5 факапів молодіжної політики в Україні

Спочатку потрібно з’ясувати, яка суть ховається за цим словосполученням.

Молодіжна політика – це система ідей, думок та активних дій, що запроваджуються на державному рівні та мають на меті підсилити роль молоді у суспільстві.

Займатися її впровадженням повинні спеціалізовані інституції, що є проміжною ланкою між державою та молоддю.

Важливість молодіжної політики полягає у тому, що держава не може ефективно функціонувати та розвиватися без підтримки молоді, тоді як молодь не зможе якісно інтегруватися у громадянське суспільство без відповідних дій з боку держави.

В Україні цей процес, на жаль, поки ще не налагоджено.

Факап №1. Недоліки фінансування

Рівень щорічного фінансування державою молодіжних програм є недостатнім.

У 2020 році на фінансування програм розвитку молодіжної політики було виділено менше 0,5% від загального бюджету Міністерства молоді та спорту України.

Сюди ж можна віднести й той факт, що в Бюджетному кодексі України навіть не згадуються поняття “молодіжна політика” або “молодіжна інфраструктура”.

І саме цим активно користуються органи державної влади, пояснюючи низький рівень фінансування програм молодіжної політики та інфраструктури.

Факап №2. Патерналістський характер

Ця проблема полягає в тому, що саму молодь фактично не залучають до формування стратегій молодіжної політики, особливо на місцевому рівні.

Таким чином влада може “контролювати” молодь та створювати суспільство людей, які не будуть ламати усталені правила.

В основному використовується пасивне навчання та пропонування уже затверджених ідей, у той час як активні дискусії здебільшого не допускаються.

Влада наперед вирішує, якими мають бути програми молодіжного розвитку, не враховуючи потреби молоді.

Отже, незалежно від того, наскільки інноваційні стратегії у сфері молодіжної політики розроблятимуться, їх ефективність буде нівелюватись, допоки молодь не почне особисто залучатися до їх формування.

Факап №3. Відсутність чіткої цільової аудиторії

Законодавством України визначено вік молоді у межах від 14 до 35 років (ООН визначає “молодь” від 15 до 24 років).

Отже, люди абсолютно різного віку мають кардинально різні проблеми.

Через це обмежені кошти, виділені на реалізацію молодіжних програм, спрямовуються на вирішення питань занадто великих вікових груп і, як результат, не вирішують жодної з наявних проблем.

Широкі вікові рамки також ставлять молодіжну політику пліч-о-пліч із сімейною політикою.

Відповідно, кошти на забезпечення молодих сімей житлом часто виділяються з, і так мізерних, коштів на реалізацію молодіжних програм. Тоді як у більшості розвинених країн ці два напрями фінансуються окремо.

Звуження вікових рамок для молоді до 29 років, як і було запропоновано у законопроєкті 3718, допоможе цілеспрямовано використовувати наявні ресурси та максимізувати ефективність їх використання.

Проте під час затвердження фінального тексту законопроєкту Комітетом Верховної ради України з питань молоді та спорту було рекомендовано залишити верхню межу 35 років.

Як то кажуть, “сумно, сумно аж за край”.

Факап №4. Слабка регіональна взаємодія

В Україні немає чіткої структури організацій, які займаються молодіжною політикою. А окремі об’єднання ніяк не взаємодіють між собою.

У червні 2020 року був розроблений проєкт закону “Про основні засади молодіжної політики”, у якому запропонували створити розгалужену мережу молодіжних центрів.

Структурно центр всеукраїнського рівня (Всеукраїнський молодіжний центр) повинен стати опорним майданчиком для роботи менших регіональних центрів, які, зі свого боку, займатимуть таку ж позицію для молодіжних центрів місцевого рівня.

Також пропонується запровадити поняття “молодіжних просторів”, які можуть створюватись на базі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, підприємств, установ та організацій і використовуватись для здійснення молодіжної роботи, зокрема, організації дозвілля дітей та молоді.

Голосувати за законопроєкт будуть у березні 2021 року і сподіваємось, що його ухвалять у другому читанні.

Факап №5. Ігнорування “звичайної” молоді

Молодіжна політика охоплює абсолютно всю молодь. Утім, досить часто на практиці вона зосереджується на вужчих групах, які мають більш конкретні проблеми.

