“Хвороба поцілунків”: чому виникає мононуклеоз та як його лікувати

Мононуклеоз є вірусною інфекцією, яка передається переважно повітряно-крапельним шляхом – при контакті із зараженою слиною. Ось чому його часто називають “хворобою поцілунків”. Більше про цю недугу – у цій статті.

Збудником інфекційного мононуклеозу є вірус Епштейна-Барр – вірус зі сімейства герпесвірусів (EBV). Це захворювання часто плутають із застудою, адже їх прояви часто схожі.

Основні прояви хвороби:

• біль у горлі;
• головний біль;
• підвищення температури тіла;
• загальна втома;
• збільшення лімфатичних вузлів та мигдаликів;
• іноді – збільшення печінки й селезінки.

За підрахунками вчених, протягом життя з вірусом Епштейна-Барр контактує 90 – 95% населення планети. Збудник проникає в епітеліальні клітини носогорла і слинних залоз та В-лімфоцити. Це пояснює шлях передачі вірусу (зі слиною) і той факт, що, уникнувши елімінації з організму (за що відповідає наш імунітет), він може залишитися у В-лімфоцитах у “сплячій” формі, а у разі зниження імунітету – повторно активуватися.

При мононуклеозі часто підвищується температура / Фото rg

Найчастіше на мононуклеоз хворіють діти віком від двох до семи років, а також підлітки і молодь. Люди, які перехворіли на мононуклеоз, після одужання ще протягом шести місяців виділяють вірус зі слиною. Ізолювати їх на такий тривалий термін немає сенсу. Більш раціонально при контакті з такими особами дотримуватися правил особистої гігієни.

Схожі до мононуклеозу симптоми мають й інші захворювання, викликані аденовірусами, цитомегаловірусом (CMV), ВІЛ, вірусом краснухи, токсоплазмою, а також лімфоми й лейкози. Такі захворювання називаються “мононуклеозоподібними”.

У більшості випадків інфекція має безсимптомний перебіг, але чим старший вік хворого (підлітки, дорослі), тим, як правило, перебіг є важчим. Інкубаційний період триває від 30 до 50 днів. Сама ж хвороба триває два тижні, але хронічна втома, яка її супроводжує, може утримуватися ще протягом кількох місяців.

Починається інфекційний мононуклеоз з болю у м’язах і суглобах, головного болю, відчуття розбитості, втоми, ознобу, відсутності апетиту, що загалом характерно для вірусних інфекцій, у тому числі COVID-19. Після цих симптомів може з’являтися характерна тріада:

• запалення, почервоніння, набряк слизової горла зі збільшенням піднебінних мигдаликів, на яких може з’явитися білий наліт. Можна зауважити, що хворий почав хропіти уві сні, чого раніше не спостерігалося;
• висока температура тіла, яка може утримуватися навіть до двох тижнів;
• лімфаденопатія (переважно в області шиї). Лімфатичні вузли – збільшені, але на дотик – м’які.

Мононуклеозний висип у дітей / Фото amatey

У дітей при вірусних інфекціях, зокрема інфекційному мононуклеозі, на шкірі може з’являтися рихла висипка. Нерідко клінічна картина “хвороби поцілунків” є такою, що лікар запідозрює бактеріальну інфекцію (наприклад, ангіну) і призначає амоксицилін (антибіотик), який у пацієнтів з інфекційним мононуклеозом може спровокувати появу характерної, дисемінованої висипки, яка виникає переважно на 7 – 10 день після прийому першої таблетки антибактеріального препарату.

Як діагностують захворювання

Загальний аналіз крові покаже лейкоцитоз з переважанням лейкоцитів, серед яких будуть присутні т. зв. атипові лімфоцити (>10%). С-реактивний білок (білок гострої фази) зазвичай підвищений, але помірно. При збільшенні печінки збільшиться рівень ферментів печінки (АЛТ і АСТ).

