Що таке зарин і в чому його небезпека

Росія може застосувати в Україні бойову отруйну речовину зарин. Про це заявили у Центрі протидії дезінформації при РНБО із посиланням на фахівців InformNapalm.

“Фахівці з InformNapalm повідомляють про можливе використання зарину (у воєнних цілях його застосовують як бойову отруйну речовину нервово-паралітичної дії) у тих містах, де окупанти не можуть прорвати оборону”, – повідомили у ЦПД.

Також читайте

У Росії є незадекларована хімічна зброя і вона нарощуватиме свій ядерний арсенал – розвідка США

Нагадаємо, раніше у британській розвідці говорили, що Росія може планувати застосування хімічної чи біологічної зброї в Україні під чужим прапором.

Побоювання щодо такого сценарію висловлював також прем’єр Великої Британії Борис Джонсон.

Гліб Репіч, кандидат хімічних наук, викладач хімії в Атмосферній школі пояснив, як розпізнати хімічну атаку і як він неї захиститися, пише Суспільне.

Що таке зарин

З розпізнаванням хімічної атаки є велика проблема, тому що сучасні хімічні атаки відрізняються від тих, які були під час Першої світової, коли люди наступали, а там клуби газу.

Зараз такого немає. Зарин — це нервово-паралітична речовина, це не газ, а речовина без кольору, без запаху, яка є леткою (Леткі органічні речовини – органічні речовини, які мають досить високий тиск пари за нормальних умов, щоб у значних концентраціях потрапляти у довкілля (приміщення, атмосферу).

Вона може вражати людину як при потраплянні безпосередньо на шкіру, так і при вдиханні випарів.

Ця речовина є смертельною — навіть потрапляння однієї маленької краплини на шкіру може бути достатньо для того, щоб людина померла.

Сигнал хімічної атаки — один гудок короткий, а другий довгий

Є декілька методів, факторів, за якими ви можете дізнатись про те, що почалась хімічна атака. По-перше, це сигнал хімічної атаки. Він такий як і сирена повітряної тривоги, тільки – один гудок короткий, а другий довгий.

По друге, треба розуміти, що сигнал хімічної тривоги подадуть тоді, коли вже буде виявлена хімічна атака. Коли підрозділи ДСНС або військові виявлять цю загрозу за допомогою газохімічних індексаторів.

Доставляється хімічна зброя за допомогою ракет (крилаті або балістичні), снарядів артилерійських, але вони відрізняються від звичайних. Звичайні вибухають сильно, руйнують будівлю і вбивають людей за рахунок вибуху. Хімічні ракети вибухають слабше. Звук вибуху слабкий, тому що вони створені не для руйнування, а для того, щоб розпорошити зарин у вигляді аерозолю. Тому характер вибухів теж може свідчити про те, що щось тут не так.

Масова загибель малих тварин, птахів і комах — ознака хімічної атаки

Третій важливий фактор – масова загибель малих тварин, птахів і комах, тому що ці тварини мають малу масу тіла і будуть гинути першими, ще до того, поки люди почнуть мати симптоми.

Останній фактор – масовий прояв ознак отруєння нервово-паралітичними речовинами у людей. Перша ознака, яка майже завжди виявляється – це міоз, звуження зіниць. Це відбувається, коли людина вдихає випари зарину. Друге – сіпання м’язів на тих ділянках тіла, куди потрапили найдрібніші частки зарину. Третє – загальна слабкість, млявість. Важливий фактор ще – сльозотеча, слиновиділення, течі з носа. Якщо це важке отруєння, то: втрата свідомості, піна з рота, зупинка дихання і смерть.

У першу чергу це ефективна зброя для знищення мирного населення, бо щільність військових не така, як була у попередні війни, немає як такої лінії фронту і таке інше.

Як захиститись

Якщо людина без захисту опиниться в епіцентрі ураження бойової хімічної речовини, то шансів вижити немає. Менш ніж за хвилину вона втратить свідомість, почнуться конвульсії і смерть.

Але якщо не потрапити в центр ураження, то вижити досить великі шанси. Головне — не опинитися на відкритій місцевості.