З одного боку, проблемна молодь. Сюди можна віднести правопорушників, дітей-сиріт, ВІЛ-інфікованих, молодь з інвалідністю тощо. Для цих категорій людей фінансуються центри реабілітації, допомога, соціальний захист тощо.

Ще з іншого боку знаходиться “обдарована” молодь. Це люди, що перемагають в конкурсах, беруть участь у змаганнях: спортсмени, музиканти, художники та навіть молоді політичні лідери. Їх активності часто заохочуються різними видами премій, стипендій, відзнак тощо.

А що залишається? А залишається найширша група “пересічних” молодих людей. У них теж є свої проблеми та інтереси, але вони зазвичай ігноруються органами влади.

Найчастіше до цієї групи належить молодь, яка проживає у селах, у якої немає багато можливостей для позашкільного навчання та різноманітного дозвілля.

Водночас, є такі проблеми як безробіття, відсутність інфраструктури для проведення молодіжних заходів.

Для роботи з цією групою почасти залучаються інформаційні рекламні кампанії. Ці дії спрямовані на те, щоб люди, що належать до цієї категорії не перейшли у “неблагополучну” групу, а, якщо є змога, витяглись до “обдарованої”. Однак реальні проблеми ці інструменти аж ніяк не вирішують.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що тільки активне включення молодих людей з різних категорій до сфери планування, реалізації та аналізу молодіжної політики зможе вивести її на якісний рівень.

Адже лише молодь може вплинути на те, наскільки ефективно вирішуватимуться її проблеми та чи вирішуватимуться вони взагалі.

Матеріал розроблений у партнерстві Аналітичним Центром ADASTRA та ГО “Центр молоді Чернівців”.

Марія Городенко, Анастасія Головченко, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці “Погляд” не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Пандеміали: як зарадити розчаруванню молоді в освіті та майбутньому

Молодіжні й не тільки обміни. Чому їх має бути якомога більше в нашій освіті

15 шляхів, якими молодь може боротися з корупцією

Почуваєте себе молодше свого віку? Науковці пояснюють чому і що це означає

Українська молодь дуже мало подорожує. Це планують змінити

Свідомий вибір. Як змінилася молодь в Україні за час війни й чого прагнуть підлітки

Як змінилися настрої молодих людей в Україні за час повномасштабної війни, що змушує їх ставати сміливішими та швидко визначатися у своїх прагненнях та якої підтримки прагне молодь – детальніше у матеріалі.

Благодійний фонд “Клуб Добродіїв” презентував результати всеукраїнського соціологічного дослідження “Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє”. Дослідження було проведене за підтримки гуманітарної організації Plan International. Компанія Kantar опитала підлітків віком 13-19 років з усієї України.

“Це дослідження — шанс зсередини побачити, яким сьогодні є запит молоді до решти українського суспільства. Які виклики постають сьогодні перед підлітками, які зміни внесла у їхні життя та погляди внесла війна”, – переконана засновниця та керівниця фонду “Клубу Добродіїв” Марія Артеменко.

Попри повномасштабне вторгнення та складні часи. Чого прагне українська молодь

Війна змінила українську молодь набагато сильніше, аніж пандемія коронавірусу, яка сколихнула світ. За результатами опитування, найбільших змін у житті 87% підлітків зазнали саме під час повномасштабної війни, тоді як під час пандемії COVID-19 – 13%.

Майже 40% молоді у зв’язку з війною відчуває страх за життя та здоров’я – своє та близьких. Багато з них заявляють про хвилювання через невизначеність майбутнього, переїзд в інші країни та міста, а також через перебої з електроенергією та брак можливості мати стабільний зв’язок (дослідження проводилося на початку лютого 2022 року, коли відключення світла ще були актуальні). Вибухи, сирени, тривоги, обмеження через комендантську годину – все це теж чинить свій негативний вплив.

“У багатьох молодих людей хтось із родичів вступив до лав ЗСУ. Це також змінює життя. Війна безпосередньо впливає на всіх нас так чи інакше. І це просто не може не хвилювати підлітків”, – каже 12-річний журналіст з Покровська Кирило Передрій.

Більшість підлітків відзначають, що від страхів та переживань їм найбільше допомагають відволікатся музика, спілкування, соцмережі та прогулянки. А також – спорт та компʼютерні ігри.

