Які особи вправі ініціювати справу про знесення перенесення паркану

16 червня 2020 року

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

відповідач – ОСОБА_2 – правонаступник ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Трояновської Г. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відновлення становища, що існувало до порушення прав. Просила зобов`язати відновити паркан по межі від Г до А відповідно до державного акта на право приватної власності на землю IV-ЖТ №050424.

Позов обгрунтований тим, що вона та відповідач є власниками суміжних земельних ділянок. У 2010 році відповідач без її згоди зніс паркан, який знаходився на межі їх земельних ділянок, та побудував новий паркан з порушенням існуючої межі, відібрав у неї частину її земельної ділянки, чим порушив її право власності на землю та правила добросусідства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2018 року в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 порушив правила добросусідства, а саме без згоди ОСОБА_1 знесено дерев`яний паркан, який був розташований на погодженій межі згідно з відповідним актом від 29 березня 1999 року, наслідком чого є порушення її права на користування земельною ділянкою та створення перешкод у виявленні дійсних меж між земельними ділянками, що належать сторонам.

Спір між сторонами щодо знесення паркану та межі земельних ділянок виник у 2010 році та триває до сьогодні, тому суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року рішенням Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд встановив та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев`яного паркану та встановлення нового відповідачем. ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела порушення відповідачем її прав на землю знесенням паркану, як і не надала доказів встановлення нового паркану на належній їй земельній ділянці.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що знесення нового паркану та відновлення старого паркану є неефективним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

01 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

15 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду.

11 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у задовленні заяви представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 про закриття провадження у справі відмовлено.

Касаційне провадження у справі №285/1018/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення прав зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд не захистив право власності позивача на земельну ділянку в зв`язку з тим, що вона відмовилася заявити клопотання про проведення експертизи.

Суд не звернув уваги, що право позивача порушено недотриманням відповідачем правил добросусідства. Висновок суду, що відновлення паркану згідно з раніше узгодженою межею неможливий внаслідок того, що не знесено існуючий паркан є необгрунтованим. Дійшовши такого висновку, суд не дослідив статус такого майна як паркан – нерухоме чи рухоме, подільне чи не подільне, проста чи складна річ, можливість перенесення паркану на інше місце. Існуючий паркан складається з окремих частин, що підлягають демонтажу та перенесенню в інше місце. В знесенні цього паркану немає потреби.

Суд апеляційної інстанції безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, необгрунтовано визнав недоведеними обставини які визнані сторонами.

Суд апеляційної інстанції не мав права переглядати обгрунтованість позову і надавати правову оцінку цьому факту.

Безпідставною є відмова суду апеляційної інстанції в захисті права з підстав невиконання позивачем обов`язку доказування.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ” (далі – Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2, відповідно є суміжними землекористувачами (а. с. 5, 30).

Згідно з протоколом погодження меж земельної ділянки від 29 березня 1999 року власниками будинків (сторонами у справі) АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 було погоджено межі земельної ділянки від т. 1-5 по дерев`яній огорожі (а. с. 6).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2013 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленого паркану та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення встановленої металевої сітки відмовлено (а. с. 36-39).

Спір щодо користування земельними ділянками за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відновлення межі відповідно до земельно-кадастрової документації вирішувався судами раніше, що підтверджується рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року (а. с. 40-41). Цим рішенням, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02 грудня 2014 року, відмовлено у первісному і зустрічному позовах (а. с. 42-44).

Також рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та інших про визнання держаного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я останнього, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а. с. 45-47).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_3 без її згоди зніс старий дерев`яний паркан на погодженій межі, чим порушив правила добросусідства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Паркан розбрату

Установлення меж земельної ділянки в натурі не є компетенцією суду, а показання свідка не є належним доказом порушення цих меж. Такий висновок зробив ВС в постанові №285/1018/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Постанова

16 червня 2020 року м.Київ №285/1018/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С. (суддя-доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28.08.2018,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 3 про відновлення становища, що існувало до порушення прав. Просила зобов’язати відновити паркан по межі від Г до А відповідно до державного акта на право приватної власності на землю.

