Тема 3. Передумови виникнення Київської Русі. Норманська теорія

Київська Русь – ранньослов’янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII – IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по другу половину XIII ст. (хоча як єдине утворення вона перестала існувати в 30-ті роки XII ст.) Територіальні межі – від Балтики до Чорного («Руського») моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя. Отже Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км., де проживали ,за різними підрахунками, від 3 до 12 млн. чоловік.

Проблема походження Київської Русі є однією з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Навколо неї тривалий час велася гостра полеміка між двома таборами науковців—«норманістами» та «антинорманістами».

Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій половині XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Вони вважали, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли варяги – германо-скандинавська народність, яких ще називали вікінги, або нормани. В добу появи Давньоруської централізованої держави, варяги як раз вели активну військову, торгову й політичну діяльність.

Свою гіпотезу «норманісти» мотивували на основі довільного тлумачення «Повісті временних літ», де йшлося про закликання слов’янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських вчених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.

«Антинорманісти» рішуче заперечували проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів і підкреслювали, що слово «Русь» є слов’янського походження і жодним чином не стосується варягів.

Антинорманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов’ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.

Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом ІХ-ХІ ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак вони не були засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед військовими професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов’янства. Цей процес був складним та тривалим і йшов у рамках загальноєвропейської державотворчої традиції. Його перші ознаки виявляються ще в Антському об’єднані (II – поч. VII ст.).

2. Проблема походження термінів “Русь” та “Україна”

Щодо того, якого коріння є термін «Русь», то ця проблема в історичній науці ще остаточно не розв’язана. Існують версії як про його суто слов’янське, так і про скандинавське, іранське і навіть кельтське походження. Достовірно відомо лише те, що в VIII-IX ст. цей етнонім перейшов на групу східнослов’янських племен Середнього Подніпров’я і став їх самоназвою.

Поняття «Русь» та «Руська земля» вживаються літописцем спочатку для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпрянщини, що охоплював Київщину, Чернігівщину, Переяславщину. Згодом, із розширенням Давньоруської держави і входженням до її складу всіх східнослов’янських племен, термін «Руська земля» поширився на всю територію їх розселення. Одночасно, тривалий час, він продовжував використовуватися населенням українських земель і для позначення території своєї Батьківщини. Проте, з часом, у добу піднесення Російської імперії, нею разом з політичною і культурною спадщиною Київської Русі була фактично привласнена і назва «Русь» – «Росія» (від грецької вимови терміну «Русь»). Тому поступово, спочатку за територією Середньої Наддніпрянщини, а згодом і більшою частиною Південної Русі закріпилася назва «Україна» (в офіційному російському діловодстві замість неї довго вживався термін «Малоросія»).

Отже, історично так склалося, що наша Батьківщина протягом тривалого часу мала дві головні назви – Русь і Україна. Перша з них тепер уже стала історичною, а друга – остаточно утвердилась як національне найменування. Вперше назва Україна зустрічається в 1187 р. у Київському літописі в значенні «край», «земля» і стосувалася Середньої Наддніпрянщини. Поступово термін «Україна», «Країна», «Вкраїна» персоніфікується і вживається як власна назва всієї території, де проживав український етнос. Назва «Україна» поширюється також в Європі, де починаючи з другої половини XVI ст. зустрічається на багатьох географічних картах. Таким чином Україна стає народною назвою окремої землі з окремим народом. Разом з тим, за давньою традицією українці продовжували називати себе народом «руським» (в Галичині та Закарпатті терміни «русин», «руський» вживалися аж до кін. XIX – поч. XX ст.).

3. Початки державності

Підсумовуючи розгляд проблеми походження централізованої держави на чолі з Києвом, слід зазначити, що її формування було наслідком органічного розвитку східнослов’янських племен, зумовлено низкою соціально-економічних, політичних та зовнішніх чинників. Цей процес був складним і тривалим і безпосередньо пов’язаний з утвердженням феодальних відносин у східних слов’ян. Він охопив майже все І тис. н. е. і завершився в середині IX ст. та мав наступний загальний вигляд: підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Остання стала переходити у власність окремих сімей. Відбувається майнове й соціальне розшарування. Племінна знать – князь, бояри, дружинники – поступово зосереджує у своїх руках чималі багатства, захоплює землі сільської общини, використовує працю рабів та збіднілих одноплемінників, перетворюючи їх на феодально залежних.

Розвиток ремесла, зародження товарного виробництва зумовили поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами. Це в свою чергу викликало активізацію торгівлі – як внутрішньої, та і зовнішньої, сприяло зміцненню міжрегіональних зв’язків, формуванню спільної матеріальної культури. Виникають міста. Спочатку це були невеликі ремісничо-торгові поселення, які згодом ставали центрами племінних об’єднань.