Найбільша зміна під час війни. Прикладами для підлітків стали військові та волонтери

Діти під час війни особливо прагнуть підтримки. Хочуть відчувати, що хтось поруч, може дати пораду, похвалити, коли щось вдалося. Загалом зараз 89% українських підлітків відчувають підтримку від рідних, а чверть знаходить опору у самих собі.

“Я кажу собі, що все буде добре – і ми переможемо. Так я себе підтримую”.

“Я відчуваю силу, коли можу відстояти власну точку зору, власні кордони”, – зазначають підлітки, які взяли участь у якісному етапі дослідження – у фокус-групах.

Водночас майже 60% опитаних прагнуть отримувати ще більше підтримки у своїх починаннях від батьків, друзів, викладачів. 83% підлітків прагнуть дізнатися, як можуть підтримувати себе у складні часи. Вони зокрема зазначили, що хочуть, аби навіть у навчальному закладі розповідали більше про самопідтримку.

“Дорослі не звикли казати, що їм важко, вони часто роблять вигляд, що все ок. Але насправді вчителям, батькам теж зараз складно. Я б хотіла, щоб дорослі були відкритішими, бо ми, підлітки теж можемо стати підтримкою для них”, – ділиться 17-річна Аня Яцюк.

Коло рольових моделей – одна з найбільших змін у світогляді підлітків в Україні під час війни. Так, батьки, військові та волонтери є сьогодні прикладами рольових моделей для молоді.

81% відчуває, що сьогодні може опиратися на батьків, 38% – на друзів, 28% – на військових. Останні стали рольовою моделлю для 51% підлітків, а волонтери – для чверті (25%). На блогерів та селебрітіс молоді люди рівняються найменше – лише 2% опитаних назвали їх своєю опорою, а 10% – прикладом рольової моделі.

Сміливі підлітки. Молодь волонтерить та вірить у власні сили

Під час війни у молоді додалося впевненості – у собі та країні. Попри те, що війна є найбільшим центром переживань підлітків, а 87% не розуміють, як планувати на довгий період – 93% молоді вірять у власні сили й переконані, що докладають зусиль для самореалізації. Цікаво, що навіть у часи повної нестабільності майже 70% знають, ким хочуть стати у майбутньому, а майже чверть (23%) нарешті знайшли те, чим хочуть займатися саме під час повномасштабної війни.

“Я дуже рада бачити результати цього дослідження. Переконана, що отримані дані варто враховувати у міжнародних дискусіях, які присвячені планам післявоєнної відбудови України. Також ми маємо дослухатися до молоді й дізнаватися, чого вони прагнуть. Голос молоді важливий, адже це – голос майбутньої України”, – впевнена голова місії Plan International в Україні Мія Хаглунд Хілас.

Згідно з дослідженням підлітки, які зараз залишаються в Україні, роблять цей вибір цілком свідомо. Навіть якщо їхній сьогоднішній досвід – вкрай нелегкий. Навіть ті 33%, які готові через невизначеність поїхати за кордон на навчання, заявляють про готовність повернутися в Україну.

При цьому молоді люди вже прагнуть бути частиною відбудови України – 90% підлітків зазначили, що хочуть бути корисними під час післявоєнного відновлення країни. Зокрема, прагнуть долучатися до розвитку економіки, інфраструктури та свою користь бачать, зокрема, і через волонтерську діяльність.

Щобільше, вони вже докладають до цього особистих зусиль: до волонтерства за час війни вже долучалися 43% опитаних. Одні збирали гроші на потреби Збройних Сил України, інші готували їжу тим, хто її потребував, або плели маскувальні сітки.

12-річний журналіст з Покровська Кирило Передрій переконаний, що зараз саме той час, коли кожному у міру можливості та сил варто долучатися до змін в країні й працювати на нашу спільну перемогу. Незалежно від віку чи географії проживання.

“Всім, хто вимушений будувати життя наново у непростих умовах, треба зрозуміти: все що ви робите зараз, ви робите за майбутнього. І зрозуміти: якими будете ви самі, таким буде й наше спільне майбутнє. І, звісно, треба налаштовувати себе на хороше“, – радить Кирило.

