§ 7. Середньовічні замки та селянські господи

1. Як жили лицарі. З XI ст. усіх світських феодалів стали називати лицарями. Слово «лицар» (з нім. – вершник) стало синонімом знатності й благородства. Лицарями не народжувалися, а ставали. Це нелегке заняття вимагало не лише фізичної сили та особистої хоробрості, а й тривалої військової підготовки. У віці шести-семи років хлопчиків зі знатних сімей віддавали служити пажами при дворах великих феодалів, де їх навчали володіти зброєю та їздити верхи. Вони засвоювали також правила вишуканої придворної поведінки, училися танцювати та співати. Значно менше уваги приділялося вмінню читати та писати. Панувала думка, що лицарю це не потрібно. Усі добре знали старе франкське прислів’я: «Хто, жодного разу не скочивши на коня, до 12 років залишається у школі, той не здатен ні до чого більш путнього, ніж стати священником». Лише наприкінці середньовіччя частина лицарів стала усвідомлювати важливу роль освіти.

Посвячення в лицарі. Мініатюра. XIV ст.

Сцени з лицарського життя. Мініатюра. XIV ст.

Розгляньте малюнок. У яких обладунках лицарі брали участь у турнірах?

Лицарський турнір. Мініатюра. XIV ст.

Закінчивши навчання, юнак ще декілька років служив зброєносцем у лицаря: усюди супроводжував його і допомагав у битвах. Тільки після цього, у 18-20 років, відбувалося урочисте посвячення в лицарі. До пояса майбутнього лицаря прив’язували меч, надягали йому шпори й ударяли кулаком по потилиці. Щоб продемонструвати свою спритність, він стрибав на коня і вражав списом опудало. Іноді посвячення проходило на полі бою. Юнака вдаряли плазом меча і казали: «Будь лицарем!». Навіть король мусив пройти обряд посвячення в лицарі.

Порушення васалом своїх обов’язків, заплутаність відносин між сеньйорами та їхніми численними васалами, прагнення феодалів пограбувати слабшого сусіда – усе це призводило до безперервних війн. Церква намагалася обмежити їхній розмах. З кінця X ст. вона постійно закликала до «Божого миру». Упродовж нього, тобто з вечора середи до ранку понеділка, а також у великі свята воювати заборонялося. Пізніше накази про обмеження воєнних дій почали видавати королі. Згодом і феодали зрозуміли, що за будь-якої суперечки краще не знищувати церкви, млини і селянські посіви у володіннях один одного. Поступово складалися «правила війни», які стали частиною своєрідного «кодексу лицарської честі». Він передбачав хоробрість у битві, вірність сеньйору, захист християнської віри, надання заступництва знедоленим і немічним. Найганебнішим вважалося боягузтво, а честь цінувалася вище за життя.

У вільний від війни час улюбленою розвагою лицарів було полювання із соколом і лицарські поєдинки – турніри. На турніри, які перетворювалися на яскраві видовища, збирався натовп. Переможцем ставав той, хто за допомогою затупленого списа вибивав свого противника із сідла. Відбувалося це зазвичай без будь-яких тілесних ушкоджень. Турніри давали успішним лицарям чималий матеріальний зиск. Вони отримували за переможеного викуп, а також його коня, зброю і обладунки.

Справжній лицар мав бути також куртуазним, тобто вміти поводитися при дворі й віддано служити прекрасній дамі. Куртуазність (з франц. – ввічливість, чемність) означала чемність, галантність, щедрість, уміння складати вірші. Насправді не завжди і не всі лицарі дотримувалися цих правил. Будучи воїнами, вони звикали до крові й насильства, безжально грабували мирне населення, але зовні намагалися відповідати лицарському ідеалу, особливо при королівському дворі.

Подумайте!

Який зміст сьогодні вкладають у вислів «лицар на білому коні»?

У XIV-XV ст. зароджується дворянство, до складу якого увійшли лицарство й наближені до короля посадові особи. Дворяни вважали, що головна їхня відмінність від звичайних людей – особливі, притаманні лише їм якості: відданість королю, великодушність, відвага, вірність слову, вишуканість мови та вчинків. В Англії вони так і називали себе – джентльмени, що означало «приємні, культурні люди».

Дворяни жили за рахунок ренти – плати, яку вони отримували від селян за надану в їхнє користування землю. До фізичної праці й торгівлі дворяни ставилися як до занять ганебних. Справою, гідною їхнього звання, вони вважали лише службу у війську або при дворі короля.

