Багата історія та культура аборигенів Тенеріфе

Тенеріфе, найбільший з Канарських островів, відомий не лише своїми чудовими пляжами та мальовничими пейзажами, але й багатою історією та захоплюючою культурою своїх аборигенів. Корінне населення Тенеріфе, відоме як гуанчі, було предметом інтересу як для науковців, так і для відвідувачів. У цій статті ми заглибимося в історію, культуру та традиції гуанчів, даючи можливість зазирнути в життя цих унікальних людей.

Гуанчі: предки та походження

Вважається, що гуанчі прибули на Тенеріфе приблизно в 1 тисячолітті до нашої ери, можливо, з Північної Африки. Генетичні дослідження виявили зв’язок між гуанчами та берберами Північної Африки. Вважається, що гуанчі були корінними жителями не тільки Тенеріфе, але й усіх Канарських островів. Однак через свою ізольованість люди на кожному острові розвинули різні мови та звичаї.

Мова та культура

Гуанчі розмовляли варіантом берберської мови, яка, на жаль, зараз вимерла. Деякі слова, однак, збереглися через написи, топоніми та назви різних рослин і тварин, ендемічних для Канарських островів. Ці залишки мови гуанчі дають цінну інформацію про їхню культуру та спосіб життя.

Суспільство гуанчі було переважно сільським, люди жили невеликими громадами та займалися землеробством і тваринництвом. Вони були відомі своїми вміннями в гончарстві, ткацтві та кам’яній кладці. Будинки гуанчі, які називають «печерами», часто будували в скелях або схилах пагорбів, забезпечуючи природний притулок і захист.

Релігія та вірування

Гуанчі сповідували політеїстичну релігію, головним богом якої був Ачаман, бог неба. Вони також поклонялися іншим богам і богиням, таким як Чаксіраксі, богиня-мати, і Магек, бог сонця і світла. Гуанчі вірили в загробне життя і ховали своїх померлих у печерах із супутніми могильними речами. Вони також практикували муміфікацію, що призвело до виявлення добре збережених мумій гуанчів у різних археологічних місцях на острові.

Іспанське завоювання та кінець епохи гуанчів

Прихід іспанців наприкінці 15 століття ознаменував початок кінця для гуанчів. Після серії конфліктів, відомих як завоювання Канарських островів, гуанчі були остаточно переможені, а їхня культура поступово асимілювалася з культурою іспанських поселенців. Багато гуанчі були навернені в християнство, і їхній традиційний спосіб життя був значною мірою втрачений.

Спадщина та культурне відродження

В останні роки зростає інтерес до історії та культури гуанчів. Було докладено зусиль для збереження та популяризації їхньої унікальної спадщини через музеї, археологічні пам’ятки та культурні заходи. Музей природи та археології в Санта-Крус-де-Тенеріфе, наприклад, містить велику колекцію артефактів і мумій гуанчів, що пропонує цінну інформацію про їхню давню культуру.

Сьогодні спадщина гуанчів живе завдяки нащадкам корінних жителів Тенеріфе. Багата історія та унікальна культурна спадщина острова продовжують захоплювати вчених і відвідувачів, слугуючи свідченням стійкості та краси народу гуанчі.

схожі повідомлення

Відкрийте для себе Loro Parque: притулок дикої природи, який варто відвідати на Тенеріфе, Канарські острови

§ 9. Поява українського козацтва та перших Січей

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про те, хто такі українські козаки і якою є передумова їхньої появи; як з’явилися перші Січі й чим уславився Д. Вишневецький; про характерні риси життя й побуту козаків; хто такий «козак»; що таке «українське козацтво», «Дике Поле», «засіка», «Дніпровський Низ», «Великий Луг», «Запорожжя», «зимівник», «покозачення», «низове козацтво».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Коли утворилася Річ Посполита? 2. Які зміни відбулися на українських землях після утворення Речі Посполитої? 3. Покажіть на карті (с. 5), із якими державами межували українські землі на півдні в XVI ст. 4. Назвіть основні стани українського суспільства в XVI ст. 5. Що означає вислів «міжстановий соціальний прошарок»? Хто до нього належав у цей період в Україні?

1. Українське козацтво. Ранньомодерна доба стала періодом формування українського козацтва, яке відіграло важливу роль у подальших подіях історії. Питанню виникнення козаків приділяють увагу чимало зарубіжних та українських дослідників. Завдяки їхнім зусиллям сьогодні про походження козацтва відомо досить багато. Проте дослідження істориків не припиняються.