Зачаровані країною. Чим дослідження буде корисним у майбутньому

“Війна стала відправною точкою для змін свідомості людей. Сьогодні, найбільший страх повʼязаний з нашим майбутнім – те, що суспільство не зробить висновків, і за якісь півстоліття це може повторитися знову”, – зазначає 16-річна Аліна Шевченко.

Ми часто ставимося до підлітків, як до дітей, але отримані результати дослідження насправді ілюструють те, що сучасна молодь декларує готовність стати частиною спільного майбутнього та брати на себе відповідальність, переконана Марія Артеменко.

“Ми бачимо, що у молоді відбувається переоцінка цінностей, переоцінка життя. Вони стали сміливішими. Вони швидше визначаються, ким хочуть бути та чим хочуть займатися. Вони більш вільно заявляють про певні фактори, які знаходяться поза їхнім контролем. І ми маємо констатувати, що війна змінила молодь. І в тому числі змінила те, як вони будуть проявляти себе в майбутньому. Наразі це, звісно, дуже надихаючий результат – молодь знаходиться на патріотичному, переможному вайбі”, – каже керівниця “Клубу Добродіїв”.

За словами Марії Артеменко, ці настрої зараз важливо відслідковувати в динаміці. Нинішня хвиля переживань та сподівань підлітків зараз виглядає дуже яскраво, однак важливо, щоб далі не було відкату і розчарування. Щоб не сталося так, коли буде боляче і молоді, і всьому суспільству.

“Тому ми маємо як радіти таким результатам зараз, так і спостерігати за контекстом цього дослідження в майбутньому. Молодь, як і ми всі, зараз зачарована країною. Як і ми всі, вони працюють на перемогу. І ми маємо докладати зусиль до того, щоб не сталося розчарування. Це власне те, чим займається Фонд “Клуб Добродіїв” – для молоді ми проводимо різноманітні офлайн-активності. Адже ми бачимо, що дітям дуже важливе спілкування, взаємодія, прямий контакт“, – зауважує співрозмовниця.

Важливість живого спілкування відзначає і 12-річниий Кирило, він каже, що зараз молоді особливо важливо долучатися до подій, які можуть згуртувати, де можна поспілкуватися, обмінятися думками. Молодим людям надважливе спілкування, особливо в такий надскладний час, переконаний хлопець.

Хлопець якраз серед тих підлітків, які зрозуміли, чим хочуть займаьтся саме під час повномасштабної війни. Він створив власний канал на YouTube та взяв вже понад 120 інтервʼю з відомими людьми. Серед них політики, спортсмени, телеведучі та музиканти. Зараз хлопець займається із викладачем, щоб відточити свою журналістську майстерність. Каже, що батьки підтримують в усіх його починаннях. Самовизначення молоді – це власне те, з чим резонує філософія “Клубу Добродіїв”.

“Я завжди кажу, що крім самих підлітків ніхто не знає, який шлях буде для них найкращим. Ми можемо їх на цьому шляху підтримати, потримати за руку. Дати їм інструменти та знання. Але вони мають відчувати самі, чого прагнуть і про що мріють. Ми хочемо, що вони буди проактивними, відчували відповідальність за своє життя, приймали поразки й перемоги. Адже ми живемо в такому швидкозмінному світі, і ніхто не знає, якими навичками треба буде оволодіти, або де ми опинимося завтра”, – ділиться думками Марія Артеменко.

Виключена більшість або занадто молоді для політики

“Занадто молоді для політики” — саме цю фразу часто можна почути у відповідь на бажання молодої людини долучитись до прийняття рішень. Чому молодь не бере участь у виборах та не долучається до репрезентації своїх інтересів в органах місцевого самоврядування?

Бо вважає політику архаїчною та брудною справою, пов’язаною з корупцією? Насправді в більшості випадків молоді люди не вірять у власну можливість впливати на політичні процеси.

Як наслідок, за останні п’ять років кількість місцевих депутатів віком 18-34 роки зменшилась на чверть у великих містах із населенням понад 100 000 мешканців. Що ж до виборців, цьогоріч на дільницях лише 11% із них були віком 18-29 років, 38% — від шістдесяти років та старше.

І це не зважаючи на ситуацію з COVID-19. Разом з тим, молоді люди — це одна п’ята від населення України, яка має власні потреби та проблеми, що мають бути представлені в органах влади та місцевого самоврядування.