Позов обґрунтований тим, що вона та відповідач є власниками суміжних ділянок. У 2010 році відповідач без її згоди зніс паркан на межі їхніх ділянок і побудував новий з порушенням межі, відібрав у неї частину її ділянки, чим порушив її право власності на землю та правила добросусідства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18.05.2018 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що Особа 3 порушив правила добросусідства, а саме — без згоди Особи 1 знесено дерев’яний паркан, який був розташований на погодженій межі згідно з відповідним актом від 29.03.99, наслідком чого є порушення її права на користування ділянкою та створення перешкод у виявленні дійсних меж між ділянками, що належать сторонам.

Спір між сторонами щодо знесення паркану та межі ділянок виник у 2010 році та триває до сьогодні, тому суд першої інстанції відмовив у позові у зв’язку зі спливом позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою АСЖО від 6.09.2018 рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 18.05.2018 скасовано, ухвалено нове — про відмову в позові з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд установив та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев’яного паркану та встановлення нового відповідачем. Особа 1 належними та допустимими доказами не довела порушення відповідачем її прав на землю знесенням паркану, як і не надала доказів установлення нового паркану на належній їй ділянці.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що знесення нового паркану та відновлення старого є неефективним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року Особа 1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення АСЖО від 6.09.2018 скасувати та ухвалити нове — про задоволення позову .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд не захистив права власності позивача на ділянку у зв’язку з тим, що вона відмовилася заявити клопотання про проведення експертизи.

Суд не звернув уваги на те, що право позивача порушено недотриманням відповідачем правил добросусідства. Висновок суду, що відновлення паркану згідно з раніше узгодженою межею неможливе внаслідок того, що не знесено наявного паркану, є необґрунтованим. Дійшовши такого висновку, суд не дослідив статус такого майна, як паркан: нерухоме чи рухоме, подільне чи не подільне, проста чи складна річ, можливість перенесення паркану на інше місце. Існуючий паркан складається з окремих частин, що підлягають демонтажу та перенесенню в інше місце. У знесенні цього паркану немає потреби.

Суд апеляційної інстанції безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, необґрунтовано визнав недоведеними обставини, які визнані сторонами.

Суд апеляційної інстанції не мав права переглядати обґрунтованість позову й давати правову оцінку цьому факту.

Безпідставною є відмова суду апеляційної інстанції в захисті права з підстав невиконання позивачем обов’язку доказування .

Позиція Верховного Суду

Фактичні обставини справи, установлені судами

Суди встановили, що сторони у справі — Особи 1 та Особи 3 — є власниками ділянок за Адресою 3 та Адресою 2, відповідно, є суміжними землекористувачами.

Згідно з протоколом погодження меж ділянки від 29.03.99 власниками будинків (сторонами у справі) за Адресою 2 та Адресою 3 було погоджено межі ділянки від т.1—5 по дерев’яній огорожі.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 7.11.2012, залишеним без змін ухвалою АСЖО від 21.02.2013, у позові Особи 1 до Особи 3 про усунення перешкод у користуванні ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленого паркану та в задоволенні зустрічного позову Особи 3 до Особи 1 про усунення перешкод у користуванні ділянкою шляхом знесення встановленої металевої сітки відмовлено.

Спір щодо користування ділянками за позовом Особи 1 до Особи 3 та зустрічним позовом Особи 3 до Особи 1 про відновлення межі відповідно до земельно-кадастрової документації вирішувався судами раніше, що підтверджується рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 22.09.2014. Цим рішенням, яке залишене без змін ухвалою АСЖО від 2.12.2014, відмовлено в первісному й зустрічному позовах.