Ідеальний варіант – бомбосховище, штатне бомбосховище з системою фільтрації повітря, або метрополітен. Але навіть квартира може стати досить гарним прихистком під час хімічної атаки. Особливо якщо вона оснащена металопластиковими вікнами, які щільно закриваються. Під час хімічної атаки найкраще ізолювати себе від навколишнього середовища, щоб не дати можливості аерозолю і випарам зарину потрапити всередину. Тому у квартирі щільно закриваємо вікна, двері, герметизуємо всі щілини, закриваємо вентиляційні отвори і не користуємося кондиціонером.

Зарин важчий за повітря, тому ідеальний варіант, якщо ваша квартира на високих поверхах. Туди випари зарину потрапляють тільки в невеликій кількості.

Читайте також:

§ 62. Засоби захисту органів дихання. Фільтрувальні протигази. Призначення та будова

До найпростіших засобів захисту органів дихання належать протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов’язка, які захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріальних засобів, але непридатні дія захисту від отруйних речовин.

Протипилова тканинна маска ПТМ-1 (іл. 62.1). Визначено сім розмірів маски — залежно від висоти обличчя. ПТМ виготовляється самостійно за викройками і лекалами відповідного розміру з 4-5 шарів тканини, перевіряється, ретельно підганяється під рельєф обличчя для щільного прилягання до поверхні шкіри.

Іл. 62.1. Протипилова тканинна маска ПТМ-1: 1 — корпус маски; 2 — оглядові отвори; 3 — кріплення; 4 — гумова тасьма; 5 — поперечна гумова смужка; 6 — зав’язки

Іл. 62.2. Виготовлення ватно-марлевої пов’язки (розміри у см)

Ватно-марлева пов’язка (іл. 62.2) виготовляється самотужки. Шматок марлі розміром 100 х 50 см розстеляють на столі, посередині нього кладуть шар вати завтовшки 1-2 см площею 30 х 20 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5-6 шарів). Вільний край марлі загортають по довжині на вату з обох боків, а на кінцях роблять розрізи завдовжки 30-35 см, формуючи зав’язки. Їх перехрещують, нижні зав’язують на тімені, верхні — на потилиці, чим забезпечують щільне прилягання пов’язки до шкіри обличчя: зверху — на рівні очей, знизу — за підборіддям. Для захисту очей одягають окуляри.

Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного, промислового і ґрунтового пилу. Найпоширеніші респіратори Р-2 і ШБ-1 («Пелюстка»).

Респіратор Р-2 (іл. 62.3 а, б) — це фільтрувальна напівмаска, яка має два вдихальних і один видихальний клапан із запобіжним екраном, наголовник, носовий затискач. Зовнішня частина маски виготовлена з поліуретанового пінопласту зеленого кольору, а внутрішня — з повітронепроникної плівки, у яку вмонтовані два клапани вдиху. Між поліуретаном та плівкою розташовано фільтр з полімерних волокон. Респіратори виготовляють трьох розмірів. Зберігають респіратори у запаяному поліетиленовому пакеті.

Принцип дії респіратора полягає в тому, що під час вдиху повітря послідовно очищується фільтрувальним поліуретановим шаром маски від грубодисперсного пилу, потім — фільтрувальним полімерним волокнистим матеріалом від тонкодисперсного пилу. Очищене повітря крізь клапани вдиху потрапляє у підмасковий простір, а відтак — в органи дихання. Під час видихання повітря виходить через клапан видиху.

Перевірка щільності прилягання респіратора до обличчя здійснюють у такому порядку: долонею руки щільно затуляють отвори запобіжного екрана клапана видиху і роблять легкий видих.

Якщо при цьому вздовж лінії прилягання респіратора до обличчя повітря не виходить, а лише дещо роздуває напівмаску, респіратор одягнутий герметично; у випадку, якщо повітря проходить у ділянці крил носа, треба щільніше притиснути до носа кінці носового затискача. Таку перевірку щільності прилягання респіратора до обличчя необхідно періодично проводити й під час користування респіратором. Негерметичний респіратор потрібно замінити респіратором меншого розміру.

Іл. 62.3. Респіратори та їх використання: Р-2 (а, б); «Пелюстка» (в, г)

Респіратори надягають за командою «Респіратор надягти!» або самостійно. Після зняття респіратора необхідно провести дезактивацію, тобто видалити пил із зовнішньої поверхні напівмаски щіткою або витрусити. Внутрішня поверхня протирається вологим тампоном і просушується. Респіратор не захищає очі. Для захисту очей потрібно надягати окуляри, конструкція яких унеможливлює потрапляння пилу до очей. Респіратор необхідно зберігати в поліетиленовому пакеті, що закривається за допомогою спеціального кільця.

