Як прохиляти слово воно за відмінками

СЛОВНИК.ua містить тлумачний словник української мови – понад 130 000 тлумачень із СУМ* та понад 21 000 тлумачень, доданих командою та користувачами СЛОВНИК.ua. Словоформи (орфографічний словник української мови) для більше ніж 260 000 слів. Сервіс звертання містить понад 2600 імен та по батькові. Сервіс транслітерації містить офіційну “паспортну” (КМУ 2010) транслітерацію онлайн. СЛОВНИК.ua містить Помічника, який допоможе вам уникнути суржику та підкаже правильне слово. База “антисуржика” містить понад 700 слів та виразів. Також на нашому сайті розміщено зручний новий правопис Української мови 2019 онлайн з пошуком. А ще у нас є сервіс “Наголоси”, що розставляє наголоси в українських текстах.

* СУМ – Словник української мови в 11 томах. Дозвіл на використання люб’язно надано Інститутом Мовознавства ім. О.О.Потебні.

Відмінювання за відмінками

Відмінювання за відмінками, яке називається також деклінацією.
В українській мові налічують сім відмінків. Легко зв’язати це з кількістю днів тижня. У багатьох мовах відмінків взагалі немає. Наприклад, англійська.
В інших мовах зустрічаються різні кількості відмінків. Змінюються за відмінками ті частини мови, що прийнято звати іменами — іменники, прикметники, числівники, а також дієприкметники і займенники.
Не відмінюються зате, наприклад прийменники, сполучники, частки тощо. Відмінки відповідають на конкретні питання. Обговоримо послідовно всі 7 відмінків української мови.

1. Називний

Називний відмінок, або номінатив (лат. casus nominativus, від nomino – «називаю», «іменую») відповідає на запитання «хто?», «що?». Умовно вважається основним відмінком, від якого утворюють інші. Зазвичай він виконує функцію підмета та позначає суб’єкт, який творить дію (агенс).
Він також називається прямим відмінком, оскільки протистоїть усім іншим непрямим відмінкам (напр. Петро знає багато мов. Землю вкрив пухнастий сніг.)

2. Родовий

Родовий відмінок, або генетив, генітив (лат. casus genetivus, casus genitīvus, від gigno — «народжую») відповідає на питання «кого?», «чого?». (напр.
Дім Петра, зона комфорту, Петро не купив книги), виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини
з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень

3. Давальний

Давальний відмінок, або датив (лат. dativus, від do — «даю») відповідає на запитання «кому?», «чому?». Позначає роль отримувача чого-небудь внаслідок дії суб’єкта. напр.: Андрієві прислав листа його тато. Викладач роздав нове завдання студентам).

Давальний відмінок вживається:

– для позначення особи, до якої направлена певна дія:

Він дарує квіти своїй сестрі. – Кому він дарує квіти? Чиїй сестрі він дарує квіти?

Цьому студентові(-у) двадцять років. – Кому 20 років? Якому студенту 20 років?

Мені тут холодно. – Кому холодно?

– із словами, що виражають необхідність: (не) треба, (не) потрібно, необхідно:

Йому потрібно купити новий одяг. – Кому потрібно купити новий одяг?

– із словами, що означають дозвіл: (не)можна:

Мені можна пити каву. – Кому можна пити каву?

Найпоширеніші закінчення іменника це: у давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення: -ові, -еві, -єві або -у, -ю. ;
У жіночому роді: -і (-ам) подрузі (подругам) дочці (дочкам), -і (-ям) Каті (Катям), -ії (-ям) армії (арміям). У прикметниках чоловічого роду, зазвичай закінченнями є: -ому(-им) хворому (хворим), -ьому(-ім), літньому (літнім); для жіночого: -ій(-им) хворій (хворим), -ій(-ім) літній (літнім)

4. Знахідний

Знахідний відмінок, або акузатив (лат. accusativus; від accuso – «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?».

Виражає об’єкт, що зазнає прямої дії з боку суб’єкта, напр.: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.

У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої -ю: книжку, машину; перемогу, ручу, межу, сім’ю, статтю. У знахідному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з формою називного або родового відмінка множини, причому:

– іменники — назви осіб та істот мають форму, однакову з формою родового відмінка множини: ведмедиць, вовчиць, листонош, молодиць, робітниць, українок. ;

– іменники, що не означають істот, уживаються у формі, однаковій із формою називного відмінка множини: книжки, машини, фабрики; вулиці, друкарні, мрії, сім’ї; кручі, межі, площі.

Також прийменники про, через уживаються тільки зі знахідним відмінком.

5. Орудний

Орудний відмінок, або інструментал (лат. instrumentalis, від instrumentum — «знаряддя») відповідає на запитання «ким?», «чим?», означає засіб, інструмент, яким виконують дію. Частіше за все виражає обставину: часову (днями, ночами, часом), просторову (шляхом, морем, вулицею), образу дії (рукою, працею). Рідше слугує для вираження іменного присудка (він став моряком).