У діагностиці інфекційного мононуклеозу допоможе визначення антитіл:

• неспецифічних (гетерофільних) IgM, які можна виявити за допомогою латекс-тестів (тесту Пола-Банелла-Девідсона, експрес-тесту на мононуклеоз або тесту Monospot). У дітей віком до трьох років або ж на ранніх стадіях захворювання у пацієнтів з системним червоним вовчаком, лімфомами або деякими патологіями травного тракту ці тести можуть давати хибно негативні або хибно позитивні результати. Крім того, необхідно врахувати, що при інфікуванні вірусом Епштейн-Барра ці тести можуть ще довго показувати хибно позитивний результат;
• специфічних, спрямованих проти специфічних вірусних антигенів (капсидного антигену VCA, раннього антигену EA та ядерного антигену EBNA).

Як лікують інфекційний мононуклеоз

Лікування – симптоматичне. При гарячці призначають жарознижуючі засоби (ібупрофен, парацетамол). При болю у горлі, крім пероральних знеболюючих препаратів, ефект виявляють препарати місцевої дії у вигляді аерозолю (на основі бензидаміну або лідокаїну), а також засоби для полоскань (диклофенак, настій зі шавлії). Важливо забезпечити організм достатньою кількістю рідини.

При сильному нежиті допоможуть назальні деконгестанти (оксиметазолін). При важких станах застосовують ацикловір, а сильна задишка є показанням для проведення системної терапії стероїдами. При бактеріальних суперінфекціях призначають антибіотики.

Які ускладнення можуть виникнути

Ускладнення інфекційного мононуклеозу, на щастя, виникають доволі рідко. Це:

• гематома або розрив селезінки;
• бактеріальні суперінфекції;
• паратонзилярний абсцес (запалення клітковини довкола мигдаликів);
• тромбоцитопенія (зниження кількості тромбоцитів);
• аутоімунна гемолітична анемія;
• ураження печінки;
• запалення головного мозку, яєчок, серця тощо.

Перенесений мононуклеоз у дитини не є показанням до перенесення дати запланованої вакцинації або ізоляції дитини, попри те, що вона може продовжувати виділяти вірус. А от людям зі зниженим імунітетом (особливо тим, які проходять імуносупресивну терапію) слід уникати контактів з хворими – і дітьми, й дорослими.

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Інфекційний мононуклеоз: принципи медикаментозного лікування

Інфекційний мононуклеоз – захворювання, яке розвивається внаслідок первинної інфекції вірусу Епштейна — Барр (ВЕБ). Термін «мононуклеозоподібний синдром» слід застосовувати стосовно захворювань, які клінічно нагадують інфекційний мононуклеоз, проте мають відмінну етіологію (цитомегаловірусна інфекція, гострий ретровірусний синдром).

Типовими клінічними проявами інфекційного мононуклеозу є генералізована чи регіонарна лімфаденопатія, фарингіт і гепатоспленомегалія. Характерними змінами загального аналізу крові при інфекційному мононуклеозі є наявність атипових мононуклеарів (не менше 10%) та лімфоцитоз (не менше 50%).

Для підтвердження діагнозу інфекційного мононуклеозу необхідно застосовувати тести для визначення гетерофільних антитіл, а також серологічний аналіз на виявлення специфічних ВЕБ-антитіл.

У більшості випадків прогноз при інфекційному мононуклеозі цілком сприятливий: повна редукція симптоматики відбувається протягом кількох місяців. Водночас інфекційний мононуклеоз може супроводжуватися розвитком небезпечних для життя ускладнень, зокрема обструкції верхніх дихальних шляхів, розриву селезінки, тяжкої тромбоцитопенії та гемолітичної анемії.

У цій публікації висвітлені сучасні терапевтичні підходи щодо менеджменту інфекційного мононуклеозу залежно від особливостей перебігу захворювання. Матеріал написано на основі статті «Pediatric Mononucleosis and Epstein-Barr Virus Infection Medication» у «Medscape» від 5 грудня 2018 р.

Неускладнений інфекційний мононуклеоз: принципи медикаментозного лікування

Лікування пацієнтів з інфекційним мононуклеозом — симптоматичне, спрямоване на полегшення основних проявів захворювання та на запобігання розвитку ускладнень. Важливе місце посідає адекватна регідратація.