Слово «козак» уперше згадується наприкінці XIII — на початку XIV ст. Тоді так називали представників тюркського населення, які несли сторожову службу, а тогочасний польський хроніст використовував термін «козак» щодо втікачів, розбійників і вигнанців.

У XV ст. через розпад Золотої Орди козакування стало досить поширеним явищем у тюркському світі. Окремі кримськотатарські роди або їхні групи втікали на вільні степові простори «Дикого Поля» й ставали козаками. За повідомленнями джерел, кримськотатарські козаки однаковим чином наймалися на службу до литовських і московських правителів або нападали на їхні землі.

Наприкінці XV ст. з’явилися згадки про появу християнського козацтва, зокрема українського, яке діяло у степовому прикордонні. Мусульманське кримськотатарське і християнське українське козацтво мали між собою в цей час чимало схожого. Обидві спільноти існували за рахунок війни — служби із захисту кордону, розбійницьких нападів, наїздів і пограбувань ворожих поселень. Чималі прибутки приносила торгівля захопленими бранцями на невільницьких ринках. Варто зазначити, що в той час так діяли не лише козаки, а й інші, як правило, недержавні військові люди.

• Висловіть свою думку щодо фрази сучасного українського дослідника П. Кралюка: «Виникнення українського козацтва — “тайна за сімома печатями”».

Українське козацтво — збірна назва козаків на українських землях. Спочатку козаками називали вільних людей, що населяли південноукраїнські степи й жили за рахунок війни.

Козак — слово тюркського походження, що вживалося для означення вільної людини, шукача пригод. На українських землях ним називали: 1) у другій половині XV ст. — охоронців південного прикордоння й промисловиків-уходників; 2) від другої половини XVI ст. — запорожців і реєстровців; 3) у добу Гетьманщини — представників козацького стану.

«Дике Поле» — історична назва незаселених і малозаселених чорноморських степів у XVI—XVII ст.

Перша згадка про українських козаків датується 1489 р. Вона міститься у «Хроніці» польського автора Марціна Бєльського. Там повідомлялося, що козаки несли службу в польсько-литовському війську під час його походу на кримських татар.

Українське козацтво запозичило в кримськотатарського козацтва чимало військових і побутово-звичаєвих традицій. При цьому, переймаючи ці традиції на початковому етапі формування, українське козацтво продовжило свій самобутній розвиток. Так, у середині XVII ст. воно було зовсім іншою спільнотою, ніж наприкінці XV — на початку XVII ст.

Із часом розгорнулися процеси самоорганізації українського козацтва, яке на початку свого виникнення становило вільну людність, не обмежену державними правовими нормами. У результаті воно перетворилося на окремий соціальний стан із власними поглядами на тогочасні події на українських землях.

2. Передумови й причини виникнення українського козацтва. Уходництво. Українське козацтво виникло на величезній степовій території «Дикого Поля» між християнськими державами — Великим князівством Литовським і Короною Польською, та мусульманськими державами — Кримським ханством й Османською імперією. Обидві сторони використовували ці вільні території для військового ремесла в поєднанні з промислами.

Ситуація, що склалася наприкінці XV — у XVI ст. на просторах «Дикого Поля», стала основною передумовою виникнення українського козацтва. Природні багатства цих територій за дніпровськими порогами приваблювали населення з обох боків кордону. Сюди вирушали ватаги охочих займатися степовими промислами — мисливством, бджільництвом, рибальством. На українських землях їх називали уходниками. Представників різних станів, що опинялися в їхньому складі, об’єднувало те, що в межах визначеного правовими нормами суспільства вони почували себе незручно. Життя, сповнене небезпек і можливостей швидко збагатитися, приваблювало їх більше. Ватаги уходників стали одним із витоків формування українського козацтва.

Основні причини виникнення українського козацтва пов’язані з процесами освоєння «Дикого Поля» й необхідністю організації захисту населення Південної Київщини і Східного Поділля від набігів кримських татар.

3. Поява перших козацьких Січей. Д. Вишневецький. На місцях промислів уходники влаштовували тимчасові оселі для збереження своєї продукції та захисту від нападників. Поселення, побудовані з деревини, вони називали «острогами», «городками», «станами», а з першої половини 80-х рр. XVI ст., коли поселення почали обносити дерев’яними укріпленнями, — «засіками». Поступово за ними закріпилася назва «Січі».