Респіратор ШБ-1 («Пелюстка») виготовляють зі спеціального матеріалу, який має високі фільтрувальні властивості (тканина Петрянова). Це респіратор одноразового користування, випускається одного розміру; широко застосовувався для захисту дихальних шляхів від радіоактивного пилу під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (іл. 65.3 в, г).

Фільтрувальні протигази призначені для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від впливу отруйних, радіоактивних речовин, бактеріальних засобів та від різних шкідливих домішок, що є в повітрі. Принцип їх захисної дії заснований на очищенні (фільтрації) повітря, що вдихається людиною, від шкідливих домішок. У системі цивільного захисту нашої країни використовують фільтрувальні протигази для дорослого населення ГП-5, ГП-5М (іл. 10.4), ГП-7, ГП-7В.

Цивільний фільтрувальний протигаз ГП-5 складається з таких основних елементів: лицева частина ШМ-62У і фільтрувально-поглинальна коробка ГП-5. Для зберігання і перенесення протигаз комплектується сумкою та коробкою з плівками, що не запотівають (іл. 62.4, іл. 62.6).

Діючим елементом фільтрувально-поглинальної коробки ГП-5 є протиаерозольний фільтр і шихта. Шолом-маска лицевої частини ШМ-62У виготовлена з каучуку. У шолом-маску вмонтовано окулярний вузол і клапанну коробку з одним клапаном вдиху та двома — видиху, яка слугує для розподілу потоків повітря. Плівки, що не запотівають, вставляють з внутрішнього боку скелець протигаза желатиновим покриттям до очей і фіксують затискними кільцями. Завдяки желатину, який рівномірно всмоктує конденсовану вологу, зберігається прозорість плівки. Модифікований протигаз ГП-5М має шолом-маску ШМ-66МУ, обладнану переговорним пристроєм мембранного типу, і вирізи для вух.

Іл. 62.4. Протигаз ГП-5 і ГП-5М

Іл. 62.5. Протигаз ГП-7

Модель цивільного протигаза ГП-7 (іл. 62.5, іл. 62.7) широко використовують як для захисту дорослого населення, так і особового складу невоєнізованих формувань. Його лицева частина обладнана фільтрувально-поглинальною коробкою ГП-7К в захисному трикотажному чохлі, та плівками, що не запотівають. Зберігають у сумці. Його маса без сумки — до 900 г. Опір диханню у ГП-7 менший, ніж у ГП-5.

Лицеву частину протигаза виготовляють трьох розмірів (позначається арабською цифрою з правого боку маски на підборідді). Вона складається з маски об’ємного типу з «незалежним» обтюратором, яка не закриває вуха, окулярного вузла, переговорного пристрою, вузлів клапанів вдиху і видиху, обтічника, спеціального наголовника, призначеного для зменшення втомлюваності людини під час перебування в протигазі, і притискних кілець для кріплення плівок, що не запотівають.

«Незалежний» обтюратор — це смужка тонкої гуми для забезпечення герметичності лицьової частини протигаза. Обтюратор щільно прилягає до обличчя і може розтягуватися самостійно, незалежно від корпусу маски, при цьому механічна дія лицевої частини на голову людини незначна.

Наголовник призначений для закріплення лицевої частини.

Трикотажний чохол фільтрувально-поглинальної коробки захищає її від дощу, бруду, снігу, грубодисперсних часток аерозолю. Переговорний пристрій протигаза забезпечує спілкування на відстані, а також полегшує користування технічними засобами зв’язку. Протигазом ГИ-7, як засобом індивідуального захисту, можуть користуватися хворі з легеневими і серцево-судинними захворюваннями легкого ступеня тяжкості.