Чим? (ручкою, молотком, фломастером, викруткою, олівцем), може також відповідати на питання, хто ми (інформатиком, письменником, велосипедистом, муляром), але також використовується для визначення виду транспорту (трамваєм, автомобілем, велосипедом, літаком) також може використовуватися для показу того, чим ми зацікавлені (велоспортом, футболом, баскетболом, живописом, літературою).

В орудному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ом, -ем (-єм) і -ям, -им.

В орудному відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми.

6. Місцевий

Місцевий відмінок або локатив (лат. locativus, від locus – «місце») – відмінок, чиїм основним значенням є вираження місця дії. Відповідає
на питання «На/у кому?», «На/у чому?». Висловлює місце або час дії, Напр.: сидить, як чорт у болоті; У хаті тепло й затишно.

Закінчення в однині: -у (-ю) або -і залежить від наголосу – на бокУ – на бОці,
у краЮ – у краЇ, або прийменника – на вікні – по вікну, на подвір’ї – по подвір’ю. Із прийменником по – паралельні форми незалежно від наголосу:
по Дніпру – по Дніпрі, по лісу – по лісі, по місту – по місті, по селу – по селі, по тілу – по тілі

Закінчення в множині: -ах (-ях), форми з «-ам (-ям)» є ненормативними!
– по полях, селах, містах; на воротах (воротях), штанах (штанях); у чоботах (чоботях), а НЕ «по полям, селам, містам» тощо.

7. Кличний

Кличний або звертальний відмінок чи вокатив (лат. casus vocativus, від voco — «кличу», «зову») позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок (не має свого питання) слугує для звертання. Окремі форми кличного мають іменники чоловічого і жіночого роду однини (за винятком слова мати), в іменників середнього роду, а також у множині для звертання вживається форма називного відмінка. Для слова пан існує форма кличного відмінка множини — панове, що походить від архаїчної форми множини називного.

Кличний відмінок властивий тільки іменникам, адже закінчення кличного відмінку іменника залежить від закінчення цього ж іменника в називному відмінку. Всі іменники кличного відмінка незалежно від їхнього лексичного значення можуть закінчуватися всього на 5 (!) різних літер: е, є, о, у, ю.

Ми маємо використовувати кличний відмінок під час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти. в кличному відмінку вживаються не тільки імена, прізвища та по батькові. При звертанні ви також можете вказувати на посаду, особистий статус чи наукове звання людини. Також допускається використання загальних звертань, залежно від ситуації: жінко, чоловіче, хлопче, студенте та інші.

Винятки

Існує також багато винятків при відмінюванні частин мови за відмінками
в українському правописі. Наприклад: іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю.
У ряді іменників вибір закінчення суттєво впливає на значення слова.
У той же час правила чинного правопису, що регламентують вибір правильного закінчення (їх наведено нижче), є доволі складними, заплутаними та розмитими. Нерідко мовці та, насамперед, літературні редактори мусять звіряти правильне написання таких слів у родовому відмінку з орфографічним словником.

Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини приймають закінчення -а(я) (залежно від групи іменника), коли вони мають значення напр.: Назви осіб, власні імена та прізвища, а також персоніфіковані предмети та явища, приклади: козака (особа), промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Франка, Дорошенка;

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -у(ю) (залежно від групи), коли вони мають значення напр.: Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо, а також їх зменшені форми на -к, приклади: рову, ручаю, світу, уривку, яру Винятки: горба, хутора тощо; ліска, майданчика, ставка, ярка

Існує також багато іменників прикметникового походження, до них належать: загальні назви, що означають істот (приїжджий, трудящий, молодий, старий, черговий, вартовий, дню вальний) і неістот (минуле, май бутнє, сучасне, пальне), слова, які є прізвищами, псевдонімами, географічними назвами (3арудний, Мудрий, Сміла, Тальне, Київ, Львів, Миколаїв, Проскурів, Яготин, Кам’янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький). Усі іменники прикметникового по ходження (не з присвійних) відмінюються, як прикметники твердої чи м’якої групи тощо.

Відмінювання за відмінками онлайн

Пряме посилання на відмінювання за відмінками:
http://aztekium.pl/vidminki, однак ви можете відмінювати слова, запам’ятавши лише початок адреси сторінки та додаючи слово, яке ви хочете змінити наприкінці.
Наприклад, якщо ми хочемо змінити слово “мама”, ми вводимо:
http://aztekium.pl/vidminki/мама
якщо ми хочемо змінити слово табурет, ми використовуємо адресу:
http://aztekium.pl/vidminki/табурет

Щоб Відмінювання слово за відмінками, просто введіть його нижче в місці де вказує стрілка і натисніть кнопку пошук. Відмінювання відбудеться автоматично.