2. У феодальному замку. Починаючи з X ст. складовою частиною середньовічного ландшафту стають замки. Головною причиною зведення цих фортець була постійна загроза мирному існуванню, прагнення захиститися від ворогів. Зазвичай замки будували на пагорбі або на високому березі річки – звідки можна було здалеку побачити ворога і легше оборонятися. До кінця X ст. замок – це двоповерхова дерев’яна вежа, донжон. Нагорі жив феодал, а внизу – воїни та слуги. На першому поверсі розташовувалися також господарські приміщення, кухня, зброярні та продуктові склади.

Замок оточував вал із частоколом і глибокий рів з водою, через який на ланцюгах перекидали міст. Коли його піднімали, доступ до замку ставав неможливим. В одну з веж вели важкі в’їзні ворота з міцного дуба, окуті зверху залізом. Позаду воріт, на певній відстані від них, розміщувалися підйомні ґрати. Тільки-но їх опускали, той, хто встигав прорватися за ворота, потрапляв у пастку.

Замок Ельц у Німеччині. XII-XVI ст. Сучасний вигляд

З XI ст. феодали стали будувати кам’яні замки. їх обносили двома, а іноді навіть трьома високими (до 15 м) і товстими (до 5 м) мурами. У мурах робили бійниці – вузькі отвори, через які ворога засипали стрілами, а по кутах ставили вартові вежі. У центрі, як і раніше, височів донжон – тепер уже кам’яний. У його підземелля, у темряву і вологість, кидали ув’язнених – непокірних васалів і селян. Донжон не тільки був житлом феодала, а й останньою схованкою в разі падіння зовнішніх укріплень. Ворог міг узяти такий замок лише після облоги. Її тривалість залежала від кількості запасів харчів і води, тому кожний замок обов’язково мав свій колодязь. Під час будівництва донжона головною умовою були не розкішні покої, а надійні стіни. Згодом поряд з донжоном виник досить зручний будинок для проживання в мирні часи.

Мініатюра. XIII ст.

Знатне подружжя. Мініатюра. XIV ст.

Життя за міцними стінами минало усамітнено й розмірено. Якщо не було війни, сеньйор полював, виконував військові вправи або розважався грою в м’яч, кості та шахи. Пані проводила час за рукоділлям. Тільки на початку літа замок оживав: справляли весілля, влаштовували змагання і бенкети.

Уся округа перебувала немов у затінку такого замку. У ньому феодал зосереджував свою владу й військову могутність. Тут стояли його воїни та збиралися васали, щоб виступити на захист володінь свого сеньйора. Усередині замкових мурів переховувалися під час ворожих нападів навколишні жителі. За право вважати господаря замку своїм захисником вони сплачували податки й виконували деякі роботи, наприклад ремонтували укріплення. У своєму замку сеньйор судив васалів і селян. Крім нього, не було для них іншого правителя.

3. Трудівники-селяни. У середньовічній Європі землю переважно обробляли залежні селяни. Зрозуміло, що частину з них становили колишні римські раби. Але як перетворилися на залежних вільні германці? Відбувалося це по-різному. У той неспокійний час люди шукали захисту в могутнього сусіда. В обмін на заступництво вони віддавали феодалу свою землю і так потрапляли в залежність від нього. Залежними ставали також за борги, провину, після одруження із залежною людиною.

Свою землю феодал ділив на дві частини. Одну залишав собі – ліси, луки й панське поле, яке обробляли залежні селяни, а весь урожай з нього належав сеньйору. Другу частину землі феодал розбивав на ділянки та роздавав у користування селянам. За це вони мусили виконувати повинності на його користь. Насамперед селяни відбували панщину – працювали в панському господарстві два-три дні на тиждень у сезон сільськогосподарських робіт і ще декілька днів упродовж року. Також вони сплачували феодалу продуктовий або грошовий податок. Крім того, їм дозволялося молоти зерно лише на млині сеньйора, тільки його пресом давити вино, у його печі випікати свій хліб. За все це доводилося додатково платити.

На селян покладався тягар «громадських робіт»: ремонт мостів і захисних споруд, забезпечення сеньйора підводами для перевезення вантажів. Феодал був для залежних селян також і єдиним суддею.