Іл. 62.8. Протигаз ГП-7ВМ

Лицева частина протигаза ГП-7В має пристосування, за допомогою якого можна пити воду. Це гумова трубка з мундштуком і ніпелем, розміщена під переговорним пристроєм. Пристосування приєднується спеціальною кришкою до фляги. Крім того, лицева частина протигазу ГП-7ВМ (іл. 62.8) має трапецієподібні отвори для скелець окулярних вузлів, що покращують огляд під час роботи. Також, маска ГП-7ВМ, на відміну від протигазів ГП-7 і ГП-7В, має два вузли для під’єднання фільтрувально-поглинальної коробки (праворуч і ліворуч) для зручності використання протигазу.

• 1. Що входить до найпростіших засобів захисту органів дихання, яка їх захисна дія?
• 2. Який принцип дії респіратора?
• 3. Як перевірити щільність прилягання респіратора до обличчя?
• 4. Для чого призначені фільтрувальні протигази?
• 5. Коротко охарактеризуйте відомі вам приклади фільтрувальних протигазів.

Українець, який придумав перший у світі протигаз та врятував тисячі життів

Нащадок волинських дворян Микола Зелінський у 1915 році був директором лабораторії при Міністерстві фінансів та займався очищенням спирту. Проте згодом хімік вигадав власний спосіб захисту від хімічної атаки та разом із товаришем створив перший протигаз.

Перші хімічні атаки

22 квітня 1915 року поле бою в Бельгії вкрила жовто-зелена хмара. У повітрі відчувався аромат ананасів та перцю. Саме так вперше в історії військо Кайзера застосувало хімічну зброю. Хлор викликав задушливий кашель, біль у грудях, у легенях збиралась вода, а за кілька днів людина помирала. Читайте також: Чорнобильська катастрофа: коротка історія про трагедію, яка назавжди закарбувалася в пам’яті

Подібну дію мав і фосген, але його впізнавали за запахом гнилої риби. А третій вид газу – він же і найбільш підступний – гірчичний. Той вражав усі вологі частини тіла – очі, спітнілу шкіру, промоклі у траншеях ноги. Солдати починали блювати, втрачали зір, а тіло вкривалось пухирями. Лише за перші 3 тижні цей газ убив та важко травмував 14 тисяч солдат. Артилерія назавжди змінила своє обличчя – тепер боялись не лише снаряду, а й речовин, які він вивільняв.

Обладнання для захисту

Доки хіміки вигадували усе складніші формули для ураження людського організму, інші намагались придумати захист. От тільки ці засоби були жалюгідні. Усе починалося зі звичайних пов’язок, промочених у спеціальних розчинах. Такі маски погано тримались на обличчі, доводилось підтримувати їх рукою, крім того вони пересихали швидше, аніж розчинявся газ. Незабаром пов’язки замінили на фланелеві мішки зі скельцями для очей та французькі маски-рильце Тамбютю.
Використовували і фланелеві мішки зі скельцями для очей Англійці, до прикладу, використовували “шолом Пі-8” із мундштуком для видихання. От тільки змочена тканина не могла вберегти від усіх видів газу – потрібно було знайти універсальний засіб.

Українець, який придумав перший протигаз

Микола Зелінський дослідив унікальні властивості активованого вугілля. Його пориста поверхня була здатна абсорбувати велику кількість шкідливих речовин. До того ж вугілля – дешевий та доступний матеріал. Разом з інженером Кумантом вони проектували контейнер із металевими сітками, між якими перекладали шари вугілля. До них прикріплювали оранжеву резинову шапку.
Перші протигази врятували багато життів Але такий протигаз мав свої недоліки – гума з часом тріскалась і проривалась, пластини вугілля ламались, перетирались, тож солдати часто вдихали дрібне вугілля. Але попри це – засіб рятував від усіх наявних на той час видів газу. Зелінський отримував із фронту листи подяки, а його протигази виготовляли і для союзних військ.

Удосконалення протигазів

Інженери інших країн теж не зволікали і пропонували нові конструкції. Кожна наступна модель ставала не лише надійнішою у хмарі розпиленого газу, а й зручнішою в користуванні. Спеціальні тренінги проходив і медичний персонал. Не забували й про бойових тварин – проектували протигази для коней та собак. Читайте також: Українець, який зробив прорив в медицині – винайшов ліки проти туберкульозу Уже до кінця Першої світової війни заводи з виробництва протигазів у США мали цілком налагоджені процеси. Винахідник українського походження жодних винагород за своє творіння не отримав, хоча, за іншими даними, і не просив. Мовляв, збагачуватись на війні не хоче.