“Виключена більшість” (англ. “excluded majority”) — так називає проблему невідповідності частки молоді у світовому суспільстві та її репрезентації у національних радах Девід Йоші, дослідник у сфері політики та соціології.

У більшості країн світу проблемами розвитку молодіжної політики займаються представники старшого покоління, тоді, як молодь виключена із цих процесів. Однак часи разом із трендами та викликами постійно змінюються і потребують залучення молодих представників до вирішення таких питань.

Молодь має і хоче бути в політиці — проте як?

В Україні люди віком до 35 років все рідше беруть участь у виборах. Політичні партії, своєю чергою, зважають на цей тренд та менше приділяють увагу залученню та активізації молоді.

Звісно, феномен “Слуги Народу” та “Голосу”, разом з їх націленістю на “більш прогресивних та інноваційних”, разюче вирізняється на загальному фоні.

Та як показали місцеві вибори — молодь все ще поза процесом вибору (лише 11% усіх молодих хлопців та дівчат взяли участь у місцевих виборах 2020 року).

Тож які шляхи впливу на політику є для української молоді?

• участь у молодіжних радах при органах місцевого самоврядування;
• участь в публічних консультаціях, громадських слуханнях та обговореннях, де можна не лише заявити про себе, а й запропонувати варіанти вирішення проблеми для своєї громади;
• робота помічника-консультанта депутата ради будь-якого рівня; участь в діяльності молодіжного крила політичної партії.

Усі ці точки входу могли би працювати набагато ефективніше, якби не занизький рівень політичної культури та освіти.

В Україні на ці аспекти також накладається пострадянське минуле, разом із пізнім утворенням інституцій, тривалим періодом транзитивної демократії та утворенням громадянського суспільства.

Молодіжні крила партій. Частково ці проблеми могли б вирішити гарно інституціоналізовані молодіжні крила політичних партій. Молодіжки також можуть слугувати основним соціальним ліфтом для майбутніх політиків, як це працює в країнах Європейського Союзу.

Ми знайшли згадки про 28 молодіжних організацій політичних партій в Україні. З них лише 15 мають сторінки в соцмережах та 8 офіційно зареєстровані.

Тобто більшість існує номінально, а по факту — найбільш розвинутими є лише ВМГО “Батьківщина Молода”, ВГО “Солідарна молодь”, ВМГО “Молодь Демократичного Альянсу”, ВГО “Сокіл” — молодіжка “Свободи” та деякі інші.

Основні проблеми діяльності молодіжних крил політичних партій — відсутність внутрішньопартійних соціальних ліфтів, квот при визначенні кандидатів в депутати, відсутність залучення молоді до вироблення реальних політичних рішень.

Чим краще ці питання комунікуються та відстоюються в партійному діалозі, тим потужнішою є політична сила.

Успішні приклади. Гучні історії успіху молодих політиків — те, чого бракує українському суспільству. І не тому, що таких прикладів немає.

А тому, що молода людина, яка ефективно проявила себе в політичному середовищі не має власного медіа-ресурсу, який міг би це висвітлити.

В українських новинах говорити про історії успіху тих, хто не належить до зони впливу власника телеканалу — моветон. Відповідно, молоді політики є ефективними, але поки що маловпізнаваними.

Наприклад, наймолодший міністр в історії української політики — віцепрем’єр-міністр, міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров обійняв посаду в 28 років.

За неповні півтора роки діяльності за його спиною вже ряд цифрових рішень, які суттєво вплинули на швидкість та доступність чисельних адміністративних послуг в Україні, оптимізацію бюрократичних процедур тощо.

Наймолодшим мером України в 25 років став Олег Вольський в місті Жовква, Львівської області, який під час виборчої кампанії обійшов чинного мера на 4 позиції і з перших днів своєї роботи веде активну демонстрацію відкритих та об’єднавчих позицій у місті.

За результатами кампанії “Атестація. Депутати міських рад” однією з найефективніших депутаток Львівської міської ради стала 33-річна Юлія Гвоздович. Цих молодих людей об’єднує відкритість, прозорість, результативність та впровадження інноваційних підходів в політиці.