Посилення об’єднавчих тенденцій у суспільстві, укрупнення територіальних утворень, їх військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні віча стають неефективними. На чільне місце висувається князівська влада – спочатку виборна, а потім спадкова. Дружина, як об’єднання професійних воїнів, поступово стає органом примусу.

Ще одним фактором, що відігравав важливу роль у державотворенні, була постійна загроза ззовні. Вона підштовхувала слов’янські землі до консолідації та зміцнення сил.

Писемні джерела, в т. ч. й «Повість временних літ» літописця Нестора, засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст. Важливим моментом у цьому процесі було заснування Києва, котрий не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й швидко зайняв позиції головного політичного та соціального центру східних слов’ян. Першим київським князем, згідно з літописом, був Кий.

Наприкінці VIII – у перший пол. IX ст. у середньому Подніпров’ї склалося стабільне східнослов’янське державне об’єднання Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни.

Список літератури

1. Історія України / Під ред. В.А.Смолія – К.: Альтернативи, 1997. – с. 22-24.

2. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України : Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – с. 32-36.

3. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і доповнене. – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ – 2000», «Магнолія плюс», 2003. – с. 22-23,30-31.

§ 11. Політичний устрій, суспільне та господарське життя Русі-України за доби розквіту (кінець X — перша половина XI ст.)

Слов’яни та Русь-Україна як держава пройшли кілька етапів свого політичного розвитку.

У ранніх слов’ян (I—II—VIII ст.) у період «воєнної демократії» на чолі племені стояв вождь (князь), який спирався на воїнів — дружину. Таку форму організації влади і суспільства історики традиційно називають вождівством. Вождем ставав найсміливіший, найхоробріший воїн.

У період становлення Русі-України (IX — перша половина X ст.) перші літописні князі, спираючись на вірну дружину, підкорювали сусідні племена, збирали ненормоване полюддя і ділилися награбованим із дружиною. Частину здобичі перепродували у Візантію або інші держави. Головною відмінністю в цей період було панування династії Рюриковичів — влада князя Ігоря і княгині Ольги перейшла у спадок до їхнього сина Святослава Ігорьовича. Великі зміни відбулися за княгині Ольги: упроваджено систему збору податків і призначено перших князівських намісників замість племінних князів. Таким чином були закладені основи держави — князівства.

У період розквіту Русі-України (кінець X — перша половина XI ст.) за Володимира Великого були ліквідовані всі племінні князівства, а дружина почала отримувати платню землею за службу. Справу свого батька продовжив Ярослав Мудрий.

Думки істориків

Сучасні історики дискутують про те, як розглядати Русь-Україну:

• більшість сходиться на тому, що Русь-Україна була середньовічною ранньофеодальною монархією;
• частина вважає її централізованою монархією,
• найсміливіші навіть пропонують розглядати Русь-Україну як імперію.

Якої точки зору ви дотримувалися б під час дискусії? Обґрунтуйте свою думку.

Варто запам’ятати!

Монархія — держава, де найвища влада належить одній особі й передається у спадок.

Централізована монархія — різновид монархії, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.

Імперія — велика монархічна держава, що поєднує в собі силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території. Владу імператора зміцнює монотеїстична релігія, підтримує вище духівництво (Папа Римський, патріарх тощо).

Особливістю політичного життя Русі-України було те, що влада князя переходила до одного із синів у результаті збройної боротьби між братами, оскільки Русь не знала законів про спадкування влади.

На чолі держави стояв великий князь київський з династії Рюриковичів, якому належала і законодавча, і виконавча, і судова влада. Великий князь управляв державою: видавав закони (усні чи письмові); керував військом (дружиною); судив (частину судових функцій пізніше було передано церкві). Князь був воєначальником й укладав міжнародні угоди.

Великий князь київський уособлював державу — хворів князь, то «хворіла» і держава; помирав князь — виникали проблеми в державі, розпочинався період боротьби за владу.

За бажання князь міг скликати раду, що могла складатися з окремих наближених бояр, старших дружинників, духовенства та представників міської знаті. Але ця рада була, скоріше, дорадчим органом влади при князеві.

2. СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ

Більшість сучасних українських істориків характеризують суспільні й економічні відносини часів Русі-України як феодальні зі своїми особливостями.

Як і в Європі, суспільство Русі-України було становим, тобто поділялося на верстви, які мали різні права й обов’язки.

Основну масу населення Русі-України становили непривілейовані жителі — селяни та міщани. Селяни були об’єднані в сільську громаду — верв. Громада щорічно розподіляла орні та сінокісні землі між сім’ями. Згодом орна земля і сіножаті перейшли в постійне користування окремих сімей. Проте спільною власністю залишалися ліси та пасовиська, річки й озера.