Проте таких селян не можна назвати кріпаками. Адже сеньйор не мав права їх убити, продати без землі або розлучити із сім’єю. Якщо селянин виконував усі повинності, заборонялося зганяти його із землі. Ба більше, сеньйор був зобов’язаний захищати селян. І кожен феодал робив це, бо, зрештою, саме від результатів селянської праці залежав його добробут. Вільних селян у середні віки залишилося мало. Значну групу населення вони складали лише у Скандинавських країнах, де суворий клімат і брак родючих земель ускладнювали розвиток землеробства. Однак і вільні селяни перебували під судовою владою сеньйора.

Селяни та селянки не тільки працювали на землі. У кожному селі були свої майстри – ковалі, ткачі, гончарі. Вони виробляли все – від знарядь праці до одягу й посуду. Такий стан економіки, за якого майже все необхідне не купується, а виготовляється на місці, називається натуральним господарством.

Сільськогосподарські роботи. Мініатюра. XV ст.

Мешканці одного чи декількох сусідніх сіл об’єднувалися у громаду й усі важливі питання сільського життя вирішували на загальних зборах. Сільський схід установлював порядок користування угіддями – лісом, пасовиськом, сінокосом, які перебували у спільному розпорядженні всієї общини.

Жнива і стрижка овець. XIV ст.

Зазвичай громада обирала старосту, будувала власну церкву й утримувала священника. Вона дбала про порядок на своїх землях, допомагала бідним і сиротам, влаштовувала власним коштом сільські свята. Не дивно, що вигнання з громади за якусь провину було дуже суворим покаранням. Така людина ставала безправною та беззахисною.

ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ

• 1. Як здобували титул лицаря?
• 2. Які вміння та навички середньовічного лицаря найбільше цінувалися?
• 3. Як ззовні виглядав середньовічний замок?
• 4. Чому замки стали центрами влади феодалів і чому феодал був єдиним суддею для залежних селян?
• 5. Які повинності мав виконувати селянин щодо землевласника?
• 6. Як сільська громада вирішувала важливі питання повсякденного життя?

Удосконалюємо вміння

Розгляньте малюнки (с. 54, 55). У зошитах напишіть розповідь про збирання врожаю на полі та на пасовищі. Постарайтеся пояснити суть терміна «натуральне господарство», схарактеризуйте знаряддя праці, роль жінок у сільськогосподарському виробництві.

ДІЄМО ТВОРЧО

У загальному колі проведіть інтелектуальний «лицарський турнір». Заздалегідь домовтеся, хто буде складати питання для «лицарів», хто – судити турнір, хто буде «прекрасними дамами», які вболівають за своїх «лицарів», і розподіліть інші ролі. Переможцям можна підготувати символічні подарунки.

§ 11. Практична робота. Замок. Рицарські традиції. Життя селян

• Використовуючи текст підручника й ілюстрації, обговоріть у парах, яким був зовнішній вигляд замків. Поміркуйте, чому із часом замки перетворилися на міцні оборонні споруди. Підготуйте розповідь/інсценізацію на тему «Життя в середньовічному замку» і представте її класу.

1. ЗАМОК

У центрі маєтку стояв замок феодала. Він був його житлом і фортецею для захисту від завойовників і повсталих селян. Спочатку замки будували з дерева, а пізніше — з каменю. Замок часто зводили на пагорбі або на високій горі. Його оточували широким ровом, наповненим водою. Іноді замок будували на острові посеред річки або озера. Через рів перекидали звідний міст, у разі нападу ворога його піднімали за допомогою ланцюгів.

З башти над брамою варта постійно оглядала місцевість. А коли помічала вдалині ворога, подавала сигнал тривоги. Тоді воїни поспішали зайняти свої позиції на мурах і вежах.

Донжон. Типова схема внутрішнього облаштування: 1 — склад, колодязь, в’язниця; 2 — каплиця і кімната вартових; 3 — велика зала; 4 — спальня; 5 — кімнати

1 — оборонний мур; 2 — вежа; 3 — рів із водою; 4 — ворота; 5 — внутрішній двір; 6 — донжон; 7 — житлові приміщення

Щоб потрапити в помешкання феодала, необхідно було подолати чимало перешкод. Вороги повинні були подолати рів і по відкритій місцевості наблизитися до мурів, потім вилізти на них по приставних штурмових драбинах або розбити тараном дубову, оковану залізом браму. Далі ворогам доводилося штурмувати другий, ще вищий мур.

Над усіма будівлями замку височіла головна вежа — донжон. У ній феодал зі своїми воїнами і слугами міг витримати облогу, навіть якщо інші укріплення були захоплені. Усередині вежі одне над одним розташовувалися приміщення, у яких жив феодал зі своєю родиною.