Також рішенням Новоград-Волинського міськрайсуду від 9.04.2015, яке набрало законної сили, відмовлено в позові Особи 1 до Особи 3 та інших про визнання держаного акта про право власності на ділянку, виданого на ім’я останнього, усунення перешкод у користуванні ділянкою.

Обґрунтовуючи позов, Особа 1 посилалась на те, що Особа 3 без її згоди зніс старий дерев’яний паркан на погодженій межі, чим порушив правила добросусідства.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Згідно з чч.1—3, 5 ст.319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК).

Відповідно до пп.«г» та «е» ч.1 ст.91 ЗК власники ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з чч.1 та 2 ст.103 ЗК власники та землекористувачі повинні обирати такі способи використання ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі ділянок зобов’язані не використовувати ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх установлення здійснюється за фактичним використанням ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з установленими розмірами ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (ст.107 ЗК).

Відповідно до ст.108 ЗК у випадках, коли сусідні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному із сусідів. Власники сусідніх ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Згідно з матеріалами справи між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності. Особа 1 неодноразово ініціювала судові справи щодо цих ділянок.

Суди встановили та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев’яного паркану та встановлення нового.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд не взяв до уваги обставин, які сторони визнали, безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки суд зазначив, що позивач не довела належними та допустимими доказами встановлення нового паркану саме на належній їй ділянці.

Суд апеляційної інстанції також установив, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав знесенням старого дерев’яного паркану.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до чч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.103 ЦПК суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що показання свідка не є належним доказом у справі щодо підтвердження порушення відповідачем межі між належними сторонам ділянками.

Саме на позивача покладено обов’язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає в позбавленні її частини ділянки діями відповідача щодо побудови нового паркану з порушенням межі між належними сторонам ділянками.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено недоведення Особою 1 належними й допустимими доказами порушення відповідачем її права на землю знесенням старого дерев’яного паркану.

Доводи касаційної скарги щодо невстановлення судом статусу паркану як речі ( рухома чи нерухома) не мають правового значення з огляду на підстави позову та висновки суду апеляційної інстанції.

ВС зазначає, що відповідно до стст.2, 5 ЦПК цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити з його ефективності, і це означає, що вимога захисту цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з’ясовані судами обставини ВС уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про неефективний спосіб захисту, який обрав позивач для захисту порушеного права.

У касаційній скарзі Особа 1 просила відновити положення, яке існувало до порушення її права, а саме: «відновити паркан по межі, що визначена в державному акті на право приватної власності на землю Особи 1 від 20.04.99 IV-ЖТ №050424».

Згідно з п.4 ч.2 ст.16 ЦПК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

ВС зазначає, що межі ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та відновлення меж ділянки.

З огляду на зазначені норми матеріального права встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало в разі його можливого порушення.

Відмовивши в позові за недоведеністю вимог, суд апеляційної інстанції одночасно відмовив у позові через неефективний спосіб захисту, який обрав позивач.

ВС зазначає, що неефективний спосіб захисту порушеного права як підстава відмови в позові може бути застосований судом за умови встановлення порушення права позивача.

З огляду на викладене ВС дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції шляхом виключення посилання на неефективний спосіб захисту як на підставу відмови в позові Особі 1.

ВС зазначає, що цитування в касаційній скарзі рішень Європейського суду з прав людини без викладення аргументів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції, є необґрунтованими та не дають підстав для скасування судового рішення у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумаченням норм права.

Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з чч.1 та 4 ст.412 ЦПК підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ВС дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 6.09.2018 змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на неефективний спосіб захисту порушеного права як підставу відмови в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Встановлення парканів у приватному секторі: які спори виникають і чи можливе їх вирішення

Як відомо, право власності є найбільш повним речовим правом. Відповідно до загальних норм цивільного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Поряд з тим, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, при здійсненні яких кожен власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства та не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У більшості випадків спори між власниками окремих речей виникають коли здійснення права власності щодо свого майна однією особою порушує право власності іншої особи.