Козаки у Степу. Художник С. Васильківський. 1890 р.

Козацька шабля. Експонат Національного історичного музею України в Києві

«Засіка» — штучна перешкода з повалених дерев, улаштована з оборонною метою; табір, обнесений частоколом.

Дніпровський Низ — землі по обидва береги Дніпра, розташовані за його порогами.

Великий Луг — історична назва місцевості й величезних річкових плавнів, які до середини XX ст. існували на лівому березі Дніпра між ним та річкою Конка.

Запорожжя — землі в нижній течії Дніпра на південь від дніпровських порогів.

Зимівник — назва житла (хутора) і козацького господарства на Запорожжі.

Покозачення — процес набуття козацьких прав вихідцями з інших верств українського суспільства.

Більшість козацьких Січей розташовувалася на Дніпровському Низу. Козаки спочатку витіснили звідти кримськотатарські ватаги, а потім поступово освоїли Великий Луг і Запорожжя.

У першій половині XVI ст. на Запорожжі виникли козацькі поселення — зимівники. Спершу це були місця для утримання худоби взимку, а потім так почали називати зимові помешкання для людей. Із розвитком місцевого сільського господарства й промислів вони перетворилися на осередки, де застосовувалася наймана праця незаможних козаків і селян.

У 20—30-х рр. XVI ст. після декількох невдалих спроб влади Великого князівства Литовського прийняти українських козаків на державну службу було вирішено створити фортецю з козацькою залогою в південному прикордонні. Місцева влада цю пропозицію підтримала. Втілив її в життя черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецький у 1555—1556 рр.

4. Система цінностей, життя та побут козаків. У складі населення України XVI ст. кількість козацтва поступово збільшувалася. Як побутове явище козакування ставало звичним для тогочасного українського суспільства. Поширювалося покозачення. Від кінця XVI ст. численні втікачі з українських земель прямували до Степу, щоб стати козаками. За висловом польного коронного гетьмана Речі Посполитої С. Жолкевського, у 1596 р. «вся Україна покозачилась». Спочатку «ходити в козацтво» означало рушати на Дніпровський Низ («на низ») по здобич, тому цих людей називали низовим козацтвом. Пізніше, коли козацтво переважно протидіяло набігам татар в українському прикордонні, «козацьким хлібом» називали їхню службу. Звичні до військової справи козаки також наймалися на військову службу до правителів різних держав.

Дмитро Вишневецький. Невідомий художник. XVIII ст.

Дмитро Вишневецький — волинський православний магнат, один із перших відомих ватажків українського козацтва, з особою якого пов’язують початок його організації. На початку 50-х рр. XVI ст. він обіймав посаду черкаського й канівського старости та організував відсіч кримськотатарським наїздам на ці землі.

У 1555—1556 рр. під керівництвом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця збудували замок-«городок», у гарнізоні якого були козаки й представники військово-службового люду.

На початку 1557 р. Хортицький замок витримав 24-денну облогу кримського хана. Проте восени цього ж року об’єднані турецько-татарські сили примусили князя залишити острів Мала Хортиця. На початку 1563 р. під час походу до Молдавії Д. Вишневецький потрапив у полон і був відправлений до Стамбула. Після відмови перейти на турецьку службу його стратили. Існує думка, що Д. Вишневецький став прообразом героя народної думи «Пісня про Байду».

Історик М. Грушевський назвав Д. Вишневецького «духовним батьком нової української плебейської республіки», оцінюючи його історичні заслуги. Поясніть, як ви розумієте таку характеристику.

Низове козацтво — назва, що вживалася щодо козаків-запорожців, які селилися в нижній течії Дніпра на землях, підконтрольних Січі.

Курінь. Реконструкція. Музей історії запорозького козацтва на острові Хортиця (Запорізька обл.)

У козацькій спільноті сформувалася своя система цінностей. Провідними принципами їхнього співіснування стали рівність, особиста свобода, відданість груповим інтересам і відчайдушна хоробрість.