Єдині залізні двері, що вели до вежі, розташовувалися високо над землею. Коли їх розбивали, то доводилося вести боротьбу за кожний поверх. По приставних драбинах треба було пробиратися через люки, що закривалися важкими кам’яними плитами. У товщі стіни були виткі сходи. По них господар замку разом із сім’єю і воїнами міг спуститися до підземного ходу, що вів до річки або лісу.

Замок Лідс, Англія (сучасне фото)

Покажіть і назвіть головні елементи замку, зображеного на фото.

2. РИЦАРСЬКІ ТРАДИЦІЇ

Діємо: практичні завдання

За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся імена легендарних середньовічних рицарів і підготуйте творчу презентацію про їхні подвиги (форму оберіть самостійно: розповідь, есе, презентація за допомогою комп’ютерних технологій, фотоальбом тощо).

Життя рицаря було пов’язане з військовою справою. Важливою рицарською традицією було проведення рицарських турнірів. Ці змагання влаштовували королі та знатні феодали. Знать, судді та дами (знатні жінки) сиділи на трибунах. Прості люди товпилися за дерев’яним бар’єром навколо арени.

Король Рене виїжджає на турнір (мініатюра поетичного опису турніру в Сомюре, Франція, 1470-1480 рр.)

Спеціальні оповісники — герольди — оголошували імена рицарів, що ставали до бою. Учасники турніру, одягнені в бойове спорядження, роз’їжджалися в протилежні боки арени. За сигналом судді вони мчали на конях назустріч один одному. Тупим турнірним списом рицар намагався вибити противника із сідла. Змагання іноді закінчувалися каліцтвами і навіть загибеллю когось із учасників.

Герб Жоффруа Плантагенета, графа Анжуйського. Перший герб у Європі, що засвідчений документально, 1127 р.

До рицарської культури Середньовіччя можна доторкнутися і в сучасній Україні. Перегляньте відеосюжет про фестиваль «Середньовічний Лучеськ» у м. Луцьк (тривалість 03 хв 48 с)

https://cutt.ly/XtmTb9q

Переможець одержував у нагороду коня і спорядження супротивника. Наприкінці турніру влаштовувалися змагання двох рицарських загонів.

Турніри поширили моду на використання рицарями свого родового знака — герба, на якому розташовувався короткий вислів — девіз. Їх зображали на щитах, плащах, шоломах, знаменах і навіть на попонах (покривалах) для коней. Так рицарі засвідчували свою приналежність до знатного роду.

У Середньовіччі були вироблені особливі правила рицарської честі: шукати подвигів, боротися з ворогами християнської віри, захищати слабих і скривджених, особливо вдів і сиріт.

Склався своєрідний жанр творчості — рицарська література. У сказаннях про рицарів славили молодецтво, сміливість, зневагу до смерті. Лірична поезія рицарства оспівувала служіння «дамі серця», заради якої рицар був готовий на будь-які подвиги. Одним із видатних поетів був Вальтер фон дер Фогельвейде. Героїнею багатьох його пісень була проста дівчина з її щирими почуттями. Водночас поета засмучували міжусобиці та чвари.

Пісня про Роланда (уривок)

(Переклад Вадима та Нінелі Пащенків)

Роланд побачив — битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’єру мовить:

«Мій друже, так не говоріть ніколи!

Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає — боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: «Меч шляхетного васала!»

Роланд отримує меч Дюрандаль з рук Карла Великого (середньовічна мініатюра)

Поміркуймо!

Які рицарські чесноти оспівуються в поемі «Пісня про Роланда»? Як у поемі зображуються відносини сеньйорів і васалів?

3. ЖИТТЯ СЕЛЯН

На основі опрацювання історичного документа і тексту укладіть перелік «10 відмінностей між життям середньовічних селян і рицарів».

Свідчать документи

Повинності селян

Вульфард — людина залежна, дружина ж у нього — вільна, її звуть Ермоарою, у них троє дітей. Має ця людина одну ділянку землі, що складається з ріллі, виноградника та лугу. Він має сплачувати військовий збір за те, що пасе свою худобу на монастирському лузі, ще три міри й одне порося. За свою землю він зобов’язаний орати на панському полі. Повинен збирати хліб у полі, рубати для пана ліс, возити хліб і ліс на панський двір, працювати на цьому дворі скільки накажуть. Крім цього, він повинен давати панові щороку три курки, 15 яєць. Якщо йому накажуть везти вино, він зобов’язаний це виконати. І на лузі накосити сіна.