Однією з причин такого порушення може бути встановлення власником земельної ділянки паркану, який шкодить правам власника сусідньої земельної ділянки.

Вимоги до встановлення парканів у приватному секторі

Перш ніж розглянути випадки виникнення спорів щодо встановлення парканів, розглянемо, які законодавчі вимоги ставляться до їх встановлення.

Так, до переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406, віднесено зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема, парканів (п. 6 вказаного переліку). Отже, отримувати дозвільні документи на встановлення паркану на своїй земельній ділянці її власнику не потрібно.

При цьому, паркан має відповідати вимогам, які до нього ставляться законодавством. Його висота, відповідно до п. 6.7 ДБН Б.2.2-5 «Благоустрій територій», має бути не більше ніж 2 метри на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 метри на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Разом з тим, поряд з вказаними вимогами, повинні також враховуватись правила благоустрою у окремих населених пунктах, якими може бути встановлено меншу висоту порівняно з ДБН, а також додаткові вимоги до встановлення паркану.

Також, огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці та межі ділянки (п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»).

Більше того, слід мати на увазі, що частиною 1 ст. 103 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Якщо встановленим парканом об’єктивно порушуються право власника сусідньої земельної ділянки, а також паркан не відповідає наведеним вище вимогам законодавства, останній може звернутись до суду за захистом своїх прав.

Спори, що виникають у зв’язку з встановленням парканів у приватному секторі та їх вирішення судом

Так, класичним прикладом спору щодо встановлення паркану є справа № 323/1862/16‑ц. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив суд зобов’язати його сусіда прибрати бетонну огорожу.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що на межі їх земельних ділянок зі сторони відповідача встановлена огорожа з бетонних плит. Оскільки рівень належної йому земельної ділянки є нижчим за рівень земельної ділянки, що належить відповідачу, то з його сторони висота вказаної огорожі складає 2,8 м, а зі сторони відповідача – від 1,8 м до 2 м. Наявність цієї огорожі створює йому перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, оскільки не відбувається провітрювання земельної ділянки, унаслідок чого овочеві культури гинуть. Крім того, частина підпорок цієї огорожі порушена та похилена в бік його земельної ділянки, у зв’язку з чим існує загроза обвалення огорожі.

Всі три судових інстанції підтвердили, що позов підлягає задоволенню. Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2019 року при цьому зазначив, що суди вірно вказали на те, що спірна огорожа не відповідає ДБН, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 метри, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.

Розповсюдженими є також спори, що випливають зі встановлення паркану, пов’язані з розмежуванням земельних ділянок.

Так цікавою є справа № 467/1205/16-ц, у якій позов було заявлено у зв’язку з порушенням прав позивача встановленим відповідачем парканом з порушенням меж земельних ділянок. Позивач просив суд захистити його право шляхом зобов’язання відповідача знести встановлений паркан.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та задовольнив позов частково, зобов’язавши відповідача перенести спірний паркан відповідно до лінії межі, встановленої на підставі висновку судової земельно-технічної експертизи та інших доказів.

В іншій справі № 633/76/16-ц позивач звернувся з аналогічними вимогами, однак спір виник між співвласниками домоволодіння, попередні власники якого договором узгодили порядок користування об’єктом спільної часткової власності.

Враховуючи, що встановлений паркан порушував досягнуту домовленість, позивач просив його знести. Верховний Суд у своїй постанові від 26.08.2020 року вказав, керуючись статтями 88 та 120 ЗК України, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в вразі переходу права користування на об’єкт розміщений на цій земельній ділянці до іншої особи, такий перехід здійснюється на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача. Отже, за відсутності іншої домовленості між співвласниками, вони зобов’язані користуватись домоволодінням у тому порядку, який був встановлений попередніми власниками. А оскільки встановлений паркан порушував вказану домовленість, відповідача було зобов’язано його знести.