найбільшими тектонічними структурами у межах України є: давня (докембрійська) Східноєвропейська платформа і Середземноморський рухомий пояс.

На Східноєвропейській платформі розрізняють Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську, Дніпровсько-Донецьку та Причорноморську западини, Воронезький кристалічний масив.

Основними структурами в Середземноморському рухомому поясі є Карпатська складчаста система та складчасто-брилова споруда Гірського Криму, які сформувалися в альпійську епоху гороутворення.

На території України також розташовані давня ( герцинська ) Донецька складчаста споруда та молоді ( післягерцинські ) Скіфська й Західноєвропейська платформа.

Середземноморський рухомий пояс є зоною сучасної сейсмічної активності.

Тектонічна карта – це тематична карта, на якій показано межі тектонічних структур та зазначено складчастості, під час яких вони сформувалися.

1. Що відображає тектонічна карта?

2. Яку будову має платформа? Що називають щитом та плитою? Які плити та щит утворилися в межах України?

3. Які структури розрізняють в межах Східноєвропейської платформи?

4. Що називають рухомим поясом? Який пояс поширений в межах України?

5. У чому полягають особливості складчасто-брилової споруди Гірського Криму?

6. Які складчастості найбільше проявилися в геологічній історії України?

7. Де в Україні знаходяться сейсмічно активні зони?

Площини, осі, лінії та ділянки тіла

Нормальна анатомія розглядає розташування частин тіла й органів людини в положенні стоячи з опущеними донизу верхніми кінцівками і повернутими вперед долонями.

Тіло людини складається з певних топографічних частин і ділянок, в яких розташовані органи, м’язи, су­дини, нерви тощо.

Виділяють такі частини тіла:

• голова (caput);
• шия (cervix);
• стовбур, або тулуб (truncus), складу якого належать грудна клітка (thorax), груди (pectus), живіт (abdomen), спина (dorsum), таз (pelvis);
• верхні кінцівки (membri superiores);
• нижні кін­цівки (membri inferiores).

Орієнтирами в анатомії є лінії, осі і площини.

Для визначення розташування і поло­ження органів використовують три взаємоперпендикулярні анатомічні площини (plana), які уявно можна провести через будь-яку точку органа чи ді­лянку тіла людини: стрілову (сагітальну), planum sagittalia (від грецького sagitta – стріла; у даному випадку стріла, що пронизує тіло) – уявна верти­кальна площина, яка пронизує тіло спереду назад; лобову (фронтальну, від латинського frons – лоб, чоло), planum frontalia, яка є паралельною до лоба і розташована перпендикулярно до стрілової пло­щини; горизонтальну, planum horizontalia, що роз­ташована перпендикулярно до перших двох.

У тілі людини умовно можна провести безліч таких пло­щин.

Стрілову площину, що поділяє тіло навпіл, на праву і ліву половини, називають серединною площиною (planum medianum) для позначення роз­ташування органів стосовно горизонтальної пло­щини застосовують терміни: верхній (краніальний, від латинського cranium – череп), нижній (кау­дальний, від латинського cauda – хвіст); стосовно лобової (фронтальної) площини використовують терміни передній (вентральний, від латинського venter – живіт) та задній (дорсальний, від латинського dorsum – спина).

Ви­користовують також термін бічний (латеральний – lateralis) для позначення органів і частин тіла, які розташовані збоку, віддалені від серединної стріло­вої площини, і присередній (медіальний – medialis) – ближчий до серединної стрілової площини. Для позначення частин кінцівок застосовують терміни ближчий (проксимальний – proximalis), який розта­шований ближче до тулуба, і дальший (дисталь­ний – distalis), що віддалений від тулуба. Крім того, в анатомії вживаються такі загальні прикметники, як правий (dexter), лівий (sinister), великий (major), малий (minor), поверхневий (superficialis), глибокий (profundus).

Для визначення напрямків рухів у суглобах і орі­єнтації органів відносно положення тіла в просторі ви­діляють три уявні анатомічні осі відповідно до трьох анатомічних площин.

Лобова вісь (фронтальна) є го­ризонтальною і розташована паралельно до лобової площини. Навколо неї можна проводити згинання (flexio) і розгинання (extensio) кінцівок та інших час­тин тіла. Стрілова вісь (сагітальна) є також гори­зонтальною і розташована паралельно до стрілової площини. Навколо неї можна приводити (adductio) і відводити (abductio) кінцівки та інші частини тіла. Навколо вертикальної осі можна робити обертан­ня (rotatio) частин тіла. Окрім того, можливі круго­ві рухи (circumductio), коли кінцівка чи інша частина тіла описує конус, верхівкою якого є певний суглоб.

На живій людині органи проектують на поверхні тіла.

Для визначення границь використовують ряд уявних вертикальних ліній, у тому числі передню і задню серединні лінії (linea mediana anterior et linea mediana posterior). Перша проходить по середині пе­редньої поверхні тіла людини, розділяючи його на дві симетричні половини – праву і ліву, друга – уздовж вершин остистих відростків хребців. Права і ліва груднинні лінії (linea stemalis dextra et linea stemalis sinistra) проходять вздовж відповідних країв грудни­ни. Середньоключичну лінію (linea medioclavicularis) проводять через середину ключиці. Між цими двома лініями посередині проводять ще пригруднинну лінію (linea parastemalis). Передня, задня і середня пахвові лінії (lineae axillares anterior, posterior et media) про­ходять через відповідні краї і середину пахвової ямки. Лопаткова лінія (linea scapularis) проходить через нижній кут лопатки. Прихребтова лінія (linea paravertebralis) проходить вздовж хребтового стовпа на рівні реброво-поперечних суглобів.

Для точного визначення проекції внутрішніх органів черевної порожнини на передню стінку по­рожнини живота, її поділяють чотирма лініями на 9 ділянок.

Верхня горизонталь­на лінія, що сполучає найнижчі точки десятих ребер, називається ребровою лінією (linea costarum). Вище неї розташоване надчерев’я (epigastrium). Нижня горизонтальна лінія, що сполучає праву і ліву верх­ню передню клубову ость, називається остьовою лінією (linea spinarum). Нижче від неї розташоване підчерев’я (hypogastrium). Дві вертикальні лінії про­водять від нижньої точки правого і лівого X ребра вздовж бічного краю прямих м’язів живота до лоб­кових горбків. Ці дві лінії поділяють ділянку живота на 9 менших ділянок.