• 1. Визначте основні повинності селянина.
• 2. Що спільного й відмінного в становищі залежного селянина і раба часів Стародавнього Риму?

Селянські будинки були здебільшого дерев’яними, а дахи — солом’яними. Траплялися хати з дерев’яних каркасів, наповнених та обмазаних глиною. На півдні Європи селянські житла будували з каменю. Найбідніші селяни тулилися в землянках. У селянській хаті було дві кімнати й горище, де іноді облаштовували сіновал. Двері йшли в єдину житлову кімнату, а інша — використовувалася як комора. У домівках селян не було вікон, тому в них завжди панувала темрява. Більшість хатин були курними й обігрівалися за допомогою відкритого багаття і диму. Часто під одним дахом з людьми зимувала й худоба.

Підсумуйте вивчене, виконавши онлайн-вправи:

«Три стани середньовічного суспільства»

Лицарські замки Середньовіччя: схема, пристрій і оборона. Історія середньовічних лицарських замків

У світі мало є речей більш цікавих, ніж лицарські замки Середньовіччя: ці величні фортеці дихають свідченнями далеких епох з грандіозними битвами, вони бачили і найдосконаліше благородство, і найпідлішу зраду. І не тільки історики і знавці військової справи намагаються розгадати секрети старовинних фортифікацій. Лицарський замок цікавий всім – письменнику і обивателю, завзятому туристу і простій домогосподарці. Це, так скажімо, масовий художній образ.

• Як народилася ідея
• Перетворення на фортецю
• Спробуйте увійти!
• Ворота і надворотна вежа
• Оборона лицарського замку в Середньовіччі
• Що там всередині?
• Центральна вежа

Як народилася ідея

Вельми неспокійний час – середні століття: крім великих воєн, феодали постійно вели розбірки один з одним. По-сусідськи, щоб нудно не було. Аристократи зміцнювали свої оселі від вторгнення: спочатку тільки рів вириють перед входом і дерев’яний частокіл поставлять. У міру набуття осадного досвіду укріплення ставали все більш потужними – щоб таран витримували і кам’яних ядер не боялися. В античності так римляни оточували військо частоколом на відпочинку. Кам’яні споруди почали будувати нормани, і тільки в 12 столітті з’явилися класичні європейські лицарські замки Середньовіччя.

Перетворення на фортецю

Поступово замок перетворювався на фортецю, його оточила кам’яна стіна, в яку вбудовувалися високі вежі. Головна мета – зробити лицарський замок недоступним для нападників. При цьому мати можливість спостереження за всією округою. У замку обов’язково має бути власне джерело питної води – раптом довга облога належить.

Вежі будувалися таким чином, щоб якомога довше утримувати будь-яку кількість ворогів навіть поодинці. Наприклад, гвинтові сходи – вузькі і такі круті, що воїн, який йде другим, допомогти першому нічим не може – ні мечем, ні списом. І підніматися по них потрібно було проти годинникової стрілки, щоб щитом не прикритися.

Спробуйте увійти!

Уявіть собі гірський схил, на якому зведено лицарський замок. Фото додається. Такі споруди завжди будувалися на висоті, і якщо не було природного підходящого ландшафту, робили насипний пагорб.

Лицарський замок у Середньовіччі – це не тільки лицарі і феодали. Біля і навколо замку завжди були невеликі поселення, де влаштувалися всілякі ремісники і, звичайно, воїни, які охороняють периметр.

Ті, хто йде дорогою, завжди звернені правим боком до фортеці, тим, який не може бути прикритий щитом. Рослинності високої немає – не сховатися. Перша перешкода – рів. Він може бути навколо замку або поперек між стіною замка і плато, навіть серповидним, якщо дозволяє місцевість.

Розділові рови бувають навіть у межах замку: якщо раптом ворогові вдалося прорватися, пересування буде сильно ускладнене. Якщо породи ґрунту скельні – рів і не потрібен, підкоп під стіну неможливий. Земляний вал прямо переді ровом часто був з частоколом.

Міст до зовнішньої стіни зроблений так, що оборона лицарського замку в Середньовіччі могла тривати роками. Він підйомний. Або весь, або крайній його відрізок. У піднятому положенні – вертикально – це додатковий захист для воріт. Якщо піднімалася частина моста, інша автоматично опускалася в рів, де облаштовувалася «» вовча яма «» – сюрприз для найбільш квапливих нападників. Лицарський замок у Середньовіччі не був гостинний для всіх підряд.