Важливо усвідомлювати, що молодь у політиці — це передусім про:

• впровадження інновацій у різних сферах державної політики та місцевого самоврядування;
• більша гнучкість та адаптивність до нових умов та викликів, навіть у вигляді бюрократичного апарату;
• менший супротив змінам, більша транспарентність та відкритість до діалогу;
• фокус на довготривалу перспективу.

Загалом, це про нестандартні рішення для типових проблем, а не лише про молодіжну політику.

Вдалі рішення міжнародної практики

Як залучають молодь в інших державах світу? Є декілька вдалих міжнародних практик:

Встановлення обов’язкових або добровільних квот — мінімальної кількості молодих людей у партійних списках кандидатів або резервування місця для молоді у радах. Деякі надзвичайно свідомі партії самостійно встановлюють квоти для кандидатів віком до 35 років.

Наприклад, Рух за соціал-демократію (EDEK) на Кіпрі має 20-відсоткову квоту, Сандиністський фронт національного визволення (FSLM) Нікарагуа — 15-відсоткову квоту на молодь у виборчих списках та партійному керівництві.

Фінансування молодіжного представництва. У Кенії та Ірландії партії мусять вкладати частину свого фінансування в розвиток молодіжного політичного представництва.

Зважаючи, що до такої практики вдалося небагато країн, ми маємо змогу стати ледь не найпершими.

Політичне просвітництво населення. Яскравим прикладом є Німеччина, де після Другої світової війни та падіння Берлінського муру був введений обов’язковий фах “Політична освіта” або “Суспільствознавство”.

На шкільних заняттях з політичної освіти німецькі школярі заглиблюються у низку питань, серед яких: що таке демократія? Які я маю права та обов’язки як громадянин?

Що я можу зробити для своєї країни? Безумовно, цьому сприяли історичні умови, однак їх важливість та внесок ми спостерігаємо до сьогодні.

Молодіжні крила партій. Саме молодіжки є стартовою точкою майбутнього політика в країнах Європи, а особливо у Німеччині.

Так німецька канцлерка Ангела Меркель та голова Бундестагу (німецького Парламенту) Норберт Ламерт — вихідці молодіжних крил німецьких партій. Окрім того, в світі існують приклади партій, утворених суто молоддю — наприклад, Молодіжна партія Індії.

Звісно, для кожної країни є свій шлях. Тому важливо визначитись, який формат залучення молоді до політичної активності — більш прийнятний та природний саме для України.

Які перші кроки на шляху до змін?

Нехай нам і не вистачає державної програми підтримки молоді, шкільних дисциплін або великої кількості добре інституціоналізованих молодіжок, однак існують інші суб’єкти політичного впливу.

Перш за все, мова йде про громадські організації, аналітичні центри, фонди, стихійно організовані групи активістів та навіть бізнеси, що плідно працюють на благо майбутнього України.

Як підтвердження — невелика вибірка організацій та програм, що сприяють політичному розвитку, просвітництву та залученню української молоді до суспільно-політичних процесів:

• “Вища Політична Школа” (Центру “Ейдос”),
• Українська Академія Лідерства,
• Відкритий Університет Реформ,
• Національна молодіжна рада України,
• “Будуємо Україну Разом”,
• Молодіжні ради при міському голові,
• “Пласт”,
• Українська школа політичних студій та інші.

Як сказав Іван Лукеря, наймолодший заступник Міністра розвитку громад і територій України, під час ефіру Eidos_talks: “Молодим людям важливо усвідомити, що якщо ти не йдеш в політику, то політика прийде до тебе”.

Ніхто з нас не може уникнути впливу діяльності влади на життя соціуму. Тому молоді люди серед інших видів волонтерства мають звертати увагу і на політичне. Це та умовна десята частина свого часу, знань та компетенцій, які ми можемо інвестувати в розвиток держави.

Усе починається з найменшого — прийти на вибори та проголосувати.

А в міжвиборчий період — взяти участь в публічній консультації, долучитись до облаштування простору своєї громади, подати проєкт на конкурс “Бюджет участі”, прийти на зустріч зі своїм депутатом, проконтролювати його діяльність та бути свідомим, небайдужим громадянином або громадянкою своєї держави.

Мистецтво маленьких кроків актуальне навіть для політичного розвитку!

Ольга Будник та Олена Подолянко, для УП

Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.