Довідка «Соціальна структура давньоруського суспільства»

https://cutt.ly/IyXA9L0

Ізгої — люди, що втрачали зв’язок із своїм суспільним середовищем.

Варто запам’ятати!

Бояри — привілейована верства руського суспільства, родова знать, яка володіла землями — вотчинами.

Вотчина — безумовне земельне володіння, що передається у спадок, вільно продається, дарується.

Дружинники — постійне військо князя; згодом — привілейована верства руського суспільства, яка отримувала земельні володіння на умовах служби князю.

3. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ. РОДИНА

Центром повсякденного життя Русі була сім’я. Сім’ї, як правило, були великими — до 12-15 осіб. В одному помешканні могли жити представники трьох поколінь (діди і бабусі, батьки й матері з власними дітьми). Яким було дитинство — нам відомо мало, імовірніше дітей з раннього віку привчали допомагати по господарству батькам. Із джерел нам відомо, що дитину називали отрок — «неговорящий», тобто той, який не має права на слово.

Люди часто мали прізвисько. По батькові називали князів і бояр — Ігорьович, Святославич. До імені пересічної людини додавали ім’я батька. Від князівських часів так з’явилися, наприклад, Милорадовичи, Левковичи; пізніше — Петренки, Іваненки й ін.

Діємо: практичні завдання

Уважно розгляньте ілюстрацію і опишіть житло давніх русів.

Каркасно-стовповий будинок і садиба зі зрубним житлом (м. Київ, реконструкція Петра Толочка)

Як облаштовували житло в Русі-Україні

https://cutt.ly/ttmTtj6

Відео «Древній Звенигород» (3D-реконструкція. Джерело: Історико-культурний парк «Древній Звенигород». Тривалість 03 хв 55 с)

https://cutt.ly/qtmRVYT

Дослідіть давньоруське місто за 3D-реконструкцією:

• а) назвіть головні елементи міста;
• б) визначте основні будівельні матеріали;
• в) опишіть екстер’єр та інтер’єр будівель (княжого палацу, двору боярина, церкви).

Діємо: практичні завдання

Визначте за одягом верстви населення. Аргументуйте свій вибір й опишіть зовнішній вигляд однієї з верств населення.

4. ГОСПОДАРСТВО. МІСТА. РЕМЕСЛА. ТОРГІВЛЯ

Господарство Русі-України було натуральним — усе необхідне для життя виробляли селяни й ремісники та споживали на місці.

Поширеними були мисливство, рибальство, бортництво (добування меду диких бджіл).

У містах жили купці (гуртові й у роздріб) та ремісники. Руси були прекрасними ремісниками. Основними ремеслами були металообробка (заліза та цінних металів — золота і срібла), обробка дерева та шкіри, гончарство. Шкіру обробляли вручну фізично сильні люди — кожум’яки.

Ювелірні майстри виготовляли жіночі прикраси з перегородчастої емалі та черні — особливого сплаву міді, срібла, свинцю і сірки, який після виплавки в горні щільно з’єднувався зі срібною основою, утворюючи темний фон.

Поширеними в селах і містах були домашні ремесла — ткацтво, прядіння, плетіння, вишивання, шиття.

Майстри по дереву виготовляли бочки та діжки (бондарі), вози, сани та колеса (стельмахи).

На Русі спочатку було поширене будівництво з дерева, згодом — з каменю та плінфи (тонка обпалена цегла). Споруджували з каменю і плінфи собори, князівські палаци, брами. А з дерева будували житло для пересічних селян і міщан. Також дерево використовували для будівництва оборонних споруд — валів, частоколів.

Русь-Україна розташовувалася на перетині великих торговельних шляхів, які зв’язували Північ і Південь Європи, мусульманський Схід і християнський Захід:

Поміркуйте, як розташування торговельних шляхів впливало на розвиток міст Русі-України.

Центрами торгівлі були руські міста: Київ, Вишгород, Чернігів, Любеч, Витичів, Переяслав, Володимир на Волині, Галич та ін.

Найзручнішими шляхами були річки — і влітку, і взимку. Сухопутні шляхи були менш придатними та безпечними.

Грошима всередині держави слугували шкурки звірів — куниці (куни) та білки (вервиця, векша). З початку XI ст. почали використовувати злитки срібла вагою близько 160 грамів — гривни. Були різні за формою гривни — київська та новгородська.

Срібна київська гривна

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Поясніть значення понять і термінів історичної хмаринки. Згрупуйте слова хмаринки за запропонованими вами критеріями. Складіть короткі розповіді за допомогою кожної з груп слів.

2. Схарактеризуйте зміни політичного устрою Русі-України в IX — першій половині XI ст.

3. Які функції виконував князь на Русі?