Ворота і надворотна вежа

Лицарські замки Середньовіччя найбільш вразливі були саме в районі воріт. Запізнілі могли увійти в замок у бічну хвіртку по підйомному трапу, якщо міст вже піднято. Самі ворота найчастіше не були вбудовані в стіну, а влаштовувалися в надворотних вежах. Зазвичай двостворчасті, з декількох шарів дощок, обшивалися залізом, щоб захиститися від підпалів.

Замки, засови, поперечні балки, поперек задуваються в протилежну стіну – все це допомагало протриматися в облозі досить довго. За воротами до того ж зазвичай опускалася залізна або дерев’яна потужна решітка. Ось так оснащувалися лицарські замки Середньовіччя!

Надворотна вежа була влаштована так, щоб охоронювальні її вартові могли дізнатися у гостей мету візиту і при необхідності пригостити стрілою з вертикальної бійниці. Для справжньої облоги там були вбудовані і отвори для киплячої смоли.

Оборона лицарського замку в Середньовіччі

Зовнішня стіна – найважливіший оборонний елемент. Вона повинна бути високою, товстою і краще, якщо на цоколі під нахилом. Фундамент під нею якомога глибший – на випадок підкопу.

Іноді зустрічається подвійна стіна. Поруч з першою високою – внутрішня невелика, але неприступна без пристосувань (сходів і жердин, які залишилися зовні). Простір між стінами – так званий цвінгер – прострілюється.

Зовнішня стіна нагорі обладнана для захисників фортеці, іноді навіть з навісом від негоди. Зубці на ній існували не тільки для краси – за ними зручно було ховатися у весь зріст, щоб перезарядити, наприклад, арбалет.

Бійниці в стіні пристосовувалися і під лучників, і під арбалетників: вузькі і довгі – для цибулі, з розширенням – для арбалета. Шарові бійниці – закріплена, але обертається куля з прорізом для стрільби. Балкони будувалися в основному декоративні, але якщо стіна вузька, то ними користувалися, відступаючи і даючи пройти іншим.

Середньовічні лицарські вежі майже завжди будувалися з випуклими вежами по кутах. Вони виступали назовні для стрільби вздовж стін в обидва боки. Внутрішня сторона була відкритою, щоб противник, який проник на стіни, не закріпився всередині вежі.

Що там всередині?

Крім цвінгерів, за воротами незваних гостей могли очікувати й інші сюрпризи. Наприклад, невеликий закритий дворик з бійницями в стінах. Іноді замки будувалися з декількох автономних секцій з потужними внутрішніми стінами.

Обов’язково був усередині замка двір з господарством – криниця, пекарня, лазня, кухня і донжон – центральна вежа. Від розташування колодязя залежало багато чого: не тільки здоров’я, а й життя осаджених. Бувало, що облаштування колодязя (згадаймо, що замок якщо не просто на піднесенні, то й на скелях) коштувало дорожче, ніж усіх інших будівель замку. Тюринзький замок Куффхойсер, наприклад, має колодязь більше ста сорока метрів глибиною. У скельній породі!

Центральна вежа

Донжон – найвища споруда замку. Звідти велося спостереження за околицями. І саме центральна вежа – останній притулок осаджених. Найнадійніше! Стіни дуже товсті. Вхід надзвичайно вузький і розташовувався на великій висоті. Сходи, що ведуть до дверей, можна було втягнути всередину або зруйнувати. Тоді лицарський замок ще досить довгий час може тримати облогу.

У підставі донжона був підвал, кухня, комора. Далі йшли поверхи з кам’яними або дерев’яними перекриттями. Сходи були дерев’яними, при кам’яних перекриттях їх можна було спалити, щоб зупинити ворога на підході.

Головний зал розташовувався на цілому поверсі. Обігрівався каміном. Вище зазвичай розташовувалися кімнати сім’ї власника замку. Там стояли невеликі печі, прикрашені ізразцями.

На самому верху вежі, найчастіше відкритому, майданчик для катапульти і найголовніше – прапор! Середньовічні лицарські замки відрізнялися не тільки лицарством. Бували випадки, коли лицар і його сім’я донжоном не користувалися для житла, побудувавши неподалік від неї кам’яний палац (палас). Тоді донжон служив складом, навіть в’язницею.

І, звичайно ж, кожен лицарський замок обов’язково мав храм. Обов’язковий мешканець замку – капелан. Часто він же – і писар, і вчитель, крім основної роботи. У багатих замках храми бували двоповерховими, щоб панове не молилися поруч з чорнею. У межах храму облаштовувалася і родова гробниця власника.