З метою купірування гіпертермічного синдрому, а також зниження інтенсивності міалгії та болю у горлі слід застосовувати нестероїдні протизапальні препарати: парацетамол (10–15 мг/кг маси тіла у дітей та 500–1000 мг у дорослих перорально кожні 4–6 год у разі необхідності) та ібупрофен (5–10 мг/кг у дітей перорально кожні 6–8 год та 200–400 мг — у дорослих перорально кожні 4–6 год за необхідності).

Окрім нестероїдних протизапальних препаратів, у менеджменті інфекційного мононуклеозу сьогодні застосовують такі групи лікарських засобів, як глюкокортикоїди, противірусні препарати та внутрішньовенні імуноглобуліни.

Системні глюкокортикоїди

Системні глюкокортикоїди, зокрема преднізолон, володіють потужною протизапальною дією за рахунок зменшення проникності стінок капілярів та пригнічення активності поліморфноядерних нейтрофілів.

У менеджменті пацієнтів з інфекційним мононуклеозом преднізолон застосовують для запобігання обструкції верхніх дихальних шляхів, зумовленої збільшенням розмірів мигладиків і лімфатичних вузлів. Системні глюкокортикоїди також використовують у лікуванні пацієнтів із гемолітичною анемією і тяжкою тромбоцитопенією — рідкісних, але дуже грізних ускладненнях інфекційного мононуклеозу.

У пацієнтів із загрозою розвитку обструкції верхніх дихальних шляхів преднізолон необхідно застосовувати у таких дозах: 1–2 мг/кг/добу у дітей та 30-60 мг/добу — у дорослих протягом 5–7 днів. У разі тромбоцитопенії преднізолон застосовують у дозі 1–2 мг/кг/добу протягом 2–4 тиж (у дітей — не довше 14 днів).

Противірусні препарати

Доцільність застосування противірусних препаратів у лікуванні пацієнтів з інфекційним мононуклеозом дискусійна. Такі противірусні препарати, як ацикловір, ганцикловір, а також альфа- та гамма-інтерферони продемонстрували ефективність щодо пригнічення реплікації ВЕБ у дослідженнях in vitro.

Плацебо-контрольовані дослідження ацикловіру довели його здатність до тимчасового зменшення поширення ВЕБ в ротоглотку, проте він ніяким чином не впливає на клінічний перебіг захворювання.

Застосування фоскарнет натрію у пацієнтів із тяжким інфекційним мононуклеозом у кількох дослідженнях асоціювалося з покращенням клінічного перебігу захворювання, проте дані щодо ефективності цього противірусного препарату при ВЕБ на сьогодні досить обмежені.

Внутрішньовенні імуноглобуліни

Внутрішньовенні імуноглобуліни здатні модулювати імунну відповідь у присутності аутоантитіл, завдяки чому сьогодні успішно використовуються для лікування пацієнтів з імунною тромбоцитопенією.

Зокрема, внутрішньовенні імуноглобуліни нейтралізують циркулюючі імунні комплекси, знижують активність прозапальних цитокінів, блокують Fc-рецептори макрофагів та сприяють ремієлінізації.

У разі розвитку імунної тромбоцитопенії внутрішньовенний імуноглобулін застосовують у дозі 1 г/кг внутрішньовенно одноразово у дітей та 0,4 г/кг/добу внутрішньовенно протягом 5 днів — у дорослих.

Висновки

Таким чином, лікування пацієнтів з інфекційним мононуклеозом базується на застосуванні препаратів, спрямованих на зменшення вираженості основних симптомів захворювання. У разі неускладненого інфекційного мононуклеозу показані нестероїдні протизапальні препарати й адекватна регідратація.

Показанням до застосування системних глюкокортикоїдів у пацієнтів з інфекційним мононуклеозом є обструкція верхніх дихальних шляхів, а також гемолітична анемія і тяжка тромбоцитопенія. Внутрішньовенні імуноглобуліни успішно застосовують у менеджменті пацієнтів з імунною тромбоцитопенією.

Доцільність застосування противірусних препаратів при інфекційному мононуклеозі на сьогодні є дискутабельним питанням та потребує подальшого вивчення.

Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

• BennettN.J. (2018) Pediatric Mononucleosis and Epstein-Barr Virus Infection Medication. Medscape, Dec. 05.

Козловська Анастасія