4. Чому історики характеризують Русь як феодальну станову державу? Що таке суспільний стан? Назвіть стани руського суспільства.

5. Чим відрізняється умовне землеволодіння від вотчини?

6. Опишіть відомі за літописом категорії вільного й залежного населення на Русі.

7. Що ви знаєте про повсякденне життя на Русі?

8. Дайте характеристику сільському господарству та ремеслам Русі.

9. Що слугувало грошима в часи Русі?

Досліджую і аналізую

Виконайте тренувальну онлайн-вправу:

«Повсякденне життя в Русі-Україні»

https://cutt.ly/8tmU3Mz

Мислю творчо

Складіть розповідь «Один день із життя» від імені представника/представниці однієї з верств давньоруського суспільства.

Роздробленість Русі – причини і наслідки періоду

У підручнику з історії 6 класу розповідалося про численні княжих міжусобицях в XII-XIII ст., Ряді економічних змін, виникнення нових способів володіння земельними наділами. Ці та інші чинники привели Русь до феодальної роздробленості, що справив величезний вплив на розвиток держави.

Причини роздробленості Русі

Протягом усього XI століття на Русі проходила низка міжусобних війни за право володіння Київським престолом. У 1097 році в місті Любеч відбувся з’їзд руських князів, в якому взяв участь Володимир Мономах та інші князі. Був запропонований наступний план розвитку країни: Київ зізнавався першим серед рівних, князі припиняли боротьбу за нього. Удільні князівства отримували величезну автономію від Києва. Кожен князь займався благоустроєм і відповідав тільки за свою землю. У внутрішній політиці діяв принцип «Кождо держить очьчіну свою».

Дата початку роздробленості Русі – 1097 рік.

До початку XII століття на Русі склалися основні князівства, які зберігали своє існування на всьому протязі періоду роздробленості. Спочатку на Русі було 14 князівств, до кінця роздробленості їх було понад 50.

Для визначення того, що відноситься до причин роздробленості, звернемося до таблиці:

Уже до XIII століття дрібні удільні князівства не уявляли серйозної військової загрози для кочівників. Лакмусовим папірцем цього стала битва на Калці 1223 року.

Наслідки феодальної роздробленості

Процес феодалізму на Русі мав одночасно позитивні і негативні моменти на майбутній розвиток держави. До XIII століття на Русі склалося відразу 3 різних моделі розвитку удільних князівств.

Володимиро-Суздальське князівство являло собою явну модель формування абсолютної влади. У Північно-Східної Русі феодалізм склався пізніше, ніж де-небудь, тому сила князівської влади тут була особливо високою.

Галицько-Волинська Русь формувалася трохи інакше. В силу що чинилася впливу з боку Литви, Угорщини та інших західнослов’янських держав, особливу роль тут брала на себе боярська дума. Князь був лише першим серед рівних і жодне рішення він не міг прийняти без згоди бояр.

У Новгородській землі була абсолютно класична модель демократії. Князі сюди запрошувалися тільки для вирішення військових питань, іншим же завідувало збори з 300-400 боярських родин і Народне Віче.

Висновок: на Русі було сформовано три центри майбутнього розвитку країни і значуще посилення одного з них на тлі інших могло скласти в державі абсолютно іншу модель вертикалі влади.

Після піднесення Москви загострилася її боротьба з Новгородом за право головного збирача Русі. При перемозі Новгорода наша країна могла піти по шляху демократії ще в XVI-XVII століттях, але на той момент абсолютна монархія виявилася успішнішою.

Крім освіти великих і сильних князівств, були й інші позитивні моменти. Так, з посиленням ролі доль по всій країні стали розвиватися міста, тому що їх економічна роль сильно зросла. Почали формуватися нові центри ремесла і торгівлі, спочатку автономні, а потім і повністю незалежні від Києва. Йшов бурхливий розвиток сільського господарства, відбувалося освоєння нових земель, по всій країні створювалися нові культурні пам’ятники, набирала свою силу Російська Православна Церква.

Сформована система удільних князівств мала і ряд негативних наслідків. Так, роздробленість послабила Русь настільки, що навала Батия виявилося легким і татаро-монголи не зустріли організованого опору. Міжусобні війни так само послаблювали військову міць держави, підриваючи ще й економіку.

Процес формування єдиної країни затягнувся, що спричинило за собою технологічну і економічну відсталість від Європи.

Що ми дізналися?

Розглянутий період був закономірним етапом в Середньовіччі. Сукупність негативних чинників збіглася з навалою Батия, що спричинило за собою політичну залежність від хана. Однак, наша країна подолала цей етап і продовжила своє унікальне розвиток. Зі статті ми коротко дізналися про причини і роздробленості, а також яка дата вважається початком роздробленості на Русі – 1097 рік.