Умови життя козаків, які склалися в степах «Дикого Поля», були суворими, вимагали фізичної витривалості, здатності переносити холод і спеку, негаразди воєнного життя. Жили козаки в саморобних куренях, сплетених з очерету та вкритих кінськими шкурами. Одяг простих козаків виготовлявся з домотканого сукна й полотна. Із нього шили широкі штани (шаровари), сорочки, поверх яких надягали довгі каптани, що підперізували поясом. Взуттям слугували чоботи, а головним убором — висока шапка («кучма»).

Козацька їжа була простою, але поживною. Козаки готували саламаху, тетерю, щербу — варені страви з пшона, житнього борошна й риби, вживали смажену дичину та в’ялену рибу. Воєнні походи козаків поєднувалися із заняттям різними промислами, лагодженням зброї та спорядження, приготуванням їжі, запасів для походів. У вільний час козаки полюбляли співати, грати на кобзі й танцювати.

Після походів козацькі загони поверталися з Дніпровського Низу на відпочинок додому. Нападаючи на володіння турецького султана й кримського хана, козаки створювали чимало незручностей владі як її піддані. Тому на старост південних пристепових районів Київського та Брацлавського воєводств покладалися обов’язки стримувати козаків, щоб не допускати їх самостійних походів.

Із листа кримського хана Сагіба Герая до польського короля Жигмунта I (початок 40-х рр. XVI ст.)

. Приходять козаки черкаські й канівські, стають на Дніпрі над нашими улусами й чинять шкоду нашим людям. Я багато разів повідомляв вас про цих козаків, щоб їх заспокоїли, але ваша милість не послухала. Якщо бажаєте зберегти з нами приязнь, пришліть до нас тих, хто робив шкоду, інакше не ображайтеся на нас, і ми не хочемо зламати наші братські стосунки й присягу, але на ті замки — Черкаси й Канів — направимо наше військо.

Робота в парах. Обговоріть і визначте, як козацькі походи ускладнювали відносини між польським королем і кримським ханом.

Внутрішній вигляд козацького будинку. Реконструкція. Музей історії запорозького козацтва на острові Хортиця (Запорізька обл.)

Козацький бій. Сучасна реконструкція

Працюємо з хронологією

1489 р. — перша згадка про українських козаків у писемних джерелах.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Наприкінці XV ст. в писемних джерелах з’явилися перші згадки про українське козацтво.
• Поява козацтва була цілком закономірним явищем. У цей час воно стало складовою своєрідного кордону, що поділяв світи осілого землеробського населення і степових кочовиків.
• Д. Вишневецький став одним з організаторів українського козацтва, оскільки першим серед старост південноукраїнських міст розгорнув діяльність на Запорожжі.
• Українське козацтво мало своєрідні традиції життя та побуту, у яких українські народні звичаї поєднувалися з тюркськими культурними елементами.

Запитання та завдання

Замок-«городок» Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця. Сучасна реконструкція

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Перекладачі». Правила гри. Учитель/учителька наводить термін або поняття з розглянутого матеріалу, викладений науковим стилем, і доручає учням та ученицям переказати його своїми словами. Усі можуть висловити свої варіанти.

2. Які існують версії виникнення українського козацтва? 3. Назвіть і поясніть передумови появи українського козацтва. 4. Як постали перші козацькі Січі? 5. Чим уславився Д. Вишневецький? 6. Що було характерно для системи цінностей, життя й побуту українських козаків?

7. Покажіть на карті атласу місця, пов’язані з виникненням українського козацтва та перших Січей.

8. Колективне обговорення. Український історик ХХ ст. І. Крип’якевич про виникнення українського козацтва писав: «У степах виробився оригінальний тип господарки, а в його обороні нова воєнна організація; знов під впливом сеї господарки і у війні зі степовими ордами постала нова козацька суспільність зі своїм окремим побутом і окремим світоглядом». Як автор уявляв процес формування українського козацтва? Яким є ваше ставлення до наведеної точки зору? Поясніть свою думку. 9. Робота в парах. Обговоріть план роботи та підготуйте лист від імені представника місцевих органів влади з південних українських земель до центральних органів влади, де опишіть те, як виникло українське козацтво. За необхідності зверніться до додаткових джерел інформації. 10. Висловіть свою думку щодо цінностей українського козацтва. Чи зберігають вони своє значення сьогодні? 11. До уроку узагальнення за розділом підготуйте навчальний проєкт «Яку роль відіграло українське козацтво в розвитку українських земель у XVI — першій половині XVII ст.?». Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку.

Запорозьке вбрання. Ескіз. Художник І. Рєпін. 1887 р.